Політологія

Категорії дисципліни «Політичні процеси: історія та сучасність»

1) Політика; 2) Політична система (права людини, політичні відносини); 3) Природа та сутність політичної влади, механізм вдосконалення; 4) Сучасні політичні інститути (громадян, суспільства); 5) Політичні процеси; 6) Свідомість і культура; 7) Політичні конфлікти та основні технології їх розвʼязання; 8) Національна безпека та інтереси; 9) Світовий та політичний процес; 10) Євроінтеграція.

Класифікація політичних інститутів.

1. **Легіслативні (законодавчі) інститути:** Включають парламенти та інші органи, що виробляють законодавство. 2. **Виконавчі інститути:** Охоплюють урядові відомства, президентство та інші органи, які виконують закони та реалізують політичні рішення. 3. **Судові інститути:** Включають суди та інші юридичні органи, що вирішують спори та забезпечують правову справедливість. 4. **Виборчі інститути:** Об'єднують виборчі комісії та інші органи, які здійснюють процеси виборів та референдумів. 5. **Політичні партії:** Групи, які об'єднуються на підставі подібних політичних переконань для участі в виборах та формування уряду. 6. **Громадські та лобістські групи:** Організації, що представляють інтереси громадськості або певних груп. 7. **Мас-медіа:** Інституції, які забезпечують інформаційну освіту та впливають на формування громадської думки.

Основні теорії походження держави.

1. Теологічна теорія (Ф. Аквінський, А. Августин), в якій поява держави пояснюється Божою волею. Подібні погляди представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною. 2. Патріархальна теорія (Аристотель, Конфуцій). Згідно з нею держава - це результат історичного розвитку сім'ї. Конфуцій вважав, що держава - це велика сім'я, і відносини в ній мають будуватися за аналогією з сімейними. Влада правителя є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха), а відносини правителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших. 3. Теорія суспільного договору (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Договірна теорія трактує виникнення держави внаслідок угоди між людьми, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб уникнути зайвих зіткнень і непорозумінь, надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турб

Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі.

Ідеологічний монізм дозволяє одній партії монополізувати владу і, понад те, здобувати підтримку населення. Тоталітарна ідеологія пропонує принципи, за якими має функціонувати нове суспільство, а, отже, для реалізації мети режиму вона має бути єдиним світоглядним орієнтиром. Переконати громадян у доцільності монізму партії, яка пропонує загальнодержавну ідеологію, та в правильності тверджень цієї ідеології можна тільки при замовчуванні або й прямій забороні альтернативних ідей. Адже вони за умов тоталітаризму виступають як опозиційні, оскільки плюралізм думок стає загрозою режимові. Відтак влада створює умови, за яких прагнення громадян до альтернативності є фактично неможливим. Це досягається шляхом ідеологічного контролю за поширенням інформації. Отже, цензурна політика, спрямована на ідеологічну фільтрацію будь-якої доступної населенню інформації, є необхідною умовою унеможливлення опозиційності. Цензура існує у будь-якій державі. Але політична цензура як прояв саме ідеологічної ди

Загальна характеристика інформаційно-кібернетичного підходу до визначення сутності політичної системи.

Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував К. Дойч. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань. Процес функціонування системи складається з кількох етапів: - етап перший: отримання інформації і формуванняблоку даних; - етап другий: селекція інформації - відбір і оцінкаотриманої інформації; - етап третій: прийняття рішень; - етап четвертий: реалізація поставленої мети.

Авторитаризм: визначення та суттєві риси.

Авторитаризм — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерними ознаками авторитарного режиму є: 1. Відмова від принципів конституційності і законності. Якщо конституція і зберігається, то суто в декларативній формі. 2. Концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових. Громадяни відчужені від процесу прийняття рішень. Правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а шляхом призначення. 3. Органи влади, як центральні, так і місцеві, мають маріонетковий характер. 4. Можливість втручання армії в політичний процес. 5. Не виключені вибори, боротьба партій, але все це відбувається в жорстко регламентованих рамках. 6. Наявність приватного сектору економіки, вільного від прямого державного втручання.

Форми адміністративно-територіального устрою держави: поняття та загальна характеристика.

Адміністративно-територіальний устрій - поділ території країни на окремі частини - адміністративно-територіальні одиниці (губернії, провінції, області, округи, повіти), залежно від якого створюються і діють органи державної влади та місцевого самоврядування. Цей елемент характеризує: принципи поділу території держави на складові частини; можливість врахування інтересів національних меншин шляхом надання території, де вони проживають, певних прав щодо територіального самоврядування; відносини між різними рівнями владних органів (центральних, регіональних, місцевих).

Демократичний політичний режим: сутність та особливості.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу. Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, розосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів. Демократичний режим - це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Держава: визначення та основні причини виникнення.

Держава це суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів. Основні причини виникнення держави включають: - забезпечення безпеки та захисту: Держава виникає для забезпечення безпеки своїх громадян, захисту від зовнішніх загроз і внутрішнього порушення правопорядку. - регулювання суспільних відносин: Держава встановлює правила та закони, які регулюють взаємодію людей у суспільстві. Це дозволяє вирішувати конфлікти, забезпечувати справедливість та сприяти розвитку економіки. - забезпечення громадського благополуччя: Держава відповідає за забезпечення соціального захисту, освіти, охорони здоров'я та інших потреб громадян, що сприяє підвищенню якості життя. - підтримка правопорядку: Держава забезпечує дотримання законів та порядку, контролює виконання правил і покарання за їх порушення. Це сприяє створенню стабільно

Держава як основний інститут політичної системи.

Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. В її діяльності концентрується головний зміст політики. Термін "держава" зазвичай вживається в широкому і вузькому значеннях: - у широкому сенсі - це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади; - у вузькому значенні під державою розуміють систему закладів і установ, які здійснюють верховну владу на певній території, тобто держава ототожнюється з державним апаратом.

Принципи правової держави.

До принципів функціонування соціальної правової держави відносяться: джерелом законодавства є народ, його інтереси, його правосвідомість, його воля; законодавство, яке видається, повинно бути правовим, відповідати принципам права, що втілюють баланс інтересів особи та суспільства; верховенство правового конституційного закону та його пряма дія; своєчасне встановлення правового законодавства; стабільне правове упорядкування; безумовне підпорядкування правовому закону усіх без винятку субʼєктів права; взаємна правова (юридична) відповідальність особи та держави; людині, громадянину та ії організаціям дозволено все, що не заборонено законом; державним структурам дозволено лише те, що передбачено законами, які чітко визначають їх компетенцію; презумпція невинуватості; немає злочину, який не вказаний в правовому законі; немає покарання, яке непередбачене правовим законом; невідворотність юридичної відповідальності за скоєння правопорушення;

Обʼєкт та предмет дисципліни «Політичні процеси: історія та сучасність»

Обʼєктом політології як науки виступає політична сфера суспільного життя, основний зміст якої складають політико владні відносини як відносини з приводу влади в суспільстві. Предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура, функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Ознаки та основні функції держави

Ознаки держави: територія, суверенітет, апарат публічної влади, правова система, право на збір податків, державна мова, державна символіка, зовнішні зв'язки, апарат примусу, фінансова система та грошова одиниця. Основні функції - здійснюються протягом всього терміну її існування, без яких розвиток та існування держави неможливий: 1. економічна; 2. політична; 3. правоохоронна 4. гуманітарна; 5. інформаційна; 6. охорони здоров'я населення; 7. оборонна та ін.

Політика як специфічна діяльність.

Політична діяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійснення влади або впливу на неї. Прикладами політичної діяльності можуть бути дебати у парламенті, вибори, мітинг тощо. Політичною діяльністю вважається не лише прийняття рішень центральними органами державної влади (діяльність еліт), але й різні форми політичної активності людей внизу політичної піраміди (діяльність мас).

Політична система: поняття і структура.

Політична система — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства. Структура політичної системи складається з таких компонентів: 1) політичні відносини; 2) політичні інститути (організації; державно-правові органи, політичні рухи, масові суспільні організації! трудові колективи та об'єднання); 3) політико-правові норми; 4) політична свідомість і політична культура; 5) засоби масової інформації; 6) людина як політична істота — громадянин.

Політичний режим: поняття та якісні характеристики.

Політичний режим - система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення. Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвиненості структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Так, сучасні демократичні конституції існують в багатьох слабо- і середньорозвинених країнах, однак ступінь правового захисту прав громадян недостатній порівняно з високорозвиненими країнами.

Поняття та структура політичних інститутів.

Політичні інститути - спосіб організації політичного життя суспільства, що втілює ті або інші політичні норми, зумовлені конкретно-історичною ситуацією, вимогами політичного життя. До структури державницьких політичних інститутів належать: сама держава, її владні структури, законодавчі органи влади в центрі і на місцях, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві судові органи, органи прокурорського нагляду, засоби масової інформації, або, як їх часто називають, - «четверта влада». Структура політичних інститутів громадянського суспільства визначається наявністю політичних партій та громадсько-політичних рухів, усіляких творчих обʼєднань, професійних та молодіжних організацій, різних політизованих обʼєднань та організацій, рівнем політичної культури та політичної свідомості субʼєктів політичного життя суспільства.

Сутність та ознаки соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. До ознак соціальної держави можна віднести загальне зростання добробуту, всебічну гарантію соціально-економічних прав людини, існування налагодженого, нескладного й легкодоступного юридичного механізму практичної реалізації та захисту цих прав.

Структура та властивості політики.

Структура: 1. Політичний інтерес (внутрішнє, мотиваційне джерело політичної поведінки). 2. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади). 3. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів). 4. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів).

Загальна характеристика структурно-функціонального підходу до визначення сутності політичної системи.

Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність. Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях: - інституціональному (дослідження політичних інститутів); - орієнтаційному (дослідження політичної культури). У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (груповіоб'єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян. На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків: - всі політичні системи мають власну структуру; - політична система багатофункціональна; - всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з

Сутність політики: основні теоретичні підходи (субстанціональний, інституціональний, соціологічний, телеологічний, конфліктний, консенсусний)

Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими.

Політика як суспільне явище.

Суспільство представляє собою сукупність різноманітних сфер його життєдіяльності. Різні соціально-гуманітарні та природничі науки досліджують окремі сфери життєдіяльності, які співвідносяться з їх предметом дослідження. Політична наука вивчає процеси, які відбуваються саме в сфері політичній.

Типологія політики

Типологія політики: • політика як наука — тою мірою, наскільки вона пов'язана із знаннями, ідеями, концепціями і доктринами, що реалізуються у житті; • політика як установки, інтереси, цілі різноманітних політичних інститутів, соціальних груп і т. ін.; • політика як практична діяльність суб'єктів політики по реалізації певних моделей, програм, напрямів діяльності; • політика як участь у справах держави, вплив на владу різних політичних сил (суспільно-політичних блоків, організацій, рухів, політичних партій, громадян, груп тиску); • політика як відносини соціальних суб'єктів з погляду організації та реалізації державної влади; • політика як узгодження і регулювання соціальних інтересів суб'єктів політики, забезпечення балансу та рівноваги цих інтересів на основі досягнення компромісів між різними класами, етносами, групами та ін. • політика як управління політичною сферою суспільства в контексті концепції "мистецтва можливого" тощо.

Тоталітарний політичний режим: сутність та особливості.

Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов´язковою ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців. Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси: - наявність загальнообов´язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму; - загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля "світлого" майбутнього; - ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму; - контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема; - відсутність легальної опозиції; - поглинання державою сфери громадянського суспільства; - відсутність плюралізму; - нетерпимість до політичного інакодумства, жорстке переслідування будь-якого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства; - концентрація влади в руках о

Форми правління: поняття та загальна характеристика.

Форма державного правління — спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави. Йдеться про систему формування і взаємовідносин інституту глави держави, вищих органів законодавчої і виконавчої влади. Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу державної влади розрізняються дві основних форми державного правління — монархія і республіка.

Функції політичної системи.

Функції політичної системи - основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства: • вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання); • організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна); • функція легітимізації - приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм; • координація окремих елементів суспільства; • політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); • артикуляція інтересів (предʼявлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення); • узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення; • інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей; • політична комунікація складових політичної системи.

Форми авторитаризму.

Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору . Крайня форма авторитаризму - тоталітаризм . Авторитаризм, як форма політичної влади часто поєднується з автократією (Форма ставлення до влади) і диктатурою (Форма здійснення влади), хоча це не обов'язково. Наприклад, будь-яка революція , в тому числі демократична, буде проявом авторитаризму (оскільки революція відбувається тоді, коли наявна правова система не може впоратися з поточною ситуацією, а іншої правової системи поки не існує; революція повністю ламає наявну правову систему і, перебуваючи, таким чином, у правовому вакуумі, авторитарно оголошує себе носієм влади).