Экспериментальна психологія

основні вимоги до експериментальних методів поняття верифікації та операціоналізації

-операціоналізація -верифікація -валідність -надійність -точність - однозначність верифікація- це вимога,що операцоналізоване поняття повинне пройти еревірку на його змістовність, тобто реальність існування. операціоналізація- відповідає за чіткість визначення поняття яке вводиться в науковий обіг, надання йому дефініції. перший теоритичний крок у визначенні поняття

Поняття про вербальний та невербальний інтелект. Фактори інтелекту.

1)Вербальний інтелект - інтегральне утворення, функціонування якого здійснюється у словесно-логічній формі з опорою переважно на знання. Невербальний інтелект - інтегральне утворення, функціонування якого пов'язане з розвитком наочно-дієвого мислення з опорою на зорові образи і просторові уявлення. 2)Фактори інтелекту: фактори, що впливають на розвиток емоційного інтелекту: - Когнітивні здібності: швидкість та точність переробки емоційної інформації. - уявлення про емоції: як про цінності; як про важливе джерело інформації про себе і про інших людей тощо; - особливості емоційності: емоційна стійкість; емоційна чутливість тощо.

основні ознаки наукового експериментального дослідження

1. творчий характер - встановлення нових фактів, здобуття нових знань 2. самостійність - представлення встановлення власного варіанту вирішення постановлених завдань 3.наступність - послідовність зв'язку із попередніми дослідженнями у даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень 4. новизна та унікальність 5. зв'язок з іншими науками - розгалуження наукових галузей, утворення на їх перетині нових 6. органічний зв'язок теорії та практики

Тести виміру інтелекту, їх загальна характеристика.

1. тест структури інтелекту Амтхауера. Ця методика, за задумом автора, призначалась для оцінки інтелекту і його структури для людей віком від 13 до 61 року. При розробці цієї методики Амтхауер перш за все ставив задачу дослідження інтелекту у зв'язку з проблемою вибору спеціальності та профпригодності. Він побудував тест, який складається з 9 субтестів, які скдадаються зі 167 завдань. 2. шкала прогресивних матриць Ровена. Це невербальний тест інтелекту. Цей тест призначено для вимірювання здібності мислення у самому широкому плані. Ця шкала складається з 30 завдань, по декілька в кожній серії. Кожна серія починається з легкого завдання і закінчується більш складним. Час виконання усіх завдань - 30 хвилин.

Індивідуальна пам'ять. Пам'ять та аспект модальності: моторна, емоційна, образна, символічна пам'ять.

Індивідуальна (прижиттєва) пам'ять - це процеси придбання, зберігання й використання інформації й досвіду, отриманих індивідом протягом його життя.Моторна або рухова пам'ять у людини проявляється раніше інших видів. Рухова пам'ять утворює основу всіх практичних навичок (трудових, спортивних, локомоторних, письмових, усного мовлення тощо). Одиницею запам'ятовування й зберігання інформації в руховій пам'яті є моторна програма. При її актуалізації від мозку до периферії (м'язових волокон) надходить система керуючих сигналів, у яких закодовані інтенсивність, траєкторія, тривалість, ритм і інші характеристики рухів великих м'язів рук, ніг, м'язів обличчя, дрібних м'язів кистей рук і пальців, артикуляційних м'язів, м'язів очей та ін. На основі інформації рухової пам'яті конкретна моторна програма тієї або іншої практичної дії формується ніби заново, згідно характеру рухової задачі, що виникла перед людиною. Сутність і характер рухової задачі відкривається людині в процесі взаємодії із ситуацією, її сприйняття й дослідження, встановлення її особистісного змісту. Тому в процесі підготовки моторної програми рухова пам'ять тісно взаємодіє з образною, емоційною й словесно-логічною пам'яттю, інтегрує всі форми досвіду. Емоційна пам'ять - це фіксація, збереження, трансформація й наступне відтворення певних почуттєвих станів людини. У цих станах закодоване її ставлення до різних аспектів і елементів зовнішнього й внутрішнього світу (об'єктів, подій, ситуацій, людей, зовнішності, статусу, особистісних якостей і здібностей самого суб'єкта). Коди емоційної інформації будуються у двійковій системі оцінок («приємно/неприємно», «корисно/шкідливо», «так/ні»), тобто представлені в емоційній пам'яті у суб'єктивно-смисловій формі. У взаємозв'язку з об'єктивними кодами образної, словесної й моторної пам'яті вони забезпечують інформаційну основу діяльності людини. Мнемічна одиниця емоційної пам'яті («емоційний слід») являє собою афективно-когнітивну структуру (емоційний образ), що складається з, як мінімум, двох взаємозалежних компонентів: 1) когнітивної моделі «об'єкта, що хвилює» і 2) ставлення людини до цього об'єкта (у ставленні закодований зв'язок об'єкта з потребами й мотивами особистості). Ставлення до об'єкта відкривається суб'єктові зсередини у формі «афективного хвилювання», тобто емоційного переживання. Емоційна пам'ять - внутрішня умова розумової діяльності. Вона сприяє трансформації інтелектуального утруднення в проблемну ситуацію, звужує зону пошуків, генерує «почуття правильного шляху», передбачає розв'язання на емоційному рівні, закріплює й переносить у нові умови емоційну сутність правильного рішення, сприяє утворенню, закріпленню й використанню емоційних узагальнень. Образна пам'ять - це запам'ятовування, збереження й відтворення конкретних предметів, явищ, подій і їхніх властивостей у формі зорових, слухових, смакових, нюхових, кінестетичних, дотикових і інших уявлень. При запам'ятовуванні первинних образів відбувається їхнє перетворення в уявлення. Так, виявлені такі зміни, які відбуваються із зоровим образом у процесі його збереження: 1) опускання деталей (спрощення образу), 2) схематизування; 3) деяке перебільшення (або зменшення) окремих деталей; 4) розширення, округлення форми; 5) посилення симетрії фігури; 6) узагальнення первинних образів (у напряму прототипу - узагальненого образу - представника класу об'єктів); 7) зміна положення й орієнтації об'єкта; 8) колірні трансформації та ін. Крім зорових, образна пам'ять може зберігати й відтворювати слухові, дотикальні, смакові, нюхові й рухові образи, тому іноді говорять про слухову, тактильну, смакову, нюхову пам'ять. У цілому образна пам'ять характеризується: 1) розмаїтістю одиниць пам'яті (образів), які можуть зберігатися й відтворюватися; ця особливість зумовлена нескінченним різноманіттям конкретних об'єктів, ситуацій, подій і сцен, які можуть бути сприйняті людиною; 2) залежністю міцності фіксації образів від їхнього емоційного тону, емоційного стану людини в момент запам'ятовування; 3) високою швидкістю формування уявлень; 4) перевагою мимовільної форми запам'ятовування (хоча ступінь довільності керування образною пам'яттю вищий, ніж у рухової й емоційної пам'яті); 5) вираженою залежністю міцності збереження від мотивації, установки на запам'ятовування; 6) відносною незалежністю просторово-тимчасових параметрів уявлень від тих же параметрів сприйнятих об'єктів (так, образи маленьких об'єктів мають у пам'яті приблизно ті ж «розміри», що й образи великих); 7) значною трансформацією образів під час їхнього зберігання й відтворення; 8) позитивним впливом на яскравість і чіткість образів факторів несподіванки, незвичайності сприйнятого. Символічна пам'ять - охоплює в собі словесну і логічну пам'ять. Словесна пам'ять характеризується: 1) високою точністю відтворення; 2) «ефектом краю» - більш повним і точним запам'ятовуванням початкових («ефект початку») і кінцевих («ефект кінця») елементів словесних рядів, що надаються для запам'ятовування; кожне слово представлене в пам'яті «мнемічним слідом» - особливим когнітивним елементом, на який людина спирається при відтворенні даного слова; когнітивні елементи конкурують один з одним, причому це може приймати як форму негативного впливу раніше зафіксованих слідів на інформацію, що надходить пізніше (проактивна інтерференція), так і форму негативного впливу «свіжих» слідів на раніше утворені (ретроактивна інтерференція); початок ряду піддається інтерферуючому впливу більш пізньої інформації, а кінець ряду - проактивної інтерференції з боку більш старих мнемічних слідів; «серединний провал», тобто неточне й менш повне відтворення слів, що перебувають у середині стимульного ряду, пояснюється дією на них подвійної інтерференції - проактивної і ретроактивної одночасно; 3) більшими в порівнянні з іншими видами пам'яті можливостями довільного керування процесами запам'ятовування й відтворення; 4) тісним зв'язком з образами, за рахунок чого останні можуть ставати узагальненими уявленнями (прототипами), які репрезентують в психіці цілі класи об'єктів; 5) можливістю спотворювати уявлення; експериментально доведений трансформаційний вплив слів, якими супроводжувалося пред'явлення зображень на результати запам'ятовування цих зображень; трансформація образів у пам'яті відбувалася неусвідомлено в напрямку змісту слів; смисли образів пам'яті ніби пристосовувалися до понять, узгоджувалися зі словами, причому процес такого «узгодження» від свідомості суб'єкта, як правило, вислизає; ця закономірність надзвичайно важлива в практичному плані, наприклад, в процесі збору й аналізу показань свідків. Особливим варіантом словесної пам'яті є пам'ять на цифри. Пам'ять на цифри (як і на слова) виявляється і в зоровій, і в слуховій модальностях. Логічна пам'ять - це пам'ять на зміст, тісно пов'язана з мисленням. Відтворення тексту, точне за змістом, може зовсім не збігатися з оригінальним текстом за формою (тобто за складом використовуваних слів і пропозицій). Відтворення змісту тексту - це не стільки репродукція, скільки реконструкція, у ході якої смисл як би вибудовується заново й не обов'язково в поняттях оригіналу.

Організаційні методи експерементального дослідення, їх місце в структурі методів Б.Г. Анан'єва

Ананьєв виділяє 4 групи методів психологічного дослідження: 1. організаційні методи 2. емпіричні методи 3. методи обробки даних 4. інтерпретаційні методи Організаційні методи поділяються на - порівняльні - полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку(різних груп людей) з метою вивчення динаміки психічних явищ - лонгітюдний метод - вивчає одні й ті самі групи людей у продовж заданої кількості часу.цей метод є дуже важливим адже виявляє тенденції розвитку людини - комплексний метод - комплекс що передбачає поєднання різних стратегій огранізації дослідження вивчення орієнтоване на розгля об'єкта з позицій різних наук або різних точок зору.

Поняття про цепну та вільну асоціацію.

Асоціація - зв'язок, що виникає при певних умовах між двома або більше психічними утвореннями (відчуттями, руховими актами, сприйняттями, ідеями тощо) Під цепною (ланцюговою) асоціацією розуміють некерований, спонтанний перебіг процесу відтворення змісту свідомості та підсвідомості суб'єкта так званий «потік(?) підсвідомості». Цим методом охоче користуються фахівці з психоаналізу. У індивідуальній розмові зі своїми пацієнтами вони пропонують їм у розслабленому стані з відсутністю чи зниженим самоконтролем говорити все, що їм заманеться. Для більшої зручності і надійності результатів піддослідним пропонується вимовляти будь-які окремі слова, що прийшли їм в голову, за певний період часу. В результаті виходить ланцюжок асоціативних реакцій, складений з окремих слів. Ці слова поєднуються у певні семантичні групи, або семантичні гнізда. Розмір і кількість семантичних гнізд може бути різним. Вільні асоціації - висловлювання, засновані не на роздумі людини, а на мимовільному викладі всього, що спадає їй на думку з приводу якогось слова, числа, образу, сюжету, уявлення, сновидіння тощо. Метод вільних асоціацій - психоаналітична процедура вивчення несвідомого, в процесі якого індивідуум вільно говорить про все, що приходить в голову, незважаючи на те, наскільки абсурдним або непристойним це може здатися. Один з перших проективних методів. Метод активно використовується в психології, соціології, психіатрії, соціальній роботі, психолінгвістиці.

Допонятійне мислення та його загальна характеристика.

В своєму становленні мислення проходить дві стадії: допонятіну і понятійну. Допонятійне мислення - це початкова стадія, коли формуються властивості, що дають можливість подолати ряд часових і просторових обмежень. На цьому етапі мислення у дітей має іншу чим у дорослих, логіку і організацію. Логіка не є вродженою, а розвивається поступово в процесі оперування з предметами. Судження дітей - одиничні, про даний конкретний предмет, тому вони категоричні і відносяться до наочної дійсності. Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм. Внаслідок егоцентризму дитина не попадає в сферу свого власного відображення, не може подивитися на себе з боку, оскільки вона не здатна вільно перетворювати системи відліку, початок якого зв'язаний з його "я". І тому діти до 5 років не можуть правильно зрозуміти ситуацію, що вимагає деякого відходження від власної точки зору і прийняття чужої позиції. Егоцентризм обумовлює таку особливість дитячої логіки, як нечуттєвість до суперечностей, синкретизм (тенденція зв'язувати все із всім), трансдукція (перехід від часткового до часткового, обминаючи загальне), неузгодженість обсягу і змісту. При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна мислення допонятійного, де компонентами є конкретні образи, мисленням понятійним, де компонентами є поняття і примінюються формальні операції. Таким чином мислення розвивається від конкретних образів до досконалих понять позначених словом. Образи і уявлення в різних людей індивідуальні і відрізняючись не забезпечують надійного взаєморозуміння. Цим пояснюється чому дорослі не можуть досягнути високого рівня взаєморозуміння при спілкуванні з дітьми, що знаходяться на рівні допонятійного мислення. Поняття вже в більшій мірі співпадають за змістом у різних людей, що веде до полегшення взаєморозуміння. Понятійне мислення приходить не відразу, а, як писав Л.С. Виготський, проходить п'ять підготовчих етапів: * 1) у перші 2-3 роки виявляється синкретизм мислення, а тому якщо запропонувати дитині схожі предмети зібрати разом, вона буде складати докупи будь-які предмети; * 2) на другому етапі діти, виконуючи таке саме завдання, як і на першому, складають разом два предмети, які мають об'єктивні елементи схожості, а вже третій добирають за ознакою схожості лише до одного, а не до двох предметів; * 3) на третьому етапі діти 6-8 років можуть об'єднати групи предметів за схожістю, але не можуть усвідомити і назвати ознаки, які характеризують цю групу; * 4) у дітей 9-12 років з'являється понятійне мислення, але воно недосконале, первинні поняття ґрунтуються на життєвому досвіді, а не на науковому; * 5) досконалі поняття виникають у 14-18 років, коли науковий досвід дітей допомагає їм вийти за межі чуттєвого і життєвого досвіду. Для активізації мисленнєвого процесу використовують "мозковий

критерії валідності, надійність та засоби її встановлення. Точність та однозначність методики

Валідність - це одна із основних вимог експериментальних методів. ЇЇ критеріями є відповідність, повноцінність, обґрунтованість, придатність методики саме до тієї ознаки/якості/характеристики, до якої вона була запропонована.Надійність - це точність вимірювань, які наводяться в методиці/теорії.Засоби встановлення надійності: однаковість процедури, сувора регламентація (однакові для обстежуваної вибірки досліджуваних обстановка і умови роботи, однотипний характер інструкцій, однакові для всіх тимчасові обмеження, способи і особливості контакту з випробуваними, порядок пред'явлення завдань і т.д), однорідність вибірки досліджуваних. Точність - це здібність методики "реагувати" на дрібні зміни в оцінюванні якості/характеристики/ознаки.Однозначність - це характеристика, яка визначає в якій мірі дані методики відображають тільки ті якості/характеристики/ознаки за якими запропонована дана методика

Группа методов исследования связи между элементами материала.

Группу методов исследования связи между элементами материала составляют метод парных ассоциаций, антиципации и реконструкции. Реконструкция (Мюнстенберг). Используется для исследования сохранения в памяти не столько самого материала, сколько его расположения в ряду. Заучиваемые элементы предъявляются в одном и том же порядке, который требуется запомнить. После окончания заучивания испытуемому предъявляют те же элементы, но в ином порядке. Задача испытуемого- расположить их в первоначальном порядке. При оценке результатов определяется коэффициент корреляции между расположением элементов в воспроизведенном и предъявленном для запоминания рядах. Метод парных ассоциаций (М. Калкинс). Стимульный материал располагается попарно. Первый элемент каждой пары играет роль стимула, второй - ответа. После предъявления всех стимулов, испытуемые должны запомнить материал таким образом, чтобы при предъявлении первого члена пары они в ответ называли второй. Если испытуемый воздерживается от ответа или делает ошибки, то ему предлагают правильный ответ. Количество правильно воспроизведенных элементов пар является показателем прочности образовавшихся ассоциаций Метод антиципации. В этом методе используется возможность запоминания организованных в ряд стимулов на основе принципа организации самого ряда. Испытуемому предъявляются элементы материала, сгруппированного в ряды. После этого испытуемый должен постараться воспроизвести их, соблюдая установленный порядок. Процедура обычно продолжается до первого безошибочного воспроизведения данного ряда. Если испытуемый совершает ошибку, экспериментатор поправляет его, а если он не может воспроизвести нужный элемент, экспериментатор «подсказывает» ему его. Исключение представляют первый и последний элементы ряда.

Експериментальне спілкування. Місце експериментатора у процесі експериментального спілкування.

Експериментальне спілкування - процес, який організовує та регулює спільну діяльність досліджуваного та експериментатора, яка спрямована на дослідження особливостей психіки досліджуваного. Експериментатор організовує роботу досліджуваного, дає йому завдання, оцінює результати, варіює умови експерименту, реєструє поведінку досліджуваного та результати його діяльності. Якщо експериментатор зацікавлений у підтвердженні/спростуванні своєї гіпотези, він може несвідомо вносити зміни в хід експерименту та інтерпретацію даних, домагаючись, щоб випробуваний «працював під гіпотезу». Очікування передаються: 1)мімікою, пантомімікою; 2) емоційним тоном, експресією. Типи помилок експериментаторів (Бергер): · заниження дуже високих результатів; · уникнення вкрай високих результатів (як низьких, і високих); · завищення значущості однієї властивості випробуваного чи одного завдання із серій; · завищення значущості завдання, наступного після виділення суттєвої для експериментатора особистісної межі випробуваного; · помилки, зумовлені впливом подій, емоційно пов'язаних із конкретним випробуваним. На результати експерименту впливає тип особистості та стану експериментатора: біосоціальні якості, психосоціальні якості, ситуаційні змінні. Вплив особистості експериментатора максимальний в експериментах з психології особистості та соціальної психології та мінімальний - у психофізіологічних та психофізичних експериментах (сенсорика та перцепція). Середній вплив щодо інтелекту, мотивації, прийняття рішення та інших. Вплив експериментатора до початку експерименту: при вербуванні досліджуваних, першій бесіді, читанні інструкції. В ході експерименту має значення увага експериментатора до дій досліджуваного.

Експериментальне спілкування. Місце досліджуваного в процесі експериментального спілкування.

Експериментальне спілкування - процес, який організовує та регулює спільну діяльність досліджуваного та експериментатора, яка спрямована на дослідження особливостей психіки досліджуваного. Фактори спілкування, що спотворюють результати експерименту (С.Розенцвейг): 1. Помилки «ставлення до спостережуваного" - розуміння досліджуваним критерію прийняття рішення щодо вибору реакції. 2. Помилки, пов'язані з мотивацією досліджуваного. Досліджуваний може діяти не відповідно до цілей експериментатора, а відповідно до свого розуміння цілей і сенсу експерименту. 3. Помилки особистісного впливу, пов'язані із сприйняттям досліджуваним особистості експериментатора.

Параметр часу та пам'ять: ДП, КП, ОП

За тривалістю розрізняють такі види пам'яті: короткочасна, довгочасна, оперативна. Короткочасна - характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. У випадку короткочасної пам'яті частіше за все суб'єкт не використовує спеціальних мнемічних прийомів, хоча вона вимагає певних вольових зусиль. Виявом короткочасної пам'яті є випадок, коли людину просять запам'ятати ряд слів за малий проміжок часу і відразу відтворити їх. Існують індивідуальні відмінності в обсязі короткочасної пам'яті. Обсяг короткочасної пам'яті характеризує здатність механічно, тобто без використання спеціальних прийомів, запам'ятовувати інформацію. Довготривала - виявляється в процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на тривале зберігання та наступне використання в діяльності людини. Оперативна - забезпечує запам'ятовування, збереження й відтворення інформації, необхідної для досягнення мети певної конкретної діяльності. Коли людина виконує яку-небудь складну дію, то здійснює її частинами. При цьому вона утримує в пам'яті деякі проміжні результати до того часу, поки має з ними справу. У міру просування до кінцевого результату конкретний „відпрацьований" матеріал може забуватися. Без гарної короткочасної пам'яті неможливе нормальне функціонування довготривалої пам'яті, оскільки короткочасна пам'ять виступає своєрідним фільтром, який пропускає лише необхідну інформацію в довготривалу пам'ять. При цьому перехід інформації з короткочасної в довготривалу пам'ять пов'язаний з певними особливостями. Зокрема в короткочасну пам'ять потрапляють переважно останні п'ять — шість одиниць інформації, одержаної через органи чуття. Перехід з короткочасної в довготривалу пам'ять здійснюється завдяки вольовим зусиллям. Причому результати досліджень свідчать про те, що в довготривалу пам'ять можна перевести інформації більше, ніж дозволяє індивідуальний обсяг короткочасної пам'яті. У результаті відбувається нарощування загального обсягу матеріалу, що запам'ятовується.

Основи тестування мислення. Історія питань

Залежно від типу завдань їх поділяють на вербальні ("Тест класифікації слів") і невербальні ("Матриці Равена"); від кількості досліджуваних - індивідуальні ("Шкали Векслера") і групові ("Армійський тест Альфа") тести. Виокремлюють ще тести інтелекту для специфічних популяцій (А. Анастазі), наприклад призначені для обстеження немовлят, осіб із фізичними вадами, а також людей, що належать до різних культур. Тести інтелекту складаються з кількох субтестів, спрямованих на вимірювання інтелектуальних функцій (логічного мислення, смислової й асоціативної пам'яті тощо). Вітчизняні психологи використовують тести Д. Векслера, Р. Амтхауера, Дж. Равена, Стенфорда - Біне тощо, які мають високу надійність і валідність. Колектив авторів (М. Акимова, Е. Борисова, К. Гуревич, В. Зархін, В. Козлова, Г. Логінова, А. Раєвський, Н. Ференс) створив спеціальний тест діагностування розумового розвитку для абітурієнтів (у російськомовній абревіатурі - АСТУР). Тест включає 8 субтестів: обізнаність, подвійні аналогії, лабільність, класифікації, узагальнення, логічні схеми, числові ряди, геометричні фігури. «Веріфікація та операціоналізація - основні вимоги що до експериментального дослідження. Критерії валідності метода. Надійність метода та засоби її встановлення. Точність та однозначність методики. Експериментальне спілкування. Експериментатор та досліджуваний: їх місце та роль в експерименті; вплив на результати дослідження.»

Дослідження мимовільного запам'ятовування в роботі П.І.Зінченко.

Зінченко стверджував, що основна форма мимовільного запам'ятовування є продуктом цілеспрямованої діяльності. Методика його експерименту полягала у включенні матеріалу у діяльність, не пов'язану із запам'ятовуванням. Досліджуваним пред'являлися картки, на яких були зображені різні побутові предмети, іграшки, фрукти, тварини, а у кутку - цифри. Одній групі пропонувалося класифікувати зображення предметів, а інший скласти зростаючий числовий ряд цифр. Ті, хто класифікував предмети, згадував цифри гірше, ніж предмети. Ті, хто мав справу з числовим рядом, навпаки, практично не могли відтворити предмети. Завданнями дослідження були: - Вивчення залежності ефективності мимовільного запам'ятовування від рівня активності діяльності та її змісту; - вивчення залежності ефективності мимовільного запам'ятовування від місця матеріалу в структурі діяльності; - Вивчення залежності ефективності мимовільного запам'ятовування від рівня оволодіння певними способами роботи над матеріалом та віком досліджуваних; - Розробка практичних рекомендацій (насамперед - педагогічних), на основі даних, отриманих у дослідженні. Досліджуваними були діти дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку, а також дорослі. Результати дослідження та висновок Наголошується закономірна тенденція до підвищення показників довільного запам'ятовування картинок та чисел (як предметів діяльності) з віком. Показники мимовільного запам'ятовування картинок і чисел (як фонових подразників) виражають протилежну тенденцію: чим старша людина — то менший рівень запам'ятовування предметів, які були предметом цілеспрямованої діяльності. Більше того, варто відзначити той факт, що у досліджуваних молодшого віку мимовільне запам'ятовування із застосуванням деякої когнітивної дії виявляється більш ефективним, ніж довільне запам'ятовування із застосуванням такої самої дії. Також відзначається тенденція до підвищення показників мимовільного запам'ятовування від ступеня активності діяльності та її змісту (що активніша і змістовніша діяльність — тим кращі результати мимовільного запам'ятовування).

Концентрація та абсорбція уваги.

Концентрація - ступінь зосередженості на об'єкті і його відволікання від інших. Концентрація і абсорбція уваги - це два стани, які характеризуються високим ступенем уваги, його односпрямованістю і вузьким обсягом. Але концентрація - це робота, свідома інтенсивна напружена розумова діяльність, когнітивна переробка, аналіз і роздум, націлені на отримання результату. Концентрація уваги суб'єктивно розділяє і протиставляє організм і оточення, "моє" і зовнішнє. Абсорбція (поглинання) уваги - тимчасове припинення будь-якої діяльності, глобальне, недиференційований стан тотального уваги, злиття з зовнішнім об'єктом (витвором мистецтва, сексом і т.п.). Це стан реактивне, внушаемое, воно знімає внутрішнє напруження і єдиний суб'єктивний контроль над діями, тому може супроводжуватися уривчастими "дивними" діями і частковою амнезією.

Мнемотехнічні прийоми управління мнемічною діяльністю

Метод місць (палац пам'яті, чертоги розуму, просторова мнемоніка) - полягає у розвитку пам'яті у вигляді візуалізації: створенні у своїй уяві простору, в якому можна зберігати величезну кількість інформації. Іншими словами, людина запам'ятовує, наприклад, план якоїсь будівлі або розташування магазинів на певній вулиці, або інших географічних об'єктів, що складаються з певної кількості різних локацій (місць). Метод групування полягає в тому, що загальну інформацію поділяють на групи, які легше запам'ятати (наприклад, семизначний номер телефону поділяють на три групи цифр).

Мимовiльна та довiльна увага, їх загальна характеристика та розвиток

Мимовільна увага - це така увага, яка складається в ході взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. Часто мимовільну увагу називають пасивною увагою. Фізіологічним проявом цього виду уваги служить орієнтувальний рефлекс. Первісно вона виникає як безумовно-рефлекторне явище, що викликане впливом тих чи інших зовнішніх подразників. Та з часом мимовільна увага стає умовно-рефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів.Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Довільна увага - активний вид уваги. Довільна увага виникла в процесі праці людини. Праця скеровується більш чи менш віддаленою метою, яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Чим віддаленіша мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим більші вимоги ставить вона до довільної уваги. Психологічний зміст довільної уваги пов'язаний із постановкою мети діяльності і вольовим зусиллям. Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослим. Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному напрямку, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага є необхідною умовою пізнання людиною світу. Довільна увага необхідна для виконання людиною будь-якого складного завдання. Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв'язки і взаємо переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна стає мимовільною. Таке відбувається у зв'язку із змінами в мотивації діяльності.

Стадії розумового процесу (уверенна на 70%)

Мислення як процес означає: 1) воно розгорнуте в часі; 2) воно складається з якісно відмінних етапів; 3) воно включає в себе різні блоки якостей, до складу яких входять його операції, прийоми, регуляція; 4) воно протікає на якісно різних рівнях. Мислення здійснюється послідовно та припускає активність людини (іноді навіть великі зусилля). Сам процес мислення можна поділити на три великих стадії-етапи: 1) початковий етап; 2) «стрижень процесу» - саме процес мислення; 3) фінальний етап. Відзначимо, що ці стадії можуть не чітко йти одна за одною, а здійснюватися паралельно, а також на стадії процесу вирішення завдання може виникнути необхідність повернутися на початкові етапи. Початкові етапи найбільш відповідальні для процесу мислення: вони його організують, стимулюють та задають напрямок руху. Нижче запропоновані їх короткі характеристики: 1. Зіткнення з проблемою. Зазвичай мислення починається із зустрічі з чимось новим, невідомим, незрозумілим. Таке незрозуміле називається проблемою, а зіткнення - потрапляння в проблемну ситуацію. Проблемні ситуації бувають практичними (коли потрібно вирішити життєве або технічне завдання) та пізнавальні (коли виникає необхідність розібратися в новій інформації або звести в єдине суперечливу інформацію). Головним у проблемі є протиріччя - з одного боку, гостре бажання її вирішити, а з іншого - відсутність єдиного способу її вирішення. Останнє виявляється у виборі вдалого способу, одного серед багатьох, або в тому, що не існує ефективного способу і ситуація зводиться до його пошуку або створення. 2. Прийняття проблеми. Зіткнувшись із проблемою та хоча б частково розуміючи це, людина має можливість або прийняти проблему та приступити до її вирішення, або відмовитися від неї. Саме прийняття проблеми стимулює процес мислення, а також може включати емоційну сферу, яка надалі підтримує процес мислення (так званий стан інтелектуального азарту). Хоча, відмова від прийняття проблеми, якщо це обґрунтовано, теж може бути цілком правильним рішенням. Наприклад, філолог або біолог знає про існування в фізиці проблеми гравітаційних сил, але відмовляється від її розробки через брак спеціальних знань. 3. Постановка завдання. Це результат уточнення та конкретизації проблеми. На відміну від проблеми, яка завжди виступає як враження сильне, проте неясне, мало зрозуміле, постановка завдання дає деяку, хоча і попередню, конкретизацію проблеми, уточнення її аспектів. При цьому виявляються: початкові умови (що дано, що відомо), вимоги, питання (що треба зробити), а також виділяється інформація, що має відношення до вирішення завдання. Також з'ясовується система загальних знань, принципів, правил, залучення яких може бути корисним. Процес розв'язання задачі («серцевина» процесу мислення). Перш за все зазначимо, що у психології термін «задача» використовується у широкому сенсі: задачею може бути знаходження чогось нового, незнайомого; розуміння незрозумілого матеріалу; вибір одного оптимального варіанту із декількох; вдале комбінування декотрих відомих способів; удосконалення відомого способу, прогнозування можливих майбутніх подій і т. ін., тобто все те, на що спрямовані зусилля людини і чого вона намагається домогтися. При цьому типовий перебіг розв'язання задачі зазвичай включає в себе такі блоки (елементи) процесу мислення: 1) способи мислення, що включають в себе операції (більш прості способи) та прийоми (більш складні способи); 2) фонтанування різних підходів до розв'язання, поглядів на задачу, перебір різноманітних способів; 3) організованість, упорядкованість, цілеспрямованість та контроль за процесом розв'язання. Співвідношення різних підходів до опису стадії розумового процесу: схема Л. Уоллеса, схема К. Дункера, схема операцій мислення по О. Зельц і в школі С. Л. Рубінштейна.

Мислення, етапи його розвитку. Інтеріорізація розумового процесу

Мислення як процес означає: 1) воно розгорнуте в часі; 2) воно складається з якісно відмінних етапів; 3) воно включає в себе різні блоки якостей, до складу яких входять його операції, прийоми, регуляція; 4) воно протікає на якісно різних рівнях. Мислення здійснюється послідовно та припускає активність людини (іноді навіть великі зусилля). Розкриємо ці основні аспекти мислення як процесу. Сам процес мислення можна поділити на три великих стадії-етапи: 1) початковий етап; 2) «стрижень процесу» - саме процес мислення; 3) фінальний етап Початкові етапи найбільш відповідальні для процесу мислення: вони його організують, стимулюють та задають напрямок руху. Нижче запропоновані їх короткі характеристики: 1. Зіткнення з проблемою. Зазвичай мислення починається із зустрічі з чимось новим, невідомим, незрозумілим. 2. Прийняття проблеми. Зіткнувшись із проблемою та хоча б частково розуміючи це, людина має можливість або прийняти проблему та приступити до її вирішення, або відмовитися від неї. 3. Постановка завдання. Це результат уточнення та конкретизації проблеми. На відміну від проблеми, яка завжди виступає як враження сильне, проте неясне, мало зрозуміле, постановка завдання дає деяку, хоча і попередню, конкретизацію проблеми, уточнення її аспектів. У кінці першого року життя дитини з'являються перші прояви мислення у формі наочно-дійового мислення. Основними ознаками цього мислення є елементарний аналіз, знаходження ситуаційно важливих зв'язків між предметами, які відбуваються з участю практичних дій, та нездатність до суттєвих абстрагувань і узагальнень. З удосконаленням сприймань та оволодінням активним мовленням у дітей збагачуються уявлення. Діти починають виявляти наочно-образне мислення, виразніше у старшому дошкільному віці. З розвитком активного мовлення посилюється його вплив на розвиток сприймань, уявлень, символічної пам'яті і мислення. Зі шкільних років діти вчаться мислити поняттями, символікою, що свідчить про розвиток словесно-логічного мислення. Поява цих інтелектуальних сходинок не має чітко окреслених меж. З'являються ці види мислення послідовно, але з появою кожного нового виду попередні не припиняють свого розвитку. Вони розвиваються впродовж онтогенезу людини. Під впливом спрямованості особистості, її основних видів діяльності окремі види мислення набувають значення особистісних характеристик. Якщо взяти до уваги оволодіння дитиною мовленням та його зв'язок з мисленням, можна в онтогенезі мислення виділити такі його види, як понятійне і допонятійне. Допонятійне мислення обмежене власним сприйманням. Для нього характерним є егоцентризм як невміння відмовитися від своїх поглядів, залежних від власних сприймань, і зрозуміти позиції інших. Понятійне мислення приходить не відразу, а, як писав Л.С. Виготський, проходить п'ять підготовчих етапів: 1) у перші 2-3 роки виявляється синкретизм мислення, а тому якщо запропонувати дитині схожі предмети зібрати разом, вона буде складати докупи будь-які предмети; 2) на другому етапі діти, виконуючи таке саме завдання, як і на першому, складають разом два предмети, які мають об'єктивні елементи схожості, а вже третій добирають за ознакою схожості лише до одного, а не до двох предметів; 3) на третьому етапі діти 6-8 років можуть об'єднати групи предметів за схожістю, але не можуть усвідомити і назвати ознаки, які характеризують цю групу; 4) у дітей 9-12 років з'являється понятійне мислення, але воно недосконале, первинні поняття ґрунтуються на життєвому досвіді, а не на науковому; 5) досконалі поняття виникають у 14-18 років, коли науковий досвід дітей допомагає їм вийти за межі чуттєвого і життєвого досвіду. Для активізації мисленнєвого процесу використовують "мозковий штурм" або "брейнстормінг", які спрямовані на вироблення ідей або рішень. Интериоризация в психології - це поетапне формування власних психологічних функцій маленької людини, що відбувається при зовнішньому впливі і пізнанні світу, з подальшим придбанням власного, відповідального за дозрівання особистості, життєвого досвіду. Початкова интериоризация Виникає у новонароджених і дітей молодшого віку. Під час свого розвитку малюк вивчає зовнішній світ за допомогою батьків, послідовно змушують його здійснювати якісь дії, показують іграшки і знайомлять з навколишнім світом. Шкільна интериоризация Тісно пов'язана з уявним процесом, на якому ґрунтується все навчання людини. Вивчення шкільних предметів вимагає від дитини, що підросла проводити дії не тільки на папері, але і в розумі. Розвиток цього типу безпосередньо залежить від мотивації, навичок, типу темпераменту і здібностей внутрішньої системи дитини. Соціальна интериоризация Починається з самого народження людини і пов'язана зі взаємодією дитини з оточуючими його людьми. Підрозділяється на 3 кола спілкування: близький, в який входять батьки та члени сім'ї дитини; середній, в якому людині доводиться взаємодіяти з сусідами і друзями; дальній, потребує спілкування з колегами та знайомими.

Емпіричні методи,їх характеристика. методи обробки таінтерпритації даних експерименту та спостереження !!!!!

Найпоширинішими емпіричними методами є : експеримент, опитевання, тести, аналіз документів, вивчення продуктів діяльності,

Обсяг уваги. Зв'язок уваги та мотивації.

Обсяг уваги - кількість об'єктів, яку ми можемо сприйняти з повною ясністю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Людина сприймає 7+/- 2 об'єкти, не пов'язаних між собою. Тренування, розвиток навичок читання дають можливість сприймати більший обсяг слів, хоча за цього можливе збільшення помилок. Обсяг уваги пов'язаний із властивістю її концентрації й перебуває у зворотній пропорційній залежності з нею. Якщо максимальна концентрація уваги характеризує ступінь звуження свідомості, то обсяг характеризує ступінь його розширення. Обсяг сенсорної уваги вивчається з допомогою приладу Є. Мілеряна, який називається тахістоскопом (від гр. "тахісто" - швидко, "скопео" - дивитись). Цей прилад являє собою екран з віконечком, у якому досліджуваному на короткий час демонструють літери або цифри, фігури, слова тощо. Подана на екрані кількість елементів матеріалу, охоплених досліджуваним, є показником обсягу його уваги. Без стійкого і сильного мотиву неможлива стійка увага. Розведення, запропоноване Е. Тітченером, довільної уваги на "вторинне" та "похідне первинне" мало підставою саме мотиваційний аспект: боротьбу мотивів у першому випадку та перемогу мотиву довільної діяльності - у другому. Починаючи з класичних експериментів В. 67 по сприйняттю звукових рядів в експериментальній психології було багаторазово показано, що, хоча кількість одиниць, одномоментно охоплюваних увагою у формальному сенсі, зберігається більш менш постійним (6-7 елементів), фактичне наповнення цих одиниць може істотно змінюватися , зокрема, збільшуватись у міру освоєння матеріалу. Слід відзначити неабияку роль мотивації в активізації уваги до аспектів ситуації, релевантних мотивам. Ідеться про особливу вибірковість уваги, детерміновану актуальною потребою. Наприклад, людина, яка іде в тролейбусі й поринула у свої думки, раптом відволікається від них через випадково почуту фразу про те, що її цікавить.

Види розумових стратегій та методи їх досліджень.

Основні види розумових операцій: порівняння, умовивід, аналіз і синтез, абстракція і конкретизація. Аналіз і синтез - основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності. Вони взаємодіють і взаємозумовлюють одна одну. Порівняння-розумова операція, за допомогою якої пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості предметів. Абстрагування - тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві. Узагальнення - це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Конкретизація - це перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому загальному. Умовиводом називається така форма мислення, за допомогою якої із одного або декількох відомих суджень отримують нове судження.

Класифікація класичних методів дослідження пам'яті.

Пам'ять — психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини. У психології пам'яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок. Пам'ять в різних формах і видах притаманна всім вищим істотам. Найрозвиненіший рівень пам'яті характерний для людини. Експериментальні методи дослідження пам'яті почали застосовувати наприкінці ХІХ ст. Засновник експериментального вивчення пам'яті німецький психолог Г. Еббінгауз. Методи дослідження пам'яті можна розділити на дві групи: Методи вивчення властивостей різних видів пам'яті: 1) методи визначення типів пам'яті: метод запам'ятовування та відтворення складів (розробив Мюллер, схильність до відтворення голосних звуків - переважання слухової пам'яті, приголосних - зорової) 2) методи дослідження мимовільної пам'яті: метод класифікації зображень предметів (дослідження Зінченка, картки, на яких зображені предмети, а в кутку двозначні цифри, випробуваному пропонувалося класифікувати предмети, а потім запитували, які предмети та цифри вони запам'ятали) 3) методи дослідження опосередкованого запам'ятовування: метод парних асоціацій (пропонується 12 пар слів для запам'ятовування. Після цього експериментатор читає тільки по одному слову з кожної пари і пропонує випробуваному відтворити друге слово в кожній парі), метод підказки (після одного чи кількох пред'явлень низки стимулів випробуваний відтворює елементи, що запам'яталися (якщо він помиляється, йому підказують. Процедура триває до першого безпомилкового відтворення всього ряду). 4) методи дослідження короткочасної пам'яті: метод визначення відсутнього елемента Бушке (обсяг короткострокової пам'яті) (після заучування якогось ряду чисел, знайомий випробуваному ряд пред'являється в іншому порядку. Якщо випробуваний при цьому може сказати, який з раніше сприйнятих чисел відсутній в даному ряду, отже добре пам'ятає весь вихідний ряд); метод Джейкобса (як стимул пред'являються числові ряди, які випробуваний повинен відтворити) 5) методи дослідження довготривалої пам'яті: метод збереження - випробуваному пропонується серія слів для запам'ятовування, а потім через деякий час (наприклад, тиждень) перевіряється, скільки матеріалу він пам'ятає. Методи дослідження процесів пам'яті: 1) методи дослідження процесів запам'ятовування 2) методи дослідження процесів відтворення та впізнавання 3) методи дослідження процесів збереження

Методи дослідження перемикання уваги.

Переключення уваги проявляється при перемиканні уваги з одного об'єкта на інший. Розподіл і переключення уваги пов'язані з рухливістю, концентрація і стійкість - з силою і врівноваженістю нервових процесів. Розлади уваги виявляються як під час бесіди з пацієнтом (відволікається на сторонні подразники, не може зосередитися на темі бесіди, швидко стомлюється), так і в ході спеціального псіходіаг-тичного дослідження. З патопсихологических методик дослідження уваги найбільш відомі і часто використовуються різні варіанти коректурних проб, рахунок по Крепелину, відшукування чисел за таблицями Шульте (у тому числі Шульте-Горбова), ряд методик на перемикання (методика М. С. Лебе-Дінського, чергування антонімів і синонімів, додавання з почергово мінливими доданками, почергове віднімання). Коректурні проби. Сукупність різних варіантів определенн-них бланкових методик, які досліджують ступінь концентрації уваги, його стійкість, а також особливості його перемикання (варіанти методики з перемиканням). Методика «Червоно-чорні таблиці Шульте-Платонова» (модифікований варіант) призначена для вивчення обсягу, перемикається і розподілу уваги. Обстежуваному пред'являється таблиця, на якій зображені кілька рядів безладно розкиданих червоних і чорних цифр від 1 до 25. Тест складається з трьох проб: двох простих і однієї складної. Завдання кожної з проб необхідно виконувати в максимально можливому темпі. Перша проста проба - знаходження цифр від 1 до 25 в порядку зростання. Друга проста проба - знаходження цифр від 25 до 1 в порядку убування. Третя складна проба складається з чергування серій цифр по зростанню і зменшенням: 1-25; 2-24; 3-23; А -22 і т.д. Оцінюється час виконання кожної з проб (п, г 2 і Г 3 відповідно) і кількість помилок. Кількість проб не є обов'язковою умовою проходження тесту, і в залежності від мети і завдань дослідження можуть проводитися ті чи інші спроби окремо один від одного. Проба з перемиканням, крім властивостей уваги, вивчає і якість оперативної пам'яті і тому є більш інформативною. Методика «Числовий квадрат» призначена для оцінки розподілу і перемикання уваги. Обстежуваному пред'являється дві числові таблиці: «числовий квадрат» і «числовий ряд». У «числовому квадраті» у випадковому порядку розташовані числа від 1 до 40, з 15 пропущеними числами. У «числовому ряду» числа розташовані по порядку без пропусків. За 90 з обстежуваний повинен вказати в «числовому ряду» числа, які пропущені в «числовому квадраті». За результатами тесту оцінюється кількість правильних відповідей. Пропуски і виправлення вважаються помилками. Середньому рівню розподілу і перемикання уваги відповідає від шести до дев'яти правильних відповідей. Так як розподіл і переключення уваги обумовлюють здатність швидко орієнтуватися в складній ситуації, що змінюється, то дана методика має велике практичне значення і з успіхом може застосовуватися при профвідбору та профорієнтації. Крім того, рівень розподілу і перемикається уваги свідчать про ступінь рухливості нервових процесів, тому особливо низькі показники за методиками «Чорно-червоні таблиці» і «Числовий квадрат» можуть бути підставою для клінічних досліджень.

Розподілення та перемикання уваги. Показники та умови перемикання.

Перемикання уваги визначається як свідомі зсуви фокусу уваги з одного об'єкту на інший (зміна спрямованості уваги). Перемикання уваги може проходити швидко або повільно, тобто характеризується рухливістю. Рухливість уваги розкривається через властивості інерційності та акомодації. Інерційність уваги оцінюється через тривалість її відриву від попереднього об'єкту, а акомодація - через тривалість налаштування на новий об'єкт. Переключення може бути обумовлене або програмою свідомої поведінки, вимогами діяльності, або необхідністю включення в нову діяльність у відповідності до мінливих умов, або здійснюватись з метою відпочинку (коли попередня діяльність вже втомила людину). У випадках, коли діяльність протягом тривалого часу залишається незмінною, а відбувається лише зміна об'єктів або операцій, має місце переключення уваги в межах її сталості. Таке переключення при тривалій роботі запобігає втомі і тим самим підвищує сталість уваги. Можна виділяти ряд показників переключення уваги. Передусім це час, необхідний для переходу від однієї діяльності до іншої; продуктивність роботи (її обсяг і час, за який цей обсяг було виконано, порівняно з тим обсягом роботи, що був виконаний без переключення уваги); якість, точність роботи (безпомилковість або наявність помилок). Успішність переключення залежить від багатьох умов. По-перше, воно пов'язане з особливостями попередньої і наступної діяльності. Успішність знижується при переході від легкої до більш складної роботи.

Неуважність та її види. Реальна та мнима неуважність

Під неуважністю розуміється нездатність людини зосередитися на чомусь впродовж необхідного часу. До явищ неуважності відносіть стани неуважності. Ці стани розрізняються за своїм характером та причинами виникнення. Неуважність першого виду може бути результатом втоми, безсоння, головного болю, монотонної та одноманітної діяльності і взагалі - послабленням усвідомленості. Неуважність другого виду виникає внаслідок глибокої внутрішньої концентрації уваги (уявна неуважність). Така неуважність поділяється на поетичну та професорську. Поетична неуважність спричиняється станом мрійливості, коли людина занурюється в неконтрольовану течію приємних думок та яскравих образів і не помічає нічого навкруги. У стані професорської неуважності контрольований та емоційно нейтральний хід думок логічно упорядкований і спрямований на досягнення ідеальної й віддаленої мети або на розв'язання складної задачі.

Інтегральний характер психічної діяльності.

Свідомість це інтегральний момент психічних явищ. В психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але кожен при цьому зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина не лише пристосовується до навколишнього світу, але й змінює його у відповідності до своїх потреб. Свідомість людини виявляється в її діяльності. В структура людської свідомості виділяють такі її компоненти: • знання як система відповідних понять; • пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява), завдяки яким здійснюється відображення навколишнього світу; • самосвідомість як розрізнення суб'єкта і об'єкта (тобто того, що належить "Я" і "не-Я"). Самосвідомість проявляється в пізнавальній, емоційній і вольовій формах. • воля, яка забезпечує ціле-утворюючу діяльність людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення. Вносить необхідні корективи, переборює труднощі. • почуття як наявність емоційно-оцінних ставлень до цього, що відбувається навколо до інших людей і до себе самого. Ця характеристика свідомості проявляється найбільш виразно в таких моральних почуттях як патріотизм, обов'язок, національна гордість і інші. Розрізняють низький і високий рівень свідомості. Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина не достатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє і своє ставлення до них. Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та мотивами і відповідно планує, організує і регулює свої дії.

Стійкість уваги та фактори, що на неї впливають.

Стійкість уваги - це властивість, яка полягає у тривалому утриманні уваги на предметі чи якійсь діяльності. Вона визначається тривалістю зосередженої та інтенсивної уваги. Отже, стійка увага - це тривала, висококонцентрована увага. Ця особливість характеризується часом, впродовж якого діяльність людини зберігає свою цілеспрямованість. Особливо важливим є вміння зберігати стійкість уваги за несприятливих умов, коли діють різні подразники. Стійкість уваги залежить від особливостей об'єктів, на які вона спрямована. Так, підвищують стійкість уваги цікаві об'єкти, і навпаки, одноманітні об'єкти не сприяють підтриманню уваги. Стійкість уваги підтримується поступовим ускладненням об'єкта сприймання, мислення або почуттів. Проте складний об'єкт, що не відповідає пізнавальним можливостям учнів, швидко викликає втому і знижує увагу до себе. Стійкість уваги залежить також від активності особистості. Увага може бути стійкою, коли суб'єкт надає об'єктові чи діяльності важливого значення, коли ставиться до них з інтересом і виявляє практичну або відповідну пізнавальну активність, веде пошукову роботу в розв'язанні перцептивних та мисленнєвих завдань. Стійкість та концентрація уваги не означає її нерухомості, не виключає можливості її переключення, яке полягає у свідомому перенесенні уваги з одного об'єкта на інший. Важливо вирізняти і усвідомлювати ті фактори, які обумовлюють стійкість уваги. Це, насамперед, розуміння людиною важливості її роботи, також уміння знаходити у своїй діяльності щораз нові сторони, проблеми, шляхи вирішення завдань. Це такі якості особистості, як працьовитість, допитливість, кмітливість, наполегливість. Стійкість уваги сприяє зміні виду діяльності.

Фактори ефективності мимовільного та довільного запам 'ятовування.

У залежності від ступеня цілеспрямованості суб'єкта й вольової регуляції своєї мнемічної активності виділяють мимовільну й довільну пам'ять. Мимовільна пам'ять характеризується відсутністю спеціальної мети запам'ятати й відтворяти інформацію. Це ненавмисний процес, у якому немає спроб свідомо контролювати запам'ятовування й відтворення. Незважаючи на те, що при мимовільному запам'ятовуванні немає напруги волі для обробки й кодування інформації, даний вид пам'яті дозволяє людині фіксувати образи величезного числа предметів, подій, їхніх ознак і властивостей, власних емоційних станів, спонукань до діяльності, рухів. мимовільній пам'яті властива висока вибірковість, що виявляється в доборі значимої інформації у зв'язку із цілями й мотивами діяльності. Більша частина життєво необхідних знань, умінь, навичок людини (знання й володіння рідною мовою, підтримка рівноваги й пози, базові рухові навички, знання основних геометричних форм, основи «емоційного слуху», що дозволяє розпізнавати почуттєві стани оточуючих людей за їхнім голосом тощо) здобуваються за допомогою мимовільної пам'яті. Довільна пам'ять, розвиваючись на основі мимовільної пам'яті, являє собою довільне й цілеспрямоване запам'ятовування й відтворення інформації. У її функціонуванні виявляється свідомий намір суб'єкта запам'ятовувати (заучувати) певний матеріал з метою його подальшого відтворення. На відміну від мимовільної пам'яті, що є продуктом будь-якої діяльності, довільна являє собою особливу мнемічну діяльність. Мнемічна діяльність проявляється як система спеціально організованих людиною мнемічних дій, спрямованих на закріплення й подальше відтворення інформації про об'єкти, події, ситуації. Сутність довільної пам'яті полягає у свідомій вольовій регуляції людиною своєї мнемічної діяльності. За показниками обсягу, міцності, точності запам'ятовування довільна пам'ять переважає над мимовільною. Вона стає винятково важливою в навчанні й діяльності дорослих людей, які вирішують безліч професійних завдань і самостійно визначають обсяг інформації, що запам'ятовується, тривалість і міцність її зберігання, точність відтворення.

Поняття уваги. Центральний механізм уваги.

Увага - це спрямованість та зосередження психіки (свідомості) на певні об'єкти (діяльність), що мають для особистості стійку чи ситуативну значущість, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда. На відміну від пізнавальних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення тощо) увага свого особливого змісту немає. Увага характеризує динаміку перебігу психічних процесів. Увага - характеристика будь-якого психічного процесу: сприйняття, коли ми вислуховуємо, розглядаємо, намагаючись розрізнити якийсь зоровий чи звуковий образ тощо. Центральний механізм уваги пов'язаний із порушенням одних нервових центрів кори та гальмуванням інших. Це властивість нервової системи - індукція.

Характеристика уваги. Чинники ефективності уваги.

Увага - це спрямованість та зосередження психіки (свідомості) на певні об'єкти (діяльність), що мають для особистості стійку чи ситуативну значущість, які передбачають підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда. Характеристика: - стійкість - вміння спрямувати активність на суб'єкт, завдання. Визначається, з якою швидкістю та точністю працює суб'єкт. Залежить від особливості об'єкта та особистісних якостей. - Концентрація - визначається єдністю 2-х факторів: підвищенням інтенсивності сигналу та обмеженням поля сприйняття (стійкість за наявності перешкод). - розподіл - суб'єктивно - пережита здатність індивіда виконувати кілька видів діяльності одночасно. - переключення - здатність до перемикання уваги з одного об'єкта на інший. (швидкість роботи + точність роботи + час). Чинники ефективності уваги можна визначити рівнем уваги (інтенсивність, концентрація), обсягом (широта, розподіл уваги), швидкістю перемикання і стійкістю.