УМПС
10. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси.
.Реквізити адреси слід розташовувати в такому порядку: Ім'я одержувача або відправника (приватна особа чи організація) ,Назва вулиці, номер будинку, номер квартири (або номер абонементного ящика) ,Населений пункт ,Регіон ,П'ятизначний індекс ,Країна .Адреса пишеться чітко і без виправлень, в ній не повинно бути знаків, що не відносяться до адреси. При масовій розсилці документа адресат може бути названий узагальнено:Начальникам відділів кадрів заводівДокумент не повинен містити більше ніж три адреси. Специфікою ділового листування є тенденція до втрати розділових знаків після кожного рядка в зовнішній і внутрішній адресах (як і в заголовках та інших постійних елементах листа). Це є наслідком такого цілком очевидного факту: пунктуація в цих випадках нічого не прояснює; роль пуктуації частково переймає на себе точне, регламентоване й постійне розміщення реквізитів на бланку.
14Види усного спілкування за професійним спрямуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення.
1. Доповідь: Вид науково-дослідної роботи, де автор розглядає проблему, висловлює різні точки зору та представляє власні погляди на неї. 2. Нарада: Форма управлінських рішень, спільна робота учасників управлінської діяльності. 3. Бесіда: Спілкування для обміну думками та інформацією, активізація співробітництва та впливу одне на одного. 4. Ділова бесіда: Цілеспрямована, заздалегідь спланована, спрямована на вирішення виробничих проблем, має певний результат та базується на аналізі інформації. 5. Публіцистичний стиль: Поділяється на підстилі за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації, такі як стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, есе, науково-публіцистичний. 6. Композиція: Побудова виступу, відношення окремих його частин до цілого, співвідношення елементів виступу.
7. Поняття культури мовлення. Основні комунікативні ознаки мовлення (багатство, чистота, виразність та доречність мовлення)
1. Дотримання мовних норм: Включає у себе стали вимоги до усної та писемної літературної мови та вимагає свідомого, майстерного вживання мовно-виражальних засобів в залежності від мети та обставин спілкування. 2. Ознаки комунікативно якісного мовлення: • Багатство: Використання різноманітних мовних засобів в межах відповідного стилю. • Чистота: Відсутність чужих літературній мові елементів та неосвоєних запозичень з інших мов. • Виразність: Уміння користуватися різними стилями мови. 3. Доречність і доцільність: Залежить від повного і глибокого оцінювання ситуації спілкування, інтересів, стану, настрою адресата, а також від уникання того, що може викликати негативні емоції у співбесідника.
23.Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань. Варіанти відмінкових форм іменників. Кличний відмінок. Основні формули звертань.
1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження: автор, біографія, варіант, гарант 2. Використання іменників на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) у чоловічому родi 3. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осібназиваючи: статус - колего, товаришу посаду - директоре, завідувачу 4. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення. неправильно правильно 5. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним імен¬никам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту у професійному середовищі можуть використовуватися офіційні форми звертань, такі як "Пане/Пані" з іменниками, що вказують на посаду чи професію. Відмінкові форми іменників, зокрема кличний відмінок, можуть застосовуватися при звертанні безпосередньо до особи. Наприклад, "Пане Президенте!"
4. Стилі сучасної української літературної мови. Особливості наукового стилю української мови
1. Публіцистичний стиль: Використовується в громадсько-політичній, суспільно-виробничій та культурно-освітній діяльності. 2. Художній стиль: Реалізується в художній літературі та використовується у творчій діяльності, мистецтві, культурі й освіті. 3. Епістолярний стиль: Специфіка приватного листування. 4. Конфесійний стиль: Використовується в релігійній сфері для обслуговування релігійних потреб. 5. Виробничо-професійний стиль: Обслуговує виробничу та професійну діяльність, близький за структурою до наукового та розмовного стилів. 6. Розмовний стиль: розрізняють формальне та неформальне спілкування. 7. Офіційно-діловий стиль: Використовується у державно-політичному, 8. Науковий стиль: Мова науки, техніки, освіти, з ознаками ясності, логічності, об'єктивності та аргументації. Поділяється на власне науковий, науково-популярний та науково-навчальний.
19 Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови (синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.
1. Роль слова: Як головна функціонально-структурна одиниця мови, слово призначене для найменування предметів, дій, процесів, та властивостей. 2. Багатство мови: Багатство мови визначається обсягом словникового складу. Сучасна українська мова використовує сотні тисяч слів, що свідчить про її розвиненість. 3. Синоніми: Це слова з тотожним або схожим значенням. Здатність володіти синонімічним багатством включає у себе уникнення повторень, точного вибору слів та виразів для передачі смислу. 4. Точність слів в офіційно-діловому стилі: У таких текстах однозначність та точність слів є важливими для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків та уніфікації їх тлумачень. 5. Пароніми: Це слова чи фразеологічні одиниці, подібні за звучанням, але різні за значенням. Їх розрізнення може бути ускладненим через схожість вимови. 6. Синонімічність у літературознавчій термінології: Розглядається як вид лексико-семантичних відносин, важливих у літературному аналізі. Актуалізація критеріїв визначення однозначн
25.Правопис та відмінювання імен та імен по батькові. Типи прізвищ та особливості їх словозміни.
1. Українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а (-я), відмінються як відповідні іменники І відміни. Примітка 1. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням -і змінюються на з, ц, с: Ольга - Ользі Примітка 2. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з'являється звук о: Одарок, Парасок. 2. Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та -о , відмінюються як відповідні іменники ІІ відміни. Примітка 1. В іменах типу Антін, Нестір, Нечипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір голосний і виступає тільки в називному відмінку, у непрямих - о: Антона, Антонові, але: Лаврін - Лавріна. Примітка 2. Імена, що в називному відмінку закінчуються на -р, у родовому мають закінчення -а: Віктор - Віктора, але: Ігор - Ігоря Примітка 3. Ім'я Лев при відмінюванні має паралельні форми: Лева й Льва, Левові й Львові та ін. 3. Українські жіночі імена, що в
27 Дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні. Особливості використання активних дієприкметників. Перевага активних конструкцій над пасивними, використання безособових конструкцій з дієслівними формами на -но, -то.
Активні дієприкметники минулого часу та пасивні дієприкметники часто використовують у професійному мовленні, напр.: збіднілий, збанкрутілий; підтверджений, покритий (акредитив); опротестований, преюдиційований (вексель), втрачена (вигода), вироблений (дохід). Дієприслівник - це незмінна форма дієслова, яка виражає супровідну до основної дію (завершену або незавершену).Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -учи/ -ючи (від дієслів І дієвідміни) або -ачи /-ячи (від дієслів II дієвідміни).Дієприслівники доконаного виду утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів -ши або -вши, вибір яких зумовлений характером кінцевого звука основи (приголосний або голосний), напр. : прибіг-ти —> прибіг-ши.
26.Правопис та відмінювання кількісних (цілих і дробових) та порядкових числівників. Написання відчислівникових слів.
Кiлькiснi числ1вники в1дм1нюються за 6-ма р1зними зразками: 1. один - той; 2 - 2, 3, 4, к1лька, багато та зб1рн1. У зб1рних суф1кс -еро- випадаэ; 3 - 5, 6, 20,30, 50-80, к1льканадцять, к1лькадесятю в1дм1нюеться т1льки друга частина; 4 - 40, 90, 100 - у вс1х в1дм1нках, кр1м Н 1 З мають зак1нчення а; 5 - 200, 300 - 900, к1лькасот. Зм1нюються обидв1 частини и пишуться разом;6 - 0, 1000, м1льйон, м1льярд. В1дм1нюються як 1менникик.
6. Культура мовлення як компонент професійної культури спеціаліста. Поняття культури мовлення. Основні комунікативні ознаки мовлення (правильність, точність, логічність)
Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого суспільства 1. Мовна культура: Визначається як опора для вираження незалежності думки та розвиненості почуттів, а також у вихованні патріотизму. Включає етичні норми міжнаціонального спілкування та встановлює загальні культурні стандарти. 2. Культура мови: Заснована на умінні правильно висловлювати думки, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Встановлює норми, такі як лексичні, граматичні, стилістичні, орфоепічні, орфографічні. 3. Логічність мовлення: Вимагає логічності мислення, послідовності у міркуваннях та розвитку думки. Включає уміння дисциплінувати мислення, шукати джерела та причини, висувати тези, обґрунтовувати висновки. 4. Точність: Важлива ознака культури мовлення, утримує від зайвого говоріння. Включає адекватне мовне вираження дійсності та використання слів, узвичаєних для літературної мови.
3. Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.
Літературна мова - це особлива форма національної мови. Літературна мова усвідомлюється носіями національної мови як її зразкова форма. Сучасна літературна мова складається з загальнонаціональних мовних елементів, культурно оброблених. Розвиток літературної мови насамперед пов"язаний з розвитком художньої літератури. За нормальних умов функціонування в державі саме цей тип мови є обов'язковим у шкільній і вищій освіті, в церкві, в державних інституціях, засобах масової інформації, пресі. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють різні види норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передача звуків на письмі), орфографічні
1. Українська мова - державна мова в Україні. Державна мова й мови національних меншин
Мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу. Відповідно до ст. 10 Конституції України, держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Вона є рідною для 67,5% населення України. Мови національних меншин України — мови, поширені серед населення України, крім державної мови та мов корінних народів України. Україна •— багатонаціональна країна, в якій прожи¬вають громадяни близько 100 національностей. Згідно зі ст. 10 і 11 Конституції в Україні гарантуєть¬ся вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин, сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релі
5. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль, його найважливіші риси
Науковий стиль - це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Офіційно-діловий стиль - це функціональний різновид мови, який використовується для спілкування у державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі: 1) законодавчий - використовується у законодавчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в конституції, законах, указах, статутах, постановах; 2) дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах,
18 Терміни та професіоналізми у професійному мовленні. Виробничо-професійна, науково-термінологічна лексика. Номенклатурні назви в професійному мовленні.
Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник). На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки, виробничо-професійної діяльності та офіційно-ділового спілкування. Дуже часто терміни та термінологічні сполучення утворюються на ґрунті переосмислення значення уже відомих слів, у якому криється подібність між відомими і новими речами, явищами, ознаками, функціями. Виробничо-професійна лексика (професіоналізми) вжив
13.Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Орфографічні й технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.
Орфографічні й технічні правила переносу . Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів. Орфографічні правила переносу.Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами При цьому: 1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. 2. Апостроф і м'який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: 3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний 4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу 5. Не можна розривати ініціальні абревіатури .6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами. Технічні правила переносу 1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали. 2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать 3. Граматичні закінчення, з'єднані з цифрами через д
9. Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної форми мови.
Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері за допомогою спеціальних графічних знаків. Головними особливостями писемного мовлення є: 1. Писемне мовлення спирається на своє джерело - на усне мовлення. 2. Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось мовлення у просторі і часі 3. Писемність фіксується знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Та сприймається зором. 4. Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. 5. У писемній формі особливо чітко проявляється поділ текстів за сферами спілкування. 6. У писемному мовленні діють загальнообов"язкові норми графіки, орфографії, пунктуації.
15. Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди
Правила ведення службової бесіди. Службова бесіда - один із різновидів ділової бесіди. Найчастіше - це розмова керівника з підлеглим. Такі бесіди сприяють підвищенню інтересу працівника до роботи, налагодженню тривалого ділового контакту, підсилюють авторитет керівника і довіру підлеглого. Правила: До такої бесіди треба готуватися заздалегідь. Слід поцікавитися особистістю співрозмовника, його нахилами, захопленнями. Напруженості на початку розмови можна уникнути завдяки приязній і ввічливій манері звертання, інтересу до особистих і службових справ співрозмовника. Розмова стане приємнішою й невимушеною, якщо підлеглий пересвідчиться у щирості намірів керівника. Під час бесіди треба говорити чітко, переконливо, не поспішаючи. Протягом бесіди варто змінювати інтонацію, акценти, щоб мова не була монотонною, невиразною. Важливо, щоб підлеглий і особливо керівник до кінця вислуховували одне одного, якомога уважніше сприймали сказане співрозмовником.
11. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення списку літератури. Правила цитування.
Список використаної літератури оформляється за алфавітом, указується прізвище, ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку "та ін. "; повна і точна назва роботи, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному аркуші); Список літератури розміщується після основного тексту роботи, на окремій сторінці, за алфавітом (прізвищ авторів чи назв книг) і біля кожної праці ставиться номер: 1, 2, 3 ..., дані про повторне видання; назва збірника, часопису (якщо це стаття), назва міста видання книжки в називному відмінку; назва видавництва (без лапок); рік видання (без слів "рік" або скорочення "р"); кількість сторінок із скороченням "с". Правила Цитування :а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторсь
20. Явище лексичної омонімії. Міжмовна омонімія, її небезпека. Пароніми
У лінгвістиці омонімами вважаються слова, або окремі граматичні форми, а також стійкі словосполучення, морфеми, синтаксичні констр-ціїї, які при однаковому звучанні мають абсолютно різні значення. В лексиці омоніми - це слова, що звучать і пишуться однаково, але не мають нічого спільного у властивих їм значеннях: 1) травлений - оброблений шляхом травлення; 2)травлений - засвоєний у процесі травлення їжі.. В свою чергу, л. омоніми поділ-ся на 2 групи: повні (абсолютні); неповні (часткові). Повні - це слова однієї частини мови, звуковий склад яких збігається у всіх граматичних формах:. Неповні - це слова, що збігаються лише в окремих граматичних формах (вік, жаль, слід - іменники; вік, жаль, слід - прислівники). Різновидами неповних о. є: а) омоформи (граматичні омоніми) - слова, що збігаються за звучанням і написанням лише в окремих грам. формах: б) омофони (фонетичні омоніми) - це слова, що збігаються тільки за звучанням, а пишуться по-різномув) омографи - слова, що збігаються за написанням, але розрізняютьс
16.Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Доцільність використання у фаховому мовленні іншомовної лексики.
У сучасній українській мові вживаються слова, засвоєні з інших мов. Вони вливалися до складу української мови з різних джерел. Це, зокрема, економічні, політичні та культурні взаємозв'язки українського народу з народами Заходу й Сходу, внаслідок чого українська мова перейняла значну кількість слів. Запозичуючи їх, підпорядкувала своїм законам фонетики і граматики, пристосувала до правил українського словотвору семантичних систем. Так, одні з них, що давно вже засвоєні означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до Української мови і вже сприймаються як активна лексика. Наприклад: крейда, м'ята, агроном.Інші засвоєні слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові мають виразні ознаки іншомовних слів, не властиві українській мові, наприклад: адажіо, мольберт, фрикасе, вуаль, ланцет, ландшафт. Іншомовні слова - слова запозичені з різних мов. Іншомовні слова вимагають до себе критичного ставлення. Їх слід вживати у разі потреби, коли немає ві
12. Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Рубрикація текстів
Це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використаннязаголовків, нумерації та ін. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної будови ділового папера. Ступінь складності рубрикаціїмзалежить від обсягу, тематики, призначення документа. Найпростіша рубрикація — поділ на абзаци. Абзац— це відступ на початку першого рядка кожної частини документа, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Він вказує на перехід від однієї думки до іншої. Щоб не утруднювався процес читання й опрацювання документа, уділових паперах рубрики нумеруються. Існує дві системи нумерації — традиційна й нова. Традиційна— базується на використанні знаків різних типів — римських та арабських цифр, великих та малих літер. Вона доповнює абзацне членування тексту (нумерування тез, пунктів, правил), яке залежить від змісту, обсягу, складу документа. Рубрики,більші за абзац, можуть називатися: параграф (§), глава, розділ, частина. Вони теж нумеруються.
8. Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мовлення.
вирізняється інтонаційними можливостями, що характеризуються логічним наголосом, мелодійністю. У писемній мові інтонаційне вираження виявляється частково пунктуацією (бо пунктуація грунтуєтсья на синтаксичній структурі речення). Усна і писемна мова мають обов'язкові для всіх норми: орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні. Усна мова. Це слухове сприймання певної інформації. За допомогою усної мови спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. Усна мова - діалогічна, має ряд лексичних особливостей .В усній мові вживається побутова й діалектна лексика, просторіччя, своєрідні фразеологізми тощо. Звичайна сфера застосування усної мови - бесіда, розмова. Фразовий наголос — наголошення неоднакової сили, яке дістають слова та мовні відрізки в межах фрази. Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Словесний наголос. Різновид наголосу, виділення складу в слові посиленням артикуляції, збільшенням тривалості та зміною висоти голосового тону.
2. Походження назви "Україна", "український". Основні етапи становлення і розвитку української мови.
назва держави Україна офіційно закріпилася з часів виникнення Української Народної Республіки в 1918 р. Але саме іменування дуже давнє. Існують три версії про походження назви Україна, кожна з яких по-своєму тлумачить її. 1. Поляки пояснювали назву як окраїна Польщі, пограниччя їх держави, периферія: окраїна. 2. Пояснює назву Україна у зв'язку з дієсловом краяти:, тобто це та частина території, що належить нам, наш украй - Україна. 3. Третє пояснення подає назву Україна як складне слово: від слова анти ( ути)+ від слова країна: уть країна. Українська мов є продуктом тривалого розвитку з VII ст. і до наших днів. У її історії виділяємо п'ять періодів. 1) Спільнослов'янська мова (III тис. до н.е. - VI ст. н.е.) 2) Давньоруська мова. Становлення усної форми (VII - IX ст.).3) Давньоруська мова (X - перша пол. XIII ст.).4) Староукраїнська мова (друга пол. XIII - XVIII ст.). 5) Нова українська мова (XIX - XXI ст.).
21. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.
суржик (змішання мов) Суржик існує у різноманітних формах. Намагаючись типізувати суржик, деякі дослідники виділяють суржик «на основі української мови» і «на основі російської мови», а також «слабку» та «сильну» форми суржику, залежно від концентрації порушень лексичного стандарту української або російської мови Деякі характерні прояви суржику (порівняно з нормативною українською мовою): вживання русизмів замість нормативних українських відповідників; «українізовані» форми російських дієслів; «українізовані» форми російських числівників; змішування українських і російських форм невизначених займенників; порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком; утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови; утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком;