ІТХВ ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ
Хорове виконавство епохи Відродження?
(Новий тип музиканта-практика - творча імпровізація). Наприкінці епохи Відродження хорові колективи починають виконувати не тільки церковну музику, а й світську. Іоахім Чіконіа (1410 р.) вперше встановив опору на октавно-квинтову інтерваліку хорового багатоголосся; відбулося формування 4-голосної фактури, тобто класичне багатоголосся типу С-А-Т-Б. Формування музиканта-професіонала зі спеціальною фаховою освітою (метризи - співочі школи інтернати). Хорові колективи даного періоду існували при соборах та дворах. Вони мали невелике число співаків, але професійна майстерність їх була дуже високою. Наприклад у Римі у Папській капелі було від 10 до 30 співаків. (епоха Відродження характеризується розквітом вокального хорового виконавства на основі контрапунктичної техніки).
Хорова культура Стародавнього світу?
- у Єгипті хоровим співом займалися жреці. Найбільш поширений жанр мистецтва, що існував у Єгипті це народні монументальні дійства (страсті або містерії), що супроводжувалися музикою та співом, подібна культура існувала і у Вавилоні; - цікавою було мистецтво Палестини. Є свідчення, що у Палестині священнослужителями були, як правило, музиканти. Їх суто чоловічий храмовий спів дивував красою та вишуканістю. Там же склалася традиція співу хорових псалмів, антифонної форми співу, що пізніше була запозичена європейським християнством. Творцем жанру псалмів був цар Давид; - в Індії спів був представлений жіночими хорами, які співали антифонно; - славилося багатоголоссям співоче мистецтво Грузії, вони володіли мистецтвом гетерофонії; - найвищого розквіту музична культура досягла у Стародавній Греції. Виховання громадянина у Греції було неможливо без навчання хоровому співу, музичної теорії, естетики. У Греції були поширені гімнастичні та художні змагання, які супроводжувалися музикою. Популярний був
Розвиток церковного співу Київської Русі?
Із введенням християнства в Київській Русі виникає та розвивається церковний спів. Одним із осередків формування давньоруського церковного співу стала Києво-Печерська Лавра. Основні риси монодичного церковного співу: - знаменна нотація (крюкова), від чого система давньоруських церковних піснеспівів стала називатись знаменним розспівом; - базування композиції церковної музики на системі осьмогласся: вісім діатонічних ладів (гласів, груп типових поспівок); - поділ звукоряду на чотири частини - согласія: просте, мрачне, світле, трисвітле; - уникання яскравих інтонацій, розмірена, плавна ритміка, уповільнена в кінці фраз, монодія ІНТРОВЕРТНА (заглиблена у молитовний стан), невідривна від ритуалу.
Теорія інтонування у хоровому виконавстві - теоретична система усвідомлення музики?
Інтонаційна теорія - це наука про специфіку музичного мислення, про виразність музики та музичне виконавство. Одним з перших теоретиків теорії інтонування був Борис Асафьєв. У його грунтовній праці «Музична форма як процес» відображені закони усвідомлення музики та музичного інтонування. В основі інтонування лежать інтонація (висота, тембр, інтенсивність та довжина - темп), дихання (обумовлює виконавський процес), взаємозв'язок інтонаційності і дихання (їх проявом і є мелос). Ступенем оволодіння мелосом музики обумовлюється формування і розвиток музичного мислення виконавця, а також його виконавська культура у цілому. Таким чином, інтонування - це активність інтонаційного слуху, мелос, процесуальність музичної форми, виявлення реального змісту музики як проявлення у музиці духовного світу людини.
Історично інформоване виконавство?
Історично-інформоване виконавство - це рух музичного виконавства, що ставить своїм завданням максимально точне відтворення музики минулого (автентичне виконання, назва критикується, жодне сучасне виконання не може бути автентичним в повному розумінні слова). Важливими до цього напрямку є підходи до інтерпретації партитури, навички музиканта (наприклад, вміти грати і розшифровувати цифрований бас, вміти вдало обирати склад і кількість виконавців, знання правил і прийомів гри, які штрихи, агогіка характерні для виконання того періоду). Заохочується використання віола да гамбо, барокова скрипка, клавесин, клавікорд, молоточкове фортепіано, педальне фортепіано. Арнольд Долмечча - виробник клавесинів і віол да гамбо - фундаментальний труд - Інтерпретація музики 17-18 століть за свідченнями сучасників, 1915 рік. У Европі зʼявляються товариства поціновувачів старинної музики. Альберт Швейдсер, Густав Леонхард, Ніколаус Арнонкур.
Виконавські особливості хорової музики епохи Класицизму?
Виконавець повинен перш за все враховувати інтонаційну та ритмічну точність, яка стає основою виконавства класичної музики. Також диригенту потрібно обов'язково звертати увагу на динамічні зрушення, наявність контрастної динаміки. Велике значення має єдність темпу, яка стає основою загальної драматургії класичних. Техніка диригування вимагає від хормейстера точного жесту, який забезпечує характер та образ певного твору. Класична техніка диригування передбачає врівноваженість всіх елементів виконання. При виконанні класичної музики велике значення має відчуття форми, що складається з окремих деталей, чітка дикція та артикуляція. У хормейстера повинна бути розвинена мануальна техніка, тактування з використанням кистьових та передплечових рухів. Корпус повинен бути спокійним, міміка живою, а темперамент врівноважений з волею.
Діяльність Глухівської школи?
Глухівська співацька школа, створена за ініціативи гетьмана Данила Апостола в 1729 році, мала величезне значення в українській музичній культурі XVIII ст. Це школа з підготовки кваліфікованих співаків-регентів, яких згодом відправляли до Москви і Петербурга. Майже за 50 років діяльності школи в ній були навчені більше 300 хористів для придворної співацької капели. Музичні традиції цієї школи дозволили сформувати у Глухові талант двох неперевершених композиторів - Максима Березовського і Дмитра Бортнянського.
Засоби виконавської виразності у хорі?
Засоби музичної виразності можна розподілити на ті, що не залежать від виконавця (гармонія, фактура, мелодія), і ті, на які впливає інтерпретатор. До других належать: темп (у музиці визначається її почуттями, думками; можливо знайти тільки на основі усіх компонентів виконання), метр, ритм (важливий засіб усвідомлення темпу - метрична та ритмічна пульсація, сприймається тільки в єдності), якість хорового звучання (визначається єдністю звукоутворення, єдиною манерою звукоутворення, є основним показником майстерності колективу), тембр (залежить від емоційного образу, у залежності від образу, голос отримує певні тембральні відтінки), динаміка, артикуляція, штрихи, цезурність. Агогіка (рух музики), динаміка та артикуляція (артикуляція у вузькому значенні - це чітка вимова слів та логіка вимови, єдність звукоутворення; артикуляція ширша за штрихи) є загальними для всіх видів виконавського мистецтва. Всі засоби виконавської виразності щільно пов'язані між собою і залежать один від одного.
Розвиток церковного співу у Києво-Печерській лаврі?
Києво-Печерська лавра протягом багатьох років була однією із головних святинь та центром церковного життя Київської Русі. Церковному співу приділялася велика увага. Після прийняття християнства на Русі поширюватися старогрецькі розспіви. Поступово сформувалася цілісна система церковного богослужіння, яка включала добові, тижневі та річні цикли піснеспівів. Почали формуватися різні види мелодій, так звані «гласи». У результаті багаторічної творчої діяльності лаврських півчих та під впливом самобутніх місцевих музичних традицій, старогрецькі мелодії видозмінювалися і в монастирі утворилося своє коло піснеспівів, відомих як лаврський розспів. Спочатку він був одноголосним, а з часом став багатоголосним. У Києво-Печерській лаврі існувала усна традиція виконання піснеспівів, тобто клірошани співали по пам'яті. Підготовкою хористів займався головщик - професійний музикант, який виконував обов'язки регента, учителя, зберігача нотної бібліотеки.
Діяльність Музично-драматичної школи?
Музично-драматична школа була заснована Миколою Лисенком у 1904 році в Києві (згодом Музично-драматичний інститут) і на той час стала центром хорового життя міста Києва. У цій школі працювали М. Лисенко та О. Кошиць, що розвивали там як церковне, так і світське хорове мистецтво. При школі працював хор, керував яким О. Кошиць. Студентський хор школи набув активностi, коли до нього приєднався хор товариства «Боян», який очолювали О. Кошиць і М. Лисенко разом. Це об'єднання організовувало у Києві хорові концерти. Проте хор «Бояна» проіснував не довго, і Лисенко та Кошиць знову зосередилися на роботі саме зі шкiльним хором. Хор співав не тільки українську музику, в їх репертуарі були твори В. Моцарта, Й. Гайдна, Е. Гріга. Таким чином, діяльність Лисенка та Кошиця створили передумови для подальшого розвитку хорового мистецтва на початку ХХ ст.
Хоровий рух Німеччини ХІХ ст.?
На початку XIX століття в Німеччині, а потім у Швейцарії та Австрії набули поширення хорові аматорські братства - лідертафелі. Перший лідертафель виник в 1809 році в Берліні під керівництвом відомого німецького педагога і композитора Карла Цельтера. Надалі лідертафелі поширилися не тільки по всій Німеччині, але і в інших країнах рух «лідертафель» став поштовхом для створення численних чоловічих хорів. Чоловічий хоровий спів-характерна особливість західноєвропейського хорового виконавства XIX століття. Мендельсон, Шуман, Брамс керували хорами. Гейдельберзький Бахівський хор, 1791 - Карл Фаш, співоча академія в Берліні
Виконавська та музично-просвітницька діяльність О. Кошиця?
О. Кошиць був активним пропагандистом української народної та професiйної музики. Його творчість відіграла величезну роль у становленні нового етапу в історії обробки української пісні. Він бажав вивести пісню на широку концертну естраду, збагатити й широким колом музично-виразних засобів. У 1919 р. створив Український нацiональний хор, який вже через два місяці здійснив гастрольну поїздку до Праги, а з 1919 по 1921 рр. гастролював майже по всіх країнах Західної Європи. Кульмінацією багаторічної концертної діяльності О. Кошиця стали хорові концерти обрядових пісень (Веснянки та колядки) 2 лютого 1916 р. У цих концертах вперше О. Кошиць познайомив широку публіку з творчістю М. Леонтовича. Політичні події в Украïнi змусили О. Кошиця залишитися за кордоном, його діяльнiсть довго замовчувалася.
Виконавські особливості хорової музики епохи Романтизму?
Особливе значення при виконанні романтичної музики має звукова інтонація, яка володіє надзвичайною виразністю та різноманітністю тембрових барв. Відчуття течії музичної форми стає основним. Метр підкоряється вільному ритмічному диханню, наявності rubato. Динаміка в хорі гнучка та хвилеподібна, контрасти виявляються не тільки у динаміці, але й тембрі, фактурі, темпі і т. д. При диригуванні використовується цільногнучка рука з опорою у плечовому суглобі, кисть малює звучання хору, штрихи різноманітні. Рухи мають широку амплітуду, міміка розвинена. Інтерпретації можуть різко відрізнятися.
Хорові школи сучасної України?
Спільні ознаки: усвідомлення значущості хорової культури в житті українського народу; вагомі здобутки виконавської та педагогічної діяльності; робота на засадах історично-сформованих регіональних та національних виконавсько-педагогічних цінностях. - засновником сучасної Львівської диригентсько-хорової школи вважається син видатного українського вченого-фольклориста Філарета Колесси - Микола Колесса (пріоритетність техніки та глибоке осягнення художньої образності й музичної драматургії творів: В. Василевич, Є. Вахняк, Ю. Луців, І. Бермес); - усебічне й ґрунтовне осмислення та інтерпретація духовної й світської хорової музики, досконалість опрацювання всіх елементів хорової звучності вирізняли Одеську школу та її фундатора К. Пігрова (А. Авдієвський, В. Іконник, О. Вацек, Г. Шпак); - опора на засади хорової естетики М. Лисенка, виконавське прочитання національної хорової класики, поглиблення наукових основ хорового виконавства та педагогіки, розширення спектру методологічних підходів до тв
Діяльність Перемишльської школи?
Станом на період першої пол. ХІХ ст. Перемишль став центром хорового мистецтва на Західній Україні. У 1829 році в Перемишлі заснували кафедральний хор та музичну школу, де готували співаків та регентів. Єпископ Іван Снігурський запрошував до викладання в школі іноземних викладачів, наприклад, чеха Алоїза Нанке, який потім став керівником Кафедрального хору, до якого потім приєднався співак Вікентій Серсавія; разом вони підняли хор на дуже високий рівень виконавства. У Алоїза Нанке навчався Михайло Вербицький. До перемишльської школи також відносять Юліана Лаврівського та Віктора Матюка. Перемишльська школа дала поштовх хоровому руху на Західній Україні. Згодом у багатьох містах Західної України стали виникати приватні школи церковного співу, де здійснювалася професійна пісенно-хорова підготовка.
Розвиток церковного співу на Західній Україні до радянського періоду?
Станом на період першої пол. ХІХ ст. Перемишль став центром хорового мистецтва на Західній Україні. У 1829 році в Перемишлі заснували кафедральний хор та музичну школу, де готували співаків та регентів. Єпископ Іван Снігурський запрошував до викладання в школі іноземних викладачів, наприклад, чеха Алоїза Нанке, який потім став керівником Кафедрального хору, до якого потім приєднався співак Вікентій Серсавія; разом вони підняли хор на дуже високий рівень виконавства. У Алоїза Нанке навчався Михайло Вербицький. До перемишльської школи також відносять Юліана Лаврівського та Віктора Матюка. Перемишльська школа дала поштовх хоровому руху на Західній Україні. Згодом у багатьох містах Західної України стали виникати приватні школи церковного співу, де здійснювалася професійна пісенно-хорова підготовка. Другий осередок хорового співу у Львові - це Ставропігія (монастир), хор Ставропігії очолював перемишлянин Яків Неронович.
Сучасний стан розвитку хорового виконавства України?
Тенденції розвитку сучасного хорового виконавства України такі: - широкий розвиток духовного мистецтва (як наслідок обмеженості музичного мистецтва радянських часів); - звертання до фольклорних традицій (не тільки на рiвнi тематизму, але й на рiвнi композиції, формотворення); взаємозв'язок композиторської творчості та виконавства (як професійно, цікаво виконати твір); - театралізація хорової музики; - створення хорових осередків в різних регіонах (Вінниця, Житомир, Київ); - віртуальні хори (набули популярності в час пандемії).
Розвиток партесного співу в Україні?
У 17 ст. на територіях України складається новий стиль, що знаменується переходом від знаменної до лінійної нотації (київська квадратна нота), та засвоєнням багатоголосся європейського типу. Витоки жанру - середина 16-17 ст., венеціанська школа - ВІлларт, його учень Габріелі. Існувало 2 групи партесних творів в залежності від кількісного складу - концерт і мотет (камерний). Різниця між середньовічною монодією та новим багатоголоссям: монодія ІНТРОВЕРТНА (заглиблена у молитовний стан), невідривна від ритуалу; партесний концерт - самостійний, націлений на аудиторію. Нова образність, заснована на принципі контрасту, драматизм. Сутність партесного концерту у постійній зміні хорового складу. Імітація, короткі канони, канонічна секвенція, хор\ансамбль. Членування за тембровими групами. Диригент (частіше бас\тенор) не диригував, тільки давав тон. Співаки співали напам'ять.
Специфіка хорового виконавства?
У хоровому виконанні присутні такі специфічні риси: - хор - це живий організм, що складається з людей, в яких є власні почуття та емоції, що, звичайно ж, сприяє на якісь звуку, звукоутворення, виконавський образ, тобто диригент має підкорити iндивiдуальнi прагнення кожного учасника хору і спрямувати їх до єднання; - синтетична природа хорового мистецтва - нерозривний зв'язок із словом та літературним текстом, тобто єдність музики та тексту оцінюється з точки зору композиції, взаємодії музичних та поетичних засобів виразності, відповідності поетичних образів музичним; - інструмент хору — це живий голос (проблеми з голосовим апаратом сприяють на якість звуку, звукоутворення).
Шляхи розвитку хорознавчої науки в Україні?
Хорознавство - «наука про буття хору». Хорознавство є самостійною науковою галуззю, в той же час є й складовою музикознавства як системи наук про музику. Перша праця з хорознавства - Матюхін Валерій Олександрович, 1985 р. - він розуміє структуру хорознавства як: композиторська творчість, хорове виконання, соціологія, організація, економіка хорової культури як елементи хорознавства. Анатолій Петрович Лащенко, 1989 р. - дисертаційне дослідження, де вперше говорилося саме про наукове розуміння хорової культури, вперше було диференційовано українські хорові школи, розглянуто виконавські напрями. У дослідженні було розглянуто функціональний звʼязок: мета — засоби — результати хорової діяльності. Сучасне хорознавство - це інтегроване хорознавство (сукупність історичного, теоретичного і виконавського хорознавства) - за Наталією Андрієвною Бєлік-Золотарьовою.