Філософська етика

Автономія та гетерономія. Значення автономії та гетерономії для етики.

Автономія і гетерономія в практичній філософії Канта - дві протилежних якості визначення волі до бажання і вчинку. Автономія волі полягає в тому, що людина самостійно, без зовнішнього "керівництва" приймає певне вольове рішення. Це така властивість волі, завдяки якій вона сама собі закон. Принцип автономії зводиться до того, що вибирати тільки так, щоб максими, що визначають наш вибір, в той же час містилися в нашому волінні як загальний закон. Гетерономія волі полягає в запозиченні норми своєї волі і поведінки не зі свого розуму, але з іншого. За Кантом, гетерономія є «несправжнім» принципом моральності, що підкорює волю загального закону, джерелом якого є, однак, щось автономне. Гетерономна воля не свобідна; навпаки, свобода волі синонімічна автономії.

Золота середина" Арістотеля. Як правильно розуміти це поняття

Арістотель вважав, що у всьому слід уникати крайнощів, а найкраще - посередині. Сам вираз "золота середина" він не вживав, ця фраза була введена Горацієм. Усі чесноти є такими "золотими серединами" між двома крайнощами. Наприклад, боягузтво і безрозсудність є двома протилежними вадами, а хоробрість є "золотої серединою" між ними. "Золотою серединою" між скупістю і марнотратством є щедрість.

Що таке властива, невластива та належна відповідь

Будь-яке суще, наділене цінністю, закликає до належної( адекватної) відповіді щодо ієрархічності цінності.Чим більша значимість дії цінності (милосердя, прощення), тим більш ціннісній відповіді вона відповідатиме. (Проявлене милосердя - захоплення, комплімент - приємність, безмежна доброта -звеличення). Неналежна(неадекватна) відповідь - залишатися незворушним у присутності цінності. (Героїчна смерть - байдужість, комплімент - гнів, милосердя - огида).

Що ми називаємо вчинком? Структура вчинку. Передумови вчинку

Вчинок - це свідома, раціональна дія, спрямована на здійснення якоїсь мети. Слід зазначити, що вчинок - це не механічна дія. При аналізі вчинку слід звертати увагу на три аспекти: 1. Мета вчинку має бути здійсненна 2. Повинен бути суб'єкт дії 3. Дія має бути зовнішньою (щоб відбулась певна зміна від вчинку) Їсти - не є вчинок. Нагодувати голодного - вчинок. Структура вчинку: 1. мета 2. мотивація (тобто навіщо ми взагалі робимо вчинок?) 3. засоби (пошук засобів може спонукати нас до інших вчинків, аби забезпечити реалізацію саме цього вчинку) 4. дія 5. результат (може не бути) 6. наслідок (може не бути) Якщо мета не відповідає мотивації, то цей вчинок не є морально добрим Мотивація розказує про справжній мотив.(мету) Кожен вчинок вчинок обов'язково випливає з акту волевиявлення та керується ним. Воля керує вчинками.

Відповіді на цінності: вольова та емоційна. Що передує відповідям на цінність

Відповідь на цінність - характер самозречення, перенесення зосередження від себе на цінність. Самозречення розділяється на вшанування(усвідомлення цінності) та підпорядкування (протидія будь-якому егоїзму, хтивості, спокусі чи зосередженості на собі). Лише в ціннісних відповідях ми здатні подолати зосередженість на собі та вийти за рамки свого вузького я. Будь-якій відповіді передує акт пізнання. Види пізнавальних відповідей: теоретичні, вольові, афективні.

Дві досконалості волі. Співдіюча воля. Пряма непряма воля

Дві досконалості волі (або 2 виміри свободи) тісно пов'язані між собою : 1)Вольова відповідь на об'єкт. Можливість вибрати свою реакцію на будь-що. (не плутати зі співдіючою волею, вона про емоції і її ми повністю не контролюєм) 2)Здатність розпочати певну діяльність та керувати нею у наказовому способі. (Говорити, ходити, мовчати). На свій розсуд втрутитися. Акт волі завжди у нашій безпосередній владі, це наше рішення, а не дар. Щоб вплинути на нашу волю об'єкт повинен бути важливим для нас як мета, або як засіб досягнення мети. Волевиявлення завжди має передумову не лише наявності об'єкта, але й важливості його, яку ми усвідомлюємо. Нейтральне не може стати об'єктом нашої волі. Співдіюча воля - за допомогою співдіючої волі ми здатні керувати своїми емоціями та контролювати їх. Жодне рішення прийняте на основі наших емоцій не приносить задоволення. Співдіюча воля - важливий регулятор нашої поведінки. Пряма свобода - якщо об'єкт перебуває у безпосередній зоні нашого впливу, ми усвідомлюємо, що можемо, принаймні, зумовити його виникнення. Так чи інакше, об'єкт стає ціллю не лише нашої вольової відповіді (перший вимір свободи), але й також наказового рішення нашої волі (другий вимір свободи). Непряма свобода - якщо ж об'єкт міститься у зоні нашого непрямого впливу, нам від самого початку не залишається нічого іншого, як підготувати шлях для його реалізації, або, принаймні, робити для цього все від нас залежне. Мова буде йти про дії, спрямовані до мети, для існування якої ми можемо зробити від себе хоч щось, навіть якщо сама її реалізація лежить поза межами нашої безпосередньої влади. Ця зона непрямого впливу охоплює не тільки наші власні афективні відповіді та чесноти, але й відповіді та чесноти інших людей.

Повсякденний вжиток слова добро. Моральне добро

Добро — категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку, явища чи поді. Людській волі є властивим бажання добра. Проте кокретно поняття добра не може бути визначеним. Суб'єктивно-задовольняюче добро - коли ми зранку, наприклад, вип'ємо кави (приклад Підлісного)- тобто, це добро для конкретної людини. Об'єктивне добро- можливість заробляти гроші, мати дім. Добро яке самоціль - добро заради добра. Для людини моральне добро це чесноти. Існують три сфери, де можна зустріти моральне добро. Це сфера вчинків, сфера конкретних відповідей (каяття, любов, надія, пошана, радість) та тривкі риси характеру людини (вади та чесноти).(«Людина, що сміється» Гюго.- приклад літератури Підлісного)- це моральне добро.

Місце етики в житті людини

Етика має посідати важливе місце в житті людини, адже етика - це наука, що вивчає мораль. Дотримання норм моралі допомагає людині у її житті. Поведінка, стиль життя людини є показником багатства її внутрішнього світу. Етика як філософська дисципліна, розширює духовний світогляд особистості, з'ясовує для неї зміст моральних цінностей та проблем, утверджує і розвиває культуру філософсько-етичного мислення, стимулює власний духовно-моральний пошук, власну моральну творчість людини. Етика регулює всі сучасні світові тенденції і дає відповіді на важливі питання сьогодення (залежність, статеве виховання, війна).

Зв'язок етики з іншими науками

Етика тісно пов`язана із багатьма іншими науками. І це можна пояснити тим, що етика - наука, яка пов'язана із людиною та її поведінкою. Тому науки, які вивчають людину - пов`язані із етикою. Сумісність філософії та етики виявляється в тому, що для вирішення проблем етики ми звертаємося до філософії. Етичні проблеми тісно пов'язані з проблемами соціології, оскільки мораль - явище суспільне. Політологія також має взаємозв'язок з етикою, адже необхідною умовою розвитку політичних процесів у суспільстві виступає мораль. Політологія допомагає правильно розкрити завдання етичного виховання в суспільстві. Етики пов'язна з психологієюю. Досить сказати, що предмет етики — моральність, яка можлива завдяки існуванню свідомості та вольової поведінки, які вивчає психологієя. Педагогіка, як відомо, досліджує принципи, форми і методи виховання. Однією з найважливіших форм виховного процесу є етичне виховання. Але щоб успішно здійснити етичне виховання, необхідно добре пізнати закономірності самої моральності. Етика у певному значенні є теоретична основа педагогіки. Взаємозв`язок етики та права. Взаємодія моралі та права виявляється в тому, що право ґрунтується на нормах моралі. Взагалі право є юридично оформленою мораллю, наприклад обов'язок дітей доглядати своїх батьків.

Коли виникає етична проблематика?

За Малаховим (Етика) з етичною проблематикою ми стикаємося всюди, де тільки має місце цілісне духовне, зокрема філософське, осмислення людини. Мур стверджував, що існує дві головні проблеми етики: одна - це питання про те, чим являється добро саме по собі, а друга - питання про те, що має цінність як засіб до досягнення добра. У сучасному світі етична проблематика виникає в наукових дослідженнях і стосується результатів, які можуть вплинути на існування і розвиток людини, суспільства, культури, цивілізації. Етичні проблеми передбачають відповідальність дослідника морального характеру - перед собою, науковим співтовариством, суспільством за той вплив, який спричинений його дослідженнями та їх результатами. Етичні питання виникають внаслідок події, яка є суперечливою в моральній сфері. Прикладами таких питань є: 1)Початок людського життя (аборти) 2)Святість життя та право на самовизначення (евтаназія) 3)Дослідження на тваринах 4)Суспільні проблеми (соціальна справедливісь, дискримінація, війна, бідність, тощо)

Поясніть Фрейдове поняття „Super Ego". Роль інтерналізацій для етики і зокрема для проблеми совісті. Інтерналізації „Super Ego" та осмислення моралі.

За Фрейдом, совість - це комбінація образу батька або матері, який залишився над «Я» Як відомо, період раннього дитинства характеризується інтенсивними проявами «Я». Тому, батьки, щоб виховати в дитині суспільно прийнятні риси поведінки, вдаються до дисципліни, створюючи своєрідний купол (Super Ego), який не дозволяє розвиватися надмірному егоїзмові. Таким чином, позитивна роль такої інтерналізації полягає у сприятливому співжитті особистості у суспільстві. Інтерналізація - перетворення зовнішніх вимог у внутрішню потребу, звичку,що відбувається в процесі соціалізації індивіда (при цьому дотримання норм стає для нього внутрішньою потребою, звичкою)

Емоції та мотивації. Дія цінності об'єкта на особу. Бути враженим

Зворушення(бути враженим) - окремий тип відповіді, інтенціональний рух відбувається від об'єкта до нас, як і в сприйнятті , проте об'єкт наділяє нас чимось, ми усвідомлюємо його цінність і переживаємо досвід, зазнаємо чогось. (Музика вишукана). Воно передує афективній відповіді. Щоб бути зворушеним потрібно мати відповідну обізнаність щодо предмета. "Зачіпає за живе". Категорії значимості здатні викликати емоції. (Категорії значимості - це суб'єктивно-задовольняюче, об'єктивне добро, цінність) Є два типи цінностей з боку мотивації: 1)Цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини (книга є цінною для мене, але не факт, що для тебе, я надаю їй ціннісного значення) 2)Цінності, які надають смислу існуванню самої людини (цінність сама в собі, має загальну цінність для всіх (свобода) Якщо обрати загальні цінності і присвячувати їм свої вчинки,то неодмінно прийдеш до високого рівня моральності, духовної гідності, «вищі», «культурні» якості. Зворушення викликають найпотаємніші емоції, з самої глибини душі.

Повсякдевний вжиток слова ЗЛО. Доморальне значення зла

Зло взагалі все те, що, заважає, руйнує, зокрема, умови й засоби виживання, фізичного та духовного розвитку людини.(Малахов) Зло в нинішньому столітті дедалі частіше усвідомлюється таким чином як самостійний предмет людського волевияву, як те, що може бути бажаним саме по собі.(Малахов) Велике зло являє собою духовне напруження, непосильне для людської свідомості, воно здатне «вислизати» з поля цієї свідомості: людина може бути нескінченно, страхітливо злою, навіть не підозрюючи ЦЬОГО. Зло - те що руйнує Моральне зло — це зло, яке людина обирав обирає тією чи іншою мірою, в силу тих або інших причин. Моральне зло постає перед нами як своєцентриське самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить Доморальне зло- зло,яке виникає без свідомих дій людини(катастрофи, землетруси). "Повінь чи землетрус, що викликали людські жертви, —це, звичайно, зло, і велике, але до моралі воно жодного відношення не має."(Малахов)

Джерела зла у Платона. Вчення св. Павла та св. Августина.

Зло не є самостійним, за відсутності добра воно немислиме ;зло не є самим в собі; зло паразитує на добрі Концепції де зло не є автономним: давньогрецькі філософи(Платон, Сократ, Арістотель) християнські мислителі(св Августин) 1)Павло: ми не можемо боротися проти крові та тіла, але можемо проти початків зла, проти влади, проти світоправителів, проти піднебесних духів злоби 2)Аристотель - ніщо не існують заради зла, зло виникає від незнання, тому на тобі немає відповідальності 3)Св. Августин - Добро — це сутність творіння Божого. Що ж до зла, то людська душа потрапляє в «пусте місце», внаслідок хибного вибору своєї волі 4)Тома Аквінський - Зло - відсутність добра

Категорії значимості. Ступінь інтенсивності. ієрархія значимостей.

Категорії значимості: 1)Суб'єктивно важливе - предмет має важливість лише настільки, наскільки він приносить нам насолоду, тобто важливість предмета залежить від нашої реакції, від впливу, що предмет на нас мав (комплімент буде важливим доти, доки він приносить нам насолоду, як тільки він перестане таким бути, він стане нейтральним) 2)Цінність - предмет важливий сам по собі, має свою власну важливість незалежно від того, знаємо ми про його існування чи ні, радіємо йому чи ні, тобто його важливість не залежить від нашої реакції, від впливу на нас (акт прощення, якщо він стане неважливим для нас, проте він залишатиметься важливим сам по собі) 3)Об'єктивно важливе - те, що об'єктивно важливе для мене, зв'язок із власною особою, те, що є дуже цінним для мене, тобто певна цінність є цінною саме для нас. (Життя, здоров'я, свободу цінують не лише з точки зору притаманної їм цінності, а тому, що вони є значними дарами для нас) Ступінь інтенсивності притаманний різним цінностям у межах певного виду. Наприклад, хтось є розумніший, хтось менш розумний; хтось красивий, хтось менш красивий. Але людина не несе відповідальності за вищезгадані цінності, адже вони є вродженими. Натомість вона несе відповідальність за моральні цінності, адже вона їх набуває. Але якщо ми говоримо про інтенсивність моральних цінностей, то, мені здається, що вона їм не притаманна, адже ми не можемо сказати, що хтось є щедріший, аніж інший. Якщо людина є щедрою, то вона є щедрою; якщо вона є любляча, то вона не любить більше чи менше, вона просто любить. Щодо ієрархії значимостей, то вона є не ступенева, а суттєва. Порівнювати, які цінності є вищими некоректно, адже вони різні за своєю суттю, природою. У межах свого роду якісні цінності мають ієрархію за ступенем інтенсивності (ми не можемо порівнювати худорлявість та кмітливість, бо вони належать до різних родів якісних цінностей, але ми можемо порівняти інтелектуальну глибину з кмітливістю у межах інтелектуальних цінностей). Безумовно, у якісних цінностях першість відіграють моральні цінності, адже ми несемо за них відповідальність через те, що вони є набутими. Порівнювати чи інтелектуальні чи естетичні теж некоректно, адже вони різні за суттю.

Совість - внутрішній голос, внутрішній суддя

Лише совість є внутрішнім контролером власної діяльності людини, мірилом відповідальності за свої вчинки. Совість — це глядач і суддя доброчинства". Згідно з Кантом, на "внутрішнє судилище" людина потрапляє , оскільки вона порушує моральний закон. Особа може скільки завгодно хитрувати, намагаючися виправдати свою аморальну поведінку, висувати незаперечні, здавалося б, докази власної невинності, — все це, однак, не примусить замовкнути почуття совісті в середині себе.

Структура моральної свідомості

Ми щось засвоюємо від батьків і потім на зовні видаємо 1. Пізнання (пізнання у нашому відбувається первинному соціумі—родинне оточення. Ми не знаємо, яка мораль нам передається.) 2. Осмислення 3. Інтерналізація 4. Усвідомлення себе як морального носія (Без цього немає моральної свідомості ) Бути морально свідомим — сформувати собі розуміння того що таке мораль, усвідомити себе потенційним носієм, суб'єктом, що ми повинні реалізовувати , і зрозуміти істина це чи ні. Формування моральної свідомості залежить від виховання, від того етосу, який тобі вкорінюється батьками. В цьому і в будь-якому випадку може виникнути інтерсуб'єктна квазі істина ( Ми можемо щось вважати за істину, проте істиною не бути) Після Інтерналізації певного етосу Ми потрапляємо в соціальну пісочницю де відбувається зіткнення двох етосів ( або різні, або тотожні) Конфлікт: —або відмовитись від свого (підпорядкуватись іншому) —або гібридизація ( синтез) —або кожен при свому Після формування нового етосу, все відбувається циклічно ГОЛОВНЕ: УСВІДОМЛЮВАТИ СЕБЕ ЯК НОСІЯ МОРАЛІ Будь-який етос є нормативним Норма приписова (прескриптивна)— те як має бути Норма описова (дескриптивна)—як є, не виходить з те як має бути

Мораль та моральність

Мораль - це предмет вивчення етики. Мораль - це певна форма свідомості. Це сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки. Мораль постає як спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протистояння добра і зла. Моральність - це втілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунків між ними. Мова моралі - це засіб передавання людьми своєї моральної позиції Моральність має 3 основні сфери: - сфера вчинків; - сфера конкретних відповідей; - сфера тривких рис характеру особи, тобто її чесноти та пороки, або моральні вади. Кожна з них має власне значення. Моральність це особисте втілення моралі у своєму житті.

Мораль - явище суспільне. Поясніть це твердження

Мораль не може існувати поза суспільством. Суспільство не придумує мораль, а відкриває. Пізніше передає пізнану мораль далі наступному поколінню. Моральні системи можуть відрізнятися, але об'єктивна мораль є

Походження моралі

Мораль нерозривно пов'язана з особою. Основна функція моралі — це регулювання людської поведінки та міжлюдських стосунків. Моральність передбачає наявність свободи волі, оскільки за моральні цінності людина несе відповідальність. Виокремлення моралі: Суспільство не може існувати в хаосі, тому існує певний соціальний договір, що регулює відносини людей та може забезпечити їх основні права. (Пізні античні філософи, Гоббс) Первісне суспільство регулювалося певними нормами, проте це були мононорми - створені під впливом магії, традицій, обрядів, моралі разом. Приклад - табу, чіткі і незаперечні заборони на певні дії. Лише згодом такі мононорми почали розділятися на різні сфери дії: мораль, право, звичай тощо. Малахов пов'язує таку потребу з розвитком економіки та господарства, а отже - держави. Поряд із правом набуває специфічних рис і мораль.

Від чого залежить моральна цінність вчинку?

Моральна цінність вчинку великою мірою залежить від того, в ім'я чого і для чого здійснюється сам вчинок, від засобів обраних для досягнення мети, від обставин за яких він здійснюється і, звичайно, від результату, від особистісної і суспільної значимості вчинку та його оцінки оточуючими. Якщо ми втручаємось у справи іншого , укладаючи з ним діловий контракт, щоб забезпечити для себе вигідний фінансовий прибуток, то цей вчинок є морально нейтральний. Якщо хтось допомагає іншій особі, лише сподіваючись на власну користь, моральна цінність вчинку є втраченою, хоч не обов'язково щоб сам вчинок був морально злим. Щоб вчинок був морально добрим, він повинен реалізовувати стан речей, наділених морально значущою цінністю: Моральний мотив має бути добрим, Мотивація повинна співпадати з метою і бути морально доброю, Ресурси повинні бути морально чесними, Дії мають бути морально неосудними (тоді і результат буде морально добрим). Мало того, воля, що в наказовий спосіб керує ним, повинна бути вмотивована цією моральною значущою цінністю , включаючи в себе також відповідь на її моральне значення та загальну волю бути морально добрим.

Моральний обов'язок, моральне запрошення, належна відповідь

Моральний обов'язок - якщо я не вчиню все від себе можливе або ж проігнорую, то настане зло. Моральне запрошення - якщо проігнорую, то зло не настане, нічого страшного не станеться. Належна відповідь - буде залежати від ситуації, тобто у випадку обов'язку, якщо я роблю все від себе можливе, аби запобігти злу, тоді це належна відповідь.

Що таке мотив і мотивація?

Мотив- намір, що спонукає, тут є наша воля. Мотив виражає зацікавленість суб'єкта в певній дії і є відповіддю на питання , чому, власне , він її вчинив. Мотивація - відповідь на спонукання до дії, те, що змушує об'єкт до дії. Мотивація часто вказує на наш справжній мотив. Причина - наслідок без нашої волі Мотив- гроші, тому я був вмотивований ( у мене з'явилася мотивація) їх вкрасти. Причина - я розбив вазу, бо він мене штовхнув ( я не мав мотиву). Мотивування — ретроспективного пояснення вчинку, яке дається виходячи вже з факту його здійснення і тому може розходитися із справжньою системою мотивів або надмірно її раціоналізувати. ( виправдовування) Легальна поведінка - це дії, які зовні відповідають вимогам моралі, але мотиви є аморальними чи поза моральній системі мотивів.

Мотиви „задля самого добра" (коли він стає формальним?); формальний мотив „згоди із законом"

Мотиваційна модель «заради самого добра» має місце, коли рушієм наших дій стає цінність. Коли ми прагнемо поцінувати добро в собі. Я допомагаю людям, бо так є добре. (дати милостиню жебраку не заради нього, а заради себе, аби щоб добро зробити) Мотив "згоди із законом" Ти щось не робиш тому, що тебе покарають за це. (згвалтування) Важливим елементом моральної свідомості, що надає духовної визначеності системі мотивів, є, нарешті, ціннісні орієнтації. Якщо мотивація, як ми бачили, дає відповідь на питання "чому, для чого людина діє певним чином?", то доповнююча її ціннісна орієнтація висвітлює те, заради чого діє людина , чому вона присвячує свою діяльність. Вищою цінністю моральної свідомості є ідея Добра. Коли наша мотивація є одночасно і задля іншого, і задля себе, то це суб'єктивне добро. А якщо і задля іншого, і задля себе, то це легітимне добро.

Мотивації „для себе" і „для інших"

Мотивація - це сукупність внутрішніх і зовнішніх факторів, які стимулюють бажання та енергію людини на підтримку інтересу і посвячення її певної діяльності або завдання. Мотивація може бути внутрішньою (мотивація "для себе") або зовнішньою (мотивація "для інших"). Внутрішня мотивація - це мотивація, яка походить зсередини людини, вона залежить від її особистих цілей і потреб. Зовнішня мотивація - це мотивація, яка походить ззовні, вона залежить від того, що очікується від людини і як її оцінюють інші.

Правильність та помилковість концепції „Super Ego". Хибна совість та „Super Ego"

На відміну від Super Ego, совість відкликається як до добра так і до зла. Тобто дозволяє людині зробити вибір між вчинками: якщо зробиш добро, матимеш такий результат, а зробиш зле - матимеш це. В той час як Super Ego відкликається лише до зла і виступає своєрідним караючим чинником (часто стримуючим чинником): якщо зроблю зле то я буду покараний, тому я краще цього не робитиму. В цьому полягає хибність уніфікації Фройдом понять совість та Super Ego ( так звана «хибна совість»).

Мораль - це суб'єктивне чи об'єктивне?

Обов'язковість моралі походить із внутрішнього сумління, свідомості людини і суспільства. Тобто без певної суб'єктивності просто ніяк не обійтися. Існують загальнолюдські моральні норми, здатні регулювати стосунки між будь-якими людьми. Моральні цінності належать до важливого-в-собі, що існує поза контекстом. Якщо одна людина перестане сприймати мораль або ж викривить її для себе через певні обставини, то сама мораль нікуди не зникне, для решти суспільства все залишиться незмінним. Звідси висновок, що мораль - об'єктивна, проте грунтується на суб'єктивному сприйнятті.

Відмінність між онтологічними та якісними цінностями

Онтологічні цінності - онтологія вивчає питання про буття, реальність та існування. Онтологічні цінності відображають те, що вважається цінним або є важливим з точки зору існування. Вони пов'язані з фундаментальними питаннями про сутність речей, буття та існування людини, природи та всесвіту. Онтологічні цінності можуть включати поняття, такі як істинність, справедливість, свобода, добро, краса тощо. Якісні цінності - пов'язані з етичними питаннями і орієнтовані на оцінку та визначення того, що вважається добрим, правильним. Якісні цінності відображають те, що суспільство або індивід вважає цінним або морально прийнятним. Вони можуть включати такі поняття, як справедливість, чесність, доброчесність, відповідальність, толерантність, благородство тощо. Якісні цінності визначають норми та моральні принципи, за якими ми повинні жити та взаємодіяти з іншими.

Цінності. Повсякденний вжиток слова та вузько етичний. Типи цінностей

ПОВСЯКДЕННИЙ ВЖИТОК: Ми підсвідомо звертаємося до поняття цінності у своєму буденному житті. Наприклад: коли хвалимо людину як справедливу і надійну, переконуємо у важливості науки, відкриваємо красу прочитаного вірша, вважаємо симфонію величною, боремося за свободу, йдемо за совістю тощо. ВУЗЬКО ЕТИЧНИЙ ВЖИТОК: коли ми вдаємося до глибинного аналізу категорій важливого, то розглядаємо цінність як предмет вивчення етики. Ми розглядаємо предмет або явище поза контекстом, в якому він знаходиться. Це переносить нас у вузьку етичну сферу, про яку в повсякденному житті ми не задумуємося. Типи цінностей: онтологічні та якісні. Онтологічні цінності - це ті , які пов'язані з буттям (людина, квітка, стіл...). Вони не мають ступенів порівняння, не мають своєї протилежності. На них потрібно точно вказувати. Якісні цінності бувають: естетичні (чарівність, пишність, величність), моральні (щедрість, смирення, чистота, справедливість та милосердя), інтелектуальні (інтелектуальна проникливість і кмітливість, глибина і гострота розуму)

Предмет завдання Етики. Теоретична та практична етика

Предмет етики - мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття. Завдання етики - доводити, яка з відповідей на питання про те, що потрібно робити, є правильною; пояснювати, на основі чого наші твердження про характер людини чи моральність дій є істинними або хибними. Завданням етики є досягнення повного філософського усвідомлення моральних цінностей, щоб таким чином наблизитись до точного уявлення про їхню особливу природу, важливість і передумови людської поведінки, необхідної для набуття моральної доброти. Етика зобов`язана досліджувати відмінність між моральною сферою та всіма іншими сферами, а особливо виявляти наявні зв`язки між моральною сферою та Богом, моральним добром та долею людини. Отож, завданням етики є - описати мораль, пояснити мораль і навчити моралі. (Гільдебранд) Виділяють два рівні етики - практична і теоретична. Практичне дослідження спрямоване безпосередньо на об`єкт і спирається на дані спостережень та експериментів. Теоретичний рівень передбачає самостійну діяльність, спрямовану на вдосконалення і розвиток понять етики. Дослідження тут має на меті розкриття сутності явищ і їхнє втілення у відповідних концепціях.

Християнська мораль - це світогляд слабшого. Ресентимент. Чому воно не може бути джерелом моралі? Поясніть позицію Ніцше.

Ресентимент («обурення, злопам'ятність, озлоблення») — почуття ворожості до того, що суб'єкт вважає причиною своїх невдач («ворога»), безсила заздрість, «тяжке усвідомлення марності спроб підвищити свій статус в житті або в суспільстві». Відчуття слабкості або неповноцінності, а також заздрості стосовно до «ворога» приводить до формування системи цінностей, яка заперечує систему цінностей «ворога». Суб'єкт створює образ «ворога», щоб позбутися почуття провини за власні невдачі. Ресентимент є визначальною характеристикою моралі рабів, яка протистоїть моралі панів. Ніцше стверджує, що християнська мораль є продуктом "невдачників" і "зневажених", які зневажають світ і самі себе. Він вважає, що християнська мораль приховує сильну настанову до влади і насильства, в той же час проповідуючи милосердя та скромність. Ніцше вважав, що це протиріччя веде до "застою моралі" і стає на шляху до розвитку людства. Ніцше вважав, що мораль повинна бути джерелом влади, сили і творчості, а не слабості. Він закликав людей звільнитися від християнської моралі та приймати свою власну моральну систему, засновану на "волі до влади". Він вважав, що люди повинні самостійно визначати свої цінності, а не підкорятися моральним нормам, які нав'язуються ззовні.

Позитивне та негативне визначення свободи. Свобода „від", свобода „для"

Свобода негативна (свобода "від") (від лат. negatio- заперечую) - тип свободи, який заперечує бар'єри та перешкоди. Це не є повна свобода, бо ти тільки отримуєш простір для діяльності, але не здійснюєш її. Приклад: Свобода від приниження моєї гідності, свобода від порушення моїх прав, як людини та громадянина. Її має хтось забезпечувати, наприклад держава. Ця свобода не є повністю незалежною. Свобода позитивна (свобода "для") - це коли ти здійснюєш певну діяльність, зробивши свідомий вибір зі своєї волі (інтенціональне вольове рішення). Приклад: Це про права людини та її можливості. Свобода вищої освіти, свобода вибору місця праці, свобода подорожей тощо. Свобода для вибору. На практиці свобода негативна діє для свободи позитивної. Приклад: Для того, щоб я мала право вільно ходити вулицями і не боятися за своє життя, є люди які слідкують за порядком і садять правопорушників тим самим обмежуючи їх волю та надають волю мені

Свідомість та моральна свідомість

Свідомість - це знати щось поза нашою межою. Моральна свідомість - розуміння сфери моралі (добро,зло). Самосвідомість — де є свідомість себе, передусім своєї ж власної свідомості. Самосвідомість себе (самоприсутність перед самим собою, коли ми володіємо собою). Моральна самосвідомість — це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина — її носій. Основними функціями моральної самосвідомості є осмислення, контролювання, санкціонування та критичний перегляд моральних настанов людської суб'єктивності. Людина, яка є морально свідомою,усвідомлює себе як потенційного носія моралі(суб'єкта моральної дії) Первинне пізнання у нашому відбувається первинному соціумі — родинне оточення. Ми не знаємо, яка мораль нам передається. Точніше: ми не розуміємо, чому цей "етос" є істинними, чому робити потрібно так, а не інакше. (Ю.Підлісний)

Совість. Функції совісті

Совість - внутрішнє духовне осмислення людиною цілісності своєї життєвої реалізації під кутом зору її принципової моральної оцінки. Наявність совісті - гідність людини Совість- це внутрішній арбітр людини. Совість дає знання добра і зла. Совість дає застереження перед здійсненням вчинку, і дає докори сумління після вчинення вчинку. Совість - це те що докоряє і від неї не можна втекти. Совість за традицією нерідко тлумачиться безпосередньо як голос Божий, який лунає в серці людини Совість - центральний чинник моральної свідомості людини. Функції совісті: 1)Совісті відводиться роль суворого внутрішнього прокурора, який невідступно стежить за тим, щоб людина дотримувалася загального закону обов'язку 2)Совість дає людині змогу тверезо оцінювати реальні умови виконання загальних норм моралі в тій чи тій конкретній ситуації 3)Голос совісті звертається до нашої свободи вибору, свободи волі. 4) Совість кличе людину до розкаяння.

Роль софістів для осмислення етичної проблематики

Софісти першими поставили людину в центр філософського пізнання, розглядаючи її як творче начало світу. Софісти визнавали примат (лат. — першість) людини над світом. Моральні норми, закони, приписи суспільного життя, на відміну від законів природи, софісти вважали результатами людської творчості. Ці закони і норми не можуть мати всезагального, необхідного для всіх статусу. Горгій дотримувався думки, що чесноти чоловіків і жінок, дорослих і дітей, вільних і рабів принципово різні. Навіть у людей однієї статі, одного віку і соціального становища уявлення про чесноти не тотожні, оскільки кожен індивід є мірою речей, а відмінність між індивідами нескінченна. Визнаючи цінність речей, вдаючись до моральних оцінок, люди використовують не знання, а думки, які не можна охарактеризувати як істинні чи хибні. Послуговуючись здоровим глуздом, вони одні з них вважають кращими, інші — гіршими. Загалом усі софісти були єдині в тому, що однозначно тлумачити добро, зло і справедливість неможливо, оскільки дотримувались принципів етичного релятивізму, який розуміли по-різному. Моральний релятивізм - судження, яке полягає в тому, що моральні норми є відносними, тобто абсолютного зла і добра не існує, воно існує лиш в рамках певного суспільства. Критеріїв добра і зла немає.

Протиставлення софістів та Сократа

Софісти та Сократ - дві різні філософські школи, що існували у давньогрецькому світі. Софісти були групою мандрівних вчителів, які надавали платні лекції та навчали людей мистецтву переконування. Вони вважали, що істина і моральність не існують абсолютно, а є суб'єктивними та залежать від індивідуальних переконань та бажань людини. Софісти вчили мистецтву риторики і аргументації, що дозволяло їм переконувати і впливати на інших людей. Однак, вони не завжди мали моральні цінності або використовували свої навички для сприятливих цілей. Сократ же був критичним до софістів та їх підходу. Він вважав, що існує така річ, як об'єктивна істина, і що моральність має свої об'єктивні стандарти. Сократ переконаний в існуванні загальних моральних понять. Він вважав, що мудрість і моральність є об'єктивними цінностями, які можна досягти через раціональний розум і самопізнання. Доброчесність же, на думку Сократа, і є знання моральної істини. Отже, основна різниця між софістами і Сократом полягала в їх поглядах на істину і моральність. Софісти були релятивістами, що стверджували, що істина залежить від індивідуальних переконань, тоді як Сократ вірив у об'єктивну істину та моральні стандарти, які можна досягти через розумову діяльність та самопізнання.

Інстинкт самозбереження та мораль

Теорія Дарвіна про те, що відчуття моралі (як і совість) - це лише еволюція інстинкту самозбереження. Якщо людина робила іншим людям щось добре, то вони відповідали їй взаємністю, або ж просто не робили поганого. Тому людина виробила собі поняття моралі - чогось, чого слід дотримуватися, якщо ти не хочеш наражатися на небезпеку.

Три сфери моралі

Сфера вчинків - тут панує воля. Кожен вчинок випливає з акту волевиявлення. Воля керує вчинками. Сфера відповідей - вона включає в себе як вольові відповіді, так і емоційні (каяття, любов, надія, радість, прощення, подяка). Сфера чеснот - вона є суттю моральності. Сюди належать такі цінності як щедрість, праведність, справедливість, смирення. Вона є вершиною моральності.

Чесноти. Відмінність чеснот від темпераменту, потенцій, можливостей

Третя основна сфера моральності - це тривкі риси характеру особи, тобто її чесноти. Слід наголосити, що чесноти аж ніяк не є лише схильність до морально правильної дії. Кістяком кожної чесноти є понадактуальна ціннісна відповідь. Називаючи людину чистою, справедливою чи щедрою, ми маємо на увазі щось більше, ніж її здатність діяти слушно з моральної точки зору. Інакше моральна цінність чеснот була б лише потенційною можливістю. Коли ми говоримо про чесноти, то йдеться про якісну характеристику особи, яка повністю актуалізована в ній і може проявлятися як у виразі її обличчя, так і в поведінці. Щодо звичайних рис темпераменту, таких як темперамент флагматика, сангвініка чи холерика, то ці риси легко сплутати з чеснотами. Насправді ж вони докорінно відрізняються від них. У звичайних рисах темпераменту немає ні усвідомлення певної сфери добра, ні відповіді на цю сферу. Для прикладу, жвавість як риса темпераменту, вона не містить у собі жодного усвідомлення добра та виразного ставлення до нього. Чесноти також слід відрізняти і від звичайних потенцій, наприклад здібність до гри на фортепіанно, яка також має характер чогось потенційного. Потенція отримує своє здійснення через її тренування: в нашому прикладі - це гра на піанінно. Цього не скажеш про моральні чесноти. Вже самі по собі вони є повноцінними.

Самореалізація, самоутвердження. Щастя як мотив моральних вчинків

У "Нікомаховій етиці" Арістотеля щастя (евдемонія) - це кінцева мета і мотив моральних вчинків. Щастя - це не тільки задоволення благ, а й реалізація людського потенціалу та усвідомлення своєї істинної природи. Щастя полягає в активному і доброчесному прагненні до добре прожитого життя. Моральні вчинки мотивуються прагненням до щастя. Усі люди прагнуть щастя як найвищого блага, оскільки воно охоплює всі інші блага. Щастя є самоціллю і кінцевою метою людського існування. Тому моральні вчинки розглядаються як засіб для досягнення цієї мети. Кожна людина має унікальну природу і потенціал, які необхідно реалізувати для досягнення справжнього щастя. Цей процес самореалізації передбачає розвиток і використання своїх інтелектуальних і моральних чеснот у повній мірі. Самоствердження, з іншого боку, пов'язане з визнанням і утвердженням власної цінності та гідності. Аристотель стверджував, що справжнього щастя неможливо досягти, якщо людина не має хорошої самооцінки або їй бракує самоповаги.

Що таке фундаментальна моральна настанова?

Фундаментальна моральна настанова - це загальний принцип або правило, яке виступає як основа для морального мислення та дії. Воно визначає базові принципи, які визнаються як основоположні і незмінні у моральному вирішенні проблем і поведінці. В етиці Канта фундаментальна моральна настанова виражена у формі категоричного імперативу, який звучить так: "Дій так, щоб твої дії могли бути підняті до загального закону". Цей принцип покликаний показати, що дії повинні базуватися на універсальних моральних принципах, які можна було б застосовувати до всіх людей незалежно від конкретних обставин. Фундаментальна моральна настанова слугує основою для прийняття моральних рішень та норм поведінки. Вона допомагає людям визначати, що є моральною правильністю і які дії варто здійснювати. Цей принцип може бути джерелом моральних цінностей, визначати межі та обмеження в моральному виборі та визначати основні норми етичної поведінки.

Свобода та відповідальність

Через 2 досконалості воля - наша воля сама по собі є вільною. Ніяка сила не спроможна змусити здорову людину сказати так чи ні. Види діяльності перебувають у нашій волі, бо воля їх викликає і керує ними. Через нас щось реалізовується, а оскільки акти вільні, то кожна людина несе відповідальність за волевиявлення. Бо якщо є вибір і його робиш ти, то питати чого щось сталося будуть саме у тебе і ти відповідатимеш за це. приклад: сфера моралі реалізується саме завдяки волі, бо якщо людина вільна, то вона здатна відповідати за свої хороші та погані вчинки перед Господом Богом на страшному Суді Христовому. Тобто воля уможливлює сферу моралі. Людська свобода є передумовою того, щоб людина могла бути морально доброю чи морально злою. Людина втручається в природну причинність речей і це дар. Свобода волі не конфліктує ні з причинністю ні з достатньою підставою, вона як і природне явище походить від Бога. Причина свободи волі - Бог. Хоч Бог і наділив нас волею, він на неї не впливає. Вільне духовне ядро людини реалізовується через волю.

Чесноти та звички. Роль звичок у вихованні

Чеснота - схильність і здатність у здійсненні добра, що визначається волею і вчинками. Це ознака людини, яку людина набуває. Чеснота - чиниться свідомо, а звичка - чиниться підсвідомо. Звичка - це те, що ми привчені робити; що стається само по собі, але не має зв'язку з моральністю. Звичка - автоматична дія, «бо так треба», при здійсненні чеснотливих дій кожен раз розумієш важливість. Любов є формою усіх чеснот! Моральна чеснота,котра удосконалює волю, мусить ―залучати розум і його здатність. До чеснот, ще притаманний такий аспект - справедливість! Чотири кардинальні чесноти за схемою Платона,Святого Амвросія та Томи Аквінського: 1. iustitia - Справедливість 2. fortitudo - Стійкість(Сила духу) 3. sapientia - Розсудливість(Обачність) 4. temperantia - Поміркованість(Тверезість)

Разові (актуальні) вчинки та відповіді, понадразові (понадактуальні) відповіді

„Понадактуальне існування" - це перебування наших відповідей на істотно глибшому рівні душі. Ці відповіді мають понадактуальний вимір. Також важливо, що б вони були справжніми, а не удаваними. Так любов, яка зникає одразу ж після короткочасної розлуки з коханою особою, є насправді псевдолюбов'ю. Адже саме любов, більш ніж усе інше, має понадактуальний характер. Інші відповіді, такі як обурення, приступ гніву, сміх з-за чиєїсь комічної поведінки, не здатні на понадактуальне існування. Всі найважливіші відповіді, на які здатна людина, можуть існувати понадактуально. Це і глибокий сум через невідворотну утрату коханої людини, і любов чи пошана до когось. Це наша вдячність іншій людині, а, передовсім, наша віра в Бога та любов до Нього.