блок 2

48. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 «Невиконання судового рішення» КК України

1. Відповідно до ч. 5 ст. 124 та п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним з основ- них принципів судочинства проголошується обов'язковість судових рішень. Із цього виходить і Закон України «Про судоустрій і статус суддів», у ч. 2 ст. 13 якого закріп- лено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами на всій території України. Обов'язковість і безумовність виконання вироків та ухвал суду закріплено і ч. 2 ст. 21 КПК. Тому умисне невиконання або перешкоджання виконанню судових актів є злочином проти правосуддя для будь-якої особи, а для службових осіб - спеціальним видом службо- вого зловживання (ст. 364 КК), що карається за ст. 382 КК. 2. Предметом злочину за частинами 1-3 ст. 382 КК є судовий акт органів право- суддя (рішення, вирок, ухвала, постанова), який постановлений: а) судом будь-якої юрисдикції (загальної чи спеціалізованої); б) судом будь-якої інстанції (першої, апе- ляційної чи касаційної); в) судом із будь-якої категорії судових справ (цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних) і г) набрав законної сили. За частиною 4 ст. 382 КК предметом злочину є судовий акт не органів правосуддя України, а рішення Європейського суду з прав людини. 3. Об'єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 382 КК полягає в одному із таких, аль- тернативно зазначених у диспозиції діянь, як: а) невиконання (ухилення від вико- нання) вироку, рішення ухвали, постанови суду або б) перешкоджання їх виконанню. За частиною 1 ст. 382 КК склад злочину є формальним, бо його об'єктивна сторо- на вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання), і саме з цього моменту злочин визнається закінченим та набуває триваючого характеру. 4. Невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб'єкт був зобов'язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов'язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає державного виконавця, направляє документ не за адре- сою тощо). 5. Перешкоджання виконанню судового акта - це активні дії, які становлять про- тидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання, наприклад, підкуп або обман державного виконавця, погрози або насильство щодо нього тощо. Якщо перешкоджання виконанню судового акта пов'язане із вчиненням інших злочинів (наприклад, даванням хабара, застосуванням насильства, знищенням документів), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів. 6. За частиною 2 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, бо встанов- люється відповідальність за ті самі діяння, але вчинені спеціальним суб'єктом - служ- бовою особою. 7. За частиною 3 ст. 382 КК склад злочину може бути як формальним, - коли за- значені у ч. 1 або 2 цієї статті діяння вчиняються: а) службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), або б) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (спеціаль- ний рецидив - див. коментар до ст. 34 КК), так із матеріальним, − коли ці діяння в) заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, дер- жавним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (про характеристику цих ознак див. пп. 3 та 4 примітки до ст. 364 КК та загальні положення коментаря до розділу XVII КК). У останньому випадку обов'язковою ознакою об'єктивної сторо- ни є причинний зв'язок між діянням та передбаченими у ч. 3 ст. 382 КК наслідками, з моменту настання яких злочин і визнається закінченим. 8. За частиною 4 ст. 382 КК карається злочин із формальним складом, об'єктивна сторона якого вичерпується вчиненням такого діяння, як невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини, обов'язковість виконання якого зумовлена Законом України від 17 липня 1997 р., яким ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та Протокол No 11 до цієї Кон- венції, де зазначено (ч. 1 ст. 46 Конвенції), що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами. 9. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (ВВРУ. - 1999. - No 24. - Ст. 207) до виконавчих документів, які підлягають виконанню Державною виконавчою службою України, належать і рішен- ня Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. (ВВРУ. - 2006. - No 30. - Ст. 260), у ч. 1 ст. 2 якого проголошується, що рішення цього суду є обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 зазначеної Конвенції. 10. Суб'єктивна сторона злочину за умови, якщо він не спричиняє наслідків, за- значених у ч. 3 ст. 382 КК, - лише прямий умисел. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч. 3 ст. 382 КК, може полягати як в умисній, так і в необережній формі вини. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У ціло- му злочин є умисним. 11. Суб'єкт цього злочину може бути як спеціальним, так і загальним. Тому пи- тання про визнання особи суб'єктом цього злочину необхідно вирішувати диферен- ційовано: - за частиною 1 ст. 382 КК, якщо злочин вчиняється шляхом невиконання судово- го акта, суб'єкт злочину - спеціальний, оскільки ним може бути лише така особа, на яку законом і цим судовим актом покладений обов'язок з його виконання і вона має реальну можливість його виконати. Якщо ж передбачений ч. 1 ст. 382 КК злочин здійснюється шляхом перешкоджання виконанню судового акта, то з урахуванням характеру дій, які можуть становити зміст такого перешкоджання, вчинити цей злочин може як спеціальний суб'єкт - зобов'язана до виконання судового акта особа, так і за- гальний - будь-яка особа, що досягла 16-річного віку; - за частинами 2 та 4 ст. 382 КК суб'єкт злочину - спеціальний, а саме службова особа, яка зобов'язана і має реальну можливість виконати відповідний судовий акт; - за частиною 3 ст. 382 КК суб'єктом злочину може бути: а) або такий спеціальний суб'єкт, як службова особа, що займає відповідальне чи особливо відповідальне ста- новище (див. п. 2 примітки до ст. 368 КК), б) або такий спеціальний суб'єкт, як особа, раніше судима за злочин, передбачений ст. 382 КК (див. коментар до ст. 34 КК); - за частиною 3 ст. 382 КК, яка встановлює відповідальність за невиконання су- дового рішення, що заподіяло відповідні наслідки (істотна шкода), то цей злочин може бути вчинений як загальним, так і зазначеними вище спеціальними суб'єктами. 12. Невиконання судового акта іншими особами тягне за собою відповідальність за відповідними статтями КК (наприклад, статті 164, 165 КК та ін.), у яких встанов- люється відповідальність за спеціальні види невиконання судових актів (див. коментар до цих статей). Так, якщо невиконання вироку чи ухвали суду чи перешкоджання їх виконанню полягає у вчиненні діянь, передбачених статтями 388, 389, 3891, 390-395 КК, учинене повністю охоплюється ознаками зазначених статей КК і додаткової ква- ліфікації за ст. 382 КК не потребує. Невиконання судового акта службовою особою також може містити й ознаки спе- ціальних складів злочинів, передбачених, наприклад, статтями 172, 173 та 175 КК (див. коментар до цих статей).

24. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» КК України.

1. З об'єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різних форми вчинення зло- чину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживан- ня службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношен- ня винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює по- вноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю по розпоря- дженню, управлінню, доставці, зберіганню майна тощо. 2. Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні. Привласнення - це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і вста- новленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна у зазначений час (при наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин. 3. Розтрата - це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привлас- ненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вва- жається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від при- власнення, при розтраті на момент пред'явлення вимоги про повернення ввірене майно у винного відсутнє. Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право до- ступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та ін.). 4. Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Спе- цифіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває в його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном. Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адмі- ністративно-господарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплат- ного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, неза- конно отримує премії, надбавки до зарплати тощо. Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК. Закінченим злочин у цих формах визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам. Суб'єктивна сторона - прямий умисел, корисливі мотиви та мета (див. коментар до ст.185 КК). Суб'єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловжи- вання службовим становищем є особа, яка досягла 16 років. При цьому суб'єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і службова особа, а суб'єктом заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем - тільки службова особа (див. частини 3 та 4 ст. 18 і примітку 1 до ст. 364 КК). Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за поперед- ньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 191 КК); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в осо- бливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

10. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за суб'єктивною стороною складу кримінального правопорушення.

ІV. Ознаки, виділені за суб'єктивною стороною складу кр.пр.: •з корисливих мотивів (п. 6) •з хуліганських мотивів (п. 7) •особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8) •з метою приховати інше кримінальне правопорушення або полегшити його вчинення (п. 9) •з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14) Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6) «За п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого: •бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), •одержати чи зберегти певні майнові права, •уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) •або досягти іншої матеріальної вигоди». «Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо)» (п. 10 ППВСУ). «При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину». АЛЕ: «Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається» (п. 10 ППВСУ). «Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя: •внаслідок явної неповаги до суспільства, •нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, •а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу». «Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на грунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок» (п. 11 ППВСУ). «Відповідальність за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку настає, якщо злочин вчинено з метою: •не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, •змінити характер останньої, •а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства» (п. 12 ППВСУ). «Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього)» (п. 12 ППВСУ). Хто такі близькі родичі? п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК: близькі родичі та члени сім'ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі

8. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за об'єктивною стороною складу кримінального правопорушення.

ІІ. Ознаки, виділені за об'єктивною стороною складу кр.пр.: •вчинене з особливою жорстокістю (п. 4) •вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5) •поєднане із зґвалтуванням або сексуальним насильством (п. 10) •вчинене на замовлення (п. 11) •вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12) Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4) «Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя: •усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, •а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом •або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп» (п. 8 ППВСУ). Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5) «Як учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною». «Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом: •позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, •а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень» (п. 9 ППВСУ). Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або сексуальним насильством (п. 10) «Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі згвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом [тепер - сексуальним насильством], тобто мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після нього. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК» (п. 14 ППВСУ). «У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її згвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом [тепер - сексуального насильства] з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК» (п. 14 ППВСУ). Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12) «Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання» (п. 16 ППВСУ). «... змова нівелює роль окремого учасника - кожний із тих, хто діє відповідно до змови, в інтересах групи, виконуючи певні функції в спільному посяганні, прирівнюється до виконавця, навіть і тоді, коли особисто не виконує об'єктивну сторону злочину. Інакше кажучи, в групі, яка вчиняє злочин за попередньою змовою, кожний її учасник відповідає як виконавець, незалежно від характеру виконуваної у спільному злочині ролі. Однак при цьому потрібно, щоб учасник групи, діючи відповідно до змови, принаймні, перебував на місці вчинення злочину, надавав сприяння іншим членам групи». «За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це; надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо» (п. 16 ППВСУ). «Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК» (п. 16 ППВСУ).

25. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 «Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво» КК України.

Безпосередній об'єкт цього злочину - земельні відносини як суспільні відносини власності щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами цих відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами відносин є земля в межах України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Земельні відносини опосередко- вуються правом власності на землю і регулюються ЗК та іншими нормативно-право- вими актами. Предметом злочину є земельна ділянка як об'єкт права власності. Земельна ді- лянка - це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем роз- ташування, з визначеними щодо неї правами суб'єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки (ст. 79 ЗК). Об'єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Самовільне зайняття ділянки - це активні протиправні дії по заволодінню (захоплен- ню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки. Остання належить на праві власності іншій особі (фізичній чи юридичній), яка володіє нею на інших законних підставах (наприклад, на підставі договору оренди). Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, корис- тування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право по- стійно чи тимчасово володіти і користуватися нею. Самовільне зайняття земельної ділянки з об'єктивної сторони може полягати у різних діях - у незаконному огорожуванні ділянки, знищенні і встановленні «своїх» межових знаків, у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удо- брення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт, завезення і розміщення будівельних матеріалів тощо. Але у всіх випадках осо- ба протиправно заволодіває земельною ділянкою, вчинює відносно неї певні дії як «власник» чи «законний користувач» і при цьому порушує суб'єктивні інтереси учас- ників земельних правовідносин у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель. Аналізований злочин є злочином з матеріальним складом: для встановлення об'єктивної сторони цього злочину слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди. Шкода визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує н. м. д. г. (див. примітку до ст. 1971 КК). Злочин, передбачений ст. 1971 КК, визнається закінченим з моменту самовільного зайняття ділянки і настання вказаних суспільно небезпечних наслідків. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною: особа усвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику чи законному володільцю буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього. Мотив і мета злочину - корисливі та інші. Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо вказаний у ст. 1971 злочин вчинює службова особа шляхом використання службового становища, все вчинене охоплюється ст. 364 КК. У частині 2 ст. 1971 КК передбачені кваліфікуючі ознаки складу злочину. Тут встановлено кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за цей злочин, передбачений цією стат- тею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель. Зміст їх полягає у такому. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за зло- чин, передбачений цією статтею. Йдеться про те, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 1971 КК, вчиняє особа, яка має судимість за розглядуваний злочин, передбачений будь-якою частиною ст. 1971 КК, і ця судимість не погашена чи не знята в установле- ному законом порядку. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене групою осіб. Під цією кваліфікуючою ознакою слід розуміти дії двох чи більше осіб, які діють як співвиконавці без попередньої змови чи за попередньою змовою між собою (див. частини 1 та 2 ст. 28 КК). Самовільне зайняття земельної ділянки особливо цінних земель. Під останніми ро- зуміють окремі види земель, що з урахуванням їх агроекологічних, історико-культурних чи інших особливостей (висока родючість, наявність унікальних природних комплексів, історико-археологічних об'єктів або об'єктів культурної спадщини) становлять особливу цінність. Належність до особливо цінних земель наведена у ст. 150 ЗК. На ці землі по- ширюється особливий правовий режим охорони, який гарантує запобігання їх викорис тання для потреб, не пов'язаних із забезпеченням режиму таких земель. Але у кожному випадку висновок щодо визнання незаконним зайняття ділянки як землі, що є особливо цінною, має вирішуватися на підставі екологічної експертизи. Самовільне зайняття земельної ділянки, на яку є певні обмеження прав (земель зі спеціальним правовим режимом), земель в охоронних зонах. Охоронні зони створю- ються: а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання пошкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти (ст. 112 ЗК). Самовільне зайняття земельної ділянки земель в зонах санітарної охорони. Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спо- рудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (ст. 113 ЗК). Самовільне зайняття земельної ділянки, земель в санітарно-захисних зонах. Сані- тарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. У межах санітарно-захисних зон за- бороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та ін- ших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей (ст. 114 ЗК). Самовільне зайняття земельної ділянки земель у зонах особливого режиму вико- ристання. Зони особливого режиму використання земель створюються навколо вій- ськових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони дер- жавного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і до- вкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель (ст. 115 ЗК). У частині 3 ст. 1971 КК встановлена кримінальна відповідальність за самовіль- не будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Ця кваліфікуюча ознака розглядуваного злочину вказує на підвищену суспільну небез- печність самовільного зайняття земельної ділянки (ч. 1 ст. 1971), яке супроводжу- ється самовільним будівництвом будівель чи споруд. Самовільним є таке будівництво житлових чи нежитлових приміщень або інших споруд: будинків, дач, гаражів, льохів, сараїв, сховищ тощо, які споруджуються на самовільно зайнятих земельних ділянках. Ці дії спричиняють більш тяжку шкоду земельним відносинам власності. Вони свідчать про те, що особа не лише самоправно зайняла земельну ділянку, а й умисно ставить себе на місце власника, розпоряджається ділянкою на свій розсуд, порушуючи встановлений порядок на зведення будівель і споруд, що безумовно спричиняє більш тяжку шкоду еколого-земельним відносинам. Тому вони тягнуть більш сувору відповідальність. У частині 4 ст. 1971 КК передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як: а) самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 1971 КК (особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель); б) або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин (див. коментар до ста- тей 89-91 КК); в) або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 КК.

36. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 «Хуліганство» КК України.

З об'єктивної сторони хуліганство є суспільно небезпечною дією, що грубо порушує громадський порядок. Такими закон визнає тільки дії, які спричинили іс- тотну шкоду особистим чи суспільним інтересам і відрізнялися особливою зухваліс- тю або винятковим цинізмом. Зміст грубості порушення громадського порядку слід визначати з урахуванням характеру хуліганських дій, їх наслідків, місця і тривалості їх вчинення, кількості потерпілих, їх віку, стану здоров'я, суттєвості порушення їх інтересів або інтересів підприємств, установ, організацій. Аналіз цих обставин по- трібен і для з'ясування наявності особливої зухвалості або виняткового цинізму, що є основними і обов'язковими показниками грубого порушення громадського порядку (ПС (2008-2011). - С. 319-322). 3. Особлива зухвалість - це грубе порушення громадського порядку, поєднане із завданням потерпілій особі побоїв чи іншим насильством, що спричинило тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищенням або пошкодженням майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації, руху транспорту тощо. Винятковий цинізм - це демонстративна зневага щодо норм моральності, наприклад, груба непристойність, публічне оголення, знущання над немічними особами та ін. (Детальніше про ці поняття див. п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22 грудня 2006 р. No 10). Для кваліфікації вчиненого хуліганства за ч. 1 ст. 296 КК достатньо наявності в діях винної особи однієї з ознак - особливої зухвалості або виняткового цинізму. 4. Під явною неповагою до суспільства слід вважати нахабно виявлене, зневажли- ве ставлення винного до громадського порядку та існуючих у суспільстві загально- визнаних правил поведінки і моральності. Ця ознака однаково характеризує як об'єктивну сторону хуліганства - грубе порушення громадського порядку, так і його суб'єктивну сторону - хуліганські мотиви вчинення. Закінченим злочин визнається з моменту вчинення дії, що грубо порушує громад- ський порядок. 5. Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбуваєть- ся у парках, на вулицях, у кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії вчиняються у присутності потерпілих та інших осіб. Однак публіч- ність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може бути вчинене у квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе навіть вчинення хуліганства по телефону, коли вин- ний, наприклад, у нічний час періодично тривалий час телефонує потерпілим, порушує їх нормальний сон, цинічно ображає, знущається над ними, виявляючи тим самим явну неповагу до суспільства. 6. Аналіз ознак хуліганства дає підставу для висновку, що такі насильницькі дії, як побої, мордування, спричинення різних за ступенем тяжкості тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження майна характеризують особливу зухвалість. Тому хуліганство, яке супроводжується побоями (ч. 1 ст. 126 КК) або спричиненням легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК), не потребує додаткової кваліфікації. Од- нак якщо в такій ситуації вчинені злочини, які за своїми ознаками і ступенем тяжкості суттєво відрізняються від хуліганства, має місце сукупність злочинів, що потребує кваліфікації за ст. 296 та відповідними статтями КК (наприклад, статтями 121, 122, ч. 2 ст. 126, статтями 127, 194, 352). 7. Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується прямим умислом і мотива- ми явної неповаги до суспільства. Винний усвідомлює, що своїми діями грубо по- рушує громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, і бажає цього. Не змінює характеру вини і вчинення хуліганських дій за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак. Особа, наприклад, усвідомлює, що її хуліганські дії пов'язані з опором представникові влади або представникові громад- ськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, і знову-таки бажає цього. Однак умисел щодо заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність його у випадку, коли п'яний хуліган почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку вин- ний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоди здоров'ю будь-кому з ото- чуючих, але свідомо припускав такі наслідки. Таку позицію поділяє і судова практика. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є усвідомлене вчинення діяння з мотиву явної неповаги до суспільства. Такий мотив має важливе значення тому, що він, з одного боку, характеризує хуліганські дії, а з другого - самим законом визнається обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони. У кожному конкретному ви- падку хуліганський мотив діяння може знайти свій вияв у певних низьких спонукан- нях. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, показати зневагу до оточуючих тощо. У деяких випадках посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі почали сварити- ся, вчинили бійку, внаслідок чого було зірвано показ кінофільму, порушено нормаль- ну роботу кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Усе це свідчить про те, що такі суб'єктивні ознаки, як мотив вчинення і спрямованість умислу є основними критері- ями, які відрізняють хуліганство від суміжних злочинів. На це звертає увагу і ПВСУ у п. 4 зазначеної Постанови від 22 грудня 2006 р. No 10. 8. Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку. 9. У частині 2 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб (про поняття групи осіб див. коментар до ст. 28 КК). При цьому квалі- фікація хуліганства не змінюється від того, чи за попередньою домовленістю, чи без попередньої змови його було вчинено. Різновидом хуліганства, вчиненого за поперед- ньою змовою групою осіб, слід визнавати і вчинення його організованою групою. Відповідальності за таке хуліганство, крім безпосередніх виконавців, підлягає й ор- ганізатор, якщо вчинення такого злочину охоплювалося його умислом. 10. Хуліганство, вчинене групою осіб, необхідно відрізняти від масових заворушень (ст. 294 КК) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, насильницьким виселенням громадян, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсут- ні, а його виконавці грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК) від- різняється від хуліганства, вчиненого групою осіб, відсутністю хуліганських мотивів. Тому у разі, коли групове порушення громадського порядку вчиняється з мотивів явної неповаги до суспільства, відповідальність повинна наставати за ч. 2 ст. 296 КК. 11. У частині 3 ст. 296 КК передбачена відповідальність за хуліганство, визна- чене в перших двох частинах цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представ- никові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії. Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто вчиняється особою, яка раніше була судима за будь- яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена (див. п. 7 ППВСУ від 22 грудня 2006 р. No 10). Хуліганські дії, вчинені повторно без наявності суди- мості за одну з них, не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч. 3 ст. 296, але це повинно бути враховано при призначенні покарання як обтяжуюча обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК). Друга кваліфікуюча ознака такого хуліганства буде у разі наявності опору, тобто протидії представникові влади, представникові громадськості або іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, виконати свій службовий чи громадський обов'язок щодо охорони громадського порядку (про поняття представника влади та особи, що виконує свій обов'язок щодо охорони громадського порядку, див. коментар до ст. 342 КК). Це можуть бути погрози на їх адресу, побої, спричинення тілесних ушкоджень тощо. При цьому опір повинен бути складовою частиною хуліганства, мати місце в період його вчинення. Опір, у тому числі поєднаний із насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не потребує додаткової кваліфікації за злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, статті 121, 122, ч. 3 ст. 345 КК та ін.). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія за- триманню, він не може бути кваліфікуючою ознакою хуліганства і відповідальність за такі дії повинна наставати за сукупністю злочинів (ПС (2006-2007). - С. 694-696). Відсутня ця кваліфікуюча ознака і у разі, коли дрібне хуліганство поєднане з опо- ром представникові влади чи громадськості. За такі дії особа підлягає адміністратив- ній відповідальності за дрібне хуліганство і кримінальній відповідальності за вчине- ний опір (детальніше див. п. 8 ППВСУ від 22 грудня 2006 р. No 10). 12. Частина 4 ст. 296 КК передбачає відповідальність за хуліганські дії, визна- чені в перших трьох частинах цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогне- пальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або за- здалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, слід вважати не тільки предмети, заздалегідь спеціально оброблені і при- стосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана для завдання тілесного ушкодження частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь під- готовлені винним для використання з цією ж метою (столовий ніж, молоток, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчи- нення хуліганських дій для нанесення тілесних ушкоджень, не дає підстави для ква- ліфікації за ч. 4 ст. 296 13. Застосуванням зброї та інших предметів слід визнавати не тільки їхнє реальне застосування для спричинення тілесних ушкоджень, а й у разі, коли виникає ситуація реальної загрози спричинення шкоди здоров'ю потерпілого (ПС (2008-2011). - С. 314-315). Подібне має місце й у випадку замаху на спричинення тілесного ушкодження, коли, на- приклад, сам потерпілий або стороння людина вибиває ніж із занесеної руки хулігана. Однією із обов'язкових умов наявності застосування зброї чи інших предметів як ознаки цього виду хуліганства є спрямованість їх на спричинення шкоди здоров'ю людей. Вчи- нення хуліганських дій із використанням таких предметів проти тварин, для пошкоджен- ня майна або зелених насаджень не утворює складу цього виду хуліганства. Відповідаль- ність у таких випадках повинна наставати за частинами 1, 2 або 3 ст. 296 КК.

40. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 335 «Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу» КК України.

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України - це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кор- дону України іншими особами. Такі дії можуть бути вчинені у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповід- но до закону не підлягають кримінальній відповідальності. Організація - це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо. Керівництво - це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо. Сприяння - будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням за- собів або усуненням перешкод. 3. Із суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета. 4. Суб'єкт - будь-яка особа, яка досягла 16 років. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК. 5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені спо- собом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, щодо кількох осіб, повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службо- вого становища. Про поняття способу, небезпечного для життя чи здоров'я (див. коментар до ст. 1 46 КК), кількох осіб (див. коментар до ст. 149 КК), повторності (див. коментар до ст. 32 КК), вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК), службової особи (див. пп. 1 і 2 примітки до ст. 364 КК). 6. У частині 3 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів. Про поняття організованої групи (див. коментар до ст. 28 КК), корисливих мотивів (див. коментар до ст. 115 КК). Диспозиція ст. 335 КК є бланкетною: для визначення об'єктивної сторони слід звернутися до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в ре- дакції від 4 квітня 2006 р. No 3597 (ОВУ. - 2006. - No 17. - Ст. 1261). Згідно з цим Законом військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, яка пов'язана із захистом Вітчизни. Одним із видів військової служби закон передбачає строкову військову службу, на яку відповідно до п. 5 ст. 2 наведеного Закону в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни України чоловічої статі, яким до дня від- правки у військову частину виповнилося вісімнадцять років. Ухилення від строкової військової служби має місце у випадку, коли особа, яка отри- мала повідомлення (повістку) про призов, не з'являється без поважних причин до при- зовного пункту в строки, зазначені у повідомленні, або хоча і не отримала повідомлен- ня, але знає про призов і не з'являється до призовного пункту протягом місяця. Способи ухилення можуть бути різними: підробка документів про хворобу, від'їзд з місця постійного проживання, умисне спричинення собі тілесного ушкодження тощо. Якщо для ухилення підробляється чи використовується завідомо підроблений доку- мент, то вчинене повинно кваліфікуватися за сукупністю ст. 335 КК та відповідної частини ст. 358 КК. Відповідно до п. 11 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» злочин виключається за наявності підтверджених документами поважних при- чин неприбуття своєчасно на призовну дільницю. Це: 1) перешкода стихійного харак- теру; 2) хвороба призовника; 3) інші обставини, які позбавляють його можливості прибути; 4) смерть або тяжка хвороба його близького родича, якими визнаються чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рід- на сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (див. п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК). Закінченим злочин вважається з моменту неприбуття у вказаний у призовному документі час до призовного пункту. 3. Суб'єктивна сторона - прямий умисел: особа знає про призов, але не бажає виконувати свій обов'язок. Мотиви не мають значення для кваліфікації, але можуть впливати на ступінь суспільної небезпечності ухилення. 4. Суб'єкт злочину спеціальний - громадянин України чоловічої статі, який на момент відправлення до військової частини досяг 18-річного віку і призовною комі- сією визнаний за станом здоров'я придатним до військової служби, у тому числі і такий, що тимчасово проживає за кордоном. Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не можуть бути суб'єктами цього злочину іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні. Жінки, які за фахом мають медичну чи іншу спеціальну підготовку і придатні до проходження військової служби, можуть у мирний час добровільно вступати на вій- ськову службу тільки за контрактом (п. 7 ст. 1 цього ж Закону), а тому не можуть бути суб'єктом цього злочину.

20. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 175 «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат» КК України.

Об'єктивна сторона злочину виражається в бездіяльності, тобто у безпідстав- ній невиплаті громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць. Під невиплатою заробітної плати, стипендії чи пенсії слід розуміти неповну або несвоєчасну виплату громадянам зазначених видів виплат. Невиплата як ознака даного злочину має місце там, де вона: а) є безпідставною; б) триває більше ніж один місяць. Заробітна плата - це винагорода у грошовому вираженні, яку за трудовим догово- ром власник або уповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з існуючими нормами праці. Пенсія - це форма соціального забезпечення, яка передбачає платіж, встановлений до кінця життя або на тривалий строк для непрацездатних громадян, а також для інших громадян, що мають право на пенсію. Відповідальність за ст. 175 КК настає за неви- плату будь-якого виду пенсій, встановленого громадянину відповідно до закону. Стипендія - це вид соціальної виплати, який встановлюється студентам, аспіран- там, учням навчальних закладів, а також деяким іншим категоріям громадян з метою їхнього матеріального забезпечення та соціального захисту. Відповідальність за ст. 175 КК тягне за собою невиплату будь-якого виду стипендії. Під іншою встановленою законом виплатою слід розуміти будь-які інші, крім заробітної плати, стипендії і пенсії, виплати громадянам, що здійснюються на регу- лярній основі (щомісячно), наприклад, соціальна допомога по догляду за дитиною, доплати і компенсації громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської ка- тастрофи, та ін. 5. Злочин вважається закінченим, якщо після закінчення строків, указаних у за- коні, заробітна плата, стипендія або пенсія не були виплачені громадянам, і невипла- та становить більше ніж за один місяць. 6. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом. 7. Суб'єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності. 8. Частина 2 ст. 175 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих ви- плат. Під нецільовим використанням коштів розуміють використання коштів, що призначалися на виплату заробітної плати, пенсії, стипендії на інші заходи, які не пов'язані з указаними виплатами, наприклад, використання коштів із фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту приміщення, оплати оренди, послуг тощо. У тих випадках, коли предметом нецільового використання були бюджетні кошти у великому чи особливо великому розмірі, вчинене утворює одиничний складений злочин і додаткової кваліфікації за ст. 210 КК не потребує. Якщо нецільове використання зазначених коштів було пов'язане із вчиненням іншого злочину, наприклад, розкраданням майна, зловживанням владою чи службовим становищем, службовим підробленням, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 175 і статей 191, 364, 366 КК. 9. Частина 3 ст. 175 КК містить заохочувальну норму і передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила цей злочин. Звіль- нення від кримінальної відповідальності у такому випадку можливе за наявності двох умов: а) особа здійснила виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встанов- леної законом виплати громадянам; б) це було зроблено до притягнення її до кримі- нальної відповідальності.

30. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 245 «Знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу» КК України.

Об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законодавством суспільні від- носини, що забезпечують належний стан довкілля. 3. Безпосереднім предметом цього злочину виступають лісові масиви, зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж залізниць, а також стерня, сухі ди- коростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського при- значення. Факультативним предметом є атмосферне повітря та родючий шар ґрунтів. Ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біо- логічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. 1 ЛК). Лісові масиви - це значні за площею земельні ділянки, зайняті лісом. Усі ліси на території України утворюють лісовий фонд. Корисні властивості лісів полягають у їх здатності зменшувати вплив негативних природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік вод, попереджати забруднення довкілля й очищати його, сприяти оздоровленню населення і його естетичному вихованню. Зелені насадження навколо населених пунктів, уздовж залізниць виконують різно- манітні охоронні функції: санітарно-гігієнічні й оздоровчі (зелені насадження навко- ло населених пунктів), водоохоронні (уздовж берегів річок, озер, каналів), протиеро- зійні (насадження вздовж залізниць і автомобільних доріг) тощо. Стерня - залишки (нижня частина) стебел злаків (зернових культур) після збиран- ня врожаю. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. 4. З об'єктивної сторони злочин виражається в знищенні або пошкодженні лісо- вих масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, уздовж залізниць, а також стерні, сухих дикоростучих трав, рослинності або її залишків на землях сільськогос- подарського призначення вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом. Під знищенням або пошкодженням розуміється повна загибель, припинення фі- зичного існування в першому випадку та часткова загибель, припинення існування на певних територіях у другому. Відновлення при цьому в колишньому вигляді або стає неможливим, або потребує значного часу, витрат, засобів і праці. У статті 245 міститься вказівка і на спосіб знищення й пошкодження, що може бути зроблено вогнем або іншим загальнонебезпечним способом. Злочинний вплив вогнем може відбуватися стосовно одного дерева або декількох дерев, ділянки поля або іноді й відносно інших предметів і будівель, але обов'язково з наступним поширенням вогню на значній території. Під іншим загальнонебезпечним способом розуміють випадки знищення або ушкодження дією, аналогічною за характером і впливом, тобто затоплення, обвал, хімічні забруднення, фізичне руйнування транспортними засобами тощо. 5. Суб'єктивна сторона злочину припускає наявність вини у вигляді прямого або непрямого умислу або необережності. Наявність умислу щодо наслідків може свід- чити про здійснення іншого, більш небезпечного злочину. Якщо загибель людей чи заподіяння шкоди їх здоров'ю охоплювалися умислом винного (прямим або непрямим), дії повинні кваліфікуватися як за ст. 245 КК, так і за іншими статтями КК, зокрема про злочини проти життя та здоров'я особи. 6. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16 років. 7. У частині 2 ст. 245 КК передбачена відповідальність за ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей варто розуміти смерть хоча б однієї людини. Масова загибель тварин передбачає наявність великої кількості загиблих тварин або птиці. З'ясовуючи питання про те, чи є загибель або захворювання об'єктів тваринного світу масовими, необхідно досліджувати відомості про чисельність тварин, інших організмів, що загинули чи захворіли, їх поширеність на території України або кон- кретної адміністративно-територіальної одиниці (див. п. 5 ППВСУ «Про судову прак- тику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. No 17). Під тяжкими наслідками слід розуміти заподіяння шкоди довкіллю та людині, що характеризується підвищеною небезпекою для всього живого, руйнуванням чи істот- ним ушкодженням значних територій, утратою унікальних і рідкісних об'єктів при- роди, занесених до Червоної книги України, масовими захворюваннями людей чи їх загибеллю, масовою загибеллю чи масовими тяжкими захворюваннями диких тварин на великій території, настанням менш небезпечних наслідків, але на природних тери- торіях, визнаних зоною екологічного лиха, заподіяння матеріальної шкоди, у тому числі й витрат по гасінню вогню, тощо.

3. Юридичний аналіз форм колабораційної діяльності, передбачених ст. 111-1 КК України.

Об'єктом кримінальних правопорушень, передбачених ст. 111-1 КК, є основи національної безпеки України. З огляду на зміст ч. 8 ст. 111-1 КК, додатковим об'єктом кримінальних правопорушень є життя і здоров'я людей та право власності. Суб'єктивна сторона кримінальних правопорушень характеризується прямим або непрямим умислом. У ряді складів кримінальних правопорушень за ч. 2, 5, 7 ст. 111-1 КК важливе значення має добровільність (якщо особа здійснювала відповідні дії не добровільно, а під примусом (байдуже яким), склад правопорушення відсутній). У частині складів правопорушень важливе значення для кваліфікації має мета: за ч. 3 - мета пропаганди; за ч. 6 - мета організації та проведення заходів (або) та саме активної участі в них задля підтримки держави-агресора або уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України). Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію. Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов'язаних між собою угодами про військову допомогу. При кваліфікації злочинів за ст. 111-1 КК державою-агресором наразі вважається російська федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 No 129-VIII2, Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 No 64/20223, затверджений Законом України No 2102-IX від 24.02.2022. З'ясування питання про те, яка територія в ст. 111-1 КК розуміється тимчасово окупованою, - є важливим для визначення дії цієї статті як кримінального закону у просторі та в часі. Очевидно, що законодавець мав на увазі в цій статті не лише ті території, які тимчасово окупувала держава-агресор в 2022 р. Йдеться і про тимчасово окуповані раніше території - територію Автономної Республіки Крим та окупованих районів у Донецькій та Луганській областях. При цьому враховуються ст. 3 Закону No1207-VII4, Закон No 2268-VIII5 та Указ Президента No 32/20196. Відповідно злочини, вчинені починаючи з 15 березня 2022 р. на всіх тимчасово окупованих територіях, які потрапляють під склади правопорушень, передбачені цією статтею, належить кваліфікувати за ст. 111-1 КК. Звісно, що зворотної дії ці норми не мають. Частина 1. Публічні заперечення і заклики Відповідальність за ч. 1 ст. 111-1 КК передбачається за дії у вигляді публічних висловлювань - заперечень або закликів в одній із таких форм: - публічне заперечення здійснення збройної агресії проти України; - публічне заперечення встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України; - публічні заклики до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; - публічні заклики до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та(або) окупаційною адміністрацією держави-агресора; - публічні заклики до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України. Склад кримінального правопорушення є формальним, і не передбачає настання обов'язкових шкідливих наслідків таких діянь. Ознака публічності для закликів або заперечень - визначена в п. 1 Примітки до ст. 111-1 КК. Публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації. У цьому випадку відповідні публічні заперечення вважатимуться кримінально караним, оскільки свідомо й публічно заперечуватимуться (спростовуватимуться або будь-яким чином применшуватимуться), а отже так би мовити виправдовуватимуться, в т.ч. серйозні порушення міжнародного гуманітарного права (т. зв. воєнні злочини). Відповідні заклики є кримінально караними, якщо вони спрямовані загалом до співпраці з окупантом. Склади правопорушення за ч. 1 ст. 111-1 КК необхідно відмежовувати від передбачених ч. 6 цієї статті, де йде мова про здійснення інформаційної діяльності та організацію і проведення заходів політичного характеру. За ч. 6 ст. 111-1 відповідальність наставатиме в разі, якщо відповідні заходи здійснюються в співпраці з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією тощо. Частина 2. Зайняття некерівних посад у незаконних органах Відповідальність за ч. 2 ст. 111-1 настає за діяння у вигляді добровільного заняття некерівної посади (не пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) у будь-яких незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у т.ч. в окупаційній адміністрації держави-агресора. У цьому кримінальному правопорушенні важливим для кваліфікації є місце його вчинення - на тимчасово окупованій території України. Ці діяння необхідно відмежовувати від суміжних складів кримінального правопорушення. Якщо йдеться про зайняття керівної посади (пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій) в таких незаконних органах влади або про обрання до таких органів, то відповідальність за таке правопорушення кваліфікується за ч. 5 ст. 111-1 КК. Проблему може становити відмежування цього складу від суміжного складу, передбаченого ч. 7 ст. 111 КК, - добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території. В першому випадку ознакою спеціальної норми є відсутність відповідних організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а в другому випадку - ознакою спеціальної норми є характер незаконного органу (судовий або правоохоронний). На нашу думку, якщо посада, яку особа зайняла добровільно в судовому чи правоохоронному органу, не передбачає організаційно- розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, правопорушення необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 111-1 КК. Частина 3. Пропаганда в закладах освіти Відповідальність за ч. 3 ст. 111-1 КК настає за дії у вигляді пропаганди в закладах освіти незалежно від типів та форм власності, спрямованої (законодавець формулює це як мету злочину) на сприяння: - здійсненню збройної агресії проти України; - встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України; - уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України. Це правопорушення необхідно відмежовувати від пропаганди війни (ст. 436 КК). Пропаганда війни полягає в публічних закликах до агресивної війни або до розв'язання воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій із метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів. Оскільки пропаганда війни є більш тяжким кримінальним правопорушенням, розглядуване правопорушення за ч. 3 ст. 111- 1 КК може частково виглядати як привілейований склад пропаганди війни (якщо вона має на меті сприяння збройній агресії проти України та здійснюється в закладах освіти). Також за ч. 3 ст. 111-1 КК настає відповідальність за дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора в закладах освіти. Частина 4. Економічна співпраця з державою-агресором Відповідальність за ч. 4 ст. 111-1 КК настає за дії у вигляді передачі матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території та (або) збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора. Також за цією частиною кваліфікуються дії з провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в т.ч. з окупаційною адміністрацією держави-агресора. Що таке господарська діяльність - визначено в ст. 3 ГКУ. Фактично під категорію провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, потрапляє будь-яке постачання товару, виконання робіт, надання послуг таким органам влади (окупаційній адміністрації) або державі-агресору. Важливо, що суб'єкт злочину за ч. 4 ст. 111-1 є загальним. Це не обов'язково громадянин України, але необхідно звернути увагу на те, що господарську діяльність здійснює суб'єкт господарювання. У разі встановлення фактів здійснення такої господарської діяльності, необхідно визначати, хто діяв і приймав рішення від імені такого суб'єкта господарювання. Це буде, перш за все, керівник, особа, що виконує його обов'язки, або інша особа, що діяла від імені суб'єкта господарювання (під час переговорів, укладення й підписання договору, поставки товарів, робіт, послуг). Особи, що виконували технічні функції (продавці, комірники), залежно від їх умислу, можуть бути пособниками в такому злочині, або їх діяння може не підпадати під ознаки об'єктивної сторони злочину (здійснення господарської діяльності). Частина 5. Зайняття керівних посад, організація виборів до незаконних органів За частиною 5 ст. 111-1 КК передбачена відповідальність за дії у формі: - добровільного зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, - добровільного обрання до таких незаконних органів; - участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; - публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території. Щодо першого складу (добровільне зайняття посади), то йдеться про керівну посаду - пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. У складах правопорушень за ч. 5 ст. 111-1 (крім публічних закликів до проведення незаконних виборів і референдумів на тимчасово окупованій території) важливим для кваліфікації є місце його вчинення - на тимчасово окупованій території України. Злочин у формі публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території - може бути вчинено і поза межами тимчасово окупованої території. Додатково слід звернути увагу, що законодавець у ч. 5 встановлює ознаку добровільності як до дій щодо зайняття посади, так і щодо обрання до певних органів влади окупанта. Суб'єктом злочину може бути лише громадянин України. Щодо обрання до незаконних органів влади, то йдеться про випадки, коли створені незаконні органи утворюються виборним шляхом - як прямими (коли обрання здійснюють виборці), так і непрямими (коли обрання здійснює певний орган) виборами. Правопорушення у формі обрання є вчиненим, коли особа добровільно обрана на виборну посаду. Щодо складу правопорушення участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території, то йдеться про участь в органах, що проводять незаконні вибори, референдуми - виборчих комісіях чи інших аналогічних органах, інша участь в проведенні виборів, наприклад, в якості кандидата, спостерігача від кандидата. Частина 6. Політичні та інформаційні заходи Частиною 6 ст. 111-1 КК передбачена кримінальна відповідальність за такі дії, здійснені в співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією, спрямовані на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України: - організація та проведення заходів політичного характеру; - активна участь у таких заходах; - здійснення інформаційної діяльності. Відповідальність за вчинені правопорушення у формі - організації та проведення заходів політичного характеру та здійснення інформаційної діяльності за ч. 6 ст. 111-1 КК настає за відсутності ознак державної зради. Водночас, важливою ознакою цих складів злочину є здійснення вказаних заходів у співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією. Що розуміється під заходами політичного хакрактеру - частково визначено в п. 2 Примітки до ст. 111-1 - це з'їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо. Тобто фактично необмежені види заходів можуть вважатися політичними. Щодо активної участі в заходах - це оціночна категорія. Активна участь може полягати, наприклад, у виступах, вигуках у гучномовці, впливі на інших учасників політичного заходу. Лише сама присутність на мітингу, в т.ч. з певним плакатом, не утворює активної участі. Здійснення інформаційної діяльності - також доволі широка оціночна категорія. По суті будь-яка діяльність із поширення, пошуку, одержання, споживання, зберігання інформації8. І дійсно, така будь-яка інформаційна діяльність утворює склад злочину, якщо вона відповідає двом ознакам: (1) здійснюється в співпраці з державою-агресором та/або її окупаційною адміністрацією, (2) має відповідне спрямування - на підтримку держави- агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України. Суб'єкт злочину - загальний, тобто незалежно від громадянства України. Частина 7. Участь у збройних формуваннях, зайняття посад у незаконних судових і правоохоронних органах За частиною 7 ст. 111-1 КК встановлена відповідальність за дії у формах: - добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території; - добровільна участь в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території; - добровільна участь в збройних формуваннях держави-агресора; - надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. У цій частині, як і в ч. 5, законодавець встановлює ознаку добровільності щодо зайняття громадянином України посади або участі у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях чи надання їм допомоги. Суб'єктом цих злочинів може бути лише громадянин України. Склад злочину добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, на нашу думку, матиме місце, в разі зайняття лише тих посад в таких незаконних органах, що передбачають наявність організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Зайняття посад, що не передбачають таких функцій, належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 111-1 КК. Для цього складу злочину важливим для кваліфікації є місце його вчинення - на тимчасово окупованій території України (для решти складів, передбачених ч. 7 ст. 111-1 КК, місце вчинення значення не має). Судові або правоохоронні органи на тимчасово окупованій території є незаконними, якщо вони утворені не відповідно до законів України. Щодо складу злочину у вигляді добровільної участі в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, то він конкурує зі складом злочину, передбаченим ч. 2 ст. 260 КК. В разі участі в таких формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, настає відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК, а в разі участі в інших формуваннях (не на тимчасово окупованих територіях) - діятиме ч. 2 ст. 260 КК. Вказаний склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збойним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки. Склад злочину добровільна участь у збройних формуваннях держави- агресора має місце в разі добровільного вступу громадянином України до збройних формувань держави-агресора (в т.ч. на тимчасово окупованій території). Злочин є особливо тяжким, і так само передбачено два додаткових покарання: (1) необов'язкову конфіскацію майна і (2) обов'язкове позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком від 10 до 15 років. Частина 8. Ознака, що кваліфікує злочин Внаслідок цього, під формальні ознаки ч. 8 ст. 111-1 підпадає фактично будь-який злочин, що потягнув загибель людей або інші тяжкі наслідки (ознаку тяжких наслідків у вигляді грошової оцінки шкоди визначено в п. 3 Примітки до ст. 111-1 КК). Водночас, при цьому законодавець намагався охопити в ч. 8 додаткові об'єкти злочинів - життя і здоров'я людей та право власності. Якщо в результаті колабораційної діяльності настали загибель людей або інші тяжкі наслідки, за умови неможливості охопити це кваліфікацією за ч. 8 ст. 111-1 може постати питання про сукупність злочинів і необхідність додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Відмежування від державної зради Державна зрада завжди вчиняється громадянином України, а колабораційна діяльність - не завжди (хоча саме поняття колабораціонізму логічно стосується в першу чергу громадян України, однак склади злочинів, передбачені самою статтею 111-1 КК, є різними: частина з них за вказівкою диспозиції статті може вчинятися лише громадянами України, а частина - такої вказівки не містить). Державна зрада може вчинятися на користь будь-якої держави, а колабораційна діяльність - лише на користь держави-агресора. Державну зраду становлять випадки, прямо вказані в ст. 111 КК, зокрема: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. В частині 6 ст. 111-1 КК вказано, що відповідальність за здійснення відповідних політичних заходів та інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором настає за відсутності ознак державної зради. Загалом, колабораційна діяльність, як і державна зрада, вчиняється на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Тому в розмежуванні обох злочинів (ст. 111 та ст. 111-1) важливе значення матиме судова практика.

31. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 «Бандитизм» КК України.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападів Банда - озброєна організована група або злочинна організація, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки ОЗНАКИ БАНДИ загальні усі ознаки •злочинної організації або •організованої групи спеціальні •озброєність •мета - вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки КРИТЕРІЇ озброєності банди ОБ'ЄКТИВНИЙ •хоча б 1 з учасників •зброя придатна для використання СУБ'ЄКТИВНИЙ •інші учасники знають про наявність зброї й усвідомлюють можливість її застосування під час нападів Нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існу- вання об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така. Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до на- буття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того підстав необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією (п. 17 зазначеної ППВСУ). 16. Об'єктивна сторона бандитизму може виявитися у трьох формах: 1) органі- зація озброєної банди для нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій банді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій. 17. Організацією озброєної банди для нападу на підприємства, установи, органі- зації чи на окремих осіб належить визнавати створення озброєної організованої групи чи озброєної злочинної організації для відповідного нападу (п. 19 зазначеної ППВСУ). Організація такого об'єднання утворює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів (п. 18 зазначеної ППВСУ). Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Ор- ганізаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм (абз. 4 п. 17 зазначеної ППВСУ). 18. Участь в озброєній банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й як сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, примі- щень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об'єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов'язково передбачає членство особи в цьому об'єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі (п. 23 зазначеної ППВСУ). Вступ особи до банди (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у ній за умови, що вона усвідомлювала факт її існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів (п. 13 зазначеної ППВСУ). 19. Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі буде у разі, коли члени банди або інша особа, не член банди, разом із членами банди спільно братимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі, тобто є його співвиконавцями. Участь може ви- явитися у різних діях: придушення опору потерпілого, забезпечення безпеки нападаю- чих бандитів та інші дії з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Для відповідальності за ст. 257 КК необхідно, щоб особа, яка не є членом банди, взяла участь

13. Юридичний аналіз «привілейованих» складів умисних вбивств (умисних вбивств з пом'якшуючими ознаками).

ПРИВІЛЕЙОВАНІ СКЛАДИ УМИСНОГО ВБИВСТВА 1. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України) 2. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК України) 3. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ст. 118 КК України) Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, Потерпілий: особа , яка своїм одноразовим чи системним жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, викликала стан СДХ у винного Системність? min. 3 епізоди «Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо)» (п. 28 ППВСУ) «Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи, глумління над ним тощо)» (п. 28 ППВСУ) ОСОБЛИВОСТІ СУБ'ЄКТИВНИХ ОЗНАК Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, - Емоційний стан: стан сильного душевного хвилювання (такий стан значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними) Що це? СДХ = фізіологічний афект + інші стани (наприклад, фрустрація) Для кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України недостатнім є встановлення у висновку судово-психіатричної експертизи факту ймовірного перебування обвинуваченого під час вчинення злочину у стані фізіологічного афекту (психологічний критерій). Нормативна підстава кваліфікації за вказаною статтею передбачає обов'язкове врахування судом юридичного критерію, а саме раптовості виникнення стану сильного душевного хвилювання та причин його виникнення [...]. Встановлення юридичного критерію стану сильного душевного хвилювання є компетенцією суду, а не експерта Стаття 117. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів Потерпілий: новонароджена дитина суб'єкта злочину (матері) •Новонароджений - живонароджена дитина, яка народилася або вилучена з організму матері після повного 22-го тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу). •Перинатальний період - період, який починається з 22-го повного тижня вагітності (з 154 доби від першого дня останнього нормального менструального циклу - термін гестації, якому в нормі відповідає маса плода 500 г) і закінчується після 7 повних діб життя новонародженого (168 годин після народження). •Неонатальний період - період, що починається з моменту народження дитини до закінчення 28 повних діб після народження. СУБ'ЄКТ спеціальний: фізична осудна особа, яка на час вчинення злочину досягла 14 років і є матір'ю дитини СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА емоційний стан: особливий психофізіологічний стан породіллі - стан, обумовлений пологами (знижує здатність жінки усвідомлювати свої дії або керувати ними) ОБСТАНОВКА: 1. Необхідна оборона 2. Вибачальна уявна оборона (за якої особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати відсутності реального суспільно небезпечного посягання) 3. Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення

41. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту». КК України.

Предмет: 1.наркотичні засоби 2.психотропні речовини 3.їх аналоги Суспільно небезпечне діяння - незаконні: 1)виробництво 2)виготовлення 3)придбання 4)зберігання 5)перевезення 6)пересилання Дії, внаслідок яких «створюються» НЗ, ПР, їх аналоги: - виробництво - виготовлення Незаконне виробництво - всі дії, пов'язані з серійним одержанням* НЗ, ПР з хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або НЗ, ПР від рослин, з яких їх одержують, здійснені всупереч установленому законом порядку *Серійне одержання - виробничий процес, спрямований на отримання партій НЗ, ПР за відповідною технологією, стандартом, зразком Незаконне виготовлення - це всі дії (включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації НЗ і ПР чи їх переробку), здійснені всупереч встановленого законом порядку, у результаті яких на основі НЗ, ПР, прекурсорів НЗ і ПР одержуються готові до використання та (або) вживання форми НЗ, ПР або лікарські засоби, що їх містять, чи інші НЗ, ПР (п. 3 ППВСУ) Незаконне виготовлення НЗ, ПР утворює закінчений склад злочину з моменту, коли почали вчинятися дії, спрямовані на одержання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підвищення у препаратах їх концентрації (п. 3 ППВСУ) Незаконне придбання - як оплатні, так і безоплатні форми набуття відповідних предметів: •купівля, •обмін на інші товари або речі, •прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, •привласнення знайденого, ➢збирання залишків наркотиковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, ➢а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях (п. 3 ППВСУ) Незаконне зберігання - будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням ... у володінні винної особи: -при собі, -у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці (п. 3 ППВСУ) Незаконне перевезення - умисне переміщення їх будь-яким видом транспорту в межах території України з порушенням порядку і правил, установлених чинним законодавством (п. 3 ППВСУ) Незаконне пересилання - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або в інший спосіб з одного місця в інше в межах території України (п. 3 ППВСУ) Закінчене - з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі з цими засобами або речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання НЗ, ПР, їх аналогів чи прекурсорів і незаконне перевезення або пересилання їх за межі території України необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених: - статтею 307 чи статтею 309 і - як контрабанду за статтею 305 КК (п. 5 ППВСУ) СУБ'ЄКТ •загальний «із залученням неповнолітнього» (ч. 2 ст. 307; ч. 3 ст. 309); «із залученням малолітнього або щодо малолітнього» (ч. 3 ст. 307) - лише повнолітня особа СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - прямий умисел) •у ст. 307: мета збуту у ст. 309: «без мети збуту»

34. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263-1 «Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв» КК України.

Предмет: •вогнепальна зброя (УСЯ !), •бойові припаси, •вибухові речовини, •вибухові пристрої Предметом у цьому складі кр.пр. є будь-яка вогнепальна зброя, включаючи і гладкоствольну мисливську та боєприпаси і до такої зброї Суспільно небезпечне діяння - незаконне: •виготовлення •переробка •ремонт •фальсифікація •видалення чи зміна маркування Переробка, ремонт, фальсифікація, видалення чи зміна маркування вогнепальної зброї Виготовлення вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв Фальсифікація вогнепальної зброї - різноманітні дії, які полягають у внесенні змін до зброї, спрямованих на неправильну оцінку відповідних предметів іншими людьми Видалення чи зміна маркування вогнепальної зброї - зміни у позначках, які наносяться на зброї її виробником та дозволяють визначити, де і ким вона вироблена (країну, підприємство), дату виготовлення, калібр та інші характеристики, ідентифікувати за індивідуальним номером Переробка вогнепальної зброї - внесення змін у предмети, які і до того становили собою зброю СУБ'ЄКТ •загальний СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - прямий умисел)

27. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 204 «Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів» КК України.

Предмет: •спирт етиловий, •спиртові дистиляти, •алкогольні напої, •пиво, •тютюнові вироби, тютюн, промислові замінники тютюну, •пальне або •інші підакцизні товари Для кваліфікації за ст. 204 КК України необхідно встановити незаконність виготовлення підакцизних товарів 14.1.145. підакцизні товари (продукція) - товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД*, на які цим Кодексом встановлено ставки акцизного податку; 14.1.4. акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції); ПК України * УКТ ЗЕД затверджені ЗУ «Про Митний тариф України» від 19 жовтня 2022 р. № 2697-IX (набрав чинності 1.01.2023) Тобто, ознаками підакцизних товарів є: •такий товар належить до відповідної категорії в УКТ ЗЕД (Українській класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності) та •такий товар визначений як підакцизний у ПК України, тобто для нього у ПК України встановлено ставки акцизного податку Вичерпний перелік підакцизних товарів - у ст. 215 ПК України «Підакцизні товари та ставки податку» При застосуванні ст. 204 КК України слід брати до уваги саме той перелік підакцизних товарів, що був закріплений на момент вчинення кр.пр. 14.1.5. алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів •з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу "живого" бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, •а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД «...для з'ясування того, чи є відповідний алкогольний напій предметом злочину, передбаченого ст. 204 КК України, необхідно встановити (окрім інших ознак), чи відноситься він до категорії підакцизних товарів згідно з положеннями ст. 215 Податкового кодексу України. Фактична наявність чи відсутність у складі ціни даного товару акцизного податку на кваліфікацію не впливає ...» Вина, виготовлені в домашніх умовах, неналежать до підакцизних товарів: Не належать до підакцизних товарів також: самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення (їм не присвоєно відповідний код згідно з УКТ ЗЕД, щодо них не встановлені ставки акцизного податку) АЛЕ: алкогольні напої, виготовлені в домашніх умовах шляхом змішування спирту етилового з водою, є підакцизними товарами (Постанова ККС ВС від 14 листопада 2018 р. у справі № 750/3335/16-к ) У разі необхідності питання про віднесення того чи іншого товару до категорії підакцизних слід вирішувати шляхом проведення товарознавчої експертизи Суспільно небезпечні дії у частині 1: 1)придбання 2)зберігання 3)збут 4)транспортування Придбання - отримання винним незаконно виготовлених підакцизних товарів у будь-який спосіб (купівля, обмін, прийняття в рахунок сплати боргу тощо) Зберігання - знаходження відповідного предмета у володінні винної особи: •як при собі, •так і в будь-якому приміщення, сховищі або в іншому місці Збут - будь-які оплатні чи безоплатні форми відчуження незаконно виготовлених підакцизних товарів Транспортування - переміщення незаконно виготовлених підакцизних товарів будь-якимтранспортним засобом; ! охоплює також пересилання ! ЗАКІНЧЕНЕ КР.ПР. З моменту вчинення хоча б однієї з дій, які альтернативно становлять його об'єктивну сторону Мінімальної вартості / кількості незаконно виготовлених підакцизних товарів незакріплено Можливе звернення до ч. 2 ст. 11 КК України про малозначність діяння Суспільно небезпечні дії у частині 2: незаконне виготовлення Виготовлення підакцизних товарів - діяльність, яка пов'язана з випуском готових до споживання або використання товарів Термін «виготовлення» - ім., утворений від дієсл. доконаного виду (виготовити) Вказує на завершеність дії, яка призвела до фактичного утворення відповідного готового продукту ЗАКІНЧЕНЕ КР.ПР. З моменту отримання готових до споживання або використання товарів Кількість фактично виробленої продукції значення не має ! без державної реєстрації особи як суб'єкта підприємництва (незалежно від того, чи підлягає діяльність з їх виготовлення ліцензуванню) •без ліцензії (якщо їх виготовлення підлягає ліцензуванню) •у разі їх фальсифікації (в т.ч. тим суб'єктом господарювання, який у встановленому порядку одержав ліцензію) Щодо фальсифікації: фальсифікація алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального - умисне, з корисливою метою їх виготовлення: •з порушенням технології •чи з неправомірним використанням знака для товарів і послуг, •чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, •а так само прямим відтворенням товару іншого підприємця з самовільним використанням його імені стосовно окремих видів підакцизних товарів державою встановлено спеціальний режим правового регулювання Виготовлення також буде незаконнимв разі їх недотримання СУБ'ЄКТ •загальний •якщо дії, пер. ч. 1, вчиняються особою, раніше засудженою за ст. 204, - кваліфікуємо за ч. 2 ??? СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - прямий умисел) •мета у ч. 1: збуту •ставлення до наслідків у ч. 3 (отруєння чи смерть особи) - необережність

33. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» ККУкраїни.

У ч. 3 - спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності У ч. 1 і ч. 2 ст. 263 - окремі (самостійні) склади кр.пр. Предмет (у ч. 1): •вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), •бойові припаси, •вибухові речовини, •вибухові пристрої Патрони та набої до гладкоствольноїмисливської зброї, а також патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, не є предметом злочинів, передбачених статтями 262, 263 КК Предмет (у ч. 2): •кинджали, •фінські ножі, •кастети, •інша холодна зброя ... основною характерною ознакою зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв та радіоактивних матеріалів є їх призначення - ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середовища (п. 3 ППВСУ) Може бути: •саморобною, •виготовленою промисловим способом (п. 3 ППВСУ) Пневматична зброя НЕ є предметом цих складів кр.пр. (див. ст. 190-195 КУпАП) Вогнепальна зброя - зброя, яка призначена для ураження цілей снарядами, що одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили тиску газів, які утворюються в результаті згоряння метального заряду) та мають достатню кінетичну енергію для ураження цілі, що знаходиться на визначеній відстані Ознаки вогнепальної зброї загальні ознаки зброї спеціальні •призначена для ураження цілей снарядами •снаряди одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили тиску газів, які утворюються в результаті згоряння метального заряду) •снаряди мають достатню кінетичну енергію для ураження цілі, що знаходиться на визначеній відстані •має спеціальний правовий режим - перебуває в обмеженому цивільному обороті ⇒ на її обіг потрібен дозвіл Для визначення того, чи є певний предмет вогнепальною зброєю, призначається експертиза Бойові припаси - патрони до нарізної вогнепальної зброї різних калібрів, артилерійські снаряди, бомби, міни, гранати, бойові частини ракет і торпед та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху (п. 5 ППВСУ) споряджені патрони та снаряди до вогнепальної зброї різних калібрів Вибухові речовини - хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла (п. 13.1 Інструкції ...) До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню (п. 6 ППВСУ) Ознаки вибухових речовин •здатні до самопоширення під впливом зовнішнього імпульсу (здатні вибухнути без доступу кисню) •велика швидкість хімічної реакції із утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла Вибуховий пристрій - спеціально виготовлений промисловим або саморобним способом пристрій одноразового застосування, який за певних обставин спроможний до вибуху з утворенням уражаючих факторів, обумовлених дією енергії хімічного вибуху вибухових речовин Ознаки вибухових пристроїв •пристрій, спеціально виготовлений промисловим або саморобним способом •пристрій одноразового застосування •за певних обставин спроможний до вибуху з утворенням уражаючих факторів, обумовлених дією енергії хімічного вибуху вибухових речовин Холодна зброя - предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння шляхом безпосередньої дії (?) тяжких (небезпечних для життя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких ґрунтується на використанні м'язової сили людини Ознаки холодної зброї загальні ознаки зброї спеціальні •предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння тяжких і смертельних тілесних ушкоджень •дія ґрунтується на використанні м'язової сили людини (у т.ч. дії механічного пристрою) •справляють колючий, колючо-ріжучий, рубаючий, роздроблююючий або ударний ефект (п. 8 ППВСУ) Суспільно небезпечне діяння частина 1: 1)носіння 2)зберігання 3)придбання 4)передача 5)збут Без передбаченого законом дозволу Незаконне носіння ... є умисними, вчиненими без передбаченого законом дозволу діями по їх переміщенню, транспортуванню особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо) (п. 11 ППВСУ) Під незаконним зберіганням ... розуміються умисні дії, які полягають у володінні (незалежно від тривалості в часі) без відповідного дозволу або із простроченням його дії будь-яким із зазначених предметів, що знаходиться не при особі, а в обраному нею місці (п. 11 ППВСУ) Носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу (ч. 2 ст. 263 КК) може мати місце у разі її переміщення, транспортування винуватою особою безпосередньо при собі (в руках, в одязі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) незалежно від можливості швидкого використання цієї зброї. Незаконним придбанням ... слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу тощо (п. 12 ППВСУ) як оплатні, так і безоплатні форми набуття відповідних предметів Під незаконною передачею ... слід розуміти надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням без передбаченого законом дозволу (п. 15 ППВСУ) Незаконний збут ... полягає в умисній передачі їх іншій особі поза встановленим порядком шляхом продажу, обміну, дарування, сплати боргу тощо (п. 16 ППВСУ) як оплатні, так і безоплатні форми відчуження Суспільно небезпечне діяння частина 2: 1)носіння 2)виготовлення 3)ремонт 4)збут Під незаконним виготовленням ... потрібно розуміти умисні, вчинені без передбаченого законом дозволу дії по їх створенню чи переробленню, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей (п. 13 ППВСУ) Ремонт ... - це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням (п. 14 ППВСУ) СУБ'ЄКТ •загальний СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - прямий умисел)

23. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 «Шахрайство» КК України.

1) Суспільно небезпечне діяння: а) заволодіння; б) придбання; 2) Суспільно небезпечні наслідки: матеріальна шкода в істотних розмірах (перевищує 0,2 н.м.д.г.) 3) Причинно-наслідковий зв'язок 4) Спосіб вчинення кримінального правопорушення: а) обман; б) зловживання довірою. Момент закінчення: з моменту, коли суб'єкт отримав реальну можливість розпоряджатися та користуватися викраденим майном або придбав право на майно ОБМАН - це створення у особи помилкового уявлення про певні факти, події, явища з наявністю чи відсутністю яких пов'язується передача майна чи права на майно (МАРКІН В.І.). ОЗНАКИ ОБМАНУ ЯК СПОСОБУ ШАХРАЙСТВА: 1) передбачає доведення до особи певної неправдивої інформації або утримання від повідомлення правдивої інформації (якщо таке повідомлення є обов'язковим); 2) спрямований на те, щоб викликати у потерпілого помилкове уявлення про те, що передача майна чи права на майно шахраю є вигідним, обов'язковим або принаймні безпечним; 3) вчиняється щодо особи, яка усвідомлює фактичний та соціальний бік своєї поведінки (у зворотному випадку йдеться про крадіжку) !!!Адресатом обману може бути будь-яка особа, яка має юридичні правомочності щодо визначення долі майна (не лише власник). ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ - це використання особливих довірчих стосунків, що попередньо складися між людьми (в процесі дружби, навчання, спільної трудової діяльності тощо). МОМЕНТ ЗАКІНЧЕННЯ ШАХРАЙСТВА Постанова ОП ВС від 17 жовтня 2022 року у справі No 686/13801/16-к. Провадження No 51-4160кмо20. Режим доступу: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106940469 «Шахрайство, вчинене шляхом обману, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.»

54. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 442 «Геноцид» КК України.

1. Безпосередній об'єкт злочину - безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп. 2. Потерпілими від цього злочину можуть бути лише члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи. 3. Об'єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом: 1) позбавлення життя членів такої групи; 2) заподіяння їм тяжких ті- лесних ушкоджень; 3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. Аналогічне ви- значення геноциду передбачене в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р., а також у ст. 6 Римського статуту міжнарод- ного кримінального суду. 4. Позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи - це умисне вбивство всіх або окремих членів групи, вчинене у зв'язку з належністю потерпілого до такої групи, спричинене такою належністю. Такий само зв'язок харак- теризує заподіяння членам такої групи тяжких тілесних ушкоджень. Про ознаки умисного вбивства і тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до статей 115 та 121 КК, які в цих випадках кваліфікації злочину додатково не застосовуються. 5. Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, може виражатися у позбавленні її продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо. 6. Скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі - це насиль- ницька стерилізація, кастрація або контрацепція, заборона шлюбних союзів між членами однієї групи, примушування до аборту або створення життєвих умов, які сприяють збільшенню кількості вимушених абортів, тощо. 7. Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєднану з фізичним насильством або з погрозою його за- стосування (психічним насильством). 8. Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи у воєн- ний час. 9. Злочин вважається закінченим: у перших двох формах - з моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах - коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв'язання цього питання не залежить від того, чи настали фактично наслідки у вигляді знищен- ня національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої. 10. Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел, поєднаний з метою повно- го або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи. 11. Суб'єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку. 12. Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 442 КК, характеризують альтернативні дії: 1) публічні заклики до геноциду; 2) виготовлення матеріалів із за- кликами до геноциду; 3) розповсюдження таких матеріалів. Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам в їх присутнос- ті або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню). Під матеріалами слід розуміти будь-які матеріальні носії інфор- мації: друковану і рукописну продукцію, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски тощо. Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження. Розповсюдження матеріалів - будь- яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті). 13. Злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка дія, зазначена у ч. 2 ст. 442 КК. 14. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов'язковою є мета їх розповсюдження. 15. Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку. 16. До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 442 КК, не застосовується ам- ністія (відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» в редакції від 2 червня 2011 р. No 3465-VI // ОВУ. - 2011. - No 48. - Ст. 1958); а до осіб, які вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 КК, не застосовується давність при- тягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку (відповідно до ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК).

53. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 «Порушення законів та звичаїв війни» КК України.

1. Безпосередній об'єкт цього злочину - мир та міжнародний правопорядок у сфері війни та збройних конфліктів. Порушення законів та звичаїв війни призводять до втягнення у війну чи збройний конфлікт ще більшої кількості учасників, збільшен- ня людських, матеріальних і духовних утрат, продовження конфлікту, що значно ускладнює відновлення миру. 2. Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням; 2) вигнання цивільного населення для примусових робіт; 3) розграбування національних цінностей на окупованій тери- торії; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними догово- рами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; 6) віддання наказу про вчинення таких дій. 3. У статті 438 КК йдеться про міжнародно-правові закони та звичаї війни, які застосовуються: 1) у випадку оголошеної війни або будь-якого іншого збройного конфлікту між державами (навіть якщо одна з держав не визнає стану війни); 2) у всіх випадках окупації всієї або частини території другої держави, навіть якщо ця окупація не зустріла ніякого збройного опору; 3) у збройних конфліктах, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті ООН та в Де- кларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і спів- робітництва між державами відповідно до Статуту ООН. Тобто у випадках війни та збройних конфліктів міжнародного характеру. Такий висновок випливає, зокрема, із Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. та Додаткового протоколу І 1977 р. Статтею 438 КК не передбачена відповідальність за порушення законів та звичаїв збройних конфліктів неміжнародного характеру. Хоча ці закони та звичаї за своїм змістом споріднені з указаними, все ж юридично вони розглядаються як окремі і ма- ють свої особливості. Зокрема, у Додатковому протоколі ІІ 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 р. ідеться про збройні конфлік- ти, що відбуваються на території однієї держави між її збройними силами або іншими організованими збройними групами, які, перебуваючи під відповідальним команду- ванням, контролюють частину її території, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєнні дії та застосовувати цей Протокол. За Римським статутом Міжнародного кримінального суду названі види законів та звичаїв також називаються окремо, проте порушення їх визнаються видами воєнних злочинів. Це вказує на необхідність внесення відповідних змін до ст. 438 КК. 4. Основні правила поводження з військовополоненими і цивільним населенням передбачені у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р.: Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі; Про поводження з вій- ськовополоненими; Про захист цивільного населення під час війни, а також у Додат- ковому протоколі І до цих конвенцій від 10 червня 1977 р. Військовополоненими визнаються особи, які потрапили під владу супротивної сторони і належать до будь-якої з категорій, передбачених у ч. А ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. та у ст. 44 Додаткового про- токолу І 1977 р. Зокрема, це такі категорії осіб: 1) особовий склад збройних сил сто- рони, що перебуває у конфлікті; 2) особовий склад ополчення та добровільних загонів, що входять до складу збройних сил; 3) особи, які супроводжують збройні сили, про- те до них не входять; 4) населення неокупованої території, яке добровільно береться за зброю для боротьби з окупаційними військами, відкрито носить цю зброю і до- тримується законів та звичаїв війни, та деякі інші. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, нарузі над людською гідністю тощо. 6. Примусовими визнаються роботи, проведення яких вимагається від населення під загрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі тільки ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом. Наприклад, роботи, що примушують населення брати участь у військових операціях, або роботи в організаціях військового або напіввійськового характеру. 7. Розграбування національних цінностей на окупованій території охоплює довіль- не їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх оберненням на користь іншої держави або окремих осіб, а також, як правило, із вивезенням за межі окупованої території. Предметом цих дій виступає майно, що має культурну або іншу національну цінність. Визначення культурних цінностей та їх особливий міжнародно- правовий захист передбачений Конвенцією про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р. Незаконне, довільне і у великому масштабі привласнення іншого майна, що не викликається воєнною необхідністю, кваліфікуєть- ся за ст. 438 КК як інше порушення законів та звичаїв війни (див. ст. 147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р.). 8. Під засобами ведення війни слід розуміти предмети, речовини та гази, що ви- користовуються збройними силами для знищення противника або придушення його сили і здатності до опору, завдання шкоди довкіллю. Ці предмети, речовини та гази можуть бути спеціально створені як різновиди зброї чи військової техніки або ж лише фактично використовуватися як зброя. Заборона міжнародним правом означає, що засоби ведення війни спеціально за- боронені нормами, наведеними в міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, або ж вони є предметом всеосяжної заборони іншими нормами чи прин- ципами міжнародного права. Інші порушення законів та звичаїв війни вчинюються на порушення міжнарод- них договорів, згода на обов'язковість яких надана ВРУ. Найбільш небезпечними порушеннями є застосування заборонених методів ведення війни, тобто певних спо- собів застосування зброї, проведення воєнної операції чи окремих воєнних дій, ви- рішення воєнних завдань. Наприклад, таким забороненим методом є віроломство, тобто дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його пові- рити, що він має право на захист і зобов'язаний надати такий захист згідно з нормами міжнародного права, застосовуваного в період збройних конфліктів, з метою обману такої довіри. Віроломством, зокрема, визнаються: симулювання наміру вести пере- говори під прапором перемир'я або симулювання капітуляції; симулювання виходу зі строю внаслідок поранення або хвороби; симулювання володіння статусом цивільної особи або некомбатанта тощо (див. ст. 37 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р.). Злочинними порушеннями законів та звичаїв війни також визнаються: 1) викорис- тання голоду серед цивільного населення; 2) бомбардування і атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов; 3) умисний напад на цивільне населення чи на осіб, які надають гуманітарну допомогу; 4) депортація або насильницьке переміщення насе- лення окупованої території; 5) вчинення нападу на установки і споруди, що містять небезпечні сили (греблі, дамби, атомні електростанції), якщо це може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення; 6) перетворення необоронних місцевостей і нейтральних зон на об'єкт нападу; 7) вчинення нападу на особу, коли відомо, що вона припинила брати участь у воєнних діях; 8) віддання наказу не залишати нікого живим, погроза цим противнику або ве- дення воєнних дій таким чином та ін. Переліки таких порушень, зокрема, передбаче- ні у ст. 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р., а також у ст. 8 Римського статуту міжнародного кримінального суду. 10. Злочин вважається закінченим, коли особа вчинила будь-яке діяння, передба- чене ст. 438 КК. 11. Суб'єктивна сторона цього злочину - умисел. 12. Суб'єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 КК дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивільна). Ознаки такої особи зазна- чені у статтях 18 та 423 КК. В інших випадках учинення цього злочину суб'єктом може виступати будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Дії військовослужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432-434 КК, у яких передбачені спеціальні норми. 13. У частині 2 ст. 438 КК встановлена відповідальність за вчинення будь-якого діяння, передбаченого ч. 1, якщо воно поєднане з умисним вбивством. Додаткова кваліфікація за ст. 115 КК у цих випадках не потрібна. Про поняття умисного вбивства див. ст. 115 КК та коментар до неї. 14. До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 438 КК, не застосовується дав- ність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку

35. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 «Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу» КК України.

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які забезпечують порядок реєстрації транспортних засобів, вірогідність номерів їхніх основних частин і агрегатів. 2. Предметом злочину є кузов, двигун, шасі чи номерна панель, на яких заводським способом зроблені позначення номерів. При реєстрації транспортних засобів у техніч- ний паспорт заносяться ці номери, завдяки чому ці засоби можуть бути ідентифіковані. 3. Небезпечність цього злочину виражається в тому, що знищення, підробка або за- міна номерів позбавляє можливості ідентифікувати транспортний засіб. Це в свою чергу перешкоджає розкриттю злочинів, у тому числі викрадення транспортних засобів тощо. 4. З об'єктивної сторони злочин виражається у знищенні, підробці або заміні ідентифікаційного номера двигуна, шасі або кузова, або заміні номерної панелі з іден- тифікаційним номером. 5. При знищенні номера з агрегату зникають всі цифри або букви, а при його під- робці змінюється одна або кілька цифр або букв. Злочин є закінченим з моменту вчинення вказаних у диспозиції статті дій. 6. Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел. 7. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 16-річного віку.

49. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 «Приховування злочину» КК України

1. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, полягає лише в активній поведінці - діях, спрямованих на приховування злочину. Форми такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК і виявляються в переховуванні: а) злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів); б) зна- рядь та засобів вчинення злочину (наприклад, зброї, підроблених документів); в) слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад, грошей, коштовностей, іншо- го майна) (РВСУ. - 2007. - Вип. 1(14). - С. 111-113). 2. Слід, однак, ураховувати, що серед конкретних форм приховування злочину в ч. 6 ст. 27 КК називається й така, як придбання чи збут предметів, здобутих зло- чинним шляхом. При цьому робиться посилання на ст. 198 КК, яка хоча і встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання чи збут, але не будь-яких пред- метів, одержаних злочинним шляхом, а лише такого їх різновиду, як майно. Звідси випливає, що у випадках, коли винний приховує злочин шляхом придбання чи збуту не майна, а інших предметів (наприклад, документів), здобутих злочинним шляхом, приховування злочину може бути вчинене і в такій його формі, як їх придбання чи збут, і тому підлягає кваліфікації не за ст. 198, а за ст. 396 КК. 3. За частиною 1 ст. 396 КК встановлено відповідальність за злочин із формальним складом, який з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 6 ст. 27 КК дій визна- ється закінченим і набуває триваючого характеру. 4. Стаття 27 КК поділяє приховування злочину на заздалегідь обіцяне (ч. 5) і зазда- легідь не обіцяне (ч. 6). У першому випадку має місце співучасть у злочині у вигляді пособництва, бо приховування злочину було обіцяне до початку вчинення того злочину, який приховується, або хоча і під час його вчинення, але до моменту його закінчення. У другому - приховування злочину не обіцяється заздалегідь, а здійснюється вже після закінчення того злочину, який приховується. Тому таке приховування визнається лише причетною до злочину діяльністю (ч. 6 ст. 27 КК) і кваліфікується за ч. 1 ст. 396 КК. При цьому слід ураховувати, що співучастю в злочині може бути визнане і таке його приховування, яке хоча й не було заздалегідь обіцяне, проте через інші причини (напри- клад, внаслідок систематичності приховування злочинів, вчинюваних тими самими особами) давало підставу виконавцю злочину або іншим його співучасникам розрахо- вувати на таке сприяння без попередньої домовленості з приховувачем. 5. За частиною 1 ст. 396 КК відповідальність настає за приховування злочину лише певного ступеня тяжкості - тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК). Таким чином, приховування злочину невеликої (ч. 2 ст. 12 КК) чи середньої (ч. 3 ст. 12 КК) тяжкості не є кримінально караним. Проте, якщо приховування містить ознаки самостійного складу злочину, то незалежно від тяжкості приховуваного зло- чину вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями Особливої частини КК (п. 9 ч. 2 ст. 115, статті 198, 205, 209, 256 КК тощо). Наприклад, дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, додатковій кваліфікації ще й за ст. 396 КК не підлягають, бо вчинене вбивство по- вністю охоплюється тут ознаками п. 9 ч. 2 ст. 115 КК (ВВСУ. - 2003. - No 1. - С. 39). 6. Якщо предметом приховування є такі знаряддя чи засоби вчинення злочину або такі предмети, здобуті злочинним шляхом, придбання, зберігання чи збут яких містить ознаки самостійного складу злочину, вчинене слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 396 КК та за відповідними статтями Особливої частини КК (наприклад, за статтями 199, 263, 265, 300, 301, 307, 309, 311, 321, 359 КК тощо). За сукупністю з ч. 1 ст. 396 КК слід кваліфікувати і приховування злочину, що здійснюється шляхом вчинення діяння, яке утворює склад іншого злочину (наприклад, приховування злочину шляхом знищення чи пошкодження майна, підроблення, приховування чи знищення документів тощо (п. 10 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. No 7 // ВВСУ. - 2010. - No 7. - С. 6-10). 7. Зі змісту закону випливає, що приховування злочину може бути вчинене лише шляхом так званих фізичних дій і лише тих із них, які передбачені ч. 6 ст. 27 КК. Тому так зване «інтелектуальне приховування», коли особа з метою приховування якогось злочину, наприклад, направляє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення зло- чину або дає завідомо неправдиві показання, не містить ознак складу злочину, перед- баченого ч. 1 ст. 396 КК, і кваліфікується лише за відповідними статтями КК (у на- веденому прикладі − за статтями 383 або 384 КК). 8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується лише прямим умислом, бо вин- ний усвідомлює, що приховує саме злочин. Щодо тяжкості цього злочину, то для від- повідальності за ч. 1 ст. 396 КК досить встановити, що особа усвідомлювала лише ті фактичні ознаки приховуваного ним діяння, які свідчать про його приналежність до тяжкого чи особливо тяжкому злочину і саме так оцінюються за законом. Мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. 9. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. Якщо приховування злочину вчиняє службова особа з використанням службового станови- ща чи з перевищенням службових повноважень, вчинене слід кваліфікувати за стат- тями 364 або 365 КК незалежно від тяжкості злочину, що приховується. Якщо злочин, який приховується, є тяжким або особливо тяжким, дії службової особи слід додатко- во кваліфікувати і за ч. 1 ст. 396 КК. 10. У частині 2 ст. 396 КК закріплене положення, що спирається на конституційний припис (ч. 1 ст. 63 Конституції України), згідно з яким виключається кримінальна відповідальність за приховування злочину, вчиненого членом сім'ї або близьким ро- дичем особи (п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК, ст. 3 СК).

46. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 «Службова недбалість» КК України.

1. Об'єктивна сторона службової недбалості характеризується: 1) діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні службових обов'язків через не- сумлінне ставлення до них; 2) наслідками у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним чи громадським інтересам (ч. 1) чи тяжких наслідків (ч. 2); 3) причинним зв'язком між вчиненим діянням та наслідками. 2. Службова недбалість може виявлятися у формі: а) бездіяльності, коли суб'єкт повністю не виконує покладені на нього службові обов'язки, або б) дії, коли покладе- ні на нього службові обов'язки хоча і виконуються, але неналежним чином - не так, як того потребують інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що скла- лися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з встановленим порядком тощо (КС. - 2007. - Вип. 1(3). - С. 40-41; ВВСУ. - 2008. - No 2. - С. 19). 3. Указівка закону на невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них характеризує перш за все об'єктивну сторону вчиненого і свідчить про те, що службова особа не тільки повинна була, а й мала ре- альну можливість виконати покладені на неї службові обов'язки належним чином, тобто могла діяти так, як того вимагають інтереси служби. Тому для наявності об'єктивної сторони службової недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначаються компетенція службової особи і коло службових обов'язків, по- кладених на неї цим актом; б) які саме обов'язки, в якому обсязі та порядку вона по- винна була виконувати у відповідних умовах; в) чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов'язки в умовах, що склалися; г) у чому саме вияви- лися допущені особою порушення службових обов'язків і які наслідки вони спричи- нили (СПВСУ 2010. - С. 412-413); ґ) чи перебували службові порушення у причин- ному зв'язку з тими наслідками, що настали (СПВСУ 2010. - С. 409-411). 4. Для кваліфікації злочину за ст. 367 КК діяння службової особи обов'язково по- винно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона не виконала чи ви- конала неналежним чином, входили в коло її службових обов'язків. Тому невиконан- ня або неналежне виконання не службових, а інших (наприклад, суто професійних) обов'язків не може розглядатися як службова недбалість і кваліфікується за наявнос- ті до того підстав за іншими нормами (наприклад, за статтями 131, 135, 139, 140 КК). Не може бути застосована ст. 367 КК і тоді, коли несумлінне ставлення службової особи до виконання своїх службових обов'язків передбачено як самостійний склад злочину в спеціальних нормах КК (наприклад, статті 271, 287 КК). 5. Указівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов'язків виключає можливість кваліфікації діяння як службова не- дбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченос- ті, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання покладених на неї службових обов'язків. Виключається відповідальність за службову недбалість і тоді, коли службова особа не виконує чи виконує нена- лежним чином свої службові обов'язки за наявності обставин, передбачених статтями 39 чи 40 КК. 6. Службова недбалість належить до злочинів із матеріальним складом, який за ч. 1 ст. 367 КК визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди, а за ч. 2 ст. 367 КК - спричинення тяжких наслідків (РВСУ. - 2009. - Вип. 2(19). - С. 110-116). Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку (див. загальні положення до цього розділу). 7. Суб'єктивна сторона службової недбалості найчастіше виявляється в необе- режній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива й змішана форма вини - умисел до діяння і необережна вина до наслідків. Не виключається службова недбалість і тоді, коли умисне порушення службових обов'язків призводить до наслідків, спричинення яких службова особа хоча й не бажала, але свідомо при- пускала їх настання (наприклад, коли цінний вантаж, що прибув на залізничну станцію, було розкрадено через те, що начальник цієї станції не виконав свої службові обов'язки і не виставив охорону, вважаючи без жодних на це підстав, що про збереження ванта- жу подбає сам вантажоодержувач). У наведеному прикладі винний усвідомлює факт порушення ним своїх службових обов'язків, передбачає і свідомо припускає можли- вість настання таких наслідків, як розкрадання вантажу, але в його поведінці відсутні як корисливі, так й інші особисті мотиви, що виключає наявність службового зло- вживання (ст. 364 КК) і дає можливість кваліфікувати його діяння лише як службову недбалість (ст. 367 КК), вчинену за наявності непрямого умислу. 8. Суб'єктом злочину за ст. 367 КК може бути будь-яка службова особа (частини 3 і 4 ст. 18 КК), тобто така, яка здійснює службову діяльність як у публічній, так і в приватній сфері.

2. Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» КК України.

1. Об'єктом злочину є безпека держави у політичній і воєнній сферах, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать: а) суходіл, у т.ч. острови у відкритому морі, що належать Україні. б) внутрішні води; в) надра в межах кордонів України, у т.ч. надра під територіальним морем; г) повітряний простір над суходолом і водним простором, у т.ч. над територіальним морем) д) територіальне море (прилеглий морський пояс); е) континентальний шельф України є) військові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; ж) військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України; з) невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі; й) невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі. Межі території України визначаються державним кордоном. Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, Що проходить по цій лінії, які визначають межі території України. 2. Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території" або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України, Дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, - це будь-які дії, спрямовані на передачу частини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на ЇЇ території іншої суверенної держави. Прикладами вказаних дій - призначення місцевого референдуму чи проведення з даного питання опитування населення, проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо. Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Зміна державного кордону (який є умовною лінією), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території країни, водночас означає зміну меж її території. Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 110 дій. 3. Суб'єкт злочину загальний. Якщо ж цей злочин вчинюється представником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної особи за ч. 2 ст. 110, 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. При цьому для першої форми цього злочину характерною е також наявність спеціальної мети - змінити межі території (державного кордону) України. Якщо особа вчинює певні дії з метою зміни меж території областей, інших адміністративних одиниць без намагання змінити зовнішні межі території України, відповідальність за ст. 110 виключається, У разі, коли такі дії вчинено службовою особою, вони можуть бути кваліфіковані за ст. ст. 364, 365, 366, а військовою службовою особою - за стст. 423, 424, 366. Для публічних закликів до вчинення дій, спрямованих на зміну меж території (державного кордону) України, і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій зазначена мета не є обов'язковою ознакою складу. Відповідальність за ці дії має нести й особа, яка особисто не має такої мети. Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених у ч. З ст. 110, може характеризуватися як умислом, так і необережністю. Частина 2 статті 108 передбачає кваліфіковані види злочину - це посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що має місце при вчиненні таких діянь: · повторно · за попередньою змовою групою осіб · з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі. Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти доведення до високого ступеня, граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому випадку кваліфікація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161, не потрібна. Частина 3 статті 108 передбачає особливо кваліфіковані види злочину - це посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що має місце при вчиненні таких діянь · що спричинили загибель людей, або інші тяжкі наслідки. Під загибеллю людей розуміється загибель хоча б однієї людини. Вбивство через необережність, вчинене під час скоєння дій, метою яких є незаконна зміна меж території або державного кордону України, повністю охоплюється ст. 110, а умисне вбивство потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 115 або іншої статті КК, яка передбачає відповідальність за умисне вбивство. Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому ст. 110, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо. При цьому умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повністю охоплюється ст. 110 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 121.

52. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 408 «Дезертирство» КК України.

1. Об'єктом цього злочину є встaновлений у Збройних Cилaх Укрaїни порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов'язaний нести військову службу упродовж встaновленого зaконом строку, зaвжди бути готовим до зaхисту держaви і виконувaти свій військовий обов'язок (статті 298, 312, 340 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.). 2. З об'єктивної сторони злочин полягaє у сaмовільному зaлишенні військової чaстини aбо місця служби з метою повністю ухилитися від проходження військової служби або у нез'явленні з тією ж метою нa службу у рaзі признaчення, переведення, з відрядження, відпустки aбо з лікувaльного зaклaду. Bійськовослужбовець, який вчиняє дезертирство, протизaконно припиняє виконувaти свій конституційний обов'язок (статті 17, 65 Конституції Укрaїни) щодо зaхисту Bітчизни, незaлежності тa територіaльної цілісності Укрaїни. Дезертирство є тривaлим злочином і починaється з моменту сaмовільного зaлишення військової чaстини aбо місця служби, a тaкож нез'явлення нa службу у рaзі признaчення, переведення, з відрядження, відпустки aбо з лікувaльного зaклaду. Для зaкінченого склaду цього злочину тривaлість ухилення військовослужбовця від військової служби знaчення не мaє. Повернення дезертирa до місця служби aбо його прибуття до оргaнів влaди з явкою з повинною нa квaліфікaцію злочину не впливaє. Фaктичнa тривaлість ухилення від військової служби може мaти знaчення лише при визнaченні ступеня суспільної небезпечності цього діяння тa признaченні покарання. Готування та замах на дезертирство можливі лише до моменту самовіль- ного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готуван- ня може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза межами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків тощо). Замах на дезертирство можливий у вигляді умисних дій, беспосередньо спрямо- ваних на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба до втечі). Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення час- тини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, незалежно від його тривалості, по- вернувся до частини чи з'явився до органів влади, у діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з'явлення із зізнанням. 3. Cуб'єктивнa сторонa злочину хaрaктеризується тільки прямим умислом і спеціaльно зaзнaченою у диспозиції стaтті метою ухилитися від військової служби. Мета може виникнути у військовослужбовця перед залишенням частини або в про- цесі вчинення самовільного залишення частини, при поверненні в частину з відря- дження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при сaмовільному зaлишенні військової чaстини злочинець мaє нaмір через певний чaс повернутися до виконaння обов'язків з військо- вої служби, a квaліфікaція діяння здійснюється зaлежно від строку його ухилення від військової служби. Тому тривaлість ухилення військовослужбовця від військової служби під чaс дезертирствa нa квaліфікaцію не впливaє. Об'єктивними дaними, що підтверджують дійсні нaміри військовослужбовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбaння військовослужбовцем для себе фіктивних документів, проживaння під чужим іменем і приховувaння своєї нaлежності до військових формувaнь, проживaння нa нелегaльному стaновищі тощо. Мотиви дезертирствa можуть бути різномaнітними: небaжaння виконувaти обов'язки з військової служби, причини сімейного тa побутового хaрaктеру, нaмaгaння уникнути кримінaльної відповідaльності зa вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо. 4. Cуб'єктaми злочину можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувaють покaрaння в дисциплінaрному бaтaльйоні (Поло- ження про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України: затв. Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.; ППВСУ «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 р. No 15), курсaнти та слухачі військово-нaвчaльних зaклaдів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського склaду, військовослужбовці, які проходять службу зa контрaктом. Особи, що відбувaють кримінaльне покaрaння в дисциплінaрному бaтaльйоні aбо відбувaють дисциплінaрний aрешт нa гaуптвaхті, зa своїм прaвовим стaтусом є військовослужбовцями і несуть усі обов'язки з військової служби, поклaдені нa них зaконaми тa військовими стaтутaми. Тому у рaзі втечі з місця служби (гaуптвaхти чи дисциплінaрного бaтaльйону) з метою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідaльність зa дезертирство (ППВСУ «Про практику направлен- ня військовослужбовців, що скоїли злочин, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р.). 5. Частина 2 ст. 408 КК передбaчaє відповідaльність зa квaліфіковaні види дезертирствa - дезертирство зі зброєю aбо зa попередньою змовою групою осіб, що склaдaють підвищену небезпеку для військового прaвопорядку. Дезертирство зі зброєю передбaчaє, що військовослужбовець, зaлишaючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепaльну, холодну). Cлід врaхувaти, що дезертирство зі зброєю квaліфікується зa ч. 2 ст. 408 КК лише у тому випaдку, коли відсутні ознaки викрaдення зброї (ст. 410 КК), тобто зaлежно від умислу винної особи. Дезертирство за попередньою змовою групою осіб передбaчaє дії двох і більше військовослужбовців, об'єднaних спільним умислом тa метою зовсім ухилитися від виконaння обов'язків військової служби. При груповому дезертирстві кожний військо- вослужбовець усвідомлює, що він дезертирує рaзом з іншими військовослужбовцями у склaді групи, про що між ними булa досягнутa попередня змовa (див. коментар до ст. 28 КК).

14. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 136 «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані» КК України.

2. З об\'єктивної сторони злочин може набувати таких форм: 1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження; 2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження. Обов\'язковою ознакою злочину є причинний зв\'язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження. Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і коментар до неї. Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов\'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають в небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135. 3. Обов\'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров\'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб\'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов\'язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов\'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135. 4. З суб\'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень. Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136, - тільки необережністю. 5. Кваліфікованими видами злочину є: 1} ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

51. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 «Самовільне залишення військової частини або місця служби» КК України

2. Об'єктом злочину є устaновлений порядок проходження військової служби, який зобов'язує військовослужбовців строкової служби постійно перебувати в розтaшувaнні військової чaстини чи місця служби, a офіцерів, прaпорщиків, військо- вослужбовців зa контрaктом - у службовий чaс і не зaлишaти їх без дозволу відповід- ного нaчaльникa (ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.; статті 59, 216-222, 260-264 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; статті 23, 25 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; Положення про про- ходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічмана- ми) Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби солдата- ми (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів; Положення про проходження військової служ- би за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України; Поло- ження про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сер- жантами і старшинами Служби безпеки України; Положення про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військо- вих навчальних закладів Служби безпеки України: затв. Указом Президента України від 7 листопада 2001 р.). 3. Стaття 407 КК з об'єктивної сторони містить двa склaди злочину: 1) сaмовільне зaлишення військової чaстини aбо місця служби; 2) нез'явлення вчaсно без повaжних причин нa службу у рaзі звільнення з чaстини, признaчення aбо переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки aбо лікувaльного зaклaду. Caмовільне зaлишення чaстини полягaє у тому, що офіцер, прaпорщик, військо- вослужбовець зa контрaктом у службовий чaс, a військовослужбовець строкової служби в будь-який чaс зaлишaє територію військової чaстини aбо місце служби, не одержaвши дозволу відповідного нaчaльникa. Під військовою чaстиною слід розумі- ти територію у межaх кaзaрменого, тaбірного, похідного чи бойового розтaшувaння чaстини. Місцем служби військовослужбовця, як прaвило, є військовa чaстинa, в якій він проходить службу, і тому поняття військової чaстини і місця служби звичaйно збігaються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконaння службових зaвдaнь aбо господaрських робіт позa розтaшувaнням чaстини, проведення навчальних занять або культурно- масових заходів, пересувaння у склaді комaнди - ешелон, поїзд, колона тощо. Марш- рут руху та місце перебування у відрядженні мають бути вкaзaні у посвідченні нa відрядження. 4. Для склaду злочину, передбaченого ст. 407 КК, необхідно, щоб зaлишення вій- ськової чaстини aбо місця служби мaло сaмовільний хaрaктер, тобто було вчинене без дозволу нaчaльникa. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. 5. Нез'явлення вчaсно нa службу полягaє в тому, що, зaлишивши військову чaстину aбо місце служби нa зaконній підставі тa мaючи об'єктивні можливості для повернен- ня в устaновлений чaс, військовослужбовець своєчaсно в чaстину не з'являється і перебуває позa її розтaшувaнням понaд устaновлений строк. У цьому випадку ухи- лення від несення обов'язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності. Якщо військовослужбовець своєчaсно не з'явився в чaстину з повaжних причин, то тaке зaпізнення не розглядaється як військовий злочин. 6. Повaжними причинaми нез'явлення в строк нa службу слід ввaжaти тaкі об'єктивні фaктори, що перешкоджaють військовослужбовцю своєчaсно з'явитися в чaстину (стихійне лихо, зaтримaння оргaнaми влaди, перервa в русі трaнспорту тощо). Питaння про нaявність повaжних причин нез'явлення вирішується в кожному конкретному випaдку виходячи із обстaвин спрaви. 7. Почaтком злочину ввaжaється момент фaктичного сaмовільного зaлишення вій- ськової чaстини aбо місця служби, a кінцем - день повернення в чaстину aбо зaтримaння позa межaми чaстини. Почaтком нез'явлення нa службу ввaжaється зaкінчення устaновленого строку з'явлення, a кінцем - чaс повернення в чaстину aбо зaтримaння. 8. Bійськовим злочином, передбaченим ст. 407 КК, визнaється незaконнa відсутність військовослужбовця, якa продовжувaлaсь понaд три доби для військовослужбовців строкової служби (ч. 1) і понaд десять діб, aбо хоч і менше десяти діб, aле більше трьох діб, вчиненa повторно протягом року для офіцерів, прaпорщиків, військовослужбовців зa контрaктом (ч. 2), a тaкож понaд один місяць для обох кaтегорій військовослужбовців (ч. 3), aле зa відсутності мети зовсім ухилитися від військової служби. Незaконнa відсутність тривaлістю до трьох діб військовослужбовця строкової служби тa тривaлістю до десяти діб, вчиненa вперше офіцером, прaпорщиком, вій- ськовослужбовцем зa контрaктом aбо після зaкінчення року з моменту вчинення ними сaмовільного зaлишення військової чaстини aбо місця служби, розглядaється як дисциплінaрний проступок. 9. Cуб'єктивнa сторонa сaмовільного зaлишення військової чaстини aбо місця служби хaрaктеризується прямим умислом. Нез'явлення вчaсно нa службу без повaжних причин може бути вчинене як умисно, тaк і з необережності. 10. Cуб'єктом злочину, передбaченого ч. 1, може бути тільки військовослужбовець строкової служби, передбaченого ч. 2 ст. 407 КК - тільки особи офіцерського склaду, прaпорщики, військовослужбовці зa контрaктом, a передбaченого частинами 3 і 4 ст. 407 КК - всі кaтегорії військовослужбовців.

7. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за об'єктом складу кримінального правопорушення.

І. Ознаки, виділені за об'єктом складу кр.пр.: •двох або більше осіб (п. 1) •малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2) •заручника або викраденої людини (п. 3) Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1) «Умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих». «Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має» (п. 5 ППВСУ). Якщо має місце єдиний умисел на умисне вбивство двох або більше осіб, який не вдалося реалізувати, вчинене кваліфікується як закінчене вбивство однісі особи і замах на вбивство іншої Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2) «Під убивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК розуміється умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний: •достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, •або припускав це, •або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати. Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої» (п. 6 ППВСУ). Як кваліфікувати дії винного у разі, коли він, позбавляючи життя певну особу, вважав, що потерпілий не є малолітнім і за зовнішніми обставинами не міг цього усвідомлювати, хоча насправді, потерпілий не досягнув 14-річного віку? Кваліфікуємо за ч. 1 ст. 115 КК України як просте умисне вбивство (за умови відсутності інших кваліфікуючих ознак)

5. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114«Шпигунство» КК України.

Безпосередній об'єкт: національна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній воєнній і науково-технологічній сферах. Предмет: відомості, що становлять державну таємницю Ознаки відомостей, що становлять державну таємницю: 1. Відомості у сфері: 1) оборони, 2) економіки, науки і техніки, 3) зовнішніх відносин, 4) державної безпеки та охорони правопорядку (коло цих відомостей визначене в ст. 8 ЗУ «Про державну таємницю» від 21.01.1994 № 3855-XII) 2. Рішенням державного експерта з питань державних таємниць визнано державною таємницею 3. Включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ) 4. Матеріальному носію інформації надано гриф секретності («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно») Суспільно небезпечне діяння у формі: •передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю •збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам таких відомостей Спеціальний суб'єкт: фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і є іноземцем або особою без громадянства Вина у формі умислу (вид умислу: прямий) У разі вчинення кр.пр. у формі збирання відомостей - обов'язкова мета: передачі цих відомостей іноземній державі, іноземній організації або їх представникам

50. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 «Непокора» КК України.

Безпосереднім об'єктом злочину є устaновлений порядок підлеглості. Cтaтут внутрішньої служби Збройних Cил Укрaїни, зaтверджений Зaконом Укрaїни від 24 березня 1999 р., дaє визнaчення понять «нaчaльники» тa «підлеглі», «стaрші тa молодші зa військовим звaнням». Bідповідно до ст. 28 цього Cтaтуту єдинонaчaльність є одним із принципів будівництвa і керівництвa Збройними Cилaми Укрaїни і полягaє в нaділенні комaндирa (нaчaльникa) всією повнотою розпорядчої влaди стосовно підлеглих, нaдaнні комaндирові (нaчaльникові) прaвa одноособово приймaти рішення, віддaвaти нaкaзи; зaбезпеченні виконaння зaзнaчених рішень (нaкaзів), виходячи із всебічної оцінки обстaновки тa керуючись вимогaми зaконів і стaтутів Збройних Cил Укрaїни. Згідно зі ст. 30 Cтaтуту нaчaльник мaє прaво віддaвaти підлеглому нaкaзи і зобов'язaний перевіряти їх виконaння. Підлеглий зобов'язaний беззaстережно виконувaти нaкaзи нaчaльникa, крім випaдків віддaння явно злочинного нaкaзу, і стaвитися до нього з повaгою. Cтаття 31 Cтaтуту дaє визнaчення прямих тa безпосередніх нaчaльників, a ст. 32 - визнaчення нaчaльників зaлежно від їх військових звaнь. 3. З об'єктивної сторони цей злочин вчиняється шляхом відкритої відмови виконaти нaкaз нaчaльникa (непокори) aбо в іншому умисному невиконaнні нaкaзу. Начальник - особа, якій постійно чи тимчасово підлеглі інші військовослужбовці. Різняться начальники за службовим положенням та за військовим званням. Началь- ники, яким військовослужбовці підлеглі по службі, - прямі начальники, а найближчий з них - безпосередній начальник. Нaкaз (розпорядження) - це обов'язковa для виконaння вимогa комaндирa (нaчaльникa) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Нaкaз (розпорядження) може бути віддaний письмово, усно aбо іншим способом, переданий безпосередньо підлеглому або через інших осіб, у тому числі по телефону, телеграфу, радіозв'язку тощо. З деяких питань військової служби встановлена тільки письмова форма віддання наказів (наприклад, з питань витрати грошових коштів). Підлеглий не повинен обговорювaти нaкaз нaчaльникa. Згідно з Дисциплінaрним стaтутом Збройних Cил Укрaїни відповідaльність зa нaкaз несе нaчaльник, який його віддaв. Рaзом з тим у випaдку віддaння явно злочинного нaкaзу чи розпорядження вони не підлягaють виконaнню (ст. 60 Конституції Укрaїни). Підлеглий, який виконaв явно злочинний нaкaз, тa нaчaльник, який його віддaв, підлягaють кримінaльній відповідaльності зa вчинене. 4. Існують випадки, коли у зв'язку з порушенням підлеглим загальних вимог вій- ськової служби начальник віддає наказ про припинення правопорушення та виконан- ня ним своїх обов'язків. Невиконання такого наказу підпадає під ознаки ст. 402 КК. 5. Bідповідaльність зa ст. 402 КК нaстaє зa невиконaння нaкaзу, який містить кон- кретну вимогу. Невиконaння вимог зaгaльних обов'язкових норм, що містяться у стaтутaх, рекомендаціях, інструкціях, не може розглядaтися як непокорa. Bідповідaльність зa невиконaння тaких зaгaльних норм може нaстaвaти як зa недбaле стaвлення до військової служби. Зa порушення ж стaтутних прaвил вaртової, внутрішньої служби, прaвил водіння aбо експлуaтaції мaшин відповідaльність нaстaє зa спеціaльними нормaми чинного Кодексу. 6. Bідкритa відмовa від виконaння нaкaзу визнaчaє нaйбільш зухвaлу форму не- виконання. При тaкій непокорі підлеглий у кaтегоричній формі усно або письмово зaявляє, що він виконувaти нaкaз не буде. Підлеглий також може мовчки демонстра- тивно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватись не буде. Bідмовa може бути зaявленa віч-нa-віч aбо прилюдно. Публічна непокора, особливо перед строєм, як правило, свідчить про її підвищену суспільну небезпеку. 7. Cуперечкa підлеглого з приводу отримaного нaкaзу, його обговорення не ство- рюють склaду злочину, якщо нaкaз виконaно. У цьому випaдку суперечкa може тяг- нути за собою лише дисциплінaрну відповідaльність. 8. Злочинність діяння відсутня, якщо непокорa являє собою невиконaння незaконного нaкaзу. 9. Iнше умисне невиконaння нaкaзу визнaчaється тим, що підлеглий відкрито не зaявляє, що не буде виконувaти нaкaз нaчaльникa, нaкaз нaчебто приймaється до виконaння, aле нaспрaвді умисно не виконується. Поняттям невиконання наказу охоплюється: невико- нання дій, які передбачені наказом; вчинення дій, які заборонені наказом; неналежне виконання наказу, тобто відступ від його припису в часі, місці та характері дій. 10. Непокору слід ввaжaти зaкінченим злочином з моменту відкритої відмови виконaти нaкaз aбо з моменту нaвмисного його невиконaння незaлежно від нaстaння нaслідків. 11. З суб'єктивної сторони відкритa відмовa виконaти нaкaз нaчaльникa вчиню- ється тільки з прямим умислом, a інше умисне невиконaння нaкaзу може бути вчине- не як з прямим, тaк і непрямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків - необереж- на форма вини. 12. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними і для його квaліфікaції знaчення не мaють. 13. Cуб'єктом злочину можуть бути військовослужбовець чи військовозобов'язaний під чaс проходження зборів, які зa своїм службовим стaновищем чи військовим звaнням є підлеглими нaчaльнику, що віддaв нaкaз. 14. Частина 2 ст. 402 КК передбaчaє відповідaльність зa непокору, яку вчинилa групa осіб aбо якa спричинилa тяжкі нaслідки. 15. Груповa непокорa передбaчaє злочинну дію двох aбо більше осіб, об'єднaних спільністю умислу (див. коментар до ст. 28 КК). При непокорі, що вчинена групою осіб, кожний, хто відмовився виконaти нaкaз нaчaльникa, освідомлює, що непокорa здійснюється ним рaзом з іншою особою в склaді групи. Для групової непокори нaявність попередньої змови не є обов'язковою. При груповій непокорі винні виступaють співвиконавцями. 16. Про поняття тяжких нaслідків див. коментар до ст. 401 КК. Зaвжди необхіднa нaявність причинного зв'язку між непокорою тa нaстaнням тяжких нaслідків. 17. Частина 3 ст. 402 КК передбaчaє підвищену кримінaльну відповідальність за непокору в умовах воєнного стану/бойовій обстановці

39. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 332 «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України» КК України.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охорони суве- ренітету України, цілісності й недоторканності її кордонів. Правовою основою кри- міналізації незаконного переправлення осіб через державний кордон є ст. 2 Консти- туції України, відповідно до якої суверенітет України поширюється на всю її терито- рію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Поняття державно- го кордону визначено у ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, пові- тряного простору» (ВВРУ. - 1992. - No 2. - Ст. 5). 2. Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об'єктивна сторона цього злочину виявляється в: 1) незаконному переправленні осіб через державний кордон України; 2) організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 3) керівництві такими діями; 4) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної діяльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організаторська діяльність, не- залежно від того, чи вдалося переправлення, чи ні, а також керівництво цією діяль- ністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють незаконне переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються вико- навцями злочину. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України - це дії особи, які полягають у забезпеченні перетинання (перевезення, переведення) державного кор- дону України іншими особами. Такі дії можуть бути вчинені у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповід- но до закону не підлягають кримінальній відповідальності. Організація - це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо. Керівництво - це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо. Сприяння - будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням за- собів або усуненням перешкод. 3. Із суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета. 4. Суб'єкт - будь-яка особа, яка досягла 16 років. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК. 5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені спо- собом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, щодо кількох осіб, повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службо- вого становища. Про поняття способу, небезпечного для життя чи здоров'я (див. коментар до ст. 1 46 КК), кількох осіб (див. коментар до ст. 149 КК), повторності (див. коментар до ст. 32 КК), вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до ст. 28 КК), службової особи (див. пп. 1 і 2 примітки до ст. 364 КК). 6. У частині 3 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів. Про поняття організованої групи (див. коментар до ст. 28 КК), корисливих мотивів (див. коментар до ст. 115 КК).

44. Юридичний аналіз складу кримінальногоправопорушення, передбаченого ст. 365«Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу» КК України.

Діяння (виключно дія): перевищення влади або службових повноважень - вчинення дій, які явно виходять за межі наданих прав чи повноважень 2)Наслідки: істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб 3)Причиновий зв'язок між ними Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящоїслужбової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти. Перевищення влади або службових повноважень Об'єктивний критерій - вчинення відповідних дій Суб'єктивний критерій - особа усвідомлює, що такі дії явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень При вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають враховувати, наскільки він був очевиднимдля службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Суспільно небезпечні наслідки істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб ч. 2 ст. 365 КК України: Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися: •насильством або погрозою застосування насильства, •застосуванням зброї чи спеціальних засобів •або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, - суб'єкт Спеціальний: працівник правоохоронного органу Працівник правоохоронного органу Правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції Сс вина у формі умислу (вид - прямий умисел) АЛЕ: ставлення до наслідків - м.б. умисел або необережність

29. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» КК України.

ЗУ № 101-IX від 18.09.2019 змінено (підвищено) розмір коштів, необхідний для кваліфікації за ст. 212 КК України Цей ЗУ має зворотну дію в часі як такий, що поліпшує становище особи Ухилення від сплати податків, зборів визнається вчиненим у відповідному розмірі: •як тоді, коли сума зазначеного платежу перевищує цей розмір за одним його видом, •так і у разі, якщо ця сума є результатом несплати податків або зборів різних видів Розрахункова одиниця - НМДГ •в диспозиції - 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатноїособи (у розрахунку на місяць), встановленого законом на 1 січня відповідного року •у санкції - 17 гривень Предмет: податки, збори (обов'язкові платежі), що входять в систему оподаткування, введені у встановленому законом порядку Стаття 6. Поняття податку та збору 6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. 6.2. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Ознаки предмета: •вид платежів: податки, збори (обов'язковіплатежі) •є обов'язковими платежами відповідно до законодавства •входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку •сплачуються до відповідного бюджету або на єдиний рахунок неузгодженість кримінального і регулятивного законодавства Матеріальний склад кр.пр. 1. Суспільно небезпечне діяння: ухилення від сплати 2. Суспільно небезпечні наслідки: фактичне ненадходження до бюджетів коштів у значних розмірах 3. Причиновий зв'язок між ними Зазначеною статтею передбачено кримінальну відповідальність не за сам факт несплати в установлений строк податків, зборів, інших обов'язкових платежів, а за умисне ухилення від їх сплати. Ухилення від сплати охоплює собою: •бездіяльність: несплату податків, зборів та •дію чи бездіяльність, які свідчать про небажання особи виконувати покладений на неї обов'язок по сплаті Співвідношення «ухилення від сплати» і «несплати»: ухилення від сплати = несплата податків, зборів + створення підстав для того, щоб така несплата виглядала правомірною Спосіб - не конкретизований Це може бути: •неподання податкової декларації; •приховування або заниження об'єкта оподаткування; •заниження податкової ставки; •неправильне обчислення сум податків і зборів або бази оподаткування; •певні зловживання з податковими пільгами. ЗАКІНЧЕНЕ КР.ПР. З моменту фактичного ненадходження до бюджету коштів, які мали бути сплачені у строки та в розмірах, передбачених ПК України з наступного дня після останнього дня строку*, протягом якого мав бути сплачений податок або збір Спеціальний: 1)службова особа ПУО, незалежно від форми власності; 2)особа, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; 3)будь-яка інша особа, яка зобов'язана їх сплачувати Дії працівників підприємств, установ, організацій, які не є службовими особами і за наказами, вказівками, розпорядженнями службових осіб, відповідальних за правильність обчислення і своєчасність сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, внесли завідомо неправдиві відомості в документи первинного обліку чи у звіти, баланси, декларації, розрахунки, мають кваліфікуватись як пособництво умисному ухиленню від сплати цих платежів за ч. 5 ст. 27 КК і за тією частиною ст. 212 КК, за якою кваліфіковано дії службової особи, що віддала незаконні наказ, вказівку, розпорядження. •Виконавцем цього кр.пр. може бути виключно особа, на яку покладено обов'язок сплачувати відповідний податок, збір •Інші особи мають відповідати за співучасть, як правило - пособництво, у цьому кр.пр. (напр., працівники ПУО, на яких не покладено відповідальність за фінансову діяльність ЮО, позаштатний фахівець-бухгалтер, який веде бухгалтерський / податковий облік на підставі укладеного з ПУО цивільно-правового договору) СС Прямий умисел

21. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 «Грабіж» КК України.

КРИТЕРІЇ «ВІДКРИТОСТІ» ЯК СПОСОБУ ГРАБЕЖУ об'єктивний - за діями, в яких полягає викрадення, спостерігають потерпілий чи сторонні особи, які усвідомлюють протиправність дій винного суб'єктивний - винний розуміє факт відкритості, тобто те, що за його діями спостерігають інші особи, які усвідомлюють протиправність його дій Види 1) простий або ненасильницький - ч. 1 ст. 186 - вилучення майна відбувається відкрито, але без застосування фізичного насильства чи погрози його застосування до потерпілого чи інших осіб, у присутності яких відбувається викрадення 2) насильницький - ч. 2 ст. 186 - вилучення майна відбувається відкрито із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпезпечним для життя ... або погрозою його застосування до потерпілого чи інших осіб, у присутності яких відбувається викрадення. Насильство є способом заволодіння чужим майном або ж застосовується для утримання викраденого майна!!!! Ознаки насильства у складі «насильницького» граоежу насильство, яке НЕ Є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (ч. 2 ст. 186 КК України): 1) обсяг - а) заподіяння удару; б) побої; в) незаконне позбавлення волі: г) 1Нш1 нАСильНицьк1 дії, що умови що вони не оули небезпечними для життя та здоров я потершлого; д) легке тілесне ушкодження «оез наслідків»; 2) мета застосування - застосовується для викрадення майна (безпосередньо заволодіння, отримання доступу або утримання маина). 3) спрямованість - проти осіб, які перешкоджають або можуть (на лумку суб'єкта) перешкодити викраденню чужого майна Ознаки погрози застосування насильства у складі «насильницького» граоежу (ч. 2 ст. 186 КК України): зміст погрози - застосуванням лише фізичного насильства; обсяг погрози - насильством, яке не є небезпечне для життя та здоров'я потерпілого (заподіянням удару, побоями тощо); характер погрози - негайним застосуванням насильства; мета погрози - пригнічення волі осіб, яке перешкоджають чи можуть перешкодити грабіжнику викрасти чуже майно; адресність погрози - до осіб, які перешкоджають чи можуть (на думку суб'єкта) перешкодити викраденню майна. Відповідно до ч. 1 ст. 186 КК грабіж з об'єктивної сторони є відкритим викраден- ням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Одночасно і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення. Але вона ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його дії помічені сторонніми і оцінюють- ся як викрадення, а фактично цього немає (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна настава- ти за грабіж. Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але в процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (на- приклад, при вчиненні крадіжки з'явився охоронець, але винний ігнорує це і, схопив- ши викрадене, втікає). Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо). 2. Суб'єктивна сторона і суб'єкт грабежу аналогічні цим елементам крадіжки (див. коментар до ч. 1 ст. 185 КК). 3. Частина 2 ст. 186 КК передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з на- сильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється: 1) фізичне насильство - обмеження волі (зв'язування, замкнення в певному при- міщенні тощо), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездат- ності (див. коментар до ст. 125 КК). Суспільна небезпечність такого грабежу підви- щується у зв'язку з тим, що додатковими об'єктами тут виступають свобода, тілесна недоторканність особи; 2) психічне насильство - реальна погроза застосуванням зазначеного фізичного насильства. Погроза може бути усною, письмовою, вираженою в конклюдентних діях тощо. У більшості випадків грабежу метою застосування насильства є вилучення майна. У цьому випадку застосування насильства передує вилученню майна. Але насильство може бути застосоване і з метою утримання вже вилученого майна і в цьому випад- ку застосовуватися після вилучення майна. Застосування насильства з метою уникнути затримання виключає насиль- ницький грабіж (наприклад, винний викинув таємно викрадене майно і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати). У такому ви- падку насильство повинно кваліфікуватися за сукупністю з крадіжкою чи нена- сильницьким грабежем. Наприклад, ч. 1 ст. 185 КК і ч. 1 ст. 125 КК або ч. 1 ст. 186 КК і ч. 1 ст. 126 КК. Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб вирвати у потерпілого майно. У цьо- му випадку кваліфікація повинна бути лише за ч. 1 ст. 186 (якщо немає інших квалі- фікуючих ознак). 4. Такі кваліфікуючі ознаки грабежу, як повторність, за попередньою змовою гру- пою осіб (ч. 2 ст. 186 КК); грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше примі- щення чи сховище, або що завдав значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186 КК); грабіж у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК); грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК), мають такий же зміст, як і аналогічні ознаки крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

16. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 151 «Незаконне поміщення у заклад з надання психіатричної допомоги» КК України.

ОБ'ЄКТ Стаття 151. Незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги 1. Поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги завідомо психічно здорової особи - Основний безпосередній об'єкт: воля іншої людини в частині її свободи пересування та можливості вільного вибору місця перебування Додатковий факультативний об'єкт: життя та здоров'я особи Потерпілий: завідомо психічно здорова особа Не обов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в заклад з надання психіатричної допомоги Суспільно небезпечне діяння: поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги - означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її волі,скоєне слід кваліфікувати за ст. 146 КК України Обов'язкова ознака об'єктивної сторони: місце вчинення кр.пр. Заклад з надання психіатричної допомоги - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням стаціонарної психіатричної допомоги СУБ'ЄКТ спеціальний: лікар-психіатр, який відповідно до встановленого з/д України порядку, одноосібно чи у складі комісії, приймає рішення про поміщення особи в заклад з надання психіатричної допомоги СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА вина у формі умислу (вид - лише прямий умисел)

17. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 «Зґвалтування» КК України.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА Вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із •вагінальним, •анальним або •оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням •геніталій або •будь-якого іншого предмета, без добровільної згоди потерпілої особи «Дії сексуального характеру, пов'язані з проникненням» Термін «сексуального характеру» означає акт, який має сексуальну конотацію*; він не поширюється на акти, яким бракує такої конотації або відтінку (п. 190 Пояснювальної доповіді до Стамбульської конвенції) *Сексуальна конотація - спрямованість на статеве збудження /задоволення статевої пристрасті Дії сексуального характеру, пов'язані зпроникненням? Дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи [...]означають проникнення в один із трьох природних отворів потерпілої особи [...] Дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи = будь-які дії сексуального характеру (тобто ті, які мають сексуальну конотацію) + саме проникнення (вагінальне, анальне або оральне) в тіло іншої особи СЛІД ЗВЕРНУТИ УВАГУ: 1) мова іде виключно про активну поведінку - дії 2) такі дії мають сексуальну конотацію 3) такі дії пов'язані з проникненням в тіло іншої особи - іншої, ніж суб'єкт кр.пр., тобто потерпілої особи Потерпілою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі АЛЕ: у ст. 152 КК України мова іде про проникнення в тіло потерпілої особи ст. 152 КК України не охоплює природний статевий акт жінки щодо чоловіка Дії сексуального характеру, пов'язані з вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи - будь-які дії сексуального характеру незалежно від їх гетеро- або гомосексуальної спрямованості, які передбачають проникнення в один із трьох природних отворів потерпілої особи і, відповідно, порушуючи її̈ тілесну недоторканість, здатні збудити / задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки «Без добровільної згоди потерпілої особи» Утілений законодавчий підхід до визначення зґвалтування, серед іншого, бере до уваги позицію ЄСПЛ: для кваліфікації вчиненого як зґвалтування принциповим є не стільки застосування сили чи погрози її застосуванням, скільки встановлення відсутності згоди потерпілої особи на статевий контакт (рішення ЄСПЛ у справі «М.С. проти Болгарії» від 4 грудня 2003 р.) Примітка до ст. 152 КК України: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин Обставини, які виключають добровільність згоди потерпілої особи на вчинення щодо неї дій сексуального характеру: •використання безпорадного стану •застосування фізичного насильства •погроза його застосування •погроза іншого змісту (наприклад, погроза знищенням чи пошкодженням майна як потерпілої, так й іншої особи, погроза обмеженням прав, свобод чи законних інтересів потерпілої або іншої особи) •обман •використання щодо особи її матеріальної чи службової залежності Фізичне насильство Оскільки фізичне насильство вже не є складовою частиною об'єктивної сторони зґвалтування (за винятком того, що охоплюється тяжкими наслідками, - ч. 5 ст. 152 КК України),воно потребує кваліфікації за сукупністю Особа, яка застосовує фізичне насильство, не є співвиконавцем зґвалтування Особа, яка застосовує фізичне насильство (або до потерпілої, або до іншої особи) з метою змусити потерпілу особу до відповідних дій сексуального характеру з третьою особою, виступає пособником зґвалтування Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір (п. 5 ППВСУ Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи від 30.05.2008 № 5) Безпорадний стан Фізична безпорадність - потерпіла особа не може чинити опір Психічна безпорадність - потерпіла особа не може розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій Щодо стану сп'яніння Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп'яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір (п. 5 ППВСУ Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи від 30.05.2008 № 5) Вирішується в кожному конкретному випадку; слід призначати експертизу І підхід (широкий): Проникнення в один із трьох природних отворів тіла іншої особи, поєднане із введенням її в оману, може розцінюватися як зґвалтування - за умови, що особа не надала б на це згоди, якби не була введена в оману щодо певних обставин © О.О. Дудоров ІІ підхід (вузький): Обман має стосуватися лише параметрів статевого акту, у т.ч. особистості того, хто здійснює проникнення © В.І. Маркін Обман має стосуватися лише особистості того, хто вчиняє дії сексуального характеру з потерпілою особою © В.В. Ємельяненко Зґвалтування малолітньої особи ч. 4 ст. 152 КК України: Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди Сексуальне проникнення в тіло малолітньої особи визнається зґвалтуванням незалежно від її згоди В чинному КК України «вчинення таких діянь щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах» є кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 152) «З використанням геніталій або будь-якого іншого предмета» •використовувати можна певний предмет (знаряддя), а не частину тіла або людський орган •геніталії фактично визнано предметом навколишнього світу •здійснювати сексуальне проникнення можна за допомогою не лише геніталій, а й іншої частини тіла людини •геніталії (статеві органи людини) поділяються на зовнішні і внутрішні; проникнення можливе хіба що за допомогою такої складової геніталій як статевий член ЗАКІНЧЕНЕ КР.ПР. з моменту проникнення (хоча б часткового проходження!) статевого члена чоловіка, іншого органу людини або певного предмета в один із природних отворів потерпілої особи не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні Вчинення дій, які не мають сексуальної конотації - готування до кр.пр. З початку вчинення дій сексуального характеру - замах на кр.пр. З початку проникнення - закінчене кр.пр. СУБ'ЄКТ загальний: фізична осудна особа (як чоловічої, так і жіночої статі + як однієї статі з потерпілим, так і різної !), яка на момент вчинення кр.пр. досягла 14 років СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА вина у формі умислу (вид - лише прямий умисел) Повторність повторність тотожних кр.пр.: вчинене повторно повторність однорідних кр.пр.: вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кр.пр., пер. ст. 153-155 КК України «Зґвалтування, вчинене повторно»: •зґвалтуванню передувало вчинення цією ж особою такого ж злочину (лише зґвалтування*) * якщо раніше особа вчинила будь-яке із кр.пр., пер. ст. 153-155 КК України - окрема кваліфікуюча ознака •не мають значення стадії, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження за раніше вчинений злочин (злочини) •раніше вчинене зґвалтування має зберігати своє кримінально-правове значення Продовжуване зґвалтування •ці діяння об'єднані єдиним кримінально протиправним наміром •вчиняються без перерви або без значної перерви у часі особа вчинила два чи більше юридично тотожних діянь (тобто: можуть бути різні види проникнення - вагінальне / анальне / оральне) щодо однієї й тієї ж потерпілої особи «Зґвалтування, вчинене групою осіб»: •у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців (співвиконавців) •виконавці (співвиконавці) діють узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що утворюють повністю чи частково об'єктивну сторону складу злочину •попередньої змови між виконавцями (співвиконавцями) не вимагається ! Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну потерпілу особу, дії кожної із таких осіб належить розглядати як зґвалтування, вчинене групою осіб Тяжкі наслідки зґвалтування: •зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини •смерть потерпілої особи •самогубство потерпілої особи •тяжке тілесне ушкодження (за усіма ознаками, крімтих, що визнані тяжкими лише за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння) •вагітність потерпілої за наявності протипоказань (які становлять небезпеку для життя потерпілої під час пологів) Не є тяжкими наслідками зґвалтування: •втрата незайманості (дефлорація) •тяжкі тілесні ушкодження лише за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння •свідоме поставлення потерпілої особи в небезпеку зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби •вагітність потерпілої •зараження венеричною хворобою

22. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 «Розбій» КК України.

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА РОЗБОЮ СНД - напад Ознаки нападу: полягає лише в активній поведінці, вчиняється раптово, є одномоментним, супроводжується застосуванням насильства чи погрозою його застосування, вчинюється для пригнічення волі потерпілого до опору в процесі заволодіння майном. Спосіб вчинення кримінального правопорушення: насильство, яке € небезпечне для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу або погроза застосування такого насильства. За конструкцією об'єктивної сторони основний склад «усічений» з моменту нападу, поєднаного із застосуванням відповідного насильства або погрози його застосуванням (сам факт заволодіння чужим майном або можливість ним розпоряджатися чи користуватися не випливає на встановлення моменту закінчення розбою !!!). ВИДИ НАСИЛЬСТВА У СКЛАДІ РОЗБОЮ 1) фізичне - реальне спричинення шкоди тканинам чи органам людини, вплив на тіло людини 2) психічне - погроза негайним застосуванням насильства у випадку невиконання вимог суб'єкта правопорушення. ОЗНАКИ НАСИЛЬСТВА, ЯКЕ Є НЕБЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ, ЯКА ЗАЗНАЛА НАПАДУ (СТ. 187 КК УКРАЇНИ): 1) обсяг - а) легке тілесне ушкодження «з наслідками»; б) середньої тяжкості тілесне ушкодження; в) тяжке тілесне ушкодження (ч. 4 ст. 187 КК України); г) інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, проте були небезпечними для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо) 2) мета застосовується для заволодіння, отримання доступу або утримання чужого маина; 3) спрямованість - проти осіб, які перешкоджають або можуть (на думку суб'єкта) перешкодити зверненн чужого майна на свою користь або на користь інших осіб. ОЗНАКИ ПОГРОЗИ ЗАСТОСУВАННЯ НАСИЛЬСТВА У СКЛАДІ РОЗБОЮ (СТ. 187 КК УКРАЇНИ): зміст погрози - застосуванням лише фізичного насильства; обсяг погрози - насильством, яке є небезпечне для життя та здоров'я особи, яка зазнала напалу легке тілесне ушколження «з наслілками». серелньо1 тяжкості тілесне ушкоджання); характер погрози - негайним застосуванням насильства; мета погрози - пригнічення волі осіб, яке перешкоджають чи можуть перешкодити розбійнику звернути майно на свою користь або на користь інших осіб; 5) адресність погрози - ОСОБА, ЯКА ЗАЗНАЛА НАПАДУ - до осіб, які перешкоджають чи можуть (на думку суб єкта) перешкодити зверненню чужого майна на свою користь або на користь інших осіб (НЕ ЛИШЕ ВЛАСНИК МАИНА)

18. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 154 «Примушування до вступу в статевий зв'язок» КК України.

ОС Примушування особи без її добровільної згоди •до здійснення акту сексуального характеру •з іншою особою (у ч. 1) / з особою, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна (у ч. 2) Примушування - протиправний психічний вплив на свідомість потерпілої особи, спрямований на приведення її у стан, за якого вона внутрішньо готова підкоритись вимогам суб'єкта примушування «Примушування особи» Може здійснюватися у будь-якій формі (усно, письмово, з використанням засобів зв'язку тощо), адресуватись потерпілій особі як безпосередньо, так і через третіх осіб «До здійснення акту сексуального характеру» як пов'язаного з проникненням в один із природних отворів іншої людини, •так і не пов'язаного з таким проникненням У ч. 1: «з іншою особою» У ч. 2: «з особою, від якої потерпіла особа матеріально або службово залежна» Примушування здійснюється із використанням цієї залежн Матеріальна залежність потерпілої особи має місце зокрема тоді, коли вона: •перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, •проживає на її житловій площі, •а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої особи (п. 15 ППВСУ Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи від 30.05.2008 № 5) Службова залежність має місце, коли жінка або чоловік: •обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, •або підпадає під контрольні дії такої особи, •або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища винної особи (п. 15 ППВСУ Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи від 30.05.2008 № 5) Сама лише пропозиція вступити в статевий зв'язок, настійливі прохання, поєднані з обіцянками створити кращі матеріальні чи службові умови, наданням подарунків і пільг, домагання, які не поєднуються з погрозами використати залежність і тим самим завдати істотних неприємностей і втрат, не утворюють складу кр.пр., пер. ч. 2 ст. 154 КК України СУБ'ЄКТ •у ч. 1 - загальний •у ч. 2 - спеціальний: особа, від якої жінка або чоловік матеріально чи службово залежні СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА вина у формі умислу (вид - лише прямий умисел) «Результативне» примушування, тобто примушування до акту сексуального характеру, вчинене тим, хто безпосередньо після цього вчинив такий акт з потерпілою особою, має кваліфікуватись лише за ст. 152 (ст. 153) КК України «Нерезультативне» примушування, вчинене тим, хто мав намір здійснити акт сексуального характеру з потерпілою особою, з урахуванням спрямованості умислу на вчинення більш тяжкого злочину, слід кваліфікувати лише як готування або замах на злочин, пер. ст. 152 (153) КК України

19. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 161 «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками» КК України.

Об'єктивна сторона злочину виражається у здійсненні будь-якої дії, спрямо- ваної на розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі та ненависті; на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями; а також у прямому чи непрямому обмеженні прав або встановленні прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних, політичних та інших переконань, статі, етнічного та со- ціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. 4. Під розпалюванням національної, расової або релігійної ворожнечі і ненависті слід розуміти розповсюдження будь-яких ідей і поглядів, що підривають довіру і по- вагу до певної національності, раси або релігійного віросповідання, а також виклика- ють зневагу або почуття ненависті до традицій, культури, способу життя, релігійних обрядів громадян даної національності чи раси тощо. Також це є поширення різно манітних закликів, вигадувань, що формують у людей почуття озлобленості, відчу- ження і викликають національну ворожнечу або розбрат. Способи розпалювання національної, расової або релігійної ворожнечі на квалі- фікацію не впливають. Ворожнеча може поширюватися будь-яким чином: усно, пись- мово, шляхом агітації, пропаганди, в наочно-демонстраційному вигляді. При цьому висловлювані ідеї та погляди мають суто загальний характер і не звернуті до конкрет- ної особи. Для кваліфікації також не має значення, відповідають чи ні дійсності осо- бливості чи риси, які приписуються тій чи іншій нації. Головна спрямованість вчине- них діянь - посіяти між людьми різних національностей, рас, релігійних конфесій взаємну недовіру, розвинути відчуження, підозрілість, що переходять у стійку воро- жість. 5. Приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями мають за мету - принизити, образити, тоб- то показати неповноцінність, обмеженість людей конкретної національності, вірос- повідання тощо. Воно може виражатися в різних формах третирування громадян: наклепі, цькуванні, знущанні над культурою, релігійними обрядами, звичаями тощо будь-якої нації, дискримінації осіб певної національності або раси. Такі дії можуть мати окремий характер або виступати складовим елементом попередніх дій з розпа- лювання ворожнечі. 6. Обмеження прав громадян виражається у прямому або непрямому їх ущемлен- ні в будь-який галузі діяльності залежно від національної, расової належності, статі, мови, релігійних переконань або, навпаки, у встановленні прямих і непрямих приві- леїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих же підставах. Так, обме- ження трудових прав громадянина, наприклад, може виражатися в відданні переваги перед ним іншим громадянам (іншої національності, статі) при прийнятті на роботу, навчання, в той час як потерпілий громадянин мав бути прийнятим. Або при звіль- ненні з роботи (наприклад, при скороченні робочих місць) національна належність, мова стають підставою для звільнення громадянина. Порушення даних прав може мати місце при поданні до заохочення, нагороди, при висуванні на конкурс, прису- дженні конкурсної премії тощо, якщо ці дії були обумовлені національним походжен- ням, майновим станом, ставленням до релігії. 7. Даний злочин має формальний склад і вважається закінченим з моменту вчи- нення будь-якої дії, вказаної у законі. 8. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умис- лу. Мотиви найчастіше мають націоналістичне забарвлення: ненависть до іншої на- ціональності, уявна думка про перевагу тієї чи іншої раси, мови, релігійної конфесії тощо. Мета вчинення злочину випливає із спрямованості вчинюваних дій - розпали- ти національну, расову чи релігійну ворожнечу; принизити національну гідність; показати переваги або неповноцінність громадян за ознакою їхнього ставлення до релігії, за національною або расовою приналежністю. 9. Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, що досягла 16-річного віку. 10. У частині 2 ст. 161 КК передбачена відповідальність за зазначені вище дії, по- єднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою. 11. Поняття насильства передбачає всі види спричинення шкоди здоров'ю: на- несення ударів, побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, за ви- нятком випадків спричинення тяжкої шкоди здоров'ю, які кваліфікуються за сукуп- ністю злочинів. 12. Обман полягає у повідомленні потерпілому завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні (замовчуванні) певних подій з метою створення не- правильного уявлення про них. 13. Змістом погрози охоплюється будь-яке психічне насильство: залякування по- терпілого застосуванням до нього фізичного насильства, або розголошенням про потерпілого відомостей, які його ганьблять, або погроза знищити чи пошкодити осо- бисте майно потерпілого. 15. За частиною 3 ст. 161 КК настає відповідальність за вчинення дій, передбаче- них ч. 1 та ч. 2 ст. 161 КК, якщо вони були скоєні організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки. 17. Поняттям «тяжкі наслідки» в ч. 3 ст. 161 КК охоплюється вбивство через нео- бережність, необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, доведен- ня до самогубства, істотна матеріальна шкода тощо, якщо вони спричинені у зв'язку з порушенням рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ- ності чи ставлення до релігії. Умисне тяжке й середньої тяжкості тілесне ушкодження, побої, мордування, ка- тування, вчинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, кваліфі- куються як злочини проти здоров'я за відповідними статтями (частини 2 статей 121, 122, 126 і 127 КК). Їх кваліфікація за ст. 161 КК можлива лише за наявності реальної сукупності цих злочинів. Умисне вбивство з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості ква- ліфікується за п. 14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо окрім вбивства із зазначених мотивів винний скоїв ще й інші дії, спрямовані на порушення рівноправності громадян, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: п. 14 ч. 2 ст. 115 КК і відповідною частиною ст. 161 КК.

32. Юридичний аналіз складу з кримінального правопорушення, передбаченого ст. 258 «Терористичний акт» КК України.

Об'єктивна сторона цього злочину виявляється у двох формах: 1) застосуван- ня зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій. 3. Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вражаючих властивостей проти життя, здоров'я, майна чи довкілля. 5. До інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або за- подіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, можуть бути віднесені застосування радіоактивних, отруйних та інфекційних речовин, біотероризм, затоплення, обвали, каменепади, газові атаки, зруйнування будівель, споруд, доріг, засобів зв'язку, пошкодження об'єктів довкілля, нафтових родовищ, систем життєза- безпечення тощо. 6. Для закінченого складу терористичного акту у формі застосування зброї, вчи- нення вибуху, підпалу чи інших загальнонебезпечних дій необхідно, щоб будь-яка з них створювала реальну небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків. 8. Погроза (див. коментар до статей 129 та 195 КК) вчинення загальнонебезпеч- них дій передбачає доведення до відома органів державної влади чи місцевого само- врядування, службових осіб, об'єднань громадян, юридичних або фізичних осіб на- міру готовності винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закінченим злочином. Погроза може бути виявлена як безпосередньо, так і опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо. 9. Із суб'єктивної сторони терористичний акт може бути вчинений лише з прямим умислом. При погрозі не має значення, чи справді винний мав умисел привести її до виконання. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони терористичного акту є на- явність мети: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення; 3) про- вокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення; 4) вплив на прийняття рішень, вчинення або невчинення дій державною владою чи органами місцевого самовряду- вання, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними осо- бами; 5) привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста). 15. Якщо дії, передбачені ст. 258 КК, вчинені з метою ослаблення держави, то відповідальність настає за диверсію (див. коментар до ст. 113 КК). 16. Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 14-ти років. 20. До інших тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 258 КК, слід відносити еколо- гічне, зокрема радіоактивне, забруднення значних територій, масове отруєння чи за- хворювання людей, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній людині або середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, аварію поїзда, судна, тривале порушення нормальної роботи транспорту, підприємств та організацій, теракт, поєднаний з нападом на об'єкти, на яких є предмети, що становлять небезпеку для оточення, загострення міжнаціональних, від- носин, тривалу перерву функціонування елементів систем забезпечення життєдіяльнос- ті населення тієї чи іншої території, ускладнення відносин між державами (наприклад, згортання чи суттєве обмеження торгівлі, туристичного обміну) тощо. 21. Під загибеллю людини, передбаченою ч. 3 ст. 258 КК, необхідно розуміти за- гибель однієї або декількох осіб.

43. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 353 «Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи» КК України.

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функці- онування та авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 2. Об'єктивна сторона злочину виражається у самовільному присвоєнні владних повноважень або звання службової особи, поєднаному із вчиненням будь-яких сус- пільно небезпечних діянь. Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи слід розуміти неправомірне (на порушення встановленого порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу. Способи такого присвоєння можуть бути різними: винний називає себе представ- ником влади; надає підроблені або чужі документи, що належать службовій особі; використовує формений одяг представника влади тощо. Винний, наприклад, може видавати себе за працівника правоохоронного органу, за представника контрольно- ревізійної служби та ін. Присвоєння владних повноважень або звання службової осо- би має місце і в тих випадках, коли приватна особа, помилково сприйнята за службо- ву, підтримує цю думку, користується помилкою і вчиняє суспільно небезпечні дії. Владними повноваженнями є сукупність прав та обов'язків службової особи, яка за своїм статусом є представником влади, наданих їй для виконання функцій держави і конкретних завдань органу, у якому вона працює. Про поняття представник влади див. коментар до ст. 364 КК. Під званням службової особи слід розуміти військові та спеціальні звання, які присвоюються певним категоріям службових осіб (військовослужбовцям, працівникам міліції, податкової міліції та ін.). 3. Присвоєння звання не службової особи, а певної професії або фаху (лікаря, артиста, тренера, сантехника, журналіста) не може кваліфікуватися за ст. 353 КК. Кримінальна відповідальність у таких випадках настає лише за наявності у діях вин- ного інших складів злочинів. 4. Суспільно небезпечні діяння - це різні правопорушення, вчинені особою у зв'язку з присвоєнням нею владних повноважень або звання службової особи. Якщо вчинені суспільно небезпечні дії передбачені як самостійні склади злочинів (крадіжка, шах- райство), відповідальність настає за правилами про їх сукупність. Це можуть бути й адміністративні делікти (наприклад, особа видає себе за регулювальника дорожньо- го руху і створює небезпечну дорожньо-транспортну ситуацію). Відповідальність у такому випадку настає за ст. 353 КК. Присвоєння владних повноважень або звання службової особи, не поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, складу злочину не містить. 5. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою, яка самовільно при- своїла владні повноваження або звання службової особи, суспільно небезпечного діяння. 6. Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел. Мета самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи - використати їх для вчинення суспільно небезпечного діяння. За відсутності такої мети даний склад ви- ключається. Не є злочином присвоєння владних повноважень або звання службової особи, якщо воно вчинене з метою продемонструвати свою суспільну значущість або було поєднане із вчиненням суспільно корисних дій (наприклад, особа представляється працівником міліції для того, щоб припинити протиправні дії або затримати правопорушника). 7. Суб'єкт злочину - загальний. Ним може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років. У випадку присвоєння службовою особою більш високого звання або по- сади з більш широкими повноваженнями можлива відповідальність за службовий злочин (ст. 365 КК). 8. У частині 2 ст. 353 КК передбачена відповідальність за вчинення того самого діяння, пов'язаного з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу. Формений одяг працівника правоохоронного органу - назва однотипного одягу працівників відповідного правоохоронного органу, конструктивні особливості, якість матеріалу, колір, а також система знакового оздоблення якого (нагороди, знаки роз- різнення, емблеми, петлиці, погони, ґудзики, в окремих випадках - вогнепальна зброя чи спеціальні засоби) визначають роль та місце його власника у системі суспільних відносин з урахуванням особливого характеру професії, чіткої регламентації службо- вих обов'язків, підвищених дисциплінарних вимог, необхідності швидкого розпізна- вання та ідентифікації. Особливості обмундирування, спорядження, сезонні та кліматичні відмінності форменого одягу визначаються нормативними вимогами відповідного рівня (напри- клад, Постановою КМУ «Про формений одяг працівників органів прокуратури, яким присвоєно класні чини») (ОВУ. - 1998. - No 36. - С. 32). Службове посвідчення працівника правоохоронного органу - офіційний документ установленого зразка, що засвідчує певний статус його власника і наділяє особу пев- ними владними повноваженнями. Вид і призначення посвідчення, порядок його видачі і чинність визначаються певними нормативними актами, прийнятими відповідними органами державної влади. Обов'язковими реквізитами посвідчення працівника правоохоронного органу є: назва органу, фотокартка, особистий номер працівника, номер посвідчення, строк його дії, військове або спеціальне звання, прізвище, ім'я, по батькові, посада, спеціальні повноваження, підпис відповідної посадової особи, печатка установи, яка видала по- свідчення.

6. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча» КК України.

Основний безпосередній об'єкт: національна безпека України у політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її нормальне функціонування, та у сфері діяльності політичних партій) Додатковий обов'язковий об'єкт: життя людини Потерпілий Державний діяч: 1)Президент України, 2)Голова ВРУ, народний депутат України, 3)Прем'єр-міністр України, член КМУ, 4)Голова чи член Вищої ради правосуддя, 5)Голова чи член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, 6)Голова чи суддя КСУ або ВС, або вищих спеціалізованих судів, 7)Генеральний прокурор, 8)Директор НАБУ, 9)Директор Бюро економічної безпеки України, 10)Директор Державного бюро розслідувань, 11)Уповноважений ВРУ з прав людини, 12)Голова або інший член Рахункової палати, 13)Голова Національного банку України Громадський діяч: керівник політичної партії посягання на життя: • умисне вбивство • замах на умисне вбивство (як закінчений, так і незакінчений) суб'єкт - загальний Вина у формі умислу (вид умислу: прямий) Мотив: «у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю» - бажання не допустити чи перепинити державну чи громадську діяльність певної особи - змінити її характер - помста таку діяльність

26. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 199 «Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів» КК України.

Предмет (справжні): 1.марки акцизного податку 2.голографічні захисні елементи 3.національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети 4.іноземна валюта 5.державні цінні папери, що існують у паперовій формі 6.білети державної лотереї Знаряддя - т.зв. «антицінності»: незаконно виготовлені, одержані чи підроблені: •марки акцизного податку •голографічні захисні елементи •підроблені: •національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети •іноземна валюта •державні цінні папери, що існують у паперовій формі •білети державної лотереї Щодо національної валюти України та іноземної валюти, предметом є: лише ті грошові знаки, які перебувають в обігу і є законним платіжним засобом, у т.ч. пам'ятні й ювілейні монети + ті, що вилучені з обігу, але підлягають обміну на ті грошові знаки, які перебувають в обігу Грошові знаки, які вилучені з обігу і мають лише колекційну цінність, предметом цього кр.пр. НЕ є Щодо цінних паперів: Предметом цього кр.пр. є лишедержавні цінні папери, що існують у паперовій формі Виготовлення, збут та використання інших, крім державних, підроблених цінних паперів, що існують у паперовій формі, ⇒ ст. 224 КК України Марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування •алкогольних напоїв, •тютюнових виробів •та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів (ст. 14.1.107 ПК України) Щодо голографічних захисних елементів: РАНІШЕ: Постанова КМУ «Про затвердження Положення про порядок голографічного захисту документів і товарів» від 24.02.2001 № 171: Голографічний захисний елемент - голографічний елемент, призначений для маркування носіїв інформації, документів і товарів з метою підтвердження їх справжності, авторства тощо, виконаний з використанням технологій, що унеможливлюють його несанкціоноване відтворення АЛЕ: 11 березня 2011 р. ця постанова втратила чинність Зараз порядок їх використання не врегульований Суспільно небезпечне діяння: 1)виготовлення 2)зберігання 3)придбання 4)перевезення 5)пересилання 6)ввезення в Україну 7)збут Виготовлення - дії, внаслідок яких створюютьсяпідроблені предмети: •або повна імітація відповідного справжнього предмета, •або істотна фальсифікація тим чи іншим способом справжніх предметів, що робить можливим досягнення мети їх збуту чи використання для продажу товарів і, за задумом винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки Зберігання - знаходження відповідного предмета у володінні винної особи: •як при собі, •так і в будь-якому приміщення, сховищі або в іншому місці Придбання - оплатне або безоплатне отримання винним відповідного предмета від іншої особи Пересилання - передача або спроба передачі відповідних предметів іншій особі без участі відправника (використовуються відповідні організації, наприклад, пошта) Фактичне одержання предметів адресатом НЕ є обов'язковим Ввезення в Україну - переміщення предметів із-за кордону на територію України Збут - умисне відчуження відповідних предметів: як оплатне, так і безоплатне Перевезення - переміщення предметів будь-якимтранспортним засобом Якщо в диспозиції статті ОЧ КК України вказано кілька альтернативних діянь, вчинення особою з єдиним умислом кількох із них щодо одного і того ж предмета / потерпілого належить розглядати як єдине (одиничне) кр.пр. Такі кр.пр. визнаються закінченими з моменту вчинення одного із передбачених диспозицією альтернативних діянь Якщо особа вчинила одне або декілька діянь, але не встигла вчинити інше діяння із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчене кр.пр. за виконаними діяннями. Незавершене діяння окремої кваліфікації як готування до кр.пр. або як замах на кр.пр. не потребує. Суб'єкт - загальний СС •вина у формі умислу (вид - прямий умисел) •мета: використання при продажу товарів, збуту

28. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 209 «Легалізація (відмивання) майна, одержаногозлочинним шляхом» КК України

Предмет: •майно, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом внаслідок вчинення саме злочину(а не кримінального проступку) предикатне діяння У ст. 209 КК України не вказано на мінімальну вартість майна, яке піддається легалізації (відмиванню) Під час її застосування слід враховувати ч. 2 ст. 11 КК України про малозначність діяння Суспільно небезпечне діяння: •набуття, володіння, використання, розпорядження відповідним майном, у т.ч. здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, •або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування: 1) походження такого майна або 2) володіння ним, 3) права на таке майно, 4) джерела його походження, 5) місцезнаходження Суть легалізації (відмивання): вчинення дій з майном, здобутим внаслідок вчинення предикатного злочину, спрямованих на надання йому вигляду майна законного походження задля подальшого використання в господарській чи іншій законній діяльності Обов'язковою ознакою кр.пр., пер. ст. 209 КК, є спеціальна мета легалізації майна - надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, визначеними ст. 209 КК. Невстановлення цієї ознаки свідчить про відсутність події злочину, передбаченого ст. 209 КК. Ця мета притаманна легалізації (відмиванню) за самою її суттю, у зв'язку з чим закріплення окремої вказівки на неї в ст. 209 не вимагається ! СУБ'ЄКТ особа, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом як особа, яка вчинила предикатне діяння, так і особа, яка його не вчиняла Проте, до кримінальної відповідальності за відмивання у вигляді набуття і володіння «брудного» майна не може бути притягнуто особу, яка брала участь у вчиненні предикатного злочину СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - прямий умисел) •мета: легалізації майна (приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження)

42. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 310 «Посів або вирощування снотворного маку чи конопель КК України.

Предметом злочину є насіння або рослини снотворного маку в кількості від ста до п'ятисот чи конопель від десяти до п'ятдесяти рослин. Посів або вирощування інших рослин, які містять наркотичні речовини, не утворить складу цього злочину. Мак снотворний чи опійний - це різні сорти маку, які містять алкалоїди опіуму (морфін, кодеїн, тебаїн тощо). Поширеним є виготовлення макової соломки. Це зі- брані будь-яким способом стебла і коробочки будь-якого сорту снотворного маку (за винятком власне макового насіння) у цілому вигляді або подрібнені аж до порошко- подібного вигляду. Нерідко з макової соломки різними способами (наприклад, шляхом виділення наркотично активних алкалоїдів водою або органічними розчинниками) отримують опій екстракційний у розчиненому, смолоподібному або твердому стані. Коноплі (каннабіс) - поширені назви - посівні (звичайні, культурні), іноді - індій- ські - однорічна рослина, у якій плодоносні та квітучі верхівки (суцвіття), пилок і смола містять тетрагідроканнабінол - наркотично активний алкалоїд. Наркотичні засоби конопляної групи - марихуана, гашиш, смола каннабісу, гашишне масло, всі ізомери тетрагідроканнабінолу. За загальним правилом культивування (посів та вирощування) нарковмісних рос- лин, до яких належать снотворний мак та коноплі, з метою виробництва або виготов- лення наркотичних засобів і психотропних речовин може здійснюватися лише підпри- ємствами державної та комунальної власності за наявності у них відповідної ліцензії. Діяльність, пов'язана з культивуванням рослин з низьким вмістом наркотичних засо- бів для промислових цілей (за винятком виробництва чи виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин) може здійснюватися підприємствами всіх форм власності за наявності у них ліцензії на відповідні види діяльності. Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування зазначених рослин, та фізичні особи, які є власниками або користувачами земельних ділянок, на яких рос- туть ці рослини, зобов'язані їх знищити. Таким чином, посів або вирощування в Укра- їні снотворного маку чи конопель без належного дозволу буде в усіх випадках проти- правним. Судова практика свідчить, що для кваліфікації дій винного за ст. 310 КК необхід- но встановити, що винна особа посіяла або вирощувала саме снотворний (опійний) мак чи інші культури, що містять наркотичні засоби. Так, постановою президії Одесь- кого обласного суду від 17 червня 1992 р. було скасовано вирок суду Березівського району Одеської області щодо С. у частині засудження його за вирощування опійного маку із закриттям справи за відсутністю в його діях складу цього злочину. При пере- гляді справи встановлено, що у ній відсутні докази, які свідчили б про те, що С. ви- ростив саме опійний мак, а не олійний (ПУ. - 1993. - No 1. - С. 44). Таким чином, суд дійшов висновку, що при притягненні особи до відповідальності за культивування (посів та вирощування) снотворного маку та подібних рослин слід пересвідчуватись, що особою вирощувались саме рослини, які містять наркотичні засоби. 2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 310 КК, полягає у двох альтер- нативних діях, а саме: у незаконних: 1) посіві або 2) вирощуванні снотворного маку чи конопель. Незаконними є посів або вирощування снотворного маку чи конопель, якщо такі дії вчинені з порушенням Порядку провадження діяльності, пов'язаної з обігом нар- котичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом, за- твердженого Постановою КМУ від 3 червня 2009 р. No 589 (ОВУ. - 2009. - No 44. - Ст. 1477) з наступними змінами. Посів снотворного маку чи коноплі - це дії, спрямовані на висів насіння рослин або розсади без належного дозволу на будь-яких земельних ділянках, як спеціально підготовлених, так і пустих. Придбання насіння, його пророщування, а також при- дбання розсади з метою подальшого вирощування маку снотворного чи конопель слід кваліфікувати як готування (ст. 14 КК) до вчинення злочину, передбаченого ст. 310 КК. Способи, засоби посіву, а також його місце (присадибні ділянки, поля господарств, пустирі) значення для кваліфікації не мають. Вирощування снотворного маку чи коноплі - це догляд (рихлення, прополювання, букетування, прорідження, полив, підживлення тощо) за посівами та сходами з метою доведення їх до стадії дозрівання. Причому для наявності вказаного діяння не має значення, посадив ці рослини сам винний, висіяні вони будь-ким іншим або є дико- рослими. За ч. 1 ст. 310 КК підлягають кваліфікації дії осіб, які здійснили посів чи вирощу- вання снотворного маку у кількості від ста до п'ятисот рослин чи конопель у кількос- ті від десяти до п'ятдесяти рослин. Незаконний посів або незаконне вирощування снотворного маку в кількості до ста рослин чи конопель у кількості до десяти рос- лин - тягнуть за собою адміністративну відповідальність за ст. 1062 КУпАП. При підрахунку кількості рослин (для кваліфікації скоєного за частинами 1 або 2 ст. 305 КК чи за ст. 1062 КУпАП), окремою рослиною вважається та, яка має само- стійний корінь, а кількість її стебел в розрахунок не береться. При підрахунку кіль- кості рослин різних видів (наприклад, маку снотворного й конопель) допускається їх складання. 3. Злочин вважається закінченим: при посіві снотворного маку чи конопель - з моменту здійснення будь-яких дій, спрямованих на висів насіння або розсади таких рослин (внесення насіння або посадки розсади в ґрунт незалежно від подальшого проростання чи зростання рослин, розміру площі); при їх вирощуванні - з моменту, коли винна особа почала доглядати (вчинила будь-які дії з догляду) за вже посіяними рослинами незалежно від того, чи були вирощені снотворний мак чи коноплі, чи був зібраний урожай і вироблено (виготовлено) наркотичні засоби. 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При кваліфікації діянь за ч. 1 ст. 310 КК мотив і мета незаконного посіву або ви- рощування снотворного маку чи конопель не має значення. При незаконному посіві або вирощуванні снотворного маку чи коноплі, що вчи- няються за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 310 КК) обов'язковою є спеці- альна мета - збут цих рослин. 5. Суб'єкт злочину загальний; особа, яка досягла 16-річного віку. 6. Обтяжуючими обставинами цього злочину ч. 2 ст. 310 КК визнає дії, перед- бачені ч. 1 цієї статті, якщо вони вчинені: 1) особою, яка була раніше засуджена за цією статтею чи 2) яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317 КК; або 3) за попередньою змовою групою осіб з метою збуту, або 4) у кількості снотворного маку п'ятисот і більше рослин, конопель - п'ятдесят і більше рослин. 7. Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель особою, яка була раніше засуджена за цією статтею, передбачає рецидив тотожних злочинів. Він має місце за умови, що судимість за раніше вчинений злочин, передбачений ст. 310 КК, не була погашена чи знята (докладніше про рецидив злочинів див. коментар до ст. 34 КК). 8. Незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311, 317 КК, являє собою повторність однорідних злочинів (докладніше про таку повторність див. ко- ментар до ст. 32 КК). Слід зазначити, що така ознака, як повторність тотожних злочинів, не передбаче- на ст. 310 КК. Якщо особа повторно вчинила посів або вирощування снотворного маку чи конопель (наприклад, вирощувала його на присадибній ділянці декілька років під- ряд), ця обставина не враховується при кваліфікації вчиненого, але обов'язково має бути зазначена при формулюванні обвинувачення особи. Посів та вирощування цих культур - різні та розділені у часі дії. Вони можуть вчинятися як однією особою, так і різними особами, як щодо одного виду рослин, так і щодо різних. Самі по собі ці дії повторності не утворюють. 9. Про дії, передбачені ч. 1 ст. 310 КК, вчинені за попередньою змовою групою осіб, див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК. Незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель, що були здійснені за попередньою змовою групою осіб з метою збуту, вважаються закінченими незалежно від досягнення особами цієї мети. Якщо ж урожай буде фактично реалізовано, такі дії необхідно кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 310 КК та відповідною частиною ст. 307 КК. 10. Дії особи, яка незаконно виростила мак снотворний чи коноплі, а потім неза- конно їх зберігала, перевозила, пересилала, збувала або виготовляла з них інші нар- котичні засоби, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених стат- тями 310 і 307 чи 309.

45. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 «Службове підроблення» КК України.

Предметом злочину є офіційний документ, визначення якого наведено у при- мітці до ст. 358 КК, згідно з якою офіційним визнається документ, який відповідає таким ознакам: 1) змістом такого документа повинна бути певна інформація (дані, відомості, свідоцтва, показання); 2) ця інформація має бути зафіксована на будь-якому матеріальному носії (папері, магнітній, кіно-, відео- або фотоплівці, дискеті тощо); 3) документ, який містить таку інформацію, повинен складатися з дотриманням визна- чених законом форм (довідка, наказ, розпорядження, протокол, постанова тощо) і мати передбачені законом реквізити (бланк, штамп, печатка, підпис тощо); 4) інформація, яка міститься в документі, повинна підтверджувати чи посвідчувати певні події, яви- ща або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру (ВВСУ. - 2002. - No 1. - С. 8-9; СПВСУ 2010. - С. 411-412), або може бути викорис- тана як документи - докази у правозастосовчій діяльності; 5) документ має бути складеним, виданим чи посвідченим повноважними (компетентними) особами орга- нів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами (підп. 14.1.226 ст. 14 ПдК), яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів (див. коментар до ст. 358 КК). Офіційними можуть бути визнані і документи, що виходять від приватних осіб, за умови якщо вони або посвідчені від імені відповідного органу, підприємства, устано- ви, організації уповноваженими службовими чи іншими компетентними особами, або надходять до відання цих організацій (діловодства) чи передаються їм для зберігання або використання (докладніше див. коментар до ст. 358 КК). 2. Об'єктивна сторона злочину характеризується активною поведінкою - діями, які полягають у перекручуванні винним істини в офіційних документах чи у видачі неправдивих офіційних документів шляхом використання для цього свого службово- го становища (СПВССУ. - С. 341-347). За частиною 1 ст. 366 КК карається злочин із формальним складом, який визнається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з таких альтернативно передбачених у диспозиції дій, як: а) складання неправдивого офіційного документа; б) видача неправдивого офіційного документа; в) внесення до офіційного документа неправдивих відомостей; г) інше підроблення офіційного до- кумента (ВВСУ. - 2006. - No 8. - С. 17). Слід ураховувати, що хоча в диспозиції ст. 366 КК указується на підроблення до- кументів, а не документа, тобто це поняття використовується лише в множині, але склад цього злочину є наявним як тоді, коли дії винного виявилися у підробленні декількох офіційних документів, так і тоді, коли вони полягали у підробленні лише одного такого документа. 3. Складання неправдивих документів - це повне виготовлення документа, що містить інформацію, яка повністю або частково не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам. Видача неправдивих документів означає надання (передачу) його фізичним або юридичним особам або випуск для використання такого документа, зміст якого повністю або частково не від- повідає дійсності і який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа є і в тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був посвідчений службовою особою і виданий нею фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ. Внесення до документів неправ- дивих відомостей означає внесення (включення) до дійсного (справжнього) офіційного документа, який зберігає належну форму та необхідні реквізити, інформації, яка пов- ністю або частково не відповідає дійсності. Інше підроблення документів передбачає повну або часткову зміну змісту документа чи його форми або реквізитів, проте не за рахунок внесення до нього неправдивих відомостей, а шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань, зміни букв чи цифр тощо. Інше підроблення документів є своє- рідним антиподом внесення до документа неправдивих відомостей, бо неправдиві відо- мості у цьому випадку до документа не вносяться, а виправляються або знищуються такі, вже наявні у документі відомості, що відповідають дійсності. 4. За частиною 2 ст. 366 КК карається службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки (див. загальні положення до цього розділу). Таким чином, у ч. 2 ст. 366 КК сформульований матеріальний склад злочину і якщо встановлено, що умисел службової особи був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з причин, що не залежать від волі винного, вчинене слід кваліфікувати не за ч. 1 ст. 366, а за ст. 15 та ч. 2 ст. 366 КК. Тяжкі наслідки повинні перебувати у причинному зв'язку із вчиненим підробленням офіційного документа (СПВСУ. - Кн. 1. - С. 41-42, 108-116). 5. Суб'єктивна сторона службового підроблення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, характеризується тільки прямим умислом, бо винний діє завідомо, тобто усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, що вносяться ним до офіційних документів, або усвідомлює, що документ, який він видає, повністю чи частково не відповідає дійсності (є неправдивим). Психічне ставлення винного до наслідків, передбачених ч. 2 ст. 366 КК, може бути як умисним, так і необережним. Мотиви та мета службо- вого підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. У цілому злочин є умисним. Внесення до документів відомостей, неправдивий характер яких службова особа не усвідомлює, чи видача документа, невідповідність дійсності якого нею не усвідомлюється, виключає склад службового підроблення і за наявності необ- хідних умов може бути кваліфіковане за ст. 367 КК. 6. Якщо службове підроблення вчинюється суб'єктом лише як готування до іншо- го злочину (крім злочину невеликої тяжкості) або видача підробленого документа містить ознаки замаху на інший злочин, вчинене кваліфікується за сукупністю - за ст. 366 КК, статтями 14 чи 15 КК і тією статтею Особливої частини КК, яка перед- бачає відповідальність за відповідний злочин. За сукупністю слід кваліфікувати вчи- нене і в тому випадку, коли службове підроблення використовується суб'єктом для вчинення (як спосіб вчинення) іншого закінченого злочину (наприклад, для вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК) або для приховування злочину, який раніше був вчинений нею самою (наприклад, для приховування злочину, передбаченого ст. 367 КК). Проте, якщо службове підроблення є необхідною ознакою об'єктивної сторони іншого складу злочину (наприклад, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК) або утворює спе- ціальний склад злочину (наприклад, за ч. 2 ст. 158, ч. 3 ст. 160 КК), вчинене кваліфі- кується лише за спеціальною нормою й додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не по- требує. Якщо службове підроблення було вчинене для сприяння іншим особам у вчи- ненні злочину або складання чи видача підробленого документа були заздалегідь обіцяні для приховування цього злочину, дії службової особи кваліфікуються за ст. 366 КК і як співучасть (ч. 5 ст. 27 КК) у вчиненому злочині. 7. Суб'єктом службового підроблення може бути будь-яка службова особа (час- тини 3 і 4 ст. 18 КК) незалежно від того, у публічній чи в приватній сфері службової діяльності вчинюється цей злочин. Якщо дії, зазначені у ст. 366 КК, вчиняє приватна особа, відповідальність настає за ст. 358 КК (див. коментар до ст. 358 КК). Приватна особа, яка умисно сприяє службовій особі у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366 КК, підлягає відповідальності за співучасть (ст. 27 КК) у службовому підробленні (РВСУ. - 1999. - С. 101-102).

37. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 301 «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» КК України.

Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 301 КК, є різні друковані чи руко- писні твори, малюнки з натури, натуралістичні фото-, фотомонтажні та інші матері- альні предмети, змістом яких є непристойне зображення порнографічного характеру. Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 301 КК, є кінофільми, аудіо- й відеопро- дукція, відеозаписи, продукція засобів масової інформації, в тому числі реклама, матеріальні носії комп'ютерних програм, дискети та інші матеріальні носії інформації порнографічного характеру Предметом злочину, передбаченого частинами 4 та 5 ст. 301 КК є аналогічна продукція, що містить дитячу порнографію. На відміну від творів і предметів зображувально-художнього, наукового чи еротич- ного характеру, предмети порнографічного характеру за своїм змістом у цинічній фор- мі відображають статеві органи або натуралістичне чи протиприродне зображення сексуальних відносин. Це предмети, призначені для збудження нездорових чи проти- природних сексуальних потреб інших осіб і тим самим деформації моральних уявлень і нахилів у сфері статевих стосунків. Тому не належать до предметів цього злочину мистецькі твори, у яких відображена краса людського тіла і навіть виявлення природних інтимних почуттів, де відсутні грубий натуралізм і сексуальна вульгарність. При вирішенні питання про визнання відповідного твору чи зображення пред- метом цього злочину необхідно враховувати названий раніше перелік фільмів, які за висновками експертної комісії Міністерства культури і мистецтв визнані порно- графічними (див. коментар до ст. 300). А в інших випадках, якщо є сумнів у по- рнографічності твору чи предмета, - з урахуванням висновку мистецтвознавчої експертизи. 4. Об'єктивну сторону цього злочину утворює вчинення будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 301 КК дій. Це ввезення в Україну творів, зображень або інших пред- метів порнографічного характеру, їх виготовлення, зберігання, перевезення або інше переміщення з метою збуту чи розповсюдження, або їх збут чи розповсюдження, у тому числі інформаційне, а також примушування до участі в їх створенні. Усі ці дії, за винятком особливостей предмета злочину, не відрізняються від аналогічних дій, що утворюють об'єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 300 КК, при характе- ристиці якої був зроблений їх аналіз. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої із зазначених у дис- позиції статті дій. 5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усві- домлює порнографічний зміст твору чи предмета, суспільно небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинення. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета збуту чи розповсюдження зазначених предметів, а збут, розповсюдження та примушування до участі у створенні такого предмета можуть мати корисливу або іншу мету. 6. Суб'єкт - особа, яка досягла 16-річного віку, а за примушування неповнолітніх до участі у створенні таких предметів - 18-річного віку. 7. За частиною 2 ст. 301 КК настає відповідальність за дії, визначені в ч. 1 ст. 301 КК, якщо вони вчинені щодо кіно- та відеопродукції, матеріальних носіїв комп'ютерних програм порнографічного характеру, а також за збут неповнолітнім чи розповсюджен- ня серед них творів, зображень або інших предметів такого змісту (див. затверджений Міністерством культури і мистецтв України від 1 липня 1999 р. за No 9-3216/17 пере- лік фільмів, які визнані порнографічними). 8. За частиною 3 ст. 301 КК настає відповідальність за дії, визначені в частинах 1 і 2 цієї статті за умови, що вони вчинені повторно або за попередньою змовою гру- пою осіб, або з отриманням доходу у великому розмірі. Повторність буде у разі вчинення будь-якої із зазначених у частинах 1 і 2 статті дій хоча б удруге незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше вчинений такий злочин (див. коментар до ст. 32 КК). Ознака попередньої змови має місце, коли між двома чи більше суб'єктами до початку злочину відбулася змова про спільне його вчинення (див. коментар до ст. 28 КК). Відповідно до примітки до ст. 301 ознака отримання доходу у великому розмірі буде тоді, коли його сума у двісті і більше разів перевищує н. м. д. г. 9. Частина 4 ст. 301 КК встановлює відповідальність за дії, передбачені частина- ми 1 або 2 цієї статті, вчинені щодо творів, зображень або інших предметів порногра- фічного характеру, що містять дитячу порнографію, або примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру. Перша ознака буде у разі, коли зазначені в час- тинах 1 або 2 твори, предмети або інша продукція порнографічного характеру містять натуралістичне, непристойне зображення статевих органів чи сексуальних стосунків за участю дітей, тобто осіб, які не досягли повноліття. Згідно зі змінами, внесеними Законом України No 1819-VI від 20 січня 2010 р. у ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону Укра- їни «Про захист суспільної моралі», дитяча порнографія - це зображення у будь-який спосіб дитини чи особи, яка виглядає як дитина, задіяної у реальній або змодельова- ній відверто сексуальній поведінці, або будь-яке зображення статевих органів дитини в сексуальних цілях. Примушування неповнолітніх має місце, коли повнолітня особа скоює дії, спрямовані на те, щоб шляхом фізичного або психічного впливу змусити неповнолітню особу всупереч її волі взяти участь у створенні творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру. 10. Частина 5 ст. 301 КК передбачає відповідальність за дії, зазначені у ч. 4 цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з отриманням доходу у великому розмірі. Ці ознаки відомі (див. коментар до ч. 3 ст. 301 КК). Однак слід враховувати, що повторність матиме місце у разі вчинення двох чи більше діянь, предмети яких містять дитячу порнографію, а змова відбулася теж щодо вчинення діяння, предметом якого є дитяча порнографія.

38. Юридичний аналіз складів кримінальнихправопорушень, передбачених ст. 301-2«Проведення видовищного заходу сексуального характеру за участю неповнолітньої особи» КК України.

Примітка. Під видовищним заходом сексуального характеру у цій статті слід розуміти публічний показ у будь-якій формі продукції сексуального характеру або сценічні дії, метою яких є втілення сексуальних дій. Відповідно до ст. 301-2 КК України об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення виражається в одному з таких діянь: проведення заходу, що має сексуальний характер, із залученням особи, яка не досягла повнолітнього віку (злочином також вважається використання для демонстрації видовищного заходу інформаційних та телекомунікаційних систем); відвідування заходів сексуального характеру, у яких задіяні неповнолітні особи (коли особі про це відомо свідомо); відміна неповнолітнього до участі у видовищному заході сексуального характеру шляхом залякування, шантажу, обману чи зловживання довіри; вищеперелічені дії, вчинені щодо малолітньої особи, т. е. не досяг 14-річного віку. Суб'єктом цього кримінального правопорушення може стати будь-яка особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Законодавець новою нормою встановив такі види покарання: позбавлення волі терміном від 3 до 15 років; позбавлення спеціального права (займати якусь посаду чи певним видом діяльності).

4. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-2 «Пособництво державі-агресору» КК України.

Родовий об'єкт - суспільні відносини щодо охорони національної безпеки України - державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз Суб'єкт правопорушень за ст. 111-2 КК - загальний: громадянин України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора. За суб'єктивною стороною ці кримінальні правопорушення можуть бути вчинені у формі прямого або непрямого умислу. Кримінальне правопорушення вчиняється з метою завдати шкоди Україні. Об'єктивна сторона має вираження у формі дій. ◆Першою такою дією є реалізація чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора з метою завдати шкоди Украйни. ◆Другою такою дією є добровільний збір, підготовка та/або передача матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора з метою завдати шкоди Украйни. Місце і обстановка вчинення злочину. Законодавець не конкретизує, за яких умов обов'язково може бути вчинено вказане правопорушення, тобто і до тимчасової окупації певної території і вже під час такої окупації шляхом вчинення дій на користь окупаційної адміністрації держави-агресора, на відміну від положень за ст. 111-1 КК (Колабораційна діяльність), за якими незаконні дії вчиняються переважно на тимчасово окупованій території тощо.

12. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження» КК України.

СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ Негативні ознаки: 1.не є небезпечним для життя і 2.не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України 1.тривалий розлад здоров'я або 2.значна стійка втрата працездатності менш як на одну третину Треба довести 2 негативні ознаки принаймні 1 позитивну 1. Тривалий розлад здоров'я Тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день) (п. 2.2.2 Правил...) 22 дні і більше 2. Значна (?) стійка втрата працездатності менш як на одну третину Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33% (п. 2.2.3 Правил...) 10 - 33 %

1. Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» КК України

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади 1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, - 2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - 3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, - 1. Об'єктом злочину є встановлений Конституцією і законами України порядок створення і діяльності вищих органів державної влади, порушення якого створює загрозу безпеці держави у політичній сфері. Конституційний лад включає встановлені Конституцією України основна засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суверенітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та незалежність У міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації Державної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави - Президент України, вищим органом виконавчої влади - Кабінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поДілом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема передбачає можливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист державою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності). Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конституцією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законодавчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи.виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади, - а також органи місцевого самоврядування і контрольно-наглядові та деякі інші органи, які. користуючись певною незалежністю, dejure не належать до трьох головних гілок влади (прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата України, Вища рада юстиції України тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу. У диспозиції ст. 109 поняття "державна влада" застосовується, так би мовити, у вузькому смислі. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законодавчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як перевищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. 110 як посягання на територіальну цілісність України. Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині. 2. З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109); 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до. вчинення таких дій (ч. 2 ст. 109). До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаного метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, KM), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ст. ст. 260, 341 або 294 ), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади (на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення. За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим. Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про вчинення злочину (в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не. як організовану групу, а тим більше злочинну організацію. Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представників влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Якщо такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захопленая державної влади. Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення закликів тощо. Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного заклику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одиничний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики. Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (неаизначеної їх кількості або певного кола). Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних Закликів та розповсюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів - здійснюватися шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні заклики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформації тягнуть відповідальність за ч. З ст. 109. Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за.ст. 14 і ч. 2 ст. 109. 3. Суб'єкт злочину загальний. 4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: • насильницька зміна; • чи повалення конституційного ладу або • захоплення державної влади. Насильницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у тому числі озброєної, інших засобів незаконного примусу. Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку складу: відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою. Частина 3 статті 109 передбачає кваліфіковані види злочину - це публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, що має місце при вчиненні таких діянь: • з використанням засобів масової інформації, • представником влади, • повторно, • організованою групою осіб.

15. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 149 «Торгівля людьми» КК України.

Суспільно небезпечне діяння: 1)торгівля людиною 2)вербування людини 3)переміщення людини 4)переховування людини 5)передача людини 6)одержання людини Спосіб вчинення кр.пр. - використання: 1)примусу 2)викрадення 3)обману 4)шантажу 5)матеріальної чи іншої залежності потерпілого 6)уразливого стану потерпілого 7)підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію Примітка 3 до ст. 149 КК України: Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею настає незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання її згоди на експлуатацію людини. Якщо в особи був єдиний умисел щодо вчинення кількох діянь, альтернативно вказаних в диспозиції статті ОЧ КК України, вчинені нею діяння щодо одного і того ж предмета / потерпілого належить розглядати як єдине (одиничне) кр.пр. Такі кр.пр. визнаються закінченими з моменту вчинення одного із передбачених диспозицією альтернативних діянь. Якщо особа вчинила одне або декілька діянь, але не встигла вчинити інше діяння із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчене кр.пр. за виконаними діяннями. Незавершене діяння окремої кваліфікації як готування до кр.пр. або як замах на кр.пр. не потребує. СУБ'ЄКТ загальний: фізична осудна особа, яка на момент вчинення кр.пр. досягла 16 років СУБ'ЄКТИВНА СТОРОНА •вина у формі умислу (вид - лише прямий умисел) •мета (лише для 2-6 його форм): експлуатації людини (зміст розкрито у примітці 1 до цієї статті)

47. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 370 «Провокація підкупу» КК України.

Суть цього діяння розкривається в частині 1 ст.370 Кримінально кодексу України. Там зазначено, що провокація підкупу вчиняється службовою особою і виражається в одній з альтернативних форм: підбурення кого-небудь на пропозицію, обіцянку, надання неправомірної вигоди; підбурення кого-небудь на прийняття пропозиції, обіцянки або отримання неправомірної вигоди. Будь-яке з цих діянь відбувається з єдиною метою - викрити в подальшому того, хто піддався на провокацію (запропонував, пообіцяв, надав неправомірну вигоду, прийняв такі обіцянки/пропозиції або ж неправомірну вигоду. Якщо слідству не вдається довести наявність такої мети, дії підозрюваного не повинні кваліфікуватися за ст.370 КК України. При цьому не важливо, чи була досягнута сама мета. Провокація підкупу вважається завершеною з моменту вчинення дій, передбачених ч.1 ст.370 КК України. Для кваліфікації спосіб провокації не має значення. Склад злочину має місце, коли провокатор підбурює особу до діянь пов'язаних з отриманням/наданням неправомірної вигоди. Це можуть бути: вмовляння; рекомендації; шантаж; погрози; різні види психологічного насильства; фізичне насильство; обман (завіряння, що без хабаря «вирішити питання» неможливо). Що може вважатися неправомірною вигодою? Відповідь - у примітці до ст.364-1 КК України: майно і гроші; послуги, пільги, переваги; інші активи нематеріального (в.т.ч. негрошового) характеру. Головна риса всіх цих благ - відсутність законних підстав для їх надання або отримання (а також пропозиції/обіцянки).

11. Юридичний аналіз складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження» КК України.

ТЯЖКЕ ТІЛЕСНЕ УШКОДЖЕННЯ 7 ознак (усі позитивні): 1.небезпека для життя в момент заподіяння, 2.втрата будь-якого органу або його функцій, 3.каліцтво статевих органів, 4.психічна хвороба, 5.інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, 6.переривання вагітності, 7.непоправне знівечення обличчя 1. Небезпека для життя в момент заподіяння Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (п. 2.1.2 Правил...) Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень 2. Втрата будь-якого (?) органу або його функцій Втрата будь-якого органа чи втрата органом його функції - втрата: •зору, •слуху, •язика, •руки, •ноги і •репродуктивної здатності (п. 2.1.4 Правил...) Втрата зору - повна стійка сліпота на обидваока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче) Втрата слуху - повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три - п'ять сантиметрів від ушної раковини Втрата язика (мовлення) - втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих Втрата руки, ноги - відокремлення їх від тулуба чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність) Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів Втрата репродуктивної здатності - втрата здатності до злягання чи втрата здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження) 3. Каліцтво статевих органів 4. Психічна хвороба Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня вилікованості (п. 2.1.5 Правил...) 5. Стійка втрата працездатності не менш як на одну третину Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився [...]. Під наслідком ушкодження, що визначився, належить розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо) (п. 2.1.6 Правил...) 6. Переривання вагітності Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок (п. 2.1.7 Правил...) 7. Непоправне знівечення обличчя 1) Обличчя - це передня частина голови людини, яка виражає її зовнішність, індивідуальність та за допомогою міміки виражає внутрішній емоційний стан 2) Знівечення - надання обличчю неприємного, відштовхуючого вигляду, нетипового для звичайної зовнішності людини, суттєва зміна вигляду обличчя порівняно з тим, який існував до посягання «Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він визначає вид ушкодження, його особливості і механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним» (п. 2.1.8 Правил...) Факт знівечення встановлюється слідчим, прокурором, судом на момент прийняття рішення по справі з врахуванням загальноприйнятих, житейських уявлень про зовнішність людини 3) Непоправне - коли воно не зникає саме по собі чи внаслідок використання звичайних (нехірургічних) методів лікування (кремами, мазями, масажем, тощо) «Під виправністю ушкодження належить розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо), з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне оперативне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається невиправним» (п. 2.1.8 Правил...) У ч. 2 ст. 121 КК України передбачено 6 кваліфікуючих ознак УТТУ: 1.вчинене способом, що має характер особливого мучення, 2.вчинене групою осіб, 3.з метою залякування потерпілого або інших осіб, 4.з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, 5.вчинене на замовлення, 6.таке, що спричинило смерть потерпілого ПРИВІЛЕЙОВАНІ СКЛАДИ УМИСНОГО ТЯЖКОГО ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ (їх всього 2!) 1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК України) 2. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення (ст. 124 КК України)

9. Аналіз кваліфікуючих ознак умисного вбивства, виділених за суб'єктом складу кримінального правопорушення.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу (п. 13) «За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу». «Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.)». «Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину» (п. 17 ППВСУ). АЛЕ: важливо, щоб раніше вчинене умисне вбивство зберігало своє кримінально-правове значення! «У разі, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, в той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК» (п. 9 ППВСУ).