Криміналка іспит

1. Виникнення і припинення судимості.

. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Стаття 89. Строки погашення судимості Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання; 2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання; 2-1) особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання; 4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту; 5) особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; 6) особи, засуджені за вчинення злочину до обмеження волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; 7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; 8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; 9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення. Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості 1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. 2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку. 3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). 4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового). 5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення. Стаття 91. Зняття судимості 1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу. 2. Зняття судимості до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу, не допускається у випадках засудження за умисні тяжкі та особливо тяжкі, а також корупційні кримінальні правопорушення або кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією. 3. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу. 4. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України.

1. Поняття, ознаки та види заходів кримінально-правового впливу.

Заходи кримінально-правового впливу - це передбачені кримінальним законом заходи впливу, які застосовуються виключно судом від імені держави, підставою яких є вчинення ФО суспільно небезпечного діяння, передбаченого ОЧ КК України. Ознаки: - усі вони передбачені кримінальним законом - усі ці заходи застосовуються виключно судом від імені держави - підставою застосування є вчинення ФО СН діяння, передбаченого ОЧ КК України + Виходячи з положень КК України, до заходів кримінально-правового характеру слід віднести такі: 1) обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство (Розділ XIII1 «Обмежувальні заходи»); 2) примусові заходи медичного характеру (ст. 92-95 КК України); 3) примусове лікування (ст. 96 КК України); 4) спеціальна конфіскація (ст. 96-962 КК України). Види заходів кримінально-правового впливу 1. За правовою природою а). заохочувальні - такі, що спонукають особу до поведінки, яка дозволяє вирішити кримінально - правовий конфлікт без державного примусу: Види: 1) звільнення від кримінальної відповідальності. Йдеться про загальні (ст. ст. 45-49, 97) і спеціальні (ч. 2 ст. 111, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 401 та ін.) види такого звільнення. Наприклад, норма ст. 45 КК заохочує особу до добровільної кримінально-правової реституції (відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди), до щирого каяття, активного сприяння розкриттю КП - усі ці умови необхідно виконати, щоб кримінальне переслідування було припинено і провадження закрито; 2) закриття кримінального провадження через відсутність вимоги потерпілого та інші види компромісу. Відповідно до ст. 477 КПК кримінальне провадження не може бути розпочате щодо ряду КП за відсутності заяви потерпілого. Суть цього заохочувального заходу у тому, що особа має зробити все від неї залежне для того, щоб потерпілий не подав відповідну заяву, - припинити протиправні дії, повернути викрадене або надати рівнозначне, відбудувати зруйноване, відремонтувати пошкоджене, відшкодувати шкоду, у т. ч. моральну, надати грошову допомогу на лікування й оздоровлення, попросити вибачення тощо. 3) інші види заохочувальних заходів кримінально-правового впливу - інші, крім відповідних видів звільнення від кримінальної відповідальності, заходи, що стосуються позитивної посткримінальної поведінки і заохочують до неї. Це: - призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, і призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання, - із врахуванням позитивної посткримінальної поведінки (ст. 69 і ст. 69-1 КК); - звільнення від покарання - із врахуванням «бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці» (ч. 4 ст. 74 КК); - звільнення від подальшого відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким - із врахуванням, відповідно, «сумлінної поведінки і ставлення до праці» і «вставання засудженого на шлях виправлення» (ст. 81 і ст. 82 КК). Ознаками цих заходів є те, що: - вони застосовуються за ухвалою суду (звільнення від кримінальної відповідальності) або постановою слідчого чи прокурора; - відсутні негативна реакція держави на правопорушення і на його суб'єкта, а тим більш примусове обмеження прав і свобод особи та покладання на неї додаткових обов'язків; - правопорушник не мусить ані терпіти жодних обмежень прав і свобод, ані виконувати жодних додаткових обов'язків. Є лише незначні винятки з цього правила. - їх застосування стимулює правопорушника до суспільно корисної, правильної поведінки. б). примусові - це заходи, що застосовуються судом від імені держави і полягають в примусовому обмеженні прав і свобод особи та покладанні на неї додаткових обов'язків. Ознаками цих заходів є те, що: - вони застосовуються за вироком або ухвалою суду; - яскраво вираженою є негативна реакція держави на правопорушення і на його суб'єкта, що полягає в примусовому обмеженні прав і свобод особи та покладанні на неї додаткових обов'язків; - правопорушник змушений перетерпіти ці обмеження прав і свобод та виконати зазначені обов'язки. Види: • покарання; • пробація (в Україні діє її аналог - звільнення від відбування покарання з випробуванням); • примусові заходи виховного характеру; • примусові заходи медичного характеру; • судимість; • спеціальна конфіскація; • заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; • інші (це примусова кримінально-правова реституція, нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, тощо. Найчастіше їх іменують «заходи безпеки»). в). квазізаходи: - заходи, які держава застосовує у разі кримінально - правового конфлікту, - засвідчують фіксацію того факту, що цей конфлікт вичерпано. - уявні, несправжні заходи, такі, що не здатні повноцінно вплинути на вирішення кримінально-правового конфлікту. Виникає питання - навіщо вони тоді? Але без них також не може існувати кримінальне право. Кримінально-правовий конфлікт в житті може «погаснути» сам по собі, але закон повинен містити як відповідні пояснення - чому держава не реагує на цей конфлікт, так і форми фіксації того факту, що конфлікт вичерпано. Ознаки: вони застосовуються виключно за ухвалою суду; - негативна реакція держави на правопорушення і на його суб'єкта виражається, як правило, лише в осуді; - у зв'язку із застосуванням цих заходів правопорушник не мусить ані терпіти жодних додаткових обмежень прав і свобод, ані виконувати жодних додаткових обов'язків; - їх застосування не стимулює, не спонукає правопорушника до суспільно корисної, правильної поведінки. Види: 1) звільнення від кримінальної відповідальності: у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків давності вчинення к.пр. (ст. 49); 2) звільнення від покарання: у зв'язку з усуненням караності діяння (ч. 2 ст. 74); за хворобою (ст. 84); у зв'язку із закінченням строків давності вчинення к.пр. або виконанням обвинувального вироку (ч. 5 ст. 74, ст. 80); в порядку амністії чи помилування (ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 87); 3) заміна покарання більш м'яким: через неможливість застосувати давність (заміна довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк - ч. 4 ст. 49); в порядку амністії чи помилування (ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 87); 4) звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру через давність вчинення злочину (ст. 96-5). Критерій їхньої юридичної значущості дозволяє говорити про такі їх види: 1) основні - ті, із реалізацією яких кримінально-правовий конфлікт може вважатися у цілому вичерпаним (це звільнення від кримінальної відповідальності, різні види кримінально-правового компромісу, покарання, пробація, примусові заходи медичного характеру, примусові заходи виховного характеру); 2) додаткові (акцесорні) - ті, які мають другорядне, допоміжне значення для вирішення кримінально-правового конфлікту (зокрема, судимість, примусове лікування, спеціальна конфіскація, нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі). Залежно від впливу на правовий статус особи, щодо якої вони застосовуються - позитивні - застосовуються до особи, яка, наприклад, вчинила діяння за наявності обставин, що виключають його кримінальну протиправність або добровільну відмову від доведення кримінального правопорушення до кінця - негативні - 1) ті, що можуть застосовуватись до особи і є реалізацією кримінальної відповідальності (відображає форми кримінальної відповідальності); 2) ті, що можуть застосовуватись до осіб, які вчинили суспільно-небезпечне діяння, що не містить всіх ознак складу правопорушення і які не є кримінальною відповідальністю (ПЗМХ, ПЗВХ, СК) - щодо ЮО - відображені у Розділі XIV Загальної частини КК «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб» За критерієм зв'язку із кримінальною відповідальністю: - Заходи, пов'язані з кримінальною відповідальністю - Визнання судом особи винною у вчиненні кримінального правопорушення та пов'язані з цим: • Покарання; • Звільнення від покарання або його відбування; • Судимість; • Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб; • Примусове лікування; • Спеціальна конфіскація (якщо у обвинувальному вироку); • Обмежувальні заходи (якщо у обвинувальному вироку) Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб - Заходи, не пов'язані з кримінальною відповідальністю - Визнання судом необхідності застосування заходів кримінально-правового впливу без визнання особи винною у вироку суду: • Примусові заходи виховного характеру; • Примусові заходи медичного характеру; • Звільнення від кримінальної відповідальності; • Закриття кримінального провадження на підставі компромісу; • Спеціальна конфіскація; • Обмежувальні заходи .

1. Поняття форм вини. Злочини з двома формами вини.

Кожна форма вини включає ознаки, що характеризують усвідомлення і передбачення (інтелектуальні ознаки), а також волю (вольові ознаки). Різне поєднання вказаних ознак дає різні форми вини та їх види. Форма вини визначається закріпленим у законі співвідношенням психічних елементів (свідомість і воля), що утворюють зміст вини, тобто відмінністю в інтенсивності і визначеності інтелектуальних і вольових процесів, що відбуваються в психіці суб'єкта кримінального правопорушення. Форми - умисел/необережність. З двома формами вини:

1. Поняття кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність - це один із видів юридичної відповідальності (поряд з адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою тощо), що становить собою специфічні правовідносини між державою та правопорушником. Ознаками кримінальної, як і іншої юридичної відповідальності публічно-правового характеру, є: + Такі ознаки: 1) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що виражається насамперед в осуді злочинця та його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки в кримінальному законі, передусім у санкції відповідної кримінально-правової норми; 3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади держави та особи, визнаної винною у вчиненні КП, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень; 4) зазнавання таких обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком суду та спеціально уповноважених на це органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива тільки за вчинення КП, що виступає як підстава такої відповідальності. З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність — це передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила КП, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами ВВ держави. Кримінальна відповідальність застосовується тільки до правопорушника, тобто її суб'єктом не може бути особа, яка за законом не є суб'єктом КП, і тільки у зв'язку із КП, тобто кримінальної відповідальності не існує, якщо немає складу КП. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягнення до кримінальної відповідальності є стадією кримінального переслідування і означає повідомлення особі про підозру у вчиненні КП Власне кримінальна відповідальність, як роз'яснив КС в Рішенні у справі про депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99, настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливим елементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин. Поняття "кримінальна відповідальність" законодавчо не визначено і в теорії кримінального та кримінально-процесуального права трактується по різному. Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУ особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, а згідно із статтею 3 Кримінального кодексу України кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Ці положення дають підстави розглядати КВ як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу КП, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила КП, і звільнення її від покарання (ч.2 ст. 50 КК України). 3. Поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність". Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, у тому числі й кримінальна відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. КВ настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Відмінність КВ від інших видів ЮВ: 1). за підставами настання КВ (КВ - за вчинені КП, інші - за інші види правопорушень) 2). за змістом відповідальності (наслідком КВ є покарання, судимість, наслідком інших видів ЮВ - менш суворі заходи впливу) 3). за суб'єктом, який застосовує КВ - тільки суд; 4). за порядком застосування - регулюється КПК України, тоді як застосування інших видів відповідальності - ЦПК України, КУпАП, іншими НПА Форми реалізації кримінальної відповідальності (Сень) І Осуд + покарання (ст. 50-51 КК України) ІІ Осуд + покарання, АЛЕ встановлюється іспитовий строк (ст. 75 «Звільнення від відбування покарання з випробуванням») ІІІ Осуд + примусові заходи виховного характеру (ПЗВХ) (ст. 105 «Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру») - властива лише для НЕПОВНОЛІТНІХ IV Осуд (звільнення від покарання: ч. 4 ст. 74 КК України) + Види КВ: - позитивна (перспективна) - загроза, що існує в санкції КП норми і яка може бути реалізована в майбутньому до конкретної особи - негативна (ретроспективна) - настає для особи з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа визнається винною у вчиненні КП.

1. Поняття, предмет, завдання і система кримінального права.

Кримінальне право, будучи самостійною галуззю в системі права України і тісто взаємодіючи з іншими галузями, визначає коло діянь, що становлять суспільну небезпеку та у зв'язку з цим визнаються кримінальними правопорушеннями, закріплює перелік покарань, встановлює правила їх призначення, визначає підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності, а також застосування заходів кримінально-правового впливу, що не є покаранням Предмет кримінального права 1) кримінальне правопорушення 2) покарання 3) заходи, альтернативні покаранню, включаючи звільнення від кримінальної відповідальності 4) обставини, які виключають кримінальне протиправність діяння Кримінально-правові відносини поділяються на: 1) загальнорегулятивні (пов'язані із криміналізацією та пеналізацією діянь, небезпечних для суспільства, і виникають за наявності двох основних умов - набрання кримінальним законом чинності і досягнення особою певного віку); 2) охоронні (виникають внаслідок вчинення кримінального парвопорушення і «розриву» загальнорегулятивних відносин); 3) конкретнорегулятивні (випливають із діянь, що не є злочинами, але із зовнішнього боку нагадують їх, та із посткримінальної поведінки особи) Метод кримінального права Основним (домінуючим) методом є імперативний, за якого регулювання відповідних відносин здійснюється з використанням владних засад. Використання імперативного методу у кримінальному праві знаходить свій прояв у такому: 1) за джерелом походження норми кримінального права є централізованими, тобто похідними від публічної влади, а не від договорів між окремими особами; 2) кримінально-правові норми мають для їхніх адресатів наказовий, авторитарний характер, не допускаючи, як правило, домовленості про інші шляхи врегулювання відносин; 3) наслідки порушення кримінально-правових правил визначаються самим фактом злочину, а не вимогою зацікавленої сторони, позбавленої можливості діяти на власний розсуд. Кримінальному праву притаманний і диспозитивний метод - це є тенденцією розвитку кримінального права у Західній цивілізації. Проявами диспозитивності у цьому разі є те, що 1) КК включає в себе норми, які дозволяють особі діяти певним чином (зокрема, реалізувати право на необхідну оборону, на крайню необхідність, виправданий ризик, на вчинення позитивних посткримінальних дій, з якими пов'язане кримінально-правове заохочення), 2) передбачають варіанти реагування на вчинений злочин з боку суду у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання та його відбування. Зокрема, яскравим свідченням притаманного кримінальному праву диспозитивного методу і згладжування різниці між публічними та приватними галузями права є застосування звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного із потерпілим (ст. 46 КК). У цьому раз кримінальний закон координує поведінку рівних, автономних і не підпорядкованих один одному учасників суспільних відносин. Завдання. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Система. Існуючий поділ КК на Загальну та Особливу частини є значною мірою умовним і використовується з метою економії тексту кримінального закону та спрощення його викладу. Цей поділ є результатом поступового підвищення рівня законодавчої техніки та має місце в тих нормативно-правових актах, що діяли та діють на території сучасної України вже тривалий час. Загальна частина • визначає, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК; • окреслює окремі принципи кримінального права; • регламентує питання, пов'язані з дією кримінального закону в часі та просторі; • містить визначення понять «кримінальне правопорушення» і «малозначне діяння»; • наводить класифікацію кримінальних правопорушень; • встановлює основні положення щодо кримінальної відповідальності за готування до кримінального правопорушення і за замах на нього; • визначає зміст і кримінально-правове значення добровільної відмови при незакінченому кримінальному правопорушенні; • розкриває зміст поняття «суб'єкт кримінального правопорушення» та його основні характеристики; • закріплює дефініцію вини, її форм і видів; • визначає особливості кримінальної відповідальності співучасників; • встановлює види, зміст і кримінально-правове значення множинності кримінальних правопорушень; • наводить перелік обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння; • регламентує інститути покарання, призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, судимості; • визначає особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх; • встановлює правила та особливості застосування примусових заходів медичного характеру і примусового лікування тощо. Єдність Загальної та Особливої частин 1) основний масив норм і Загальної, і Особливої частин кримінального права викладено в одному й тому самому кримінальному законі - КК; 2) і Загальна, і Особлива частини мають єдині завдання - опір злочинності, в них виражено волю одного й того самого законодавця - вищого органу державної влади; 3) і Загальна, і Особлива частини відображають одну й ту саму кримінальну політику - політику Української держави в галузі опору злочинності. 4) в основу як Загальної, так і Особливої частин покладено одні й ті самі принципи (персональної відповідальності, індивідуалізації відповідальності, економії репресії тощо); 5) норми і Загальної, і Особливої частин застосовуються лише взаємопов'язано; 6) структурні елементи кримінально-правової норми відображено і в Загальній, і в Особливій частинах КК; 7) зміна змісту норм Загальної частини тягне відповідні зміни в нормах Особливої частини КК.

Обмежена осудність і її кримінально-правове значення

Стаття 20. Обмежена осудність 1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. 2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям.

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Примітка. Корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу. Кримінальними правопорушеннями, пов'язаними з корупцією, відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 цього Кодексу. Такою, яка вчинила кр пр уперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за винятком реальної), не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК. Дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст.45 КК. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоду або не завдано збитки. Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. + прагне понести покарання Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи. Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволенні винним або іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами, обґрунтованих претензій потерпілого щодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди, загладжуванні її в інший спосіб, наприклад, шляхом прилюдного вибачення за завдану образу.

Обставини, які пом'якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання. Їх загальна характеристика.

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються: 1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. 2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. 3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує. Стаття 67. Обставини, які обтяжують покарання 1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються: 1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів; 2) вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28); 3) вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності; 4) вчинення кримінального правопорушення у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку; 5) тяжкі наслідки, завдані злочином; 6) вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, особи з інвалідністю або особи, яка перебуває в безпорадному стані, або особи, яка страждає на психічний розлад, зокрема на недоумство, має вади розумового розвитку, а також вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини або у присутності дитини; 6-1) вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах; 7) вчинення кримінального правопорушення щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 8) вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного; 9) вчинення кримінального правопорушення з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством; 10) вчинення злочину з особливою жорстокістю; 11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій; 12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом; 13) вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. 2. Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. 3. При призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. 4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням 1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 2. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. 3. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. 4. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням 1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. 2. На осіб, засуджених за злочини, пов'язані з домашнім насильством, суд може покласти інші обов'язки та заборони, передбачені статтею 91-1 цього Кодексу 3. На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти такі обов'язки: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 3) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу); 4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою; 5) пройти курс лікування від розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб; 6) дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля. На особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання. 4. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин. Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням 1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового кримінального правопорушення, звільняється судом від призначеного йому покарання. 2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання. 3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу. Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років 1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. 2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд покладає на засуджену обов'язки відповідно до статті 76 цього Кодексу. 3. Нагляд за засудженими здійснюється уповноваженим органом з питань пробації. 4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. 5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. 6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку нове кримінальне правопорушення, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. 3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання. 4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу. Стаття 82. Заміна покарання або його невідбутої частини більш м'яким 1. Невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. 2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. 3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. 4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила нове умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання. 5. Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання. 6. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу. 7. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить нове кримінальне правопорушення, суд до покарання за знову вчинене кримінальне правопорушення приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу. Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років 1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. 2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини. 3. Нагляд за звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей віком до трьох років, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання. 4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. 5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. 6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила нове кримінальне правопорушення, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Примусові заходи медичного характеру. Примусове лікування.

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь. Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру 1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. 2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги. 3. Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги і лікування у примусовому порядку. 4. Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах посиленого нагляду. 5. Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду. 6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом. Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру 1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника закладу з надання психіатричної допомоги (лікаря-психіатра), який надає особі психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів. Зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру може здійснюватися судом також за заявою особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, її захисника або законного представника у разі, якщо така особа за станом свого здоров'я не може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними, в тому числі не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів закладу, в якому особі надається психіатрична допомога, або, у разі наявності, висновок обраного нею незалежного лікаря-психіатра. 2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник закладу з надання психіатричної допомоги (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, мають право звертатися до суду із заявою про зміну або припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того, чи розглядалося судом це питання в зазначений період. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров'я. У висновку незалежного лікаря-психіатра мають бути зазначені підстави для зміни або припинення застосування примусових заходів медичного характеру. У разі відсутності таких підстав у висновку обґрунтовується необхідність продовження застосування примусових заходів медичного характеру. 3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом. 4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили кримінальні правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. Стаття 96. Примусове лікування 1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. 2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

1. Спеціальна конфіскація як захід кримінально-правового характеру.

Стаття 96-1. Спеціальна конфіскація 1. Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. 2. Спеціальна конфіскація застосовується на підставі: 1) обвинувального вироку суду; 2) ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру; 4) ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру. 3. У випадках, коли об'єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі: 1) ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) ухвали суду, постановленої в порядку частини дев'ятої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними. Стаття 96-2. Випадки застосування спеціальної конфіскації 1. Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання. 2. У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у частині першій цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у частині першій цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна. 3. Спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. 4. Гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті. Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів. Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. 5. Спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням

1. Поняття та види звільнення від покарання. Їх загальна характеристика.

Це комплекс заходів кримінально-правового впливу, в яких через можливість досягнення цілей покарання без його реального чи повного відбування (виконання) або недоцільність відбування (виконання) покарання за відсутності об'єктивної можливості досягнення цілей покарання особі, яка визнана судом винною у вчиненні кримінального правопорушення: а) не призначається покарання, або така особа б) звільняється від реального відбування (виконання) призначеного покарання або від подальшого відбування тієї частини покарання, що залишилася, або такій особі в) замінюється покарання більш м'яким чи пом'якшується призначене покарання Ознаки: 1) Звільнення від покарання, його відбування та пом'якшення пронизує всі форми реалізації кв 2) Будь-який з видів звільнення від покарання, його відбування та пом'якшення покарання (крім амністії та помилування) здійснюється виключно судом. 3) Перелік підстав, за яких особа може бути звільнена від покарання, його відбування або пом'якшення покарання, встановлюється виключно у КК України 4) Звільнення від покарання, його відбування та пом'якшення покарання полягає у відмові держави від застосування до особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності, призначеного їй покарання (повністю або частково) через недоцільність або неможливість реалізації мети покарання. Види звільнення від покарання, його відбування або пом'якшення покарання: 1) звільнення від призначеного покарання у зв'язку із усуненням караності діяння (ч.2 ст. 74 КК України); 2) пом'якшення покарання у зв'язку із зворотною дією кримінального закону (ч.3 ст. 75 КК України); 3) звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України); 4) звільнення від покарання у зв'язку із давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК України); 5) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75-78 КК України); 6) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України); 7) звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); 8) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); 9) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України); 10) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (ст. 83 КК України); 11) звільнення від відбування покарання за хворобою (ст. 84 КК України); 12) звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст. 841 КК України); 13) звільнення від відбування покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. ст. 85-87 КК України). Класифікація видів за ступенем обов'язковості Обов'язкове (імперативне) а) у зв'язку з усунення караності діяння та пом'якшенням покарання (ч. ч. 2, 3 ст. 74 КК України); б) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку за винятком випадку засудження до довічного позбавлення волі (ст. 80 КК України); в) через психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч.1 ст. 84 КК України); г) через хворобу військовослужбовців (ч.3 ст. 84 КК України); д) звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст. 841 КК України); е) на підставі закону про амністію чи акта про помилування (ст. ст. 86, 87 КК України); Необов'язкове (дискреційне) а) звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України); б) звільнення від покарання у зв'язку із давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК України); в) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75-78 КК України); г) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України); 8) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); д) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України); е) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (ст. 83 КК України); ж) звільнення від відбування покарання за тяжкою хворобою (ч.2 ст. 84 КК України); Класифікація видів за наявністю спеціальних обов'язків в особи після звільнення чи пом'якшення і залежність остаточного рішення від виконання цих обов'язків Умовні а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75-78 КК України); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); г) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України); д) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України); е) окремі види звільнення від покарання за хворобою (ч. ч. 1, 2 ст. 84 КК України); Безумовні а) звільнення від призначеного покарання у зв'язку із усуненням караності діяння та пом'якшенням покарання (ч. ч. 2, 3 ст. 74 КК України); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України); в) у зв'язку із давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК України); г) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); д) за хворобою військовослужбовців (ч.3 ст. 84 КК України); е) звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст. 841 КК України); є) на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. ст. 86, 87 КК України) Класифікація видів залежно від виду юридичного факту, з яким пов'язане його застосування Пов'язані з поведінкою особи (дія) а) звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75-78 КК України); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); г) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України) тощо Не пом'язані з поведінкою особи (подія) а) звільнення від призначеного покарання у зв'язку із усуненням караності діяння та пом'якшенням покарання (ч. ч. 2, 3 ст. 74 КК України); б) у зв'язку із давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК України); в) у зв'язку із закінченням строків виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); г) через психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними (ч.1 ст. 84 КК України); д) через хворобу військовослужбовців; е) звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст. 841 КК України) Класифікація видів за критерієм взаємозв'язку із формами реалізації кримінальної відповідальності Звільнення від покарання випадки, коли суд виносить обвинувальний вирок, визнає особу винною у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, але не призначає покарання. То таких видів звільнення належать: звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч.4 ст. 74 КК України) та звільнення від покарання у зв'язку із давністю притягнення до кримінальної відповідальності (ч.5 ст. 74 КК України) Звільнення від відбування покарання звільнення від призначеного покарання у зв'язку з набранням чинності законом, що усуває караність діяння (ч.2 ст. 74 КК України); звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75-78 КК України); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України); звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України); умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України); звільнення від відбування покарання за хворобою (ст. 84 КК України); звільнення від відбування покарання у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст. 841 КК України); звільнення від відбування покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. ст. 85-87 КК України) Пом'якшення покарання а) замінює невідбуту частину призначеного обвинувальним вироком покарання на покарання більш м'якого виду; б) зменшує призначений обвинувальним вироком строк покарання, не змінюючи при цьому вид покарання. При цьому заміна покарання більш м'яким можлива на підставі ст. 82 КК України; ч.4 ст. 83 КК України та на підставі закону України про амністію чи акту про помилування. Передбачені кримінальним законом випадки зменшення або скорочення розміру раніше призначеного покарання містяться у ч. 3 ст. 74 КК України та можуть бути реалізовані на підставі закону України про амністію Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування 1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом. 2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. 3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу. 4. Особа, яка вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. 5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

1. Чинність кримінального закону за колом осіб. Вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами.

1) на території України - будь-якими особами незалежно від їхнього громадянства: підлягають кримінальній відповідальності за КК України (принцип територіальності). Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав (глави дипломатичних представництв та члени дипломатичного персоналу представництв, дипломатичні кур'єри тощо) та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР, не є підсудні у кримінальних справах судам України (це - консульські посадові особи і консульські службовці, посадові особи ООН та спеціалізованих установ ООН і ще значна кількість різних груп осіб), у разі вчинення ними к.пр. на території України вирішується дипломатичним шляхом [принцип екстериторіальності як виняток із вищезазначеного принципу] (ст. 6); 2) за межами України громадянами України та особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, - підлягають кримінальній відповідальності за КК України [принцип громадянства], якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [універсальний принцип і принцип покровительства], крім випадків, коли вони вже зазнали кримінального покарання за межами України (принцип non bіs іn іdem, одна дія двічі не карається) (ст. 7); 3) за межами України іноземцями та особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні, - підлягають кримінальній відповідальності за КК України у випадках, коли: Стаття 7. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінальних правопорушень, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України 1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені кримінальні правопорушення зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці кримінальні правопорушення. Стаття 8. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінальних правопорушень, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України 1. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. 2. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, також підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом, якщо вони за межами України вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, будь-яке кримінальне правопорушення, передбачене у статтях 368, 368-3, 368-4, 369 і 369-2 цього Кодексу, або якщо вони пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду. Стаття 9. Правові наслідки засудження особи за межами України 1. Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за кримінальне правопорушення, вчинене за межами України, та знову вчинили кримінальне правопорушення на території України. 2. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив кримінальних правопорушень, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового кримінального правопорушення, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Стаття 10. Вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами 1. Громадяни України, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. 2. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на території України, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду. 3. Україна може перейняти кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не ухвалено вирок, щодо громадян України та іноземців, які вчинили злочини за межами України і перебувають на території України, але які не можуть бути видані іноземній державі або у видачі яких відмовлено, якщо діяння, у зв'язку з яким запитується передача кримінального провадження, згідно з цим Кодексом визнається злочином. 4. Виконання в Україні вироку іноземного суду чи міжнародної судової установи можливо, якщо діяння, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, згідно з цим Кодексом визнається кримінальним правопорушенням або було б кримінальним правопорушенням у разі його вчинення на території України.

1. Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

1. Неповнолітнього, який вперше вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу. 2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу. 3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив кримінальне правопорушення, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види і значення. Матеріальні і формальні склади кримінальних правопорушень

1. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види і значення. Матеріальні і формальні склади кримінальних правопорушень. Суспільно небезпечні наслідки - це шкода, що заподіюється суспільно небезпечним діянням суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або реальна загроза заподіяння такої шкоди. Види суспільно небезпечних наслідків - фізичною (при вбивстві, тілесному ушкодженні тощо); - майновою (зокрема, при грабежі, знищенні або пошкодженні майна, ухиленні від сплати податків і зборів); - моральною (при незаконному позбавленні волі або викраденні людини, нарузі над могилою, зґвалтуванні тощо); - політичною (при посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України); - організаційною (її спричиняють, зокрема, злочини у сфері службової діяльності); - екологічною (притаманна передусім для злочинів проти довкілля); - комплексною (поєднання двох чи більше видів шкоди, зокрема фізичної і моральної) У кр пр з формальним складом наслідки не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, а у кр пр з матеріальним складом наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.

1. Покарання, що можуть застосовуватись лише як додаткові, та їх характеристика.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Не передбачене в санкціях; може бути застосоване за вироком суду безпосередньо на підставі статті Загальної частини Стаття 59. Конфіскація майна 1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. 2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу. 3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України. (перелік в зу «про виконавче провадження)

1. Поняття виконавця (співвиконавця) кримінального правопорушення. Опосередковане виконання кримінального правопорушення. Ексцес виконавця. Його види.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами кримінального правопорушення безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене цим Кодексом. Опосередковане виконання - вчинення особою кримінального правопорушення шляхом викорастання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Ексцес виконавця - вчинення дій, які не охоплються прямим чи непрямим умислом інших співучасників.(не охоплюються поняттям співучасті у кр пр) Розрізняють кількісний та якісний ексцес виконавця. Кількісний ексцес має місце там, де виконавець учинив однорідне кр пр, але більш тяжке, ніж було заплановано співучасниками (наприклад, вчинив розбій замість крадіжки). В цьому разі виконавець несе відповідальність за статтею, що передбачає покарання за фактично вчинене кр пр, а співучасники несуть відповідальність за статтею, якою передбачено кр пр, яке вони планували здійснити. Про якісний ексцес кажуть тоді, коли виконавець учинив неоднорідний, зовсім інше кр пр додатково до кр пр, яке було заплановано. В цьому разі виконавець несе відповідальність за кр пр, вчинене у співучасті, і додатково за кр пр, який він вчинив унаслідок ексцесу.

Кримінальна протиправна самовпевненість. Її відмінність від непрямого умислу і кримінальної протиправної недбалості.

Відмінність у вольовій ознаці при самовпевненості розраховувала на конкретні значущі обставини, при непрямому байдуже ставилась та мала абстрактний(безпідставний) розрахунок на ненастання наслідку (на авось, розрахунок на нікчемні обставини) Кримінально протиправна недбалість характеризується через вольову ознаку двома критеріями: 1) об'єктивний - наявність обов'язку, що може випливати і із загальновизнаних правил співжиття 2) суб'єктивний - фактична можливість передбачити наслідки (об'єктивна та суб'єктивна можливість)

1. Додаткове покарання та покарання, яке може бути призначене і як основне, і як додаткове неповнолітнім, їх характеристика.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю Стаття 99. Штраф 1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. 2. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 3. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 цього Кодексу. Покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю має на меті в подальшому недопущення вчинення засудженими особами злочинів з використанням певних посад чи в результаті зайняття певною діяльністю. (Штраф застосовується і як основне, і як додаткове покарання, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - лише як додаткове)

1. Класифікація об'єктів складу кримінального правопорушення «по вертикалі».

Загальний об'єкт кр. пр. - усі суспільні відносини, що передбачені в ККУ ч1 ст1 1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Родовий об'єкт кр. пр. - це групи однорідних відносин, на які посягають кр. пр. Розділи Особливої частини ККУ: Злочини проти основ національної безпеки України Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина Кримінальні правопорушення проти власності Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності Кримінальні правопорушення проти довкілля Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки Кримінальні правопорушення проти безпеки виробництва Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту Кримінальне правопорушення проти громадського порядку та моральності Кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації Кримінальні правопорушення проти авторитету органів держевної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг Кримінальні правопорушення проти правосуддя Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Безпосередній об'єкт кр.пр. - це відносини, що є частиною відповідного родового об'єкта і носять індивідуальний характер. Ст 111 Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України

1. Структура статей Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу України. Диспозиція та санкція, їх види.

Закон про кримінальну відповідальність (КК) складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, із розділів, а розділи - із статей. Загальна частина складається із 17, а Особлива - із 20 розділів, кожен з яких має відповідну назву. Назва розділів Особливої частини відображає певну групу розташованих у ньому к.пр., об'єднаних спільним об'єктом посягання. Обсяг Загальних частин засвідчує як рівень розвитку кримінально-правової доктрини, так і рівень правової освіти, правового виховання і правової свідомості населення. Якщо законодавець схильний до більш абстрактних, узагальнених формулювань, він, напевно, має підстави сподіватися на те, що не лише юристи цієї країни, а й населення загалом розумітимуть і належно сприйматимуть їх. Диспозиції. Проста (називна) - тільки називає к.пр., не розкриваючи його змісту (зокрема у ст. 430 - добровільна здача в полон через боягузство або легкодухість). Проста диспозиція використовується у випадках, коли зміст діяння в загальних рисах зрозумілий і без опису його ознак у законі; Описова - описує найбільш суттєві ознаки к.пр. (ч1 ст115). Більшість статей Особливої частини КК має саме такий вид диспозиції. У них описано ознаки вбивства, тяжкого тілесного ушкодження, катування, крадіжки, грабежу, зґвалтування тощо; Відсильна - відсилає до іншої статті (частини статті) КК або до примітки до неї, де описуються ознаки, необхідні для застосування цієї норми. Наприклад, при застосуванні ст.ст. 116-119 необхідно з'ясувати зміст поняття «вбивство», а для цього слід звернутися до ч. 1 ст. 115, у ст. 403 зроблене відсилання до ст. 402, а ст. 328 неможливо застосувати, не з'ясувавши ознак державної зради і шпигунства, як вони визначені у ст. 111 і ст. 114 КК. Бланкетна - не називаючи конкретних ознак к.пр., відсилає для встановлення їх змісту до інших, крім КК, законів, міжнародних договорів, підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад, у ч. 1 ст. 172 КК йдеться про «незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю» і для з'ясування змісту відповідних ознак необхідно звернутися до законодавства про працю; Змішаною є диспозиція, в якій комбінуються диспозиції кількох видів. Стаття 396. Приховування злочину 1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (проста диспозиція (називає саме діяння) приховування злочину) і відсилочна, оскільки фактично відсилає до ст.12 для з'ясування понять тяжкого та особливо тяжкого злочину) Санкції. Безальтернативна санкція - частина норми, яка передбачає тільки один вид покарання за конкретний кр пр. ч.1 ст.115. Умисне вбивство; Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Альтернативна - передбачає два чи кілька видів основних покарань, із яких суд обирає одне. Наприклад, «карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк» (ч. 1 ст. 119); Кумулятивна (складна) - передбачає наявність як основного, так і додаткового покарання. Наприклад, «карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна...» (ч. 2 ст. 115). Абсолютно визначена санкція - це різновид санкції кримінально-правової норми, що встановлює єдиний вид та розмір покарання. «Карається вищою мірою покарання - розстрілом», «карається довічною каторгою». Немає у чинному КК України. Відносно-визначена - встановлює основне покарання тільки одного виду у певних межах; при цьому вказується верхня, але може бути не вказана нижня межа (вона визначається судом шляхом звернення до положень розділів Х або ХV Загальної частини КК). Наприклад, грабіж, вчинений за попередньою змовою групою осіб, карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років (ч. 2 ст. 186); Тобто різновидами відносно визначеної санкції є: а) з нижчою та вищою межами покарання (з вказівкою на строк "від" і "до"). б) з вищою межею покарання (з вказівкоюна строк "до").

1. Поняття кримінального закону, його ознаки і значення. Чинний КК України, його загальна характеристика.

Закон про кримінальну відповідальність - це нормативно-правовий акт, що приймається ВР і визначає, які суспільно-небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями і встановлює, які заходи кримінально-правового впливу застосовуються до осіб, що їх вчинили. Характерні риси закону про кримінальну відповідальність, порівняно з усіма іншими законами, полягають зокрема у тому, що: - він має специфічне завдання - правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від суспільно небезпечних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання к.пр.; - він становить собою кодифікований акт - Кримінальний кодекс, а закони про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, мають включатися до нього одночасно з набранням ними чинності; - його застосування за аналогією заборонено; - його положення у певних випадках можуть мати зворотну дію в часі. Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність 1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. 2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. 3. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. 4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено. 5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. 6. Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.

1. Поняття і види звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності може бути визначене як врегульована кримінальним і кримінальним процесуальним законодавством відмова держави від засудження особи, яка вчинила к.пр., і від застосування щодо останньої примусу у вигляді заходів кримінальної відповідальності За своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується трьома ознаками: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила к.пр.; 2) до винного не застосовується покарання; 3) відсутній обвинувальний вирок, й особа вважається такою, що не має судимості. Види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47). До речі, це законодавче положення - одна з ідеологічних догм, скасування яких стоїть на порядку денному; воно є застарілим через зміну суспільної моралі і перехід до ринкових відносин; 4) у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48); 5) у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49); 6) у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97); 7) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною, а специфічне звільнення від кримінальної відповідальності, врегульоване одночасно Загальною та Особливою частинами, передбачено у ч. 4 ст. 401 КК.

1. Поняття кримінальної відповідальності. Форми реалізації кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність - це один із видів юридичної відповідальності (поряд з адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою тощо), що становить собою специфічні правовідносини між державою та правопорушником. Ознаками кримінальної, як і іншої юридичної відповідальності публічно-правового характеру, є: + Такі ознаки: 1) кримінальна відповідальність — це вид державного примусу, що виражається насамперед в осуді злочинця та його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні на винного додаткових позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад, позбавлення волі), майнового (наприклад, штраф) або іншого характеру (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки в кримінальному законі, передусім у санкції відповідної кримінально-правової норми; 3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади держави та особи, визнаної винною у вчиненні КП, внаслідок чого ця особа зазнає певних обмежень; 4) зазнавання таких обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком суду та спеціально уповноважених на це органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива тільки за вчинення КП, що виступає як підстава такої відповідальності. З урахуванням викладеного кримінальна відповідальність — це передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила КП, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами ВВ держави. Кримінальна відповідальність застосовується тільки до правопорушника, тобто її суб'єктом не може бути особа, яка за законом не є суб'єктом КП, і тільки у зв'язку із КП, тобто кримінальної відповідальності не існує, якщо немає складу КП. Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК притягнення до кримінальної відповідальності є стадією кримінального переслідування і означає повідомлення особі про підозру у вчиненні КП Власне кримінальна відповідальність, як роз'яснив КС в Рішенні у справі про депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99, настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Кримінальнавідповідальність є різновидом юридичної відповідальності, особливимелементом у механізмі кримінально-правового реагування держави щодоособи, яка вчинила злочин.Поняття"кримінальнавідповідальність"законодавчоне визначено і в теорії кримінальноготакримінально-процесуального права

1. Вчинення кримінального правопорушення злочинною організацією.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп. Ознаки: 1) 5 і більше суб'єктів кр пр 2) стійке ієрархічне об'єднання осіб 3) члени або структурні частини об'єднання за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності 4) має певну мету: а) безпочереднє вчинення тяжких абл особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації б) керівництво чи координація кр протиправної діяльності інших осіб в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учасників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об'єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв'язків та принципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної злочинної діяльності. (п.12 ППВСУ) Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім так і зовнішнім. Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути встановлення корупційних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо. Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію. Стаття 30. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації 1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі кримінальні правопорушення, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. 2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за кримінальні правопорушення, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у кримінальному правопорушенні кожен із них. Створення, керівництво злочинною організацією, а також участь у ній утворюють самостійні і закінчені склади кр пр (ст.255 КК України)

1. Вчинення кримінального правопорушення організованою групою.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Ознаки: 1) 3 і більге суб'єкти кр пр 2) учасники попередньо зоорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших кр пр) 4) розподіл функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану 5) план відомий всім учасникам групи Внутрішня стійкість: На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізцючим факторам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

1. Вчинення кримінального правопорушення групою осіб та групою осіб за попередньою змовою.

Кримінальне правопорушення визнається таким, що вчинене групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Ознаки: 1) 2 і більше виконавців 2) відсутність попередньої змови АЛЕ: має бути спільність дії Можлива наявність змови, але вона відбувається під час перебігу виконання кр пр Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. Ознаки: 1) 2 і більше суб'єктів кр пр 2) спільне вчинення кр пр 3) ці особи зазделегідь, тобто до початку кп пр, домовились про спільне його вчинення Форма змови (усна, письмова або у формі конклюдентних дій) для наявності співучасті не має значення.

1. Мотив, мета кримінального правопорушення, емоційний стан особи під час вчинення кримінального правопорушення та їх кримінально-правове значення.

Мотив - внутрішні спонукання, якими керується суб'єкт про вчиненні кр пр Мета - уявний результат, до якого прагне суб'єкт кр пр, вчиняючи кр пр. Емоційний стан - внутрішні переживання людини, які супроводжують процеси підготовки та вчинення кр пр. Безпосереднє кримінально-правове значення закон надає тільки фізіологічному афекту. У законодавстві емоційний стан особи визнається обов'язковою ознакою лише двох складів кримінальних правопорушень - це умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), та умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК)

1. Поняття, критерії та кримінально-правове значення неосудності.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню. 1) хронічна психічна хвороба (шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз) - усі ці хвороби є прогресуючими, важко виліковними чи взагалі невиліковні. Хоча і при цих хворобах можливі так звані світлі проміжки; 2) тимчасовий розлад психічної діяльності - гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Це захворювання раптово виникає (часто як наслідок тяжких душевних травм) і за сприятливих обставин раптово минає (паталогічні афекти, алкогольні психози та ін.); 3) недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Є постійним, природженим видом порушення психіки, що вражає розумові здібності людини. 3 форми - ідіотія, імбецильність, дебільність, що різняться між собою різною тяжкістю вираження хвороби; 4) інший хворобливий стан психіки - такі хворобливі розлади психіки, що їх не охоплюють раніше названі види психічних захворювань (важкі форми психастенії та ін.), це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них. Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що на час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань.

1. Необережність і її види. Випадок (казус) як невинне спричинення шкоди.

Необережність: кримінально протиправна самовпевненість/недбалість Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити. Казус - особа не передбачала можливості настання с. н. наслідків діяння і за конкретних обставин не повинна і не могла їх передбачити.

Поняття і значення об'єкта складу кримінального правопорушення. Механізм заподіяння шкоди об'єктові складу кримінального правопорушення

Об'єкт складу кримінального правопорушення - суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, яким суспільно небезпечним діянням особи заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода Механізм заподіяння шкоди об'єкту являє собою вплив певного виду суспільно небезпечного діяння на певний елемент суспільного відношення (суб'єкт, зміст, предмет) Ознаки об'єкта: 1) суспільні відносини (об'єкт КП у вузькому розумінні) 2) предмет КП 3) потерпілий від КП

1. Поняття і значення об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Обов'язкові та факультативні ознаки об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Об'єктивна сторона — це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення Обов'язкові: Суспільно-небезпечне діяння Причинний зв'язок Суспільно-небезпечні наслідки (лише в кр пр з матеріальним складом) Факультативні: Місце Час Обстановка Знаряддя Засоби Спосіб

1. Види одиничних кримінальних правопорушень і їх характеристика.

Одиничні кр пр - кр пр передбачені однієї статею Особливої частини КК України або її частиною чи пунктом ВИДИ ОДИНИЧНИХ КР ПР ПРОСТІ - характеризуються наявністю одного діяння або одного діяння та одного наслідку УСКЛАДНЕНІ триваючі - одиничне кр пр яке, будучи розпочатим одним діянням, триває певний час на стадії закінченого. продовжувані - являє собою одиничне правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним кр протиправним наміром складені - складаються з двох або більше кр протиправних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх окремо, є самостійними кр пр, але вони законодавчо об'єднані в межах одного складу кр пр з альтернативними діями - таке суспільно небезпечне посягання, об'єктивна сторона складу якого ускладнена наявністю декількох альтернативних форм, при чому вчинення такого правопорушення шляхом виконання діянь, які являють собою різні форми не утворює множинності з альтернативними наслідками - посягання, об'єктивна сторона складу якого ускладнена наявністю декількох альтернативних видів наслідків та які вважаються закінченими з моменту настання хоча б одного з них.

1. Поняття організатора кримінального правопорушення. Відмінність організатора кримінального правопорушення від інших співучасників.

Організатором є особа, яка організувала вчинення кримінального правопорушення (кримінальних правопорушень) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінально протиправної діяльності організованої групи або злочинної організації.

1. Класифікація об'єктів складу кримінального правопорушення «по горизонталі».

Основний безпосередній об'єкт Додатковий безпосередній об'єкт (додатковий обов'язковий/додатковий факультативний) Основний безпосередній об'єкт - визначає те, заради чого створено кримінально-правова норма, відображає основний зміст і суспільну небезпеку передбаченого нею кримінальним правопорушенням. Приклад розбій віднесено законодавцем до злочинів проти власності на тій підставі, що його основним безпосереднім об'єктом вважаються відносини власності. Додатковий обов'язковий об'єкт - це такий об'єкт, що заслуговують на окрему кримінально-правову охорону, але в певному складі к.пр. страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного к.пр поряд з основним об'єктом. ст187. Розбій, передбачає також насильство - тобто також відносини проти життя та здоров'я особи. Додатковий факультативний об'єкт - при вчиненні певного к.пр. він може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім. Таким об'єктом виступають відносини, які досить часто пов'язані з основним об'єктом. Ст 296 Хуліганство - здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека

1. Помилки: види та кримінально-правове значення.

Помилка в кримінальному праві - це неправильне уявлення (усвідомлення) суб'єкта кр пр про фактичні обставини або юридичні властивості вчинюваного ним діяння. Юридична помилка, за загальним правилом, не впливає на кваліфікацію Є 1 виняток: в тих випадках, коли особа не знала і не могла знати зміст кримінального закону і при цьому суспільна небезпечність діяння не була для неї очевидною, то кримінально-правовим наслідком 2-го різновиду помилки в криміналізації має бути виключення КВ Загальним правилом для всіх видів фактичної помилки є те, що кримінальна відповідальність у цих випадках повинна наставати з урахуванням того, що саме винний усвідомлював чи повинен був усвідомлювати в момент вчинення ним діяння, чи міг він передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Відхилення дії / удару, яке має місце тоді, коли суб'єкт кр.пр. спрямовує своє діяння на заподіяння істотної шкоди одному предм. / пот., але з причин, не залежних від його волі, проте не в силу помилки фактично заподіює істотну шкоду іншому предм. / пот. => Скоєне кваліфікується за сукупністю кр.пр.: 1) як замах на кр.пр. проти запланованого потерпілого; 2) як кр.пр. проти фактичного потерпілого (вина - непрямий умисел або необережність, м.б. казус; НЕ м.б. прямий умисел).

1. Поняття пособника кримінального правопорушення. Інтелектуальне та фізичне пособництво.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню кримінального правопорушення іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, знаряддя чи засоби вчинення кримінального правопорушення, сліди кримінального правопорушення чи предмети, здобуті кримінально протиправним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню кримінального правопорушення. Фізичне - надання засобів або знарядь чи усунення перешкод Інтелектуальне - надання порад, вказівок щодо вчинення кр пр або висловлення зазделегідь обіцянки сприяти приховуванню кр пр

1. Поняття предмета кримінального правопорушення, його відмінність від об'єкта складу кримінального правопорушення, знарядь та засобів вчинення кримінального правопорушення. Потерпілий від кримінального правопорушення.

Предмет кр пр - це факультативна ознака об'єкта, яка знаходить свій прояв у матеріальних цінностях, з приводу яких та / або шляхом безпосереднього впливу на які вчиняються діяння. Слід мати на увазі, що предмет кр.пр. як самостійна ознака кримінального правопорушення завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу кр.пр. Однак якщо об'єкт кр пр є обов'язковою, то предмет — факультативною ознакою складу кр пр. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди заподіюється шкода. Якщо шкода, заподіяна об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільно небезпечного посягання передусім завдається фізична шкода, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі заподіюється тоді, коли злочин вчинюється шляхом його знищення, пошкодження чи зміни. Знаряддя вчинення кримінального правопорушення — речі, якими безпосередньо заподіюється або може бути заподіяна шкода суспільним відносинам, що взяті під охорону кримінального закону. Засоби вчинення кримінального правопорушення — це речі, явища, процеси, якоми безпосередньо не заподіюється або не може бути заподіяна шкода суспільним відносинам, але які полегшують вчинення кр пр. Потерпілий - це факультативна ознака об'єкта кримінального правопорушення. Потерпілий - це особа, яка наділена ознаками, що прямо названі у кримінальному законі чи які випливають з інших ознак складу кр. пр. , і стосовно якої здійснюється кр. протиправне посягання.

1. Принципи кримінального права.

Принципи кримінального права - це основоположні ідеї та нормативні засади права, що визначають сутність і спрямованість правового регулювання. 1) принцип законодавчого визначення злочину - немає злочину не передбаченого Законом 2) принцип особистої відповідальності - кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність); ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою. 3) принцип винної відповідальності - КВ настає тільки за наявності вини, тобто лише в таких випадках, коди заподіяна шкода, вчинене кр пр були заподіяні навмисно чи необережно 4) Принцип суб'єктивної осудності - крім вини, як підґрунтя суб'єктивної сторони кр пр, КВ припускає, вимагає усвідомлювання винною особою всіх ознак складу злочину. 5) принцип повної відповідальності - вимога поставити в провину особі все скоєне. 6) принцип переваги обставин, що пом'якшують відповідальність. 7) принцип більшої караності групового кримінального правопорушення. 8) принцип економії кримінальної репресії - кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи перевищення їх. Ще можна виділити і інші принципи: 1) законності 2) ретроактивності кримінального закону - закони та інши нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи 3) принцип заборони подвійного інкримінування 4) індивідуального характеру юридичної відповідальності 5) презумпція невинуватості 6) визначення лише законом і встановлених лише вироком суду будь-якиї обмежень в користуванні правами людини і громадянина стосовно засудженого 7) заборони жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, покарань.

1. Причетність до кримінального правопорушення та її види (за КК України та у кримінально-правовій науці). Відмінність причетності до кримінального правопорушення від співучасті.

Причетність - це передбачене Особливою частиною КК суспільно небезпечне умисне діяння (дія або бездіяльність), яке пов'язане із к.пр. іншої особи (вже вчиненим або достовірно відомим - підготовлюваним або вчинюваним), але не є співучастю в ньому через відсутність причинового зв'язку (можна сказати і так: зв'язок є, але він не є сприянням). На підставі чинного КК (ч. 6 і 7 ст. 27), а також досягнень теорії кримінального права і судової практики відрізняють чотири види причетності до кр пр: 1) заздалегідь не обіцяне переховування кр пр; 2) заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого кр пр шляхом; 3) заздалегідь не обіцяне потурання кр пр; 4) неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний кр пр. Тобто з презентації: - потурання (така бездіяльність може розцінюватись як зловживання службовим становищем); - приховування (залежно від конкретних обставин може тягнути відповідальність за ст.ст. 198, 209, 256, 396 КК) - неповідомлення (відповідальність за неповідомлення про кримінальне правопорушення іншої особи за наявності підстав може розглядатись як те чи інше службове кримінальне правопорушення або ч.2 ст. 146-1 КК України); - сприяння (тягне відповідальність у випадках, передбачених у ст. 256, ч. 3 ст. 260, ст. 254-4, ст. 447 КК).

1. Поняття, ознаки і значення причинного зв'язку у кримінальному праві.

Причиновий зв'язок - об'єктивно існуючий зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками. Обов'язкова ознака кр пр з матеріальним складом. 1) С-н діяння передує в часі с-н наслідку 2) С-н. діяння повинно бути необхідною умовою, без якої с-н. наслідки не настали б (застосовуємо метод абстрактного виключення або замінюємо на протилежне) 3) С-н. діяння повинно бути основною/головною серед усіх необхідних умов. Головною умовою є те с-н. діяння, яке самостійно, без впливу іншого або з мінімальним впливом призвело до вказаних наслідків. 4) С-н. наслідки повинні з закономірністю/неминуче бути притаманними цьому с-н. діянню.

1. Поняття, ознаки та значення множинності кримінальних правопорушень. Відмінність множинності від одиничного кримінального правопорушення і конкуренції кримінально-правових норм.

Під множинністю кр пр звичайно розуміють вчинення особою самостійно (або у співучасті) двох чи більше кр протиправних діянь, кожне з яких передбачене в Особливій частині КК як самостійний склад кр пр. Ознаки можинності 1) складовими множинності визнаються не будь-які, а саме кримінальні правопорушення - діяння, які тягнуть кримінальну відповідальність. Тому не утворюють множинності: поєднання у поведінці особи кримінального та іншого правопорушення (адміністративного, дисциплінарного тощо); суспільно небезпечні діяння неосудних та осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність; діяння, повторення яких утворює те чи інше к.пр. Так, у ст.ст. 116, 120, 390, 434 КК терміни «систематично» і «неодноразово» не означають множинності, а використовуються для описання об'єктивної сторони відповідного одиничного к.пр.; 2) елементами множинності виступають одиничні к.пр. - умисні або необережні, прості або ускладнені, закінчені або незакінчені, вчинені одноособово або у співучасті. Необхідно однак, щоб кожен із них: становив собою самостійний склад к.пр.; не виступав як складова іншого к.пр.; підлягав самостійній кримінально-правовій оцінці; 3) множинність передбачає відсутність матеріально-правових і процесуальних перешкод для визнання окремих к.пр. елементами (складовими) множинності. Однією з таких перешкод є те, що особу за вчинення к.пр. на підставах, передбачених законом, було звільнено від кримінальної відповідальності. Обставиною, яка призводить до юридичного «забуття» раніше вчиненого к.пр. та, як наслідок, виключає наявність множинності, є погашення або зняття судимості. Конкуренція норм має місце там, де у КК є два чи більше кр законів (статей КК), які рівною мірою передбачають караність даного діяння, тобто за одне і те ж кр пр одночасно підпадає під ознаки декількох норм КК Найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція загальної та спеціальної норм. У таких випадках при кваліфікації кр пр слід застосовувати таке правило: якщо кр пр одночасно передбачений загальною та спеціальною нормою, то сукупність кр пр буде відсутньою, і застосуванню має підлягати спеціальна норма, яка найбільшим чином відбиває специфіку і особливості даного кр пр діяння Окремим видом конкуренції є конкуренція спеціальних норм, яка має місце там, де вчинене діяння одночасно підпадає під ознаки двох або більше спеціальних норм. Така ситуація виникає тоді, коли: а) одна із спеціальних норм містить обставини, що обтяжують покарання, а інша, навпаки, обставини, що його пом'якшують, а також б) якщо обидві спеціальні норми містять обставини, що обтяжують покарання. За такої конкуренції правила кваліфікації мають бути іншими. У першому випадку пріоритет має норма з пом'якшуючими обставинами, вона і повинна застосовуватись при кваліфікації. Якщо обидві спеціальні норми передбачають обставини, що обтяжують покарання, то кваліфікація вчиненого повинна відбуватися за тією з них, яка містить найбільш обтяжуючу обставину. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що законодавець, встановлюючи норму з більш тяжкою кваліфікуючою обставиною, вже врахував можливість вчинення цього діяння за менш тяжких обтяжуючих обставин. Найскладнішим видом конкуренції норм є конкуренція частини і цілого, яка має місце там, де існують дві чи більше норми, одна з яких охоплює вчинене діяння в цілому, а інші - лише окрему його частину. У даному випадку вказані норми також знаходяться між собою у відносинах супідрядності, але вже не за обсягом, як загальна і спеціальна норми, а за змістом. Цей вид конкуренції передбачає інші правила кваліфікації, які полягають у такому: при конкуренції частини і цілого необхідно застосовувати ту норму, яка найповніше охоплює собою всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Отже, відмінність сукупності злочинів і конкуренції норм полягає у тому, що, по-перше, при сукупності вчиняються два чи більше злочинів, а при конкуренції норм - один злочин; по-друге, при сукупності застосовуються дві чи більше окремих статей Особливої частини КК залежно від кількості вчинюваних злочинів, а при конкуренції - лише одна стаття КК.

Поняття підбурювача до кримінального правопорушення. Відмінність підбурювача від виконавця, організатора та пособника кримінального

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Підбурювання - це завжди активні дії (на конкретний суб'єкт спрямований і конкретне кримінальне правопорушення), які впливають на інших співучасників і за допомогою яких підбурювач породжує у них (найчастіше у виконавця) рішучість і бажання вчинити злочин. Важливо, що підбурювач породжує у інших співучасників умисел на вчинення конкретного злочину. Причому підбурюванню притаманне те, що ці дії не пригнічують волю підбурюваного (при погрозах насильством чи фізичному насильстві) і не фальсифікують її (при спонуканні до злочину шляхом омани). Остаточне рішення вчинити злочин належить особі, яку підбурюють, але бажання (умисел) вчинити його породжує в ній саме підбурювач.

1. Поняття, ознаки і значення системи покарань. Класифікація покарань.

Система покарань- це встановлений у КК України вичерпний перелік розташованих у певному порядку видів покарань. Ознаки: 1) вона складається із переліку конкретних видів покарань. Усього видів покарань 17 (пронумеровано -12, але: позбавлення права обіймати певні посади і позбавлення права займатися певною діяльністю по суті є різними видами покарань, так само як різними їх видами є позбавлення військового звання, позбавлення спеціального звання, позбавлення рангу, позбавлення чину і позбавлення кваліфікаційного класу). В законодавстві більшості інших держав зазвичай передбачено меншу кількість видів покарань; 2) перелік видів покарань вичерпно визначений у КК (ст. 51, а покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, - у ст. 98). Жодна інша, крім цих статей, стаття КК, а також жоден інший нормативно-правовий акт не встановлює видів покарань; 3) види покарань розташовані у цьому переліку в певному порядку. Його критерієм є їхня порівняльна суворість (тяжкість): усі види покарань розташовані у ст. 51 і ст. 98, а також в санкціях статей Особливої частини від менш суворого до більш суворого (за винятком штрафу, відносна суворість якого стосовно інших видів покарань прямо залежить від його розміру, а також від можливості заміни його іншим покаранням та яким саме). Цим самим закон: - орієнтує суди спочатку на обрання найменш суворого виду покарання із числа можливих. Перехід до більш суворого покарання, передбаченого санкцією тієї самої статті (частини статті) Особливої частини КК, можливий лише за умови, якщо менш суворий вид покарання не зможе забезпечити досягнення його мети (ч. 2 ст. 65 КК); - дає можливість суду більш чітко визначати порівняльну тяжкість покарань, що має значення при заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ст.ст. 69, 82, 86 КК). Стаття 51. Види покарань До осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі види покарань: 1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі. Стаття 52. Основні та додаткові покарання 1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. 2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. 3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання. 4. За одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом. 5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу. за їх юридичною значущістю: 1) лише як основні: громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Основне покарання не може додаватися до інших покарань і застосовується лише як самостійне. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за одне к.пр. може бути призначене лише одне основне покарання, передбачене в санкції. Призначення іншого, не вказаного в санкції, основного покарання може мати місце тільки у разі: а) коли це покарання належить до тих видів покарань, що можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією (ч. 1 ст. 62); б) переходу до більш м'якого виду покарання (ст. 69); в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ст.ст. 82, 85-87 КК); 2) лише як додаткові: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; конфіскація майна. Додаткове покарання у випадках та порядку, передбачених КК, додається до основного покарання, призначеного за той чи інший злочин, і самостійно застосовуватися не може. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань. Функція додаткових покарань полягає в обтяженні основного покарання з урахуванням характеру суспільної небезпеки злочину й особи, яка його вчинила; 3) як основні і як додаткові: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Закон допускає застосування і цих двох видів покарань одночасно, коли одне з них застосовується як основне, а друге - як додаткове

1. Поняття, елементи та значення складу кримінального правопорушення. Види складів кримінальних правопорушень.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням. Елементи складу кримінального правопорушення: Об'єктивні ознаки - об'єкт, об'єктивна сторона Суб'єктивні ознаки - суб'єкт, суб'єктивна сторона Види складів кримінального правопорушення За ступенем суспільної небезпеки: Основний - це склад к.пр. певного виду без обтяжуючих (кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин (наприклад, просте умисне вбивство - ч. 1 ст. 115, крадіжка - ч. 1 ст. 185); Кваліфікований - склад к.пр. з обтяжуючими ознаками (наприклад, умисне вбивство за обтяжуючих обставин - ч. 2 ст. 115, крадіжка, передбачена ч. 2 ст. 185); Особливо кваліфікований Привілейований (із пом'якшуючими обставинами) - склад к.пр. з ознаками, що порівняно з основним складом певною мірою знижують його суспільну небезпеку (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини, умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони - ст.ст. 116-118, 123, 124 КК). За особливостями конструкції об'єктивної сторони З формальним складом - в них суспільно небезпечні наслідки прямо не згадуються, вони не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, а тому кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі дій (бездіяльності). ст 335 ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу. З матеріальним складом - в них суспільно небезпечні наслідки є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим, коли ці наслідки (смерть потерпілого, велика шкода тощо) настали; ст 115 умисне вбивство З усіченим складом - це такі, в яких момент закінчення кр пр самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Ст 129 - погроза вбивством.

1. Спосіб, засоби, знаряддя, обстановка, час, місце вчинення кримінального правопорушення і їх кримінально-правове значення.

Спосіб вчинення кримінального правопорушення — послідовність прийомів і методів, які винний використовує для вчинення умисного кримінального правопроушення (насильство, обман, зловживання довірою, використання службового становища тощо). Обстановка вчинення кримінального правопорушення — це конкретні об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється кримінальне правопорушення. *це сукупність передбачених законом або тих, визначення яких випливає з нього, обставин, що являють собою зовнішнє оточення кримінального правопорушення і характеризуються наявністю людей або певних подій. Час учинення кримінального правопорушення — певний часовий період, протягом якого вчинюється кримінальне правопорушення (незалежно від моменту настання суспільно небезпечних наслідків). Місце вчинення кримінального правопорушення — це певна територія, на якій вчиняється, передбачене КК суспільно небезпечне діяння (діяння вчиняється у певному місці, діяння полягає у залишенні того чи іншого місця, діяння посягає на певне місце). Знаряддя вчинення кримінального правопорушення — речі, якими безпосередньо заподіюється або може бути заподіяна шкода суспільним відносинам, що взяті під охорону кримінального закону. Засоби вчинення кримінального правопорушення — це речі, явища, процеси, якоми безпосередньо не заподіюється або не може бути заподіяна шкода суспільним відносинам, але які полегшують вчинення кр пр.

1. Поняття і ознаки співучасті у кримінальному правопорушенні. Значення співучасті у кримінальному правопорушенні.

Співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчинені умисного кримінального правопорушення. Об'єктивні ознаки 1) множинність суб'єктів кр пр при вчиненні одного кр пр 2) спільність передбачає, що дії (бездіяльність) кожного із співучасників, будучи взаємообумовленими і взаємодоповнюючими, є складовою загальної протиправної діяльності. Спільність означає, що поведінка співучасників узгоджується і спрямовується на досягнення спільного результату. 3) між дією (бездіяльністю) кожного із співучасників і поведінкою виконавця кр пр існує причиновий зв'язок. Вважається, що без поведінки окремих співучасників виконавець не міг би вчинити посягання, а без його діяння не був би досягнутий спільний для всіх учасників результат. Суб'єктивні ознаки 1) співучасть можлива лише при вчиненні умисних кр пр, діяльність співучасників також має бути умисна 2) особливістю умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідослення кожним із учасників не лише суспільно небезпечного характеру особисто вчинюваного ним діяння, а і факту вчинення всіма співучасниками одного і того самого кр пр, характеру поведінки інших співучасників, спрямованої на досягнення спільного результату 3) таке усвідомлення, за загальним правилом, має бути взаємним: кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє к.пр. спільно з іншими його учасниками. При цьому не обов'язково, щоб кожен із співучасників знав всіх інших учасників к.пр., їх роль та місце у спільному посяганні; достатньо розуміти свою власну роль, знати про діяння ще хоча б одного з учасників Необережне співзаподіяння - випадки спільного заподіяння суспільно небезпечних наслідків у результаті необережних діянь кількох осіб - не є співучастю. Види: Послідовне - діяння однієї особи створює умови для необережного заподіяння шкоди іншою особою Паралельне - одночасні порушення кількох осіб тягнуть спільний для них суспільно небезпечний наслідок.

1. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та від його відбування.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням 1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. 2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі. 3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. 4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи. Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру 1. Неповнолітній, який вчинив кримінальний проступок або нетяжкий злочин, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. 2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 1) застереження; 2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає. 4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом. Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності 1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею. 2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку; 2) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину; 3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. 3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку: 1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання за кримінальний проступок; 2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин. Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання 1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за кримінальне правопорушення, вчинене у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. 2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення. 3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за кримінальне правопорушення, вчинене у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття: 1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин і за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років нове умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі. 4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується. 5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Особливості припинення судимості у неповнолітніх.

Стаття 108. Погашення та зняття судимості 1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили кримінальне правопорушення до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею. 2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні: 1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання; 2) засуджені до позбавлення волі за нетяжкий злочин, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового кримінального правопорушення; 3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового кримінального правопорушення; 4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового кримінального правопорушення. 3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.

Поняття і ознаки кримінального правопорушення. Відмінність кримінального правопорушення від інших правопорушень

Стаття 11. Поняття кримінального правопорушення 1. Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. 2. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. 1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад кр. пр. 2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного кр. пр. 3) малозначне діяння не повинно бути суб'єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

1. Класифікація кримінальних правопорушень і її кримінально-правове значення.

Стаття 12. Класифікація кримінальних правопорушень 1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. 2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі. 3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. 4. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років. 5. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. 6. Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. 7. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

1. Поняття і види стадій вчинення кримінального правопорушення. Закінчене кримінальне правопорушення. Момент закінчення окремих видів кримінальних правопорушень і практичне значення правильності його встановлення.

Стаття 13. Закінчене та незакінчене кримінальне правопорушення 1. Закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. 2. Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення. Стадії кр пр - передбачені КК суспільно небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації кр пр наміру, тобто характером діяння і моментом його закінчення, а тим самим і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння. З матеріальним складом - вважається закінченим з моменту настаття передбаченого у диспозиції статті ОЧ КК України наслідок (напр: ст. 115) З формальним складом - визнається закінченим з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання с.н. наслідків (ч.1 ст. 328 - Розголошення державної таємниці) З усіченим складом - момент закінчення кр пр правопорушення переноситься на замах, іноді і на готування (ст. 189 - Вимагання) Продовжуване кр пр - вважається з моменту вчинення останнього кр протиправного діяння (напр: крадіжка майна частинами, декількома діяннями) Триваче кр пр - є закінченими з моменту припинення вчинення дій або з моменту наступу події, яка виключає його вчинення(фактичне закінчення) з юридичного боку - з моменту вчинення діяння, яким розпочинається його перебіг (напр: ч1. ст. 263 - незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Складене кр пр- з моменту «коли все склалося» (напр: умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням п.10 ч.2 ст.115) З альтернативними діяннями - з моменту вчинення будь-якого з альтернативних діянь (ч.1 ст. 265) З альтернативними наслідками - з моменту настання будь-якого з альтернативних настідків. (ст 121)

1. Поняття та ознаки готування до кримінального правопорушення. Відмінність готування до кримінального правопорушення від виявлення наміру вчинити кримінальне правопорушення і від замаху на кримінальне правопорушення.

Стаття 14. Готування до кримінального правопорушення 1. Готуванням до кримінального правопорушення є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення кримінального правопорушення. 2. Готування до кримінального проступку або злочину, за який статтею Особливої частини цього Кодексу передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до двох років або інше, більш м'яке покарання, не тягне за собою кримінальної відповідальності. Підшукування засобів чи знарядь для вчинення кр пр - це будь-які дії з придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку і т. п. засобів чи знарядь для вчинення кр пр. Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину - це будь-які дії з виготовлення або зміни предметів, унаслідок чого вони стають придатними чи більш зручними, або більш ефективними для відповідного застосування. Підшукування співучасників - це будь-які дії по притягненню, залученню до вчинення злочину інших осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача або пособника. Як готування до злочину кваліфікуються і невдалі підмова та пособництво, що мають місце в тих випадках, коли особа не сприймає, відкидає пропозицію підбурювача чи пособника вчинити злочин. Змова на вчинення злочину - це попередній зговір двох або більше осіб з метою спільного вчинення злочину. Усунення перешкод - це ліквідація, позбавлення від перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру. Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це найрізноманітніші дії, що створюють можливість для вчинення злочину. Наприклад, підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, запобігання розкриттю запланованого злочину, бо вони роблять можливим його вчинення, тощо. Виявленням наміру (або «голим умислом») зазвичай розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити к.пр., проте без початку конкретних діянь, спрямованих на реалізацію цього наміру.

1. Поняття і ознаки замаху на кримінальне правопорушення. Види замаху. Відмінність замаху від готування до кримінального правопорушення і закінченого кримінального правопорушення.

Стаття 15. Замах на кримінальне правопорушення 1. Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 2. Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. 3. Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця. Непридатний замах. Замах на непридатний об'єкт - (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об'єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Замах із непридатними засобами - (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких, унаслідок їх об'єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. Замах з нікчемними засобами - випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний результат

1. Поняття і ознаки добровільної відмови при незакінченому кримінальному правопорушенні та її кримінально-правове значення. Дійове каяття і його відмінність від добровільної відмови при незакінченому кримінальному правопорушенні.

Стаття 17. Добровільна відмова при незакінченому кримінальному правопорушенні 1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця. 2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення. Ознаками добровільної відмови від кр пр є: а) остаточне припинення особою готування до кр пр або замаху на кр пр; б) відмова від кр пр з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлення можливості довести кр пр до кінця. Добровільна відмова від злочину відрізняється від дійового каяття при вчиненні злочину. Під дійовим каяттям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд нею вчиненого злочину і про прагнення згладити його наслідки. Об'єктивною ознакою дійового каяття є певна активна поведінка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою - щирий осуд винним своїх дій (тому ці дії і мають таку назву). Дійове каяття може виявитися в різних видах, а саме: а) запобігання шкідливим наслідкам вчиненого злочину; б) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди; в) сприяння розкриттю злочину; г) з'явлення із зізнанням; д) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки здійсненого злочину і відповідальність за нього. Дійове каяття суттєво відрізняється від добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільна відмова від злочину можлива лише при незакінченому злочині. Дійове каяття має місце як при незакінченому, так і при закінченому злочині. Добровільна відмова від злочину може виявлятись й у бездіяльності, у простому (чистому) утриманні від подальшого здійснення злочину, а дійове каяття завжди потребує тільки активної поведінки. Добровільна відмова від злочину можлива лише від злочинів, вчинених з прямим умислом. Дійове ж каяття може бути як в умисних, у тому числі скоєних з непрямим умислом, так і в необережних злочинах. У разі добровільної відмови особа завжди і в обов'язковому порядку звільняється від кримінальної відповідальності внаслідок саме добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Дійове ж каяття, як правило, розглядається лише як обставина, що пом'якшує покарання (пп. 1, 2 та 21 ст. 66, ст. 691 КК). І тільки у випадках, прямо зазначених у законі, дійове каяття може слугувати підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності (див., наприклад, ст. 45, ч. 3 ст. 263, ч. 6 ст. 369 КК та ін.).

1. Підстави і межі кримінальної відповідальності співучасників кримінального правопорушення. Відповідальність співучасників при незакінченому кримінальному правопорушенні і при невдалій співучасті.

Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників 1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинене ним кримінальне правопорушення. 2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає кримінальне правопорушення, вчинене виконавцем. 3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника кримінального правопорушення, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки кримінального правопорушення, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. 4. У разі вчинення виконавцем незакінченого кримінального правопорушення інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому кримінальному правопорушенні. 5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

1. Особливості добровільної відмови співучасників та її вплив на кримінальну відповідальність співучасників кримінального правопорушення.

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників 1. У разі добровільної відмови від вчинення кримінального правопорушення виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. 2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення. 3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

1. Повторність кримінальних правопорушень: поняття, види і кримінально-правове значення.

Стаття 32. Повторність кримінальних правопорушень 1. Повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. 2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушення, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним кримінально протиправним наміром. 3. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу. 4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушення особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за це кримінальне правопорушення було погашено або знято, а також після відбуття покарання за вчинення кримінального проступку. Види: повторність тотожних, однорідних, різнорідних (якщо це прямо зазначено в кку)

1. Сукупність кримінальних правопорушень: поняття, види і кримінально-правове значення.

Стаття 33. Сукупність кримінальних правопорушень 1. Сукупністю кримінальних правопорушень визнається вчинення особою двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жодне з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються кримінальні правопорушення, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. 2. При сукупності кримінальних правопорушень кожне з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Залежно від того, одним або кількома діяннями особа вчиняє два або більше кр пр (інакше кажучи, за характером поведінки особи), традиційно виокремлюють два види сукупності Ідеальна - має місце у разі, коли особа одним діянням (дією чи бездіяльністю) вчиняє два або більше к.пр., що мають різні склади і кваліфікуються окремо (наприклад, пострілом злочинця одну людину вбито, а іншій заподіяно тяжке тілесне ушкодження). Реальна - має місце у разі, коли особа вчиненими у різний час (окремими) діяннями вчиняє два або більше к.пр., які мають різні склади і кваліфікуються окремо.

1. Рецидив кримінальних правопорушень: поняття, види і кримінально-правове значення.

Стаття 34. Рецидив кримінальних правопорушень Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення. Види - залежно від х-ру вчинення кр пр загальний(не тотожний і не однорідний) / спеціальний(тотожний або однорідний) - залежно від кільностей судимостей простий (мала лише 1)/ складний(2+ судимості) - в залежності чи покарання пов'язане з позбавленням волі пенітенціарний / непенінціарний

1. Необхідна оборона як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. 2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. 3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу. 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Умови правомірності 1. мета: захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави; 2. шкода заподіюється виключно тому, хто посягає; 3. шкода має бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання; 4. при цьому не допущено перевищення меж необхідної оборони

1. Уявна оборона як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 37. Уявна оборона 1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. 2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. 3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. 4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення 1. Не визнаються кримінально протиправними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. 2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу. Умови правомірності: 1. мета: затримання особи, яка вчинила кр.пр. (найближча), і доставлення її відповідним органам влади (кінцева); 2. шкода заподіюється безпосередньо особі, яка вчинила кр.пр.; 3. особа затримується безпосередньо після вчинення посягання; 4. при цьому не допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи

Крайня необхідність як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння

Стаття 39. Крайня необхідність 1. Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. 2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. 3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Умови правомірності: 1. мета: для усунення небезпеки, що становить підставу для крайньої необхідності; 2. спрямованість: «заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам» (тобто, не лише особі, від якої походить небезпека, а й іншим особам або суспільним інтересам чи інтересам держави); 3. при цьому не допущено перевищення меж крайньої необхідності

1. Чинність кримінального закону у часі. Зворотна дія кримінального закону.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі 1. Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. 2. Кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. - принцип ультраактивності закону 3. Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі 1. Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. - принцип ретроактивності 2. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. 3. Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. 4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

1. Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 40. Фізичний або психічний примус 1. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 ( КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ) цього Кодексу. Фізичним примусом визнається такий вплив на тілесну недоторканність та свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своїм розсудом, примушується до вчинення суспільно небезпечного діяння, яке завдає шкоди правоохоронюваним інтересам або створює небезпеку заподіяння такої шкоди, шляхом застосування до неї фізичного впливу. Психічним примусом визнається: 1) погроза застосування до особи чи її близьких фізичного насильства (погроза позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження, викрасти особу чи позбавити її волі, вплив на особу за допомогою гіпнозу) або 2) погроза заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам (погроза знищити або пошкодити майно, розголосити відомості, що ганьблять особу або її близьких). Як правило, застосування до особи психічного примусу не позбавляє її можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не завжди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння.

1. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження 1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. 2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. 3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження. 4. Особа, що виконала явно кримінально протиправний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. 5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати кримінально протиправного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ чи розпорядження.

1. Діяння, пов'язане з ризиком, як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 42. Діяння, пов'язане з ризиком 1. Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. 2. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам. 3. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. Умови правомірності: 1. мета: досягнення значної суспільно корисної мети; 2. мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком; 3. особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам Підставою діяння, пов'язаного з ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 42 КК, виступає наявність об'єктивної ситуації ризику, яка свідчить про необхідність досягнення значної суспільно корисної мети. Такими визнаються ситуації: 1) наявності реальної чи потенційної небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території ворогом при військовому ризику; небезпека заподіяння шкоди при професійному ризику тощо); 2) необхідність одержання нових знань (при дослідницькому ризику), отримання оперативної інформації про вчинювані або підготовлювані злочини (при оперативному ризику); 3) недопущення великих збитків або необхідність одержання значної вигоди (при кредитному, страховому, експортному ризику, ризику професійної діяльності на ринку цінних паперів, іншому ризику у сфері господарської діяльності) та ін. Такою метою може бути, наприклад, перевірка нової технології, проведення випробувального польоту, запобігання аварії, необхідність одержання нових знань, застосування нового методу лікування при намаганні врятувати хворого, усунення небезпеки захоплення території ворогом тощо. Значущість мети виступає оціночною ознакою, оскільки заподіювана об'єктам кримінально-правової охорони шкода повинна бути співрозмірна з нею. Об'єктами, яким завдається шкода діяннями, пов'язаними з ризиком, визнаються будь-які правоохоронювані інтереси. Шкода, яка може бути заподіяна у сферах виробництва, наукових досліджень, при здійсненні медичної практики, комерційної діяльності, військової служби тощо, полягає у заподіянні фізичної, моральної, матеріальної чи іншої шкоди особистим та майновим інтересам фізичних та юридичних осіб, громадським інтересам або інтересам держави. У науковій літературі виділяють також класифікацію видів виправданого ризику (зокрема, виділяють техніко-експлуатаційний, медичний, науково-експериментальний, господарський та інші види виправданого ризику).

1. Виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 43-1. Виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України 1. Не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров'ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Кожна особа має право на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України незалежно від можливості уникнення зіткнення, заподіяння шкоди або звернення за допомогою до інших осіб чи органів державної влади, Збройних Сил України. 3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за застосування зброї (озброєння), бойових припасів або вибухових речовин проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, та за пошкодження чи знищення у зв'язку з цим майна. 4. Не вважається виконанням обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України діяння (дія або бездіяльність), спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії Російської Федерації або агресії іншої країни, яке явно не відповідає небезпечності агресії або обстановці відсічі та стримування, не було необхідним для досягнення значної суспільно корисної мети у конкретній ситуації та створило загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи настання інших надзвичайних подій більшого масштабу.

1. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації як обставина, що виключає кримінальну протиправність діяння.

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації 1. Не є кримінальним правопорушенням вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх кримінально протиправної діяльності. 2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків. 3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин. Умови правомірності: 1. суб'єкт заподіяння шкоди: особа, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації; 2. мета: попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 3. заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам є вимушеним; 4. відсутнє перевищення меж виконання спеціального завдання

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим Особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки.

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки 1. Особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. 2. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинене нею кримінальне правопорушення. Підставою такого звільнення є щире розкаяння особи, яке свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна. Звільнення від кримінальної відповідальності за ст.47 КК можливе лише за клопотанням колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки. Звернення з клопотанням крім колективу можуть ініціювати сам обвинувачений (підсудний) або його родичі, потерпілий, а також прокурор, слідчий чи особа, яка провадить дізнання. Порядок порушення колективом такого клопотання визначено у частинах 1, 2 ст.10 КПК. Воно має бути оформлене протоколом загальних зборів колективу, який долучається до справи. За наявності зазначених вище обставин, а також належно оформленого клопотання суд вправі (але не зобов'язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу. Відмова суду в задоволенні клопотання має бути вмотивованою. Звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК має умовний характер, а саме: ця особа протягом року з дня передачі на поруки повинна виправдати довіру колективу, не ухилятися від заходів виховного характеру та не порушувати громадський порядок. Кримінально-правовим наслідком виконання особою умов передачі на поруки є остаточне звільнення її від кримінальної відповідальності за вчиненийзлочин після закінчення зазначеного строку (без ухвалення судового рішення), а наслідком недодержання нею хоча б однієї з наведених умов - притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин. Про те, що особа не виправдала довіру колективу, свідчать: систематичне або грубе порушення нею правил внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, в установі чи організації; невиконання зобов'язань щодо своєї поведінки, взятих на загальних зборах колективу; вчинення нового злочину чи іншого правопорушення тощо. Ухилення особи від заходів виховного характеру полягає в її намаганні уникнути виховного впливу колективу, залишенні з цією метою місця роботи або навчання та ін. Порушення громадського порядку - це вчинення особою проступку (наприклад, із числа передбачених статтями 173, 173-1, 174, 178, 179, 181, 181-1, 182, 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за який на неї накладено адміністративне стягнення. Особу, яка протягом року з дня передачі на поруки порушила її умови, відповідно до ч. 2 ст.47 КК слід притягнути до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Як передбачено у ст. 13 КПК, кримінальна справа може бути відновлена за касаційним поданням відповідного прокурора (за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації про відмову від поручительства) за правилами, встановленими у гл. 31 КПК.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки.

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки Особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Судам слід мати на увазі, що в зазначеній статті передбачено дві самостійні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності - втрата суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки на час розслідування чи розгляду справи в суді або діянням, або особою, яка його вчинила. При цьому треба розрізняти зміну обстановки в широкому розумінні, тобто соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших процесів у масштабах країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації, та у вузькому, - тобто об'єктивних (зовнішніх) умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним. Особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, коли вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності 1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. 2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років. 3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років. 4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк. 5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2, катування, передбаченого частиною третьою статті 127, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу. 6. У разі вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 151-2-156-1, 301-1-303 цього Кодексу, стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи обчислення строків, визначених частинами першою і другою цієї статті, розпочинається з дня, коли така потерпіла особа досягла повноліття або, у разі її смерті, мала б досягти повноліття.

1. Поняття, ознаки і мета покарання.

Стаття 50. Поняття покарання та його мета 1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. 2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. 3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

1. Штраф як вид покарання за КК України.

Стаття 53. Штраф 1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу, з урахуванням положень частини другої цієї статті. 2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що таке кримінальне правопорушення вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу. 3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 4. З урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року. 5. У разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років. У разі несплати штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді позбавлення волі із розрахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у таких межах: 1) від одного до п'яти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення нетяжкого злочину; 2) від п'яти до десяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення тяжкого злочину; 3) від десяти до дванадцяти років позбавлення волі - у випадку призначення штрафу за вчинення особливо тяжкого злочину. Якщо під час розрахунку строку позбавлення волі цей строк становить більше встановлених цією частиною статті меж, суд замінює покарання у виді штрафу покаранням у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений для злочину відповідної тяжкості цією частиною статті.

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид покарання за КК України.

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю 1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права обіймати певні посади як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України "Про очищення влади", призначається на строк п'ять років. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання за вчинення кримінального правопорушення проти виборчих прав і свобод громадянина, передбачених статтями 157-160 цього Кодексу, призначається на строк п'ять років. Позбавлення права керувати транспортними засобами як додаткове покарання призначається на строк до десяти років. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне або додаткове покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 111-1, 111-2 цього Кодексу, призначається на строк від десяти до п'ятнадцяти років. 2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. 3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

Громадські роботи та виправні роботи як види покарань за КК України

Стаття 56. Громадські роботи 1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. 2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. 3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним особами з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Стаття 57. Виправні роботи 1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. 2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, приватних виконавців, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. 3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

1. Службові обмеження для військовослужбовців. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців 1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. 2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців 1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, особам офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, особам офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, військовослужбовцям, призваним на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (крім військовослужбовців-жінок), на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. 2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

1. Чинність кримінального закону у просторі. Місце вчинення кримінального правопорушення.

Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінального правопорушення, вчиненого на території України 1. Особи, які вчинили кримінальні правопорушення на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. 2. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. 3. Кримінальне правопорушення визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. 4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними кримінального правопорушення на території України вирішується дипломатичним шляхом.

1. Арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі як види покарань за КК України.

Стаття 60. Арешт 1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. 2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. 3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років. Стаття 61. Обмеження волі 1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. 2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років. 3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи. Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк 1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. 2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу. Стаття 64. Довічне позбавлення волі 1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. 2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 68 цього Кодексу.

1. Загальні засади призначення покарання.

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання 1. Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. 2. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. 3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу. 4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу. 5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті.

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті 1. При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця. 2. За вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 3. За вчинення замаху на кримінальне правопорушення строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу. 5. При призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.

1. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом 1. За наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. 2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Стаття 69-1. Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання 1. За наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

1. Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень 1. При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. 2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. 3. До основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких особу було визнано винною. 4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

1. Призначення покарання за сукупністю вироків.

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків 1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. 2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. 3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. 4. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. 5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті. Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення 1. При складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: 1) одному дню позбавлення волі відповідають: а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту; б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт; 2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або арешту відповідають: а) два дні обмеження волі; б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; 4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт. 2. При призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень або вироків у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно. 3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. 4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. 5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування. 6. Встановлені в частині першій цієї статті правила співвідношення видів покарань можуть застосовуватись і в інших випадках, передбачених Загальною частиною цього Кодексу. Стаття 73. Обчислення строків покарання Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

1. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку 1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі; 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за нетяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин; 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин; 5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин. 2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. 3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. 4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. 5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. 6. Давність не застосовується у разі засудження за катування, передбачене частиною третьою статті 127, злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 і частиною першою статті 442 цього Кодексу.

1. Звільнення від відбування покарання за хворобою. Види такого звільнення.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою 1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу. 2. Особа, яка після вчинення кримінального правопорушення або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи. 3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання. 4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру. Умовою звільнення від відбування покарання осіб, які захворіли на психічну хворобу, є реальне відбування особою покарання, призначеного вироком суду Підставою такого звільнення від відбування покарання є захворювання таких осіб на психічну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свою поведінку або керувати нею Медичний критерій має засвідчувати наявність в особи психічної хвороби. У цій сфері діє спільний наказ Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» № 1348/5/572 від 18.08.2014 року, Додатком 13 якого є Перелік хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, розділ VI якого присвячено саме психічним розладам. Юридичний критерій має засвідчувати те, що зазначені психічні хвороби позбавляють особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Висновок про наявність юридичного критерію робить суд, спираючись при цьому на результати судово-психіатричної експертизи.

1. Обмежувальні заходи.

Стаття 91-1. Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство 1. В інтересах потерпілого від злочину, пов'язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених цим Кодексом, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; 2) обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності; 3) заборона наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин; 4) заборона листування, телефонних переговорів з особою, яка постраждала від домашнього насильства, інших контактів через засоби зв'язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб; 5) направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми. 2. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, застосовуються до особи, яка на момент вчинення домашнього насильства досягла 18-річного віку. 3. Заходи, передбачені частиною першою цієї статті, можуть застосовуватися на строк від одного до трьох місяців і за потреби можуть бути продовжені на визначений судом строк, але не більше як на 12 місяців. 4. Контроль за поведінкою засуджених, до яких застосовано обмежувальні заходи, здійснює орган пробації за місцем проживання засудженого, а в разі вчинення злочину військовослужбовцем - командир військової частини.

1. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб.

Стаття 96-3. Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру 1. Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є: 1) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу; 2) незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов'язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу; 3) вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 111-1, 258-258-6 цього Кодексу; 4) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 110, 113, 114-2, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу; 5) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 255, 343, 345, 347, 348, 349, 376-379, 386 цього Кодексу; 6) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 301-1-303 цього Кодексу. Примітка 1. Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи. 2. Кримінальні правопорушення, передбачені статтями 109, 110, 113, 114-2, 146, 147, 152-156-1, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 255, 260, 262, 301-1-303, 306, 343, 345, 347, 348, 349, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 376-379, 386, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності. Стаття 96-4. Юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру 1. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій. 2. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до суб'єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права. Якщо держава або суб'єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб'єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням, що вчинене державою, суб'єктами державної власності або державного управління. 3. У разі реорганізації юридичних осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, заходи кримінально-правового характеру можуть бути застосовані до їх правонаступників, до яких перейшли майно, права та обов'язки, пов'язані з вчиненням кримінальних правопорушень, зазначених пунктами 1-6 частини першої статті 96-3 цього Кодексу. Стаття 96-5. Підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру 1. Юридична особа звільняється від застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого кримінального правопорушення, зазначеного у статті 96-3 цього Кодексу, і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) три роки - у разі вчинення кримінального проступку; 2) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину; 3) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 4) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину. 2. Перебіг давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру зупиняється, якщо її уповноважена особа, яка вчинила будь-яке кримінальне правопорушення, зазначене у статті 96-3 цього Кодексу, переховується від органів досудового слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та її місцезнаходження невідоме. У таких випадках перебіг давності відновлюється з дня встановлення місцезнаходження цієї уповноваженої особи. 3. Перебіг давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру переривається, якщо до закінчення передбачених у частинах першій та другій цієї статті строків її уповноважена особа повторно вчинила будь-яке кримінальне правопорушення, зазначене у статті 96-3 цього Кодексу. 4. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення уповноваженою особою юридичної особи будь-якого кримінального правопорушення, зазначеного у статті 96-3 цього Кодексу. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення. Стаття 96-6. Види заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб 1. До юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру: 1) штраф; 2) конфіскація майна; 3) ліквідація. 2. До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов'язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. Стаття 96-7. Штраф 1. Штраф - це грошова сума, що сплачується юридичною особою на підставі судового рішення. Суд застосовує штраф виходячи з двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди. 2. У разі коли неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити, суд, залежно від ступеня тяжкості кримінального правопорушення, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у таких розмірах: за кримінальний проступок - від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за нетяжкий злочин - від десяти до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за тяжкий злочин - від двадцяти до сімдесяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за особливо тяжкий злочин - від сімдесяти п'яти до ста тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 3. З урахуванням майнового стану юридичної особи суд може застосувати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років. Стаття 96-8. Конфіскація майна 1. Конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи згідно з цим Кодексом. Стаття 96-9. Ліквідація 1. Ліквідація юридичної особи застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109, 110, 111-1, 113, 146, 147, 152-156-1, 160, 209, 255, 258-258-6, 301-1-303, 260, 262, 306, 436, 436-1, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу. Стаття 96-10. Загальні правила застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру 1. При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення. Стаття 96-11. Застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за сукупністю кримінальних правопорушень 1. За сукупністю кримінальних правопорушень в межах одного провадження суд, застосувавши до юридичної особи заходи кримінально-правового характеру за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточний основний захід шляхом поглинення менш суворого заходу більш суворим. 2. При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру за злочин за наявності невиконаного заходу за попереднім вироком (вироками) суду кожне з них виконується самостійно, крім випадків застосування судом ліквідації юридичної особи згідно з цим Кодексом.

1. Види основних покарань, які застосовуються до неповнолітніх, і особливості їх призначення.

Стаття 98. Види покарань 1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк. 2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Стаття 99. Штраф 1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. 2. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 3. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 цього Кодексу. Стаття 100. Громадські та виправні роботи 1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день. 2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. 3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків. Стаття 101. Арешт Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб. Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк 1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. 3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому: 2) за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років; 3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років; 4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років; 5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років. Стаття 103. Призначення покарання 1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. 2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю кримінальних правопорушень або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

1. Поняття та значення суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Поняття і значення вини.

Суб'єктивна сторона складу кр пр - це внутрішня сторона кр пр, яка відображає прихічні процеси, що відбуваються у свідомості суб'єкта з приводу вчиненого ним діянная, та яка складається з певних ознак. Обов'язкові - вина Факультативні - мотив, мета, емоційний стан Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

1. Поняття і ознаки суб'єкта складу кримінального правопорушення. Спеціальний суб'єкт складу кримінального правопорушення.

Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Ознаки: 1) фізична особа 2) осудність 3) вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність 4) ознака (-и) спеціального суб'єкта Осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Спеціальним суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

1. Поняття і правові наслідки судимості.

Судимість - це один із примусових заходів кримінально-правового впливу, суть якого полягає у тому, що особа внаслідок засудження її за вчинене кримінальне правопорушення протягом певного строку, починаючи з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду, вважається судимою, що створює несприятливі для неї кримінально-правові та загально правові наслідки. Стаття 88. Правові наслідки судимості 1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. 2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України. 3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. 4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

1. Суспільно небезпечне діяння, його форми.

Суспільно небезпечне діяння - це активна чи пасивна свідома вольова поведінка особи, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Існують дві форми суспільно небезпечного діяння активна - дія і пасивна - бездіяльність. Суспільно небезпечна дія - активна вольова свідома суспільно небезпечна протиправна поведінка суб'єкта. Форми суспільно небезпечної дії 1) Проста - містять одиничні акти поведінки особи 2) Складна - складається з декілької актів поведінки особи 3) фізичні (енергетичні) - застосування фізичної сили для вичнення кримінально протиправоного посягання - і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів. 4) інформаційні - полягають у передаванні інформації іншим особам і завжди виражаються у словесній (вербальній) формі, а також у яких-небуть інших діях, що несуть інформацію. Бездіяльність - це суспільно небезпечна свідома, вольова, пасивна поведінка особи, що полягає у невиконанні належного - того обов'язку, який особа повинна була і могла виконати. Кримінальна відповідальність за бездіяльність настає лише за таких умов: 1) на особу було покладено спеціальний обов'язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання суспільно небезпечного наслідку; 2) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти заподіянню суспільно небезпечних наслідків. Цей обов'язок може випливати із: - вимог чинного законодавства (наприклад, ст. 139 обов'язок лікаря надавати медичну допомогу); - законного наказу чи розпорядження; професійних обов'язків; договору (зокрема, це стосується осіб, які на правових засадах здійснюють виховання малолітніх дітей або нагляд за ними, ст. 137); - попередньої поведінки особи (так, у ст. 135 КК говориться про завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для житті стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, вчинене тим, хто сам поставив потерпілого у такий стан).

1. Умисел і його види.

Умисел прямий/непрямий Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. За часом виникнення і формування відрізняють умисел зазделегідь обдуманий і такий, що виник раптово. Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків розмежовують на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований). Визначений (конкретизований в свою чергу може бути простим і альтернативним.