Теорія держави і права екзамен
6. Види джерел (форм) права.
1) Правовий звичай - правило поведінки, що склалося стихійно в результаті неодноразового провторення на протязі тривалого часу, стало звичкою поведінки, що санкціоноване державою. Характерним джерелом права на ранній стадії виникнення держави. 2) ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ - рішення по конкретній справі судового або адміністративного органу, стає еталоном, зразком для вирішення подібних справ в майбутньому.Основне джерело права для країн англосаксонської групи. Підставою для вирішення справ являється минулі судові рішення. Рішення = закон. 3) НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР - письмовий документ, що встановлює права і обов'язки сторін що його уклали. Н-п. д. характерний для міжнародного і господарського права, де договори укладені між сторонами мають права і обов'язки. 4) НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ - письмовий документ, компетентного субєкта права, що встановлює, змінює або скасовує права і норми в односторонньому вольовому порядку. Н.п.а. притаманний германо-романській школі права, для більшості європейських країн, а також Україна. 5) РЕЛІГІЙНА-ПРАВОВА НОРМА у деяких джерелах права є релігійні норми, при цьому посилаючись на країни мусульманського світу, де Коран, Сунна трактується як законодавчий документ, як нормативно-правовий акт, що визначає правила поведінки в суспільстві.Але один з перших видів права є звичаєве право. Ніякий правовий не базується на релігійних нормах.Всі звичаї, моральні устої, звички виходять з релігійних норм. Якщо правовий звичай є джерелом права, а релігійна норма входить в правовий звичай, тоді дублювати немає сенсу.І навпаки, в тих країнах, де релігійні норми мають надзвичайне значення і повністю поглинають собою правовий звичай, я думаю, що релігійне джерело має право на існування.
3. Види внутрішніх функцій держави.
Внутрішні = економічні. 1. Ф.д. - охорона правопорядку 2. Ф.д. - соціальна = забезпечення умовами проживання. 3. Ф.д. - культурна = забезпечення розвитку культури. 4. Ф.д. - інформаційна 5. Ф.д. - оподаткування. 6. Ф.д. - екологічна.
8. Закон і підзаконні нормативно-правові акти.
Закон - н.п.а., що має вищу юридичну силу, регулює найважливіші суспільні відносини, приймаються законодавчивм органом влади або референдумом, за особливої процедури. ОЗНАКИ закону:
10. Неофіційне тлумачення норм права.
Неофіційне - таке роз'яснення їх змісту що здійснюється будь-яким суб'єктом, при якому результат тлумачення не має обов'язкової юридичної сили. Має переважно загальний характер, але може бути й індивідуальним. За суб'єктами тлумачення воно може бути побутовим, професійним, доктринальним (спеціально-пояснювальним). Побутове (повсякденне) тлумачення — це уяснення і роз'яснення змісту норм права в повсякденному житті, побуті всіма особами, які не мають спеціальної юридичної освіти або певного досвіду юридичної діяльності. Дійсні результати такого тлумачення обумовлені рівнем правової свідомості, юридичної обізнаності, життєвого досвіду та правової культури громадян. Таке тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових норм з метою їх використання, виконання, додержання, надання поради, оцінювання будь-якої життєвої ситуації, що потребує юридичного рішення або просто розширення кола своїх знань. Професійне (компетентне) тлумачення — це тлумачення, яке здійснюють фахівці з вищою юридичною освітою в галузі держави і права — практичні працівники (судді, адвокати, прокурори, посадові особи державного апарату та ін.) для професійного використання його результатів у повсякденній діяльності в процесі застосування ними правових норм. Доктринальне (наукове) тлумачення - здійснюється науковцями — фахівцями-правознавцями, науковими та дослідними установами в науково-практичних коментарях до законодавства, працях учених-юристів (наукових статтях, монографіях, підручниках, посібниках, брошурах, лекціях), обговореннях проблемних питань чинних нормативних актів та їх проектів у пресі, на «круглих столах», телебаченні, сторінках наукових видань. Таке тлумачення відомо світу з стародавніх часів. У Стародавньому Римі роз'яснення римськими юристами законів мало не тільки моральне, а й юридичне значення, впливало на розвиток законодавства. Під час тлумачення вони фактично створювали норми, які набували якостей авторитетності, що межувала з обов'язковістю. Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом і обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але усі вони справляють певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті — досягти однаковості розуміння змісту правових норм.
2. Норми права та їх види.
Норми права поділяються на: 1. Норми за галуззю права (за предметом правового регулювання):- норми економічного права - норми адміністративного права - норми кримінального права - норми конституційного права - норми трудового права - норми цивільного права 2. Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права); - імперативні - норми прямо наказують правила поведінки. - диспозитивні - норми, що надають свободу вибору поведінки. 3. Норми права за характером впливу на особу: - Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки субєктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці(наприклад, правила щодо виплати премії). - Рекомендаційні- норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки субєктів. 4. Норми права по субординації в правовому регулюванні: - матеріальні - процесуальні 5. За дією в часі: - постійні - тимчасові
4. Правовий звичай та судовий прецедент.
Правовий звичай - правило поведінки, що склалося стихійно в результаті неодноразового провторення на протязі тривалого часу, стало звичкою поведінки, що санкціоноване державою. Характерним джерелом права на ранній стадії виникнення держави. ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ - рішення по конкретній справі судового або адміністративного органу, стає еталоном, зразком для вирішення подібних справ в майбутньому.Основне джерело права для країн англосаксонської групи. Підставою для вирішення справ являється минулі судові рішення. Рішення = закон.
11. Правові відносини та їх види
Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормою права, змістом яких є суб'єктивні юридичні права та обов'язки їх учасників. Види правовідносин: 1) за предметом правового регулювання виділяють правовідносини конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні тощо; 2)за функціями права розрізняють регулятивні та охоронні правовідносини. Перші з них виникають із правомірних, а другі — з неправомірних дій суб'єктів; 3) захарактером обов'язків розрізняють активні та пасивні правовідносин. В активних правовідносинах обов'язок суб'єкта полягає в необхідності здійснити певні дії (передати річ, виконати роботу), в пасивному — обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дій; 4) за ступенем визначеності суб'єктів розрізняють абсолютні і відносні правовідносини. В абсолютних правовідносинах конкретизована тільки одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її прав. У відносних правовідносинах уповноважена і зобов'язана особи точно визначені. Слід зауважити, що ряд учених стоять на позиціях існування абсолютних правовідносин (М.І.Матузов), інші — заперечують їх існування, визнаючи тільки відносні (P.O. Халфіна, Ю.І. Гревцов); 5) за субординацією в правовому регулюванні розрізняють матеріально-правові і процесуально-правові відносини; 6) за розподілом прав і обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні правовідносини; 7) за волевиявленням сторін розрізняють договірні (головним чином у сфері приватного права) та управлінські відносини (у публічно-правовій сфері).
1. Структура норми права та характеристика її складових елементів.
Структура норми права — це внутрішня будова норми права, яка характеризується єдністю і взаємодією її складових елементів. До структурних елементів норми права відносять: гіпотезу, диспозицію та санкцію. Така структура характерна, на відміну від інших соціальних норм, тільки правовим нормам, що безпосередньо містять правила поведінки. Гіпотеза — частина норми права яка передбачає умовні обставини з настанням яких правило вказане в нормі, або ж за якими норма права починає діяти.Можна порівняти зі словом "якщо." Приклад: Якщо Людина хоче купити автомобіль то повинні бути норми купівлі\продажу.Будь-яка міра містить гіпотезу. ДИСПОЗИЦІЯ - частина норми права, яка передбачає правила поведінки або норму, що потрібно виконати. САНКЦІЯ - частина норми права, яка передбачає наслідки виконання чи не виконання диспозиції.Вона визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушення. СПОСОБИ ВИКЛАДУ правової норми в законах розрізняють на: - прямий спосіб викладу - коли в законі сформульовані усі три частини норм прав: гіпотеза диспозиція, санкція.- відсильний спосіб - це коли одні елементи норми викладені в одній статті закону а інші в інших законах цієї статті до яких відсилає ця норма.Приклад:1. Начальник завжди правий.2. Якщо начальник не правий, читай пункт 1.- бланкетний спосіб - коли частини норми права (як правило це гіпотеза та диспозиція) розміщуються в одних законах та інші (приклад: диспозиція) знаходиться в іншому законі.
9. Місце і роль теорії держави і права в системі юридичних наук.
Теорія держави і права посідає фундаментальне місце в системі юридичних наук. На відміну від інших юридичних наук, вивчає державу і право в їх найбільш узагальненому вигляді, досліджує загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права як єдиних і цілісних систем. Теорія держави і права розкриває не окремі, притаманні певним державам на певних етапах розвитку, а саме загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ, досліджує й узагальнює всі існуючі концепції і теорії держави і права.
5. Співвідношення між функціями держави і функціями державних органів.
У здійсненні всіх основних функцій держави прямо чи опосередковано беруть участь усі види державної влади (законодавча, виконавча, судова). Водночас їм властиві відносно самостійні функції, що входять до складу функцій держави, але не тотожні їм. Співвідношення функцій держави і органів державної влади - це співвідношення загального і особливого в державній діяльності, де функції держави - це загальне в її діяльності, властиве так чи інакше органам державної влади, а функції органів державної влади - особливе, що відрізняє їх одне від одного. Відрізняються від функцій держави і за формою/формами (форм державної діяльності: законодавчої, виконавчої, судової та ін.; функції органів державної влади мають переважно будь-яку одну загальнодержавну форму діяльність).
