ів

1. Поняття та правова природа авторського права.

У роз'ясненнях Міжнародного бюро ВОІВ авторське право визначається як надане законом виключне право автора твору оголосити себе творцем цього твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки будь-яким способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір визначеним способом. Важливо звернути увагу, що саме автор (а не державна інституція, соціальне утворення, сторонні особи тощо) має виключне право оголосити себе творцем. Такий підхід є визначальним для надання правової охорони інтелектуальному творінню людського розуму. Саме тому у сфері авторського права творець захищається в силу самого факту створення ним твору без будь-якої обов'язкової формалізації. І саме за таким підходом авторське право принципово відрізняється від патентного права, у якому формальні процедури оформлення прав на відповідні об'єкти інтелектуальної власності мають визначальне правовстановлююче значення. Зазначене визначення розкриває зміст авторського права як права суб'єктивного. У ньому наголошується, що будь-які з перелічених та інші можливі повноваження належать виключно автору як творцю. У навчальній літературі авторське право традиційно розглядають в об'єктивному та суб'єктивному значеннях. В об'єктивному значенні авторське право, являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва. У суб'єктивному значенні авторське право — це особисті немайнові і майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури і мистецтва. Авторське право є одним з інститутів інтелектуального права. Для авторського права характерними є специфічні презумпції: презумпція авторства; презумпція спільності авторського права на твір, створений у співавторстві. У різні історичні періоди формувалися і різні погляди на природу та місце авторського права. На сьогодні існує кілька теорій, за допомогою яких їх представники намагаються розкрити сутність поняття авторського права. Теорія права власності, що застосовується до авторського права, виникла на тлі Французької революції. Згідно із цією теорією за автором визнавалося право власності на створений ним твір, при цьому це право власності прирівнювалося до власності на матеріальні цінності (рухоме і нерухоме майно) і було спрямоване на отримання справедливої винагороди автором за використання твору. Теорія особисто-майнових прав (або проміжна теорія) виникла У Німеччині. Особливість авторського права, за цією теорією, розкривається через одночасний зв'язок між особистістю автора і правовими нормами, які мають майновий характер. Враховуючи наявність подвійної функції охорони інтересів особи (автора, творця) і майнових інтересів, авторське право не можна розглядати тільки в якійсь одній із цих двох категорій прав. Відповідно до цієї теорії інтелектуальних прав авторське право разом із винаходами, промисловими кресленнями, корисними моделями і товарними знаками належить до нової, самостійної категорії прав — інтелектуальних прав, які є протилежними до традиційних категорій речового права. Пропрієтарна теорія розглядає право інтелектуальної власності з приватно-правової точки зору. Таким чином, її автори вважають, що право на результат творчої діяльності може бути зіставлено із правом власності особи на будь-який матеріальний об'єкт. Подібно тому, як у володільця речі присутні особисті немайнові та майнові права на неї, також і у творця присутні подібні права на інтелектуальний продукт. Звісно, признається специфіка такого права власності, так як неможливо абсолютно повністю дублювати два правових інституту. Так, наприклад, присутні певні особливості правомочності власника результату творчою діяльністю. Така концепція широко використовується в світі і може відігравати вирішальну роль у формуванні національного законодавства. Теорія нематеріальних цінностей розроблена Джозефом Келером. Згідно з нею необхідно розмежовувати право власності у його традиційному розумінні, як юридичну правоможність, яка може бути застосована до матеріальних цінностей, від права автора твору, яке розглядається як нематеріальна цінність і одночасно являє собою економічну цінність.

8. Особисті немайнові права автора твору

Особистим немайновим правам загалом притаманна певна специфіка, зумовлена їхньою особливістю. Насамперед варто відзначити тісний зв'язок особистого немайнового права з його носієм, його невіддільність від особи. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ч. З ст. 269 ЦК України). Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від-народження або за законом. Особа володіє ними довічно. Особисті немайнові права інтелектуальної власності визначені у ст. 423 ЦК України:право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 1) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця; 2) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. У ст. 438 ЦК України закріплені особисті немайнові права автора, які деталізуються у ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права». Стаття 14. Особисті немайнові права автора 1. Автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. 2. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Таким чином, для особистих немайнових прав автора характерні ті ж особливості, що і для особистих немайнових прав загалом з урахуванням специфіки окресленої сфери їх виникнення та існування. Бернська конвенція закріплює характер незалежності особистих немайнових прав автора від його майнових прав. Проте зрозуміло, що і майнові, і особисті немайнові права автора перебувають у тісній взаємодії, але не залежать одне від одного. Особисті немайнові права автора виникають з факту створення твору, належать автору (кожному із співавторів) та охороняються законом. Основним особистим немайновим правом автора є право на авторське ім'я. У ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» ім'я автора визначається як сукупність слів чи знаків, що ідентифікують автора: прізвище та ім'я автора; прізвище, ім'я та по батькові автора; ініціали автора; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків) тощо. Воля особи творця щодо зазначення (не зазначення) свого справжнього імені на творі охороняється законом. Тобто, особа може вимагати зазначення свого імені на примірниках твору; під час публічного використання твору може вимагати або забороняти згадування свого імені. З певних міркувань, які не мають правового значення, автор може обирати псевдонім. Твір може бути опубліковано анонімно, без зазначення імені автора. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права», якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

7. Виникнення та здійснення авторського права

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Відповідно до ч. З ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» особа, яка має авторське право (автор, правонаступник, інша особа) для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який складається з таких елементів: • латинська літера «С», обведена колом, • ім'я особи, яка має авторське право; • рік першої публікації твору. Автор має право зареєструвати своє авторство. Порядок державної реєстрації авторського права визначений постановою КМ України2. Для державної реєстрації авторського права до Державної установи інтелектуальної власності подається заявка, що повинна містити: а) заяву встановленого зразка, викладену українською мовою; б) примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у матеріальній формі. Залежно від того, щодо якого об'єкта авторського права подано заявку на реєстрацію, примірник твору подається у такій матеріальній формі, наприклад: літературні письмові твори — в друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або електронному носії; усні твори — в друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або електронному носії чи у вигляді звукозапису; комп'ютерні програми — у вигляді вихідного тексту (фрагментів вихідного тексту) програми в обсязі, необхідному для її ідентифікації; музичні твори з текстом і без тексту — у вигляді нотного запису або звукозапису, а текст — у друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або електронному носії тощо; в) документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору; г) документ про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права на твір; ґ) документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва про державну реєстрацію; Подання інших документів вимагається, якщо заявку подає не автор, а його представник — довіреність на такі повноваження; якщо за реєстрацією звертається правонаступник автора — то відповідні документи, на підставі яких відбувся перехід прав тощо. Відповідальність за достатність та достовірність інформації, що наведена у заявці, несе автор або особа, яка звертається про державну реєстрацію. Заявка про реєстрацію авторського права приймається до розгляду після одержання установою усіх документів. Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір здійснюється протягом місяця від дати надходження до установи правильно оформлених документів. Державна установа не проводить експертизу твору і не встановлює факт виникнення авторства. На підставі рішення про реєстрацію авторського права на твір відомості про це заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Запис про реєстрацію авторського права на твір, що заноситься до Державного реєстру, містить такі відомості: • номер заявки на реєстрацію авторського права на твір; • дату її подання; • номер реєстрації авторського права, який є номером свідоцтва; • дату реєстрації авторського права на твір; • дату публікації відомостей про видачу свідоцтва та номерофіційного бю летеня; • відомості про сферу творчої діяльності, до якої належить твір; • об'єкт авторського права, до якого належить твір; • вид і повну назву твору; • дані про походження твору (похідний, не похідний); • дані про створення твору (за службовим завданням, за договором, ініціативи); з власної прізвище, ім'я та по батькові автора (авторів) твору, дату його (їх) народження, повну поштову адресу; • дані про те, як автор буде згадуватися в офіційних публікаціях (під власним ім'ям, анонімно чи під псевдонімом). Автор твору має право заборонити згадувати своє ім'я або вимагати зазначення псевдоніма в офіційному бюлетені і в каталозі державних реєстрацій авторського права; • вихідні дані оприлюдненого твору (за наявності). Після здійснення реєстрації установа публікує в своєму офіційному бюлете ні визначені в установленому порядку відомості про реєстрацію авторського права на твір. У процесі ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір до нього можуть бути внесені різні відомості за клопотанням автора (щодо зміни прізвища, імені та по батькові автора (авторів) твору; зміни складу авторів тощо) чи за рішенням суду (у разі визнання реєстрації недійсною з підстав, встановлених законом). Державна служба у місячний строк від дати реєстрації видає безпосередньо (або надсилає) автору чи іншій особі, якій належать авторські права, свідоцтво встановленого зразка.

15. Авторське право на компіляції даних (бази даних), на збірники та інші складені твори.

Бази даних — впорядкований набір логічно взаємопов'язаних даних, що використовуються спільно та призначені для задоволення інформаційних потреб користувачів. Компіляція даних або іншої інформації в електронній чи іншій формі, яка завдяки відбору або упорядкуванню її змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняється як така. Така охорона не залежить від прав на дані або інформацію, що компілюються. Автором бази даних є фізична особа чи група фізичних осіб, яка створила цю базу. У разі створення бази даних групою осіб, володіння виключними правами є спільним. Автор бази даних має виключне право на здійснення чи на надання дозволу на здійснення: • тимчасового або постійного відтворення будь-якими засобами і в будь-якій формі, повністю або частково; • перекладу, адаптації, переробки та будь-якої іншої зміни; • будь-якої форми публічного розповсюдження бази даних чи її копій. • будь-якого повідомлення, демонстрації чи публічного виконання; • будь-якого відтворення, розповсюдження, повідомлення, демонстрації чи публічного виконання результатів дій з переробки чи будь-якої іншої зміни • у рази відтворення неелектронної бази даних для особистих цілей; • якщо використання відбувається виключно для цілей ілюстрування навчання чи наукового дослідження, за умови зазначення джерела і якщо це виправдано необхідністю досягнення некомерційних цілей; • якщо використання відбувається для цілей державної безпеки чи для цілей адміністративного провадження чи судочинства. • будь-якої форми публічного розповсюдження бази даних чи її копій • будь-якого повідомлення, демонстрації чи публічного виконання; • будь-якого відтворення, розповсюдження, повідомлення, демонстрації чи публічного виконання результатів дій з переробки чи будь-якої іншої зміни • у рази відтворення неелектронної бази даних для особистих цілей; • якщо використання відбувається виключно для цілей ілюстрування навчання чи наукового дослідження, за умови зазначення джерела і якщо це виправдано необхідністю досягнення некомерційних цілей; • якщо використання відбувається для цілей державної безпеки чи для цілей адміністративного провадження чи судочинства. Законодавство України, як і більшості розвинутих країн світу, розрізняє оригінальні та неоригінальні бази даних. Оригінальні бази даних є об'єктом авторського права і, відповідно, охороняються нормами названого права, всі «інші» бази даних (розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності (неоригінальні), об'єктами авторського права не є і охоплюються інститутом sui generis (режимом особливого роду). Проте визначення суті зазначеного правового режиму, визначення права sui generis на сьогодні відсутнє. Як наслідок, введення режиму sui generis - права на базу даних як сукупності та верифікацію тотожності самих матеріалів лише ускладнює повне розуміння категорії «база даних» як об'єкту цивільних прав. Компіляція даних (бази даних) зазначені і у п. З ч. 1 ст. 433 ЦК України як окремий об'єкт авторського права. У вказаній нормі йдеться про єдину умову надання таким об'єктам правової охорони авторським правом — компіляція даних (бази даних) за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності, що є поняттям ширшим, ніж власне творча діяльність. Тобто, йдеться не про результати творчої, оригінальної діяльності як критерії правової охорони об'єктів авторського права, а про результати інтелектуальної діяльності загалом. Компіляція даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Така охорона є незалежною від правової охорони на дані чи інші матеріали, що компілюються, та не зачіпає встановлені авторські права на них. Тому зазначення у у п. З ч. 1 ст. 433 ЦК України про те, що бази даних охороняються як результати інтелектуальної діяльності є неточним. Авторським правом охороняються такі бази даних, які є оригінальними, тобто, є результатом саме творчої діяльності. Неоригінальні бази даних охороняються за правом sui-generis.

10. Підстави та порядок вільного використання творів.

Випадки вільного використання творів передбачені як міжнародно-правовими документами, так і законодавчими актами конкретної країни. Проблема обмеження майнових прав є вельми цікавою у правовій науці. У контексті майнових прав інтелектуальної власності, встановлюючи у законі випадки вільного використання творів, говорити про обмеження майнових прав видається не зовсім вірним. Адже доступ до твору широкого загалу, значний суспільний інтерес до твору є свідченнями його цінності, значущості. Безперечно, що створивши твір, автор має право на належну майнову компенсацію затрачених інтелектуальних зусиль. Але комерційні прагнення не можуть бути надмірними. Випадки вільного використання твору не можна розглядати виключно як обмеження майнових прав авторів. Це і забезпечення можливості доступу до твору у різні способи різних верств, завдяки яким твір стає ще більше популярним, витребуваним, використовуваним. У сфері інтелектуальної власності надмірна комерціалізація іноді проста зайва. Стаття 21. Вільне використання твору із зазначенням імені автора Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: 1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення; 2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; 3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором; 4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою; 5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях; 6) видання та відтворення випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих та аудіотворів (аудіодокументів, аудіокниг) з нанесенням спеціального цифрового формату для сліпих, осіб з порушеннями зору та осіб з дислексією, розмітки для зручної навігації з метою розповсюдження між особами з інвалідністю по зору та осіб з дислексією, а також поповнення бібліотечних фондів спеціалізованих бібліотек, бібліотек навчальних закладів та центрів реабілітації для осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю по зору, громадських організацій сліпих, підприємств, установ, організацій, де працюють особи з інвалідністю по зору, крім випадків прямого чи опосередкованого використання цих творів з комерційною метою; 7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою; 8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній; 9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою; 9-1) використання правомірно оприлюднених літературних, художніх, музичних та інших творів для створення на їх основі іншого твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії, попурі або карикатури; 10) відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону; 11) адаптація існуючих і створюваних аудіовізуальних творів для сліпих, осіб з порушеннями зору та осіб з дислексією шляхом застосування аудіодискрипції (тифлокоментування). Цей перелік вільного використання творів є вичерпним. Стаття 22.Вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом Допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов: 1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що: а) бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження; б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; 2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру. Стаття 23. Вільне відтворення примірників твору для навчання Допускається без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право: 1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів, аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; 2) репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли: а) обсяг такого відтворення відповідає зазначеній меті; б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; Стаття 24. Вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм 1. Особа, яка правомірно володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму: 1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з автором чи іншою особою, яка має авторське право; 2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших цілей, ніж зазначено у цьому пункті та пункті 1 цієї частини, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним; 3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов: а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел; б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії; в) інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право; 4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми. 2. Застосування положень цієї статті не повинно завдавати шкоди використанню комп'ютерної програми і не повинно обмежувати законні інтереси автора та (або) іншої особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму. Стаття 25. Вільне відтворення творів у особистих цілях 1. Допускається без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди відтворювати виключно в особистих цілях або для кола сім'ї попередньо правомірно оприлюднені твори, крім: а) творів архітектури у формі будівель і споруд; б) комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених статтею 24 цього Закону; в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону; 2. Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники допускається відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора (авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, але з виплатою їм винагороди. Особливості виплати винагороди у таких випадках визначено статтею 42 цього Закону та Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав".

17. Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Відповідно до ст. 45 Закону «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми майновими правами: 1) особисто; 2) через свого повіреного; 3) через організацію колективного управління. Особисте здійснення авторських прав передбачає можливість реалізації будь- яких повноважень, що складають зміст суб'єктивного майнового авторського права у межах, встановлених законом. У певних випадках суб'єкт авторського права може доручити управління своїми майновими правами повіреному на підставі укладеного з ним договору доручення (ст. 46 Закону «Про авторське право і суміжні права»). Повіреним може бути будь-яка особа з повним обсягом цивільної дієздатності, оскільки вона вчинятиме юридичні дії від імені та за рахунок довірителя. Повіреним може бути і спеціальна особа у сфері інтелектуальної власності — патентний повірений. Патентний повірений надає фізичним та юридичним особам допомогу і послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє їх інтереси у державних та судових органах, кредитних установах та у відносинах з іншими фізичними та юридичними особами41. У разі передання патентному повіреному управління майновими правами правовою підставою виникнення правовідносин між суб'єктом авторського права і патентним повіреним є договір доручення. У разі укладення договору доручення на управління майновими правами суб'єкт авторського права та патентний повірений мають узгодити конкретні повноваження повіреного, які майнові права передаються в управління, а які, можливо, залишаються за довірителем. У договорі може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення усіх або декількох дій від імені та за рахунок довірителя, строк дії договору та територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. Відповідно до ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення відповідних юридичних дій. Саме у довіреності конкретизуються повноваження повіреного. Довіреністю, відповідно до ч. З ст. 244 ЦК України, є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Повнота та чіткість викладу повноважень представника у довіреності усуває можливі сумніви, неоднозначності щодо повноважень. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Відповідно до ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання своїх обов'язків за договором доручення. За загальним правилом повірений повинен виконувати дане йому доручення особисто. Він має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. У разі передання своїх обов'язків замісникові повірений зобов'язаний негайно повідомити довірителя. Правочини, вчинені у межах повноважень повіреним, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Законом «Про авторське право і суміжні права» передбачена можливість управління майновими правами організаціями колективного управління. . У ч. 2 ст 48 Закону «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що на діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені законодавством про захит економічної конкуренції. У ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» організація колективного управління визначена як організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку. Такі організації створюються суб'єктами авторського права та (або) суміжних прав і мають статус юридичної особи. Організації колективного управління можуть управляти певними категоріями майнових прав або різними майновими правами. Вони можуть діяти в інтересах певних суб'єктів авторського та (або) суміжних прав або в інтересах різних категорій таких суб'єктів. У Законі не визначено організаційно-правової форми організації колективного управління. Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону «Про авторське право і суміжні права» такі організації не мають права займатися комерційною діяльністю. Таким чином, це некомерційна організація, засновниками якої є суб'єкти авторського права та (або) суміжних прав. Організація колективного управління зобов'язана стати на облік у Державній службі протягом ЗО днів після її державної реєстрації. Про взяття на облік Державна служба видає свідоцтво про облік установленого зразка. Право займатися діяльністю організації колективного управління виникає з моменту видачі їй свідоцтва про облік. Відповідно до п. 4 Порядку умовами взяття на облік організації колективного управління є: 1) організація є юридичною особою; 2) вона не має на меті прямо або опосередковано одержувати прибуток; 3) має метою діяльності управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав; 4) не має права займатися господарською комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким чином об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручені їй для управління; 5) поширює свою діяльність на територію всієї України і має місцеві осередки або представництва в більшості областей України; 6) створена засновниками, об'єднує членів (учасників) організації, які є суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав і передали на підставі договорів власні майнові права в колективне управління цій організації; 7) має статут, що відповідає вимогам законодавства, зокрема у сфері авторського права і суміжних прав. Функції організацій колективного управління визначені у ст. 49 Закону «Про авторське право і суміжні права». Отже, на виконання статутних завдань організації виконують такі функції: • погоджують з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; • укладають договори про використання прав, переданих в управління; • збирають, розподіляють і виплачують зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідним суб'єктам; • вчиняють інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснюється, в тому числі звертаються до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та їх доручення. У ч. 1 ст. 47 Закону «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручатй управління своїми майновими правами організаціям колективного управління без зазначення правової підстави виникнення відповідних правовідносин. Відповідно до ч. З ст. 48 Закону «Про авторське право і суміжні права» повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, що укладаються у письмовій формі. Організація колективного управління зобов'язана розподіляти і виплачувати зібрану винагороду безпосередньо правоволодільцям або перераховувати її для розподілу іншим організаціям, що представляють інтереси відповідних категорій правоволодільців, на підставі взаємних угод, укладених між цими організаціями. Зібрана винагорода використовується виключно для її розподілу та виплату правоволодільцям. Незапитана винагорода зберігається організацією. З цією метою вона резервує на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшли від осіб, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок відповідних коштів суми незапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені статутом, в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав. У порядку, встановленому статутом, організація вправі відраховувати із зібраної винагороди суми на покриття своїх витрат, а також робити спеціальні відрахування для використання в інтересах організації та правоволодільців. Організація з метою виконання покладених на неї функцій має право формувати відповідні бази даних, що містять відомості про твори та інші об'єкти авторського чи суміжних прав, а також про їх авторів чи інших суб'єктів авторського права. Специфікою колективного управління майновими правами є те, що організації колективного управління можуть управляти правами суб'єктів, які не передали їм повноважень на управління своїми правами. ава і (або) суміжних прав. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, у тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від них виплати зібраних сум, якщо такі суми фактично зібрані. Такі особи вправі також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти. Зазначені права є здійсненними за умови, що суб'єкт володіє належною інформацією про організацію, що управляє його правами без уповноваження. Організаціям колективного управління надано право представляти інтереси суб'єктів авторського права у судах ЗАКОН УКРАЇНИ Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав Стаття 5.Основні засади колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав 1. Колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюють організації колективного управління, зареєстровані Установою у встановленому цим Законом порядку. Організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об'єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених статтею 12 цього Закону. Засновниками організації колективного управління можуть бути виключно правовласники. Засновниками і членами організації колективного управління можуть бути фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи приватного права. Не допускаються обмеження чи привілеї для організацій колективного управління залежно від виду, громадянства, майнового стану чи професійної належності засновників або членів таких організацій. 2. Принципами діяльності організацій колективного управління є: 1) неухильне дотримання інтересів правовласників - організації колективного управління зобов'язані діяти найкращим чином в інтересах правовласників, ефективно збирати, розподіляти і виплачувати дохід від прав, не покладати на правовласників жодних зобов'язань, які не є об'єктивно необхідними для захисту їхніх прав та інтересів і для ефективного управління їхніми майновими правами; 2) рівність - не допускається встановлення привілеїв для окремих категорій правовласників залежно від їх виду (юридичні чи фізичні особи), членства в організації колективного управління, участі чи неучасті в управлінні такою організацією, громадянства, резидентства тощо; 3) прозорість - організації колективного управління забезпечують вільний доступ правовласників, користувачів і громадськості до інформації про свою діяльність, визначену цим Законом; 4) підзвітність - організації колективного управління звітують перед вітчизняними і (або) іноземними правовласниками про свою діяльність у порядку, встановленому цим Законом; 5) ефективне управління - організації колективного управління забезпечують збирання, розподіл та виплату доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб та лише з обґрунтованими витратами. Витрати організацій колективного управління на придбання товарів, робіт і послуг відповідають критерію ефективності управління, якщо вони здійснюються з використанням процедур, встановлених Законом України "Про публічні закупівлі". 3. Правовласники як суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Правовласники мають право вільно обирати організацію колективного управління, яка буде управляти їхніми майновими правами, визначати, які саме майнові права і на які об'єкти авторського права і (або) суміжних прав передавати в управління, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Крім випадків, коли організація колективного управління має об'єктивно обґрунтовані причини відмовити в управлінні, вона зобов'язана управляти майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, за умови що таке управління належить до сфери її діяльності. 4. Правовідносини між організаціями колективного управління та правовласниками виникають та здійснюються на підставі договору про управління майновими правами на колективній основі, що укладається в письмовій (електронній) формі із зазначенням конкретних об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, права на які передаються в управління, та конкретних способів використання таких об'єктів, або на підставі закону. 5. Правовласники, у тому числі ті, які уклали договір про управління майновими правами на колективній основі з організацією колективного управління, мають право на свій розсуд надавати дозвіл на некомерційне використання належних їм об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. 6. Правовласники мають право вилучати свої майнові права з управління організації колективного управління, крім випадків, передбачених цим Законом. 7. Колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав здійснюється у виді добровільного, розширеного та обов'язкового колективного управління. 8. Організації колективного управління мають право управляти на території України майновими правами іноземних правовласників на загальних підставах, визначенихчастиною четвертоюстатті 5 цього Закону, або на основі договорів з юридичними особами, які здійснюють колективне управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в інших державах (далі - аналогічні іноземні організації), у тому числі договору про представництво прав. Організації колективного управління можуть доручати управління на колективній основі майновими правами українських правовласників за кордоном на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, у тому числі про представництво прав. Організації колективного управління можуть об'єднуватися на договірних засадах для реалізації спільних завдань та укладати між собою договори про партнерство та договори про представництво прав. Функції з розширеного та обов'язкового колективного управління не можуть бути передані на підставі договору про партнерство чи договору про представництво прав. У разі якщо функції акредитованої організації колективного управління передбачають укладення договорів про партнерство і (або) договорів про представництво прав, відповідна організація не має права відмовляти іншим організаціям колективного управління, у тому числі аналогічним іноземним організаціям, в укладенні зазначених договорів. У процесі колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав не допускається дискримінація правовласників, майнові права яких передані організації колективного управління на підставі договору про представництво прав, зокрема в частині встановлення тарифів, утримання збору за управління, умов збирання, розподілу та виплати доходу від прав. Зміст договорів, що укладаються організацією колективного управління з іншими організаціями колективного управління, у тому числі аналогічними іноземними організаціями, не повинен суперечити вимогам, встановленим законами України про захист економічної конкуренції. 9. Організації колективного управління здійснюють повноваження щодо колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав від свого імені в інтересах правовласників. 10. Організації колективного управління не мають права: 1) використовувати в будь-який спосіб об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, майнові права щодо яких передані їм для управління на колективній основі; 2) доручати здійснення обов'язкового чи розширеного колективного управління на території України іншим організаціям колективного управління або третім особам; 3) бути засновником або учасником суб'єктів підприємницької діяльності. 11. Організація колективного управління зобов'язана повідомити правовласника про умови членства в організації колективного управління та розмір збору за управління до початку співпраці з ним, крім випадків здійснення колективного управління у сферах, передбачених частинами п'ятою та шостою статті 12 цього Закону. 12. Організація колективного управління не має права безпідставно відмовляти правовласникам у наданні їм статусу члена організації колективного управління. 13. Організація колективного управління зобов'язана постійно забезпечувати правовласникам та користувачам можливість звернення до організації за допомогою засобів телекомунікації (телефон, електронна пошта, інші засоби зв'язку), у тому числі під час реалізації ними своїх прав. Стаття 6. Статут організації колективного управління та умови членства в організації колективного управління 1. Організація колективного управління провадить діяльність на основі статуту, що затверджується в установленому порядку з урахуванням вимог цього Закону.

31. Поняття, ознаки та функції торговельних марок (знаків для товарів і послуг), обсяг правової охорони.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про охорону прав на знаки для товарів і послуг Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів та послуг, що виробляються та надаються однією особою, від товарів та послуг, що виробляються та надаються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК). Найбільш широкого поширення набула класифікація торговельних марок залежно від використовуваних позначень. Словесні марки - це марки у вигляді сполучень літер, слів чи фраз. Основна вимога до цього виду марок - легка вимова на різних мовах. Вони набули найбільшої популярності, оскільки легко запам'ятовуються і зручні у рекламі. Це можуть бути як існуючі, так і штучно створені слова (наприклад, "Sony"). Для реєстрації торговельної марки разом із зображенням подається опис позначення. Якщо словесна марка чи її частина не мають смислового значення, то зазначається спосіб її утворення, наприклад початкові склади декількох слів, абревіатура, вигадане слово тощо. Якщо словесне позначення не поширене в українській мові (наприклад, спеціальний термін, застаріле слово), то зазначається його значення. Якщо словесна марка чи її частина подаються іноземною мовою, то для марок, що мають смислове значення, необхідно додати його переклад українською мовою і транслітерацію літерами українського алфавіту. Серед словесних марок можна виділити два різновиди: у першому випадку охороняється саме слово, у другому - словесне позначення, виконане в особливій шрифтовій манері, тобто охороні підлягає шрифт, характер розташування літер, їх відносний розмір, фон та інші візуальні інформативні елементи. Зображувальні марки - це позначення у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині. Сама назва свідчить про те, що вони втілюються у малюнок, креслення і т. ін. У цьому випадку можуть бути використані як існуючі об'єкти, так і абстрактні зображення і всілякі символи. Для найбільшої ефективності зображувальна марка повинна вирізнятися простотою і помітністю. Це забезпечить успіх реклами, можливість використовувати зображення на різних матеріалах і т. ін. Об'ємні марки - це марки у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах - довжині, висоті і ширині. Предметом може бути, зокрема, оригінальна форма виробу або його упаковка. Однак об'ємні торговельні марки, по-перше, не можуть просто повторювати зовнішній вигляд відомого предмета, а мають бути новими і оригінальними, а по-друге, оскільки марка повинна виділяти виріб конкретного виготовлювача з ряду інших товарів, то форма виробу не повинна визначатися винятково його функціональним призначенням. Нетрадиційні торговельні марки -- світлові, звукові, ароматичні та інші марки. Товарні знаки (торгові марки) виконують в основному чотири функції, а саме: 1) функція виділення товару або послуг серед інших подібних перебуваючих у цивільному обороті; 2) функція вказівку на походження товару або послуг, 3) функція вказівка на певну якість товарів і послуг; 4) функція реклами певного товару і послуг. 1) Функція виділення при використанні товарних знаків (торгових марок) надає можливість товарним знакам (торговим маркам) виділити товари і послуги конкретного підприємства серед інших подібних. Це допомагає власникові товарного знаку (торгової марки) у продажу товару або наданні послуг, а покупцеві - у виборі потрібного товару чи послуги серед аналогічних. 2) Функція вказівки на джерело походження товару або послуги при використанні товарних знаків (торгових марок) дуже близька до функції виділення. Тут під джерелом мається на увазі не географічна область, а підприємство. Не обов'язково, щоб відомості товарного знака (торгової марки) на джерело, вказувала на ім'я і місцезнаходження його власника. Товари та послуги, що мають один товарний знак (торгову марку), розглядаються як ті що походять з одного джерела, але реально вони можуть вироблятися на різних підприємствах. 3) Функція вказівки на певну якість товару чи послуги під час використання товарних знаків (торгових марок) полягає в тому, що товарний знак (торгова марка), за загальним правилом може вказувати на якість товару чи послуги, котра у споживача не викликають сумніву, оскільки якість постійна. 4) Функція рекламування при використанні товарних знаків (торгових марок) є однією з основних функцій товарного знака (торгової марки). Товарні знаки (торгові марки) фактично є рекламними засобами. Завдяки зв'язку між товарами (послугами) і знаком останній надає споживачам інформацію про товари (послуги) та тим самим допомагає їх власникам стимулювати і зберігати попит на ці товари (послуги). Функція рекламування є психологічним впливом на споживача, що здійснюється шляхом розміщення знака в пресі, на радіо і телебаченні. У наш час торговельні марки стійко ввійшли в повсякденне життя. Зараз намітилася тенденція, згідно з якою кожен суб'єкт підприємницької діяльності прагне мати такий правовий засіб індивідуалізації товарів та послуг, як торговельна марка. Пояснюється це тим, що господарська діяльність пов'язана з необхідністю використання різного роду позначень, які дають можливість розрізняти як суб'єктів, так і результати їх діяльності. Можна стверджувати, що зараз торговельні марки - це візитні картки у світі бізнесу. З їх допомогою відбувається зв'язок між виробником і споживачем, вони виступають невід'ємними елементами ринкових відносин та добросовісної конкуренції. Паризька конвенція по охороні промислової власності передбачає правове регулювання товарного знака і знака обслуговування. Світова практика для індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг пішла шляхом використання обох зазначених об'єктів. Розмежування між ними проводиться за призначенням: товарні знаки відрізняють товари, а знаки обслуговування - послуги. Законодавець України поєднав ці два об'єкти інтелектуальної власності і передбачив правову охорону знака для товарів та послуг. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15.12.1993 р.1, Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів та послуг, що виробляються та надаються однією особою, від товарів та послуг, що виробляються та надаються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 ЦК) Таким чином, аналіз визначень ТМ, що містяться в літературі та нормативно-правових актах, дозволяє виокремити низку істотних ознак, що відрізняють її від інших засобів індивідуалізації та результатів інтелектуальної діяльності: а) нематеріальний характер; б) комерційна цінність; в) інформаційний зміст; г) розрізняльна здатність.

30. Способи та порядок захисту прав на промисловий зразок.

Захист прав на промисловий зразок врегульовано розділом 7 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». Будь-які посягання на права власника патенту, передбачені статтею 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зраз-ки», а саме: право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, шляхом виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях; право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, - вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки.Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. Захист прав на промисловий зразок здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. Суди відповідно до їх компетенції вирішують, зокрема, спори про: • авторство на промисловий зразок; • встановлення факту використання промислового зразка; • встановлення власника патенту; • порушення прав власника патенту; • право попереднього користування; • компенсації. Загальні способи захисту порушених прав визначені також у статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.ьСтаття 432 ЦК України врегульовує особливості захисту права інтелектуальної власності судом. Незважаючи на те, що в статті 27 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» передбачено можливість вирішення спорів про стягнення компенсації, Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» не передбачає чіткого порядку, розмірів стягнення компенсації замість відшкодування збитків, на відміну від Закону України «Про авторське право і суміжні права». Не встановлено мінімального розміру компенсації, яку можна стягнути з порушника замість відшкодування збитків. Тому розмір заподіяних збитків і розмір компенсації, які заявлені до стягнення, повинна довести особа, яка звертається з відповідним позовом. Розглядаючи справу, необхідно враховувати особливості процесу доказування у справах про позадоговірне порушення патентних прав. За патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема промислового зразка (крім передбачених законом випадків вільного використання чужих охоронюваних об'єктів), незалежно від того, чи був цей охоронюваний зразок, корисна модель, винахід свідомо використаний іншою особою або ці об'єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону. Тому будь-яке несанкціоноване використання прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти іншими особами є позадоговірним порушенням патентних прав, яке відповідно до закону не доводиться у розгляді справи. Відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в цивільний оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка, після введення цього виробу в цивільний оборот власником патенту чи з його спеціального дозволу. У наведеній нормі йдеться про подальші операції з продажу і перепродажу саме конкретного виробу або партії виробів, виготовлених із застосуванням запатентованого промислового зразка і вперше введеного в оборот власником цього патенту чи з його спеціального дозволу. Тому виключні права власника патенту, визначені статтею 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», порушуються, якщо особа, не маючи патенту або дозволу (ліцензії) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору, вперше вводить у цивільний оборот конкретний виріб або партію виробів, виготовлених із застосуванням цього промислового зразка, навіть у разі коли до моменту цього введення в оборот власником патенту вже здійснювались операції з аналогічними партіями товару. Суб'єктом використання промислового зразка у розумінні Закону України «Про охорону прав на промисловий зразок» може бути не лише виробник, але й будь-яка інша особа, що застосовує річ, виготовлену з використанням всієї сукупності суттєвих ознак промислового зразка. Позов про визнання патенту на промисловий зразок недійсним може подати будь-яка особа, яка вважає, що відповідний патент порушує її права та охоронювані законом інтереси. Коло таких осіб (крім сторін договору) з'ясовується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Патент може бути визнано судом недійсним повністю або в певній частині; в останньому випадку в іншій своїй частині патент зберігає чинність. Визнання судом недійсним патенту або його частини тягне за собою такі наслідки: • майнові права інтелектуальної власності, що засвідчувалися відповідним патентом, вважаються такими, що не набрали чинності, з дня, наступного за датою публікації відомостей про видачу патенту (державної реєстрації патенту); • підлягають визнанню за позовами заінтересованих осіб недійсними усі договори, пов'язані з відступленням прав володільця патенту, та інші договори щодо розпорядження май- новими правами на запатентований винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Установлення судом факту наявності у господарюючого суб'єкта права попереднього користувача на промисловий зразок свідчить про правомірність використання відповідного об'єкта промислової власності. При цьому необхідною передумовою визнання права попереднього користування промисловим зразком є факт використання саме зареєстрованого промислового зразка (виготовлення виробу з використанням всіх його суттєвих ознак). Якщо у виробі не використано хоча б одну з суттєвих ознак, яка разом з іншими ознаками утворює сукупність суттєвих ознак зареєстрованого промислового зразка, у суду відсутні підстави для визнання зазначеного права. Право попереднього користувача у суб'єкта господарювання може бути лише в тому випадку, коли він до дати подання до відповідної установи заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використав в Україні заявлений промисловий зразок чи здійснив знач- ну і серйозну підготовку для такого використання.

37. Охорона прав на комерційне найменування: поняття, структура та вимоги до комерційного найменування. Співвідношення з найменуванням юридичної особи.

Комерційне найменування - позначення, яке дає змогу вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Це найменування є комерційним іменем підприємства, нерозривно пов'язане з його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, несе юридичну відповідальність, реалізує свої плани і виконує обов'язки, рекламує і збуває вироблену ним продукцію тощо. Комерційне найменування, що здобуло популярність у споживачів і викликає довіру в ділових партнерів, приносить підприємцеві не тільки значні дивіденди, а й належну повагу в суспільстві та визнання його заслуг. Комерційні найменування та торговельні марки пов'язує те, що вони виконують дистинктивну (розрізнювальну) функцію. Проте на відміну від торговельних марок комерційні найменування відрізняють певне підприємство від решти незалежно від товарів або послуг, які реалізує або пропонує це підприємство. За загальним правилом та компанія, яка використовує своє найменування в торговельній марці, може протидіяти реєстрації іншої торговельної марки або вимагати її відміни, якщо йдеться про схожу торговельну марку, здатну викликати плутанину. Тому, вибираючи торговельну марку, важливо перевірити не тільки зареєстровані торговельні марки, а й комерційні найменування, як зареєстровані, так і не зареєстровані. Для компанії важливо стежити за спробами реєстрації найменувань, подібних до її комерційного найменування. Є спеціальні служби, які за певну плату можуть вести постійний моніторинг реєстрації комерційних найменувань в одній країні або в усьому світі. Такі послуги можуть дозволити компанії дізнатися про намір зареєструвати торговельну марку задовго до закінчення строку, який відводять на подання заперечень проти реєстрації. Відповідно до ст. 6 (3) Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть бути зареєстровані як торговельні марки позначення, тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати з існуючими комерційними найменуваннями. Під останніми мають на увазі відомі в Україні найменування, що належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до установи заявки про такі самі або споріднені з ними товари і послуги. Чинне законодавство висуває ряд вимог до комерційних найменувань. По-перше, найменування підприємця має правдиво відображати його правовий стан і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту. У зв'язку з цим комерційне найменування має містити правдиві вказівки на організаційну форму підприємства (товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство тощо), його тип (державне, приватне тощо), профіль діяльності (виробниче, наукове, торговельне тощо), особу власника і т. п. По-друге, щоб виконувати функцію індивідуального учасника цивільного обороту, комерційному найменуванню потрібні розрізнювальні ознаки, які б не допускали сплутання однієї фірми з іншою. Тобто комерційне найменування має бути новим і відмінним від існуючих найменувань. По-третє, комерційне найменування може забезпечити належний ступінь індивідуалізації учасників обороту, якщо залишається незмінним протягом усього часу, поки підприємець, який користується ним, зберігає свій організаційно-правовий статус. Тому не допускають довільну та не зумовлену поважними причинами зміну комерційного найменування. Комерційне найменування має правдиво відображати правове становище суб'єкта підприємницької діяльності. Воно має містити справжнє зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (приватна, державна, комунальна тощо), виду діяльності (наукова, виробнича, комерційна), особи власника. Не допускають сплутання одного комерційного найменування з іншим. Воно має бути новим і відмінним від існуючих комерційних найменувань. Закон забороняє використання тотожних комерційних найменувань різними суб'єктами комерційної діяльності. Якщо ж юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, відображену в комерційному найменуванні, і діють у різних сферах, вони можуть виступати в цивільному обороті під аналогічним комерційним найменуванням. Комерційне найменування юридичної особи не може збігатися з торговельними марками та географічними зазначеннями, власниками прав на які є інші особи. Комерційне найменування має залишатися незмінними, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус. Його чинність припиняється в разі ліквідації юридичної особи. Суб'єктами права на комерційні найменування виступають перш за все комерційні юридичні особи. Індивідуальні підприємці, як правило, набувають і здійснюють права й обов'язки під іменами власними, що за загальним правом є достатнім для їхньої індивідуалізації. Разом із тим можливість володіння особливим комерційним найменуванням визнають і за індивідуальними підприємцями. Не можуть виступати в цивільному обороті під самостійним комерційним найменуванням об'єднання юридичних осіб і прості товариства. Правом на комерційне найменування не можуть володіти філіали юридичних осіб та їхні окремі підрозділи, які повинні використовувати комерційне найменування юридичної особи, яка їх утворила. Установи, споживчі кооперативи, фонди та інші некомерційні організації не мають комерційних найменувань, їхню індивідуалізацію забезпечує офіційне найменування. Відмінності між найменуванням юридичної особи та комерційним найменуванням відповідно до діючого законодавства України; • 1) юридична особа зобов'язана мати найменування юридичної особи і може (має право) додатково мати комерційне найменування; • 2) на відміну від найменування юридичної особи, будь-яких вимог до структури комерційного найменування законодавством не встановлено; • 3) на відміну від найменування юридичної особи, для якого встановлено вимогу щодо написання лише українською мовою, комерційне найменування може бути представлене і літерами латиниці. Паралельне існування найменування юридичної особи та її комерційного найменування є абсолютно виправданим, оскільки кожне з цих найменувань виконує свою функцію перше використовується для ідентифікації особи в органах державної влади, реєстраційних та фіскальних органах, а друге — для вирізнення особи на ринку. Офіційне найменування для юридичної особи не може бути предметом обороту і характеризує юридичну особу в сукупності її прав та обов'язків як самостійного суб'єкта права. В свою чергу комерційне найменування — це назва, яка індивідуалізує юридичну чи фізичну особу для ідентифікації господарських (комерційних) відносин. У тих випадках, коли комерційне найменування не співпадає з елементами найменування юридичної особи, до його складу зазвичай входить вирізняльна частина із зазначенням виду діяльності або без неї. Таке позначення часто реєструється як торговельна марка або може бути її частиною. 38. суб'єкти права на комерційне (фірмове) найменування. Згідно ч. 2 ст. 90 ЦК України комерційні (фірмові) найменування можуть мати лише юридичні особи — підприємницькі товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Отже, непідприємницькі товариства, громадські організації та політичні партії не можуть мати комерційного найменування. Згідно ст. 159 ГК України громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Проте згідно ч. 3. ст. 33 ГК України використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь- який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. За загальним правилом права на комерційне найменування, як засіб індивідуалізації суб'єкта господарювання, як правило, належать одній, конкретно визначеній особі. Використання комерційного найменування кількома суб'єктами господарювання є скоріше особливими випадками, які носять поодинокий характер. Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи. Комерційне (фірмове) найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака. Суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування може бути лише підприємницьке товариство або фізична особа - підприємець. Відтак лише ці суб'єкти можуть звертатися за захистом прав на комерційне найменування. Способами захисту права на комерційне (фірмове) найменування можуть бути: - зобов'язання припинити використання тотожного найменування; - відшкодування збитків, якщо їх завдано таким використанням; - зобов'язання учасника юридичної особи або уповноваженого ним органу внести необхідні зміни до установчих документів. Вимога про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності з мотивів схожості їхніх комерційних (фірмових) найменувань не є належним способом захисту права на комерційне (фірмове) найменування. На це наголошує Вищий господарський суд України в п. 78 Постанови Пленуму від 17.10.2012. No 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», оскільки серед визначених законодавством підстав для скасування державної реєстрації юридичної особи така підстава відсутня. У разі необхідності роз'яснення питань стосовно наявності чи відсутності тотожності, тобто цілковитої схожості між комерційними (фірмовими) найменуваннями, що протиставляються, а також між такими найменуваннями та знаками для товарів і послуг (торговельними марками), судом призначається судова експертиза. Суб'єкт прав інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування може просити суд застосовувати такий спосіб захисту як заборона використання іншою особою його комерційного найменування. Однак позивач повинен довести в суді пріоритетність свого права інтелектуальної власності на нього (момент першого використання ним даного найменування). Позивач повинен обґрунтувати, чому наявність того самого комерційного найменування у іншої особи порушує його права та охоронювані законом інтереси. При цьому тотожність окремих елементів комерційних (фірмових) найменувань не свідчить про тотожність таких найменувань у цілому. При розгляді справ про захист прав на комерційне найменування слід враховувати, що закон допускає можливість наявності у двох і більше осіб однакових комерційних (фірмових) найменувань. Однак умовою такого використання є не введення в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють чи реалізують та послуг, які ними надаються Відповідно до положень ЦК України: - правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності; право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки; особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються (частини перша, друга, четверта статті 489); - майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування, зокрема, є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числізабороняти таке використання(частина перша статті 490). Стаття 159 ГК України також передбачено, зокрема, що суб'єкт господарювання, в тому числі юридична особа, може мати комерційне найменування, і правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу; при цьому особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання. Верховним Судом України свого часу неодноразово викладався правовий висновок (у справах NoNo 6-20цс11, 6-32цс13, 6-55цс15) щодо можливості захисту порушеного цивільного права чи інтересу і в спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Касаційний господарський суд не вбачає підстав для відступу від цього правового висновку, більш того, вважає його таким, що повністю узгоджується із засадою верховенства права (статті 2, 11 ГПК України). Отже належним способом захисту права на комерційне (фірмове) найменування є вимога щодо зобов'язання відповідача припинити використання комерційного (фірмового) найменування шляхом виключення з найменування словосполучення, що є схожим із комерційним (фірмовим) найменуванням позивача чи його зміною. Стаття 489. Правова охорона комерційного найменування 1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. 2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. 3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. 4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Відповідно до ст. 489 ЦК, правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Таким чином, основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація суб'єктів - учасників цивільного обороту. Комерційне найменування - це найменування, під яким особа виступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників. Чинне законодавство України не містить відповіді на запитання, яку кількість комерційних найменувань може мати суб'єкт підприємництва. Однозначно можна сказати лише одне: ці особи можуть мати як мінімум одне комерційне найменування. До комерційного найменування висуваються певні вимоги. Принцип істинності полягає в тому, що найменування повинне відповідати виду діяльності юридичної особи і не вводити в оману споживачів. Відповідно до принципу виключності найменування повинно відрізнятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких випадках допускається виняток із цього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб'єкти діють у різних сферах. Принцип постійності комерційного найменування полягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

24. Права власника патенту. Дії, які не визнаються порушенням прав власника патенту. Примусові ліцензії.

Патент надає його власнику виключне право використовувати винахід (корисну модель), промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Використанням винаходу (корисної моделі), промислового зразка визнається: • • виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), промислового зразка; • • пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; • • застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним; • • продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), промислового зразка, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежною пункту формули винаходу (корисної моделі), або використані всі суттєві ознаки промислового зразка. Патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель), промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно із законом порушенням прав, що надаються патентом. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель), промисловий зразок будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) - тільки за погодженням із Державним експертом. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі), промислового зразка на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом. Власник патенту, крім патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель, має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної модеяі), промислового зразка. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Дії, які не визнаються порушенням прав власника патенту У ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходу і корисні моделі» визначено перелік дій, які не визнаються порушенням прав патентовласника: • право попереднього користування; • використання запатентованого винаходу (корисної моделі): 1) в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу; 2) без комерційної мети; 3) з науковою метою або в порядку експерименту; 4) за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням власника патенту одразу, як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації; • введення в господарський обіг виготовленого із застосування запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника; • використання з комерційною метою винаходу будь-якою особою, яка придбала продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу, і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи введений в обіг з порушенням прав, що надаються патентом. Право попереднього користувача означає те, що будь-яка особа, яка в інтересах своєї діяльності, в тому числі з комерційною метою, добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою. Така особа в разі спору повинна довести факт використання винаходу (корисної моделі) до його патентування іншою особою. Для виникнення у особи права попереднього користування винаходом чи корисною моделлю неббхідне виконання нею таких умов, як добросовісне, в інтересах своєї діяльності та з комерційною метою використання технічного вирішення, тотожного винаходу, корисній моделі, або ж значна та серйозна підготовка до такого використання, що мають відбуватися до дати подання іншою особою заявки на реєстрацію такого винаходу, корисної моделі. Законодавством не передбачено будь-яких інших умов набуття права попереднього користування, як-от: технічна освіта, досвід і стаж роботи, наявність повного пакету дозвільних документів для здійснення виробництва певної продукції та ін. Використання запатентованого винаходу (корисної моделі) в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу, теж не вважається порушенням прав патентовласника. Відтак купівля (отримання як подарунок чи пожертву) такого транспортного засобу для його постійного використання в Україні вважається порушенням прав власника патенту. Не вважається порушенням прав власника патенту використання винаходу (корисної моделі) без комерційної мети. Використання винаходу (корисної моделі) з науковою метою або в порядку експерименту певною мірою також можна вважати використанням без комерційної мети, однак вказані підстави використання мають самостійний характер, що можна пояснити зв'язком такого використання з досягненням певних наукових цілей (що може бути і оплачуваною робою). Надзвичайні обставини такі, як стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо, можуть зумовлювати необхідність використання винаходу (корисної моделі) іншими особами без згоди власника патенту. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, також введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, також використання з комерційною метою винаходу будь-якою особою, яка придбала продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу, і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи введений в обіг з порушенням прав, що надаються патентом. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ліцензія - це дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах.Порядок примусових ліцензій щодо винаходів та корисних моделей встановлюється статтею 30 Закону "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі". Відповідно до даної статті, якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або неповністю використовується в Україні протягом трьох років, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови власника прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі) на умовах невиключної ліцензії.Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу (корисної моделі) на умовах невиключної ліцензії з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) власнику пізніше виданого патенту, якщо винахід (корисна модель) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко- економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав власника раніше виданого патенту. Стаття 28. Права, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі) 1. Права, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), діють від дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу (корисної моделі). Права, що випливають з державної реєстрації секретного винаходу (секретної корисної моделі), діють від дати внесення інформації про секретний винахід (секретну корисну модель) до відповідного Реєстру.} 2. Володілець патенту має право використовувати винахід (корисну модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших володільців патенту. Використання секретного винаходу (корисної моделі) володільцем патенту має здійснюватися з додержанням вимог Закону України "Про державну таємницю" та за погодженням із Державним експертом. Взаємовідносини при використанні винаходу (корисної моделі), володільцями патенту на який є кілька осіб, визначаються договором між ними. У разі відсутності такого договору кожний володілець патенту може використовувати винахід (корисну модель) за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) та передавати права на винахід (корисну модель) іншій особі без згоди інших володільців патенту. Використанням винаходу (корисної моделі) визнається: виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях; застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що його застосування забороняється без згоди володільця патенту або, виходячи з обставин, це і так є очевидним. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй. Процес, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй. Будь-який продукт, процес виготовлення якого охороняється патентом, за відсутністю доказів протилежного вважається виготовленим із застосуванням цього процесу за умови виконання принаймні однієї з двох вимог: продукт, виготовлений із застосуванням процесу, що охороняється патентом, є новим; існують підстави вважати, що зазначений продукт виготовлено із застосуванням даного процесу і володілець патенту не в змозі шляхом прийнятних зусиль визначити процес, що застосовувався при виготовленні цього продукту. В такому разі обов'язок доведення того, що процес виготовлення продукту, ідентичного тому, що виготовляється із застосуванням процесу, який охороняється патентом, відрізняється від останнього, покладається на особу, щодо якої є достатні підстави вважати, що вона порушує права володільця патенту. Право володільця патенту на винахід, об'єктом якого є біологічний матеріал, поширюється на будь-який інший біологічний матеріал із такими самими характеристиками, одержаний із такого біологічного матеріалу шляхом відтворення чи розмноження в подібній або іншій формі. Право володільця патенту на винахід, об'єктом якого є процес одержання біологічного матеріалу, поширюється на біологічний матеріал, безпосередньо одержаний із застосуванням цього процесу, та на будь-який біологічний матеріал із такими самими характеристиками, одержаний від нього шляхом відтворення чи розмноження в подібній або іншій формі. Право володільця патенту на винахід, об'єктом якого є продукт із генетичною інформацією, поширюється на будь-який матеріал (крім зазначеного в абзаці одинадцятому частини третьої статті 6 цього Закону), який містить цей продукт та в якому генетична інформація виконує свою функцію. Права, визначені абзацами п'ятнадцятим і шістнадцятим цієї частини, не поширюються на біологічний матеріал, отриманий внаслідок культивування або розмноження розміщеного на ринку володільцем патенту біологічного матеріалу, якщо таке розмноження або культивування обов'язково є результатом застосування біологічного матеріалу, для якого він був реалізований на ринку, за умови що отриманий матеріал у подальшому не використовується для іншого культивування або розмноження. 3. Виключні майнові права інтелектуальної власності володільця патенту на секретний винахід (секретну корисну модель) обмежуютьсяЗаконом України"Про державну таємницю" і відповідними рішеннями Державного експерта. Володілець патенту на секретний винахід (секретну корисну модель) має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених цим Законом. Спори щодо розмірів і порядку виплати грошової компенсації вирішуються у судовому порядку. 4. Володілець патенту може використовувати попереджувальне маркування із зазначенням номера патенту на продукті чи на упаковці продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі). 5. Патент надає його володільцю виключне майнове право перешкоджати використанню винаходу (корисної моделі), у тому числі забороняти таке використання, крім випадків, якщо таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі). 6. Володілець патенту може передавати на підставі договору виключні майнові права інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) - тільки за погодженням із Державним експертом. 7. Володілець патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) на підставі ліцензійного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделі) такий дозвіл надається тільки за погодженням із Державним експертом. {Частина сьома статті 28 в редакції Закону No 850-IV від 22.05.2003} 8. Договір про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про передачу права власності на винахід (корисну модель) або видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі). Таке інформування здійснюється шляхом публікації в Бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, з одночасним внесенням їх до Реєстру. За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори. 9. Володілець патенту, крім патенту на секретний винахід (секретну корисну модель), має право подати до НОІВ для офіційної публікації заяву про готовність надання будь- якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі). У цьому разі річний збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з володільцем патенту чи деклараційного патенту договір. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються у судовому порядку. Якщо жодна особа не заявила володільцю патенту про свої наміри щодо використання винаходу (корисної моделі), він може подати до НОІВ письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання. 10. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника, що регулюються іншим законодавством України. Стаття 31. Дії, які не визнаються порушенням прав 1. Будь-яка особа, яка до дати подання до НОІВ заявки або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету в інтересах своєї діяльності добросовісно використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання винаходу (корисної моделі), як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача). Право попереднього користувача обмежується тим обсягом використання тотожного заявленому винаходу (корисної моделі) вирішення, яким воно було на дату подання заявки. Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом з підприємством чи діловою практикою або тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано вирішення, тотожне заявленому винаходу (корисній моделі), чи здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання. 2. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, використання запатентованого винаходу (корисної моделі): в конструкції чи при експлуатації транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України, за умови, що винахід (корисна модель) використовується виключно для потреб зазначеного засобу; без комерційної мети; з науковою метою або в порядку експерименту; за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з повідомленням володільця патенту одразу, як це стане практично можливим та виплатою йому відповідної компенсації. 3. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав володільця. Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), вважається придбаним без порушення прав володільця патенту, якщо цей продукт був виготовлений і (або) після виготовлення введений в обіг володільцем патенту чи іншою особою за його спеціальним дозволом (ліцензією). 4. Не визнається порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), використання з комерційною метою винаходу (корисної моделі) будь-якою особою, яка придбала продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), і не могла знати, що цей продукт був виготовлений чи введений в обіг з порушенням прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі). Проте після одержання відповідного повідомлення володільця прав зазначена особа повинна припинити використання продукту або виплатити володільцю прав відповідні кошти, розмір яких встановлюється відповідно до законів або за згодою сторін. Спори щодо цих розрахунків та порядку їх виплати вирішуються у судовому порядку. 5. Не визнається порушенням прав, що випливають з патенту, ввезення на митну територію України у встановленому законом порядку товарів, виготовлених з використанням винаходу (корисної моделі), для досліджень та/або використання винаходу (корисної моделі) у дослідженнях, що проводяться з метою підготовки та подання інформації для реєстрації лікарського засобу. 6. Не визначається порушенням прав, що випливають із додаткової охорони прав на винаходи, визначені у статті 27-1 цього Закону, виготовлення продукту або лікарського засобу, що містить продукт, із застосуванням запатентованого винаходу з метою експорту до третіх країн, а також інші дії, які відповідно до цього Закону визнаються використанням винаходу, якщо вони є необхідними для виготовлення продукту або лікарського засобу, що містить продукт, з метою експорту до третіх країн. 32. Примусові ліцензії на винаходи (корисні моделі). Стаття 30. Обмеження майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) 1. Якщо винахід (корисна модель), крім секретного винаходу (корисної моделі), не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати, наступної за датою державної реєстрації винаходу (корисної моделі), або від дати, коли використання винаходу (корисної моделі) було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати винахід (корисну модель), у разі відмови володільця прав від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу (корисної моделі). Якщо володілець патенту не доведе, що факт невикористання винаходу (корисної моделі) зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу (корисної моделі) з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди володільцю патенту. При цьому право володільця патенту надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі) не обмежується. 2. Володілець патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі) володільцю пізніше виданого патенту, якщо винахід (корисна модель) останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватися без порушення прав володільця раніше виданого патенту. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання винаходу (корисної моделі) володільцем пізніше виданого патенту. При цьому володілець раніше виданого патенту має право отримати ліцензію на прийнятних умовах для використання винаходу (корисної моделі), що охороняється пізніше виданим патентом. 3. З метою забезпечення здоров'я населення, оборони держави, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання запатентованого винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди володільця патенту. При цьому: 1) дозвіл на таке використання надається виходячи з конкретних обставин; 2) обсяг і тривалість такого використання визначаються метою наданого дозволу, і у випадку напівпровідникової технології воно має бути лише некомерційним використанням органами державної влади чи виправленням антиконкурентної практики за рішенням відповідного органу державної влади; 3) дозвіл на таке використання не позбавляє володільця патенту права надавати дозволи на використання винаходу (корисної моделі) іншим особам; 4) право на таке використання не передається, крім випадку, коли воно передається разом з тією частиною підприємства чи ділової практики, в якій здійснюється це використання; 5) використання дозволяється переважно для забезпечення потреб внутрішнього ринку; 6) про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі) володільцю патенту надсилається повідомлення одразу, як це стане практично можливим; 7) дозвіл на використання відміняється, якщо перестають існувати обставини, через які його видано; 8) володільцю патенту сплачується адекватна компенсація відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі). Рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на використання винаходу (корисної моделі), строк і умови його надання, відміну дозволу на використання, розмір та порядок виплати винагороди володільцю патенту можуть бути оскаржені в судовому порядку. 4. Володілець патенту на секретний винахід (секретну корисну модель) може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта. Якщо зазначена особа не може досягти із володільцем такого патенту згоди щодо видачі ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити їй використання секретного винаходу (корисної моделі) відповідно до частини третьої цієї статті. 5. Спори щодо умов видачі ліцензій і виплати компенсацій та їх розміру вирішуються у судовому порядку.

12. Авторське право на службовий твір.

Поняття «службовий твір» визначене у ст. 1 Закону «Про авторське право і суміжні права» як твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Ознаками службового твору є: 1) створення твору становлять трудові відносини між автором та іншою фізичною особою - підприємцем чи юридичною особою. Слід звертати увагу на те, що службовим буде лише той твір, який створюється відповідно до трудового договору чи службового завдання, а не, наприклад, на підставі договору замовлення; 2) створення твору входить до службових обов'язків працівника, які можуть бути відображені в: трудовому договорі(угоді, контракті); посадовій інструкції; наказі, розпорядженні, чи іншому документі, в якому відображене службове завдання. При цьому, не вважаються службовими твори, створені працівником у робочий час чи з використанням обладнання, що належить роботодавцю; 3) твір створено в результаті виконання службових обов'язків. Стаття 16. Авторське право на службові твори 1. Авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. 2. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. 3. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Отже, для визнання створеного твору службовим, факт його створення має передбачатися у трудовому договорі (контракті) або бути результатом виконання автором службового завдання. Як положення трудового договору (контракту), так і саме службове завдання не повинні виходити за межі трудових функцій працівника (автора). Такі завдання за своїм обсягом не можуть перевищувати норми праці, встановлені законодавством. Якщо ж працівник створив твір, створення якого не передбачалося трудовим договором (контрактом) чи службовим завданням, то такий твір відповідно не може вважатися службовим. Особисті немайнові та майнові права на нього автор здійснює на власний розсуд відповідно до законодавства. Закон «Про авторське право і суміжні права» встановлює приналежність майнових прав на службовий твір роботодавцеві, якщо інше не передбачено договором, відповідно до ЦК України майнові права належать працівникові та роботодавцеві спільно, якщо інше не встановлено договором. Ураховуючи, що ЦК України є основним актом цивільного законодавства, він був прийнятий пізніше, то до відносин сторін щодо розподілу майнових прав інтелектуальної власності у разі створення службового твору мають застосовуватися положення ст. 429 ЦК України, а не ст. 16 Закону «Про авторське право і суміжні права». Загалом, для уникнення неоднозначності у застосуванні різних за змістом правових норм, вони мають бути узгоджені. Таким чином, у разі створення службового твору співавторства не виникає. Питання приналежності особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності на службові твори та твори, що створені за замовленням, мають аналогічне вирішення. У разі створення твору за замовленням, відповідно до ст. 430 ЦК України, особисті немайнові права на такий об'єкт належать творцеві (первинному суб'єкту авторського права). Окремі особисті немайнові права можуть належати замовникові у випадках, передбачених законом (наразі такі випадки не передбачені). Як і у разі створення службового твору, майнові права на об'єкт, створений за замовленням, належать спільно його творцеві та замовнику, якщо договором між ними не встановлено іншого. Але, якщо службовий твір створюється на підставі доведеного до працівника службового завдання чи на підставі окреслених трудовим договором (контрактом) трудових функцій, то твір за замовленням виконується на підставі цивільно- правового договору. Отже, у разі укладення між працівником та його роботодавцем договору про розподіл майнових прав інтелектуальної власності у ньому доцільно передбачити: об'єкт договору (твір, що має бути створений, у разі укладення договору після створення твору, опис уже створеного твору з тим, щоб його можна було ідентифікувати у разі виникнення спору); умови про розподіл майнових прав інтелектуальної власності із зазначенням конкретно які права переходять до роботодавця та які залишаються за працівником; умови, способи та порядок виплати роботодавцем винагороди працівникові у разі створення службового твору, додаткові (до встановлених трудовим законодавством) обов'язки роботодавця, спрямовані на створення відповідних умов для працівника; умови спільного використання твору та розподілу винагороди від такого використання, якщо майнові права належать спільно працівникові та роботодавцеві. Також бажано у договорі встановити правові наслідки у разі зловживання роботодавцем майновими правами інтелектуальної власності (невикористання твору на визначених умовах, невчасна виплата винагороди, невиплата винагороди повністю або частково, інші форми неналежного використання майнових прав тощо).

11. Авторське право на твори образотворчого мистецтва. Право слідування.

Призначення права слідування полягає в тому, щоб гарантувати авторам творів образотворчого мистецтва та скульптури певну частку у економічній привабливості їхніх оригінальних творів мистецтва. Це право допомагає врівноважити економічну ситуацію авторів творів образотворчого мистецтва з іншими творцями, які отримують прибуток з подальшого використання їхніх творів. Право слідування є невід'ємною частиною авторського права та суттєвою прерогативою авторів творів мистецтва. Надання зазначеного права в усіх державах-членах відповідає потребі гарантувати творцям адекватний та стандартний рівень захисту. Право слідування закріплене і у національному законодавстві. Відповідно до ст. 448 ЦК України автор має невідчужуване право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Право слідування діє протягом строку чинності майнових прав інтелектуальної власності. Стаття 27. Право слідування Автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж встановленого статтею 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Відмінність полягає в тому, що ЗУАіСП встановлює право слідування щодо "оригіналів творів образотворчого мистецтва", а ЦК - щодо "оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору". "Твір образотворчого мистецтва- скульптура, картина, малюнок, гравюра, літографія, твір художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо" (ст.1 ЗУАіСП). Як видно, визначеннятвору образотворчого мистецтвадещо ширше ніж художній твір. Натомість ЦК надає право слідування також авторам літературних творів (як у Бернській конвенції) щодо їх рукописів. Автори музичних творів (композитори) щодо їх оригіналів рукописів і у ЗУАіСП і у ЦК залишились без права слідування. У ЗУАіСП винагорода складає п'ять відсотків від ціникожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору. Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо. Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління. ЦК встановлює право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору чи оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором. Зазначена сума сплачується продавцем оригіналу твору. Отже, ЗУАіСП обмежує право слідування випадками продажу лише через аукціони, галереї, салони, крамниці. Боржником перед автором будуть ці аукціони, галереї, салони, крамниці. Натомість ЦК будь-який продаж визнає таким, що породжує обов'язок продавця сплатити винагороду авторові. Право слідування (від фр. «droit de suite»), це право автора та його спадкоємців на частку від ціни кожного продажу оригіналу твору, що йде за першим його відступленням. Право слідування також називають "правом на часткову участь". Право слідування - це право вимоги за грошовим зобов'язанням. Право слідування є невідчужуваним правом, але це право успадковується. Строк дії права слідування - протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Охорона в інших країнах надається за принципом взаємності і в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій витребується ця охорона. Як наслідок, існує тенденція серед продавців творів мистецтва, продавати їх в країнах, у яких не діє «droit de suite» (наприклад, Великобританія), щоб не платити винагороду.

39. Загальна характеристика географічного зазначення, умови та порядок надання правової охорони географічному зазначенню.

Про правову охорону географічних зазначень 3) географічне зазначення - найменування місця, що ідентифікує товар, який походить з певного географічного місця та має особливу якість, репутацію чи інші характеристики, зумовлені головним чином цим географічним місцем походження, і хоча б один з етапів виробництва якого (виготовлення (видобування) та/або переробка, та/або приготування) здійснюється на визначеній географічній території; ЗАКОН УКРАЇНИ За умов ринкової економіки досить часто на попит продукції впливає місце її походження. Пояснюється це тим, що в більшості випадків особливі властивості товару, його певні якості, репутація чи інші характеристики обумовлені впливом природного і людського фактора. Від зазначень походження товарів варто відрізняти видову назву товару, тобто застосовувану в назві товару назву географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, але яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження. Наприклад, швейцарський сир тощо. Якщо видова назва товару відображає передусім зв'язок "товар - якість", то географічне зазначення товару відображає зв'язок "місце - товар". Просте географічне зазначення товару - будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Прикладом словесних позначень може бути: "Зроблено в Україні", "Виготовлене в м. Харкові", "Оливки з Іспанії". Графічні зображення Ейфелевої вежі асоціюються з Парижем, пірамід - з Єгиптом, статуї Свободи - із США, Золотих воріт - з Києвом, Дзеркального струменя - з Харковом. Основна функція простого географічного зазначення товару - інформативна - визначити географічне місце, де вироблений товар чи надана послуга. Правова охорона простого зазначення походження товару надається без реєстрації на підставі його використання і полягає в недопущенні використання позначень, що є фальшивими чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Географічне зазначення товару - назва географічного місця, яка вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським чинником або поєднанням цих природних умов і людського чинника. Розмежування між назвою місця походження та географічним зазначенням походження проводиться насамперед за ступенем залежності особливих характеристик товару від природних умов місця походження товару. Для назви місця походження ця залежність обов'язкова: хоча особливі властивості товару, позначеного цією назвою, можуть залежати і від людського фактора, характерного для даної місцевості, однак обов'язково в поєднанні з природними умовами (використанням місцевої сировини, кліматичних умов, корисних копалин тощо). До географічного зазначення походження висуваються більш лояльні вимоги. Особливі характеристики, якість і репутація можуть залежати як від природних умов, так і від людського фактора, а також можуть бути обумовлені поєднанням природних умов і професійного досвіду, традицій і етнографічних особливостей, характерних для даної місцевості. Також обов'язковою для назви місця походження є вимога, що властивості товару виключно або головним чином зумовлені самою природою та людським фактором. Для географічного зазначення походження у цьому ж контексті використовується термін "в основному", тобто допускається менш тісний зв'язок. Таким чином, прикладом назви місця походження є мінеральна вода "Миргородська", Краснодарський чай тощо, а географічного зазначення походження - Петриківський дерев'яний розписний посуд, вологодські мережива тощо. До того ж виробництво (видобування) і переробка товару, позначуваного назвою місця походження, здійснюються в межах зазначеного географічного місця, а для географічного зазначення походження - достатньо, щоб хоча б основна складова позначеного цією назвою товару вироблялася або перероблялася в межах зазначеного географічного місця. Отже, для географічного зазначення походження сировина може бути привезена з інших регіонів і піддатися істотній переробці, достатній для надання характерних рис готовому товару. Таким чином, якщо взяти географічне місце м. Миргород, то прикладом простого зазначення походження товару буде: м. Миргород Полтавської області або сільгосппродукти з Миргорода, а кваліфікованого - Миргородська мінеральна вода (назва місця походження товару) та Миргородський фарфоровий посуд (географічне зазначення походження). Кваліфіковане зазначення походження товару - термін, що охоплює (об'єднує) такі терміни: назва місця походження товару; географічне зазначення походження товару. Правова охорона може бути надана однаковим зазначенням походження товару, що використовуються для позначення різних за властивостями однорідних товарів, за умови забезпечення при використанні цих зазначень відмінностей, достатніх для запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товарів. Що стосується омонімічних зазначень походження товару, то вони охороняються за умови забезпечення запобігання введенню в оману споживачів щодо дійсної ідентифікації товару, географічного місця походження товару або його меж. Правова охорона не надається кваліфікованому зазначенню походження товару, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо Україна не має відповідної угоди з іноземною державою про взаємну охорону цього виду зазначень походження товару або це зазначення не охороняється у відповідній іноземній державі. При зіткненні прав на географічне зазначення і торговельної марки законодавець віддає перевагу першому із зазначених. Так, не може бути підставою для відмови в наданні правової охорони заявленій назві місця походження чи заявленому географічному зазначенню походження товару зареєстрована в Україні торговельна марка, що складається тільки з цього позначення або містить заявлене позначення як елемент. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару і (та) права на його використання. Оскільки кваліфіковане зазначення походження товару є об'єктивно існуючою реальністю, що обумовлена самою природою, то право на цей засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг не може належати одній особі. У зв'язку з цим існує необхідність внести кваліфіковане зазначення походження товару до Державного реєстру України кваліфікованих зазначень походження товару, і тільки потім зацікавленим особам за наявності необхідних умов може бути видане свідоцтво на право використання кваліфікованого зазначення походження товару. ЦК до суб'єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відносить виробників товарів, асоціації споживачів, інших осіб, визначених законом. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" розрізняє суб'єктів права на реєстрацію і суб'єктів права на його використання. Так, право на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару мають: особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць. Відповідно право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару мають за умови реєстрації цього права виробники, які в географічному місці, зазначеному в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру. 43. Умови та порядок надання правової охорони географічному зазначенню. Стаття 6. Надання правової охорони географічним зазначенням 1. Цим Законом правова охорона географічним зазначенням надається на підставі їх реєстрації у встановленому цим Законом порядку або відповідно до міжнародних договорів України. Правова охорона географічного зазначення діє безстроково, за винятком випадків дострокового припинення дії реєстрації географічного зазначення, передбачених статтею 21 цього Закону. 2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару і межами географічного місця його походження, зазначеними у Реєстрі. Стаття 7. Умови надання правової охорони 1. Правова охорона надається географічному зазначенню, якщо заявлене найменування відповідає вимогам абзацу четвертого статті 1 цього Закону і на нього не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони. 2. Правова охорона надається географічному зазначенню як назві місця походження товару, якщо заявлене найменування відповідає вимогамабзацу десятогостатті 1 цього Закону і на нього не поширюються встановлені цим Законом підстави для відмови в наданні правової охорони. Незалежно від умов, передбаченихабзацом десятимстатті 1 цього Закону, назва географічного місця вважається назвою місця походження товару в разі, коли сировина для виробництва товару походить з іншого географічного місця, ніж географічне місце виробництва товару, якщо географічне місце виробництва (видобування) сировини визначене, існують спеціальні умови виробництва такої сировини та встановлено контроль за їх дотриманням. Для цілей цієї частини сировиною можуть вважатися лише живі тварини, м'ясо та молоко. 3. Правова охорона надається географічному зазначенню, яке повністю або частково омонімічне із зареєстрованим в Україні географічним зазначенням, за умови добросовісного місцевого і традиційного використання та якщо таке використання виключає можливість сплутування та введення в оману споживачів щодо дійсного походження товару. Омонімічне географічне зазначення може бути зареєстроване за наявності під час використання відмінності між цим зазначенням та раніше зареєстрованим географічним зазначенням без надання переваги одному із виробників товару та за умови уникнення можливості введення споживача в оману. Не реєструється омонімічне зазначення, яке правильно вказує на географічне місце виробництва товару, але створює у споживачів помилкове уявлення про те, що товар вироблено в іншому географічному місці. Стаття 8. Підстави для відмови в наданні правової охорони географічному зазначенню 1. Цим Законом не надається правова охорона географічному зазначенню, що: а) не відповідає умовам, передбаченим статтею 7 цього Закону; в) є назвою, що стала видовою; д) включає або відтворює назву сорту рослин чи породи тварин, що може ввести в оману споживачів щодо дійсного походження товару. Цей пункт не застосовується у разі, якщо: товар містить або походить від відповідного сорту рослин або породи тварин; споживачі не вводяться в оману; використання назви сорту рослин або породи тварин є добросовісним; виробництво та продаж товару поширилися за межі його географічного місця походження до дати подання заявки на реєстрацію географічного зазначення; е) є тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою, права на яку визнані в Україні, якщо зважаючи на репутацію, відомість і тривалість використання цієї торговельної марки така правова охорона може ввести в оману споживачів щодо справжності товару. 2. Цим Законом правова охорона не надається географічному зазначенню, пов'язаному з географічним місцем в іноземній державі, якщо права на це зазначення або інше позначення, що за своїм змістом відповідає поняттю географічного зазначення, не охороняються у відповідній іноземній державі.

29. Припинення дії свідоцтва (патенту) та визнання прав на винахід, корисну модель недійсними.

Стаття 32. Припинення державної реєстрації винаходу (корисної моделі) 1. Володілець патенту в будь-який час може відмовитися від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), повністю або частково в межах опублікованої формули винаходу (корисної моделі) на підставі заяви, поданої до НОІВ. Часткова відмова від прав здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. НОІВ проводить експертизу винаходу з новою редакцією формули на відповідність вимогам цієї статті та статті 7 цього Закону. За проведення експертизи сплачується збір. Повна або часткова відмова від прав набирає чинності від дати публікації відомостей про це в Бюлетені. Форма заяви та порядок її розгляду визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За подання заяви сплачується збір. Не допускається повна або часткова відмова від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в НОІВ, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі). 2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання їх чинності. Річний збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) сплачується за кожний рік його дії починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до НОІВ не пізніше 4 місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до НОІВ до кінця поточного року чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) за умови сплати збору протягом його останніх 4 місяців. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, НОІВ публікує у Бюлетені інформацію про припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель). Збір за підтримку чинності майнових прав інтелектуальної власності на секретний винахід (секретну корисну модель) не сплачується. Якщо строк сплати збору за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) пропущений, права заявника щодо патенту відновлюються, за умови що протягом 12 місяців після спливу строку буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за подання такого клопотання і збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель). Інформацію про відновлення прав заявника щодо патенту НОІВ публікує в Бюлетені. Стаття 33.Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними в судовому порядку 1. Права на винахід (корисну модель) можуть бути визнані в судовому порядку недійсними повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) державної реєстрації винаходу (корисної моделі) внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. 3. При визнанні прав на винахід (корисну модель) недійсними повністю або частково в судовому порядку НОІВ повідомляє про це у Бюлетені. 4. Права на винахід (корисну модель), визнані недійсними повністю або частково в судовому порядку, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними частково здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. Стаття 33-1. Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними Апеляційною палатою 1. Будь-яка особа може подати до Апеляційної палати обґрунтовану заяву про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними повністю або частково з підстав невідповідності винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, визначеним цим Законом. Заяву може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), який діє на підставі довіреності. Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними частково здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. 2. Заява про визнання прав на винахід недійсними може бути подана до Апеляційної палати протягом дев'яти місяців з дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу. За подання заяви сплачується збір. Заява вважається поданою в разі надходження збору на рахунок НОІВ. 3. Заява про визнання прав на корисну модель недійсними може бути подана до Апеляційної палати протягом усього строку чинності майнових прав на корисну модель та після припинення їх чинності. За подання заяви сплачується збір. Заява вважається поданою в разі надходження збору на рахунок НОІВ. 4. Сторонами розгляду справи про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними в Апеляційній палаті є особа, яка подала заяву про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними, та володілець патенту. 5. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед Апеляційною палатою їх переконливості. 6. Апеляційна палата не перевіряє достовірність наданих доказів, а відповідальність за достовірність наведеної інформації несе особа, яка її надала. У разі виникнення у колегії Апеляційної палати обґрунтованих сумнівів щодо достовірності інформації, наведеної в наданих документах, колегія має право запитати підтвердження зазначеної інформації. 7. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 8. Вимоги до заяви про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними, умови та порядок її розгляду визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 9. Заява про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати протягом чотирьох місяців з дня надходження заяви, за умови сплати збору за її подання. Цей строк може бути продовжено на два місяці за заявою сторони розгляду заяви про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними та за умови сплати збору. Строк розгляду заяви може бути зупинено з підстав, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, але не більше ніж на два місяці. 10. За результатами розгляду заяви Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом НОІВ та надсилається сторонам. 11. Сторони можуть оскаржити затверджене НОІВ рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати його одержання. 12. Рішення Апеляційної палати набирають чинності з дати затвердження наказом НОІВ та підлягають оприлюдненню в повному обсязі на офіційному веб-сайті НОІВ. У разі визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними НОІВ повідомляє про це у Бюлетені. 13. Права на винахід (корисну модель), визнані недійсними Апеляційною палатою, вважаються такими, що не набрали чинності, з дня, наступного за днем державної реєстрації винаходу (корисної моделі)

26. Способи та порядок захисту патентних прав.

Стаття 34. Порушення прав власника патенту 1. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 ( права, що випливають з патенту) цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. 2. На вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію. Стаття 35. Способи захисту прав 1. Захист прав на винахід (корисну модель) здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: авторство на винахід (корисну модель); встановлення факту використання винаходу (корисної моделі); встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; компенсації. будь-яке посягання на права власника патенту, що передбачені ст. 28 цього закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав патентовласника визнається будь-яке використання винаходу (корисної моделі), що здійснюється без його дозволу, крім випадків, прямо передбачених законом (йдеться про дії, які не визнаються порушенням прав патентовласника, передбачені ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»: право попереднього користувача, використання без комерційної мети, з науковою метою, в порядку експерименту, за надзвичайних обставин тощо). За патентно-правовою системою охорони захист прав інтелектуальної власності надається проти будь-якого несанкціонованого використання іншою особою винаходу, корисної моделі. Такі дії вважаються порушенням незалежно від того, чи був цей винахід (корисна модель) свідомо використаний іншою особою або ці об'єкти були створені іншою особою в результаті її власної творчої діяльності, але вже після публікації відомостей про видачу відповідного патенту про їх охорону. Тому, як зазначає ВГС України у п. 82, 83-1 Постанови Пленуму «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», будь-яке несанкціоноване використання прав інтелектуальної власності на зазначені об'єкти іншими особами є встановленим фактом недоговірного порушення патентних прав, яке відповідно до закону не доводиться при розгляді справи. Водночас у вирішенні спорів про захист права інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) судом лише за допомогою експертного дослідження можуть бути встановлені фактичні дані про: - наявність новизни винаходу чи корисної моделі на дату подання заявки на видачу патенту або якщо заявлено пріоритет, на дату пріоритету (в порівнянні з протиставленим винаходом (корисною моделлю) або відомим технічним рішенням); - наявність у винаходу винахідницького рівня, тобто чи не випливає він явно з рівня техніки (не є очевидним для фахівця); - відповідність корисної моделі умові патентоздатності «промислова придатність»; - наявність у формулі запатентованого винаходу (корисної моделі) усіх ознак, які були у поданій заявці. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить окремий розділ 7 «Захист прав». Однак цей розділ Закону включає в себе лише дві статті: «Порушення прав власника патенту» (ст. 34 Закону), «Способи захисту прав» (ст. 35 Закону). Аналогічний підхід передбачено і Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» (ст.ст. 26, 27 Закону), норми якого є ідентичними за змістом. Зокрема, ч. 2 ст. 34 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» вказує на можливість власника патенту (або ліцензіата) вимагати припинення такого порушення і його право вимагати відшкодування заподіяних збитків. Ці способи захисту поряд з іншими, що передбачені ст. 16 ЦК України, належать до загальних способів захисту. Стаття 35 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» хоча і має назву «Способи захисту прав», однак за змістом містить зовсім інші положення. У цій нормі йдеться про порядок захисту, а не про способи захисту. Захист прав на винахід (корисну модель) зазвичай здійснюється саме у судовому порядку. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: авторство на винахід (корисну модель); встановлення факту використання винаходу (корисної моделі); встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; укладання та виконання ліцензійних договорів; право попереднього користування; компенсації. Вказаний перелік спорів не є вичерпним. Можуть виникати і інші обставини, які зумовлюватимуть необхідність захисту прав патентовласника. Спори щодо захисту прав на винаходи (корисні моделі) вирішуються у позовному провадженні у порядку цивільного або господарського судочинства. В окремому провадженні ці справи розглядатися не можуть, оскільки завжди існує спір про право між позивачем та відповідачем. Навіть у спорі про встановлення факту використання винаходу (корисної моделі) йдеться не про встановлення факту, що має юридичне значення, а про встановлення факту порушення майнових прав патентовласника на винахід (корисну модель). Ця обставина входить до предмету доказування позовних вимог власника патенту (іншої особи, якій належать майнові права) у справі про припинення такого незаконного використання винаходу (корисної моделі). Вид судочинства залежить від суб'єктного складу розгляду справи, зокрема, спори між суб'єктами господарювання вирішуються господарським судом. Спори про встановлення авторства на винахід (корисну модель) можуть поєднуватися з вимогою про визнання патенту недійсним, оскільки видача патенту відбулася з порушенням прав позивача (автора винаходу, корисної моделі). Авторство на винахід засвідчується патентом. Тому особа, вказана у патенті як автор винаходу, не може звернутися до суду з позовною вимогою про встановлення її авторства. Інколи виникають спори щодо виплати винагороди авторам винаходів (корисних моделей). Зазвичай в таких справах йдеться про винагороду за використання службових винаходів. Така винагорода присуджується за умови доведення факту її невиплати. Якщо роботодавець не сплатив щорічного збору за продовження дії патенту (у відповідності до вимог ч. 2 ст. 32 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»), суди констатують, що дія патенту припинена, і права, які з нього випливають, також припинилися. Відтак відмовляють винахідникам в задоволенні позову про стягнення винагороди з роботодавця. При цьому не має правового значення факт подальшого використання винаходу (корисної моделі) на виробництві відповідачем (роботодавцем) за патентом, на який припинив свою дію. Попри законодавчу вказівку про можливість стягнення компенсації у спорах про захист прав на винахід (корисну модель), промисловий зразок, порядку та механізму її стягнення законом не передбачено. Відтак такий спосіб захисту як стягнення компенсації у патентних спорах не застосовується. Однак застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання винаходу (корисної моделі) могло би бути дієвим способом захисту. Цей спосіб захисту передбачений також і п. 5 ч. 2 ст. 432 ЦК України для захисту прав щодо всіх об'єктів інтелектуального права. Розмір стягнення повинен визначатися відповідно до спеціального закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення. На сьогодні таку компенсацію можна стягнути за порушення авторських або суміжних прав. Відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. В Законі України «Про охорону прав на сорти рослин» також є аналогічна норма щодо розміру компенсації (п. г). ч. 1 ст. 55). Для належного захисту прав власника патенту на винахід (корисну модель) доцільно запозичити такий спосіб захисту з унесенням відповідних змін до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Стягнення компенсації за порушення прав інтелектуальної власності є штрафною санкцією, яка застосовується незалежно від наявності (обґрунтованості) збитків. Розмір такої компенсації повинен бути визначений законом. Відповідної норми у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» немає. Одним із загальних способів захисту є відшкодування патентовласнику завданих збитків. Відповідно до ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» на вимогу власника патенту порушення його прав повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Звертаємо увагу, що власник патенту може вимагати лише відшкодування збитків (реальні збитки і упущена вигода) і не може отримувати прибуток за рахунок порушника його прав. Спеціальні способи захисту прав інтелектуальної власності, які передбачені ст. 432 ЦК України, також застосовуються щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка. До них належать: зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав патентовласника; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням прав власника патенту та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь та інші. Ще одним способом захисту патентних прав є заборона відповідачу вчиняти певні дії. Такий спосіб захисту спрямований на припинення порушення прав. Поряд із забороною вчиняти дії, що порушують права на винаходи (корисні моделі), промислової зразки, захист прав інтелектуальної власності, може здійснюватися шляхом постановлення судового рішення про опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. У разі визнанням патенту на винахід (корисну модель) чи промисловий зразок недійсними, суди постановляють рішення про зобов'язання Державної службу інтелектуальної власності України внести до Державного реєстру патентів України відомості стосовно визнання недійсними відповідного патенту на винахід (корисну модель), промисловий зразок, здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність». Зауважуємо, що публікація в засобах масової інформації про порушення прав інтелектуальної власності має превентивний характер. Вона вказує як на припинення порушення, так і на неправомірні дії порушника, що впливає на його ділову репутацію. Крім того, з такої публікації вбачається активність суб'єкта прав інтелектуальної власності щодо захисту порушених прав та готовність присікати порушення в майбутьго

19. Зміст та порядок здійснення суміжних прав: права виконавців, права виробників фонограм та виробників відеограм, права організацій мовлення.

Стаття 37. Виникнення і здійснення суміжних прав 1. Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. 2. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. 3. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "P", обведена колом, - (зображення знака не наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права; рік першої публікації фонограми (відеограми). За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці. 4. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватисямінімальні ставки винагороди за використання об'єктів суміжних прав та порядок їх індексації. Стаття 38. Особисті немайнові права виконавців та права на ім'я (назву) виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення 1. Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права: а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь- якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації. Стаття 39. Майнові права виконавців 1. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір); б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань; в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду; г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення; д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом; е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження. 2. Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. 3. У разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру аудіовізуального твору всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором. 4. У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом. Стаття 40. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм 1. До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом; б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності; в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом; г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором; д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм; е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки. 2. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Майнові права виробника фонограми чи відеограми, який є юридичною особою, можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав. 3. Якщо фонограми, відеограми чи їх примірники введені виробником фонограми (відеограми) чи за його згодою у цивільний обіг шляхом їх першого продажу в Україні, то допускається їх наступне розповсюдження шляхом продажу, дарування тощо без згоди виробника фонограми (відеограми) чи його правонаступника і без виплати йому винагороди. Проте й у цьому випадку право здавання таких примірників фонограм (відеограм) у майновий найм чи комерційний прокат залишається виключно правом виробника фонограми (відеограми). 22. Зміст та порядок здійснення суміжних прав: права організацій мовлення. Стаття 44. Строк дії суміжних прав 1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 цього Закону, охороняються безстроково. 2. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. 3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. 4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту. 5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого цією статтею строку. Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає, що суміжні права, як і інші права інтелектуальної власності, включають особисті немайнові та майнові права. Отже, виконавцеві твору як суб'єкту суміжних прав, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права», належать такі особисті немайнові права: • вимагати визнання того, що він є виконавцем твору; • вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо); • вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації. відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково. До майнових прав виконавців, відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про авторське право і суміжні права», належить їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: • публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір) (доведення до загального відома), тобто, їх передача в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гаммапроменів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів), коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань; • відтворення (пряме і (або) опосередковане), тобто, виготовлення одного або більше примірників в будь-якій матеріальній формі, а також запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер, своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду; • розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення; • комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом; • розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження. До майнових прав виконавців можна віднести право виконавця на справедливу винагороду у разі передання таких майнових прав іншим особам на підставі договору, у разі передання організації, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсерові аудіовізуального твору, виробнику фонограми чи виробнику відеограми. Розмір винагороди визначається за домовленістю сторін. Мінімальні ставки такої винагороди встановлені в Постанові КМ України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав»46. В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС зазначено, що право на справедливу винагороду є невід'ємним. Якщо виконавець передав або уступив своє право на прокат щодо фонограми виробнику фонограми або фільму, то такий виконавець зберігає право на справедливу винагороду за прокат. Виконавці не можуть відмовитись від права на одержання справедливої винагороди за прокат. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені строки захисту. До спадкоємців переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого строку чинності майнових прав. 21. Права виробників фонограм та виробників відеограм Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виробники фонограм та відеограм мають право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми). Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм визначені ст. 40 Закону України «Про авторське право і суміжні права». До них належать: виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: • відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будьяким способом; • розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;• комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом; • публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором; • будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм; • ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки. Аналогічно до виконавців, до майнових прав виробників фонограм та відеограм можна віднести їхнє право на справедливу винагороду в разі передання (відчуження) таких фонограм чи відеограм іншим особам на підставі договору. Окремо слід зазначити, що питання розповсюдження примірників фонограм та відеограм врегульоване в Законі України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних». Відповідно до цього закону, розповсюдження на території України примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм та баз даних, а також їх прокат дозволяються лише за умови їх маркування контрольними марками. Роздрібна торгівля примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, відповідно до згаданого вище закону, здійснюється тільки в місцях спеціалізованої роздрібної торгівлі1. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком; у якому закінчилися передбачені строки захисту. До спадкоємців переходить право дозволяти чи забороняти використання фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого строку 22. Права організацій мовлення Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення (ч. З ст. 38 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Майновими правами організацій мовлення є їх виключне право на використання своїх програм будьяким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам: • публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції; • фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення; • публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом. Крім цього, організація мовлення має право забороняти поширення на території України чи з території України сигналу із супутника, що несе їх програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал із супутника не призначався. До майнових прав організацій мовлення належить також право на справедливу винагороду у випадку передання (відчуження) таких прав іншим особам на підставі договору, внаслідок ліквідації юридичної особи — суб'єкта суміжних прав. Організації мовлення користуються наданими правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені строки захисту. 23. Види порушень авторських прав Стаття 50. Порушення авторського права і суміжних прав Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам; б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, незаконне оприлюднення програм організацій мовлення, камкординг, кардшейрінг, а також Інтернет-піратство, тобто вчинення будь-яких дій, які відповідно до цієї статті визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав з використанням мережі Інтернет; в) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав; е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі; з) камкординг, кардшейрінг.

40. Право на реєстрацію географічного зазначення; порядок подання та розгляду заявки на реєстрацію

Стаття 9. Право на реєстрацію географічного зазначення 1. Право на державну реєстрацію географічного зазначення має об'єднання осіб, які в зазначеному географічному місці виробляють товар та/або видобувають, та/або переробляють сировину для товару, особлива якість, репутація чи інші характеристики якого зумовлені цим географічним місцем. При цьому об'єднання осіб означає будь-яку сукупність осіб незалежно від її організаційно-правової форми або складу. Одна фізична або юридична особа має право на реєстрацію географічного зазначення у разі, якщо: вона є єдиним виробником, який у цьому географічному місці виробляє товар та/або видобуває, та/або переробляє сировину для товару та бажає подати заявку на реєстрацію географічного зазначення; географічна територія, на якій здійснюється виробництво (видобування) та/або переробка, та/або приготування товару, має характеристики, які істотно відрізняються від прилеглих територій, або характеристики товару відрізняються від товарів, вироблених на прилеглих територіях. 44. Право на реєстрацію географічного зазначення. Право на реєстрацію використання географічного зазначення. Стаття 9-1. Специфікація товару 1. Для реєстрації географічного зазначення товар, для якого заявляється це зазначення, повинен відповідати специфікації товару, погодженій спеціально уповноваженим органом. 2. Специфікація товару повинна містити такі відомості: а) найменування, яке заявляється на реєстрацію як назва місця походження товару або географічне зазначення, у формі та мовою, що використовуються під час продажу товару, або мовою, яка історично використовувалася для маркування товару на відповідній географічній території; б) назву та опис товару, в тому числі, якщо це доречно, відомості про сировину та основні характеристики товару (фізичні, хімічні, мікробіологічні або органолептичні характеристики товару тощо); в) межі географічного місця, де виробляється товар, і, якщо це доречно, територію виробництва сировини, якщо вона є більшою за територію виробництва товару або іншою, ніж така територія; г) опис способів виробництва товару, в тому числі специфічних умов і незмінних місцевих способів виробництва товару в разі їх існування, а також інформацію про пакування, якщо заявник вирішить та обґрунтує, що пакування товару має здійснюватися саме у визначеному географічному місці з метою збереження якості чи гарантування справжності товару, чи забезпечення контролю; ґ) відомості про взаємозв'язок особливої якості або інших характеристик товару з географічним середовищем, зазначеним в абзаці десятому статті 1 цього Закону, або про взаємозв'язок особливої якості, репутації або інших характеристик товару з його географічним місцем походження, зазначеним вабзаці четвертомустатті 1 цього Закону; д) особливі правила маркування товару (за наявності). 3. Особливі вимоги щодо специфікацій для сільськогосподарської продукції (сільськогосподарських товарів), харчових продуктів, вин, ароматизованих винних продуктів, спиртних напоїв можуть визначатися іншими законами. Вимоги до специфікацій та до процедури їх погодження затверджуються спеціально уповноваженими органами. Стаття 10. Заявка на реєстрацію географічного зазначення 1. Заявка подається до НОІВ особою чи об'єднанням осіб, які мають право на реєстрацію географічного зазначення згідно із статтею 9 цього Закону. Заявка може подаватися у паперовій або електронній формі. Спосіб подання заявки обирає заявник. За заявками, поданими в електронній формі, здійснюється електронне діловодство відповідно до законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, цього Закону та правил, встановлених на їх основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Заявки в електронній формі подаються за умови ідентифікації заявника (представника у справах інтелектуальної власності чи іншої довіреної особи заявника) з використанням кваліфікованого цифрового підпису. 2. Заявка повинна стосуватися лише одного географічного зазначення. 3. За дорученням заявника заявка може бути подана через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. 4. Заявка складається українською мовою та повинна містити: а) заяву про реєстрацію географічного зазначення (назви місця походження товару), в якій необхідно вказати заявника (заявників), його адресу та спеціально уповноважені органи, які перевіряють відповідність товару специфікації товару; б) специфікацію товару, зазначену в статті 9-1 цього Закону; в) документ, в якому викладені: основні положення специфікації товару: заявлене найменування, опис товару, в тому числі, якщо це доречно, особливі правила пакування та маркування товару, а також стислий опис меж географічного місця, де виробляється та/або переробляється товар; опис взаємозв'язку товару з географічним середовищем чи географічним місцем походження товару, визначеними відповідно абзацами четвертим та десятим статті 1 цього Закону, в тому числі особливі положення опису товару або способів його виробництва, що підтверджують такий взаємозв'язок. 6. Іноземні особи та особи без громадянства разом із заявкою замість зазначеної у пункті "б" частини четвертої цієї статті специфікації товару подають документи, які підтверджують правову охорону заявленого географічного зазначення у відповідній іноземній державі або набуття прав на таке зазначення на підставі добросовісного використання, якщо це передбачено законодавством відповідної іноземної держави. Такі документи мають відповідати вимогам до відомостей специфікації, передбаченим частиною другою статті 9-1 цього Закону. Передбачені цією частиною документи можуть бути подані іноземною мовою, а переклад їх українською мовою повинен надійти до НОІВ не пізніше двох місяців від дати подання заявки. 7. Складення і подання заявки здійснюється відповідно до правил, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 8. За подання заявки сплачується збір. Зазначений збір сплачується до спливу двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. 9. Датою подання заявки є дата одержання НОІВ заяви про реєстрацію географічного зазначення за умови наявності усіх відомостей та документів, передбачених частинами четвертою та шостою цієї статті. Стаття 11. Експертиза заявки 1. Експертиза заявки проводиться НОІВ відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно доКонвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. 2. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою. На підставі такого висновку НОІВ приймає рішення про реєстрацію географічного зазначення або про відмову в реєстрації географічного зазначення. Рішення НОІВ разом з висновком експертизи надсилаються заявнику. Заявник має право протягом місяця з дати одержання ним рішення НОІВ затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Такі копії надсилаються заявнику протягом місяця з дня надходження запиту. 3. Заявник має право особисто або через свого представника брати участь у встановленому порядку в розгляді питань, що виникають під час проведення експертизи. 4. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого найменування і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника, а також зміни, пов'язані з уточненням опису товару або меж географічного місця походження товару. Зміни, пов'язані з уточненням опису товару або меж географічного місця походження товару, не повинні належати до істотних характеристик товару або змінювати межі географічного місця. Виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані НОІВ не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за державну реєстрацію географічного зазначення. За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини. 5. Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів у разі, якщо без них проведення експертизи неможливе або якщо виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності будь-яких відомостей чи елементів, які містяться в матеріалах заявки. Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців з дати одержання ним повідомлення чи висновку експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Якщо заявник не подасть додаткові матеріали у встановлений строк, заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення. Строк подання додаткових матеріалів подовжується, але не більш як на шість місяців, якщо до його спливу подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо, незважаючи на вжиття заявником належних заходів, строк подання додаткових матеріалів пропущено, права заявника щодо заявки відновлюються у разі, якщо протягом шести місяців після спливу зазначеного строку буде подано відповідне клопотання разом з додатковими матеріалами та сплачено збір за його подання. 6. Будь-яка особа протягом трьох місяців з дати публікації в Бюлетені відомостей про заявку та специфікації товару, визначеної у статті 9-1 цього Закону, або відомостей із документа, визначеного частиною шостою статті 10 цього Закону, може подати до НОІВ мотивоване заперечення щодо невідповідності заявленого географічного зазначення умовам надання правової охорони, визначеним статтями 7 і 8 цього Закону, або щодо невідповідності вимогам статті 9 цього Закону. За подання заперечення сплачується збір. Вимоги до заперечення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Заперечення подається разом з його копією. Заклад експертизи надсилає копію заперечення заявнику. Заявник вправі інформувати НОІВ про своє ставлення до заперечення протягом двох місяців з дати його одержання. Він може спростувати заперечення і залишити заявку без змін, внести до заявки зміни або відкликати її. Протягом двох місяців з дати отримання заперечення НОІВ запрошує особу, яка подала заперечення, та заявника для відповідних консультацій розумної тривалості, але не більше трьох місяців. Особа, яка подала заперечення, та заявник починають такі консультації невідкладно. Вони надають одне одному релевантну інформацію для оцінки відповідності заявки на реєстрацію умовам, визначеним статтями 7, 8, 10 цього Закону, або відповідності специфікації товару вимогам статті 9-1 цього Закону. Якщо згоди не досягнуто, відповідна інформація подається також до НОІВ. У будь-який момент протягом тримісячного строку для консультацій НОІВ може за запитом заявника подовжити консультації додатково на строк до трьох місяців. 7. Під час проведення експертизи: а) встановлюється дата подання заявки на підставі частини дев'ятої статті 10 цього Закону; б) заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статей 9 і 10 цього Закону та правилам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності; в) перевіряється сплачений збір за подання заявки на відповідність встановленим вимогам; г) перевіряється відповідність заявленого найменування умовам надання правової охорони, визначеним статтями 7 і 8 цього Закону. 8. За наявності усіх відомостей і документів заявки, передбаченихчастинами четвертою - шостоюстатті 10 цього Закону, та сплати збору за подання заявки заявнику надсилається повідомлення про встановлену дату подання заявки. 9. У разі відсутності будь-яких матеріалів із заявки, передбачених частинами четвертою - шостою статті 10 цього Закону, заявнику негайно надсилається повідомлення про це. Якщо затребувані матеріали будуть подані заявником протягом двох місяців з дати одержання ним повідомлення НОІВ, датою подання заявки вважається дата одержання НОІВ останнього із затребуваних матеріалів. В іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення. 10. У разі порушення вимог частини восьмої статті 10 цього Закону заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення. 11. У разі відповідності заявки вимогам статті 10 цього Закону та правилам, встановленим на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та відповідності сплаченого збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається повідомлення про це та здійснюється публікація в Бюлетені відомостей про заявку та специфікації товару, визначеної статтею 9-1 цього Закону, або відповідних відомостей із документа, визначеного частиною шостою статті 10 цього Закону. Після публікації відомостей про заявку та специфікації товару, визначеної статтею 9- 1 цього Закону, або відповідних відомостей із документа, визначеного частиною шостою статті 10 цього Закону, будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір. 12. У разі невідповідності заявки вимогам статті 10 цього Закону та правилам, встановленим на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, чи сплаченого збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається повідомлення з пропозиціями щодо усунення недоліків. Усунення зазначених у повідомленні недоліків проводиться у строк та в порядку, встановлені частиною п'ятою цієї статті для додаткових матеріалів. 13. Заперечення, подані відповідно до частини шостої цієї статті, розглядаються під час перевірки відповідності заявленого географічного зазначення умовам надання правової охорони, визначеним статтями 7 і 8 цього Закону. Подане заперечення розглядається в межах мотивів, викладених у ньому, та з урахуванням відповіді заявника, якщо вона надана у встановлений строк. Заперечення проти заявки задовольняється лише у разі, якщо воно: доводить невідповідність заявленого географічного зазначення умовам надання правової охорони, визначеним статтями 7 і 8 цього Закону, або не відповідає умовам, передбаченим статтею 9 цього Закону; доводить, що реєстрація заявленого географічного зазначення завдасть шкоди зареєстрованому частково або повністю омонімічному географічному зазначенню чи торговельній марці або існуванню товарів, що добросовісно вводяться в цивільний оборот не менш як протягом п'яти років до дати публікації зазначеної у статті 9-1 цього Закону специфікації товару; містить докази того, що заявлене географічне зазначення є назвою, що стала видовою. Результати розгляду заперечення відображаються у висновку експертизи за заявкою. Копія рішення НОІВ, прийнятого на підставі такого висновку, надсилається подавцю заперечення. 14. У разі відсутності заперечень або визнання їх необґрунтованими та відповідності заявленого географічного зазначення умовам, визначеним статтями 7 і 8 цього Закону, і дотримання умов статті 9 цього Закону на підставі висновку експертизи НОІВ приймає рішення про реєстрацію географічного зазначення. 15. Якщо за результатами експертизи, проведеної з урахуванням заперечення (за наявності), встановлено, що заявлене географічне зазначення не відповідає умовам надання правової охорони, визначеним статтями 7 або 8 цього Закону, або заявка подана особою, яка не має права на реєстрацію географічного зазначення згідно із статтею 9 цього Закону, НОІВ надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь щодо підстав відмови у наданні правової охорони заявленому географічному зазначенню. Відповідь заявника надається у строк та в порядку, встановлені частиною п'ятою цієї статті для додаткових матеріалів, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою. Стаття 12. Відкликання заявки Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати реєстрації географічного зазначення. Стаття 13. Оскарження рішення за заявкою 1. Заявник може оскаржити рішення НОІВ чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до частини другої статті 11 цього Закону, за заявкою у судовому порядку, а також до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення НОІВ чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до частини другої статті 11 цього Закону. Подавець заперечення, який відповідно до частини тринадцятої статті 11 цього Закону одержав копію рішення НОІВ, може оскаржити відповідне рішення НОІВ до Апеляційної палати протягом двох місяців з дати одержання його копії. 3. Право заявника оскаржити рішення НОІВ до Апеляційної палати втрачається у разі сплати ним державного мита за реєстрацію географічного зазначення. 4. Оскарження рішення НОІВ до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно до регламенту Апеляційної палати, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у частині першій цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що особі, яка його подала, надсилається повідомлення. 5. У разі одержання Апеляційною палатою заперечення та сплати збору за подання заперечення діловодство за заявкою зупиняється до затвердження рішення Апеляційної палати. Якщо заперечення проти рішення НОІВ за заявкою подано особою, яка подавала заперечення відповідно до частини шостої статті 11 цього Закону, заявнику негайно надсилається повідомлення про одержання такого заперечення та його копія. Заявник має право подати до Апеляційної палати обґрунтовану відповідь на заперечення протягом двох місяців з дати одержання його копії та брати участь у його розгляді. 6. Заперечення проти рішення НОІВ за заявкою розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати, протягом двох місяців від дати одержання заперечення та сплати збору за подання заперечення, в межах мотивів, викладених у запереченні та під час його розгляду, а також з урахуванням відповіді заявника, якщо вона надійшла у встановлений строк. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою заявника, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. 7. За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом НОІВ та надсилається заявнику. У разі оскарження рішення НОІВ особою, яка подавала заперечення відповідно до частини шостої статті 11 цього Закону, такій особі надсилається копія рішення Апеляційної палати. У разі задоволення заперечення з причин порушення порядку проведення експертизи збір за подання заперечення підлягає поверненню, а заявка повертається до НОІВ для проведення повторної експертизи. 9. Особи, які подали заперечення відповідно до цієї статті, можуть оскаржити затверджене НОІВ рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення. 10. Рішення Апеляційної палати набирають чинності з дати затвердження наказом НОІВ та підлягають оприлюдненню в повному обсязі на офіційному вебсайті НОІВ. Стаття 14. Реєстрація географічного зазначення 1. На підставі рішення про реєстрацію географічного зазначення та за наявності документа про сплату державного мита за реєстрацію і сплати збору за публікацію про реєстрацію НОІВ здійснює державну реєстрацію географічного зазначення, для чого вносить до Реєстру відомості, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Порядок ведення Реєстру і склад відомостей, що містяться в Реєстрі, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про реєстрацію географічного зазначення. Якщо протягом трьох місяців з дати надходження до заявника рішення про реєстрацію географічного зазначення документ про сплату державного мита за реєстрацію і збір за публікацію про реєстрацію в розмірі та у порядку, визначених законодавством, до НОІВ не надійшли, державна реєстрація географічного зазначення не проводиться, а заявка вважається відкликаною. Строк надходження документа про сплату державного мита за реєстрацію та сплати збору за публікацію про реєстрацію подовжується, але не більш як на шість місяців, якщо до його спливу подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо, незважаючи на вжиття заявником належних заходів, строк надходження документа про сплату державного мита за реєстрацію та сплати збору за публікацію про реєстрацію пропущено, права заявника щодо заявки відновлюються, якщо протягом шести місяців після спливу цього строку буде подано відповідне клопотання разом з документом про сплату державного мита за реєстрацію та сплачено збір за публікацію про реєстрацію, а також сплачено збір за подання клопотання. Якщо рішення про реєстрацію географічного зазначення прийнято за заявкою, щодо якої було подано заперечення відповідно до частини шостої статті 11 цього Закону, перебіг строку надходження документа про сплату державного мита за реєстрацію та збору за публікацію про реєстрацію зупиняється до спливу встановленого абзацом другим частини першої статті 13 цього Закону строку для оскарження такого рішення подавцем заперечення. 2. Після внесення до Реєстру відомостей про реєстрацію географічного зазначення будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та одержати відповідно до свого клопотання виписку з Реєстру щодо відомостей про географічне зазначення, за умови сплати збору за подання такого клопотання. 3. Помилки у внесених до Реєстру відомостях виправляються за ініціативою осіб, зазначених у Реєстрі, або НОІВ. До Реєстру за ініціативою особи, зазначеної у Реєстрі, можуть бути внесені зміни імені (найменування) та адреси, адреси для листування, імені та адреси представника. 4. Після внесення до Реєстру відомостей про реєстрацію географічного зазначення заінтересовані особи або об'єднання осіб, які відповідають вимогам статті 9 цього Закону, можуть вносити зміни до специфікації товару після погодження зміненої специфікації спеціально уповноваженим органом. Такі зміни можуть стосуватися способів виробництва товару з урахуванням науково- технічного прогресу або перегляду меж географічного місця, зазначеного в пункті "в" частини другої статті 9-1 цього Закону. У заяві про внесення змін до специфікації товару зазначаються відповідні зміни та обґрунтування необхідності їх внесення. Якщо зміни до специфікації товару потребують внесення однієї або кількох змін до відомостей Реєстру, заява про внесення змін розглядається у порядку, встановленому частинами одинадцятою і тринадцятою - п'ятнадцятою статті 11 цього Закону. Якщо зміни до специфікації товару незначні та не потребують внесення відповідних змін до відомостей Реєстру, такі зміни вносяться НОІВ без застосування порядку, встановленого частинами одинадцятою і тринадцятою - п'ятнадцятою статті 11 цього Закону. У разі підтвердження таких змін спеціально уповноваженим органом або якщо географічне зазначення знаходиться на території іноземної держави подається офіційна довідка про внесення відповідних змін у цій державі. Зміни вважаються незначними, якщо вони: не належать до істотних характеристик товару; не змінюють взаємозв'язок між якістю або іншими характеристиками товару та географічним середовищем; не змінюють географічного зазначення чи його частини; не змінюють межі географічного місця; не спричиняють посилення обмежень у торгівлі товаром або його сировиною. Якщо зміни стосуються тимчасових змін до специфікації товару, які виникають внаслідок застосування державними органами обов'язкових санітарних або фітосанітарних заходів, такі зміни вносяться НОІВ без застосування порядку, встановленого частинами одинадцятою і тринадцятою - п'ятнадцятою статті 11 цього Закону. За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини. Відомості про зміни, внесені до Реєстру та/або специфікації товару, публікуються в Бюлетені. 5. Будь-яка фізична чи юридична особа, яка відповідає умовам, передбаченим статтею 9 цього Закону, та бажає, щоб відомості про неї як особу, яка має право використовувати зареєстроване географічне зазначення та інші права, встановлені статтею 17 цього Закону, були додатково внесені до Реєстру, може подати до НОІВ відповідну заяву разом з документом спеціально уповноваженого органу, який підтверджує, що ця особа виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають специфікації товару або документу, передбаченому частиною шостою статті 10 цього Закону. За подання заяви про внесення до Реєстру відомостей про особу, яка має право використовувати зареєстроване географічне зазначення, сплачується збір. Заява розглядається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. У разі дотримання умов, передбачених статтею 9 цього Закону, заява про внесення до Реєстру відомостей про особу, яка має право використовувати зареєстроване географічне зазначення, задовольняється та до Реєстру вносяться відповідні відомості, про що здійснюється публікація в Бюлетені. В іншому разі подавцю заяви відмовляється в задоволенні заяви. До Реєстру можуть бути внесені відомості про географічні зазначення, які охороняються в Україні на підставі міжнародних договорів України. Стаття 15. Публікація про державну реєстрацію 1. Одночасно з державною реєстрацією географічного зазначення здійснюється публікація в Бюлетені відомостей про державну реєстрацію географічного зазначення з посиланням на публікацію специфікації товару або відомостей з документа, передбаченого частиною шостою статті 10 цього Закону, здійснену відповідно до частини одинадцятої статті 11 цього Закону. Стаття 16. Реєстрація географічного зазначення в іноземних державах Заявка на реєстрацію в іноземній державі географічного зазначення, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його державної реєстрації в Україні.

27. Промисловий зразок як об'єкт інтелектуального права. Умови надання правової охорони.

У статті 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», визначено, що промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, права на який засвідчуються патентом. Якщо в результаті дії сил неживої природи (вітер, блискавка, вода) або в результаті впливу тварин, рослин, мікроорганізмів буде створено об'єкт, який можливо використовувати для задоволення потреб людини, такий об'єкт в жодному випадку не може бути зареєстровано як промисловий зразок, оскільки він не буде результатом творчої діяльності людини. Тобто охорону як промисловий зразок може отримати лише об'єкт, створений творчою діяльністю людини. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб (частина друга статті 461 ЦК України, частина друга статті 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Отже, особливістю промислового зразка є те, що він повинен визначати лише зовнішній вигляд виробу, тобто те, що можливо побачити. Частини виробу, які містяться всередині промислового виробу, не можуть отримати правову охорону як промислові зразки, оскільки вони не визначають зовнішнього вигляду промислового виробу. Приклади промислових зразків: пляшка для алкогольних напоїв, візерунок на тканині, упаковка для спецій. Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні, регулюють: • ЦК України; • Господарський кодекс України (далі - ГК України); • Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»; • Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, Стаття 5. Умови надання правової охорони 1. Правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі та відповідає критеріям охороноздатності. 2. Промисловим зразком може бути зовнішній вигляд виробу або його частини, що визначається, зокрема, лініями, контурами, кольором, формою, текстурою та/або матеріалом виробу, та/або його оздобленням. 3. Згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону: об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо; результат інтелектуальної, творчої діяльності в галузі художнього конструювання, втілений або застосований у виробі, що є частиною складеного виробу та є невидимим під час звичайного використання виробу. Звичайним використанням виробу вважається використання його кінцевим користувачем, при цьому матеріально-технічне забезпечення, обслуговування або ремонт виробу звичайним використанням не вважаються; ознаки зовнішнього вигляду виробу, зумовлені виключно його технічними функціями; ознаки зовнішнього вигляду виробу, розмір та форма якого мають бути точно відтворені для того, щоб один виріб був механічно з'єднаний з іншим виробом або розташований усередині, навколо чи навпроти іншого виробу таким чином, щоб кожен виріб міг виконувати свою функцію; дія зазначеного положення не поширюється на зовнішній вигляд виробів, призначених для множинного складання або з'єднання взаємозамінних виробів усередині модульної конструкції. 4. Промисловий зразок може одержати правову охорону як: зареєстрований промисловий зразок, якщо його внесено до Реєстру в порядку, передбаченому цим Законом, або якщо йому надано правову охорону в Україні відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; незареєстрований промисловий зразок, якщо його доведено до загального відома в порядку, передбаченому цим Законом. 5. Набуття прав на зареєстрований промисловий зразок засвідчується свідоцтвом, в якому наводиться внесене до Реєстру зображення промислового зразка. Набуття права на промисловий зразок, що має міжнародну реєстрацію, не вимагає засвідчення свідоцтвом. Строк чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок становить п'ять років від дати подання заявки до НОІВ і подовжується НОІВ за клопотанням власника промислового зразка на один або більше п'ятирічних строків, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 24 цього Закону. Загальний строк чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок не може становити більш як 25 років від дати подання заявки. Порядок подовження строку чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Чинність майнових прав на зареєстрований промисловий зразок припиняється достроково за умов, визначених статтею 24 цього Закону. 6. Строк правової охорони незареєстрованого промислового зразка становить три роки від дати його доведення до загального відома на території України. 7. Обсяг правової охорони, що надається на зареєстрований промисловий зразок, визначається зображенням промислового зразка, внесеного до Реєстру. Обсяг правової охорони промислового зразка включає будь-який інший промисловий зразок, що не справляє на інформованого користувача відмінного загального враження. Для визначення обсягу правової охорони береться до уваги ступінь свободи автора під час створення промислового зразка. Стаття 6. Критерії охороноздатності промислового зразка 1. Промисловий зразок відповідає критеріям охороноздатності, якщо є новим і має індивідуальний характер. Промисловий зразок, який застосовано або втілено у виробі, що становить складову частину складеного виробу, визнається таким, що є новим та має індивідуальний характер, якщо складова частина, включена до складеного виробу, залишається видимою під час звичайного використання складеного виробу та видимі ознаки складової частини складеного виробу відповідають вимогам щодо новизни та індивідуального характеру. 2. Промисловий зразок визнається новим, якщо жоден ідентичний промисловий зразок не доведено до загального відома щодо: зареєстрованого промислового зразка - до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету; незареєстрованого промислового зразка - до дати, на яку промисловий зразок, щодо якого вимагається охорона, вперше був доведений до загального відома. Промислові зразки вважаються ідентичними у разі, якщо їхні суттєві ознаки відрізняються лише незначними деталями. У процесі встановлення новизни промислового зразка беруться до уваги будь-які відомості, що стали загальнодоступними до дати подання заявки, а якщо заявлено пріоритет, - до дати пріоритету, у тому числі зміст усіх раніше одержаних НОІВ заявок, крім тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або щодо них НОІВ прийнято рішення про відмову в державній реєстрації промислового зразка і вичерпано можливості оскарження таких рішень. Не вважаються загальнодоступними відомості, що розкриті третій особі за явної чи неявної умови збереження конфіденційності. 3. Промисловий зразок визнається таким, що має індивідуальний характер, якщо загальне враження, яке він справляє на інформованого користувача, відрізняється від загального враження, яке справляє на такого користувача будь-який інший промисловий зразок, доведений до загального відома щодо: зареєстрованого промислового зразка - до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету; незареєстрованого промислового зразка - до дати, на яку промисловий зразок, щодо якого вимагається охорона, вперше був доведений до загального відома. Для оцінки індивідуального характеру береться до уваги ступінь свободи автора під час створення промислового зразка. 4. Зареєстрований промисловий зразок вважається доведеним до загального відома, якщо був опублікований у результаті здійснення державної реєстрації або з інших підстав, або був експонований на виставці, використаний у торгівлі або іншим чином оприлюднений, крім випадків, коли такі події не могли стати відомими під час звичайного провадження господарської діяльності у колах, що спеціалізуються у відповідній галузі і провадять свою діяльність на території України, до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати пріоритету. Незареєстрований промисловий зразок вважається доведеним до загального відома, якщо він був опублікований, експонований на виставці, використаний у торгівлі або в інший спосіб оприлюднений таким чином, що під час звичайного провадження господарської діяльності такі заходи з об'єктивних причин могли стати відомими у колах, що спеціалізуються у відповідній галузі і провадять свою діяльність на території України. Не вважається доведеним до загального відома промисловий зразок, розкритий третій особі за явної чи неявної умови збереження конфіденційності. 5. На визнання промислового зразка охороноздатним не впливає розкриття інформації про нього автором, його правонаступником або особою, яка одержала від автора або його правонаступника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану в застосуванні положень цього пункту. Положення цього пункту застосовується також у разі, якщо промисловий зразок було доведено до загального відома внаслідок зловживань стосовно автора або його правонаступника.

13. Авторське право на аудіовізуальний твір.

аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими; Стаття 17. Авторське право на аудіовізуальний твір 1. Авторами аудіовізуального твору є: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник-постановник; д) оператор-постановник. Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій. Таким чином, у разі створення аудіовізуального твору колективом авторів у кожного з них виникає авторське право на «свою власну» складову у творі. Між зазначеними особами не виникає співавторства у будь-якому його виді. Кожен з них є автором на свій результат творчої діяльності, який у сукупності з іншими самостійними результатами, але об'єднаними єдиним творчим задумом, призвели до виникнення самостійного об'єкта правової охорони — аудіовізуального твору. 2. Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом. 3. Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше. Водночас у науковій літературі дискусій- ним залишається питання визнання автор- ства на аудіовізуальний твір лише за однією особою - режисером зазначеного твору. Так, такий принцип визначення авторства на художній фільм полягає в тому, щоб особа, яка на всіх етапах створення фільму здійснювала керівництво його постановкою, вважалась автором фільму в цілому. Перевагою такого підходу вбачається те, що визнання автором аудіо- візуального твору єдиної особи, яка є осно- вним учасником процесу його створення, дозволить вирішувати всі питання, пов'язані з переходом прав на аудіовізуальний твір, шляхом укладення єдиного договору з режи- сером-постановником, хоча діяльність колективу учасників орга- нізовується та спрямовується, особа, яка здійснює керівництво такою діяльністю, не може розглядатись як традиційний індиві- дуальний автор фільму в цілому. Особливий статус режисера, порівняно з іншими учасниками процесу створення ауді- овізуального твору, обґрунтовують також тим, що його робота не вичерпується орга- нізацією процесу зйомок відповідно до пев- ного режисерського задуму, але й допускає поєднання в особі режисера кількох творчих функцій. Так, в окремих випадках сценарій може виникати у міру створення, відбору та монтажу аудіовізуальних записів режисе- ром-постановником. Можливі також і більш специфічні випадки, коли формальний сце- нарій, який міг би розглядатись як окремий результат творчої діяльності чи бути вираже ний у формі літературного твору, відсутній, однак фільм все ж створюється, наприклад, як послідовність окремих сцен, відредагова- ний відеоряд чи інша послідовність рухомих зображень [7, с. 94]. Однак, вважаємо, зазна- чене характеризує насамперед специфічні випадки створення аудіовізуального твору, не відображаючи загальну практику відно- син у цій сфері, а тому жодним чином не при- меншує творчого внеску сценариста в аудіо- візуальному творі. Одним із ключових питань, безпосеред- ньо пов'язаних із суб'єктами прав інтелек- туальної власності на аудіовізуальний твір, є також питання можливості застосування до відносин між ними інституту співавторства. Щодо цього в науковій літературі сформу- валося кілька підходів. Більшість вчених дійшли згоди щодо неможливості розгляду останніх у межах традиційної моделі співав- торства. Водночас існує пропозиція застосо- вувати до відносин між авторами аудіовізу- ального твору норми про співавторство лише у певній частині. Так, на думку О. Штефан, в аудіовізуальному творі необхідно розрізняти два правових режими: - співавторство автора сценарію, авто- ра діалогів, режисера-постановника, худож- ника-постановника, оператора-постанов- ника. Хоч внески цих осіб абсолютно різні за характером творчої діяльності, їх резуль- татом є створення одного цілісного твору, з однією формою вираження у вигляді зафік- сованого рухомого зображення; - включення до складу аудіовізуально- го твору інших творів, як тих, що існували раніше, так і тих, що були створені в процесі роботи над аудіовізуальним твором. До них належать насамперед музичні твори з тек- стом або без тексту, які створюються спеці- ально для аудіовізуального твору. Так, автор музичного твору, спеціально створеного для аудіовізуального твору, входить до кола авторів аудіовізуального твору, однак не є його співавтором. На відміну від прав інших авторів, за автором музичного твору, включе- ного до аудіовізуального твору, зберігається право на окреме публічне виконання неза- лежно від умов договору про створення ауді- овізуального твору (ч. 2 ст. 17 Закону Укра- їни «Про авторське право і суміжні права»). Крім того, до складу аудіовізуального тво- ру можуть також включатися й інші твори (хореографічні, усні твори тощо), авторське право на які зберігається за їхніми авторами, й останні можуть самостійно використовува- ти їх незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, яка здійснює виробництво аудіовізуального тво- ру, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше

23. Особливості правової охорони окремих винаходів (корисних моделей): секретний винахід (корисна модель). службовий винахід (корисна модель).

винахід (корисна модель), що містить інформацію, віднесену до державної таємниці, права на який засвідчуються патентом на секретний винахід (секретну корисну модель). Секретні винаходи (корисні моделі) одержують правову охорону і використовуються відповідно до Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про державну таємницю». Заявки на винаходи (корисні моделі), які надходять на адресу Укрпатенту, проходять попередній розгляд у відділі секретних об'єктів промислової власності. Заявка, яка не містить пропозиції заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, розглядається на предмет наявності в ній матеріалів, які можуть бути віднесені до державної таємниці згідно із «Зводом відомостей, що становлять державну таємницю» та Законом України «Про державну таємницю». У разі наявності у заявці таких відомостей, а також якщо заявка містить пропозицію заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, її надсилають до компетентних органів, які визначають Державного експерта з питань таємниць (далі — Державний експерт), до компетенції якого належить розгляд таких питань. Якщо Державний експерт ухвалив рішення прі віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, він визначає коло осіб, які можуть мати доступ до заявки та строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці. Подальший розгляд заявки в Укрпатенті здійснюється у режимі секретності. Заявник, у разі незгоди з Державним експертом, може подати до Укрпатенту мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки чи оскаржити рішення Державного експерта у суді. Заявка, яка, на думку заявника, містить інформацію, що зареєстрована у «Зводі відомостей, що становлять державну таємницю», подається до Укрпатенту через режимно-секретний орган заявника, а якщо це неможливо — через компетентний місцевий орган державної виконавчої влади за місцем знаходження (для юридичних осіб) чи місцем проживання (для фізичних осіб) заявника. На підставі позитивного рішення експертизи щодо заявки на винахід (корисну модель) і експертного висновку Державного експерта Установа видає заявникові патент. Права, що випливають із патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи з деклараційного патенту на секретну корисну модель, діють від дати внесення інформації про них до відповідного Реєстру. Виключні права власника патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель обмежуються Законом України «Про державну таємницю» і відповідними рішеннями Державного експерта. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель має право на одержання від державного органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, грошової компенсації на покриття витрат за сплату зборів, передбачених цим законом. Спори щодо розмірів і порядку виплати грошової компенсації вирішуються у судовому порядку. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель може видати ліцензію на використання його винаходу (корисної моделі) тільки особі, що має дозвіл доступу до цього винаходу (корисної моделі) від Державного експерта. Якщо зазначена особа не може досягти із власником такого патенту згоди щодо надання ліцензії, Кабінет Міністрів України має право дозволити особі, визначеній Державним експертом, використання секретного винаходу (корисної моделі) без згоди власника патенту на умовах невиключної ліцензії з виплатою йому відповідної компенсації. Власник патенту на секретний винахід (корисну модель) має право внести відповідному Державному експертові пропозицію про розсекречування винаходу (корисної моделі) чи зміну встановленого ступеня секретності. Державний експерт у цьому випадку повинен розглянути пропозицію і дати письмову відповідь протягом місяця від дати одержання пропозиції. Зміна ступеня секретності винаходу (корисної моделі) чи його розсекречування здійснюється за рішенням відповідного Державного експерта на пропозицію власника патенту у зв'язку із закінченням строку дії рішення про віднесення до таємниці або на підставі рішення суду. Власник патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель протягом одного року від дати одержання ним рішення Державного експерта про розсекречування винаходу (корисної моделі) має право подати до Установи клопотання про видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на строк, що залишився до закінчення дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель. У цьому випадку Установа вносить відповідні зміни до Реєстру, здійснює публікацію про видачу і видає патент (деклараційний патент) за умови сплати відповідних зборів. Стаття 27. Розсекречування секретного винаходу (корисної моделі) 1. Володілець патенту на секретний винахід (корисну модель) має право внести відповідному Державному експертові пропозицію про розсекречування винаходу (корисної моделі) чи зміну встановленого ступеня секретності. Державний експерт у цьому випадку повинен розглянути пропозицію і дати письмову відповідь протягом місяця від дати одержання пропозиції. 2. Зміна ступеня секретності винаходу (корисної моделі) чи його розсекречування здійснюється за рішенням відповідного Державного експерта на пропозицію володільця патенту у зв'язку із закінченням строку дії рішення про віднесення інформації про винахід (корисну модель) до державної таємниці або на підставі рішення суду. 3. Володілець патенту на секретний винахід (корисну модель) протягом одного року від дати одержання ним рішення Державного експерта про розсекречування винаходу (корисної моделі) має право подати до НОІВ клопотання про видачу патенту на винахід (корисну модель) на строк, що залишився до закінчення дії патенту на секретний винахід (секретну корисну модель). У такому разі НОІВ вносить відповідні зміни до Реєстру, здійснює публікацію про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) і видає патент згідно із статтями 22, 23 і 25 цього Закону, за умови сплати відповідних зборів та державного мита. 30. Службовий винахід (корисна модель). „службовий винахід (корисна модель) - винахід (корисна модель), створений працівником-винахідником: • у зв'язку з виконанням трудового завдання (перша категорія); • за власною ініціативою з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця (друга категорія)". Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника. Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно. Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Якщо роботодавець не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку. Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на службові винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». В Україні пішли шляхом включення до закону груп статей, що стосуються службових винаходів. Службовий винахід (корисна модель) — це винахід (корисна модель), створений працівником: — у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця — особи, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом), — за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше; — з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця. До службових обов'язків належать обов'язки, що зафіксовані у трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональних обов'язків працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Дорученням роботодавця є видане працівникові у письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі). Право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) має роботодавець винахідника. Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно. Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи заявку на одержання патенту, чи передати право на його одержання іншій особі, чи ухвалити рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. Якщо роботодавець не виконає зазначених вимог у встановлений строк, то право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку.

34. Порядок подання заявки та оформлення прав на торговельну марку. Оскарження рішення за заявкою.

Будь-яка особа може набути право на торговельну марку. Торговельна марка може належати кільком особам. При цьому кожний із власників має право використовувати торговельну марку, але будь-які дії щодо розпорядження торговельною маркою можливі лише у разі згоди усіх власників. В Україні набуття права на торговельну марку здійснюється шляхом реєстрації марки і засвідчується свідоцтвом України на марку. Право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їхні правонаступники. Реєстрація торговельної марки - це офіційний акт внесення торговельної марки до реєстру торговельних марок, який супроводжується опублікуванням зареєстрованих відомостей в офіційному бюлетені. Реєстрація марки має визначений законодавством строк дії, після закінчення якого реєстрацію можна поновлювати на цей самий строк необмежену кількість разів. В Україні державну реєстрацію торговельних марок здійснюють одночасно з публікацією відомостей про марку на підставі рішення про реєстрацію марки ( Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Вирішивши зареєструвати торговельну марку, необхідно насамперед вибрати марку, яку використовуватимуть: марку для товарів і послуг з метою ідентифікації усіх товарів, що їх випускають, або послуг, що їх надають, чи окрему марку для певного виду товару або послуги. Можливе також використання поєднання цих торговельних марок із метою посилення захисту Для отримання свідоцтва на марку необхідно подати заявку до установи, а також сплатити за це відповідний збір. Заявка має містити клопотання про реєстрацію знака; заяву, у якій зазначені найменування заявника, його юридична адреса й адреса для листування; перелік товарів і послуг, для яких передбачено реєстрацію марки. Заявку на видачу свідоцтва подають на бланку, форма якого містить усі необхідні відомості та реквізити. У разі потреби до заявки додають документи, що можуть бути використані при винесенні рішення за заявкою. Першою заявкою називають заявку на реєстрацію торговельної марки, що була подана заявником до компетентного органу країни - учасниці Паризької конвенції, на підставі якої заявник просить встановити конвенційний пріоритет торговельної марки. Копію першої заявки надають при поданні пріоритетної (конвенційної) заявки на торговельну марку. Право пріоритету на торговельну марку регламентує ст. 4 Паризької конвенції. Його суть полягає в тому, що громадяни країн - учасниць Паризької конвенції, які перший раз подали заявку на реєстрацію торговельної марки в одній із держав - учасниць Паризької конвенції, протягом 6 місяців від дати її подання (першої заявки) можуть подати заявку на реєстрацію марки, яку було заявлено в перший раз, стосовно тих самих товарів, які були заявлені в перший раз, в іншій державі - учасниці Паризької конвенції, і щодо цієї заявки буде встановлено пріоритет за датою подання першої заявки (конвенційний пріоритет торговельної марки). Експертиза заявки на реєстрацію торговельної марки - це дослідження заявки та позначення, що складає предмет заявки, на відповідність вимогам, встановленим законодавством. Щодо заявки на реєстрацію марки може проводитися експертиза за формальними ознаками (попередня експертиза) та експертиза заявленого позначення (експертиза кваліфікаційна або експертиза по суті). Експертиза за формальними ознаками - це перевірка заявки на відповідність встановленим вимогам оформлення. Мається на увазі наявність у заявці необхідних відомостей про заявника, зображення марки, що є предметом заявки, переліку товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати марку, документа про сплату встановленого збору тощо. Якщо заявка не відповідає формальним вимогам, заявнику пропонують усунути вказані недоліки протягом певного строку. Під час кваліфікаційної експертизи встановлюють відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним законодавством. Якщо за результатами експертизи буде зроблено висновок про можливість реєстрації позначення торговельної марки, марку реєструє компетентний орган, і вона отримує правову охорону. Якщо за висновком експертизи заявлене на реєстрацію позначення не відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони, заявку відхиляють. У такому разі компетентний орган повідомляє заявника про відмову в реєстрації марки. Підставою для відмови в реєстрації торговельної марки може бути також заперечення, подане третьою особою, якщо відповідно до національного законодавства процедура заперечення розпочинається після публікації відомостей про заявку на реєстрацію торговельної марки, тобто до фактичної реєстрації марки. Повідомлення про відмову в реєстрації марки має містити відповідну мотивацію та зазначення підстав для прийняття рішення. У разі відмови в реєстрації торговельної марки на підставі її невідповідності умовам надання правової охорони заявнику надають можливість оскаржити це рішення. Відкликання заявки на реєстрацію торговельної марки - це право заявника відмовитися від заявки на реєстрацію торговельної марки (право власника реєстрації відмовитися від права на зареєстровану марку повністю або частково). Заявник може скористатися зазначеним правом, подавши у встановленому порядку клопотання про відкликання заявки, до одержання рішення про реєстрацію марки. Оскарження рішення про заявку на реєстрацію торговельної марки - це спеціальна процедура, пов'язана із заявками на торговельні марки, що дозволяє заявнику оскаржити рішення компетентного органу щодо заявки. Процедуру оскарження здійснюють у порядку, встановленому національним законодавством. Відчуження права за заявкою на реєстрацію торговельної марки - це відмова замовника від права на заявку, подану на реєстрацію торговельної марки, на користь іншої особи. Зареєстрована торговельна марка - це торговельна марка, відомості про яку внесено до реєстру марок, а якщо за національним законодавством право на марку набувають лише шляхом реєстрації марки, то зареєстрована товарна марка - це марка, яку охороняють на підставі реєстрації. В Україні правовстановлюючи фактом набуття виключного права на марку є реєстрація марки в державному реєстрі. Після внесення марки до реєстру її власник має право забороняти її використання іншим особам без його дозволу. Власник реєстрації торговельної марки (свідоцтва) - це фізична або юридична особа, на ім'я якої зареєстровано торговельну марку в національному реєстрі торговельних марок відповідно до законодавства країни. Власник реєстрації марки є власником зареєстрованої торговельної марки, права на яку набуто на підставі реєстрації марки. Реєстр торговельних марок становить офіційне зведення відомостей про торговельні марки. До Реєстру вносять зображення торговельної марки, відомості про володільця, дату встановлення пріоритету та дату реєстрації марки, перелік товарів та послуг, для яких зареєстровано торговельну марку, інші істотні відомості, пов'язані з обсягом правової охорони, наданої торговельній марці, а також всі подальші зміни, що стосуються внесених відомостей. Втрата чинності реєстрації торговельної марки - це втрата торговельною маркою юридичної чинності внаслідок припинення дії реєстрації. Дія реєстрації марки припиняється в разі несплати встановленого законом збору за продовження строку дії реєстрації з першого дня періоду, за який збір не сплачено, якщо власник реєстрації не скористався пільговим строком для поновлення реєстрації марки; у разі відмови власника від реєстрації від дати публікації відомостей про відмову від реєстрації марки в офіційному бюлетені патентного відомства. Дія реєстрації торговельної марки може бути достроково припинена також за рішенням суду у зв'язку з: • невикористанням марки протягом встановленого національним законодавством строку від дати реєстрації марки або від дати, коли використання марки було припинено; • перетворенням зареєстрованої марки на позначення, що стало загальноприйнятим для певних товарів або послуг після дати подання заявки, тобто втратою торговельною маркою розрізнювальної здатності; • використанням колективної марки на товари або наданням послуг, що не мають єдиних якісних або інших спільних характеристик; • ліквідацією юридичної особи - власника реєстрації марки без призначення правонаступника.

21. Винахід та корисна модель як об'єкти інтелектуального права. Умови надання правової охорони винаходу (корисній моделі).

Відносини, що виникають у зв'язку з набуттям та здійсненням права власності на винаходи (корисні моделі) в Україні, регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (далі — Закон України). Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної, творчої діяльності людини в будь-якій сфері технології; Набуття права інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) засвідчується патентом. Патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки. Строк дії патенту на винахід становить 20 років від дати подання заявки. Патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки. Строк дії патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визнання винаходу патентоспроможним: • новизна(є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування); • винахідницький рівень(він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки); • придатність для промислового використання(його можливо використовувати у промисловості). Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним. На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини. Корисна модель дуже подібна із винаходом, але їх слід відрізняти. 1) з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо лише новизни і промислової придатності. 2) об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі - конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. 3) якщо винахід містить сутність заявленої пропозиції, то корисна модель - викладення цієї сутності в просторі. Стаття 6. Умови надання правової охорони 1. Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, загальновизнаним принципам моралі та відповідає умовам патентоздатності. 2. Об'єктом винаходу, правова охорона якому надається згідно з цим Законом, може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо), процес (спосіб). Об'єктом корисної моделі, правова охорона якій надається згідно з цим Законом, може бути пристрій або процес (спосіб). 3. Правова охорона згідно з цим Законом не поширюється на такі об'єкти: сорти рослин і породи тварин; біологічні у своїй основі процеси відтворення рослин і тварин, що не належать до небіологічних та мікробіологічних процесів, а також продукти таких процесів; компонування напівпровідникових виробів; результати художнього конструювання; хірургічні чи терапевтичні способи лікування людини або тварини, способи діагностики організму людини або тварини. Дія цього положення не поширюється на продукти (речовини або композиції), що застосовуються в діагностиці або лікуванні; процеси клонування людини; процеси змінювання через зародкову лінію генетичної ідентичності людей; використання людських ембріонів для промислових або комерційних цілей; процеси змінювання генетичної ідентичності тварин, які можуть спричинити їх страждання без будь-якої істотної медичної користі для людей або тварин, а також тварин, виведених внаслідок такого процесу; людський організм на різних стадіях його формування та розвитку, а також просте виявлення одного з його елементів, зокрема послідовності або частини послідовності гена. Дія цього положення не впливає на надання правової охорони винаходу, об'єктом якого є елементи людського організму поза організмом або одержані в інший спосіб, із застосуванням технічного процесу, включаючи послідовність чи часткову послідовність гена, якщо навіть структура цього елемента ідентична структурі природного елемента; продукт або процес, який стосується рослини чи тварини, використання якого обмежується певним сортом рослин чи певною породою тварин; продукт або процес, який стосується природного біологічного матеріалу, не відокремленого від свого природного середовища, або що не є продуктом технічного процесу. Заборона на законодавчому рівні комерційного використання певного об'єкта з інших підстав не впливає на надання йому правової охорони. Не відповідає поняттю "винахід (корисна модель)", визначеному статтею 1 цього Закону, та не визнається винаходом (корисною моделлю) згідно з цим Законом, якщо виступає як самостійний об'єкт: відкриття, наукова теорія, математичний метод; схема, правила і метод проведення ігор, конкурсів, аукціонів, фізичних вправ, інтелектуальної або організаційної, зокрема господарської, діяльності (планування, фінансування, постачання, облік, кредитування, прогнозування, нормування тощо); комп'ютерна програма; форма представлення інформації (наприклад, у вигляді таблиць, діаграм, графіків, за допомогою акустичних сигналів, вимовляння слів, візуальних демонстрацій, зокрема на екрані комп'ютерного пристрою, аудіо- та відеодисків, умовних позначень, зокрема дорожніх знаків, схем маршрутів, кодів, шрифтів тощо, розкладів, інструкцій, проектів або схем планування споруд, будинків, територій); зовнішній вигляд продуктів (зокрема виробів, споруд, територій), спрямований на задоволення виключно естетичних потреб. 4. Пріоритет, авторство і права на винахід та корисну модель засвідчуються патентом. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід становить 20 років від дати подання заявки до НОІВ. Якщо заявка подана на підставі міжнародної заявки, строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід обчислюється від дати подання міжнародної заявки. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до НОІВ. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на секретний винахід та секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу або корисної моделі, але не може бути довшим за визначений згідно з цим Законом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід або корисну модель. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) припиняється достроково за умов, викладених у статті 32 цього Закону. 5. Обсяг правової охорони, що надається, визначається формулою винаходу або корисної моделі. Тлумачення формули здійснюється в межах опису винаходу, корисної моделі та відповідних креслень. 6. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, який є способом одержання продукту, поширюється і на продукт, безпосередньо одержаний цим способом. Стаття 7. Умови патентоздатності винаходу, корисної моделі 1. Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним. 2. Корисна модель відповідає умовам патентоздатності, якщо вона є новою і промислово придатною. 3. Винахід (корисна модель) визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу (корисної моделі) повинні враховуватися лише окремо. 4. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. 5. Рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на державну реєстрацію в Україні винаходу (корисної моделі) (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати. 6. На визнання винаходу (корисної моделі) патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 6 місяців до дати подання заявки до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини. 7. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця він не є очевидним, тобто не випливає явно із рівня техніки. При оцінці винахідницького рівня зміст заявок, зазначених у частині п'ятій цієї статті, до уваги не береться. Такими, що явно випливають із рівня техніки, можуть бути визнані нові форми відомого з рівня техніки лікарського засобу, у тому числі солі, складні ефіри, прості ефіри, композиції, комбінації та інші похідні, поліморфи, метаболіти, чисті форми, розміри часток, ізомери, якщо вони істотно не відрізняються за ефективністю. 8. Винахід (корисна модель) визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності.

2. Фізична особа як первинний суб'єкт, якому належить авторське право. Презумпція авторства.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, які відповідно до закону є об'єктами правової охорони, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. У ст. 1 Закону зазначено: автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, а відповідно до ч. 1 ст. 11 первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Очевидно, що фізична особа і є первинним суб'єктом авторського права. Відмінності між первинним і вторинним суб'єктами авторського права полягають у наступному: 1) обсяг повноважень вторинного суб'єкта є вужчим, ніж у первинного автора. Цей обсяг може визначатися умовами договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності між автором та вторинним суб'єктом; 2) тільки первинний суб'єкт є носієм особистих немайнових прав, тоді як вторинному суб'єкту можуть належати на відповідній правовій підставі майнові права; 3) повноваження вторинного суб'єкта завжди є похідними від повноважень автора і їх обсяг визначається волею автора у разі переходу прав на підставі договору або законодавчою вказівкою у разі успадкування майнових прав інтелектуальної власності; 4) повноваження вторинного суб'єкта є обмеженими у часі, оскільки, як правило, майнові права передаються іншим особам на певний строк і завжди у межах строків чинності майнових авторських прав. А для спадкоємців майнові права на твір чинні упродовж 70 років після смерті автора. Творцем може бути будь-яка фізична особа, незалежно від її громадянства, статі, національності, інших соціальних характеристик, а також віку, обсягу цивільної дієздатності. Відповідно до статті 31 ЦК України особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), можуть здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Отже, у разі створення твору у таких осіб виникають особисті немайнові права на твір. Однак майнові авторські права за малолітніх здійснюють їхні батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їхні права у випадках їх порушення та ін. При цьому стороною у договорі є малолітній автор. Статтею 32 ЦК України передбачено, що фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, маючи неповну цивільну дієздатність, самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Такі особи поряд із здійсненням немайнових прав мають право самостійно і на власний розсуд здійснювати майнові права на твір, у тому числі одержувати винагороду за використання власних творів і розпоряджатися цією винагородою. Не виключено, що творцем, автором твору, може бути недієздатна чи обмежена у цивільній дієздатності фізична особа. Виходячи зі змісту ст. 37 ЦК України, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може вчиняти лише дрібні побутові правочини. Усі інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються нею за згодою піклувальника. У разі створення такою особою твору, що охороняється авторським правом, особисті немайнові права належать їй. Розпорядження ж майновими правами інтелектуальної власності виходить за межі поняття «дрібний побутовий правочин», яке визначається у ч. 1 ст. 31 ЦК України. Тому такі дії можуть вчинятися за згодою піклувальника. Відповідно до ч. 4 ст. 37 ЦК України одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів (до складу яких можуть входити і авторська винагорода, роялті) особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюється піклувальником. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Відповідно до ст. 41 ЦК України правочини від її імені та у її інтересах вчиняє опікун. У Цивільному кодексі нічого не передбачено щодо належності такій особі особистих немайнових прав та можливості їх здійснення аналогічно як це встановлено для малолітніх. Оскільки недієздатна особа може бути автором твору, то їй, як творцю, нале- жать особисті немайнові права, але здійснювати їх самостійно така особа не може. У ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» визначені особисті немайнові права автора. їх належність автору на підставі закону не тільки характеризує «статику», а й передбачає «динаміку» — вчинення певних дій з боку автора. Наприклад, автор вправі вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню та іншій зміні твору тощо. Тобто, автор має вчиняти свідомі вольові дії, спрямовані на охорону свого авторства. Недієздатна особа таких дій вчиняти не може. Тому у сфері інте- лектуальної власності законні представники недієздатної особи повинні мати право на здійснення необхідних дій щодо забезпечення охорони її особистих немайнових прав як автора твору. Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право і суміжні права» іноземці особи та особи без громадянства, відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності, мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом. За статтею 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дія цього Закону поширюється на іноземних громадян або осіб без громадянства у таких випадках: 1) якщо вони мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори; 2) якщо їхні твори були вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об'єктивній формі на території України; 3) якщо їхній твір вперше оприлюднений в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднений на території України (стаття 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Однією з презумпцій у сфері інтелектуальної власності є презумпція авторства. Ця презумпція сформульована у ч. 1 ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права»: за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Примірником твору, як про це зазначено у ст. 1 Закону, є його копія, виконана у будь-які матеріальній формі. Щодо творів, випущених анонімно або під псевдонімом, видавець, ім'я якого позначено на творі, визнається, за відсутності доказу протилежного, представником автора, і в цьому статусі він правомочний захищати права автора і забезпечувати їх здійснення. Його повноваження припиняються, якщо автор розкриє свою особу і заявить про своє авторство на твір. Презумпція авторства спрацьовує, якщо твір існує в будь-якій об'єктивній (матеріалізованій) формі. Оскільки об'єктами авторського права є виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори (п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону), то, опираючись на презумпцію авторства, автором усних творів, за відсутності доказів іншого, мала б визнаватися особа, яка їх проголошує.

38. Суб'єкти права на комерційне (фірмове) найменування. виникнення права на комерційне (фірмове) найменування, зміст майнових прав інтелектуальної власності.

Згідно ч. 2 ст. 90 ЦК України комерційні (фірмові) найменування можуть мати лише юридичні особи — підприємницькі товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Отже, непідприємницькі товариства, громадські організації та політичні партії не можуть мати комерційного найменування. Згідно ст. 159 ГК України громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Проте згідно ч. 3. ст. 33 ГК України використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь- який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. За загальним правилом права на комерційне найменування, як засіб індивідуалізації суб'єкта господарювання, як правило, належать одній, конкретно визначеній особі. Використання комерційного найменування кількома суб'єктами господарювання є скоріше особливими випадками, які носять поодинокий характер. Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи. 39. Виникнення права на комерційне (фірмове) найменування, зміст майнових прав інтелектуальної власності Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування і охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Законодавство України пов'язує виникнення права на охорону комерційного найменування з фактом його першого використання. Такий підхід повністю відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, яка передбачає, що фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов'язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака. Водночас ч. З ст. 489 ЦК України передбачає, що відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Сьогодні в Україні поки що відсутній такий реєстр як і закон, який передбачав би порядок його ведення. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування відповідно до ст. 490 ЦК України є: • право на використання комерційного найменування; • право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; • інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Використання комерційного найменування іншими юридичними особамибез дозволу володільця не повинно допускатися. Тому володілець комерційного найменування має право вимагати від інших осіб припинення неправомірного використання комерційного найменування. З огляду на те, що основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація конкретного суб'єкта, передання майнових прав на комерційне найменування іншій особі можливе лише в одному випадку — якщо такі права передаються разом з цілісним майновим комплексом особи чи його відповідною частиною. ЦК України не обмежує чинність майнових прав на комерційне найменування конкретним строком, вираженим у роках. Оскільки майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування безпосередньо пов'язані з функціонуванням юридичної особи, то з ліквідацією юридичної особи чинність зазначених майнових прав припиняється.

33. Умови надання правової охорони торговельним маркам. Підстави для відмови в наданні правової охорони.

Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання таких основних вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони. Підстави для відмови в наданні правової охорони сформульовані в законодавстві шляхом перерахування позначень, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть набути правової охорони позначення, що: 1) не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені у знак як неохоронювані елементи, якщо на це мається згода відповідного компетентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки; 2) з огляду на об'єктивні причини не зможуть виконувати функції торговельної марки, оскільки: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату або яка надає товарові істотної цінності; 3) тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати з: марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених із ними товарів і послуг; марками інших осіб, якщо вони охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності; комерційними (фірмовими) найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які набули на них право до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених із ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; 4) відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди. 48. Підстави для відмови в наданні правової охорони. Відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не можуть набути правової охорони позначення, що: 1) не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені у знак як неохоронювані елементи, якщо на це мається згода відповідного компетентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки; 2) з огляду на об'єктивні причини не зможуть виконувати функції торговельної марки, оскільки: звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв'язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату або яка надає товарові істотної цінності; 3) тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати з: марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених із ними товарів і послуг; марками інших осіб, якщо вони охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема, визнаними добре відомими відповідно до ст. 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності; комерційними (фірмовими) найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які набули на них право до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених із ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; 4) відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

22. Патент: поняття, правова природа та види. Право на одержання патенту. Порядок одержання патенту. Міжнародна заявка та пріоритет. Експертизи заявки на винахід (корисну модель), промисловий зразок. Реєстрація і видача патенту.

Патент— документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством. Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу. У вузькому розумінні «патент» є охоронним документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід 6 ВИДІВ: 1. патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід; 2. деклараційний патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід; 3. деклараційний патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель; 4. патент (деклараційний патент) на секретний винахід - різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці; 5. деклараційний патент на секретну корисну модель - різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці; Стаття 8. Право винахідника 1. Право на реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі) має винахідник, якщо інше не передбачено цим Законом. 2. Винахідники, які спільно створили винахід (корисну модель), мають однакові права на реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі), якщо інше не передбачено угодою між ними. 3. У разі перегляду умов договору щодо складу винахідників НОІВ за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як винахідники, а також осіб, що є винахідниками, але не зазначені у заявці як винахідники, вносить зміни до відповідних документів у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 4. Не визнаються винахідниками фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу (корисної моделі), а надали винахіднику (винахідникам) тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні і (або) оформленні заявки. 5. Винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі). Стаття 9. Право роботодавця 1. Право на реєстрацію службового винаходу (корисної моделі) має роботодавець винахідника, якщо інше не передбачено договором. 2. Винахідник подає роботодавцю письмове повідомлення про створений ним службовий винахід (корисну модель) з описом, що розкриває суть винаходу (корисної моделі) достатньо ясно і повно. 3. Якщо право на реєстрацію службового винаходу (корисної моделі) належить роботодавцю, він повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до НОІВ заявку на державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) або передати право на таку реєстрацію іншій особі, або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому (його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем. 4. Якщо право на реєстрацію службового винаходу (корисної моделі) належить роботодавцю і він не виконає зазначених у частині третій цієї статті вимог у встановлений строк, то право на реєстрацію службового винаходу (корисної моделі) переходить до винахідника або його правонаступника. У цьому випадку за роботодавцем залишається переважне право на придбання ліцензії. 5. Строк збереження роботодавцем чи його правонаступником службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації у разі його невикористання не повинен перевищувати чотирьох років. У протилежному випадку право на одержання патенту на службовий винахід (корисну модель) переходить до винахідника чи його правонаступника. 6. Спори щодо умов одержання винахідником службового винаходу (корисної моделі) винагороди та її розміру вирішуються у судовому порядку. Стаття 10. Право правонаступника Право на одержання патенту має відповідно правонаступник винахідника або роботодавця. Стаття 11. Право першого заявника Якщо винахід (корисну модель) створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до НОІВ або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у державній реєстрації винаходу (корисної моделі). 27. Порядок одержання патенту. Міжнародна заявка та пріоритет. Стаття 12. Заявка 1. Особа, яка бажає зареєструвати винахід (корисну модель) і має на це право, подає до НОІВ заявку. Заявка може подаватися у паперовій або електронній формі. Спосіб подання заявки обирає заявник. За заявками, поданими в електронній формі, здійснюється електронне діловодство відповідно до законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу, цього Закону та правил, встановлених на їх основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Заявки в електронній формі подаються за умови ідентифікації заявника (представника у справах інтелектуальної власності чи іншої довіреної особи заявника) з використанням кваліфікованого електронного підпису. 2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу. 3. Віднесення інформації, яка міститься у заявці, до державної таємниці здійснюється згідно із Законом України "Про державну таємницю" та прийнятими на його основі нормативними актами. Якщо винахід (корисну модель) створено з використанням інформації, зареєстрованої уЗводі відомостей, що становлять державну таємницю України, чи цей винахід (корисна модель) згідно із Законом України "Про державну таємницю" може бути віднесений до державної таємниці, то заявка подається до НОІВ через режимно- секретний орган заявника чи через компетентний орган місцевої державної адміністрації за місцем знаходження (для юридичних осіб) або місцем проживання (для фізичних осіб). До заявки додається пропозиція заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці з посиланням на відповідні положення Закону України "Про державну таємницю". 4. Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу). Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдиності корисної моделі). 5. Заявка складається українською мовою і повинна містити: заяву про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі); опис винаходу (корисної моделі); формулу винаходу (корисної моделі); креслення (якщо на них є посилання в описі); реферат. 6. У заяві про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) необхідно вказати заявника (заявників) і його (їх) адресу, а також винахідника (винахідників). Винахідник має право вимагати, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу (корисної моделі) в будь-якій публікації НОІВ, зокрема у відомостях про заявку чи про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). 7. Опис винаходу (корисної моделі) повинен викладатися у визначеному порядку і розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі. 8. Формула винаходу (корисної моделі) повинна виражати його суть, базуватися на описі і викладатися у визначеному порядку ясно і стисло. 9. Реферат та назва винаходу (корисної моделі) складаються лише для інформаційних цілей. Вони не можуть братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу (корисної моделі) і визначення обсягу правової охорони. 10. Складання і подання заявки здійснюються відповідно до правил, встановлених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, відповідно до цього Закону. 11. За подання заявки сплачується збір. Зазначений збір сплачується до спливу двох місяців від дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу або протягом двох місяців після його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Стаття 13. Дата подання заявки 1. Датою подання заявки є дата одержання НОІВ матеріалів, що містять принаймні: заяву у довільній формі про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), викладену українською мовою; відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою; матеріал, що справляє враження опису винаходу (корисної моделі), викладений українською або іншою мовою. В останньому випадку для збереження дати подання заявки переклад цього матеріалу українською мовою повинен надійти до НОІВ протягом двох місяців від дати подання заявки. 2. Дата подання заявки встановлюється згідно з частинами десятою, одинадцятою та дванадцятою статті 16 цього Закону. 3. Положення цієї статті не обмежують право заявника, передбаченечастиною третьою статті 17-1 цього Закону. Стаття 14. Міжнародна заявка 1. Порядок державної реєстрації винаходу (корисної моделі) на підставі міжнародної заявки є таким самим, як порядок державної реєстрації винаходу (корисної моделі) на підставі національної заявки, за винятками, що випливають з Договору про патентну кооперацію. 2. Експертиза міжнародної заявки проводиться за умови одержання НОІВ до спливу 31 місяця від її дати пріоритету поданих заявником перекладу цієї заявки українською мовою та сплати збору за подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на 2 місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. З одержанням у встановлений строк зазначених документів та сплати збору за подання заявки заявнику надсилається повідомлення про прийняття міжнародної заявки на експертизу. 3. У разі невиконання вимог частини другої цієї статті дія міжнародної заявки в Україні вважається припиненою. Якщо заявник виконав принаймні одну з цих вимог, то про таке припинення йому надсилається повідомлення. 4. За клопотанням заявника дію міжнародної заявки в Україні може бути поновлено, якщо вимоги частини другої цієї статті не були виконані з поважних причин. За подання клопотання сплачується збір. Таке клопотання може бути подано протягом 2 місяців від дати припинення обставин, що стали причиною недотримання встановленого частиною другою цієї статті строку в 31 місяць, або протягом 12 місяців від його спливу, залежно від того, який з них настає першим. При цьому на дату подання клопотання заявник має виконати всі дії щодо заявки, передбачені цим Законом, які мали бути виконаними на цю дату. 5. Якщо на дату одержання НОІВ клопотання про поновлення дії міжнародної заявки в Україні вимоги частини четвертої цієї статті не виконані, заявнику надсилається повідомлення про можливість відмови у задоволенні клопотання. Якщо протягом 2 місяців від дати одержання заявником цього повідомлення невідповідність вимогам частини четвертої цієї статті не буде усунуто, заявнику надсилається повідомлення про відмову у задоволенні клопотання. 6. НОІВ публікує в Бюлетені визначені ним відомості про прийняту на експертизу міжнародну заявку. Стаття 15. Пріоритет 1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до НОІВ чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності чи Угоди про заснування Світової організації торгівлі, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет. 2. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до НОІВ, подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниціПаризької конвенції про охорону промислової власності чи Угоди про заснування Світової організації торгівлі. У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення. Строки, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, пропущені заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, можуть бути продовжені на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку за умови сплати відповідного збору. Порядок продовження таких строків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За необхідності НОІВ може зажадати переклад попередньої заявки українською мовою. Переклад повинен надійти до НОІВ протягом 2 місяців від дати одержання заявником запиту НОІВ. Якщо переклад не надійде у зазначений строк, то право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення. Строк надходження перекладу попередньої заявки може бути продовжений до 6 місяців від дати одержання заявником запиту НОІВ. За продовження строку сплачується збір. 3. Щодо заявки в цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету. 4. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено. 5. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки. 6. Якщо за попередньою заявкою діловодство в НОІВ не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з частиною другою цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет. 7. Пріоритет заявки, що виділена з попередньої на пропозицію НОІВ або за ініціативою заявника до прийняття рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) або рішення про відмову в такій реєстрації (виділена заявка), встановлюється за датою подання до НОІВ попередньої заявки, з якої її виділено, або, якщо за попередньою заявкою заявлено пріоритет, - за датою цього пріоритету за умови, що суть винаходу (корисної моделі) за виділеною заявкою не виходить за межі змісту попередньої заявки на дату її подання. 8. Пріоритет винаходу (корисної моделі) може бути встановлено за датою одержання НОІВ додаткових матеріалів, оформлених відповідно до частини сьомоїстатті 16 цього Закону як самостійна заявка, якщо ця заявка подана протягом трьох місяців від дати одержання заявником повідомлення про те, що зазначені матеріали не беруться до уваги під час експертизи заявки, до якої вони були додані. 28. Експертизи заявки на винахід (корисну модель). Реєстрація і видача патенту. Стаття 16. Експертиза заявки 1. Експертиза заявки складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід), - кваліфікаційної експертизи і проводиться НОІВ відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 2. НОІВ здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями, прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури. 3. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою. На підставі такого висновку НОІВ приймає рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) або рішення про відмову в такій реєстрації. Рішення НОІВ разом з висновком експертизи надсилається заявнику. Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення НОІВ разом з висновком експертизи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця. 4. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення НОІВ особисто або через свого представника брати участь у встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. 5. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого імені (найменування) і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника. Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником. Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані НОІВ не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі). При публікації відомостей про заявку на державну реєстрацію винаходу зазначені виправлення та зміни враховуються, якщо вони надійшли до НОІВ за 6 місяців до дати публікації. За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови, що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини. 6. НОІВ може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких відомостей чи елементів, що містяться в матеріалах заявки. Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним повідомлення чи висновку експертизи із вимогою про надання додаткових матеріалів затребувати від НОІВ копії матеріалів, що протиставлені заявці. Додаткові матеріали подаються заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Якщо заявник не подав додаткові матеріали у встановлений строк, заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення. Строк подання додаткових матеріалів продовжується, але не більш як на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо строк подання додаткових матеріалів пропущений з поважних причин, але протягом шести місяців від його спливу подано відповідне клопотання разом з додатковими матеріалами та сплачено збір за його подання, права заявника щодо заявки відновлюються. 7. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі). Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), якщо вони містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу (корисної моделі). Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), не беруться до уваги під час експертизи заявки і можуть бути, після одержання відповідного повідомлення НОІВ, оформлені заявником як самостійна заявка. 8. Під час проведення попередньої експертизи заявка, яка не містить пропозиції заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, розглядається на предмет наявності в ній відомостей, які можуть бути віднесені згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, до державної таємниці. За наявності в заявці таких відомостей, а також якщо заявка містить пропозицію заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, матеріали заявки надсилаються відповідному Державному експерту з питань таємниць (далі - Державний експерт) для прийняття рішення щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці. Державний експерт надсилає своє рішення разом з матеріалами заявки до НОІВ протягом місяця від дати одержання ним матеріалів заявки. Строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з урахуванням ступеня секретності інформації. Якщо Державний експерт прийняв рішення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, він визначає коло осіб, які можуть мати доступ до нього, і все наступне діловодство за заявкою здійснюється у режимі секретності. Про рішення Державного експерта НОІВ негайно повідомляє заявника. Якщо у заявці не було пропозиції заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, а Державний експерт відніс винахід (корисну модель) до державної таємниці, то заявник, у разі незгоди, може подати до НОІВ мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки чи оскаржити рішення Державного експерта до суду. 9. Під час проведення формальної експертизи: встановлюється дата подання заявки на підставі статті 13 цього Закону; визначається, чи належить винахід, що заявляється, до об'єктів, зазначених в абзаці першому частини другої статті 6 цього Закону, чи належить корисна модель, що заявляється, до об'єктів, зазначених в абзаці другому частини другої статті 6 цього Закону, та чи не належить винахід (корисна модель) до об'єктів, зазначених у частині третій статті 6 цього Закону; заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 12 цього Закону та правилам, встановленим на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності; сплачений збір за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам. 10. За відповідності матеріалів заявки вимогам статті 13 цього Закону та відповідності сплаченого збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається повідомлення про встановлену дату подання заявки. 11. У разі невідповідності матеріалів заявки вимогам статті 13 цього Закону заявнику негайно надсилається про це повідомлення. Якщо невідповідність усунуто протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення, то датою подання заявки вважається дата одержання НОІВ виправлених матеріалів. В іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення. 12. Якщо в матеріалах заявки, що відповідає вимогам статті 13 цього Закону, є посилання на креслення, але такого креслення в ній немає, заявнику надсилається про це повідомлення і пропонується на його вибір надіслати креслення чи вилучити посилання на нього у заявці. У разі подання креслення протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення датою подання заявки вважається дата одержання НОІВ креслення. Якщо у цей строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення. 13. У разі порушення вимог частини одинадцятої статті 12 цього Закону заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення. Якщо протягом двох місяців після вчинення іноземною особою або особою без громадянства дій, передбачених частиною третьою статті 5 цього Закону, не надійшло повідомлення про призначення представника та адресу для листування, заявка, щодо якої було вчинено таку дію, вважається відкликаною. Зазначений строк продовжується, але не більш як на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. 14. За належності винаходу до об'єктів технології, зазначених в абзаці першому частини другої статті 6 цього Закону, або належності корисної моделі до об'єктів технології, зазначених в абзаці другому частини другої статті 6 цього Закону, відповідності документів заявки формальним вимогам до них статті 12 цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та відповідності сплаченого збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається за заявкою стосовно: патенту на винахід - повідомлення про завершення формальної експертизи та можливість проведення кваліфікаційної експертизи; патенту на корисну модель - рішення НОІВ про державну реєстрацію корисної моделі. 15. Якщо є підстави вважати, що заявлений винахід не належить до об'єктів технології, зазначених в абзаці першому частини другої статті 6 цього Закону, або заявлена корисна модель не належить до об'єктів технології, зазначених в абзаці другому частини другої статті 6 цього Закону, або заявка не відповідає формальним вимогам статті 12 цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, чи сплачений збір за подання заявки не відповідає встановленим вимогам, то НОІВ надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків. Відповідь заявника надається у строк, встановлений частиною шостою цієї статті, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою. У випадку порушення вимоги єдиності, встановленої частиною четвертою статті 12 цього Закону, заявник повинен зазначити у відповіді винахід (корисну модель), щодо якого слід проводити експертизу заявки, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому щодо інших винаходів (корисних моделей) можуть бути подані самостійні заявки. Якщо на пропозицію НОІВ вимогу єдності не буде виконано, експертиза заявки проводиться щодо винаходу (корисної моделі), зазначеного у його формулі першим. 16. Після спливу 18 місяців від дати подання заявки на державну реєстрацію винаходу, а якщо заявлено пріоритет - від дати її пріоритету, за умови дотримання вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї статті для заявки на державну реєстрацію винаходу, НОІВ публікує в Бюлетені визначені ним відомості про заявку, якщо вона не відкликана, не вважається відкликаною або щодо неї не прийнято рішення про відмову в державній реєстрації винаходу. За клопотанням заявника НОІВ публікує відомості про заявку раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір. Після публікації відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, порядку. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір. У разі виявлення в опублікованих відомостях очевидних помилок заявник має право подати клопотання про їх виправлення. Відомості про заявку на державну реєстрацію корисної моделі не публікуються. Відомості про заявки, щодо яких Державний експерт прийняв рішення про віднесення їх до державної таємниці, не публікуються. 17. Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про заявку на винахід будь- яка особа може подати до НОІВ мотивоване заперечення проти заявки. Заперечення подається з таких підстав: заявлений об'єкт не відповідає вимогам частин першої, другої або третьої статті 6 цього Закону; винахід не відповідає умовам патентоздатності, встановленим статтею 7 цього Закону. За подання заперечення сплачується збір. Вимоги до заперечення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Заперечення подається разом з його копією, яку НОІВ невідкладно надсилає заявнику. Заявник може повідомити НОІВ про своє ставлення до заперечення протягом двох місяців від дати його одержання. Заявник може спростувати заперечення і залишити заявку без змін, внести до заявки зміни або відкликати її. Подане заперечення розглядається в межах мотивів, викладених у ньому, та з урахуванням відповіді заявника у разі її надання в установлений строк. Результати розгляду заперечення відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою. Копія рішення НОІВ разом з обґрунтованим висновком надсилається особі, яка подала заперечення. 18. Після публікації відомостей про заявку на винахід будь-яка особа може подати до НОІВ клопотання про проведення інформаційного пошуку на підставі формули винаходу з урахуванням опису та наявних креслень. За подання клопотання сплачується збір. Вимоги до клопотання та порядок здійснення інформаційного пошуку визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Звіт про результати інформаційного пошуку надсилається особі, яка подала клопотання, протягом двох місяців від дати його подання. Після публікації відомостей про заявку на винахід будь-яка особа може подати до НОІВ зауваження щодо відповідності заявленого винаходу умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом. Такі особи не беруть участі у діловодстві за заявкою. За подання зауваження збір не сплачується. Вимоги до зауваження, умови та порядок його розгляду визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Отримане НОІВ зауваження невідкладно направляється заявнику. Заявник може повідомити НОІВ про своє ставлення до зауваження. винаходу умовам патентоздатності, визначеним статтею 7 цього Закону. Кваліфікаційна експертиза проводиться після одержання НОІВ відповідної заяви будь- якої особи та сплати збору за її проведення. Заявник може подати зазначену заяву та сплатити збір за проведення кваліфікаційної експертизи протягом трьох років від дати подання заявки, а інша особа - після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше трьох років від дати подання заявки. При цьому інша особа не бере участі у вирішенні питань щодо заявки. Їй надсилається лише затверджений НОІВ висновок експертизи за заявкою. Строк подання зазначеної заяви та сплати збору продовжується, але не більш як на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подав зазначену заяву стосовно відповідної заявки на винахід та не сплатив збір за проведення кваліфікаційної експертизи у встановлений строк, заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення. Якщо строк подання зазначеної заяви та сплати збору за проведення кваліфікаційної експертизи пропущений з поважних причин, права заявника щодо заявки відновлюються, за умови що протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання разом із зазначеною заявою та сплачено збори за подання такого клопотання та за проведення кваліфікаційної експертизи. 20. Якщо є підстави вважати, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, то НОІВ надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків. Відповідь заявника надається у строк, встановлений частиною шостою цієї статті для додаткових матеріалів, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою. При цьому питання щодо дотримання вимоги єдиності винаходу вирішуються відповідно до частини п'ятнадцятої цієї статті. 21. Заявник у процесі кваліфікаційної експертизи заявки на винахід має право внести зміни до формули винаходу. Такі зміни не можуть виходити за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу та збільшувати обсяг прав порівняно з формулою, яка була опублікована на дату подання клопотання про проведення кваліфікаційної експертизи. Змінена формула вважається дійсною з дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу, за умови встановлення відповідності заявленої формули винаходу умовам патентоздатності. Стаття 17. Відкликання заявки Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про державну реєстрацію секретного винаходу чи секретної корисної моделі або до дати сплати державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі). Така заявка вважається відкликаною з дати подання заяви про її відкликання. Стаття 17-1. Поділ заявки 1. Заявник має право до дати одержання ним рішення НОІВ за заявкою поділити її на дві і більше заявок (виділені заявки), за умови що суть винаходу (корисної моделі) за виділеною заявкою не виходить за межі змісту поділеної заявки на дату її подання. Заявка може бути поділена за власною ініціативою заявника або у відповідь на пропозицію НОІВ. 2. Поділ заявки здійснюється шляхом подання заяви про поділ заявки та подання виділеної заявки, за умови сплати зборів за подання заяви про поділ та виділеної заявки. 3. Заявник має право визначити датою подання виділеної заявки дату подання поділеної заявки та датою пріоритету виділеної заявки дату пріоритету поділеної заявки. 4. Експертиза виділеної заявки проводиться відповідно до статті 16 цього Закону з урахуванням того, що строк сплати збору за подання заявки, строк подання заяви про проведення кваліфікаційної експертизи та сплати збору за її проведення обчислюються від дати одержання виділеної заявки НОІВ. Крім дотримання вимог статті 16 цього Закону перевіряється виконання умови, визначеної частиною першою цієї статті. 5. Після спливу 18 місяців від дати подання виділеної заявки на винахід, а якщо заявлено пріоритет, - від дати її пріоритету або невідкладно після завершення формальної експертизи заявки на винахід (залежно від того, яка з цих подій відбулася пізніше) НОІВ публікує в Бюлетені визначені нею відомості про заявку, якщо вона не відкликана, не вважається відкликаною або щодо неї не прийнято рішення про відмову в державній реєстрації винаходу. 6. Інші вимоги щодо поділу заявки визначаються правилами, встановленими відповідно до цього Закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Стаття 18. Перетворення заявок Заявник має право перетворити заявку на державну реєстрацію винаходу на заявку на державну реєстрацію корисної моделі і навпаки до одержання ним рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) або рішення про відмову в такій реєстрації. У цьому разі зберігається встановлена дата подання заявки, а якщо заявлено пріоритет, - дата її пріоритету. За подання заяви про перетворення заявки сплачується збір. Стаття 19. Конфіденційність заявки З дати надходження заявки до НОІВ і до публікації відомостей про неї матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Доступ третьої особи до матеріалів заявки забороняється, за винятком випадків, коли такий доступ здійснюється за дозволом заявника або за рішенням компетентного органу. Особи, винні у порушенні вимог щодо конфіденційності матеріалів заявки, несуть відповідальність, передбачену законами України. {Статтю 20 виключено на підставі Закону No 850-IV від 22.05.2003} Стаття 21. Тимчасова правова охорона 1. Опубліковані згідно з частиною шістнадцятою статті 16 цього Закону відомості про заявку на державну реєстрацію винаходу надають заявнику тимчасову правову охорону в обсязі формули винаходу, з урахуванням якої вони опубліковані. 2. Заявник має право на одержання компенсації за завдані йому після публікації відомостей про заявку збитки від особи, яка дійсно знала чи одержала письмове повідомлення українською мовою з зазначенням номера заявки про те, що відомості про заявку на державну реєстрацію винаходу, який нею використовується без дозволу заявника, опубліковані. Зазначена компенсація може бути одержана заявником тільки після державної реєстрації такого винаходу. 3. Дія тимчасової правової охорони припиняється від дати публікації в Бюлетені відомостей про державну реєстрацію винаходу чи повідомлення про припинення діловодства щодо заявки. 4. Дія тимчасової правової охорони за міжнародною заявкою починається від дати публікації відомостей про неї НОІВ на умовах, викладених у частині другій цієї статті. Стаття 22. Реєстрація 1. На підставі рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі) НОІВ здійснює державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), секретного винаходу (секретної корисної моделі) шляхом внесення до Реєстру відповідних відомостей. Порядок ведення Реєстру і перелік відомостей, що містяться в Реєстрі, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 2. Державна реєстрація винаходу (корисної моделі) здійснюється за наявності документа про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі) і сплаченого збору за публікації про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Зазначені мито та збір сплачуються після надходження до заявника рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Якщо протягом трьох місяців з дати одержання заявником рішення про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) документ про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі) і збір за публікацію про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) не надійшли до НОІВ, державна реєстрація винаходу (корисної моделі) не здійснюється, а заявка вважається відкликаною. Строк надходження документа про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі), строк сплати збору за публікацію про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) продовжується, але не більш як на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо строк надходження документа про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі), строк сплати збору за публікацію про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) пропущений з поважних причин, права заявника щодо заявки відновлюються, за умови що протягом шести місяців після його спливу буде подано відповідне клопотання разом з документом про сплату державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі) та сплачено збір за подання зазначеного клопотання та збір за публікацію про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). 3. Після внесення до Реєстру відомостей будь-яка особа має право ознайомитися з ними у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та одержати відповідно до свого клопотання виписку з Реєстру щодо відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), за умови сплати збору за подання цього клопотання. Ознайомлення з відомостями, внесеними до Реєстру, щодо секретного винаходу (секретної корисної моделі) здійснюється з дотриманням вимог Закону України "Про державну таємницю". 4. Помилки у внесених до Реєстру відомостях виправляються за ініціативою володільця патенту та НОІВ. До Реєстру за ініціативою володільця патенту можуть бути внесені зміни згідно з установленим переліком можливих змін. За внесення до Реєстру змін щодо винаходу чи корисної моделі сплачується збір. Стаття 23. Публікація 1. Одночасно з державною реєстрацією винаходу (корисної моделі) НОІВ здійснює публікацію в Бюлетені відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі), визначених у встановленому порядку. 2. Не пізніше 3 місяців від дати опублікування відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) НОІВ публікує опис до патенту, що містить формулу та опис винаходу (корисної моделі), а також креслення, на яке є посилання в описі винаходу (корисної моделі). 3. Після публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі) будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір. 4. Відомості про державну реєстрацію секретного винаходу (секретної корисної моделі) не публікуються. Стаття 24. Оскарження рішення за заявкою 1. Заявник може оскаржити рішення НОІВ за заявкою до Апеляційної палати або в судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення НОІВ чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до частини третьої статті 16 цього Закону. 3. Право заявника оскаржити рішення НОІВ до Апеляційної палати втрачається у разі сплати ним державного мита за реєстрацію винаходу (корисної моделі). 4. Оскарження рішення НОІВ до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у частині першій цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення. 5. У разі одержання Апеляційною палатою заперечення та сплати збору за подання заперечення діловодство за заявкою зупиняється до затвердження рішення Апеляційної палати. 6. Заперечення проти рішення НОІВ за заявкою розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати, протягом двох місяців від дати одержання заперечення та сплати збору за подання заперечення, в межах мотивів, викладених заявником у запереченні та під час його розгляду. Строк розгляду заперечення продовжується за ініціативою заявника, але не більше ніж на два місяці, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. 7. За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом НОІВ та надсилається заявнику. У разі задоволення Апеляційною палатою заперечення повністю або частково з причин порушення порядку проведення експертизи збір за подання заперечення підлягає поверненню, а заявка повертається до НОІВ для проведення повторної експертизи. 9. Заявник може оскаржити затверджене НОІВ рішення або його копії Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення. 10. Після затвердження рішення Апеляційної палати НОІВ оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті та публікує в Бюлетені визначені нею відомості про це рішення. Стаття 25. Видача патенту 1. Видача патенту здійснюється НОІВ у місячний строк після державної реєстрації винаходу (корисної моделі). Патент видається особі, яка має право на його одержання. Якщо право на одержання одного і того ж патенту мають кілька осіб, їм видається один патент. Патент на корисну модель видається під відповідальність його володільця за відповідність корисної моделі умовам патентоздатності. 2. Форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 3. До виданого патенту на вимогу його володільця НОІВ вносить виправлення очевидних помилок з наступним повідомленням про це в Бюлетені. 4. У випадку втрати чи зіпсування патенту його володільцю видається дублікат патенту у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За видачу дубліката патенту сплачується збір.

18. Суміжні права: поняття, об'єкти, суб'єкти.

Поряд з охороною авторських прав на певний твір науки, літератури чи мистецтва законодавець передбачив правову охорону прав виконавців, виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення на його виконання та розповсюдження. Це право на власну оригінальність, майстерність, на власне бачення та інтерпретацію чужого твору. Авторів та виконавців творів поєднує творчий характер їх діяльності, адже як і автор виконавець має свій власний підхід та вкладає частинку себе в виконання твору автора. Права виконавців та виробників тісно пов'язані з авторським правом, оскільки вони виникають лише після створення твору та залежать від прав автора. Виконавці доводять твір автора до широкого загалу, популяризують його, а в деяких випадках і покращують його. Саме тому виконавця можна вважати посередником між автором та аудиторією. Отож, авторські права на твір є первинними, а права виконавця на його виконання є вторинними, суміжними. Тому, у виконавця пісні виникає не право інтелектуальної власності на цю пісню, а лише право інтелектуальної власності на її виконання. З огляду на це, суміжні права — це право особи на виконання та використання результатів творчої діяльності щодо виконання, фонограм, відеограм та організацій мовлення, що охороняється законодавством. Під суміжними правами розуміють права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом43. Суміжні права характеризуються такими ознаками: фіксуються на матеріальних носіях; використовуються за допомогою різних технічних засобів (пристроїв); їх використання можливе нескінченну кількість раз без необхідності присутності виконавця чи автора; ґрунтуються на авторському праві та залежать від волі автора, хоча після виникнення мають самостійних характер. Варто звернути увагу на те, що поняття «суміжних прав» використовується не всіма країнами. Так, англосаксонській правовій системі воно невідоме, та не зважаючи на це, права виконавців та виробників фоно-, відеограм та організацій мовлення належним чином захищені законодавством про авторське право. Вітчизняне законодавство визнає суб'єктами суміжних прав: виконавців, виробників фонограм та відеограм, програм та організацій мовлення, а також спадкоємців та осіб, що на законних підставах отримали суміжні майнові права. Для прикладу, це диригент та музиканти, що виконали музичний твір, студія звукозапису, яка записала виконання співака, або телекомпанія, що здійснює трансляцію програми, та їх правонаступники. Варто зазначити, що в Україні вперше суміжні права отримали правову регламентацію з прийняттям Закону України «Про авторське право та суміжні права» 1994 року. Разом з тим, з швидким розвитком технічних засобів правова охорона суміжних прав постійно розвивається та розширюється.

3. Співавторство: поняття та види.

Стаття 13. Співавторство 1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку. 2. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. 3. Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю. 4. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. 5. Зазначені положення не поширюються на випадки оприлюднення чи надання інформації на підставі Закону України "Про доступ до публічної інформації". Твір вважається створеним у співавторстві, якщо: • твір є результатом спільної творчої праці співавторів. Не визнаються співавторами особи, які надавали організаційну, технічну допомогу (друкарки, консультанти) та матеріальну допомогу; • твір, створений у співавторстві, є єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле, і вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідним внесення змін до інших частин або унеможливлює його вико- ристання за призначенням. Наприклад, якщо з енциклопедії, написаної співавторами, виключити частини, унеможливлюється використання енциклопедії; • твір створений на підставі угоди (договору) про співавторство, укладеної за взаємним волевиявленням сторін; такий договір повинен регулювати правовідносини між співавторами, порядок використання їхніх імен, прізвищ чи псевдонімів, розподіляти обов'язки співавторів, містити положення стосовно розміру і порядку виплати винагороди за використання твору. Відповідна угода (договір) може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. За статтею 436 ЦК України у разі відсутності такої угоди (договору) і якщо жодних інших угод між співавторами не укладалося, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. ЦК України розрізняє нероздільне і роздільне співавторство. Нероздільне співавторство існує, коли твір, створений двома або більше співавторами, є єдиним цілим, його частини не мають самостійного значення (наприклад, літературні твори братів Капранових). При роздільному співавторстві твір є єдиним цілим, однак його частини, створені різними співавторами, мають самостійне значення (наприклад, збірник поезії, в якому зазначаються автори окремих поетичних творів). У такому випадку кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Прикладом нероздільного співавторства є авторське право на інтерв'ю. Від співавторства слід відрізняти співробітництво, коли кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі, якщо інше не визначено договором.

9. Майнові права автора твору. Строк чинності майнових прав.

Стаття 15. Майнові права автора 1. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права інтелектуальної власності на твір визначені у ст. 440 ЦК України як: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3)право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Формулювання змісту зазначених норм практично збігаються. Закріплюючи право на використання твору у спеціальному законі підкреслено його виключний характер, що вказує на приналежність права виключно його носію, а саме — автору (його спадкоємцям, правонаступникам, до яких майнове право перейшло на законних підставах). У ст. 440 ЦК України виключне право дозволяти використання твору розглядається як окреме право щодо права забороняти використання твору. У Законі виключне право на дозвіл або заборону використання твору поєднуються в одному повноваженні. У ЦК України йдеться про право перешкоджати неправомірному використанню твору, що є ширшим за своїм змістом, ніж право забороняти використання. У обох випадках перелік майнових прав автора є невичерпним. Інші майнові права автора можуть встановлюватися законом. Отже, порівняльний аналіз змісту обох нормативних актів, що визначають майнові права автора, показує певну їх відмінність, якої не повинно би бути. Загалом дублювання норм у різних нормативних актах не є прикладом ефективності законодавчої техніки і певною мірою утруднює як вивчення, так і практичне застосування таких законодавчих положень. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. 2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. 3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним. 4. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. 5. За винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування. Стаття 28. Строк дії авторського права 1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору. 2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею. 3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті. 4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. 5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору. 6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. 7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. 8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений. 9. Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія. 10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстроково.

16. Авторське право на фотографію.

Дуже часто фотозображення, особливо якщо його розміщено в мережі Інтернет, тим більше, коли його розміщено в соціальних мережах, вважають об'єктом, який можна використовувати для будь-яких цілей без будь-яких обмежень. Багато людей, зокрема у сфері медіа, переконані, що, якщо фотозображення викладено в мережу Інтернет, автор такого зображення надав дозвіл на його вільне використання. Проте таке ставлення є помилковим, бо закон каже інше. Пункт 10 частини першої статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зараховує фотографічні твори, зокрема твори, виконані способами, подібними до фотографії, до об'єктів авторського права. Виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами відповідно до частини першої статті 15 закону належить автору. Частина перша статті 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" каже, що автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства), за відсутності доказів іншого. Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення творів лише у випадках, передбачених у статті 21 Закону України "Про авторське право і суміжні права". І ці випадки досить обмежені. Відповідно до підпункту "а" частини першої статті 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права" повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної пресінформації, не належать до об'єктів авторського права. На підставі цього часто пояснюється використання так званого "репортажного" фото без згоди автора і без повідомлення його авторства. Таке тлумачення є неправильним. Судова практика показує, що під час захисту авторського права на фотографії будь-яка світлина вважається об'єктом авторського права, створеного творчою працею, і підпадає під охоронювані законом об'єкти авторського права. Лише у випадках, коли буде доведено, що фотографія зроблена автоматичними пристроями без використання творчої праці людини (наприклад, результати автоматичної фотофіксації порушень правил дорожнього руху, кадри з відеофіксації камер зовнішнього спостереження тощо) суди можуть визнати, що в цьому разі фотографія не є об'єктом авторського права. Тож фотографія - об'єкт авторського права, що охороняється законом, і використання світлини без згоди автора в сюжеті телеорганізації є порушенням законодавства про авторське право.

28. Види промислових зразків. Особливості правової охорони незареєстрованих промислових зразків.

Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнок) чи комбінованими. Об'ємні промислові зразкиявляють собою композицію, в основі якої лежить об'ємно-просторова структура. Наприклад, зовнішній вигляд меблів, машин, приладів і ін. Площинні промислові зразкиявляють собою композицію, в основу якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, що не може сприймаються візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд килима, хустки, тканини й ін. Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивим об'ємним і площинним зразкам. Наприклад, зовнішній вигляд інформаційної, виставочної конструкції, будівельної лицювальної плитки й ін. Стаття 5. Умови надання правової охорони 4. Промисловий зразок може одержати правову охорону як: зареєстрований промисловий зразок, якщо його внесено до Реєстру в порядку, передбаченому цим Законом, або якщо йому надано правову охорону в Україні відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; незареєстрований промисловий зразок, якщо його доведено до загального відома в порядку, передбаченому цим Законом. 5. Набуття прав на зареєстрований промисловий зразок засвідчується свідоцтвом, в якому наводиться внесене до Реєстру зображення промислового зразка. Набуття права на промисловий зразок, що має міжнародну реєстрацію, не вимагає засвідчення свідоцтвом. Строк чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок становить п'ять років від дати подання заявки до НОІВ і подовжується НОІВ за клопотанням власника промислового зразка на один або більше п'ятирічних строків, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 24 цього Закону. Загальний строк чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок не може становити більш як 25 років від дати подання заявки. Порядок подовження строку чинності майнових прав на зареєстрований промисловий зразок встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Чинність майнових прав на зареєстрований промисловий зразок припиняється достроково за умов, визначених статтею 24 цього Закону. 6. Строк правової охорони незареєстрованого промислового зразка становить три роки від дати його доведення до загального відома на території України. 7. Обсяг правової охорони, що надається на зареєстрований промисловий зразок, визначається зображенням промислового зразка, внесеного до Реєстру. Обсяг правової охорони промислового зразка включає будь-який інший промисловий зразок, що не справляє на інформованого користувача відмінного загального враження. Для визначення обсягу правової охорони береться до уваги ступінь свободи автора під час створення промислового зразка.

6. Твори, які не є об'єктами авторського права

Стаття 10. Об'єкти, що не охороняються Не є об'єктом авторського права: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; б) твори народної творчості (фольклор); в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; д) грошові знаки; е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду). Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д" частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону. У літературі зазначають, що не охороняються також і ті об'єкти, щодо яких сплив строк їх правової охорони. Таке судження помилкове, адже у ст. 28 Закону «Про авторське право і суміжні права» йдеться про строки дії авторського права не загалом як такого, а саме майнового права. Закінчення строку його дії означає, що твір переходить у суспільне надбання (ст. 30 Закону). Дійсно такі твори можуть вільно, без будь-чиєї згоди, використовуватися будь-якою особою, але з дотриманням особистих немайнових прав автора. Тому стверджувати про відсутність правової охорони авторського права у таких випадках не можна. Особисті немайнові права автора не мають строків правової охорони.

35. Права та обов'язки власника свідоцтва на торговельну марку. Використання знака для товарів і послуг. Дії, які не визнаються порушенням прав власника свідоцтва на торговельну марку.

Стаття 16. Права, що випливають із свідоцтва 1. Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. 2. Свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом. 3. Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. 4. Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки. 5. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою. 6. Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання торговельної марки для товару, введеного під цією торговельною маркою в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; використання під час торгівлі позначень, що стосуються виду, якості, кількості, призначення, цінності, географічного походження, часу виробництва товарів чи надання послуг або інших характеристик товарів чи послуг, за умови відсутності ознак порушення прав власника свідоцтва на торговельну марку; використання під час торгівлі торговельної марки, якщо вона необхідна для вказівки на призначення товару чи послуги, зокрема як додаткового обладнання чи запасних деталей, за умови що таке використання здійснюється відповідно до чесної підприємницької практики; застосування торговельної марки у порівняльній рекламі виключно для вирізнення товарів і послуг з метою об'єктивного підкреслення їх відмінностей, за умови що таке застосування здійснюється відповідно до чесної підприємницької практики та з дотриманням положень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; некомерційне використання торговельної марки; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес; використання торговельної марки у порівняльній рекламі, що здійснюється відповідно до законодавства про рекламу, про захист від недобросовісної конкуренції та не відноситься до нечесної підприємницької практики. Виключне право власника свідоцтва на торговельну марку, що містить географічне зазначення, забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку не поширюється на добросовісне використання іншими особами відповідної географічної назви. 7. Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг на підставі договору. 8. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. 9. Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на торговельну марку або видачу ліцензії на використання торговельної марки. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в Бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених НОІВ, з одночасним внесенням їх до Реєстру. За опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку повністю і видачу ліцензії на використання торговельної марки, а також запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори. У разі опублікування відомостей про передачу права власності на торговельну марку стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг НОІВ видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва. 10. Власник свідоцтва має право проставляти поряд із торговельною маркою попереджувальне маркування у вигляді латинської літери "R", обведеної колом, яке вказує на те, що цю торговельну марку зареєстровано в Україні. 11. Власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свою торговельну марку поряд із торговельною маркою зазначених осіб, а також замість їх торговельної марки. Стаття 17. Обов'язки, що випливають із свідоцтва Власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

41. Права, що випливають із реєстрації географічного зазначення та/або права на його використання та порядок припинення правової охорони географічного зазначення.

Стаття 17. Права, що випливають із реєстрації географічного зазначення 1. Права, що випливають із реєстрації географічного зазначення, діють з дати реєстрації географічного зазначення. 2. Реєстрація географічного зазначення надає право особам, зазначеним у статті 9 цього Закону: а) використовувати географічне зазначення; б) вживати заходів щодо заборони використання географічного зазначення особами, які не мають на це право; в) провадити діяльність із забезпечення відповідності товару, для якого зареєстровано географічне зазначення, специфікації товару, погодженій спеціально уповноваженим органом, або документу, визначеному частиною шостою статті 10 цього Закону; г) поширювати інформацію та провадити іншу діяльність, спрямовану на повідомлення споживачам про особливі якості товару, для якого зареєстровано географічне зазначення; ґ) інші права, визначені законодавством про правову охорону географічних зазначень. 3. Використанням зареєстрованого географічного зазначення визнається: а) нанесення його на товар або на етикетку; б) нанесення його на упаковку товару, застосування в рекламі; в) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар. 4. Зареєстроване географічне зазначення захищається від таких дій, якщо інше не передбачено цим Законом: а) будь-яке пряме чи опосередковане комерційне використання зареєстрованого географічного зазначення для товару, який не охоплюється реєстрацією географічного зазначення і є подібним до товару, для якого зареєстровано географічне зазначення, або якщо таке використання призводить до зловживання репутацією географічного зазначення, у тому числі якщо такий товар використовується як складова іншого товару; б) будь-яке неправомірне використання або імітація, або інше втілення зареєстрованого географічного зазначення, навіть якщо зазначається справжнє місце походження товару або якщо зареєстроване зазначення перекладається, викладається у транскрипції або транслітерації чи супроводжується словами "стиль", "тип", "спосіб", "який вироблений у", "імітація", "смак", "подібний" тощо, у тому числі якщо такий товар використовується як складова іншого товару; в) будь-яке інше хибне або таке, що може ввести в оману щодо джерела походження, сутності або істотних якостей товару, використання географічного зазначення на внутрішньому або зовнішньому упакуванні, рекламних матеріалах або документах, що стосуються відповідного товару, а також упакування товару в тару, яка може викликати хибне уявлення щодо його походження; г) будь-яке інше використання, яке може ввести в оману споживача щодо дійсного походження товару. З урахуванням інтересів зацікавлених виробників і з метою запобігання введенню в оману споживачів щодо сутності товару, географічного місця походження товару або його меж зареєстровані омонімічні географічні зазначення використовуються відповідно до спільно визначених зацікавленими виробниками практичних умов використання, відповідно до яких такі географічні зазначення відрізняються одне від одного. Якщо зареєстроване географічне зазначення міститься у заявці на видачу свідоцтва України на торговельну марку (знак для товарів і послуг) або у відповідному свідоцтві, це є підставою для відмови в наданні правової охорони торговельній марці (знаку для товарів і послуг) або підставою для визнання відповідного свідоцтва недійсним у порядку, передбаченому законодавством. Заходи щодо захисту зареєстрованого географічного зазначення вживаються органами державної влади у межах їхньої компетенції, а також особами, які мають право використовувати зареєстроване географічне зазначення. 5. Особи, які мають право використовувати зареєстроване географічне зазначення, не мають права забороняти іншим особам: а) використовувати географічне зазначення для товару, введеного із таким зазначенням у вільний оборот особою, яка має право використовувати зареєстроване географічне зазначення; б) добросовісне використання ними своїх імен чи адрес; в) добросовісне використання назви сорту рослин чи породи тварин; г) використовувати незареєстроване омонімічне географічне зазначення: протягом п'яти років з дати, наступної за датою реєстрації географічного зазначення, якщо було подано заперечення відповідно до частини шостої статті 11 цього Закону, в якому зазначено про проблему, яка виникає у зв'язку з ідентичністю географічних зазначень, та якщо така реєстрація може спричинити ризик існування товару, який безперервно і добросовісно вводився в цивільний оборот не менш як протягом п'яти років до дати публікації специфікації товару, здійсненої відповідно до частини одинадцятої статті 11 цього Закону; протягом п'ятнадцяти років з дати, наступної за датою реєстрації географічного зазначення, якщо було подано заперечення відповідно до частини шостої статті 11 цього Закону, в якому зазначено про проблему, що виникає у зв'язку з ідентичністю географічних зазначень, та якщо омонімічне найменування використовувалося безперервно і добросовісно не менш як протягом двадцяти п'яти років до дати подання заявки на реєстрацію відповідного географічного зазначення, а також існують докази того, що ціллю такого використання не було отримання прибутку за рахунок репутації зареєстрованого географічного зазначення і що споживач не був або не міг бути введеним в оману щодо дійсного походження товару. Використання незареєстрованого географічного зазначення дозволяється виключно у разі, якщо назва країни походження чітко і помітно зазначена на етикетці; ґ) використовувати торговельну марку, яка була добросовісно зареєстрована чи заявлена на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг до дати подання заявки на реєстрацію цього географічного зазначення, навіть якщо таке використання підпадає під один із випадків, передбачених пунктами "а"-"г" частини четвертої цієї статті. 6. Особи, які мають право використовувати зареєстроване географічне зазначення, мають право наносити поряд із географічним зазначенням попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстровано в Україні. Для попереджувального маркування назви місця походження товару застосовується обведена овалом абревіатура "НМП". Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстрована в Україні назва місця походження товару". Для попереджувального маркування географічного зазначення застосовується обведена овалом абревіатура "ГЗ". Замість цього маркування або разом із ним може наноситися текст: "Зареєстроване в Україні географічне зазначення". 7. Особи, які мають право використовувати зареєстроване географічне зазначення, не можуть: а) видавати ліцензію на використання географічного зазначення; б) забороняти (перешкоджати) спеціально уповноваженим органам здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих якостей та інших характеристик, на підставі яких зареєстровано географічне зазначення; в) забороняти іншим особам, визначеним статтею 9 цього Закону, здійснювати права, встановлені цією статтею. 8. Спеціально уповноважені органи мають право здійснювати контроль за наявністю в товарі особливих якостей та інших характеристик, відомості про які внесено до Реєстру. Такий контроль включає: перевірку товару на відповідність специфікації товару, передбаченій статтею 9-1 цього Закону, або документу, передбаченому частиною шостою статті 10 цього Закону; відстежування використання зареєстрованих географічних зазначень на товарах, введених у цивільний оборот, з метою недопущення випадків, передбачених частиною четвертою статті 17 цього Закону. Законодавством про правову охорону географічних зазначень можуть бути передбачені інші заходи контролю Стаття 19.Підстави для визнання недійсною та припинення правової охорони географічного зазначення 1. Правова охорона географічного зазначення визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення. 2. Правова охорона географічного зазначення припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення. Стаття 20. Визнання реєстрації географічного зазначення недійсною 1. Реєстрація географічного зазначення може бути визнана судом недійсною якщо вона здійснена з порушенням умов, визначених статтями 7-9 цього Закону. Визнана недійсною реєстрація географічного зазначення вважається такою, що не набрала чинності, з дати його реєстрації. 2. При визнанні реєстрації географічного зазначення недійсною НОІВ повідомляє про це у Бюлетені. Стаття 21.Припинення дії реєстрації географічного зазначення та права на його використання 1. Дія реєстрації географічного зазначення може бути припинена судом у разі, якщо: а) спеціально уповноваженим органом встановлено, що внаслідок зміни або втрати особливих природних та/або людського факторів, характерних для визначеної абзацами четвертим і десятим статті 1 цього Закону географічної території, стало неможливим виробляти товари, які відповідають специфікації товару або документу, передбаченому частиною шостою статті 10 цього Закону; б) географічне зазначення не використовується протягом семи років з дати публікації відомостей про реєстрацію географічного зазначення або з іншої дати після такої публікації. Таке припинення здійснюється за заявою будь-якої заінтересованої особи. 2. Дія реєстрації географічного зазначення, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження або на підставі міжнародного договору України. Розділ VI ЗАХИСТ ПРАВ, ЩО ВИПЛИВАЮТЬ З РЕЄСТРАЦІЇ ГЕОГРАФІЧНОГО ЗАЗНАЧЕННЯ Стаття 23. Порушення прав, що випливають з реєстрації географічного зазначення 1. Будь-яке посягання на права, що випливають з реєстрації географічного зазначення, передбачені статтею 17 цього Закону, тягне за собою відповідальність згідно із законом. 2. На вимогу будь-якої особи, яка має право використовувати географічне зазначення, або органу державної влади таке порушення повинно бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Стаття 25. Способи захисту прав 1. Захист прав на географічне зазначення здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку. 2. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: правомірність реєстрації географічного зазначення; встановлення факту використання географічного зазначення; порушення прав, що випливають з реєстрації географічного зазначення; компенсації.

36. Припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг; визнання свідоцтва недійсним.

Стаття 18. Припинення дії свідоцтва 1. Власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до НОІВ. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в Бюлетені. 2. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Клопотання про продовження дії свідоцтва та збір за кожне продовження строку дії свідоцтва мають надійти до НОІВ до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом шести останніх його місяців. Збір за продовження дії свідоцтва може бути сплачено, а клопотання про продовження дії свідоцтва - надійти до НОІВ протягом шести місяців після встановленого строку. У цьому разі розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. Дія свідоцтва припиняється з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено. 3. Дія свідоцтва припиняється за рішенням суду: у зв'язку з перетворенням торговельної марки в загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг після дати публікації відомостей про видачу свідоцтва; якщо внаслідок використання торговельної марки власником свідоцтва або з його дозволу іншою особою вона може ввести громадськість в оману, зокрема щодо походження, якості або географічного походження товарів і послуг, для яких вона була зареєстрована. Якщо підстави для припинення дії свідоцтва поширюються на деякі товари чи послуги, дія свідоцтва припиняється лише щодо таких товарів чи послуг. 4. Якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг безперервно протягом п'яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або якщо використання торговельної марки призупинено з іншої дати після цієї публікації на безперервний строк у п'ять років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. Для цілей застосування цього пункту датою, з якої повинно розпочинатися використання торговельної марки за міжнародною реєстрацією, є дата публікації в 53. Припинення дії свідоцтва на знак для товарів і послуг; визнання свідоцтва недійсним. Бюлетені НОІВ відомостей про надання правової охорони торговельній марці за міжнародною реєстрацією в Україні. У такому разі дія свідоцтва або дія міжнародної реєстрації в Україні може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва чи міжнародної реєстрації не зазначить поважні причини такого невикористання. Такими поважними причинами є обставини, що перешкоджають використанню торговельної марки незалежно від волі власника свідоцтва чи міжнародної реєстрації, зокрема обмеження імпорту чи інші вимоги до товарів і послуг, встановлені законодавством. Для цілей цього пункту використанням торговельної марки власником свідоцтва вважається також використання її з дозволу власника свідоцтва іншою особою. Використання торговельної марки особою, яка має право використовувати колективну марку, вважається використання власником свідоцтва. Дію свідоцтва не може бути припинено, якщо у строк від закінчення п'ятирічного строку невикористання торговельної марки до подання позову про дострокове припинення дії свідоцтва почалося чи відновилося її використання, крім випадку, коли підготовка до початку використання або відновлення використання торговельної марки розпочалися протягом трьох місяців до подання такого позову та після того, як власник свідоцтва довідався про можливість його подання. Стаття 19. Визнання свідоцтва недійсним 1. Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованої торговельної марки умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення торговельної марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. 2. При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними НОІВ повідомляє про це у своєму Бюлетені. 3. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності з дати, наступної за датою подання заявки. 4. Особа, яка є власником торговельної марки в іноземній державі, право на яку набуто в Україні її агентом або представником без її дозволу, може вимагати визнання свідоцтва на таку торговельну марку недійсним або передання їй прав на таку торговельну марку, якщо агент або представник не обґрунтує свої дії відповідними доказами. 5. Якщо свідоцтво визнано недійсним і судом встановлено, що заявка була подана з порушенням прав інших осіб, суд може постановити рішення про відшкодування власником свідоцтва збитків особі, якій були завдані збитки діями внаслідок реєстрації торговельної марки з порушенням її прав.

25. Припинення дії патенту та визнання прав на винахід, корисну модель недійсними.

Стаття 32. Припинення державної реєстрації винаходу (корисної моделі) 1. Володілець патенту в будь-який час може відмовитися від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), повністю або частково в межах опублікованої формули винаходу (корисної моделі) на підставі заяви, поданої до НОІВ. Часткова відмова від прав здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. НОІВ проводить експертизу винаходу з новою редакцією формули на відповідність вимогам цієї статті та статті 7 цього Закону. За проведення експертизи сплачується збір. Повна або часткова відмова від прав набирає чинності від дати публікації відомостей про це в Бюлетені. Форма заяви та порядок її розгляду визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За подання заяви сплачується збір. Не допускається повна або часткова відмова від прав, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі), без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в НОІВ, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що випливають з державної реєстрації винаходу (корисної моделі). 2. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання їх чинності. Річний збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) сплачується за кожний рік його дії починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до НОІВ не пізніше 4 місяців від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до НОІВ до кінця поточного року чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) за умови сплати збору протягом його останніх 4 місяців. Чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) може бути сплачений протягом 12 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, НОІВ публікує у Бюлетені інформацію про припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель). Збір за підтримку чинності майнових прав інтелектуальної власності на секретний винахід (секретну корисну модель) не сплачується. Якщо строк сплати збору за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) пропущений, права заявника щодо патенту відновлюються, за умови що протягом 12 місяців після спливу строку буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за подання такого клопотання і збір за підтримання чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель). Інформацію про відновлення прав заявника щодо патенту НОІВ публікує в Бюлетені. Стаття 33.Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними в судовому порядку 1. Права на винахід (корисну модель) можуть бути визнані в судовому порядку недійсними повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені статтею 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог частини другої статті 37 цього Закону; г) державної реєстрації винаходу (корисної моделі) внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. 3. При визнанні прав на винахід (корисну модель) недійсними повністю або частково в судовому порядку НОІВ повідомляє про це у Бюлетені. 4. Права на винахід (корисну модель), визнані недійсними повністю або частково в судовому порядку, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу (корисної моделі). Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними частково здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. Стаття 33-1. Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними Апеляційною палатою 1. Будь-яка особа може подати до Апеляційної палати обґрунтовану заяву про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними повністю або частково з підстав невідповідності винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, визначеним цим Законом. Заяву може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного), який діє на підставі довіреності. Визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними частково здійснюється шляхом виключення незалежних пунктів формули або виключення одного чи декількох незалежних пунктів формули та підпорядкованих таким незалежним пунктам залежних пунктів, або шляхом внесення змін до незалежного (незалежних) пункту (пунктів), за умови що таке виключення та (або) зміна призводять до зменшення обсягу правової охорони, що надається державною реєстрацією. Зміни до незалежного пункту формули можуть вноситися шляхом зміни наявних у такому пункті формули ознак або внесення до нього ознак. При цьому вноситися можуть лише ознаки, наявні у підпорядкованих такому незалежному пункту залежних пунктах формули. 2. Заява про визнання прав на винахід недійсними може бути подана до Апеляційної палати протягом дев'яти місяців з дати публікації відомостей про державну реєстрацію винаходу. За подання заяви сплачується збір. Заява вважається поданою в разі надходження збору на рахунок НОІВ. 3. Заява про визнання прав на корисну модель недійсними може бути подана до Апеляційної палати протягом усього строку чинності майнових прав на корисну модель та після припинення їх чинності. За подання заяви сплачується збір. Заява вважається поданою в разі надходження збору на рахунок НОІВ. 4. Сторонами розгляду справи про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними в Апеляційній палаті є особа, яка подала заяву про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними, та володілець патенту. 5. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед Апеляційною палатою їх переконливості. 6. Апеляційна палата не перевіряє достовірність наданих доказів, а відповідальність за достовірність наведеної інформації несе особа, яка її надала. У разі виникнення у колегії Апеляційної палати обґрунтованих сумнівів щодо достовірності інформації, наведеної в наданих документах, колегія має право запитати підтвердження зазначеної інформації. 7. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 8. Вимоги до заяви про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними, умови та порядок її розгляду визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. 9. Заява про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними розглядається згідно з регламентом Апеляційної палати протягом чотирьох місяців з дня надходження заяви, за умови сплати збору за її подання. Цей строк може бути продовжено на два місяці за заявою сторони розгляду заяви про визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними та за умови сплати збору. Строк розгляду заяви може бути зупинено з підстав, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, але не більше ніж на два місяці. 10. За результатами розгляду заяви Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом НОІВ та надсилається сторонам. 11. Сторони можуть оскаржити затверджене НОІВ рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати його одержання. 12. Рішення Апеляційної палати набирають чинності з дати затвердження наказом НОІВ та підлягають оприлюдненню в повному обсязі на офіційному веб-сайті НОІВ. У разі визнання прав на винахід (корисну модель) недійсними НОІВ повідомляє про це у Бюлетені. 13. Права на винахід (корисну модель), визнані недійсними Апеляційною палатою, вважаються такими, що не набрали чинності, з дня, наступного за днем державної реєстрації винаходу (корисної моделі)

5. Об'єкти авторського права. Ознаки. Види.

Творча діяльність особи знаходить свій прояв у різних галузях: літературі, мистецтві, архітектурі, театрі, кіно та інші. Результатом творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва. Законодавство про авторське право визначає, що охороні підлягають всі твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, цінності, жанру, обсягу, мети, засобу чи форми вираження (ст. 8 Закону, ст. 433 ЦКУ). Таким чином, головним є те, що твір - це результат творчої діяльності, виражений в об'єктивній формі. В існуючому законодавстві немає визначення поняттю «твір», але вказується на його ознаки. Перш за все, твір є результатом творчої діяльності. Показником творчого характеру твору, на думку багатьох вчених, є його оригінальність. Воно може виражатися у новому змісті, новій формі, ідеї, концепції та ін. В цьому сенсі кожний твір є новим, оригінальним,неповторним. Другою ознакою твору є наявність об'єктивної форми. Твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій об'єктивній формі (що робить його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об'єктивна форма твору тісно пов'язана з можливістю його відтворення. Авторське право охороняє форму вираження твору, воно не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, концепції тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені у творі. Перш за все усі твори поділяються на три групи: твори науки, літератури, мистецтва. Під творами науки розуміють будь-які твори, основний зміст яких складається із створення і систематизації об'єктивних знань про дійсність. Творами літератури вважаються художні твори, виражені у словесній формі. Твори мистецтва - це усі інші твори художньої творчості, в тому числі твори архітектури, живопису, графіки. Залежно від форми вираження вони поділяються на письмові та усні. Крім того, твори можуть бути зафіксовані в іншій об'єктивній формі - плівки, грампластинки, магнітні диски і т.п. До усних творів належать промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо. Ці твори теж охороняються законом. Однак твір, виражений в усній формі, захистити досить складно. У разі порушення авторських прав автору, який немає такого усного твору на матеріальному носії, дуже важко довести факт порушення. Такий твір практично неможливо захистити від неправомірних дій та від перекручень. Тому слід уникати усної форми твору. Усі інші твори відносяться до письмових. Важливе значення має поділ творів на опубліковані та неопубліковані. Законодавець поділяє твори також на оприлюднені та не оприлюднені. При усій схожості цих понять, вони не є тотожними. Розглянемо кожне з цих понять. Відповідно до закону оприлюдненим твір стає тоді, коли за згодою автора або іншого суб'єкта авторського права здійснюється дія, що вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо. Опублікуванням твору вважається випуск в обіг примірників твору за згодою автора або іншого суб'єкта авторського права у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки з урахуванням характеру твору. Таким чином, незважаючи на схожість цих понять, вони не збігаються за змістом. Ще одним критерієм поділу творів на окремі види є ступінь самостійності твору. За цим критерієм твори поділяються на оригінальні (самостійні) і залежні (похідні). Оригінальним вважається твір, усі елементи якого створені самим автором. Відповідно до законодавства до елементів, що охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма) та система образів (внутрішня форма). Зміст твору, що не пов'язаний з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений (тема, сюжет, матеріал), але має нову форму, визнається оригінальним. Об'єктами авторського права є і так звані похідні твори. Похідний твір - це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні (анотації, адаптації, аранжування, обробка фольклору та інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову. Похідні твори охороняються, якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору. Велике практичне значення має поділ творів на службові та неслужбові. Службовий твір - це твір, створений автором згідно з виконанням службових обов'язків, відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Особливості службового твору такі: 1) авторське право на такий твір належить автору; 2) право на використання службового твору належить роботодавцю, з яким автор знаходиться у трудових відносинах, якщо в трудовому договорі не передбачено інше; 3) розмір авторської винагороди за кожний вид використання службового твору визначається договором між автором і роботодавцем; 4) відносини між автором службового твору і роботодавцем визначаються трудовим договором (контрактом). Стаття 8. Об'єкти авторського права 1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. 2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). 3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

20. Захист авторських та суміжних прав. Загальні та спеціальні способи захисту авторських і суміжних прав. Порядок захисту.

Чинне законо- давство України містить широкий перелік способів захисту, які мо- жуть застосовуватися при невизнанні, оспорюванні чи порушенні авторського права і суміжних прав. Визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України, пункт «а» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Визнання права означає підтвердження, констатацію наявності вже наявного права, яке виникло на законній підставі, але не визнане одним з учасників правовідносин. Визнання права як спосіб захисту авторського права чи суміжних прав реалізовується лише в юрисдикційній формі. У процесі розгляду справи суд встановлює наявність чи відсутність певних фактів у спірних правовідносинах, досліджує їх і на цій підставі констатує, підтверджує, визнає певне право за відповідною особою, але не створює його. Авторське право виникає в силу факту створення твору, суміжні права - внаслі- док першого здійснення виконання твору, вироблення фонограми, виробництва відеограми, першого здійснення програми (передачі) організації мовлення, однак не у зв'язку із розглядом справи судом та не випливає із судового рішення. Суд лише підтверджує наяв- ність чи відсутність спірного права. Припинення дії, яка порушує право чи створює загрозу його порушення (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України, пункт «б» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Метою цього способу захисту є повернення до безперешкодного здійснення відповідним суб'єктом своїх прав, що може бути реалізовано шляхом примушення чи спонукання порушника припинити дії, які порушують авторське право та/або суміжні права чи створюють загрозу його порушення, або попередити такі дії. Часто за допомогою припинення дії, яка порушує право чи створює загрозу його порушення, усуваються перешкоди у здійсненні авторського права чи суміжних прав, які створює порушник: саме по собі порушення не позбавляє особу суб'єктивного права, але за- важає нормально його використовувати. Умовою для застосування зазначеного способу захисту необхідними є порушення авторського права чи суміжних прав, яке триває у часі, чи наявність незавершеної дії, яка утворює реальну загрозу такого порушення. Якщо правопорушення відбулося, але вже закінчене, якщо дія не створює загрози порушення права чи вже вчинена, підстав для пред'явлення зазначених позовних вимог не буде. Відновлення становища, яке існувало до порушення пра- ва. Поновлення права (пункт 4 частини другої статті 16, стаття 276 ЦК України, пункти «а» і «б» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Відновлення становища, яке існувало до порушення права, можна розглядати у двох аспектах: і як мету захисту, яка досягається шляхом застосування інших способів захисту (наприклад, припинення дії, яка порушує право, призводить до відновлення становища, яке існувало до вчинення цієї дії), і як спосіб захисту. Як спосіб захисту він може застосовуватися лише тоді, коли порушене право може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Наприклад, якщо при підготовці твору до опублікування із твору без згоди автора були вилучені певні ча- стини або внесені якісь інші зміни, автор може вимагати відновлення твору в його первинному вигляді. Однак, якщо твір зі змінами, внесеними без згоди автора, вже оприлюднений та став відомим невизначеному колу осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення права, в повному обсязі стає неможливим. Відновлення становища, яке існувало до порушення права, можливе лише за умови порушення права, однак не його невизнання чи оспорювання. При застосуванні цього способу захисту наявність авторського права чи суміжних прав не викликає сумнівів, жод- на особа не заперечує проти існування цього права у відповідного суб'єкта, однак вчинення однією особою певних дій призвело до по- рушення авторського права та/або суміжних прав іншої особи. Поновлення права, як спосіб захисту, закріплене нормами ЦК України та Закону України «Про авторське право і суміжні права». При цьому у статті 276 ЦК України йдеться про поновлен- ня порушеного особистого немайнового права фізичної особи, а Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає у статті 52 можливість поновлення права, не обмежуючи сферу за- стосування цього способу захисту тільки особистими немайнови- ми авторськими та/або суміжними правами. Потреба у поновленні права може виникнути тоді, коли в силу вчиненого порушення право частково чи повністю припиняється, суб'єкт авторського права та/або суміжних прав втрачає можливість користуватися своїм правом, а шляхом поновлення права відбувається повернення юридичної можливості діяти в сво- їх інтересах, яка існувала до позбавлення особи права. Поновлення права як спосіб захисту авторського права та/ або суміжних прав може застосовуватися за сукупності таких умов: 1) порушення права вже відбулося - у випадку загрози порушен- ня, невизнання чи оспорювання права цей спосіб застосовуватися не може; 2) порушення права відбулося внаслідок рішення, дії або бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи. Відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України, пункт «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Стаття 22 ЦК України конкретизує, що збитками є: • втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або по- шкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); • доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушене (упущена вигода). Втрати, понесені внаслідок знищення або пошкодження речі, означають припинення існування речі або ж часткову втрату нею своїх властивостей. У сфері авторського права такі втрати означа- ють знищення або пошкодження твору, який існує в єдиному або в незначній кількості примірників, коли кожен примірник є окремим результатом творчої діяльності автора (скульптура, картина, твір ужиткового мистецтва тощо), а відновлення твору не можна здійс- нити простим промисловим способом. Майбутні витрати є порівняно новою категорією для вітчиз- няного законодавства та означають ті витрати, які неминуче мають бути понесені, інакше порушене право не буде відновлене. Такими витратами можуть бути витрати на відновлення твору, фонограми, відеограми, витрати на усунення змін, внесених в об'єкти авторсько- го права та/або суміжних прав без дозволу відповідного суб'єкта. Відшкодування упущеної вигоди як вид майнової шкоди ба- зується на принципі повноти цивільно-правової відповідальності. В результаті неправомірних дій порушника втрачається реальна можливість отримання доходів, чим змінюється нормальний роз- виток соціально-суспільних відносин і безпосередньо порушу- ються зобов'язально-правові норми ЦК України. Упущена вигода відрізняється від реальних збитків тим, що останні характеризу- ються зменшенням наявного майна (проведені витрати, знищення або пошкодження речі), в той час як у разі упущеної вигоди на- явне майно не збільшилося, хоча могло б збільшитися, якби не правопорушення. У сфері захисту авторського права і суміжних прав відповід- но до статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» відшкодування майнової шкоди полягає у можливості: • стягнення реального розміру спричиненої шкоди шляхом відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; • або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права чи суміжних прав; • або виплати автору чи іншій особі, яка має авторське право, суб'єкту суміжних прав компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Закон розмежовує зазначені способи відшкодування майно- вої шкоди та передбачає можливість застосування щодо одного і того ж порушення майнових авторських прав лише одного зі спо- собів відшкодування майнової шкоди. Така позиція певною мірою випливає з мети розглядуваного способу захисту, якою є грошове відновлення стану автора чи іншої особи, яка має авторське право, створення такого стану, в якому суб'єкт авторського права знахо- дився б, якби порушення його права не відбулося. Цей принцип ґрунтується на нормі статті 22 ЦК України, відповідно до якої май- нова шкода відшкодовується в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або біль- шому розмірі. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України, пункт «а» частини другої стат- ті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Моральна шкода - це протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці нега- тивні процеси і стани. На соціальному рівні вона виявляється як порушення гідності людини, а на особистісному виявляється як негативні психічні процеси і стани. Одним з актуальних питань інституту компенсації немайно- вої шкоди є визначення видів та форм такої компенсації. Так, від- повідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна (немай- нова) шкода повинна компенсуватися грішми, майном або в інший спосіб. Закон не дає визначення поняття «іншого способу», але він може виявлятися у наданні потерпілому безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів (санаторіїв, будинків відпочинку), на туристичну подорож, виділенні землі під садову ділянку, наданні інших благ, які викликають позитивні емоції і цим частково ком- пенсують ті негативні наслідки, яких зазнав потерпілий. Публікація в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав і судо- вих рішень щодо цих порушень (пункт «є» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). У цілому за допомогою способів захисту цивільних прав мо- жуть досягатися запобігання, припинення, усунення порушень права, його відновлення, компенсація втрат, викликаних порушен- ням права. Публікація даних про порушення авторського права та/або суміжних прав чи судового рішення щодо цих порушень виконує не тільки інформаційну функцію, повідомляючи про вже вчинене правопорушення, а й сприяє запобіганню вчиненню по- вторних порушень права цієї ж особи та інших осіб, вчиненню пра- вопорушень цим же порушником. У багатьох випадках саме дове- дення змісту судового рішення до широкої громадськості шляхом опублікування його у засобах масової інформації буде спрямоване на усунення порушень авторського права: наприклад, якщо літера- турний твір був виданий під іменем не автора, а іншої особи, і сус- пільство було повідомлене про авторство порушника в силу публі- кацій в засобах масової інформації анонсів про випуск цього твору, розміщення відомостей в межах огляду нової літератури тощо, для автора може бути важливим таке ж сповіщення про порушення його авторського права і його авторство щодо цього твору. Закріпивши цей спосіб захисту авторського права та суміж- них прав без конкретизації порядку його реалізації, законодавець залишив чимало невирішених питань. Крім відшкодування збитків як загального способу захисту порушених прав, відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав може вимагати виплати компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. Компенсація є специфічним способом захисту авторського права та суміжних прав, альтернативним відшкодуванню збитків та упущеної вигоди. Маючи таку ж мету, як і відшкодування збит- ків - відновлення майнового стану потерпілого - компенсація, на відміну від відшкодування збитків, має імовірнісний, приблизний характер. У вирішенні відповідних спорів суду слід мати на увазі таке. Хоча розмір компенсації, що підлягає стягненню, визначається в кінцевому підсумку судом, у позовній заяві має бути зазначена ціна позову в твердій сумі. Компенсація підлягає виплаті у разі доведення порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення ви- моги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинен- ня особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/ або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має врахову- ватися судом у визначенні розміру компенсації. Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав може бути підставою для стяг- нення компенсації. У визначенні розміру такої компенсації суду необхідно вихо- дити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема спра- ведливості, добросовісності та розумності.

32. Види торговельних марок. Охорона прав на добре відомий знак.

Чинним законодавством України не передбачений перелік видів торговельних марок, проте враховуючи специфіку об'єкта торговельні марки можуть бути класифіковані на словесні, зображувальні, об'ємні та комбіновані. Словесними марками є позначення, об'єктом яких можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери та цифри. Зображувальні знаки - це позначення, об'єктом яких є графічні або інші зображення. Об'ємні марки являють собою знаки, що характеризуються об'ємним, тривимірним характером, а комбіновані - являють собою поєднання вищезазначених видів. 5. Звукова торговельна марка Звукові торговельні марки найчастіше зустрічаються у медіа індустрії та використовуються в якості заставок теле або радіо-передач, що надає їм розпізнавальний характер і впізнаваність серед глядачів/слухачів. 6. Нюхова торговельна марка Запах також може бути зареєстрований як торгова марка. В українському законодавстві процедура реєстрації таких торговельних марок не прописана, проте, і не заборонена. Варто відзначити, що нюхова торговельна марка повинна, як і інші види торговельних марок, надавати товару/послузі відмінну рису. Таким чином, наприклад, запах кави, не може бути зареєстрований як торговельна марка для кави, натомість для кулькової ручки шанси реєстрації вищі. За ступенем відомості торговельні марки можна поділити на прості та добре відомі. Простими марками є будь-які позначення чи їх комбінації, які забезпечують ідентифікацію та виокремлення товарів чи послуг одних осіб від подібних товарів чи послуг конкурентів. Добре відомі - це марки, які за рішенням спеціального державного чи судового органу визнані відомими в Україні. Функції такого органу виконує Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності. Добре відомим маркам надається правова охорона без обов'язкової реєстрації у силу факту відомості. При цьому вона поширюється як на однорідні" так і на неоднорідні товари і послуги, якщо використання такої марки іншою особою може завдати шкоди правам та інтересам власнику добре відомого позначення. За кількістю правоволодільців торговельні марки можуть бути індивідуальними, що належать одній фізичній або юридичній особі та колективними, якщо єдиним власником марки є об'єднання осіб. Можливі й інші види торговельних марок. Стаття 25. Охорона прав на добре відому торговельну марку 1. Охорона прав на добре відому торговельну марку здійснюється згідно із статтею 6 bis Паризької конвенції та цим Законом на підставі визнання торговельної марки добре відомою Апеляційною палатою або судом. Торговельна марка може бути визнана добре відомою незалежно від реєстрації її в Україні. 2. При визначенні того, чи є торговельна марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання торговельної марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання торговельної марки; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого просування торговельної марки, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів та/або послуг, щодо яких торговельна марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій та/або заявок на реєстрацію торговельної марки за умови, що торговельна марка використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на торговельну марку, зокрема територія, на якій торговельну марку визнано добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з торговельною маркою. 3.Порядок визнання Апеляційною палатою торговельної марки добре відомою в Україні встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. За подання заяви про визнання торговельної марки добре відомою сплачується збір. Рішення Апеляційної палати щодо визнання торговельної марки добре відомою в Україні може бути оскаржено у судовому порядку. 4. У разі визнання торговельної марки добре відомою в судовому порядку особа, торговельна марка якої визнана добре відомою, інформує НОІВ про таке рішення. Відомості про добре відомі торговельні марки, визнані такими Апеляційною палатою або судом, вносяться НОІВ до переліку добре відомих в Україні торговельних марок та публікуються в Бюлетені. Перелік добре відомих в Україні торговельних марок має інформаційний характер, є загальнодоступним і оприлюднюється на офіційному веб- сайті НОІВ. З дати, на яку за визначенням Апеляційної палати чи суду знак став добре відомим в Україні, йому надається правова охорона така сама, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні. При цьому вона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких знак визнано добре відомим в Україні, якщо використання цього знака іншою особою стосовно таких товарів і послуг вказуватиме на зв'язок між ними та власником добре відомого знака і його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.

14. Авторське право на комп'ютерні програми.

комп'ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах); Стаття 18. Авторське право на комп'ютерні програми Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження. Зазвичай комп'ютерна програма є об'єктом авторського права, комп'ютерна програма як об'єкт авторського права повинна бути результатом саме творчої діяльності, який виражений в об'єктивній формі. Відсутність однієї з цих ознак зумовлює ненадання правової охорони такому об'єкту. Комп'ютерна програма має свою візуалізацію, зокрема, це інтерфейс веб-сайту, мобільних додатків тощо. За правовою охороною комп'ютерні програми прирівнюються до літературних творів. Комп'ютерна програма може бути складовою частиною винаходу (корисної моделі), яка виконує певну функцію в межах винайденого технічного рішення. Невирішеним на законодавчому рівні є питання щодо технічної можливості автора зазначати своє ім'я на примірнику комп'ютерної програми таким чином, щоб це могла побачити будь-яка особа, в тому числі суд при розгляді та вирішенні спору з приводу авторських прав на комп'ютерну програму. З урахуванням стрімкого розвитку цифрового середовища, розвитком ІТ-права, є потреба у вдосконаленні правового регулювання цих відносин на рівні закону (доречним було б також і наявність роз'яснень чинних норм закону вищими судовими інстанціями). Комп'ютерна програма визнається окремим об'єктом авторського права, який є відмінним і від літературного твору, і від твору мистецтва, але отримує правову охорону за аналогією з літературними творами. Авторство на комп'ютерну програму встановлюється на підставі презумпції авторства. Первинним суб'єктом авторського права є автор програми. Комп'ютерна програма може бути створена у співавторстві. У такому разі відносини між співавторами можуть бути урегульовані договором між ними про порядок здійснення майнових прав інтелектуальної власності на програму. За відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється усіма співавторами спільно. Закон «Про авторське право і суміжні права» не встановлює окремих, особливих правил щодо співавторства на комп'ютерну програму. Авторське право на комп'ютерну програму, створену у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить така програма одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна З ЯКИХ може мати ще й самостійне значення. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину програми, яка має самостійне значення. Комп'ютерна програма може бути створена у зв'язку з виконанням трудових обов'язків. У такому разі застосовуються відповідні норми про службовий твір. Майнові права на комп'ютерну програму можуть належати спадкоємцям чи іншим правонаступникам автора на підставі їх успадкування чи цивільних право- чинів з урахуванням строків чинності цих прав. Автор комп'ютерної програми має право зареєструвати своє авторство. Державна реєстрація авторського права на комп'ютерну програму здійснюється відповідно до Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір. З факту створення комп'ютерної програми її автор, як і автор будь- якого іншого об'єкта авторського права, набуває особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права визначені у ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжні права» та у ст. 438 ЦК України. Це: право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на програмі та її примірниках; забороняти зазначення свого імені (залишатися анонімом); вибирати псевдонім; вимагати збереження цілісності програми і протидіяти будь- якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні програми або будь-якому посяганню на програму як об'єкт авторського права, що може зашкодити честі і репутації автора. Тобто, особисті немайнові права автора комп'ютерної програми за їх переліком та змістом аналогічні особистим немайновим правам на будь-який інший об'єкт авторського права. Майновими правами інтелектуальної власності на комп 'ютерну програму відповідно до ст. 15 Закону та ст. 440 ЦК України є: виключне право на використання програми; виключне право дозволяти використання програми; право перешкоджати неправомірному використанню програми, у тому числі, забороняти таке використання. Способи використання комп'ютерної програми є відмінними від способів використання тих же літературних творів. Зі змісту ч. З ст. 15 Закону «Про авторське право і суміжні права» можливо встановити різні способи використання творів як об'єктів авторського права. Але не усі з перелічених способів можливо застосувати щодо комп'ютерної програми, наприклад, публічне виконання чи публічне сповіщення, включення комп'ютерної програми до збірників, антологій, енциклопедій тощо. Способами використання комп'ютерної програми можуть бути: • її відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі. Відтворення комп'ютерної програми передбачає виготовлення одного і більше її примірників у будь-якій матеріальній формі, яку може зчитувати комп'ютер; • внесення змін до коду комп'ютерної програми; • розповсюдження комп'ютерної програми; • передання її у користування на підставі договору майнового найму; • імпорт примірників комп'ютерної програми; • представлення комп'ютерної програми для широкого загалу з тим, що до неї може здійснюватися доступ з будь-якого місця і у будь-який час. Будь-яка особа, яка бажає використовувати комп'ютерну програму, повинна отримати дозвіл на таке використання. Не виключена можливість вільного користування комп'ютерною програмою. Комп'ютерна програма вільного користування (вільне (відкрите) програмне забезпечення з відкритим кодом) — це така комп'ютерна програма, яка розповсюджується на умовах договору приєднання (вільної публічної ліцензії), що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання комп'ютерної програми з будь-якою метою; доступ до вихідного коду; будь-які дослідження механізмів функціонування програми; використання механізмів (принципів) функціонування будь- яких довільних частин коду програми для створення інших програм та (або) адаптації до потреб користувача; відтворення комп'ютерної програми і розповсюдження її примірників будь-яким способом та в будь-якій формі; внесення змін і вільне розповсюдження як оригінальної комп'ютерної програми, так і зміненої, на тих самих умовах, під які підпадає і оригінальна комп'ютерна програма, якщо інше не передбачено ліцензією. Вільне використання комп'ютерної програми — це використання без дозволу автора і без виплати йому винагороди. Таке використання дозволяється у законодавчо встановлених випадках. Отже, відповідно до ст. 24 Закону особа, яка правомірно володіє правомірно виготовленим примірником комп'ютерної програми, має право без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право на цю програму: 1) внести до комп'ютерної програми зміни (модифікації) з метою забезпечення її функціонування на технічних засобах особи, яка використовує ці програми, і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення, зокрема запис і збереження в пам'яті комп'ютера, а також виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою (договором) з автором чи іншою особою, яка має авторське право. Межі внесення змін до комп'ютерної програми визначаються договором між її автором та користувачем. Тому для встановлення правомірності у діях особи щодо внесення змін у комп'ютерну програму, слід брати до уваги зміст укладеного договору; 2) виготовити одну копію комп'ютерної програми за умови, що ця копія призначена тільки для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання. При цьому копія комп'ютерної програми не може бути використана для інших, ніж зазначені, цілей, і має бути знищена у разі, якщо володіння примірником цієї комп'ютерної програми перестає бути правомірним; 3) декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду у вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою, за дотримання таких умов: а) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, раніше не була доступною цій особі з інших джерел; б) зазначені дії здійснюються тільки щодо тих частин комп'ютерної програми, які необхідні для досягнення здатності до взаємодії; в) інформація, одержана в результаті декомпіляції, може використовуватися лише для досягнення здатності до її взаємодії з іншими програмами, але не може передаватися іншим особам, крім випадків, якщо це необхідно для досягнення здатності до взаємодії з іншими програмами, а також не може використовуватися для розроблення комп'ютерної програми, схожої на декомпільовану комп'ютерну програму, або для вчинення будь-якої іншої дії, що порушує авторське право; 4) спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми з метою визначення ідей і принципів, що лежать в її основі, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії із завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять (збереження) комп'ютерної програми. Відповідно до ст. 25 Закону «Про авторське право і суміжні права», нормами якої визначені умови вільного відтворення творів для особистих цілей, не допускається вільне відтворення комп'ютерної програми в особистих цілях або для кола сім'ї без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право та без виплати авторської винагороди.

4. Правонаступники, перекладачі та автори інших похідних творів.

похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів); Окремим випадком переробки твору є модифікація комп'ютерної програми чи бази даних, тобто будь- які їх зміни, в тому числі переклад з однієї мови програмування на іншу, — за винятком адаптації, яка являє собою внесення змін здійснюваних виключно в цілях функціонування комп'ютерної програми чи бази даних на конкретних технічних засобах користувача чи під управління конкретних програм користувача. Іншими змінами (крім переробки, адаптації і аранжування) можуть бути, зокрема, скорочення обсягу твору, створення «дописаних» творів (з продовженням сюжетної лінії оригінального твору з використанням його персонажів) тощо. Вирішення питання про те, чи відбулося використання спірного твору шляхом його відтворення та чи мало місце створення похідного твору як самостійного об'єкта авторського права може потребувати призначення судової експертизи. Безпосередньо авторське право перекладачів і авторів інших похідних творів закріплено ст. 20 Закону «Про авторське право і суміжні права». Отже, перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку. Перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого зазнав перекладу, адаптації, аранжування або іншої переробки. Переклад чи інша переробка оригінального твору може здійснюватися з дотриманням авторських прав різними особами. Захищаються права кожного, зокрема, перекладача чи іншого суб'єкта, що здійснив переробку твору. Суб'єктами авторського права є автори похідних творів - упорядники і перекладачі. Упорядники - це особи, які організують, обробляють, систематизують або відновлюють твір, який є об'єктом авторського права. Авторське право належить особі, яка підготувала збірник, самостійно обробила або систематизувала матеріал. Творчий переклад є самостійним об'єктом авторського права, а перекладач визначається суб'єктом авторського права. Перекладач має право позначити своє ім'я, виключне право дозволяти іншим особам використовувати його переклад, а також право на винагороду. Для здійснення перекладу необхідна згода автора первісного твору. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А у ст. 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Є два види спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за заповітом, у якому виражена воля померлого щодо розпорядження належним йому майном на випадок смерті, є визначальним. Спадкування за законом відбувається, якщо відсутній заповіт або, якщо спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини. У порядку спадкування до спадкоємців переходять тільки майнові права інтелектуальної власності на твір: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права автора не входять до складу спадщини. У ст. 1219 ЦК України прямо зазначено, що до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, особисті немайнові права. Перелік особистих немайнових прав автора визначений у ст. 438 ЦК України, ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права». Автор вправі вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь- якому перекрученню, спотворенню та іншій зміні твору тощо. У разі смерті автора такі права нікому здійснювати, оскільки вони як особисті немайнові права не можуть перейти до спадкоємців. Але їхнє здійснення відіграє ключову роль у сфері охорони та захисту авторського права. Тому спадкоємцю автора мали б належати певні повноваження щодо охорони та захисту особистих немайнових прав померлого автора. Тобто спадкоємець повинен мати право вимагати зазначення імені померлого автора на примірниках його твору, вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому його перекрученню, спотворенню та іншій зміні твору. Якщо ж стверджувати, що до спадкоємця переходять тільки майнові права, а особисті немайнові, образно кажучи, «помирають» разом з автором, тоді нікому буде протидіяти перекрученню та спотворенню твору, нікому буде вимагати про зазначення імені померлого автора на примірниках його творів. Тому у сфері інтелектуального права до спадкоємців мають переходити не тільки майнові авторські права, а й окремі повноваження, що складають зміст особистих немайнових прав та є необхідними для належної охорони авторських прав померлого. Адже право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору або право забороняти таке зазначення при житті може належати тільки автору. Отже, правонаступники автора у порядку успадкування майнових прав інтелектуальної власності є вторинними суб'єктами авторського права. Майнові авторські права належать спадкоємцям на підставі юридичного складу, що включає такі юридичні факти: • смерть спадкодавця; • закликання до спадкування за законом або за заповітом; • прийняття спадщини спадкоємцями; • оформлення спадкових прав; • державна реєстрація авторських прав за бажанням спадкоємців.