Іспит міжнар відносини і світова політика

Пакт Молотова Ріббентропа

"Пакт Молотова-Ріббентропа" (також відомий як Молотовськ-Ріббентропський пакт або Німеччина-Радянський Союз ненападу) був угодою, укладеною між Молотовим (Миністр закордонних справ СРСР) та Ріббентропом (Міністр закордонних справ Німеччини) 23 серпня 1939 року. Основною метою пакту було забезпечення ненападу між СРСР і нацистською Німеччиною, що дозволяло обом країнам вести свою зовнішньополітичну діяльність без ризику конфлікту один з одним. Угода передбачала секретний протокол, в якому були розподілені впливові сфери країн у Східній Європі. Цей протокол, який залишався секретним, визначав, що Польща буде розчленована між Німеччиною та СРСР, а також надавав радянському Союзу вплив на деякі країни Східної Європи, включаючи Фінляндію, Литву, Латвію та Естонію. Пакт Молотова-Ріббентропа викликав шок і здивування у світі, оскільки СРСР і нацистська Німеччина раніше вважалися політичними супротивниками через свої ідеологічні та територіальні протиріччя. Пакт утвердив можливість нацистській Німеччині розпочати Другу світову війну без страху від боку СРСР. Протягом 1939 року, в результаті пакту, Німеччина атакувала Польщу, а СРСР захопила свою впливову зону. Це стало початком розгортання Другої світової війни.

Вступ у 1 світову Японії, Туреччини, Італії, Болгарії та Румунії

1. Японія: Японія була однією з країн, які вступили в Першу світову війну на боці Антанти. У вересні 1914 року Японія вислала ноту до Німеччини, вимагаючи від них відводу шанців та островів, які контролювалися німецькими силами в Тихому океані. У листопаді 1914 року Японія оголосила війну Німеччині і приєдналася до Антанти. 2. Туреччина (Османська імперія): На початку війни Османська імперія оголосила нейтралітет. Проте, у 1914 році вони вступили в війну на боці Центральних держав (Німеччина, Австро-Угорщина і Італія). Османська імперія була включена військовим конфліктом на Кавказі, Близькому Сході та Балканах. 3. Італія: Італія початково була членом Трійстаний союзу (разом з Німеччиною та Австро-Угорщиною), але в 1915 році вийшла з союзу і приєдналася до Антанти. Італія змінила свою сторону внаслідок невиконання Австро-Угорщиною обіцянок щодо передачі італійських територій. 4. Болгарія: Болгарія вступила в війну на боці Центральних держав в 1915 році. Вони долучилися до військових операцій на Балканах та в Македонії. 5. Румунія: Румунія оголосила війну Центральним державам в 1916 році

Доктрина Монро

«Доктрина Монро» - це політична доктрина, висловлена президентом Джеймсом Монро в його промові до Конгресу США у грудні 1823 року. Ця доктрина встановила принципи американської зовнішньої політики щодо втручання Європейських держав у справи країн Америки та розширила вплив Сполучених Штатів в регіоні. Основні принципи "Доктрини Монро" включали: 1. Невтручання: Доктрина закликала європейські держави утримуватися від втручання в політичні справи країн Америки. Водночас, Сполучені Штати гарантували, що не втручатимуться в європейські справи. 2. Недопустимість колонізації: Доктрина заявляла, що будь-яка спроба європейських держав колонізувати нові території в Америці буде сприйматись як ворожий акт проти США. 3. Гарантування незалежності: Доктрина закликала США підтримувати незалежність існуючих незалежних держав в Америці та невтручатися в їхні внутрішні справи. 4. Взаємодія з Латинською Америкою: Доктрина висувала ідею співробітництва між США та країнами Латинської Америки для захисту їхніх інтересів та підтримки демократії.

1 та 2 ліванські війни

І Ліванська війна відбулася в 1975-1990 роках і була довготривалим конфліктом в Лівані. Війна виникла з політичної та релігійної напруженості в країні, що призвело до зіткнень між різними етнічними та релігійними групами. Війна мала складну структуру, з багатьма сторонами конфлікту. Заходи Лівану контролювали різні фракції, включаючи християнські, сунітські та шиїтські групи, а також палестинські терористичні організації. Участь у війні брали також Ізраїль та Сирія, які підтримували різні фракції у Лівані. Війна супроводжувалася значними втратами людських життів і великими руйнуваннями в країні. У 1990 році було досягнуто мирних угод, які передбачали політичні та територіальні компроміси. Конфлікт припинився, але Ліван продовжував стикатися з політичною та етнічною напруженістю. ІІ Ліванська війна відбулася в 2006 році між Ізраїлем та рухом Хезболлах. Війна розпочалася після затримання ізраїльськими військами двох ізраїльських солдатів Хезболлою. Конфлікт тривав кілька тижнів і супроводжувався інтенсивним обстрілом ізраїльськими військами території Лівану та ракетними атаками Хезболли на Ізраїль.

1 та 2 берлінські кризи

І та ІІ Берлінські кризи були важливими етапами холодної війни і відображали напруженість між Східним і Західним блоками, зокрема між СРСР і Західними державами, на чолі з США. І Берлінська криза виникла в 1948 році після того, як СРСР вводив блокаду Західного Берліна, контроль над яким він передавав до своєї влади. Це стало відповіддю на реформи в Західному Берліні та створення Західною Німеччиною нової грошової одиниці. Відбувся блокада міста, яка тривала близько року, але завершилася успіхом для Західних держав завдяки повітряному мостику, що забезпечував постачання міста повітрям.

Індокитайська війна. Війна у В'єтнамі 1965-1973

Індокитайська війна, також відома як Війна у В'єтнамі, тривала з 1955 по 1975 роки і була конфліктом між Комуністичною Північною В'єтнамською Демократичною Республікою та її союзниками (переважно Фронтом національної визвольної боротьби) з одного боку, та Південною В'єтнамською Республікою, яку підтримували Сполучені Штати Америки та їх союзники, з іншого боку. Війна у В'єтнамі розпочалася офіційно в 1965 році, коли США розпочали активну військову кампанію з метою стримання комуністичного розширення у Південному В'єтнамі. Війна супроводжувалася масштабними бойовими діями, повітряними налітами, використанням хімічних речовин (зокрема агенту оранжевий) та гуерильними операціями. Конфлікт спричинив значну кількість жертв та страждань. Війна у В'єтнамі стала причиною соціально-політичних конфліктів у Сполучених Штатах, спровокувала протести та рухи протесту проти війни. У 1973 році було укладено Паризькі мирні угоди, що припинили прямі військові дії, але конфлікт продовжувався між Північною та Південною В'єтнамськими режимами.

Іспано американська війна 1898

Іспано-американська війна відбулася у 1898 році між Іспанією та Сполученими Штатами Америки. Ця війна виникла на тлі непорозумінь та конфліктів між Іспанією і її колоніями у Кубі, Пуерто-Ріко і Філіппінах. Основними причинами конфлікту були націоналістичні та антиколоніальні настрої серед кубинського населення, а також американський інтерес до розширення своєї сфери впливу у світі. Куба перебувала під колоніальним владарством Іспанії і ведала війну за незалежність від іспанського правління. США, які володіли економічними і торговими інтересами в Кубі, виявили підтримку кубинським повстанцям, внаслідок чого Іспанія військово втрутилася у конфлікт. Ключові події війни включали затоплення американського корабля USS Maine у Гаванській гавані, що призвело до загибелі американських моряків, а також американське вторгнення на Філіппіни. США успішно перемогли війну, завойовуючи контроль над Кубою, Пуерто-Ріко, Гуамом та Філіппінами, що були раніше під іспанським владарством. Після війни було підписано Паризький мирний договір 1898 року, в результаті якого Іспанія визнала незалежність Куби, передала Пуерто-Ріко та Гуам США, а також продала Філіппіни США за 20 мільйонів доларів

Австро пруська війна 1866 та утворення Німецької імперії

Австро-пруська війна 1866 року була війною між Австрійською імперією та Пруссією, яка випливала з конфлікту між ними щодо впливу і лідерства в Німеччині. Ця війна мала велике значення для формування Німецької імперії. Конфлікт виник між Прусією, під керівництвом канцлера Отто фон Бісмарка, та Австрією, яка мала сильний вплив у німецьких державах південно від Майна. Прусія бажала створити об'єднану німецьку державу під своїм керівництвом, в той час як Австрія протистояла цьому і мала власні плани щодо утворення німецького федералізму під її контролем. Війна розпочалася в червні 1866 року, коли Прусія вийшла з союзу, відомого як Німецький союз, утвореного після першої дансько-пруської війни. Прусські війська швидко вторглися на південь і перемогли австрійські сили у численних битвах, включаючи битву під Кьоніггратцем. Наступ Прусії був підтриманий союзниками, такими як Італійське королівство. У результаті війни Прусія здобула перемогу над Австрією. За умовами перемир'я, яке було укладено на Конгресі в Празі, Австрія визнала підпорядкованість Прусії в німецьких справах і погодилася з виключенням з Німецького союзу. Прусія отримала контроль над численними німецькими державами, а Австрія відійшла від політичного керівництва в Нім Після перемоги у війні з Австрією, Прусія зуміла зміцнити своє положення в Німеччині та прискорити процес об'єднання німецьких земель. За допомогою Бісмарка, Прусія використовувала дипломатичні маневри та переговори з іншими німецькими державами з метою формування нового союзу. Вершину цього процесу становило утворення Німецької імперії. В січні 1871 року, після успішної Франко-пруської війни, Вільгельм І, король Прусії, був проголошений німецьким імператором у Версалі. Прусська Німеччина, разом з іншими німецькими державами, стало частиною об'єднаної Німецької імперії. Німецька імперія стала сильною індустріальною та військовою державою, збудованою на основі прусського моделю політичного лідерства. Бісмарк продовжував використовувати свою впливову роль як канцлер, щоб утвердити свою політику "заліза та крові" і забезпечити стабільність і силу Німеччини. Утворення Німецької імперії позначило завершення процесу об'єднання німецьких земель і стало великим досягненням Бісмарка. Він став одним з найвідоміших і впливових політиків свого часу та сприяв зміцненню Німецької імперії як однієї з провідних держав Європи.

Австро угорська угода 1867. Встановлення республіки у Франції 1870

Австро-угорська угода 1867 року, також відома як Аустго-угорський компроміс або Двомілліонний компроміс, була політичною угодою, яка встановила подвійну монархію в Австро-Угорській імперії. Ця угода стала важливою кроком для реформування структури імперії та врегулювання відносин між австрійськими та угорськими етносами. За угодою, Австро-Угорська імперія була поділена на дві частини: Австрійську частину, яка включала коронні землі Імперії, та Угорську частину, яка складалася з королівства Угорщина та землі Священної корони (Словаччина, Закарпатська Русь та Закарпаття). Кожна частина мала свої власні конституції та органи влади, але обидві частини були об'єднані спільним монархом - фактично двомонархією. Ця угода стала важливим кроком у розподілі влади між австрійськими та угорськими етносами в імперії. Вона задовольнила деякі національні та політичні вимоги угорців, які прагнули більшої автономії та визнання своєї культурної та політичної ідентичності. Щодо встановлення республіки у Франції у 1870 році, це стало результатом політичної кризи та невдалих військових подій. Під час Франко-пруської війни Франція зазнала поразки від Пруссії, а місто Париж було оточене та захоплене прусськими військами.

Агресія Італії проти Ефіопії. Позиція провідних держав щодо громадянської війни в Іспанії.

Агресія Італії проти Ефіопії відбулася у 1935-1936 роках і була частиною націстської політики імперського розширення. Беніто Муссоліні, прем'єр-міністр Італії, прагнув відновити вплив Італії в Африці та створити нове італійське імперіум. У жовтні 1935 року Італія напала на Ефіопію без попередження, використовуючи сучасну зброю та бомбардувальні літаки. Війна тривала близько року, і хоча ефіопська армія була погіршена зброєю, вона виставила сильний опір. Проте в 1936 році Італія остаточно перемогла і анексувала Ефіопію. Щодо громадянської війни в Іспанії, яка відбулася з 1936 по 1939 роки, провідні держави світу зайняли різні позиції. Конфлікт виник між республіканським урядом Іспанії і повстанськими націоналістичними силами під командуванням генерала Франсиско Франко. Багато держав залишилися нейтральними, але деякі країни надавали активну підтримку одній зі сторін конфлікту. Наприклад, нацистська Німеччина та фашистська Італія підтримували націоналістичні сили Франко, надаючи їм військову допомогу. З іншого боку, СРСР надавав підтримку республіканському урядові, надсилаючи військову допомогу та добровольців. Провідні держави, такі як Велика Британія та Франція, прийняли політику невтручання

Американо мексиканська війна 1846-1848

Американо-мексиканська війна, яка тривала з 1846 до 1848 року, була збройним конфліктом між Сполученими Штатами Америки і Мексиканською Республікою. Основною причиною війни були територіальні суперечки та конфлікти між США та Мексикою. Перед війною, США розширювали свої території на захід, а в Мексиці було незадоволення втратою таких територій, як Техас, що відокремився від Мексики та приєднався до США у 1845 році. Територіальні спірні питання, зокрема щодо межі Ріо-Гранде та річки Нуесес, сприяли загостренню ситуації. Конфлікт розпочався, коли американські війська, під командуванням генерала Закарі Тейлора, перетнули спірну межу та вступили в бойові дії з мексиканськими силами. Протягом війни США змогли виграти декілька великих битв, включаючи битву під Буено-Вісто, битву під Монтерреєм та битву під Веракрусом. Війська США продовжували адвансувати на південь і завоювали столицю Мексики, Мехіко. У 1848 році було укладено Гуадалупський договір, який остаточно завершив війну. Згідно з договором, Мексика визнала незалежність Техасу та відступила велику частину своїх територій на захід від Ріо-Гранде, включаючи Каліфорнію, Нью-Мексико, Аризону та інші.

Англо американська війна 1812-1814

Англо-американська війна 1812-1814 років була збройним конфліктом між Сполученими Штатами Америки та Великою Британією. Ця війна була важною подією в історії США та вплинула на відносини між цими двома країнами. Конфлікт виник з-за кількох причин. Одна з них була пов'язана з торговельними суперечками між США та Великою Британією, включаючи британську блокаду, яка обмежувала торгівлю США з континентальною Європою. Крім того, були також напруженість через вплив британського королівського флоту на американське судноплавство, проблеми з імпресментацією (примусовим набором) американських моряків до британського флоту та підтримка Великою Британією індіанських племен, які були у конфлікті з США на північно-західному фронті. У червні 1812 року США оголосили війну Великій Британії. Протягом війни, обидві сторони зазнали перемог і поразок. Важливими подіями були американське завоювання Мічигану, битва при Темзі (де був вбитий британський генерал Брок) та американська перемога під Нью-Орлеаном. Однак, кінцевий результат війни був статус-кво анте, і жодна зі сторін не досягла своїх основних цілей.

Аншлюс Австрії Розчленування Чехословаччини

Аншлюс Австрії (означає "приєднання" або "поглинання") відбувся у 1938 році і був актом анексії Австрії нацистською Німеччиною. Цей крок був частиною нацистської політики розширення впливу та створення Великої Німеччини. Розчленування Чехословаччини відбулося в той же рік, 1938 році, внаслідок Мюнхенської угоди. Ця угода була підписана між Великою Британією, Францією, Італією та Німеччиною і передбачала передачу польської та угорської частин Чехословаччини цим країнам. Це стало результатом територіальних претензій націоналістичних режимів, зокрема нацистської Німеччини і фашистської Угорщини. Розчленування Чехословаччини призвело до зникнення незалежної держави та зменшення його території.

Арабо ізраїльські війни 1960-1970. Шестиденна війна. Війна судного дня

Арабо-ізраїльські війни 1960-1970-х років були серією збройних конфліктів між Ізраїлем та об'єднаними арабськими країнами. Одним з найвідоміших конфліктів цього періоду була "Шестиденна війна", яка відбулася у червні 1967 року. Війна розпочалася з боку Ізраїлю, який застосував передові військові тактики та здійснив передчасний напад на Єгипет, Сирію та Йорданію. Протягом шести днів Ізраїль успішно здобув контроль над Синайським півостровом, Західним берегом Йордану та Голанськими висотами. Цей конфлікт суттєво змінив геополітичну карту регіону. Війна "Судного дня" відбулася у жовтні 1973 року, коли Єгипет та Сирія здійснили сюрпризний напад на Ізраїль в день єврейського свята Йом-Кіппур. Напад супроводжувався значними втратами з боку Ізраїлю, але після початкового шоку Ізраїль зумів відновити ситуацію та перейти до контратаки. Конфлікт тривав кілька тижнів, після чого було досягнуто перемир'я.

Балканська криза 1875-1877

Балканська криза 1875-1877 років була серією конфліктів та повстань, що виникли на Балканах у другій половині 19 століття. Криза мала значний вплив на політичну та територіальну перебудову регіону та сприяла подальшій дестабілізації та руйнуванню Османської імперії. Ось деякі ключові події та наслідки Балканської кризи: 1. Повстання в Сербії та Боснії: У 1875 році сербські та боснійські селяни виступили проти османського владаря через незадовільні умови життя та релігійні конфлікти. Повстання швидко поширилося, і Османська імперія спробувала придушити його військовою силою. 2. Втручання Європейських держав: Балканська криза привернула увагу Європейських держав, особливо Росії, Австро-Угорщини та Великої Британії. Росія виступила на підтримку слов'янських народів Балкан та намагалася використати кризу для своїх власних імперських інтересів. 3. Російсько-турецька війна 1877-1878 років: Криза призвела до вибуху війни між Росією та Османською імперією. Російська армія відіграла значну роль у розгромі Османської імперії, і після тривалої війни було укладено Санстефанський мирний договір 1878 року.

Балканські війни і нова розстановка сил на Балканах

Балканські війни, які відбулися у 1912-1913 роках, спричинили значні зміни в розстановці сил на Балканському півострові. Ці конфлікти були проведені між Балканським союзом (Сербія, Болгарія, Греція і Чорногорія) і Османською імперією. Перша Балканська війна розпочалася в 1912 році, коли Балканський союз вступив у бойові дії проти Османської імперії з метою освободження балканських слав'ян. В результаті цієї війни Османська імперія втратила майже всю свою територію в Європі, крім Малої Азії. Також укладено Лондонський договір 1913 року, який розподілив новоотримані території між членами Балканського союзу. Проте, після закінчення Першої Балканської війни виникли суперечності між членами Балканського союзу щодо розподілу здобутих територій. Це призвело до другої Балканської війни в 1913 році, в якій Болгарія зазнала поразки від інших членів союзу. Території, які Болгарія втратила, були розподілені між Сербією, Грецією та Румунією. Таким чином, наслідком Балканських війн стала нова розстановка сил на Балканах. Сербія отримала значні територіальні здобутки і стала сильною державою в регіоні. Болгарія втратила значну частину своїх територій, а Греція і Чорногорія також отримали певні землі

Болгарська криза 1885-1886

Болгарська криза 1885-1886 років була політичною та військовою конфронтацією між Болгарією та Сербією, що виникла після об'єднання Румелії (східної частини Османської імперії, де проживали багато болгар) з Болгарією. У 1878 році після Російсько-турецької війни та Берлінського конгресу, Болгарія була визнана незалежною державою під впливом Росії. Однак, територія була поділена на дві частини: Князівство Болгарія на півночі та Румелійська область на півдні. У 1885 році Румелійська область оголосила про свою об'єднання з Князівством Болгарія, утворивши об'єднану Болгарію. Це об'єднання було суперечливим, оскільки порушило політичні угоди та домовленості, що були досягнуті під час Берлінського конгресу.

Боснійська криза 1908-1909 Утворення Балканського союзу

Боснійська криза, що відбулася в 1908-1909 роках, виникла внаслідок анексії Австро-Угорщиною провінції Боснія і Герцеговина. Цей крок викликав протести та невдоволення серед населення Балканського регіону та сусідніх країн, зокрема Сербії. У відповідь на анексію Боснії і Герцеговини, Сербія вирішила виступити проти Австро-Угорщини, але не отримала достатньої підтримки інших держав. Це призвело до поглиблення напруженості у регіоні і посилення конфлікту між різними етнічними та політичними групами. У цей час виникла ідея формування Балканського союзу - об'єднання країн Балканського півострова з метою протистояння Австро-Угорщині та освободження балканських слав'ян. У 1912 році Сербія, Болгарія, Греція і Чорногорія утворили Балканський союз і разом провели Балканську війну проти Османської імперії. Боснійська криза і формування Балканського союзу були важливими подіями, які попередили подальші конфлікти та перетворення в регіоні. Вони вказували на зростаючі напруження між імперіями та між етнічними групами, які врешті-решт привели до Першої світової війни та подальших перетворень на Балканах.

Революції в Іспанії, Португалії, Італійських державах. Конгрес у Вероні 1822 і франц інтервенція в Іспанії

В Іспанії виникали рухи вільної країни та національних обмежень що стало початком Ліберальній революції. В Португалії теж відбувся ліберальний переворот в результаті якого створили Конституційну монархію. 1822 відбувся конгрес у Вероні де обговорювали проблеми пов'язані з інтервенцією в Іспанії та Португалії. Англ делегат виступив проти інтервенції але не зміг зупинити її. Франція відправила війська в Іспанію та здійснила інтервенцію 1823. Що призвело до придушення ліберальної революції

Британська колонізація Азії перша половина 19 ст

Британська колонізація Азії в першій половині ХІХ століття була одним з найважливіших аспектів імперської політики Великої Британії того часу. Британська імперія, одна з найбільших колоніальних імперій в історії, розширювала свої територіальні позиції та економічний вплив у різних регіонах Азії. В індійському субконтиненті Британська Індія стала центральною колонією. З початку ХІХ століття, Велика Британія почала активно розширювати свої володіння в Індії шляхом анексії територій, укладання договорів з місцевими правителями та використання військової сили. Ключовою подією була Британсько-індійська війна 1857-1858 років, в результаті якої Велика Британія остаточно підкорила Індію та проголосила її своєю колонією.

Британська колонізація Півден Африки. Англо бурські війни

Британська колонізація Південної Африки почалася в другій половині XIX століття і була пов'язана з англо-бурськими війнами. Початково Південна Африка була заселена корінними племенами, такими як зулуси та коса. Проте, з появою європейських колоністів, особливо бури, стали формуватися колонії землеробського типу. Велика Британія та Нідерландська Республіка бурів (пізніше відомі як Трансвааль та Оранжевий Віль) боролися за контроль над регіоном і його природними ресурсами, зокрема золотом та діамантами. Перша англо-бурська війна (1880-1881) виникла, коли бури в Трансваалі протестували проти британського вторгнення і намагалися зберегти свою незалежність. Війна закінчилася угодою, відомою як Пьетермаріцбурзький договір, в якій британці визнали незалежність Трансваалю.

Вашингтонська конференція 1921-1922 та її результати

Вашингтонська конференція 1921-1922 років була міжнародною конференцією, яка відбулася в Вашингтоні, США, і була призначена для розгляду питань збереження миру та стабільності після Першої світової війни. Головні учасники конференції були США, Велика Британія, Японія, Франція та Італія. Основні результати Вашингтонської конференції були наступні: 1. Корабельні договори: Були укладені два корабельні договори - Лімітний договір про тоннаж військових кораблів та Келлог-Бріандовський пакт, який забороняв війну як інструмент національної політики. 2. Договір про Дальній Схід: Учасники конференції уклали договір, яким зобов'язалися поважати територіальний статус Китаю та не втручатися в його внутрішні справи. 3. Договір про озброєння: Був прийнятий договір, яким обмежувалася гонка в озброєннях між головними морськими державами. 4. Договір про Тихий океан: Був укладений договір, який гарантував мир та стабільність у Тихому океані, зокрема між США, Японією та Британією.

Веймарська республіка у міжнародних відносинах. Локарнська конференція.

Веймарська республіка, що існувала в Німеччині з 1919 до 1933 року, вступила в міжнародні відносини у важкому періоді після Першої світової війни. Республіка була утворена на основі Веймарської конституції і стикалася з численними внутрішніми труднощами, такими як політичні розбрати, економічна криза та соціальні конфлікти. Одним з ключових подій у міжнародних відносинах Веймарської республіки була Локарнська конференція, що відбулася у 1925 році у швейцарському місті Локарно. Головними учасниками конференції були Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія та Бельгія. Основна мета конференції полягала в установленні стабільності та зміцненні відносин між державами Європи. Головними результатами Локарнської конференції були: 1. Локарнські договори: Учасники конференції уклали ряд договорів, включаючи договір про негресію між Німеччиною, Францією та Бельгією, а також договори про мирові відносини між Німеччиною та Італією, Німеччиною та Польщею. 2. Вступ Німеччини до Ліги Націй: В результаті конференції Німеччина була прийнята до Ліги Націй, що символізувало певну нормалізацію відносин між Німеччиною та іншими державами.

Версальський мирний договір

Версальський мирний договір був укладений 28 червня 1919 року між переможеними державами та Антантою (головними представниками були Велика Британія, Франція, США та Італія) після закінчення Першої світової війни. Договір був підписаний у Версалі, Франція. Основні положення Версальського мирного договору включали: 1. Територіальні зміни: Німеччина втратила частину своїх територій на користь Франції, Польщі, Бельгії та інших країн. Були створені нові держави, такі як Чехословаччина та Югославія. 2. Репарації: Німеччина була зобов'язана сплатити великі суми репарацій союзникам за збитки, спричинені війною. Ця вимога призвела до великого економічного тягаря для Німеччини та соціальних напружень в країні. 3. Військові обмеження: Німеччина була обмежена у своїй військовій потужності. Зокрема, було обмежено розмір її армії, заборонено наявність повітряних сил та знищено частину її військової техніки. 4. Визнання відповідальності: Німеччина була проголошена винною у спричиненні війни, що поклав початок ряду вимог та обмежень. 5. Ліга Націй: Версальським договором було створено Лігу Націй як нову міжнародну організацію, спрямовану на збереження миру та вирішення конфліктів.

Вторгнення Наполеона в Росію. Шоста коаліція. «Битва народів» Паризький мирний договір

Вторгнення Наполеона в росію 1812 стало початком шостої коаліції. Наполеон зазнає великих втрат і на шляху до Парижу ще одна поразка в Битві народів під Лейпцигом 1813, в результаті якої він змушений відступити з території Німеччини. Наполеон вигнаний на острів Єлени де й помер у 1821. Паризький мирний договір 1814 визначив кінець Великої війни та привів до повернення монархій до влади в Європі

Віденський конгрес. Нова політична карта Європи та колоніальні володіння

Віденський конгрес був проведений 1815 з метою відновлення порядку в Європі після наполеонівських війн. Результати конгресу включали утворення священного альянсу між Росією Австрією та прусією. Утворення німецького союзу, підтримка ідей балансу сил в Європі. Збільшення колоніального впливу Вб та Франції в Африці, Азії та океанії

Війна за незалежність США

Війна 1775-1783 між Британ імперією і Тринадцятьма колоніями. Ця війна як наслідок довгого конфлікту між британ владою та колоністами які хотіли більшої свободи. 1775 британ війська напали на місто Лексінгтон в масачусетсі. Колоністи відбили цей напад і стали формувати свої військові сили. 1776 Континентальний конгрес оголосив незалежність від британ імперії що стало визначним моментом в істрії США. 1781 колоністи здобули перемогу в битві при Йорктауні, підписали умови миру 1783я розвиток свободи і демократії

Війна за незалежність Техасу

Війна за незалежність Техасу була збройним конфліктом, який відбувся у період з 1835 до 1836 року між колоністами та поселенцями американського походження на території Техасу (тодішньої мексиканської провінції) та Мексиканською Республікою. У цей період багато поселенців з США переїхали на територію Техасу, яка була під мексиканською владою. Незадоволення політикою Мексики, включаючи обмеження автономії Техасу та скасування конституційних гарантій, спричинили невдоволення серед американських поселенців, що призвело до вибуху конфлікту. Конфлікт розпочався восени 1835 року з битви під Гондо, де техаські повстанці вигнали мексиканські війська. Після цього техаські повстанці оголосили незалежність Техасу та створили Техаську Республіку. У наступному році, 1836 року, відбулася відома битва під Альмо, де мексиканське військо під командуванням генерала Санта-Анни атакувало фортецю Альмо, захищену техаськими повстанцями під керівництвом Вільяма Тревіса та Девіда Крокетта. Хоча повстанці остаточно програли в цій битві, вона стала символом мужності техаських повстанців.

Війна за незалежність іспанських колоній в Америці

Війна тривала з 1810-1825 і стала однією з найбільших визвольних боротьб в світі. Колонії в Америці почали повстання проти іспанської влади з різних причин: економічне обтяження, політичний тиск, соціальна нерівність

Реакція великий держав на Громадянську війну у США

Громадянська війна у США, яка тривала з 1861 по 1865 рік, викликала реакцію великих держав світу. Основні держави, які стежили за подіями і впливали на розвиток конфлікту, були Велика Британія, Франція та Російська імперія. Велика Британія та Франція мали певний інтерес до подій у США. Багато британських і французьких підприємців та інвесторів мали інтереси в південних штатах США, де економіка базувалася на рабстві. Проте, обидві країни прийняли політику нейтралітету на початку війни. Вони відклали розгляд питання визнання Південної Конфедерації як незалежної держави та утримувались від прямих втручань у конфлікт. Втім, є деякі випадки, коли обидві країни розглядали можливість втручання. Наприклад, Велика Британія розглядала питання надання допомоги Південній Конфедерації в постачанні зброї, а Франція розглядала питання встановлення протекторату над Мексикою. Проте, жодна з цих ініціатив не отримала офіційної підтримки від урядів. Російська імперія була однією з небагатьох держав, яка відкрито підтримувала Сполучені Штати в громадянській війні. Це було пов'язано з багатьма чинниками, включаючи відсутність спільних інтересів з Південною Конфедерацією, попереднє вороже ставлення до рабства та бажання підтримати антиколоніальний рух.

Дипломатичні маневрування О Бісмарка з підготовки об'єднання німецький земель навколо Прусії. Друга дансько пруська війна

Дипломатичні маневрування Отто фон Бісмарка, який був прем'єр-міністром Прусії та канцлером Німеччини, відіграли ключову роль у підготовці об'єднання німецьких земель навколо Прусії і створення Німецької імперії. Він використовував стратегію "кров і залізо" для досягнення цієї мети, шляхом політичного маніпулювання, дипломатичних угод і військових конфліктів. Одним із ключових етапів цього процесу була Друга дансько-пруська війна, яка відбулася в 1864 році між Прусією, Австрійською імперією та Данією. Бісмарк використовував цей конфлікт для посилення впливу Прусії на північній Німеччині та для ослаблення австрійського впливу в регіоні. Бісмарк використав дипломатичні переговори та військові загрози, щоб залучити Австрію до війни на своєму боці. В результаті війни Данія була поразена, а Прусія та Австрія зайняли північні території Данії. Відповідно до угоди, яка була укладена після війни, Прусія контролювала Шлезвіг і Гольштейн, а Австрія - Люнебург. Це маневрування Бісмарка підготувало ґрунт для подальшого конфлікту між Прусією та Австрією, який став наступним кроком у процесі об'єднання Німеччини. В кінцевому рахунку, завдяки дипломатичним маніпуляціям Бісмарка та війнам, відбулася утворення Північнонімецького союзу, який був під контролем Прусії. Це був перший крок у створенні об'єднаної німецької держави під лідерством Прусії. Після Другої дансько-пруської війни Бісмарк зосередився на послабленні австрійського впливу в Німеччині і на підготовці до конфлікту з Австрією. За допомогою дипломатичних маніпуляцій та союзів з іншими німецькими державами, Бісмарк зміцнив позицію Прусії. Це привело до Війни проти Австрії в 1866 році, відомої також як Сімитижнева війна. У цьому конфлікті Прусія разом із своїми союзниками зазнала військової перемоги над Австрією та її союзниками. В результаті миру, укладеного на Конгресі в Празі 1866 року, Прусія відійшла Австрії Люнебург та зайняла провінції Шлезвіг, Гольштейн та Хановер. Ці події поклали фундамент для подальшої об'єднання Німеччини під прусським керівництвом. У 1871 році, після Франко-пруської війни, створилася Німецька імперія з королем Прусії Вільгельмом І на троні. Бісмарк став першим канцлером нової держави і відігравав важливу роль у формуванні політичного образу об'єднаної Німеччини.

Дипломатичні передумови проголошення держави Ізраїль. Війна за незалежність 1948-1949

Дипломатичні передумови проголошення Держави Ізраїль та Війна за незалежність, яка тривала з 1948 по 1949 рік, були тісно пов'язані з політичним та історичним контекстом регіону. Після закінчення Другої світової війни, було важливе питання майбутнього Палестини, що перебувала під британським мандатом. Це стало об'єктом гострої політичної боротьби між єврейським і арабським населенням. У 1947 році Організація Об'єднаних Націй прийняла резолюцію про поділ Палестини на єврейську та арабську держави. Єврейське населення прийняло цю резолюцію, але арабські країни виступили проти неї, вважаючи її незаконною. Відмова арабських країн визнати поділ та початок насильницьких акцій призвели до військового конфлікту. 9 травня 1948 року, на день після закінчення британського мандату, Давид Бен-Гуріон, лідер Єврейської агентури, проголосив створення Держави Ізраїль. Це привело до військового конфлікту між Ізраїлем та арабськими країнами, що вимагали відновлення єдиної арабської держави в Палестині. Війна за незалежність Ізраїлю тривала протягом п'яти місяців, під час якої ізраїльські сили боролися з арабськими арміями Єгипту, Сирії, Йорданії, Лівану та інших арабських добровольчих формувань.

Французька директорія та її зовнішня політика. Друга антифранц коаліція. Війни в Італії. Мир у Кампо Форміо

Директорія була установлена 1795 року після завершення Термідорської революції. Політика директорії була спрямована на відновлення стабільності у Франції та забезпечення її безпеки від зовнішніх загроз. (Революційні ідеї) 1798 Франція ввійшла у війну з другою антифранцузькою коаліцією, туди входила росія. Під час війни в Італії французькі війська керовані Наполеоном перемогли та зайняли територію. Мир у Кампо Форміо підписаний 1797 року Австрія визнала анексію Італії Францією та відступила від кордонів Італії.

Завершення самоізоляції Японії. Японсько-китайська війна 1894-1895 рр

Завершення самоізоляції Японії та Японсько-китайська війна 1894-1895 рр. були двома взаємопов'язаними подіями, що відіграли важливу роль у перетворенні Японії в імперіалістичну державу та в її розширенні на зовнішніх територіях. Протягом багатьох століть Японія практикувала політику самоізоляції, відокремлюючись від зовнішнього світу і забороняючи контакти та торгівлю з іншими країнами. Проте в середині XIX століття Японія стала свідком руйнування своєї традиційної соціально-економічної структури та почала відчувати тиск з боку західних держав, особливо США та Європи. З метою забезпечити свою національну безпеку та запобігти колоніальній експансії інших держав, Японія вирішила змінити свою політику самоізоляції. Вона почала активно запозичувати західні технології, моделі управління та військові тактики. Цей період, що розпочався в 1853 році з прибуттям флоту Метью Перрі, відомий як ера Мейдзі (1868-1912). Японсько-китайська війна 1894-1895 рр. була результатом зростаючої напруги між Японією та Китаєм щодо впливу на Корейському півострові. Японія оголосила війну Китаю з метою витиснути його з Кореї та отримати контроль над цим регіоном. Війна закінчилася поразкою Китаю, а Японія стала новим домінантним

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЗ) був укладений у 1968 році. Цей договір є міжнародним документом, який має на меті обмежити поширення ядерної зброї та сприяти ядерному роззброєнню. Він був укладений під егідою Організації Об'єднаних Націй. Головні положення ДНЗ включають зобов'язання держав-учасниць не розповсюджувати ядерну зброю і не передавати її іншим державам, а також зобов'язання нерозповсюджувати ядерну технологію для військових цілей. Договір також передбачає зобов'язання держав-ядерних держав (тобто тих, які вже мають ядерну зброю) працювати на досягнення повного ядерного роззброєння. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї є одним з найважливіших документів у галузі міжнародної безпеки та контролю над ядерною зброєю. Він засвідчує зусилля міжнародної спільноти з обмеження поширення ядерної зброї та забезпечення миру та стабільності у світі.

Інтеграційні процеси у повоєнній Європі. Доктрина Г.Трумена та План Дж.Маршалла. Створення європейської організації економічного співробітництва та НАТО.

Доктрина Гаррі Трумена, оголошена в 1947 році, встановила політику Сполучених Штатів Америки, спрямовану на допомогу країнам, які знаходилися під загрозою комунізму. Ця доктрина привела до розробки Плану Маршалла, або Європейського плану економічного відновлення, який надав фінансову допомогу країнам Європи для відновлення їхніх економік після війни. У 1948 році була створена Європейська організація економічного співробітництва (ЄОЕС), яка сприяла координації економічних політик країн Європи та сприяла їхньому відновленню. Ця організація пізніше стала першим кроком у формуванні Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), попередника Європейського Союзу. У 1949 році була утворена НАТО (Північноатлантичний договір), яка стала військовим альянсом між країнами Заходу з метою оборони проти можливої агресії з боку Радянського Союзу. Цей союз підсилив безпеку та взаємодію країн-членів.

Завершення формування Антанти

Завершення формування Антанти відбулося під час Першої світової війни. Антанта була союзом країн, які боролися проти Центральних держав - Німеччини, Австро-Угорщини та їх союзників. Основними членами Антанти були Франція, Велика Британія та Російська імперія. У 1914 році Російська імперія, Франція та Велика Британія уклали взаємодопоміжний договір, який надавав взаємну підтримку у разі нападу однієї з країн. Протягом війни до Антанти також приєдналися Італія, Японія, США та інші країни. Формування Антанти зміцнило позиції союзників у війні та сприяло спільним військовим операціям. Члени Антанти співпрацювали на дипломатичному, військовому та економічному рівнях з метою здолати Центральні держави. В результаті Першої світової війни Антанта перемогла, а центральні держави понесли поразку. Завершення формування Антанти відіграло важливу роль у подальшому розподілі впливу в Європі та у формуванні умов Мирного договору Версаля, який був укладений в 1919 році і закінчив Першу світову війну.

Залучення СРСР до нового світового порядку. Генуезька та Гаазька конференції, Рапалльський договір.

Залучення СРСР до нового світового порядку після Першої світової війни було процесом, що включав у себе кілька важливих подій і договорів. 1. Генуезька конференція (1922): Генуезька конференція відбулася у 1922 році у місті Генуя, Італія. Одним з головних питань конференції було визначення статусу та участі СРСР у міжнародних справах. Однак, конференція не привела до конкретних результатів у відношенні до СРСР. 2. Рапалльський договір (1922): Рапалльський договір був укладений між СРСР та Німеччиною. Згідно з цим договором, було встановлено нормалізацію відносин між обома країнами після Першої світової війни. Договір також передбачав взаємну економічну співпрацю та торгівлю між СРСР та Німеччиною. 3. Гаазька конференція (1929): Гаазька конференція відбулася у 1929 році у Гаазі, Нідерланди. Одним із завдань конференції було обговорення питання про прийняття СРСР до Ліги Націй, міжнародної організації, створеної після Першої світової війни. Однак, не було досягнуто конкретного рішення щодо участі СРСР у Лізі Націй.

Австро-німецьке зближення та укладення Троїстого союзу (1882 р.)

Зближення між Австро-Угорщиною та Німеччиною почалося вже в 1870-1871 роках, під час Франко-пруської війни, коли Німеччина отримала перемогу над Францією. Цей конфлікт привів до створення Німецького імператорства і зміни балансу сил у Європі. Після Франко-пруської війни, Австро-Угорщина та Німеччина виявили спільні інтереси і прагнення до зміцнення своїх позицій у регіоні. У 1879 році вони уклали Австро-німецький союз, який передбачав взаємну підтримку у разі нападу третьої держави. У 1882 році Австро-Німецький союз розширили до Троїстого союзу, долучивши Італію. Укладення Троїстого союзу було спрямоване на подальше зміцнення позицій союзників в регіоні та формування контрбалансу Франції та Росії. Троїстий союз передбачав взаємну оборону і співробітництво в сфері військової та зовнішньої політики. Він став одним з ключових елементів геополітичної системи в Європі того часу. Укладення Троїстого союзу мала великий вплив на геополітичну ситуацію в Європі та призвела до подальшого поглиблення напруженості та конфронтацій між великими державами. Це був один з факторів, що випередили Першу світову

Зіткнення інтересів великих держав у Китаї в середині ХІХ ст. «Опіумні війни».

Зіткнення інтересів великих держав у Китаї в середині ХІХ століття призвело до виникнення так званих "Опіумних війн", серії конфліктів між Китаєм та Великою Британією, Францією та іншими європейськими державами. У цей період, Велика Британія, Франція та інші країни почали масово імпортувати опій з Індії до Китаю. Опій став популярним наркотиком серед китайського населення, що призвело до серйозної соціальної та економічної кризи в Китаї. Китайська держава намагалася протистояти цьому, вживаючи заходів для обмеження опійної торгівлі та конфіскування опію, що належав іноземним торговцям. У відповідь на ці заходи, Велика Британія та Франція здійснили військові дії проти Китаю. Перша опіумна війна відбулася в 1839-1842 роках, коли британці захопили Гонконг та змусили Китай підписати Нанкінський мир, який закріпив низку умов на користь британських інтересів, включаючи відкриття п'яти портів для зовнішньої торгівлі. Друга опіумна війна відбулася в 1856-1860 роках, коли британці та французи знову вторглися до Китаю після інциденту зі знищенням британського судна "Арроу". У результаті, Китай був примушений підписати Пекінський мир, який ще більше збільшив вплив іноземних держав у Китаї

Карибська криза

Карибська криза відбулася у жовтні 1962 року і була одним з найнапруженіших моментів Холодної війни між США та СРСР. Криза виникла, коли Сполучені Штати виявили наявність ракет середньої та дальньої дальності, здатних нести ядерні боєголовки, на території Куби, яка була союзником Радянського Союзу.

Компєнське перемир'я та результати першої св

Комп'єнське перемир'я було підписано 11 листопада 1918 року і встановило припинення вогню та припинення бойових дій у Першій світовій війні. Основні положення перемир'я включали: 1. Зупинення вогню: Перемир'я наказувало припинити вогонь та бойові дії на всіх фронтах. 2. Відведення військ: Угода передбачала відведення військ назад, шляхом розформування та евакуації окупованих територій. 3. Демобілізація: Сторони зобов'язувалися здійснити демобілізацію своїх військ та повернення військовиків до їх рідних країн. 4. Відновлення цивільного життя: Здійснення допомоги та підтримки населення на постраждалих територіях, включаючи репатріацію внутрішньо переміщених осіб та політику відновлення. Результати Першої світової війни були визначальними для світової історії. Основні наслідки війни включають: 1. Визнання відповідальності: Німеччина та її союзники визнали свою відповідальність за спричинення війни та завдали збитків. 2. Територіальні зміни: Німеччина втратила значну частину своїх колоній, а також території на користь сусідніх країн. Австро-Угорщина, Османська імперія та Російська імперія також зазнали втрат та територіальних змін. 3. Військові обмеження: Німеччина була зобов'язана зменшити свою армію та обмежити військову техніку. Було встановлено обмеження на побудову нових військових кораблів. 4. Відшкодування та репарації: Німеччина зобов'язалася сплатити репарації союзникам за завдані збитки під час війни. 5. Ліга Націй: Було створено Лігу Націй як міжнародну організацію, призначеною для збереження миру та вирішення міжнародних конфліктів.

Корейська війна 1950-1953

Корейська війна тривала з 1950 до 1953 року і була конфліктом між Північною Кореєю, підтримуваною Китаєм та Радянським Союзом, і Південною Кореєю, яку підтримували ООН та головним чином США. Корейська війна почалася 25 червня 1950 року, коли війська Північної Кореї вторглися в Південну Корею.

Крах іспанської колоніальної системи

Крах іспанської колоніальної системи відбувся в XIX столітті та був результатом ряду факторів, які призвели до втрати Іспанією своїх колоній в Америці. Одним з головних факторів були національні та соціальні рухи за незалежність у колоніях. Незадоволення іспанською колоніальною владою, обмеженнями на торгівлю та експлуатацію ресурсів, а також бажання політичної та економічної самостійності призвели до повстань та визвольних війн у різних колоніях, зокрема в Мексиці, Південній Америці та Кубі. Інший важливий фактор - це втрата іспанською імперією значних територій в результаті військових конфліктів з іншими європейськими державами. Наприклад, в результаті війни з Наполеоновською Францією, Іспанія втратила вплив на багато земель у Центральній та Південній Америці. Економічна неефективність іспанської колоніальної системи також грали важливу роль. Іспанська корона накладала обмеження на торгівлю та розвиток місцевих економік, а також встановлювала монополії та високі податки. Це гальмувало розвиток колоній та призводило до економічної залежності від Іспанії.

Лозаннська конференція та підключення Туреччини до Версальської системи.

Лозаннська конференція, відома також як Лозаннський договір, була проведена у 1922-1923 роках у Лозанні, Швейцарія, і мала на меті вирішити питання, пов'язані з розпадом Османської імперії та встановленням миру з Туреччиною. Після Першої світової війни Туреччина опинилася у складних умовинах. Конференція була спрямована на перегляд умов Версальського мирного договору, які встановлювали умови для Османської імперії, а також на визнання незалежності Туреччини. В результаті Лозаннської конференції було досягнуто наступних результатів: 1. Визнання незалежності Туреччини: Договіром було остаточно визнано незалежність Турецької Республіки під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка. 2. Встановлення кордонів: Було визначено нові кордони Туреччини, що призвело до втрати нею значних територій, зокрема великої частини Східної Тракії та колоніальних володінь в Межиріччі.

Європа на порозі Першої світової війни

На початку 20-го століття ситуація в Європі ставала все більш напруженою і накопичувалася низка проблем, що покладала основу для виникнення Першої світової війни. Основні фактори, що призвели до наступу війни, включають: 1. Націоналістичні проблеми: багатонаціональні імперії, такі як Австро-Угорщина, Російська імперія та Османська імперія, мали внутрішні конфлікти з національними групами, які прагнули до незалежності та створення власних держав. 2. Геополітичні зміни: насиченість ринків та ресурсів в Європі змусила держави шукати нові колонії та впливові сфери впливу за межами континенту. Це призвело до збільшення конкуренції між державами і виникнення геополітичних суперечок. 3. Військова гонка: держави розширювали свої військові потужності та озброєння, формуючи союзи та блоки з метою забезпечення своїх інтересів. Це створювало атмосферу взаємної недовіри та збільшення ризику військових конфліктів. 4. Альянси: було сформовано кілька великих військових блоків, таких як Трійстаний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Франція, Росія, Велика Британія), що збільшувало шанси на розширення конфлікту через обов'язковість допомоги союзникам.

Напад Німеччини на СРСР та початок формування антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз.

Напад Німеччини на СРСР, відомий як Операція «Барбаросса», відбувся 22 червня 1941 року. Цей напад був несподіваним для СРСР і позначив початок війни між цими двома державами на східному фронті Другої світової війни. Напад на СРСР відкрив новий фронт у війні та змусив багато країн приєднатися до антигітлерівської коаліції. Після нападу на СРСР багато країн, включаючи Велику Британію, США та інші країни, почали формувати антигітлерівську коаліцію. Вони об'єднали свої зусилля для боротьби з нацистською Німеччиною та її союзниками. Це було зроблено з метою знищити нацизм і встановити свободу та демократію в Європі та світі. Один з ключових елементів співробітництва між країнами антигітлерівської коаліції був програма Ленд-ліз. Ця програма, запроваджена США після нападу на СРСР, передбачала надання військової техніки, зброї, продовольства та інших матеріальних ресурсів країнам, які боролися проти нацистської агресії. Завдяки Ленд-лізу СРСР, Велика Британія та інші країни отримали значну підтримку у своїй боротьбі проти нацистської Німеччини. Ленд-ліз був важливим чинником в успішній боротьбі проти нацизму, оскільки надавав необхідні ресурси для військових операцій та реконструкції після війни.

Нова східна політика ФРН

Нова "східна політика" Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) була введена в 1969 році під керівництвом канцлера Вільяма Брандта і мала на меті покращення відносин з країнами Східної Європи, зокрема з Радянським Союзом та країнами Варшавського договору. Основними складовими "східної політики" були принципи визнання незалежності та територіальної цілісності східноєвропейських країн, встановлення дипломатичних відносин і підписання договорів про ненапад між Німеччиною і СРСР, Польщею, Чехословаччиною та Індією. Нова "східна політика" ФРН зробила акцент на діалог і співпрацю зі східноєвропейськими країнами, а також на розширення торговельних, культурних і громадських зв'язків між ними. Ця політика сприяла зміцненню взаєморозуміння і довіри між Німеччиною та східноєвропейськими країнами, а також покращенню стабільності і безпеки в регіоні. "Східна політика" була важним етапом в історії відносин ФРН зі Східною Європою та радянським блоком. Вона поклала початок новому етапу співробітництва і зближення між східними і західними країнами Європи.

Зародження та розвиток панамериканізму

Панамериканізм є ідеєю та рухом, що прагне об'єднати країни Америки, особливо країни Латинської Америки та Карибського басейну, у сфері політичних, економічних та культурних відносин. Зародження та розвиток панамериканізму пов'язані з рядом подій та ініціатив у 19-20 століттях. Ось кілька ключових моментів: 1. Перша Міжамериканська конференція (1826): Ця конференція, яка відбулася в Панамі, була першою спробою об'єднати країни Америки для обговорення спільних питань. Однак, конференція не призвела до створення постійної організації. 2. Монроцька доктрина (1823): Визначним кроком у розвитку панамериканізму була Монроцька доктрина, оголошена президентом Джеймсом Монро у 1823 році. Доктрина закликала до недопущення нових колонізаційних спроб європейських держав на континенті та підтримувала незалежність країн Америки. Вона покладала основу для подальшого розвитку панамериканської ідеї. 3. Міжамериканський конгрес (1889-1890): У 1889-1890 роках у Вашингтоні відбувся Міжамериканський конгрес, на якому було обговорено питання торгівлі, комерційного співробітництва та політичного діалогу між країнами Америки. Цей захід став важливим кроком у розвитку інтеграції та співпраці на континенті.

Панамська криза 1902-1903

Панамська криза 1902-1903 рр. виникла як конфлікт між Сполученими Штатами та Колумбією щодо побудови Панамського каналу. У початку XX століття Сполучені Штати прагнули здійснити проект побудови каналу через Панамську протоку, що з'єднує Атлантичний та Тихий океани. Однак, початково цей проект був під контролем Колумбії, яка контролювала Панаму. У 1902 році американський президент Теодор Рузвельт намагався отримати дозвіл від Колумбії на побудову каналу, але переговори виявилися неуспішними. На тлі невдалих переговорів, американський уряд втрутився в справи Панами, яка була провінцією Колумбії. У листопаді 1903 року Панама проголосила свою незалежність від Колумбії, підтримана Сполученими Штатами. Відразу після проголошення незалежності Сполучені Штати отримали дозвіл на побудову та контроль над Панамським каналом. Колумбія намагалася втрутитися у ситуацію, але Сполучені Штати відправили війська, які завадили колумбійським військам висаджуватися на території Панами. Криза завершилася з мінімальними втратами, і Сполучені Штати отримали контроль над побудовою та експлуатацією Панамського каналу, який був відкритий в 1914 році. Панама залишилася під впливом Сполучених Штатів до 1999 року, коли контроль над каналом був повернутий панамському уряду.

Парагвайська війна 1864-1870

Парагвайська війна (1864-1870) була збройним конфліктом, який виник між Парагваєм та альянсом країн, що складалиться з Аргентини, Бразилії та Уругваю. Причиною війни були територіальні та економічні конфлікти між Парагваєм і сусідніми країнами. Парагвай, під керівництвом президента Франсіско Солано Лопеса, проголосив себе "Республікою Парагвай" і домагався контролю над регіоном, включаючи спірні території на кордоні з Бразилією та Аргентиною. Крім того, Парагвай розпочав активну індустріалізацію та імпорт зброї, що викликало непокої сусідніх країн. У 1864 році Бразилія, Аргентина та Уругвай утворили альянс під назвою "Трійця Аргентинсько-Бразильсько-Уругвайська" з метою знищення парагвайської загрози. Війна розпочалася з нападу на Парагвай з боку альянсу, який володів значною перевагою в чисельності та зброї. Протягом війни Парагвай виявився на відступі через військову непідготовку та недостатню індустріалізацію. Крім того, парагвайська армія зазнала значних втрат, а країна була ізольована від зовнішнього світу. Війська альянсу здобули кілька великих перемог, включаючи битву під Ріосу, Хумайті та Парагуарі. Війна завершилася поразкою Парагваю.

Паризька мирна конференція та 14 пунктів Вільсона. Створення Ліги Націй

Паризька мирна конференція була проведена у 1919 році у Парижі після завершення Першої світової війни. Основною метою конференції було укладення мирних договорів з переможеними країнами та вирішення питань, пов'язаних з подальшим устроєм світу після війни. Президент США Вудро Вільсон вніс великий внесок у конференцію своїми принципами, відомими як "14 пунктів Вільсона". Ці принципи включали принципи самовизначення народів, заборону таємних дипломатичних угод, відмову від колоніальних амбіцій та створення нової міжнародної організації для збереження миру та вирішення міжнародних конфліктів. Один з найважливіших результатів конференції було створення Ліги Націй. Ліга Націй була першою спробою створення всесвітньої організації, яка мала за мету забезпечення миру та співпраці між державами. Вона включала в себе представників країн-членів та розглядала спори та конфлікти між ними, намагаючись знайти мирне вирішення. Однак, хоча Ліга Націй була важливим кроком в розвитку міжнародних відносин, вона також зіткнулася з рядом проблем, зокрема недостатком санкцій та відсутністю повноважень для вирішення конфліктів. В кінцевому рахунку Ліга Націй не змогла запобігти спалахам Другої світової війни, але після неї була замінена Організацією Об'єднаних Націй

Паризький мирний конгрес

Паризький мирний конгрес 1856 року був міжнародною конференцією, що відбулася в Парижі з березня до квітня 1856 року, з метою врегулювання російсько-турецької війни 1853-1856 років, відомої також як Кримська війна. Конгрес був організований Антантою - альянсом між Францією, Великою Британією, Османською імперією, Сардинією та Австрійською імперією. Основною метою Паризького мирного конгресу було встановлення умов миру між Російською імперією та Османською імперією, а також врегулювання питань, пов'язаних зі статусом Східної Європи та Близького Сходу. Конгрес виконав важливу роль у формуванні нової політичної та територіальної картини регіону. Основні положення, прийняті на Паризькому мирному конгресі: Росія визнала нейтралітет Чорноморського регіону і зобов'язалася не втручатися в справи Османської імперії. Османська імперія отримала гарантії територіальної цілісності та суверенітету. Було встановлено низку реформ у Східній Європі з метою зміцнення прав та захисту місцевого населення. Туреччина передала Кримський півострів знову Росії, але без будівель і укріплень, щоб запобігти подібним конфліктам у майбутньому.

Перелом у ході Другої світової і проблема 2 фронту

Перелом у ході Другої світової війни відбувся в кінці 1942 року і початку 1943 року і був пов'язаний з рядом важливих подій. Основними етапами перелому були битва під Сталінградом, битва під Москвою, а також відвоювання ініціативи союзники у Тунісі та на Тихоокеанському театрі війни. Битва під Сталінградом (листопад 1942 - лютень 1943 року) була вирішальним поворотним пунктом в ході війни. Радянські війська вдалося отримати перемогу, оточивши і розбивши нацистську армію під командуванням полковника-генерала Паулюса. Ця поразка нацистських військ відбила їхню ініціативу на Східному фронті та змінила хід війни. Зміна ситуації на Східному фронті після нападу на СРСР та перемоги під Сталінградом створила сприятливі умови для відкриття другого фронту. У 1943 році відбулися переговори між союзниками, які призвели до ухвалення рішення про відкриття другого фронту в Нормандії (операція "Оверлорд"). Ця операція розпочалася 6 червня 1944 року (День D) і стала однією з найбільших амфібійних операцій у війні. Відкриття другого фронту у Нормандії дало можливість союзникам вести паралельні операції зі скінченням займання території Німеччини з заходу. По мірі того, як союзники просувалися на захід, тиск на німецькі війська збільшувався,

Дипломатичне втручання великих держав у першу дансько-прусську війну та їхні позиції у питанні об'єднання Німеччини

Перша дансько-пруська війна, яка тривала з 1864 року, була конфліктом між Данією та Пруссією (з підтримкою Австрійської імперії) через питання Шлезвігу та Гольштейну, двох держав, які були в основному під данським впливом. Великі держави того часу, зокрема Велика Британія, Франція та Російська імперія, втручалися дипломатично в цей конфлікт та займали свої позиції стосовно питання об'єднання Німеччини. Велика Британія: Велика Британія була зацікавлена в запобіганні подальшого поширення влади Пруссії та зміцненні німецької єдності. Вона підтримувала статус-кво і пропонувала мирні дипломатичні шляхи для вирішення конфлікту. Франція: Франція, виступаючи проти розширення Пруссії та її впливу в Європі, підтримувала Данію у конфлікті. Французький імператор Наполеон III бачив дансько-прусську війну як можливість обмежити вплив Пруссії та зміцнити свої власні позиції. Російська імперія: Російська імперія виступала за збереження статус-кво в Німеччині та не підтримувала жодну зі сторін конфлікту. Вона мала свої власні інтереси в регіоні та стежила за розвитком подій.

Перші колонії на африканському континенті

Перші колонії засновані в 15 ст португальцями які влаштовували торгові походи для здобуття золота. Мореплавець Дієго кан побудував фортецю яка стала першою європей фортецею на африкан континенті. З часом Голандія Франція ВБ почали здійснювати походи і створювали колонії. Голландська компанія заснувала Кейптаун що послужило початком коленіальної присутності Голандії

Створення перших англ колоній на Американському континенті. Англо-француз колоніальне протистояння у Північ Америці

Перші колонії засновані в 17 ст, 1607 заснована Джеймстаунська колонія в сучасному штаті Вірджинія. Массачусетська колонія та північно каролінська колонія. Займались землеробством, торгівлею.. Колоністи мали проблеми з індіанськими племенами, які були на території і вели з ними війни. Англо франц колоніальне протистояння почалось в 17 ст і тривало до середини 18. Протистояння пов'язане з торгівлею. Відомий конфлікт Фран індіанська війна, Сімилітрова війна. Британці перемогли і франц імперія втратила колонії.

Пломбєрська угода і війна Франції та Сардинії з Австрією. Утворення Італійської незалежної держави

Пломб'єрська угода, також відома як пломб'єрський договір, була угодою, укладеною між Францією та Сардинією (Сардинським королівством), з одного боку, та Австрією, з іншого боку, 10 лютого 1859 року. Ця угода стала причиною воєнного конфлікту між Францією та Сардинією з одного боку, та Австрією з іншого, відомого як Друга італійська війна за незалежність. Головними сторонами Пломб'єрської угоди були Наполеон III, який керував Францією, і Карлос Альберт, король Сардинії. Угода передбачала таємну взаємодію між Францією та Сардинією з метою вигнати австрійські війська з Північної Італії та створити об'єднану італійську незалежну державу. Війна між Францією та Сардинією з одного боку, та Австрією з іншого, почалася в квітні 1859 року. Франція та Сардинія утворили військовий союз та розпочали наступ на австрійські позиції у Північній Італії. Конфлікт, відомий як Друга італійська війна за незалежність, тривав до липня 1859 року. В результаті війни Австрія була переможена, а Франція та Сардинія досягли своєї мети - було утворено Італійську незалежну державу. Значна частина Північної Італії була передана Сардинії, і там було створено Королівство Італія.

Повстання в Угорщині 1956. Празька весна 1968

Повстання в Угорщині 1956 року було національним визвольним рухом, який протестував проти радянської окупації та диктатуру комуністичного режиму. Початково, повстання було мирним, але згодом перетворилося на збройну боротьбу. Радянський Союз відреагував на повстання, відправивши в Угорщину війська та загнавши повстанців. В результаті повстання загинуло багато людей, а Угорщина продовжила бути радянською сателітною державою. «Празька весна» відбулася в 1968 році в Чехословаччині. Це був період політичних реформ, коли комуністична влада спробувала впровадити "соціалізм з людським обличчям". Проте, радянський Союз та інші країни Варшавського договору не прийняли цих реформ і втрутилися в справи Чехословаччини. Загарбницька інтервенція призвела до припинення реформ і підтримки комуністичного режиму. «Празька весна» була розгромлена, і Чехословаччина повернулася до контролю радянського блоку до 1989 року.

Постдамська конференція і завершення Другої світової

Потсдамська конференція відбулася з 17 липня по 2 серпня 1945 року в місті Потсдам, поблизу Берліна. Ця конференція була останньою зустріччю лідерів трьох головних союзницьких держав під час Другої світової війни. На конференції брали участь новий президент США Гаррі Труман, новий прем'єр-міністр Великої Британії Клемент Атлі та генеральний секретар КПРС Йосип Сталін, який був єдиним учасником, який брав участь у всіх трьох конференціях (Ялта, Потсдам, Тегеран). На конференції було вирішено ряд питань, пов'язаних з післявоєнним відновленням та розподілом впливу у Європі. Основні питання, які обговорювалися на конференції, включали: 1. Умови капітуляції Японії: Союзники обговорили умови капітуляції Японії, в тому числі питання щодо її демілітаризації, демократизації та поновлення влади в країні. Угода була досягнута стосовно підвалин нового післявоєнного порядку в Японії. 2. Розподіл Німеччини: Учасники конференції обговорили подальший розподіл території та керівництва в Німеччині. Було прийнято рішення про розділення Німеччини на чотири окупаційні зони, кожну з яких контролювала одна з трьох союзницьких держав (СРСР, США, Велика Британія), а також Франція. Друга світова війна завершилася 8 травня 1945 року в Європі і 2 вересня 1945 року в Азії. В Європі кінець війни наступив після капітуляції нацистської Німеччини. 8 травня 1945 року було підписано акт безумовної капітуляції Німеччини у Берліні. Цей день відомий як День перемоги у Європі, або День визволення. У Тихоокеанському регіоні війна тривала деякий час після капітуляції Німеччини. Однак, після атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі 6 і 9 серпня 1945 року відбулася капітуляція Японії. 2 вересня 1945 року було урочисто підписано акт капітуляції Японії на борту американського військового корабля USS "Міссурі" в Токійській затоці. Цей день став відомий як День перемоги над Японією. Завершення Другої світової війни призвело до розпаду нацистського режиму в Німеччині, звільнення великої частини Європи від нацистської окупації, а також крах японської імперії та встановлення нового політичного ладу в регіоні.

Британська колонізація Індії

Почалась коли британська Вхідна компанія отримала дозвіл на торгівлю в Індії від імператора. Компанія отримала все більше контролю над індійськими територіями і утворила велику колоніальну імперію. 18 ст Британська компанія відкривала багато фабрик і заводів в Індії, контролювала економіку. Британці поширювали свою англ мову та правову систему. Відновлення нац руху призвело до індійської незалежності від Британ імперії

Французька колонізація Північ.Америки

Почалася в 16 ст, у 1604 році була заснована Порту Реальна колонія на заході Нової Шотландії і невдовзі почали з'являтись інші француз.колонії. Колонізація спрямована на розвиток торгівлі і для забезпечення ресурсів для франц.метрополії. Франц.поселенці були зацікавлені в риболовлі, добування шкір, відкриття нових шляхів до Азії. Колонія Нова Франція, осн її центр Квебек, 1608 рік. Займались торгівлею, створили колонії в Місісіпі і Луїзіані. 1763 Фран колонія втратила свої володіння після перемоги Британської імперії

Утворення США

Почалось після завершення війни за незалежність у 1783. Колонії стали формувати свою власну Конституцію та уряд. 1789 Конституційна конвенція зібралась в Філадельфії для створення Конституції США. Вона була прийнята 1787 року та набрала чинності 1789 року. Вашингтон

Початок 2 світової, Дивна війна та її закінчення

Початок Другої світової війни відбувся 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина під командуванням Адольфа Гітлера напала на Польщу. Цей акт агресії призвів до оголошення Великою Британією та Францією війни проти Німеччини. Так розпочалась Друга світова війна, яка тривала з 1939 по 1945 рік і стала найбільшою збройною конфліктом в історії. Період з вересня 1939 року до квітня 1940 року, коли війна між Німеччиною і союзниками не включала активних бойових дій на західному фронті, називався "Дивною війною" або "Сітками на Західі". Це був період, коли обидві сторони мобілізували свої війська, але активних бойових дій було мінімум. Західні союзники сподівалися на швидку перемогу, але фактично здійснювали оборону своїх позицій. "Дивна війна" закінчилася у травні 1940 року, коли нацистська Німеччина розпочала вторгнення до Західної Європи. Внаслідок блискавичної війни німецькі війська захопили Данію, Норвегію, Нідерланди, Бельгію та Францію. У червні 1940 року Франція капітулювала перед Німеччиною, і було утворено коллабораціоністський режим під керівництвом Віші. Таким чином, закінчення "Дивної війни" означало повний триумф нацистської Німеччини в Західній Європі.

Початок формування військових блоків кінця ХІХ ст. Австро-німецький союз 1879 р.

Початок формування військових блоків наприкінці 19-го століття був пов'язаний з політичними та військовими змінами, що відбувалися в Європі. Одним з ранніх прикладів такого військового блоку був Австро-німецький союз, укладений у 1879 році між Австро-Угорською імперією та Німецьким імператорством. Австро-німецький союз був укладений з метою політичної та військової співпраці між обома імперіями. Цей союз був реакцією на геополітичні зміни в Європі, зокрема, на загрозу з боку Російської імперії. Союз передбачав взаємодопомогу в разі атаки третьої держави та координацію політики в європейських справах. Укладання Австро-німецького союзу також було пов'язане з домінуючою роллю Німеччини в цьому союзі. Німеччина, яка отримала статус сильної індустріальної та військової держави, була головним ініціатором укладання союзу та мала великий вплив на його дії та політику. Австро-німецький союз 1879 року відіграв важливу роль у формуванні подальших військових блоків у Європі, зокрема, утворення Трійстороннього союзу (1882) між Австро-Угорщиною, Німеччиною та Італією, який став противагою до Французько-російського союзу. Ці військові блоки та напруженість між ними були одним з чинників, що призвели до виникнення Першої Світової війни 1914-1918 років. Австро-німецький союз був важливою складовою частиною системи військових блоків, яка утворилася в Європі перед Першою світовою війною. Австро-німецький союз мав вплив на геополітичну ситуацію в Європі та сприяв формуванню альянсів та протистоянь. Основною метою цього союзу було забезпечення взаємної підтримки та координації дій в разі військових конфліктів. Він зміцнював позиції Австро-Угорщини у Центральній Європі та надавав їй підтримку Німеччини. Проте Австро-німецький союз також був одним з чинників, що призвели до загострення напруженості в Європі та ескалації конфлікту. Його існування сприяло формуванню інших військових блоків, зокрема Трійстороннього союзу та Французько-російського союзу. Це створило напружену геополітичну ситуацію, де країни були розділені на дві великі воєнні коаліції. У результаті, Перша світова війна розпочалася в 1914 році, коли конфлікт між Австро-Угорщиною та Сербією вилився у загальноєвропейську війну. Великі військові блоки, включаючи Австро-німецький союз, були активно залучені у цей конфлікт, що спричинило масштабні збройні операції та глобальне розгортання військ.

Прихід до влади нацистів в Німеччині та її вихід з Ліги націй

Прихід до влади нацистів в Німеччині відбувся у 1933 році і був пов'язаний з приходом до керівництва Адольфа Гітлера і його Націонал-соціалістичної Німецької робочої партії (нацистів). Цей період в історії Німеччини відомий як націонал-соціалістичний режим або Третій Рейх. Націстський режим, одразу після приходу до влади, розпочав ряд дій, спрямованих на зміцнення своєї влади та реалізацію своєї ідеології. Німеччина під Гітлером вийшла з Ліги Націй у 1933 році, оголосивши своє вихід з організації. Причинами виходу Німеччини з Ліги Націй були: 1. Відмова від демократичних принципів: Нацистський режим ввів авторитарні правила, порушуючи принципи демократії, які були основою Ліги Націй. 2. Запровадження расової політики: Нацисти розпочали проведення політики расової дискримінації та геноциду, що суперечило основним принципам Ліги Націй. 3. Переозброєння та руйнування Версальського договору: Націстський режим почав руйнувати обмеження, накладені на Німеччину Версальським договором після Першої світової війни, включаючи обмеження у зброєвиробництві. Це порушувало принципи Ліги Націй, що пропагувала безпеку та демілітаризацію.

Зовнішня політика Наполеона, Амєнський мир, Третя коаліція, Крах Вестфальської системи

Після повалення директорії Наполеон став першим консулом а згодом у 1804 проголосив себе імператором. Він увійшов у переговори з Англією щоб завершити війну яка тривала з 1793. У 1802 був укладений Амєнський мир який припинив війну між Фран і Англією. Мир тривав недовго і в 1805 році була створена 3 коаліція. Наполеон переміг її

Інтервенція Наполеона в Іспанії і формування 5 коаліції. Війна 1809. Криза континентальної блокади

Після підписання Тильзитського миру у 1807 Наполеон вирішив змінити свою зовнішню політику і почав військові операції в Іспанії. Це стало причиною визволення руху за незалежність Іспанії який отримав підтримку в вб. Іспанці вибороли перемогу в багатьох боях а рух за незалежність поширився на південну Америку. Це призвело до формування 5 антифранц коаліції. У війні 1809 Франція зазнала поразки в Австрії але перемогла в Італії. 1812 Наполеон вторгся в росію але зазнав поразки, російська армія зайшла до Парижу в 1814. Це стало початком кінця наполеонової імперії

Радянсько-американські угоди 1972 р. про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1).

Радянсько-американські угоди 1972 року про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, відомі також як Договір про обмеження стратегічної оборони (ДОСО-1) або Договір СТАРТ-1, були укладені між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки з метою контролю за кількістю стратегічних ядерних збройних систем. Угоди СТАРТ-1 складалися з двох основних документів: Договору про обмеження антибалістичних ракетних систем (ДОАРС) і Договору про зниження стратегічних наступальних озброєнь (ДЗСНО). Договір про обмеження антибалістичних ракетних систем обмежував кількість антибалістичних ракетних систем, які кожна сторона могла розмістити на своїх територіях. Договір про зниження стратегічних наступальних озброєнь обмежував кількість стратегічних ядерних збройних систем, таких як балістичні ракети і підводні човни, а також встановлював механізми для контролю за виконанням угоди. Угоди СТАРТ-1 були важним кроком у скороченні ядерного озброєння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Вони сприяли зниженню напруги і покращенню відносин між двома країнами, а також вплинули на стабільність у світі. Угоди СТАРТ-1 були дійсними до 2002 року, коли їх замінили на Договір СТАРТ-2. Проте, значний внесок у зменшення ядерного озброєння був зроблений саме завдяки угодам СТАРТ-1.

Радянсько фінська війна 1939-1940

Радянсько-фінська війна 1939-1940 років, також відома як Зимова війна, була конфліктом між Союзом Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) та Фінляндією. Ця війна виникла після того, як СРСР вимагав від Фінляндії уступок у територіальних питаннях та встановлення радянських військових баз на фінській території. Початково Фінляндія відмовилася відступити вимогам СРСР і розпочала активні оборонні дії. Протягом тривалого періоду зими 1939-1940 років фінські сили успішно відбивали напади радянської армії, зазнаючи значних втрат у натовпах атакуючих. Проте, чисельна перевага СРСР та використання великого кількості військової техніки в результаті призвело до прориву радянських військ. У березні 1940 року Фінляндія була змушена підписати Мирний договір, відомий як Московський мирний договір 1940 року. За умовами цього договору Фінляндія втратила частину своїх територій, включаючи Петсамо, Карелію та інші райони. Крім того, Фінляндія змушена була надати СРСР територіальні концесії на південних схилах озера Ладога та дозволити прокладання радянського залізничного шляху через свої території.

Вплив революції 1848-1849 на розвиток міжнародних відносин

Революція 1848-1849 років, відома також як "Весняні народження" або "Революції 1848 року", була серією революційних подій та народних повстань, що поширилися по багатьох країнах Європи. Ці події мали значний вплив на розвиток міжнародних відносин того періоду. Основні аспекти впливу революції 1848-1849 рр. на міжнародні відносини включають наступні: Розповсюдження ідеї національної самоствердженості: Революція 1848-1849 років підтримувала і посилювала ідею національної самоствердженості та національних рухів. Це привело до появи нових національних держав і змін у кордонних лініях країн. Наприклад, незалежність Угорщини від Австрійської імперії та створення Італійського королівства. Ці зміни вплинули на розподіл сил у Європі та динаміку відносин між державами. Поширення революційних ідей та ліберальних принципів: Революція 1848-1849 років була спрямована на боротьбу за політичні свободи, конституційні права, громадянські свободи та соціальну справедливість. Ці ідеї та принципи поширилися по Європі, спонукаючи інші країни до реформ та змін. Вони вплинули на політичні системи, конституційні реформи та зміни у ставленні держав до громадянських свобод.

Велика Французька революція та початок війни з Австрією і Прусією. Перша антифранцузька коаліція та її поразка

Революція почалась 1789 році коли люди почали боротись за права та свободи. 1792 Франція оголосила війну Австрії і Прусії оскільки ці країни сподівались використати хаос у Франції для здобуття територій. У відповідь на війну фран уряд створив національну армію. Фран війська отримали перемогу над австрійсько пруською коаліцією в битві при Вальмі ля Формі 1792 1793 Франція оголосила себе республікою це призвело до боротьби з першою анти фран коаліцією, згодом Наполеон захопив владу у Франції 1799 і це стало приводом для створення другої антифранц коаліції

Реакція великих держав на революції 1830 у Франції та Бельгії і на польське повстання 1830-1831

Революції 1830 року у Франції та Бельгії, а також польське повстання 1830-1831 років, викликали різні реакції великих держав того часу. Франція: Революція 1830 року, відома також як Липнева революція, призвела до сверження Бурбонської династії і приходу до влади нового монарха — Луї-Філіппа. Луї-Філіппу було присвоєне звання "громадянського короля", і він став представником конституційної монархії. Реакція великих держав, зокрема Великої Британії та Російської імперії, була в основному позитивною, оскільки новий режим в Франції вважався стабілізуючим фактором у Європі. Бельгія: Революція 1830 року у Бельгії призвела до відокремлення країни від Об'єднаного Королівства Нідерландів та проголошення незалежності. Реакція великих держав була більш складною. З одного боку, Велика Британія та Франція визнали незалежність Бельгії і сприяли її визнанню іншими країнами. З іншого боку, Російська імперія та Австрійська імперія були протицею процесу дезінтеграції Об'єднаного Королівства Нідерландів, оскільки вони боялися впливу національних рухів і вимог національної автономії у своїх внутрішніх справах. Польське повстання: Польське повстання 1830-1831 років було спробою польського народу відновити свою незалежність від Російської ім

Розпад Австро Угорщини. Завершення 1 св війни

Розпад Австро-Угорщини став наслідком Першої світової війни та серії політичних та етнічних напружень в імперії. Внаслідок поразки Центральних держав у війні та соціально-політичної нестабільності, Австро-Угорщина стала перед проблемою збереження свого територіального цілісності. У жовтні 1918 року угорський уряд вийшов з Австро-Угорщини, оголосивши незалежність Угорщини. Це призвело до подальшого розпаду імперії, оскільки різні етнічні групи вимагали своєї автономії та незалежності. У наступні місяці австрійські, чеські, словацькі та інші національні ради оголосили незалежність своїх територій, що призвело до розпаду Австро-Угорщини. Завершення Першої світової війни настало 11 листопада 1918 року, коли Німеччина підписала перемир'я з Антантою. Угодою, відомою як Комп'єнський перемир'я, було встановлено припинення вогню на всіх фронтах. Після цього почалася процедура укладення окремих мирових договорів з кожною з ворожих держав. Одним з найвідоміших мирових договорів, які завершили Першу світову війну, був Версальський мирний договір, укладений 28 червня 1919 року між Антантою та Німеччиною. Цей договір встановив умови перемир'я та наложив великі обтяження та відповідальність на Німеччину, включаючи визнання своєї відповідності за виникнення війни.

Російська колонізація Азії у 2 половині 19 ст

Російська колонізація Азії в другій половині ХІХ століття відбувалася в основному на сході та півночі континенту і була частиною ширшої імперської експансії Російської імперії. Одним із ключових напрямків російської колонізації було завоювання нових територій у Північній Азії та Сибіру. Російська імперія активно просувалася на схід, захоплюючи території, що належали місцевим народам, таким як якути, буряти, тувинці, чукчі, евенки та інші. Це було пов'язано з розширенням російської торговельної мережі, пошуком нових джерел сировини, шляхами для транспортування товарів та стратегічними міркуваннями. Крім того, Російська імперія також володіла значною частиною Центральної Азії, включаючи Казахстан, Туркменістан, Узбекистан та Киргизстан. Великі території були підкорені шляхом військових походів та договорів з місцевими ханствами та еміратами. Росія організувала адміністративні одиниці та економічні структури на завойованих територіях. Один з найважливіших проектів російської колонізації в Азії був будівництво Транссибірської залізниці, яка з'єднала Москву з Владивостоком.

Російсько турецька війна 1828-1829

Російська імперія була зацікавлена у послабленні впливу Османської імперії на Балканах та отриманні контролю над протоками Чорного та Середземного морів. Османська імперія, зі свого боку, намагалася зберегти свої позиції на Балканах та запобігти подальшому розширенню Росії. Війна розпочалася у квітні 1828 року, коли Російська імперія оголосила війну Османській імперії. Російські війська швидко почали переміщатися на південь і завоювали кілька ключових фортець. У 1829 році російська армія розпочала основну наступальну операцію та здійснила успішний наступ на Східній фронті. Російські війська прорвали оборону Османської імперії і наблизилися до самої Стамбула. Після кількох військових поразок і російського наближення до Стамбула, Османська імперія була змушена підписати Адрианопольський мирний договір 1829 року. Згідно з цим договором, Османська імперія продовжила втратити значну частину своїх територій. Зокрема, Російська імперія отримала володіння над чорноморськими узбережжями, Бессарабією, частинами Дануба і Греції.

Російсько-німецька військова конвенція та «Союз трьох імператорів».

Російсько-німецька військова конвенція та "Союз трьох імператорів" були двома різними історичними подіями, пов'язаними з російсько-німецькими відносинами у другій половині 19-го століття. Давайте розглянемо кожну з них окремо: 1. Російсько-німецька військова конвенція (1892): Ця конвенція була укладена між Російською Імперією та Німецьким імператорством в 1892 році. Головними сторонами були російський цар Олександр III та німецький імператор Вільгельм II. Конвенція передбачала взаємодопомогу у випадку нападу третьої держави на одну зі сторін, а також співробітництво в галузі військової підготовки та обміну військовими знаннями. Однак, ця конвенція не була повноцінним військовим союзом і не включала політичних аспектів. 2. "Союз трьох імператорів" (1881-1887): Цей союз був політичною конфедерацією між Російською Імперією, Німецьким імператорством та Австро-Угорською імперією. Він був утворений в 1881 році і тривав до 1887 року. Головними ініціаторами союзу були російський цар Олександр III, німецький імператор Вільгельм I та австро-угорський імператор Франц-Йосиф I. Головною метою "Союзу трьох імператорів" було забезпечення стабільності у Центральній та Східній Європі

Російсько турецька війна 1853-1856 та участь у ній європейських держав

Російсько-турецька війна 1853-1856 років, також відома як Кримська війна, була конфліктом між Російською імперією та Османською імперією, який також включав участь деяких європейських держав. Основні причини війни були пов'язані з боротьбою за вплив у Східній Європі та контроль над святими місцями в Палестині. Участь європейських держав у російсько-турецькій війні була значна і мала вплив на її результат. Основні учасники включали: Францію: Франція під керівництвом Наполеона III була одним з ключових учасників війни. Вона приєдналася до війни на боці Османської імперії з метою збільшення свого впливу в Східній Європі та слабкому Османському імператорству. Французька армія долучилася до облоги Севастополя, основного порту Російської імперії на Криму. Велика Британія: Велика Британія також підтримувала Османську імперію у війні. Британська участь була мотивована бажанням зберегти баланс сил у регіоні та запобігти російському розширенню. Британська флота брала участь у блокаді Севастополя та бомбардуванні російських укріплень. Османська імперія: Туреччина виступала як одна з основних сторін конфлікту. Вона отримала підтримку від Франції та Великобританії у боротьбі проти Росії. Османська армія брала участь у битвах проти російських військ і була облогована російськими силами в Севастополі. Сардинія: Королівство Сардинія, яке входило в склад Італійського півострова, також взяло участь у війні на боці Османської імперії. Сардинія надала військову допомогу і брала участь у битвах на Кримському півострові. Австрія: У початкових етапах війни Австрійська імперія утримувалася від прямого втручання, проте пізніше вона приєдналася до конфлікту на боці Антанти (Франція та Велика Британія). Австрійські війська долучилися до битви під Севастополем. Пруссія: Пруссія утримувалася від активної участі у війні, проте надавала підтримку Османській імперії на політичному рівні. Вона вважала російське розширення на Балканах загрозою для своїх інтересів. Ці держави утворили альянс, відомий як Антанта, з метою послаблення російського впливу та протистояння Російській імперії. В результаті війни було досягнуто Паризького миру 1856 року, в якому Росія визнала нейтралітет Чорноморського регіону та зобов'язалася не втручатися в справи Османської імперії. Крім того, миру було встановлено низку реформ у Східній Європі, спрямованих на зміцнення прав та захист місцевого населення.

Російсько турецька війна 1877-1877 та Берлінський конгрес

Російсько-турецька війна 1877-1878 років була конфліктом між Російською імперією та Османською імперією. Війна була наслідком Балканської кризи 1875-1877 років, під час якої сербські та болгарські повстання проти Османської імперії розпочались на Балканах. Російська армія відіграла провідну роль у конфлікті, ускладненому турецьким опором. Російські війська зазнали значних жертв, але все ж перемогли, захопивши Бухарест, Софію та Константинополь. У результаті цієї війни було укладено Сан-Стефанський мирний договір 1878 року між Росією та Османською імперією. Проте мирний договір Сан-Стефано був відкликаний Берлінським конгресом 1878 року, який був скликаний за ініціативою Німеччини та був контролем Великої Британії. На конференції в Берліні було переглянуто терміни Сан-Стефанського договору та здійснено перерозподіл територій на Балканах. Берлінський конгрес призвів до складного компромісу між великими державами Європи, який передбачав збереження незалежності Румунії, Сербії та Чорногорії, а також встановлення незалежності Болгарії, хоча вона була обмежена територіально. Конгрес також визнав формальну суверенітет Османської імперії над певними територіями.

Російсько японська війна та її наслідки

Російсько-японська війна, яка тривала з 1904 до 1905 року, була конфліктом між Російською імперією та Японією за контроль над територіями на Далекому Сході, зокрема за вплив у Кореї та Маньчжурії. Конфлікт почався у січні 1904 року, коли Японія здійснила раптовий напад на російський флот у Порт-Артурі, а також зайняла російську портову фортецю Порт-Артур. Протягом наступних місяців були бої на морі та суші, з важкими битвами при Мукдені та Шахе. Війна завершилася підписанням Портсмутського миру 5 вересня 1905 року під посередництвом США. Наслідки Російсько-японської війни були великим впливом на подальші події в регіоні та в світовій політиці загалом. Основні наслідки включають: 1. Поразка Російської імперії: Російська армія зазнала значних втрат і зазнала поразки від японських сил, що підірвало престиж Росії як великої держави. Це також стимулювало революційний настрій в Росії та підірвало довіру до царського режиму. 2. Визнання Японії як світової держави: Поразка Росії від Японії показала, що Японія стала сильною військовою і економічною силою. Японія отримала признання свого статусу світової держави і стала першою азіатською країною, яка зазнала успіху в боротьбі зі збройними силами європейської держави

Сараєвське вбивство та початок 1 світової

Сараєвське вбивство, яке сталося 28 червня 1914 року, було ключовою подією, що спричинила початок Першої світової війни. Під час цього вбивства, архідук Великого Герцогства Фердинанд Франц Фердинанд і його дружина Софія були убиті в місті Сараєво, що було частиною Австро-Угорщини. Вбивство викликало серйозні міжнародні напруження і використалося як привід для розпочаття війни. Австро-Угорщина вважала, що Сербія була причетною до замаху і висунула Сербії серію вимог, які мали бути задоволені. Невиконання цих вимог призвело до початку війни між Австро-Угорщиною і Сербією. Оскільки у цьому конфлікті були втягнуті союзники країн, конфлікт швидко поширився і перетворився на Першу світову війну. Сараєвське вбивство і початок Першої світової війни мали великий вплив на подальшу історію. Війна тривала з 1914 по 1918 роки і призвела до масового втрат людських життів, руйнування міст і інфраструктури, а також зміни політичної карти Європи. Цей конфлікт визначив подальший хід історії ХХ століття і залишив глибокий слід у світовій політиці та суспільстві.

Утворення священного союзу. Аахенський конгрес

Священний союз це коаліція монархів створена в 1815 в результаті Віденського конгресу з метою збереження монархії і боротьби проти революційних рухів. (Росія Австрія прусія) 1818 на ахенському конгресі учасники священного союзу уклали договір про взаємну допомогу в разі повстань,-колективна гарантія монархічного ладу в Європі. Він відіграв велику роль протягом наступних десяти років але в 1830 розпався через конфлікт Австрії і росії щодо сфери впливу на балканах

Сен-Жерменський, Нейїстський, Трианонський та Севрський мирні договори

Сен-Жерменський, Нейїстський, Трианонський та Севрський мирні договори були укладені після Першої світової війни і стосувалися розподілу територій та умов миру для різних країн. 1. Сен-Жерменський мирний договір (1919): Цей договір був укладений з Німеччиною під час Паризької мирної конференції. Він встановлював умови миру між Антантою (Велика Британія, Франція, США та Італія) та Німеччиною. За умовами договору, Німеччина втратила частину своїх територій, була обмежена у своїй військовій потужності та зобов'язана сплатити репарації. 2. Нейїстський мирний договір (1919): Цей договір був укладений з Австрією. Він встановлював умови миру та територіальні зміни. Австрія втратила значну частину своїх територій та була обмежена у своїй військовій потужності. 3. Трианонський мирний договір (1920): Цей договір був укладений з Угорщиною. За умовами договору, Угорщина втратила велику частину своїх територій на користь сусідніх країн, зокрема Чехословаччини, Румунії та Югославії. Це призвело до значних змін у географічному розміщенні та національному складі Угорщини. 4. Севрський мирний договір (1920): Цей договір був укладений з Османською імперією (сучасна Туреччина).

1 та 2 Тихоокеанські війни

Тихоокеа́нська війна́ — збройний конфлікт між Чилі і коаліцією Перу і Болівії в 1879-1884 роках. Внаслідок цієї війни до Чилі були приєднані частини території Перу і Болівії; Болівія втратила вихід до моря. Велика Британія у війні підтримувала Чилі, а США підтримували Болівію і Перу.

Суецька криза

Суецька криза відбулася у 1956 році, коли Єгипет націоналізував Суецький канал, який був ключовим транспортним шляхом для міжнародної торгівлі та доступом до нафти з Близького Сходу. Це призвело до виникнення конфлікту між Єгиптом, з одного боку, та Ізраїлем, Великою Британією та Францією, з іншого. У відповідь на націоналізацію каналу, Велика Британія, Франція та Ізраїль спланували військову операцію з Ізраїлю в Синайський півострів, з метою контролю над каналом та видалення президента Єгипту, Гамаля Абдель Насера. Однак ця операція зустріла рішучий протест з боку СРСР та Сполучених Штатів, що призвело до загострення ситуації. У результаті міжнародного тиску та загрози військового конфлікту, було досягнуто політичної угоди. Ізраїль відступив зайняті території, а міжнародні сили, під охороною Організації Об'єднаних Націй, були розміщені на Суецькому каналі. Криза відзначилася тим, що вперше міжнародна спільнота активно втручалася в конфлікт і здійснювала миротворчі заходи для врегулювання ситуації. Суецька криза відіграла важливу роль у формуванні нових геополітичних та економічних реалій у регіоні. Вона підкреслила зростання впливу розвиваючихся країн, таких як Єгипет, та необхідність політичних та дипломатичних ріш

Утворення перших незалежних держав у Півден Америці

У 19-му столітті в Південній Америці відбулися революційні процеси, що призвели до утворення перших незалежних держав у регіоні. Основні події, що визначили цей процес, включають: 1. Революція в Гаїті (1804): Гаїті стала першою колоніальною територією у Латинській Америці, яка провела успішну революцію та проголосила незалежність від Франції. Ця революція, яка була спрямована проти рабства та колоніальної експлуатації, мала значний вплив на інші країни регіону. 2. Війна за незалежність Венесуели (1811-1821): Венесуела була однією з перших країн Південної Америки, яка проголосила незалежність від Іспанії. Під проводом визначних лідерів, таких як Сімон Болівар та Франсіско Мірандо, венесуельські повстанці боролися проти іспанського колоніального владу і, нарешті, здобули перемогу. 3. Війна за незалежність Аргентини (1810-1818): Початково Аргентина також була частиною іспанської колонії. Проте, після спалаху аргентинського визвольного руху, була створена Прокламація незалежності (1816). Під керівництвом Хосе де Сан-Мартіна та інших визначних ватажків, аргентинські повстанці вели боротьбу за незалежність і досягли перемоги над іспанськими силами. 4. Війна за незалежність Колумбії (1810-1824): Колумбія, включаючи сучасну Колумбію, Еквадор, Венесуелу та Панаму,

Японська агресія в Китаї 1930

У 1930-ті роки Японія активізувала свою агресивну політику відносно Китаю, розширюючи своє впливове присутність на території Китайської республіки. Цей період в історії відомий як Японська агресія в Китаї або Друга китайсько-японська війна. Основні події Японської агресії в Китаї включали: 1. Інцидент Мукдена (1931 рік): Це був підрив залізниці поблизу міста Мукден (сучасне Шеньян) в Маньчжурії, який був організований японськими військами. Японія використала цей інцидент як привід для окупації Маньчжурії та створення так званого Маньчжурського імператорства. 2. Утворення Маньчжурського імператорства (1932 рік): Як наслідок Інциденту Мукдена, Японія встановила Маньчжурське імператорство на підконтрольних їй територіях Маньчжурії. Це була де-факто незалежна держава, під контролем японської армії. 3. Нанкінський інцидент (1937 рік): Японські війська напали на китайське місто Нанкін, що спричинило масові розправи, масове насильство і знищення. Цей інцидент позначив початок Другої китайсько-японської війни.

Вступ у 1 світову США та вихід з неї росії

У Першу світову війну Сполучені Штати Америки вступили у квітні 1917 року. На початку війни США оголосили нейтралітет, проте численні інциденти, такі як потоплення американських суден німецькими підводними човнами, а також секретна дипломатична телеграма (телеграма Циммермана), де Німеччина пропонувала Мексиці вступити в війну проти США, спричинили збільшення настроїв у США на підтримку війни. У результаті цих подій президент США Вудро Вільсон звернувся до Конгресу з проханням про оголошення війни Німеччині. 6 квітня 1917 року Конгрес прийняв рішення про вступ США до війни. Що стосується Росії, то вона увійшла у Першу світову війну в 1914 році на боці Антанти, але внаслідок політичної нестабільності та соціальних проблем в країні, спричинених революційними подіями, улюбленим наміром Росії було вийти з війни. У 1917 році російська Червона армія почала переживати кризу та дезертирство, а протестна настрій серед населення зростав. У результаті Лютневої революції 1917 року, Царський режим упав, а новоутворений Проводний комітет Державної Думи оголосив про формування Тимчасового уряду. В липні 1917 року Тимчасовий уряд Росії вирішив продовжувати війну, але в жовтні того ж року відбулася Жовтнева революція, коли Ленін і Більшовицька партія захопили владу.

Європейська колонізація Північ Африки 19 ст

У ХІХ столітті Північна Африка була предметом інтенсивної європейської колонізації. Країни, такі як Франція, Велика Британія, Італія та Іспанія, прагнули здобути контроль над цим регіоном з метою отримання торгових переваг, розширення своєї імперії та контролю над важливими торговими шляхами. Одним з визначних прикладів є французька колонізація Алжиру. Франція відома своєю політикою асиміляції, колоніальним адмініструванням та експансією в Африці. Вона розпочала свою колонізацію Алжиру у 1830 році, але цей процес зростав у ХІХ столітті. Французька колоніальна влада встановила пряме політичне та економічне вплив на Алжир, перетворивши його на французьку колонію. Італія також була активною у Північній Африці. Вона отримала контроль над Тунісом у 1881 році та Лівією в 1912 році. Італійська колоніальна влада спрямовувалася на розширення своєї сфери впливу та забезпечення ресурсів для індустріального розвитку в Італії.

Формування східного блоку. Рада економічної взаємодопомоги. Організація Варшавського договору

Формування Східного блоку та розгортання геополітичної протистояння між Східним та Західним блоками було результатом політичної та військової конфронтації після Другої світової війни. Основні елементи формування Східного блоку включали: 1. Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) — це була організація, заснована в 1949 році за участю радянського Союзу та інших соціалістичних країн Східної Європи. Метою РЕВ було сприяння економічному розвитку та зміцненню соціалістичних країн через взаємну торгівлю та технічну співпрацю. 2. Організація Варшавського договору була військовим альянсом, утвореним у 1955 році між Радянським Союзом та соціалістичними країнами Східної Європи. Цей альянс був створений для забезпечення колективної безпеки та оборони проти можливої агресії з боку Західного блоку, очолюваного США та НАТО.

Формування гітлерівської коаліції: «Вісь», «Антикомінтернівський» та Троїстий пакти.

Формування гітлерівської коаліції включало створення таких відомих угод та пактів, як "Вісь", "Антикомінтернівський пакт" та Троїстий пакт. Ось короткий огляд кожного з цих документів: 1. "Вісь" (1940 рік): "Вісь" була угодою між Німеччиною, Італією та Японією, створеною з метою спільної військової та політичної співпраці. Угода встановлювала сфери впливу для кожної з країн і передбачала взаємну допомогу у разі війни. "Вісь" мала велике значення під час Другої світової війни, коли її учасники велли спільну війну проти альянсу союзників. 2. "Антикомінтернівський пакт" (1936 рік): Цей пакт був укладений між Німеччиною та Японією з метою боротьби проти комунізму та Міжнародного комітету Комуністичної міжнароди (Комінтерну). Пакт передбачав взаємну допомогу в разі нападу на одну з країн союзу. У подальшому інші країни приєдналися до пакту, але його головними учасниками були Німеччина та Японія. 3. Троїстий пакт (1940 рік): Цей пакт був укладений між Німеччиною, Італією та Японією і мав на меті спільну стратегічну співпрацю. Пакт встановлював, що якщо одна з країн піде на війну зі США або Британією, інші дві країни нададуть їй допомогу. Цей пакт сприяв зміцненню союзництва між цими держ

Формування колоніальної системи Іспанської корони у Півден. та центральній Америці

Формування почалося в 16 ст. Іспанія здійснювала набіги за завойовувала місцеві території, в тому числі Мексику, Перу. Використовувала пропаганду католицької віри, що допомогло підкорити місцеві народи. Призначили губернатора який очолював владу і виконував політику корони. Створили адмін. структуру, судову систему. Були створені місії які намагалися перевести індіанське населення на католиц.віру та ввести їх в європей.життя

Формування франко-російського союзу (1891 р.) Англо-німецьке протистояння кінця ХІХ ст.

Формування франко-російського союзу в 1891 році та англо-німецьке протистояння наприкінці ХІХ століття були двома ключовими подіями, які вплинули на політичну ситуацію в Європі перед Першою світовою війною. Франко-російський союз був укладений між Францією та Російською імперією. Цей союз виник внаслідок зміщення Росії від Німеччини після розриву Росією німецько-російського договору. Франція, в свою чергу, була зацікавлена в укріпленні своїх позицій у Європі та створенні контрбалансу Німеччині. Франко-російський союз передбачав взаємну оборону та політичну підтримку у разі нападу з боку третьої держави, а також співробітництво в сфері зовнішньої політики. Він став суттєвим елементом політичного балансу в Європі, адже об'єднав дві великі імперії, що мали значний військовий та економічний потенціал. У той же період кінця ХІХ століття виникло протистояння між Англією та Німеччиною. Англія, яка мала найбільшу колоніальну імперію у світі, та Німеччина, яка активно розширювала свої колоніальні позиції, конкурували за вплив та контроль над світовими ресурсами та ринками.

Франко пруська війна. Франкфуртський мир та його наслідки

Франко-пруська війна відбулася в 1870-1871 роках між Францією та Пруссією (яка очолювала Німецьку конфедерацію), і стала однією з важливих подій в історії Європи. Конфлікт почався через спір щодо престолонаслідування в Іспанії. Принц Леопольд Гогенцоллерн-Зигмарінген, родич прусського короля Вільгельма I, був вибраний на посаду іспанського короля. Але Франція побоювалася, що Іспанія та Пруссія стануть близькими союзниками, що загрожувало регіональному балансу сил. Франція вимагала, щоб Гогенцоллерн відмовився від претензій на іспанський трон, але Пруссія відмовилася підкоритися. Це стало приводом для Франції оголосити війну Пруссії. Однак, воєнні дії швидко переросли в підкорення всієї Франції німецьким військам. Війна завершилася поразкою Франції. На 18 січня 1871 року вона була змушена підписати Франкфуртський мирний договір. Головні положення договору передбачали: Франція відступила Пруссії провінції Ельзас і Лотарингію. Французька урядова столиця була переміщена з Парижа відновлене місто Версаль. Франція зобов'язалася заплатити велику військову компенсацію Пруссії. Наслідки Франкфуртського миру були значними: 1. Утвердження німецького єднання: після перемоги над Францією, Пруссія вивела на передній план ідею єднання німецьких територій. 18 січня 1871 року в Палаці Люксембург в Парижі була оголошена Німецька імперія, а Вільгельм I Пруський став її імператором. 2. Анексія Ельзасу і Лотарингії: Пруссія приєднала Ельзас і Лотарингію, що сильно вразило національну гордість Франції. Це послужило поштовхом для майбутнього реваншу Франції і було однією з причин Першої світової війни. 3. Зміна геополітичного ландшафту Європи: перемога Пруссії у Франко-пруській війні перетворила її на провідну силу в Європі. Німецька імперія стала серйозним гравцем у світових справах і конкурентом для інших європейських держав. 4. Вплив на Францію: Франція зазнала значних втрат територій і морального ушкодження після поразки. Це спричинило бажання відновити свій статус у майбутньому і зміцнити свою армію, що вплинуло на подальші події в Європі. 5. Розкол між Францією та Німеччиною: після війни стосунки між Францією та Німеччиною були напруженими. Франція спрямувала свої зусилля на реванш і повернення втрачених територій, що призвело до зростання напруги в Європі та зміцнення анти-німецького настрою.

Французька колонізація Індокитаю

Французька колонізація Індокитаю була процесом, за яким Франція здобула контроль над країнами Індокитайського півострова в південно-східній Азії. Цей регіон включав території сучасного В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. Французька колонізація Індокитаю розпочалася в другій половині ХІХ століття. Початково Франція прагнула контролювати торгівлю та використовувати Індокитай як сферу впливу. У 1862 році був укладений договір між Францією та Камбоджею, який зробив Камбоджу протекторатом Франції. Пізніше Франція здобула контроль над В'єтнамом та Лаосом. Протягом наступних десятиліть Франція посилювала свою присутність в Індокитаї. Були підкорені нові території, проведені військові походи та укладені договори з місцевими правителями. У 1887 році Французька Індокитайська унія була створена як адміністративна структура, що об'єднала В'єтнам, Лаос та Камбоджу під контролем Франції. Франція використовувала свою колоніальну владу для експлуатації ресурсів Індокитаю, включаючи рисове виробництво, рудні ресурси та розширення торгівлі. Вона також намагалася впровадити французьку культуру, систему освіти та політичні структури у регіоні.

Сто днів Наполеона і 7 європейська коаліція

Це період з березня по червень 1815 Наполеон повернувся ж екзилу на острів Ельба і захопив владу в Франції. Це призвело до 7 коаліції яку очолював британський герцог Велінгтон та Франц Йосиф. В битві при Ватерло Наполеон зазнав поразки і відправився на острів Єлени де помер у 1821. Завершення 100 днів і підписання паризького миру стали кінцем наполеонівської епохи в історії фрвнції та європи

1,2,3 поділи Польщі

Це поділи Польщі між Рос імперією Прусією та Австрійскою імперією 18-19 ст. Перший поділ 1772, другий поділ 1793 коли рос і прусія поділили Польщу і 3 поділ 1795 який призвів до зникнення незалежної держави Польщі і розпад її на 3 частини. Виникли нац рухи серед поляків і Польща стала незалежною в 1918

Четверта коаліція. Континентальна блокада. Тильзитсткий мир

Четверта коаліція складалась з росії вб Прусії та саксонії. Наполеон переміг прусську армію у битві під єною і фрідріх Вільгельм 3 був змушений визнати Наполеона імператором священної римської імперії. Наполеон запровадив континентальну блокаду яка мала на меті придушити британську торгівлю та економіку. 1807 рік Наполеон і Олександр 1 уклали Тильзитський мир за яким росія визнала континентальну заборону і приєдналась до блокади. Також росія визнала Іспанію і Португалію своєю сферою впливу.

Шлях від колонізації до незалежності Австралії та Нової Зеландії.

Шлях від колонізації до незалежності Австралії та Нової Зеландії був складним процесом, який включав колоніальне господарство, поступове політичне розвиток та появу національних рухів. Австралія: Колонізація Австралії почалася у 1788 році, коли була заснована перша британська поселення в Сіднеї. Починаючи з цього моменту, британці поступово розширювали свій вплив на континент, встановлюючи колонії та привозячи сюди в'язнів із Великої Британії. Протягом XIX століття колоніальний режим поступово змінювався. Було здійснено земельну реформу, розвивалася промисловість та транспортна інфраструктура, а також з'явилися перші органи самоврядування. У 1901 році Австралія стала федерацією зі своєю власною конституцією, що стала основою для політичної незалежності. Поступово Австралія отримувала більшу автономію від Великої Британії, але фактична незалежність була досягнута в 1942 році, коли Австралія прийняла Акт про Військову кооперацію з Великою Британією. Пізніше в 1986 році було прийнято Акт про Австралійську конституцію, який остаточно зміцнив її незалежність. Нова Зеландія: Нова Зеландія також була колонізована британцями у XIX столітті. Перші європейські поселення з'явилися в 1814 році, коли була укладена Договір про Бей. Поступово були встановлені колоніальні структури

Ялтинська конференція. Створення ООН

Ялтинська конференція відбулася з 4 по 11 лютого 1945 року у місті Ялта, Крим. На конференції брали участь лідери трьох головних союзницьких держав - СРСР, США та Великої Британії: Йосип Сталін, Франклін Рузвельт та Вінстон Черчилль (пізніше замінив його Клемент Атлі). На конференції було прийнято ряд важливих рішень, які стосувалися кінця Другої світової війни та подальшої організації світового співтовариства. Основні питання, які обговорювалися на конференції, включали: 1. Поділ Німеччини: Учасники конференції домовилися про поділ Німеччини на зони впливу, які контролювали би радянські, американські, британські та французькі війська. Також було прийнято рішення про нюрнберзький процес, де нацистські лідери були притягнуті до судової відповідальності за воєнні злочини. 2. Участь Радянського Союзу у війні з Японією: Радянський Союз обіцяв приєднатися до війни з Японією після закінчення бойових дій в Європі, що дало можливість США та Великій Британії сконцентрувати свої зусилля на Тихоокеанському театрі війни. 3. Створення Організації Об'єднаних Націй (ООН): Було прийнято рішення про створення ООН з метою підтримки світового миру та співробітництва між країнами.