ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
Обставини, які пом'якшують покарання, - це певні чинники (соціальні, фізіологічні, професійні тощо), а також певні елементи усвідомленої діяльності винуватої особи, які можуть відбуватись чи здійснюватись під час або після вчинення суспільно небезпечного діяння, й через наявність яких суд є повноважним пом'якшити покарання, вирішуючи питання про його призначення. Ці обставини перелічено в статті 66 Кримінального кодексу України. До них віднесено такі:
1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 21) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину; 3) учинення злочину неповнолітнім; 4) учинення злочину жінкою в стані вагітності; 5) учинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) учинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) учинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України.
Обставини, які обтяжують покарання, - це законодавчо визначені умови, через наявність яких під час учинення суспільно небезпечного діяння чи за його наслідками суд фактично є повноважним призначити більш суворий вид та/або розмір покарання, передбачений нормою Особливої частини. Таких обставин загалом законом передбачено 13, і їх перелічено в статті 67 Кримінального кодексу України:
1) учинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) учинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 або 3 ст. 28); 3) учинення злочину на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності; 4) учинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) учинення злочину щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю, особи, яка перебуває в безпорадному стані або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини; 61) учинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах; 7) учинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) учинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) учинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; 10) учинення злочину з особливою жорстокістю; 11) учинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану й інших надзвичайних подій; 12) учинення злочину загально небезпечним способом; 13) учинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням на ркотичних або інших одурманюючих засобів. Вищезазначений перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним. Отже, суд не є повноважним визнати будь-які інші обставини такими, що обтяжують покарання винуватої особи. Це правило закріплено в частині 3 ст. 67 КК України й жодних винятків не має.
Зазначений перелік, як говориться в частині 2 ст. 66, не є вичерпним. Вирішуючи питання про призначення покарання, суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не передбачені чинним КК. Розглядуване питання, певною мірою, є оцінним, а це означає, що залежно від конкретних деталей вчинення суспільно небезпечного діяння та/або факторів, установлених слідством чи судом після його вчинення чи під час розгляду кримінальної справи, суд може на свій розсуд визначити одну чи декілька обставин, що, на його думку, пом'якшують покарання в конкретному випадку.
Водночас якщо та чи інша обставина з перелічених у статті 66 була належним чином установлена протягом розгляду кримінальної справи, то, призначаючи покарання, суд не має права її ігнорувати, адже це не є його компетенцією. Також варто зазначити, що факт віднесення конкретним судом (незалежно від рівня чи інстанції) за конкретною кримінальною справою тієї чи іншої обставини з тих, що не передбачаються статтею 66, до пом'якшуючих, не є підставою для визначення статусу такої пом'якшуючої обставини як постійної. Інакше кажучи, віднесення одним судом тієї чи іншої обставини до пом'якшуючих не створює прецедентних наслідків для інших судів у майбутньому й, відповідно, не може використовуватись на безумовних підставах іншими судами під час призначення покарання.
Цікавим виглядає припис про таку пом'якшуючу обставину, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину
Загалом наявність такої обставини, як зазначено в частині 1 ст. 43 КК України, не є злочином. Утім, якщо особа, згадана у цій нормі, вчинить у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкий умисний злочин, поєднаний з насильством над потерпілим, або умисний тяжкий злочин, пов'язаний із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків, її дії підлягатимуть кримінальній відповідальності, а це означатиме, що така особа заслуговуватиме на призначення їй покарання. Саме в такому випадку суд повинен урахувати зазначену обставину як пом'якшуючу та призначити відповідне покарання. При цьому, як уже згадувалось, призначаючи покарання, він має виходити з того, що особа, яка вчинила злочин, передбачений частиною 2 цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у вигля волі не може призначатись їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин (ч. 3 ст. 43).
ергову засаду призначення покарання визначає припис, сформульований у частині 2 ст. 65 КК України. Відповідно до цієї норми «особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання, з передбачених за вчинений злочин, призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів».
Останню із загальних засад викладено в частині 5 ст. 65. Зазначена норма є новелою чинного КК України. У такий спосіб законодавцем здійснено послідовне оновлення інституту призначення покарання з урахуванням набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України. Цією нормою сформульовано важливе правило, відповідно до якого, якщо суд своїм вироком затвердив угоду про примирення або про визнання вини, покарання призначається з урахуванням умов, установлених такою угодою (ч. 5 ст. 65). Фактично йдеться про два види угод (ст. 468 КПК України): про примирення - угода між потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим) і про визнання винуватості - між прокурором і підозрюваним (обвинуваченим)
Призначаючи покарання, суд обов'язково має враховувати, що, як зазначено в статті 691 КК України, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 66 цього кодексу, й відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також у разі визнання обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України
Стаття 691 є відвертою новелою чинного Кримінального кодексу України й узагалі новелою українського кримінального права. Як видно, законодавець за певних умов, визначених у розглядуваній нормі, наділив такі обставини, як «з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину» та «добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди» особливим кримінально-правовим статусом. Саме через нього зазначені обставини обмежують повноваження суду в частині призначення строку або розміру кримінального покарання у деяких випадках, про які говорить стаття 691. Таке рішення виглядає виправданим, адже саме перші дві обставини, що пом'якшують покарання, як видається, найбільш суттєво зменшують шкідливість суспільно небезпечного вчинку, адже здебільшого саме за їх наявності держава здатна економити ресурси, необхідні на розкриття злочину, а також відвертатись на те, щоб максимально ефективно використати свої правові важелі задля забезпечення відновлення порушеного права потерпілого винуватою особою.
Наприкінці варто зазначити, що, маючи назву «Загальні засади», стаття 65 містить не лише такі засади. Згідно з частинами 3 і 4 вищезазначеної статті законодавцем сформульовано правила реалізації механізму призначення покарання за певних обставин. Такі правила, по суті, не є загальними засадами, бо вони не містить ані концептуальних вимог, ані чітких критеріїв призначення покарання, натомість вони наказують, які норми має використовувати суд у випадку, якщо вирішить призначити більш м'яке чи, навпаки, суворіше покарання, ніж це передбачено нормою Особливої частини.
Так, відповідно до частини 4 ст. 65 КК України більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями Особливої частини КК України за вчинений злочин, може призначатись за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 79 і 71 кодексу. Призначення ж більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК України, визначається, як описано в частині 3 ст. 65, статтею 69 КК України
Угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків і злочинів, внаслідок яких шкоду завдано лише державним чи суспільним інтересам
Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, через які шкоду завдано державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. Призначаючи покарання за наявності однієї з вищезазначених угод, суд не може застосувати покарання на свій розсуд, якщо ним винесено вирок, яким затверджено таку угоду. У цьому разі суд має призначити покарання відповідно до того, яких домовленостей із приводу покарання досягнуто між вищезазначеними сторонами. Водночас наявність угоди не є підставою для призначення покарання нижче від мінімальної межі, встановленої певною нормою Загальної частини КК для відповідного виду покарання. Це правило випливає з того, що саме норми матеріального, а не процесуального права встановлюють вихідні стандарти інституту покарання, у тому числі і його призначення, а відповідно до таких норм для кожного виду покарання є відповідні мінімальні межі, виходити за які під час процедури призначення суд не має права.
Законом (частиною 3 ст. 66 КК України) також визначається, що якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачається в статті Особливої частини чинного КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз ураховувати її під час призначення покарання як таку, що його пом'якшує.
Це означає, що під час вирішення питання про призначення покарання суд може зіткнутись із ситуацією, коли та ж сама обставина з визначених у статті 66 може бути й ознакою, що впливає на кваліфікацію діяння (йдеться про так звані привілейовані склади злочинів - норми, передбачені в Особливій частині), й ознакою, визначеною як пом'якшуюча (норма Загальної частини). У такому випадку враховуватись під час призначення покарання повинна саме обставина, визначена в статті (частині статті) Особливої частини, а обставина з передбачених статтею 66 юридично має ігноруватись судом.
ахуванням можливих (виключних) обставин. Наступною засадою призначення покарання закон визначає відповідність призначеного покарання положенням Загальної частини Кримінального кодексу України (п. 2 ч. 1 ст. 65)
Це означає, що, призначаючи те чи інше покарання з передбачених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має дотримуватись приписів, установлених у Загальній частині кодексу. Так, наприклад, якщо статтею 63 КК України визначено, що мінімальний вік покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк дорівнює 1 року, то це означає, що, призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, суд не може знизити нижню межу такого покарання менше одного року навіть у випадку, коли санкція статті (частини статті) Особливої частини КК передбачає можливість призначення позбавлення волі на певний строк як виду покарання терміном до 3 років. Нижча межа у будь-якому випадку тут обмежується приписом Загальної частини, викладеним у статті 63.
Водночас угода про визнання винуватості (ч. 4 ст. 469 КПК України) може бути укладена щодо
а) кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості й тяжких злочинів; б) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; в) особливо тяжких злочинів, учинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами.
Водночас, як зазначається в частині 2 ст. 67, суд має право залежно від характеру вчиненого злочину не визнати будь-яку із зазначених у частині 1 цієї статті обставин, за винятком обставин, згаданих у пунктах 2, 6, 61, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. Інакше кажучи, за наявності відповідної обґрунтованої мотивації, суд, ухвалюючи обвинувальний висновок, може не визнати такими, що обтяжують покарання, такі обставини
а) учинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; б) учинення злочину на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності; в) учинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; г) тяжкі наслідки, завдані злочином; ґ) учинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; д) учинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; е) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Таке право надається суду законодавцем з огляду на те, що не всі обставини, перераховані в статті 67 КК, насправді здатні впливати на зміст винуватості й обтяжувати у такий спосіб покарання
До обставин, що мають так званий «подвійний пом'якшуючий статус», м
можна віднести, зокрема, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого (одночасно передбачається пунктом 7 ч. 1 ст. 66 і ст.ст. 116 і 123, які містять привілейовані юридичні склади) або за певних обставин - вчинення злочину жінкою в стані вагітності (одночасно передбачається пунктом 4 ч. 1 ст. 66 і ст. 119, яка є привілейованою нормою)
Якщо подивитись на статтю 65 чинного кодексу, може скластись враження, що законодавчо встановлюються лише три загальні засади призначення покарання, зміст яких полягає в тому, що
що, по-перше, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 кримінального кодексу (п. 1 ч. 1 статті 65); по-друге, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України (п. 2 ч. 1 статті 65); по-третє, покарання має бути призначене, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, винувату особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (п. 3 ч. 1 статті 65). Утім, насправді, до загальних засад можна з упевненістю віднести й положення частин 2 і 5 КК, що розглядається. Єдиним винятком із цього правила є випадки призначення громадських або виправних робіт, а так само позбавлення волі на певний строк за відповідними правилами у результаті заміни штрафу, передбаченого конкретною статтею (частиною статті) кодексу. Такі випадки перелічено в статті 53 КК України, а саме - в ч. 5 згаданої статті.