філософія екзамен

Lakukan tugas rumah & ujian kamu dengan baik sekarang menggunakan Quizwiz!

3. Філософія як наука. Предмет і об'єкт філософського дослідження.

3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв'язок з іншими науками. Філософія - це наука про загальні закони розвитку та взаємозв'язку людини, природи і суспільства. Крайньою позицією щодо сутності філософії є ототожнення її з наукою. Найчастіше специфіку філософії вбачають у вищому рівні узагальнення. Дійсно, результати філософського пізнання формулюються в універсальних, граничного рівня узагальнення положеннях. Наука теж узагальнює здобуте знання. Філософію з наукою зближує принципова теоретичність, прагнення не тільки до узагальнення, до максимальної раціоналізації знання, але й до обґрунтованості, доказовості суджень, системності і логічності думки. І філософія, і наука спрямовані, перш за все, на здобуття певних знань, їх основною функцією є функція пізнавальна. Все це робить філософію «наукоподібним» знанням. Але знання, на яке націлена наука і філософія, - різного ґатунку. Якщо наука прагне здобути знання законів фізичного, емпіричного світу, яке, врешті решт, за словами одного з філософів, є «знанням заради досягнення і панування», то філософія є знанням «заради спасіння» (М. Шелер), знанням про те, «як жити». А знання, «як жити» вже не є строго науковим, бо стосується вічних проблем людського існування. Воно є знанням світоглядним.Філософія - це не наука, а цілком самостійна, унікальна форма осягнення світу. Але філософія має ознаки науковості, вона орієнтується на наукові критерії знання. Філософія є таким способом мислення, коли предмет пізнання (він може бути будь-яким - від космосу і природи до інтимно-душевної сфери людини) розглядається з позиції граничної мети існування людини, сенсу її життя, призначення у світі. А призначення людини -реалізуватися, відбутися, стати людиною. Адже людина є самостворюючою істотою, символом чого є визнання її як «образу і подоби Божої». Лише внаслідок такого призначення людини у світі і виникають всі світоглядно-філософські проблеми. Прагнення будь-що-будь уподібнити філософію науці, саме «науковістю» виправдати сам факт її існування, виходить з переоцінки значимості науки, з піднесення її в культ. Але не все, що не є наукою, обов'язково погане, неповноцінне або недосконале. Мистецтво, релігія, мораль - це все не наука у духовній культурі людства. Так само філософія не тотожна науці, але від того вона не стає гіршою. Як колись висловився всесвітньо відомий фізик Е. Фейнман, «якщо філософія - не наука, то це не означає, що з нею щось не гаразд. Просто не наука вона і крапка». Філософія (по Канту) - це вчення про те, яким потрібно бути, щоб бути людиною. Задовго до появи філософії як науки виникла філософська думка, вона виникла тоді, коли була перша спроба людини пояснити світ не за допомогою богів а за допомогою свого розуму (в той момент коли людина набула властивість здивовуватися - Аристотель) - II тис. до н.е. у Стародавніх Індії та Китаї. Це було прагнення людини до мудрості, пізнання світу, явищ, що відбуваються у природі та суспільстві. З часом вона набуває теоретичного характеру і постійно розвивається. Саме слово «Філософія» (з давньогрецького «любов до мудрості») було введене Піфагором в VII ст. до н.е. Виникла філософія на основі міфології та релігії. Філософія вважається «праматір'ю всіх наук» і є фундаментом навіть для більшості сучасних наук (соціальних, психологічних, природничих, математичних та багато інших). Дуже схожою на філософію є релігія. Але релігія - це масовий спосіб мислення, а філософія - елітарний.

5. Структура філософського знання; основні галузі сучасної філософії.

4.Предмет філософії як науки. Його історичний розвиток. Предмет філософії можна визначити як "...світ у цілому (природа, суспільство і мислення) у своїх найзагальніших закономірностях, розглядуваний під кутом зору суб'єкт-об'єктного відношення. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень "людина - світ". Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна "цариця наук". У Стародавній Греції поняття "філософ" було рівнозначно слову "мудрець" взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях. Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними. Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. "До об'ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб'єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією". Саме до давньогрецької філософської традиції слід віднести і початки відокремлення людини з-поміж інших "речей" навколишнього світу. "Людина стає спеціальним "предметом" філософствування... Це дозволяє говорити про людиномірність предмета філософії. Певної трансформації зазнав предмет філософії за часів середньовіччя. Перебуваючи під необмеженим впливом релігії, середньовічна культура тлумачить речовий світ як зовнішню видимість духовного світу. При цьому найдосконалішим втіленням духовності середньовічна думка одноголосно визнає Бога, людина ж заслуговує на увагу філософії як така, що створена за його "образом і подобою". Формування індустріального суспільства, що розпочалося в Західній Європі наприкіні Х111 - на початку Х1У ст., виявилося тісно пов'язаним з радикальними змінами в суспільній свідомості, переходом її на вищу сходинку культурно-історичного розвитку - добу Відродження з її новою гуманістичною культурою, орієнтованою на людини як вищу цінність. Якщо гуманізм був притаманний всій добі Відродження як цілісному явищу в духовній історії людства, то уявлення про предмет філософії впродовж цього періоду дещо змінюються. "На етапі раннього, або італійського, Відродження наголос падає головним чином на природну людину; на етапі ж пізнього, або північного Відродження наголос явно зміщується в бік природи взагалі, природи як джерела постійних спонук продуктивно-виробничого життя і предмета прикладання технологічних зусиль". Подальше затвердження індустріальної цивілізації дедалі надає предмету філософії раціоналістичної спрямованості. Більш опукло це виявилося за т.зв. Нового часу (17-18 ст.). Поступова зміна світоглядних орієнтирів спонукає філософію ототожнювати буття з природним буттям, виводить на перший план матеріалістичні тенденції у філософській думці. Заплямувавши середньовічну філософію як прислужницю богослов'я, філософія Просвітництва наближує свій предмет до предмету природничих наук. Водночас він стає ще більш людиномірним, зосереджуючись на найістотніших рисах специфічно людського буття - свободі, творчості і т.і. Аж до Х1Х ст. межі між філософією та іншими науками були розмиті, нечіткі. Крім власне філософського, світоглядного знання філософія містила в собі безліч природознавчих, релігійних, етичних та інших елементів. "...Гегель вважав, що "філософія є квінтесенція культури", "епоха, схоплена в думці", а для Канта філософія виступала "завершенням культури "розуму", була символом "культури рефлексії" тощо...". Послідовники марксизму, особливо його радикального напряму - ленінізму, також відводили філософії місце своєрідної "супернауки", яка не тільки розтлумачує світ, а вказує як його перетворити (звісно, на шляхах р еволюційної руйнації капіталізму і побудови комунізму). Особливості предмету філософії: 1)предмет філософії с історично змінним, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини; 2)уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити основні характеристики людськості; 3)філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення істо¬ричної неперервності людського самоусвідомлення, вона покликана тримати весь час у полі уваги та у актуальному стані всі основні виявлення людини як людини. Всі ці особливості предмету філософії змушують нас не стільки прагнуги дати її одне єдине визначення, скільки спробувати окреслити характерні риси філософського мислення.

4. Методи і функції філософії.

Структура філософського знання Філософія вирішує ті ж самі світоглядні проблеми, що і міфологія, релігія тощо. але своїм, особливим шляхом, методом теоретичного пізнання. Коло власних, філософських проблем зумовили структуру філософського знання - вся сукупність філософських теорій, що виникло історично і існує й сьогодні, містить у собі: - гносеологію (теорію пізнання, вчення про сутність, форми і закони пізнання і мислення); - онтологію (вчення про буття); - діалектику (вчення про джерела, сутність і закони РОЗВИТКУ); - соціальну філософію (теорія суспільного життя); - логіку (вчення про закони і форми правильного мислення); - філософію історії (вчення про сутність, закономірності та сенс історичного процесу); - історію філософії (теорія загальноісторичного філософського розвитку); - аксіологію (теорія цінностей); - етику (вчення про мораль, правильну поведінку); - естетику (вчення про природу прекрасного та сутність мистецтва); - філософську антропологію (вчення про людину, її проблеми, життєдіяльність); - методологія (теорія способів раціонального пізнання світу); - теологія (релігійна філософія, вивчає проблеми віри); - психологія (наука про будову души); - філософська лінгвістика (вчення про мови); - загальна теорія систем (філософській системний аналіз на зіткненні філософії і природознавства - всесвіт і всі об'єкти як системи); - синергетика (весь світ як само розвиваюча система). 6.Головне питання філософії та його роль в формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (онтологічне та гносеологічне) Основне питання філософії: «Що є первинним: матерія чи свідомість?» Відповідно до цих поглядів всі філософи поділяються на прибічників первинності матерії (матеріалістів) та свідомості (ідеалісти). Також окремо виділяють дуалістів, які надають цим субстанція однокового значення у формуванні всесвіту. Основне онтологічне питання філософії: «Буття визначає свідомість (матеріалісти), чи свідомість визначає буття (ідеалісти)?».Основне гносеологічне питання філософії: «Абсолютне пізнання можливе (гностики) чи все пізнати неможливо (агностики)?». Існує також поділ ідеалізму на об'єктивний (Бог - не персоніфікований всесвітній закон; пантеїзм - Бог - це природа), суб'єктивний (Бог - персоніфікована особа). Будь-яке філософське питання має своїм першодже¬релом проблему людини. Основним принципом філософського міркування є антропоцентрична настанова (від «антропос» - людина). Подібну пози¬цію висловлював колись німецький філософ І.Кант. Антропологічну про¬блематику він вважав центральною у філософії. «Якщо існує наука, - писав він, - яка дійсно потрібна людині, то це та, якій я вчу, а саме - відповіднимчином зайняти вказане людині місце у світі, і з якої можна навчитися тому, яким треба бути, щоб бути людиною». З усього кола філософської пробле¬матики І. Кант виділяв чотири основних питання: 1.Що я можу знати? 2.Що я повинен робити? 3.На що я смію сподіватись? 4.Що таке людина? Останнє питання і є питанням філософської антропології, і саме до нього, за І. Кантом, можна звести попередні три проблеми.

1. Філософія, її виникнення і значення у системі духовної культури людства.

Філософія є особливою духовною формою, відмінною від науки. Її функціональною особливістю є задоволення світоглядних запитів людини. Останні не можуть бути уніфіковані і запропоновані у формалізованому вигляді (подібно до наукових вимірів дійсності) кожному як готовий продукт духовного пошуку. Цей пошук не знає зупину і завершення, він здійснюється повсякчас і кожним зокрема. У перекладі з давньогрецької слово «філософія» означає «любов до мудрості». Епітет «мудрий» вживається тоді, коли треба охарактеризувати ставлення людин¬и до життя взагалі. Це ставлення виявляється у вчинках, а обґрунтовується загальним поглядом на місце людини у світі, її світовідношенням. Філософію пов'язують саме із світовідношенням, часто називають його основою. Світовідношення - основний концепт філософської гуманістики, зміст якого характурузує розмаїття їх об'єктивних зв'язків, особливості людського способу буття. Світовідношення включає в себе світогляд і діяльність. Світогляд - це не просто знання про навколишній світ або про людину в ньому, це певна система поглядів на міс¬це і роль людини у світі. . Діяльність -це форма активності, що характеризує здатність людини ч пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. У світогляді віддзеркалюється суттєве (те, що є у взаєминах людини і світу) з точки зору того, що стверджують певні ідеа¬ли необхідного (того, що має бути відповідним до життєвої позиції носія світогляду). Світогляд у будь-якій своїй формі (стихійній, більш чи менш усвідомленій, науково обґрунтованій, релігійній тощо) існує в будь-якому суспільстві і в будь-якої людини. Однак найчастіше ми користуємося визнаними світоглядними настановами, ледве усвідомлюючи це, так само як ми не думаємо про роботу серця, доки воно не захворіє. Коли стикаються різні світогляди або відбувається зміна світогляду, виникає потреба осмислити ситуацію, звернутися до рефлексії, зробити порівняльний аналіз різноманітних світоглядів і здійснити вірний вибір.Саме за таких ситуацій і виникає потреба у філософії як форми духовної культури . Ставлення людини до світу — це безпосередній предмет філософських роздумів.


Set pelajaran terkait

Kin 2500 Ch. 1 Anatomical Terminology and Directional Terms

View Set

Susan Wilson 1 Hesi Case study OB

View Set

Application, Underwriting, and Delivering

View Set

CH 53 Caring for client with female reproductive system

View Set

Computer Networking: A Top-Down Approach Ch 3 & 4

View Set

nursing 6 unit 5 Brunner med surg Chapter 33: Management of Patients With Nonmalignant Hematologic Disorders

View Set