Право Екзамен
Припинення трудового договору — це юридичний факт, що є підставою для припинення трудових правовідносин. Підставами припинення трудового договору є: 1) згода сторін; 2) закінчення строку трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; 5) переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення, та роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироку суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених чинним законодавством, підстави його розірвання. Контракт повинен передбачати зобов'язання роботодавця щодо компенсації моральної та матеріальної шкоди, заподіяної працівникові у разі дострокового розірвання контракту: — працівником — з причин невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'язань, передбачених контрактом; — роботодавцем — з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом. Контрактом можуть встановлюватися додаткові гарантії працівникові на випадок дострокового припинення контракту; з незалежних від працівника. Контрактом не може бути: — змінено порядок розгляду індивідуальних трудових спорів; — запроваджено по відношенню до працівника повної матеріальної відповідальності, крім випадків, передбачених законодавством. За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу. Не допускається звільнення працівника і ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення у випадку вказаному вище (пункт 5), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Мають місце також додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. В цьому разі трудовий договір може бути розірваний у таких випадках: — одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; — дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок яких заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати; — дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу; — вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, не сумісного з продовженням даної роботи. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право залишитися на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надасться: — сімейним — при наявності двох і більше утриманців; — особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; — працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; — працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах без відриву від виробництва; — учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про Статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; — авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; — працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; — особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; — працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди профспілкового органу допускається у випадках: — ліквідації підприємства, установи, організації; — незадовільного результату випробування, обумовленого при прийнятті на роботу; — звільнення з суміщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв'язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством; — поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; — звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації; — звільнення працівника з підприємства, установи, організації, де немає первинної профспілкової організації; — звільнення керівника підприємства,;
76. Припинення трудового договору
Колекти́вний до́гові́р — угода, яка укладається між власником або уповноваженим органом (особою) і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповноваженими трудовим колективом. Колективний договір є результатом соціального партнерства та діалогу на локальному рівні. Колективний договір укладається відповідно до чинного законодавства (ст. 10—20 Гл. 2 КЗпП України, ЗУ "Про колективні договори і угоди" та ін.) та узятих сторонами зобов'язань і має на меті регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. К. д. укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи, а також у структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів. Зміст колективного договору визначають сторони. У ньому передбачаються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: • зміни в організації виробництва і праці; • забезпечення продуктивної зайнятості; • нормування оплати праці; • встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій, доплат, надбавок та інші); • встановлення гарантій, компенсацій, пільг; • участь трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом); • встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; • умов і охорони праці; • забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; • гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих. У колективному договорі можна передбачити додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги. Колективний договір підлягає реєстрації місцевими органами державної виконавчої влади, порядок якої визначається Кабінетом Міністрів України. Колективний договір набирає чинності від дня підписання його сторонами або від дня, зазначеного в ньому, і діє до часу укладання нового або перегляду чинного, якщо інше не передбачено договором. На новостворених підприємствах, в установах, організаціях колективного договору має укладатися у тримісячний строк після реєстрації або після рішення про заснування їх, якщо реєстрація не передбачена. Колективний договір поширюється на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і обов'язковий як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників. Контроль за виконанням колективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Щорічно в строки, передбачені колективного договору, сторони, що його підписали, звітують про його виконання.
72. Колективний договір
Трудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Відповідно до Конституціі України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру, занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, і також за вимогою працівника. Додержання письмової форми є обов'язковим: — при організованому наборі працівників; — при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; — при укладенні контракту; — у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; — при укладенні трудового договору з неповнолітнім; — при укладенні трудового договору з фізичною особою; — в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати: • паспорт або інший документ, що посвідчує особу; • копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду; • трудову книжку; • у випадках, передбачених законодавством, також: • документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію); • довідку про стан здоров'я; • інші документи. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України. При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством. Власник вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв'язку з виконанням трудових обов'язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством. При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути обумовлена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю. Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу: ♦ осіб, які не досягли вісімнадцяти років; ♦ молодих робітників після закінчення професійних навчальних закладів; ♦ молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; ♦ осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; ♦ інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи. Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством. Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
73. Трудовий договір
Чинним законодавством України передбачено, що головним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Трудові книжки заводяться на всіх працівників підприємств усіх форм власності, котрі працювали на них більше п'яти днів. У тому числі на осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться за основним місцем роботи. Влаштовуючись на роботу, працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Особи, які вперше влаштовуються на роботу і не мають трудової книжки, мають пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Військовослужбовці, звільнені зі Збройних Сил України, пред'являють військовий квиток. Варто зазначити, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу працівника. Відомості про працівника записують на першій сторінці (титульній) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або зміни імені та по батькові та ініціали) і дату народження зазначають за свідоцтвом про народження. Після закінчення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульну сторінку) трудової книжки підписує відповідальна за видачу трудових книжок особа, потім ставить печатку підприємства (або печатку відділу кадрів), де вперше заповнюється трудова книжка. До трудової книжки заносять: - відомості про працівника (прізвище, ім'я та по батькові, дата народження); - відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; - відомості про нагородження та заохочування (про нагородження державними нагородами та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства); - відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції, виплачені за них винагороди. Записи виконують акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів; печаткою завіряють запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. За наявності у трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаного недійсним, на прохання працівника видають дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним. Роботу за сумісництвом, оформлену за встановленим порядком, у трудовій книжці виділяють окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом виконує, за бажанням працівника, власник майна або уповноважений ним орган. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформляють так само, як і прийняття на роботу. Для студентів, учнів, аспірантів, які раніше не працювали та через ці обставини не мали трудових книжок, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідницької госпдоговірної тематики на підставі довідок вносять на підприємстві, де вони працюватимуть вперше. Звертаємо увагу, що також до трудових книжок за місцем роботи вносять окремим рядком з посиланням на дату, номер і назву відповідного документа такі записи: - про термін служби у Збройних Силах України та інших військах, де на тих, хто відбуває службу, не поширюється законодавство про працю і соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби; - про термін навчання у професійних навчально-виховних закладах, у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо); - про термін навчання у вищих навчальних закладах (сюди входить і термін роботи у студентських таборах, на виробничій практиці та виконання науково-дослідницької господарської тематики) та про термін навчання в аспірантурі; - про термін роботи як членів колгоспу - у разі, якщо чинним законодавством передбачено зарахування цієї праці до загального трудового стажу; - про термін доглядання за інвалідом 1-ї групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, або за престарілим, який досяг 80-річного віку (згідно з медичним висновком); - безробітним особам - про період одержання допомоги "по безробіттю"- запис до трудової книжки вносить орган державної служби зайнятості населення. Наведені записи вносять до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на цьому підприємстві. У разі призначення пенсії за віком, пенсії за вислугу років, працівник органу соціального забезпечення у розділі трудової книжки "Відомості про призначення пенсії" ставить штамп "Пенсію призначено". У разі, якщо всі сторінки відповідних розділів трудової книжки заповнені, її доповнюють вкладишем, який вшивають до трудової книжки. Власник майна або уповноважений ним орган за місцем роботи працівника заповнює та веде вкладиш у такому самому порядку, що й трудову книжку. Вкладиш без трудової книжки недійсний. Про кожний вкладиш на першій сторінці (титульній) трудової книжки зверху ставлять штамп розміром 10х25 мм з написом "Видано вкладиш" і тут же зазначають серію і номер вкладиша. Про кожний наступний вкладиш має ставитись новий штамп із зазначенням його номера та серії.
74. Трудова книжка та порядок її ведення
1) рабовласницька (найдавніша) 2)феодальна (після занепаду рабовласницких) 3)буржуазна (внаслідок революцій) 4)держава соціальної демократії (організація політичної влади трудівників) 5)держава соціально-демократичної орієнтації.
Історичні типи держави
- протиправна, винна(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадчн, на встановлений порядок управління і за яку передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення
- специфічне правовідношення між державою та суб'єктами, які скоїли правопорушення і несуть відповідальність. Види: попередження, штраф, позбавлення спеціального права(водійські права, права полювання), громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт( ≥15 діб), оплатне вилучення предмета, конфіскація предмета, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Відповідальність за адміністративні правопорушення .
Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії в трьох "вимірах": у часі - обмежений періодом дії, коли він має юридичну силу; у просторі - обмежений територією, на яку поширюється його дія; за колом осіб - обмежений колом осіб, які підпадають під його дію.
Межі дії нормативних актів
Шлюбний договір - це цивільний правочин, що базується на домовленості наречених або подружжя відносно встановлення майнових прав та обов'язків подружжя на період існування та припинення шлюбу.
Шлюбний договір
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; 3) права корінних народів і національних меншин; 4) порядок застосування мов; 5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 7) правовий режим власності; 8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; 9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; 10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів; 11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; 13) територіальний устрій України; 14) судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури; 15) засади місцевого самоврядування; 16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст; 17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку; 18) правовий режим державного кордону; 19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації; 20) організація і порядок проведення виборів і референдумів; 21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України; 22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Виключно законами України встановлюються: 1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; 2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України; 3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів; 4) порядок використання і захисту державних символів; 5) державні нагороди; 6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; 7) державні свята; 8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.
Питання які визначаються чи встановлюються виключно законами україни
Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб. Поняття про права людини включає два аспекти: > природні права людини, неподільно пов'язані з її існуванням та розвитком; > набуті права людини, що характеризують її соціально-політичний статус. Свобода людини характеризується ознаками: - всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах; - людина має право робити все, що прямо не заборонено діючим законодавством; - всі люди рівні в правових можливостях, правовому сприянні і правовій охороні; 1. Особисті права і свободи людини (громадянські, природні) безпосередньо пов'язані з сутністю людини, як фізичної особи: право на вільний розвиток своєї особистості; на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканість; на недоторканість житла; на таємницю листування, телефонних розмов; на невтручання в особисте та сімейне життя; на свободу пересування і вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання. 2. Політичні права і свободи громадянина України пов'язані з взаємовідносинами особи і держави, особи і органів державної влади та місцевого самоврядування, особи і політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства: право на об'єднання у політичні партії та політичні організації ; право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському і місцевому референдумах ;право вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування ; право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації. Конституційні права - певні юридичні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин по задоволенню особистих потреб та інтересів відповідно до рівня розвитку громадянського суспільства і держави. Обов'язки людини і громадянина - це міра обов'язкової поведінки, якої кожний громадянин повинен дотримуватися для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадського суспільства. Конституційними обов'язками є: 1. Обов'язок громадян України захищати вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, поважати її державні символи. 2. Обов'язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. 3. Обов'язок сплачувати податки і збори в порядку й розміром встановлених законом. 4. Обов'язок неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей 3. Економічні, культурні, соціальні, екологічні та сімейні права людини: - право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на підприємницьку діяльність; на працю; на страйк для захисту своїх інтересів; на відпочинок; на соціальний захист; на житло; на достатній життєвий рівень; на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на освіту ;
Права,свободи та обов'язки людини і громадянина
1) форма державного правління (республіка, монархія) 2)форма державного устрою (унітарна, федерація, конфедерація) 3) політичний режим (демократичний, авторитарний, тоталітарний)
Форма держави
Цивільно-правова відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру. Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності підстав: - наявності прямої дійсної шкоди; - протиправної поведінки того, хто заподіяв шкоду; - наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою; - вини правопорушника. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом.
Цивільно-правова відповідальність, її підстави
Подружжя має особисті немайнові права та обов'язки, право особистої приватної власності дружини та чоловіка, право спільної сумісної власності подружжя, права та обов'язки подружжя на утримання. До особистих немайнових прав і обов'язків подружжя належать: • право дружини на материнство і право чоловіка на батьківство. За законом, небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини, так само як відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини, може бути причиною розірвання шлюбу; • обов'язок подружжя піклуватися про сім'ю (не тільки матеріально, а передусім через побудову сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, відповідальності за свою поведінку); • право дружини та чоловіка на: повагу до своєї індивідуальності, фізичний та духовний розвиток, зміну прізвища, розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, особисту свободу. Останнє право включає право дружини і чоловіка на вибір місця свого проживання та припинення шлюбних відносин. Важливим аспектом цього права є законодавче положення про те, що примушування до припинення шлюбних відносин або їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
права та обов'язки подружжя
Держава - це організація політичної влади, домінуючої частини населення, яка забезпечує цілісність і безпеку всього суспільства, керівництво ним. Ознаки держави: 1) територія 2)сувернітет 3)механізм держави 4)наявність публічної політичної влади 5)можливість створення загальнообов'язкових правил поведінки - правових норм 6)система податків
Поняття та ознаки держави
Юридичне право це свобода та обгрунтованість поведінки людей, що задекларована державою відповідно до чинних активно-правових актів та інших держав права. Ознаки права: -системність норм -загальнообов'язковість -закріпленість -гарантується державою та її органами -регулює відносини між людьми -домінація принципів правди, справедливості,гуманізму та милосердя
Поняття та ознаки права
Сімейне право - сукупність правових норм, яку регулюють відносини, що виникають зі шлюбу, споріднення та взяття дітей на виховання .
Загальне поняття сімейного права
Галузь права- це певна система юридичних норм, які регулюють конкретну сферу громадських стосунків специфічним методом правового регулювання. Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави . Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина. Трудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо. Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо. Фінансове право — система норм, що регулюють відносини, які визначають порядок формування і розподілу бюджетних коштів, затвердження бюджету, порядок грошового обігу, оподаткування, діяльності банків тощо. Земельне право — сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умови і порядок землекористування, правовий режим земель тощо. Екологічне право — сукупність норм права, що визначають засоби, форми і порядок охорони навколишнього природного середовища Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.
Загальна характеристика основних галузей права в України
Галузь права- це сукупність юридичних норм, які регулюють певну сферу однорідних суспільних відносин Підгалузь права - це сукупність кількох споріднених правових інститутів, складова галузі права . Інститут права - це сукупність юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин
Поняття галузі, підгалузі права та правового інституту
Система права - це об'єктивно зумовлена єдність і погодженість правових норм держави та їх розподіл на окремі взаємопов'язані між собою складові елементи: галузі права, підгалузі права та правові інститути.
Поняття системи права
За загальним правилом у трудових правовідносинах є обов'язковою присутність двох суб'єктів - працівника і роботодавця. У разі відсутності таких суб'єктів трудові правовідносини не можуть виникнути та не існують. Чинне законодавство і проект Трудового кодексу України вживають юридичні поняття "сторони трудових відносин", "суб'єкти трудових відносин". Зокрема, глава 3 проекту Трудового кодексу має назву "Суб'єкти трудових відносин", а ст. 19 проекту Кодексу - "Сторони та суб'єкти трудових відносин". Норми цієї статті визначають, що сторонами трудових відносин є працівник і роботодавець, суб'єктами, які можуть брати участь у трудових відносинах, є: 1) професійні спілки, їх організації та об'єднання, а на локальному рівні (підприємство, установа, організація, фізична особа роботодавець) у разі відсутності первинної профспілкової організації вільно обрані працівниками представники (представник); 2) роботодавець (уповноважені представники (представник) роботодавця), організації роботодавців та їх об'єднання; 3) інші суб'єкти, визначені цим Кодексом.
Суб'єкти трудового права
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку: - перерви протягом робочого дня (зміни); - щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); - вихідні дні (щотижневий відпочинок); - святкові і неробочі дні; - відпустки. Перерви протягом робочого дня За чинним законодавством працівникам надається перерва для відпочинку і харчування. Вона не включається в робочий час, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Закон передбачає, що така перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюються безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви — до 2 годин. Мінімум її визначається самим підприємством. На практиці тривалість перерви коливається в межах від ЗО хвилин до 1 години. На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. У цьому випадку роботодавцем за погодженням з профкомом визначається перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Законодавством встановлені інші види перерв для працівників протягом робочого дня: для годування дитини віком до 1,5 року, для обігрівання — тим, хто в холодну пору року працює на відкритому повітрі або в закритих нетоплених приміщеннях, перерви для відпочинку працівникам, які працюють на вантажно-розвантажувальних роботах, перерви на роботах зі шкідливими умовами праці. Вони не є часом відпочинку та надаються як компенсація за умови праці або іншим призначенням і включаються до робочого часу. Щоденний та щотижневий відпочинок Щоденний відпочинок як самостійний вид часу відпочинку спеціального закріплення в законодавстві не отримав. Він визначається, виходячи з тривалості робочого дня — весь час поза межами робочого часу протягом доби складає час щоденного відпочинку. До щоденного відпочинку включаються також і перерви між змінами. Тривалість такої перерви має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи у попередній зміні разом з перервою для відпочинку і харчування. Вільні від роботи дні календарного тижня називають щотижневим відпочинком. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин. До щотижневого відпочинку належать також і вихідні дні. При 5-денному робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, а при 6-денному — 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні визначається або законодавством, або ж графіком роботи підприємства і, як правило, надається рядом із загальним вихідним днем (субота або понеділок). З метою раціонального використання електроенергії ряд підприємств другий вихідний день зміщують на будь-який інший день тижня. Місцеві органи виконавчої влади здійснюють при цьому безпосереднє корегування другого вихідного дня на підприємствах регіону. Аналогічно надаються вихідні дні працівникам на безперервно діючих підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах. Тут вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з профкомом. Трудове законодавство забороняє залучати працівників до роботи у вихідні дні. І лише у визначених випадках з дозволу профспілкового комітету підприємства працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні. Випадками, у яких можна залучати працівників до роботи у вихідні дні, є: роботи, необхідні для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків, відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи громадського майна, виконання невідкладних, наперед непередбачуваних робіт тощо (ст. 71 КЗпП). Перелік екстраординарних випадків має вичерпний характер і розширеному тлумаченню не підлягає. Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі в подвійному розмірі. Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені наступні святкові дні, робота в які не проводиться: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове; і 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України. Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні. У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі. Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад у розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. Порядок надання відпусток Право на відпустку мають громадяни, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від виду діяльності й галузевої приналежності, а також громадяни, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. А також існує перелік інших нормативних документів для певних категорій працівників, встановлені особливі умови надання щорічних відпусток. Слід зазначити, щорічні відпустки надаються громадянам, а також іноземцям та особам без громадянства, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, закладами, організаціями, незалежно від форми власності, виду діяльності, галузі, а також працюють відповідно до трудового договору у фізичної особи. На період надання щорічної відпустки працівнику гарантується збереження місця роботи, посади та заробітної плати. Заміна відпустки грошовою компенсацією заборонена, крім таких випадків: • у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей; • у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їх тривалості; • у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник; • за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менш ніж 24 календарних дні; • у разі смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям. Види відпусток Чинним законодавством передбачені такі види відпусток: • щорічна (основна, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством); • відпустка у зв'язку з навчанням; • творча; • соціальна; • відпустка без збереження заробітної плати. Також законодавством не встановлені обмеження щодо того, які ще можуть бути відпустки на підприємствах. Умовами колективного договору підприємства або умовами трудових контрактів може бути встановлено й інші види відпусток. Тривалість відпусток Встановлена тривалість щорічної основної відпустки, яка не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований рік, який обчислюється від дня укладення трудового договору. Тривалість відпусток розраховується у календарних днях. При визначенні тривалості відпустки не потрібно враховувати наступне: • дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; • святкові й неробочі дні, що припадають на відпускний період. Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону про відпустки, загальна тривалість щорічних основної й додаткової відпустки не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 календарних днів. У перший рік працівник має право на відпустку повної тривалості тільки після закінчення 6 місяців безперервної роботи. Якщо відпустка надається раніше зазначеного строку, то її тривалість розраховується пропорційно відпрацьованому часу. Та слід зазначити, деякі категорії працівників можуть одержати повну відпустку до закінчення 6 місяців перебування у трудових відносинах, а саме: • жінкам — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами та після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років чи дитину інваліда; • інвалідам; • особам у віці до 18 років; • чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці в зв'язку з вагітністю та пологами; • особам, звільненим після проходження строкової військової чи альтернативної служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу проїзду до місця проживання; • сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи; • працівникам, які успішно навчаються у навчальних закладах й мають бажання приєднати відпустку до часу здачі іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, що передбачені навчальною програмою; • працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю чи частково щорічну основну відпустку й не отримали за неї грошову компенсацію; • працівникам, що мають путівку для санаторно-курортного лікування; • батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу; • та інших випадках передбачених чинним законодавством. Чинним законодавством забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років і працівникам, що мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими й тяжкими умовами або з особливими умовами праці. Поділ та перенесення щорічної відпустки За бажанням працівника щорічну відпустку можна розділити на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів. Така основна безперервна частина відпустки не обов'язково має надаватися першою. Звертаємо увагу, що остаточне рішення про надання відпустки частинами приймає роботодавець, тому, враховуючи виробничі обставини, він може й не погодитися розділити відпустку так, як того бажає працівник, а запропонувати свої умови поділу відпустки на частини або не ділити її взагалі. Щорічна відпустка також може бути перенесена на інший період й за ініціативою роботодавця. Це можливо лише за письмовою згодою працівника й за згодою із профспілкою (представником профспілки) у випадку, якщо надання щорічної відпустки в період, що був зазначений раніше, може негативно вплинути на роботу підприємства за умови, що частина відпустки тривалістю не менше як 24 календарних дні буде використана в поточному робочому році. Документальне оформлення надання відпусток Для надання відпустки працівник повинен надати відповідну заяву роботодавцю із зазначення дати початку та тривалості щорічної відпустки. На основі такої заяви роботодавець видає наказ про надання відпустки за типовою формою. Наказ про надання відпустки може бути складений відповідно до форми, розробленої кадровою службою підприємства, але обов'язково повинна містити всі необхідні реквізити. Наказ про надання відпустки є підставою для нарахування працівнику оплати за час відпустки та занесення запису про відпустку в розділ 5 «Відпустки» особової картки працівника типової форми № П-2, яка затверджена наказом Державного комітету статистики та Міністерства оборони України.
78. Час відпочинку, порядок і умови надання щорічних відпусток
Глава X КЗпП «ТРУДОВА ДИСЦИПЛІНА» Стаття 139. Обов'язки працівників Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Стаття 140. Забезпечення трудової дисципліни Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Стаття 141. Обов'язки власника або уповноваженого ним органу Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Стаття 142. Правила внутрішнього трудового розпорядку. Статути і положення про дисципліну Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Стаття 143. Заохочення за успіхи в роботі До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. Стаття 144. Порядок застосування заохочень Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення. Стаття 145. Переваги і пільги для працівників, які успішно і сумлінно виконують свої трудові обов'язки Працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуговування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі. Стаття 146. Заохочення за особливі трудові заслуги За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією.
79. Трудова дисципліна та правила внутрішнього трудового розпорядку
Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону Правовою можна вважати державу, якій притаманні такі ознаки: 1)система права, заснована на нормах загальнолюдської моралі та принципах справедливості (відання кожному належного за добро і зло) 2) правові норми, які відповідають інтересам усього або переважної частини суспільства, закріплюють природні права і свободи людини й встановлюють відповідності між правами та обов'язками 3) верховенство права - неухильне виконанння правових норм усіма посадовими особами, громадянами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян тощо, виконання взаємних обов'язків як державою, так і особою, забезпечення взаємної відповідальності держави та громадян. 4)відсутність "білих плям" і колізій у правовій системі. 5)наявність незалежного, непідкупного і справедливого суду 6)здійснення державних функцій переважно насильницькими методами 7)забезпечення населенню такого життєвого рівня, зв якого можливе задоволення неоюхідних матеріальних і духовних потреб, ліквідація безробіття 8) здійснення функцій із виховання у громадян маральних принципів, поваги до праці, надбань попередніхпоколінь, дбайливого ставлення до навколишнього природнього середовища 9)відсутність аморальних засобів одержання прибутків як окремими індивідами, так і державою (торгівля зброєю, порушення прав найманих працівників, дітей, позики під високі проценти тощо) Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності у сучасному світі є поступове сприйняття людством понять демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вплив і в Україні. Ідея правової держави стала програмною вимогою всіх політичних партій і знайшла своє юридичне закріплення в Конституції України. В країні створені конституційноправові засади функціонування правової державності та її основні механізми: закладені основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу влади, створено Конституційний Суд, Вищу раду юстиції, Рахункову палату України. Українська держава визнала юрисдикцію європейських інститутів захисту прав і свобод людини та оновила значну кількість своїх правових інститутів, які забезпечують реалізацію прав і свобод громадян, а також забезпечила ідеологічну і політичну свободу, вільну діяльність політичних партій. Відбувається трансформація національної системи законодавства. Переглянуто багато галузей законодавства на проголошених Конституцією України принципах. Особливих змін зазнало конституційне, цивільне, сімейне, адміністративне, кримінальне, земельне законодавство. Прийняті основні виборчі закони, закладені правові основи статусу Автономної Республіки Крим тощо. Конституція, проголосивши Україну правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави. В Україні на сьогодні створено лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку правової держави. Це процес складний і тривалий. Для того, щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім сформувати громадянське суспільство, в якому: 1) був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості та суспільства. При цьому громадяни і держава повинні виступати як рівноправні партнери, а їх взаємовідносини здійснюватися на основі права і розумних меж свободи; 2) функціонували різноманітні, незалежні, демократичні громадські інститути (політичні партії, громадські і релігійні організації, профспілки, кооперативи, органи самоорганізації населення тощо); 3) забезпечена свобода слова та інформації, багатоманітність ідеологічного та культурного життя громадян; 4) здійснювався громадський контроль за діяльністю державних органів і їх посадових осіб; через демократичні інститути громадяни впливали на формування та здійснення державної політики; 5) формувався правовий механізм щодо подолання відчуження людини і громадянина від засобів виробництва, власності і державного управління; 6) забезпечена реальна незалежність судової системи, чітка робота законодавчого і виконавчих органів; 7) постійно підвищувався рівень загальної і правової культури громадян, їх правова свідомість, а також усвідомлення необхідності співвідношення особистих інтересів з інтересами суспільства і держави.
Правова держава: поняття та її ознаки, шляхи формування правової держави в Україні
Шлюб - обіцянка. Сімейний союз між чоловіком і жінкою, зареєстрований у держ. органі (РАЦС). Шлюб реєструється після закінчення 1 місяця з дня подання заяви. Шлюб реєструється в приміщенні РАЦС за заявою осіб, проте реєстрація шлюбу може відбутися в іншому місці, наприклад у тюрьмі.
поняття шлюбу та порядок його укладання
- це умисні суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які виникають з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг, вчинені суб'єктом злочину. В залежності від безпосереднього об'єкта посягання, злочини можна поділити на такі види: 1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України. 2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів. 3. Злочини у сфері банкрутства. 4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів. 5. Злочини у сфері обслуговування споживачів. 6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна.
. Злочини у сфері громадської діяльності
Переконання - це комплекс виховних та роз'яснювальних заходів, що здійснюються співробітниками органів внутрішніх справ з метою підвищення організованості та дисципліни всього населення та забезпечення суворого дотримання всіма громадянами законів та підзаконних актів, що регулюють суспільні відносини у сфері боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та безпеки. (агітація, виховання, роз'яснення, показ позитивного досвіду, заохочення, обговорення поведінки). Примус - спонукання об'єкта до бажаної поведінки всупереч його бажанню. Примус здійснюється спеціально уповноваженими державними органами та громадськими організаціями на основі правових норм у встановленому порядку. Дисциплінарний; Адміністративний; Матеріальний; Кримінальний.
. Переконання і примус як основні методи управлінської діяльності
Кримінальне право - це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Предмет - відносини, які виникають внаслідок вчинення злочину і застосування відповідного за формою та змістом покарання за його вчинення. Методи кримінального права - це ті прийоми (способи), за допомогою яких охороняється, регулюється галуззю, досліджується наукою, вивчається навчальною дисципліною предмет кримінального права. Методи: переконання, примус, компроміс.
. Поняття кримінального права, його предмету і методів
У науці трудового права та законодавстві про працю вживаються три категорії, пов'язані з припиненням трудових правовідносин: • припинення трудового договору, • розірвання трудового договору • звільнення. Припинення трудового договору - це закінчення дії трудових правовідносин працівника з роботодавцем у всіх випадках, передбачених законодавством про працю. Розірвання трудового договору означає припинення трудових правовідносин одностороннім волевиявленням (чи роботодавця, чи працівника, чи осіб, які не є стороною трудового договору). Трудовий договір припиняється тільки за наявності підстав для його припинення. Підставою припинення договору є юридичний факт або сукупність юридичних фактів, закріплених у законі та необхідних для припинення трудового договору. Вони поділяються на два види: 1) дії (життєві ситуації, що відбуваються за волею людей; вольові акти їх поведінки) сторін трудового договору або осіб, які не є його сторонами; 2) події (життєві обставини, настання яких не залежить від волі та свідомості людей: закінчення строку трудового договору; смерть працівника або роботодавця - фізичної особи тощо). Залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи: - припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); - розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України); - розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України); - розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.,). Припинення трудового договору є правомірним за одночасної наявності таких умов: 1) передбаченої законодавством підстави припинення трудового договору; 2) дотримання порядку звільнення; 3) юридичного факту припинення трудового договору (наказу чи розпорядження роботодавця, заяви працівника, відповідного документа особи, уповноваженої вимагати розірвання договору).
75. Поняття та загальні підстави припинення трудового договору
Робочий час — це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки. Як передбачено частиною першою статті 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Розрізняють такі види робочого часу: - нормальний робочий час; - скорочений робочий час; - неповний робочий час. Нормальний робочий час. Це встановлена законодавством тривалість робочого часу, яка не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочений робочий час є менш тривалим і встановлений для таких категорій працівників: - для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень; - для працівників віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень; - для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, робочий час не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу для осіб відповідного віку; - для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці - не більше як 36 годин на тиждень. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. Тривалість робочого часу скорочується на одну годину в нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Праця деяких категорій працівників, наприклад, вагітних жінок і жінок, що мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років тощо, в нічний час заборонена. Робота інвалідів у нічний час допускається тільки за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Надурочні роботи, тобто роботи понад встановлену тривалість робочого часу, як правило, не допускаються. Але у виняткових випадках власник може застосовувати надурочні роботи: - при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків; - при проведенні громадсько-необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв'язку; - при необхідності закінчити роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов не могла бути закінчена у нормальний робочий час тощо. До надурочних робіт забороняється залучати: - вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; - осіб, молодших 18 років тощо. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника. Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Така угода може бути досягнута при прийнятті на роботу чи в процесі виконання працівником трудових обов'язків. За неповного робочого дня можливе зменшення як тривалості робочого дня, так і кількості днів робочого тижня. Власник зобов'язаний встановити неповний робочий час на прохання вагітної жінки, жінки, що має дитину до 14 років, дитину-інваліда або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку. При неповному робочому часі оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Для окремих категорій працівників за характером праці допускається відхилення від обумовленого режиму робочого часу, тому їх робочий час називається ненормованим.
77. Робочий час
Одним із засобів стимулювання праці, що забезпечує належну трудову дисципліну, є заохочення працівників. Заохочення - це своєрідна форма позитивної оцінки результатів праці працівника у процесі виконання ним своєї трудової функції. За чинним трудовим законодавством види заохочень, підстави та порядок їх застосування є предметом локального правового регулювання. До працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку. На практиці можуть застосовуватись: • матеріальні чи моральні (за формою); • індивідуальні чи колективні (за суб'єктом) заохочення. Відзначимо, що засоби стимулювання праці можуть бути передбачені не лише у правилах внутрішнього трудового розпорядку, а в будь-яких інших локальних актах (наприклад, у колективному договорі, положенні про персонал тощо). Підстави та порядок стимулювання сумлінної праці також можуть бути предметом договірного регулювання, що особливо важливо за умов ринкових перетворень у суспільстві. Так, при укладенні контракту, сторони мають право передбачити будь-які додаткові заходи заохочення в разі належного виконання працівником взятих на себе зобов'язань (наприклад, оплата санаторно-курортного відпочинку, додаткова грошова чи майнова винагорода, оплата проїзду під час відпустки та ін.). Заохочення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з профспілками. Потрібно зауважити, що відсутність профспілкового комітету не позбавляє права роботодавця самостійно застосувати до працівника будь-який вид заохочення. Стимулювання праці є правом, а не обов'язком роботодавця, а відтак він вправі на власний розсуд вирішувати доцільність застосування заходів заохочення. При застосуванні заохочення роботодавець може врахувати думку трудового колективу. У законодавстві немає обмежень щодо кількості заохочень, які одночасно можна застосовувати до працівника. Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) роботодавця, доводяться до відома всього трудового колективу та заносяться у трудову книжку працівника.
80. Заохочення як засіб забезпечення трудової дисципліни
Україна відповідно до ст. 5 Конституції є республікою, в якій суверен - народ. Суверенітет за змістом цієї статті належить народу, який здійснює владу первісну і верховну в Україні як державі, він є єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Безпосереднє (пряме) волевиявлення народу - це участь громадян у здійсненні державної влади при прийнятті державних рішень безпосередньо через всеукраїнський та місцевий референдуми, вибори, інші форми безпосередньої демократії Виборче право громадян передбачає активне і пасивне виборче право. Активне виборче право - це право громадян обирати представницькі органи державної влади. Пасивне виборче право - це право громадян бути обраними до виборних державних органів. Представницька демократія забезпечує владу народу шляхом вирішення загальнодержавних питань його представниками, обраними у встановленому законом порядку і наділеними владними повноваженнями. Цими представниками народу є колегіальні органи (Парламент, ради різних рівнів) чи одноособові (Президент), які уповноважені приймати рішення, що мають загальнообов'язковий характер
Безпосередня і представницька демократія в Україні
1)Кримінальна відповідальність - різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання.Передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави. 2) Адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративних проступків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. В Україні законом передбачені такі види адміністративних стягнень як попередження, штраф, позбавлення спеціального права, оплатне вилучення предмета, адміністративний арешт, виправні роботи. Право призначати адміністративні стягнення мають: суди, органи внутрішніх справ, митні органи, адміністративні комісії, виконавчі комітети місцевих рад. 3) Цивільна відповідальність - це відповідальність, яка настає за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором або заподіяння шкоди в позадоговірних відносинах. Вона буває у сфері майнових і особистих немайнових відносинах. Головний її принцип - повна компенсація заподіяної шкоди, інколи доповнюється й штрафними санкціями. 4) Дисципліна́рна відповіда́льність - відповідальність робітників і службовців за порушення трудової дисципліни, яке виражається у накладенні стягнень адміністрацією підприємства чи установи.Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і у бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. 5) Матеріальна відповідальність працівників — це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов'язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини. 6)Фінансова відповідальність - Платники податків притягуються до фінансової відповідальності за податкового законодавства, що тягне застосування санкції у виді штрафу та/або пені. Притягнення до фінансової відповідальності не звільняє від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності за наявності підстав для цього 7)Конституційна відповідальність - фактичною підставою її настання виступає порушення приписів конституційного законодавства. Полягає у застосуванні спеціальних заходів впливу внаслідок неналежної поведінки суб'єктів конституційного права. 8) Міжнаро́дно-правова́ відповіда́льність - це визначена нормами міжнародного права відповідальність суб'єктів цього права, що настає за вчинення міжнародно-правового делікту. Передбачає обов'язок суб'єкта міжнародного права ліквідувати шкоду, яка була заподіяна ним іншому суб'єкту міжнародного права в результаті порушення міжнародно-правового зобов'язання, або обов'язок відшкодувати матеріальний збиток заподіяний в результаті дій, що не порушують норм міжнародного права, якщо таке відшкодування передбачається спеціальним міжнародним договором(абсолютна відповідальність).
Види юридичної відповідальності
Стадії вчинення злочину
Готування до злочину (підшукування знарядь, змова на вчинення злочину,иусунення перешкод, умисне створення умов для вчинення злочину) Замах на злочин (вчинення особою з прямим умислом діяння. Закінчений замах/ незакінчений) Закінчений злочин (є всі ознаки злочину + суспільно небезпечний результат)
Громадянство - це постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Питання громадянства України регулюється Конституцією України, Законом України "Про громадянств, міжнародними договорами України Підстави набуття громадянства України: 1) народження; 2) територіальне походження; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки; 8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок встановлення батьківства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина України 2) внаслідок втрати громадянства України: - якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; - якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; - якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; - якщо особа набула громадянства України на підставі подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів; - якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави. 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Громадянство України, підстави його набуття і припинення
Відносини держави та фізичної особи, як правило, базуються на взаємних правах, обов'язках та відповідальності, які конкретизуються в конституції та інших нормативно-правових актах. При цьому слід звернути увагу на те, що у сучасному світі діють міжнародні стандарти в галузі прав людини і держави зобов'язані встановити у своєму внутрішньому законодавстві такий правовий статус людини і громадянина, що відповідає цим стандартам. Конституція України повністю відповідає вищевказаним положенням міжнародно-правових актів, в її "Загальних засадах" включені важливі положення: - головним обов'язком держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини; - правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. конституційно закріплюється положення про те, що: - людина визнається найвищою соціальною цінністю; - права і свободи людини мають визначати зміст і спрямованість діяльності держави; - держава відповідає перед людиною за свою діяльність; - комплекс закріплених в Конституції України прав, свобод і обов'язків являє собою певну систему, складовими якої є природні (особисті), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші права людини і громадянина, які визначають їхній правовий статус в державі. Конкретизація цього статусу визначена в розділі "Основи конституційного права України" цього посібника.
Держава і особа
Джерела права- це способи зовнішнього вираження й закріплення юридичних норм Правовий звичай Правовий прецедент Нормативно-правовий договір Міжнородно-правовий акт Нормативно-правовій акт
Джерела права
Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Види: за об'єктом злочину: злочини проти основ нац. Безпеки України проти життя та здоров'я особи проти волі, честі та гідності особи проти статевої свободи та статевої недоторканності особи проти довкілля проти громадської безпеки проти безпеки виробн. Проти миру, безпеки людства Проти правосуддя За характером складу злочину Злочини з формальним складом Злочини з матеріальним складом За ступенем суспільної небезпеки Злочини невеликої тяжкості Середньої Тяжкі злочини Особливо тяжкі
Загальне поняття злочину, його види
Юридичні - загальнообов'язкові, визначають правила поведінки. Моральні - базуються на моральних оглядах Корпоративні - встановлюються і забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями, об'єднаннями. Звичаї та традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли в звичку людей.
Класифікація норм права
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Види: Основні - громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі Додаткові - позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину; конфіскація майна Покарання, що застосовуються і як осн, і як додатк - штраф, розбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Кримінальні покарання та їх види
Механізм держави - це цілісна ієрхічна структура державних органів, закладів, підприємств, за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист його основних інтересів. До механізму держави належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, контрольно-наглядові органи,збройні загони, установи примусу, спеціальний пропагандиський апарат. Принципи організації і діяльності державного апарату - це основні ідеї, напрями, вихідні положення, визначальні підходи формування, розвитку і діяльності державних органів
Механізм і апарат держави
У теорії дерави і права існують різноманітні концепції виникнення держави: 1) Теологічна теорія. Божественне проголошення держави 2)Патріархальна теорія. Держава походить від сім'ї. 3)Договірна теорія. Держава та право як продукт людського розуму, а не божественної волі. 4)Психологічна теорія. Держава виникла завдяки особливим властивостям психіки людей. 5)Теорія насильства. Держава виникла як результат завоювання одних племен іншими, поневолення одного народу іншим. 6) Органічна теорія. Держава подібна до біологічного організму народжується, розмножується, старіє і гине. 7) Теорія географічного детермізму. Вирішальним фактором у виникненні держав є клімат, ландшафти, природні ресурси. 8)Демологічна теорія. Утворення держави обумовлене збільшенням народонаселенням. 9)Технократичні та техніко-економічн теорії. Виникнення держави тільки прогресом продуктивних сил, переходом до продуктивної економіки. 10) Історико-матеріалістична (класова) теорія. Держава виникає внаслідок економічних причин.
Основні теорії походження держави
Мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони: - не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; - ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; - жорстоко поводяться з дитиною; - є хронічними алкоголіками або наркоманами; - вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; - засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Батьки можуть бути позбавлені батьківських прав щодоусіх своїх дітей або когось із них.
Позбавлення батьківських прав
Сім'я́- це соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сімейні відносини регулюються нормами сімейного, цивільного права, та можуть бути врегульованими за домовленістю (договором) між їх учасниками в тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору їх інтересів та інтересів суспільства. Таке регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання в сімейне життя. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки в сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення ЇЇ прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам сімейного законодавства та моральним засадам суспільства. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, і є обов'язковим до виконання.
Поняття сім'ї та регулювання сімейних відносин
Кримінальна відповідальність - це реакція держави на вчинений особою злочин, що полягає в застосуванні відповідної кримінально-правової норми. Матеріальна підстава - вчинення діяння, що кваліфікується як злочин відповідно до положень Кримінального кодексу України. Процесуальна підстава - наявність правозастосовного акта, тобто обвинувального вироку суду, що визначає вид та міру кримінальної відповідальності.
Поняття та підстави кримінальної відповідальності
Трудове́ пра́во — самостійна нормовано відокремлена система взаємопов'язаних правових норм, які регулюють суспільно-трудові та пов'язані з ними відносини суспільної організації праці з приводу реалізації права на працю та застосовування найманої праці на підприємствах різних форм власності, з поєднанням суспільно-колективних та особистих інтересів їх суб'єктів. Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної трудової функцiї. Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці. Методи трудового права визначають за кількома критеріями. За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону.
Поняття трудовога права, його предмету та методу
Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, який закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язокправопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать. Іншими словами, це застосування до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення. Юридична відповідальність має своєю метою захист справедливості. Принципи юридичної відповідальності — це вимоги до юридичної відповідальності, які визначають її зміст, функції, підстави, гарантії, процедури здійснення : - Принцип справедливості (рівність всіх суб'єктів, які вчинили правопорушення, відновлення прав, свобод і законних інтересів, порушених винною особою, обставини, які обтяжують та пом'якшують відповідальність.) - Принцип законності - полягає в тому, що як правопорушення розглядаються тільки ті діяння, які передбачені чинним законодавством. - Принцип невідворотності полягає у тому, що правопорушення повинно обов'язково за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника. - Принцип доцільності полягає у відповідності заходів покарання цілям юридичної відповідальності. - Принцип обґрунтованості Передбачає: об'єктивне вивчення обставин справи, визначення конкретної міри покарання. - Принцип гуманізму Передбачає визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, до яких належать права і свободи особи, що носять природний характер і визнаються найвищою соціальною цінністю.
Поняття,мета,принципи юридичної відповідальності
Сімейний кодекс України передбачає такі права та обов'язки матері і батька щодо дитини: 1) мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов'язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення; 2) батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану; 3) прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини. Відзначимо також, що дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; 4) батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 5) батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; 6) батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; 7) батьки зобов'язані поважати дитину; 8) забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; 9) забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини; 10) батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; 11) батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам; 12) батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Вона має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
Права та обов'язки матері, батька, дитини
Верховна Рада України є загальнонаціональним, представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Верховна Рада України складається із чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (тобто трьохсот народних депутатів України). Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України До повноважень Верховної Ради України відносяться : 1) внесення змін в Конституцію України 2) призначення.всеукраїнського.референдуму; 3) ухвалення.законів; 4) затвердження державного бюджету України і внесення в нього змін; 5) визначення основ зовнішньої і внутрішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища; 7) ухвалення Державного бюджету України, який затверджується щорічно. Рішення Верховна Рада приймає під час сесії лише на пленарних засіданнях шляхом голосування. Засідання проводяться відкрито,коли є таємні питання - закрито. ВР реалізує такі функції : законодавчу; установчу контролюючу
Правовий статус Верховної Ради України
Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави. Структура норм права: диспозиція, гіпотеза, санкція Види правових норм : За суб'єктом правотворчості (норми органів державного управління, норми встановлені громадськими об'єднаннями, колективами) Відповідно до предмета регулювання (конституційні, кримінальні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові, екологічні та ін.) За функціями (регулятивні, правоохоронні) Відповідно до способу встановлення диспозиції ( імперативні, диспозитивні) За характером диспозиції ( уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні. Зважаючт на функціональне призначення ( матеріально-правові, процесуально-правові) За терміном дії у часі ( постійні, тимчасові) За сферою територіальних дій( загальні, місцеві) За колом осіб на яких поширюється дія ( загальні, спеціальні, виняткові)
Правові норми,структура їх ознаки і види
Конституційне право - це система внутрішньо узгоджених норм, які закріплюють і регулюють основи соціально-економічної структури суспільства, його політичної системи,духовного життя, правого статусу особи,забезпечують умови для здійснення державної влади, участі в ній. Предмет конституційного права: Відносини,що становлять основоположні засади народовладдя,народний суверенітет відносини,які розкривають побудову, устрій держави відносини,які визначають основоположні засади функціонування держави відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою Метод конституційного права - це система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх стосовно цілей і завдань правового регулювання. Система конституційного права - це складна, структурована, динамічна система, якій властиві певні закони, принципи побудови та функціонування. Вона охоплює принципи конституційного права, його інститути та норми. Усі принципи конституційного права поділяють на загальні і спеціальні. Суб'єкти конституційного права - це потенційні носії прав і свобод, передбачених нормами галузі. Суб'єкти: держави, федерації, автономні адміністративно-територіальні одиниці, державні органи, фізичні особи,політичні партії,
Предмет,метод і система конституційного права
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Напрями діяльності : підтримання державного суверенітету, підтримання територіальної цілісності відповідність внутрішньої зовнішньої політики охорона прав і свобод людей на території України Повноваження Президента: представницькі щодо діяльності ВР у сфері законодавства призначення (звільнення) посадових осіб забезпечення державної незалежності у галузі правосуддя надання громадянства присвоєння військових звань нагородження Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Обставини, які викликають дострокове припинення повноважень Президента: · відставка (добровільна відмова від займаної посади); · неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; · усунення з поста в порядку імпічменту (імпічмент - це особлива процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави) ', · смерть
Президент України - правовий статус
Припинення шлюбу - припинення правовідносин між подружжям. Найбільш поширенні : 1)Негідна поведінка одного з подружжя 2)Фізіологічна причина 3)Втручання батьків 4)Різні погляди на релігію
Припинення шлюбу
Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс нормативно-правових приписів, що містяться в законах і розподілені залежно від предмета і метода правового регулювання по галузях та інститутах законодавства. Законодавство України - це система діючих нормативно-правових актів, встановлених чи санкціонованих компетентними органами держави, змістом яких є правові норми.
Система законодавства України
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. Структура складу правопорушення: - Елементи. Елементами суб'єктивної сторони правопорушення є: • вина — психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Умисел буває двох видів: прямий і непрямий. • мотив — усвідомлене спонукання особи, що викликає в ній намір учинити суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (ревнощі, помста, користь); • мета — бажання особи досягти певних шкідливих наслідків. - Об'єкт правопорушення - це суспільні відносини, охоронювані нормами права, яким при здійсненні правопорушення заподіюється певна шкода або створюється погроза заподіяння відповідної шкоди. (життя, здоров'я, майно й т.д.) - Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. - Суб'єкт правопорушення - це деліктоздатна особа (фізична, юридична), що зробила правопорушення. Деліктоздатність - це передбачена нормами права здатність особи нести юридичну відповідальність за зроблене правопорушення. -Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення.
Склад правопорушення
Соціальні норми: *норми права *норми моралі *корпоративні *звичаї *традиції Таким чином, соціальні норми— правила поведінки загального характеру, які виникли в процесі історичного розвитку, регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Завдяки цим ознакам соціальні норми є важливим регулятором суспільних відносин, активно впливають на поведінку людей і визначають її напрями в різних життєвих обставинах.
Соціальні норми, їх роль у регулюванні суспільних відносин
Виконавець (особа, яка скоїла злочин сама або у співучасті з іншими суб'єктами) Організатор (особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням) Підбурювач (особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом схилила іншого співучасника до вчинення злочину) Пособник (особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками / особа, яка зазделегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи предмети, здобуті злочинним шляхом)
Співучасть у злочині
Конституція України - це політико - правовий документ, в якому знаходять свій офіційний вираз і закріплення базові устої суспільного і державного устрою, належність державної влади, права та свободи людини і громадянина, адміністративно - територіальний устрій, принципи здійснення повновладдя народу України. Конституції України була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституція України - основний Закон держави. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті, прикінцевих та перехідних положень. Структура: - преамбула - це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи. - основна частина; - заключні, перехідні/ додаткові положення. В статті 1 Конституції Україна визначена, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Найважливіші ознаки конституції: - це основний закон держави, який виступає основою всього національного законодавства; - це закон, який має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції, що забезпечується створенням системи правової охорони конституції (у формі конституційного контролю чи конституційного нагляду); - має високу стабільність, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, складнішою за процедуру внесення змін і доповнень до решти законів. Конституція України проголосила, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція закріпила президентсько-парламентську форму правління в Україні. Єдиним органом законодавчої влади є парламент-Верховна Рада. Главою держави є Президент, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів.
Структура і загальні засади конституції України
Функції держави - головні напрями діяльності, що обумовлені завданнями та цілями держави та характеризують її сутність. за соціальним значенням державної діяльності функції поділяються на : * основні *додаткові за сферами діяльності держави основні функці поділяються на: *внутрішні *зовнішні за тривалістю здійсненння у часі державні функції поділяютьчя на: *постійні *тимчасові
Функції держави
Функції права - основні напрями його впливу на суспільні відносини, суспільство, особу. Регулятивна функція - забезпечує правове врегулювання суспільних відносин, встановлює правовий статус суб'єктів і об'єктів права. Охоронна- здійснює захист урегульованих правом суспільних відносин і суб'єктів права через реалізацію заходів юридичної відповідальності Попереджувально-виховна позитивно впливає на свідомість громадян , утримує їх від правопорушення. Попереджувально-стимулююча- її зміст полягає в стимулюванні різними правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій.
Функції права
