Мовознавство 2

Прикладна лексикологія

вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

Конкретна лексикологія

вивчає словниковий склад однієї мови.

Зіставна лексикологія

досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей.

Історична лексикологія

займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни.

5) фразеологія (від гр. phrasis "мовний зворот, фраза") —

н аука про стійкі словосполучення;

За номінативною функцією слова поділяються на

1) повнозначні, до яких належать іменники, дієслова, прикметники, числівники й прислівники. Це словаетикетки, слова, що називають явища навколишнього світу. Вони є носіями понять. У реченні виконують синтаксичні функції членів речення; 2) вказівні (займенникові), які позначають предмети опосередковано або за відношенням до осіб мовлення. Реальний зміст займенники отримують лише в мовленні (у у тексті); Слово та його значення 3) службові, до яких належать сполучники, прийменники, частки, зв'язки, слова ступеня, артиклі. За своїми функціями вони близькі до морфем: не мають номінативної функції, а лише виражають відношення. Це словаорганізатори, гвинтики для побудови речень. Службові слова несуть інформацію не стільки про світ, скільки про саму мову; 4) вигукові, які стосуються не думки, а емоцій. Вони не мають номінативної функції (не називають явищ й не виражають понять) і не можуть вступати в синтаксичні відношення з іншими словами в реченні.

Спочатку з'ясуємо, чим слово відрізняється від іншої двосторонньої одиниці — морфеми.

Головна відмінність слова від морфеми в його_більшій самостійності, автономності. Слова можна вставити у висловлювання і переставити, тобто слово має позиційну автономність. Наприклад: Це було ранньою весною — Весною ранньою це було — Це було торік ранньою весною. Переставити морфеми в слові неможливо: * Це о-бул ою-ранн ою-весн. Крім позиційної, слову властива й синтаксична автономність. На відміну від морфеми, воно здатне виконувати синтаксичну функцію, тобто бути членом речення чи утворювати самостійно однослівне речення. Саме з самостійністю слова пов'язана його легка відтворюваність. Крім самостійності, слово характеризується цільнооформленістю (слова розділені паузами й об'єднані наголосом, мають також граматичну оформленість, через що є непроникними) та ідіоматичністю (довільним зв' язком звучання зі значенням). Отже, характерними ознаками слова є цільність, виокремленість, ідіоматичність і вільна відтворювальність у мовленні. Важкість визначення слова пояснюється й тим, що слова є неоднорідними за своєю структурою і за функціями. Вважають, що основною функцією слова є номінативна.

Загальна лексикологія

встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики.

6) ономастика (

від гр. onomastikds "той, що стосується імені", onomastike" мистецтво давати імена") — наука про власні назви, яка складається з антропоніміки (гр. antropos "людина") — науки про імена людей і топоніміки (від гр. topos "місце") — науки про географічні назви та ін;

2) семасіологія (від гр. semasia "знак, значення") —

наука про значення слів. її ще називають лексичною семантикою (від гр. semantikos "позначальний"). Слово семантика дуже часто вживається і в розумінні "значення". Деякі лінгвісти семасіологією і семантикою називають тільки вивчення значень слів, але не інших одиниць мови. Однак останнім часом під семантикою розуміють а) весь зміст, інформацію, передавані мовою або якоюсь її одиницею (морфемою, словом, словосполученням, реченням); б) розділ мовознавства, який вивчає цей зміст, інформацію;

1) власне лексикологія —

наука про словниковий склад;

7) лексикографія (від гр. lexicon "словник" і grapho "пишу") —

наука про укладання словників.

3) ономасіологія (від гр. onomasia "називання, йменування") —

наука, яка вивчає процеси найменування. її називають ще теорією номінації. Ономасіологія протиставляється семасіології за спрямуванням, напрямком дослідження. Якщо семасіологія йде від позначення (слова) до значення, то ономасіологія веде дослідження від речі або явища до думки про них і до їх позначення мовними засобами;

4) етимологія (від гр. etymon "істина") —

наука, яка досліджує походження слів;

Лексема —

слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм. Коли просто слово є конкретною одиницею. ншими словами, лексема — це слово в сукупності його форм і можливих значень у всіх його вживаннях і реалізаціях. Так, у реченні Людина людині друг є три слова і дві лексеми, бо слова людина і людині є формами (варіантами) однієї лексеми. Лексема може варіюватися і в плані вираження, і в плані змісту. Формальними варіантами, тобто варіантами у плані вираження є, наприклад, співати і співать, сміятися і сміятись, би і б, рос. прочитать і прочесть, хнычет і хныкает, а варіантами в плані змісту є різні значення багатозначного слова, які прийнято називати лексико-семантичними варіантами.

слово —

це єдність звучання і значення. Нема слів без звукової оболонки, але й немає слів без значень. Слово — двостороння одиниця: має план вираження (звукова оболонка, експонент) і план змісту (значення). Але ж ці ознаки мають і морфема, і словосполучення. Таким чином, проблема виділення слова (і його визначення) містить два аспекти: проблему окремості слова (визначення меж слова в тексті, що вимагає, з одного боку, відрізнення слова від його частини — морфеми, а з іншого — від сполучення двох чи більше слів) і проблему тотожності слова, його ідентифікацію (встановлення словесної тотожності різних слововживань).

Лексичне значення -

історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності. Ядром лексичного значення є концептуальне значення (мисленнєве відображення певного явища дійсності, поняття). Так, наприклад, слово обличчя має концептуальне значення "передня частина голови людини". Крім концептуального значення (його ще називають денотативним), слово може мати конотативне значення (від лат. соп "разом із" і notatio "позначення"), тобто емоційні, експресивні, стилістичні "додатки" до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія мають таке ж концептуальне значення, як і обличчя, але на нього нашаровуються експресивно-стилістичні відтінки (конотації). Пор. ще: кінь і шкапа, черевики і шкарбани тощо. Концептуальне й конотативне значення є загальноприйнятими, тобто належать мові й зафіксовані в словниках. Від таких значень потрібно відрізняти контекстуальні значення, тобто значення, які виникають у певних контекстах. Так, словами котик і лапочка пестливо називають дітей чи близьких, однак таке значення в цих словах не фіксується словниками. Говорячи про значення слова, необхідно мати на увазі, що слово загалом вступає в три типи відношень: предметний (слово — предмет), поняттєвий (слово — поняття) і лінгвальний (слово — слово).