Терміни з історії України

Гетьманські статті

були документами державно-правового і міжнародно-правового характеру. Вони визначали устрій української гетьманської держави та порядок її взаємин із Московським царством на період правління конкретного гетьмана. Здебільшого вони укладалися з нагоди виборів кожного нового гетьмана як своєрідна угода між козацькою старшиною на чолі з гетьманом та представниками московського царя.

Наказний гетьман

в Україні у 17-18 ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана (отамана). Наказного гетьмана обирала козацька старшина чи призначала генеральна старшина, як правило зі свого складу в разі смерті або тривалої відсутності гетьмана (отамана).

Королев'ята

вельможний дім князів Вишневецьких, що належав до найвищого за ієрархією українського середньовічного суспільства соціального прошарку — «княжат головних», проте протягом XVI ст. був заслабий, щоби претендувати на першість серед них.

Охлократія

вироджена форма демократії, заснована на мінливих примхах натовпу. Охлократія характерна для перехідних і кризових періодів.

Віче

загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.

Земські привілеї

законодавчі акти у Великому князівстві Литовському (ВКЛ) та Короні Польській, якими (до запровадження Литовського статуту 1529; див. Статути Великого князівства Литовського) королі польські і великі князі литовські підтверджували давні права тієї або іншої землі й на основі цих прав встановлювали норми її взаємовідносин з центральною державною владою. Це були автономні статути земель, своєрідні місцеві конституції.

Полюддя

збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. На думку деяких дослідників полюддя було формою розплати князя з дружиною, власне ж данина йшла на користь самого князя. Збирали хутро, мед, зерно, гроші тощо. Розмір данини точно не було визначено, що призводило до зловживань. Виїжджаючи на полюддя, князі та їхні слуги грабували населення і чинили над ним насильства.

Боярин

збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі та середньовічній Україні, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою. це вищий клас населення; він не однорідний, бо до нього входили, як люди слов'янського походження, так і варязького.

Займанщина

земельна власність, набута правом першого зайняття вільної землі. Була поширена серед козаків і посполитих селян у малозаселених місцевостях Слобожанщини, Лівобережної України і Запорізької Січі в 16-18 ст. З. припинилася у зв'язку з дальшим розвитком феодально-кріпосницьких відносин, посиленням закріпачення селянства та переходом вільних земель у державну і поміщицьку власність. У джерелах 16-19 ст., які описують Запорожжя, зайняті таким чином ділянки місцевості мають назву "займище", а також "маєтність"

Повітовий шляхетський сеймик

земський станово-представницький орган шляхти в Короні Польській, Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій. Початок формування Ш.с. у Польщі припав на кінець 14 ст. На перших порах вони складалися з ради панів землі (репрезентанти цієї ради тримали у своїх руках місц. адм. уряди та були наділені певними законодавчими функціями), а також загалу шляхти.

Компанієць

козак легкокінного гетьманського полку.

Цивілізація

людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Фольварк

маєток у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у XIV—XIX ст. Панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпаків, пізніше — наймана.

Козацьке бароко

мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII-XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Магнати

можновладці, вельможі, князі. Люди високого соціального стану, шляхетського походження чи багата (великий землевласник, представник родової й багатої знаті). У середньовіччі — назва вищих землевласників і воєначальників вище барони: графи, герцоги, князі та територіальні принци. У переносному значенні — великий власник, багатій, олігарх.

Коломацькі статті

міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого.

Поліс

місто-держава, міська громада; звідси політія — особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Братська школа

навчальні заклади в Україні у 16—18 ст., які організовувалися при братствах — громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ'я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р.

Колегіум

назва деяких закритих середніх і вищих навчальних закладів у Європі (зокрема Речі Посполитої) XVI — XVIII століття та Російській імперії XVIII — першій чверті XIX століття.

Холоп

назва невільних людей у давній Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. Холопи - населення, що перебувало у повній власності князя. За «Руською Правдою», холоп був скоріше об'єктом, ніж суб'єктом права: за вбивство холопа вбивця платив лише продажу, а не виру, яка платилася за вбивство вільної людини. Відповідальність за злочин, вчинений холопом, падала на його пана.

Вальний сейм

найвищий законодавчий станово-представницький орган (парламент) Корони Польської і Речі Посполитої у 15-18 ст. Виник у процесі еволюції королів. ради, заг.-держ. вічових з'їздів окремих польс. земель (воєводств) та малопольс. і великопольс. провінційних з'їздів, що виконували законодавчі функції.

Церковне братство

національно-релігійні громадські організації руських (українських і білоруських) православних та унійних шляхти та міщан у 16-18 ст. Виникли на базі традиційних церковних братств при парафіяльних храмах

Підпомічник

незаможна частина козацтва у XVII ст., яка була неспроможна відбувати військову службу власним коштом. Вони були позбавлені козацьких привілеїв і змушені виконувати такі ж повинності, що й селяни, але вдвічі менше.

Диглосія

одночасне існування у суспільстві двох мов або двох різних форм однієї мови, застосовуваних у різних функціональних сферах; для території Київської Русі характерна диглосія - мовна ситуація, за якої в одному суспільстві існують дві мови або дві форми однієї мови, що виконують відмінні функції.

Чорна рада

означення козацької ради, в якій, крім старшини, брало участь велике число рядових козаків. Слово «чорна» виводиться від «чернь» — термін, що ним старшина окреслювала рядових козаків, а також нижчі стани суспільства.

Литовський статут

основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався в трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути. Джерелами Литовського статуту були звичаєве литовське, білоруське, українське право, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники та кодекси інших держав. Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе основні положення державного, цивільного, сімейного, кримінального й процесуального права князівства, норми римського, руського, польського та німецького кодифікованого звичаєвого права, відповідна місцева судова практика, «Руська правда», польські судебники. Його положення були чинними на землях Литви й України аж до середини XIX століття.

Надвірна міліція

представники козацького стану, що служили у приватному війську магнатів Речі Посполитої в 16 — 18 століттях.

Шляхта

привілейований стан у суспільствах доби середньовіччя та нового часу, у ширшому розумінні — військово-служила знать або ж родова аристократія. Шляхта виникла як верства землевласників — феодалів, що отримували свої маєтки на правах феода. Шляхта у вузькому сенсі цього слова - панівний стан у Великому князівстві Литовському, Руському, Жематійському, Королівстві Польському (обидва після Люблінської унії утворили Річ Посполиту), а також у Війську Запорозькому.

Руська мова

самоназва мови русинів з XII—XVII століття. Офіційна мова Великого князівства Литовського, нею видано головні збірники законів, відомі як Литовські Статути. Руська мова була офіційною в литовській частині Речі Посполитої аж до 1696 року. Найдовше терміни «русини» та «руська мова» для етнічної та мовної самоідентифікації вживали українці Галичини та Закарпаття

Гайдамаки

самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої.

Феод

спадкове земельне володіння в епоху феодалізму, за яке потрібно було нести службу (переважно військову), та інші повинності. Бенефіцій, що передався у спадок.

Хора

сільськогосподарська околиця античного полісу, структурно була частиною більшості полісів, наприклад хора Ольвії і хора Херсонеса.

Археологічна культура

термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам'яток, що відносяться до одного часу й поширені в певній місцевості; стійка сукупність типів археологічних решток, об'єднаних спільною територією, які змінюються та розвиваються у взаємозв'язку. Оскільки археологічна культура змінюється в часі й просторі, розрізняють її «локальні варіанти» та «хронологічні етапи».

Полковий устрій

у XVII-XVIII століттях більша частина земель сучасної центральної і східної України входили до складу мілітарізованої держави під назвою Військо Запорозьке (згодом також відомої як Гетьманщина), адміністративно-територіальними та військовими одиницями котрої були сотні що складали козацькі полки.

Слобода

у домодерній Україні — козацька колонія або новозасноване поселення з власним самоврядуванням, мешканців якого власник (держава, церква і головно магнати) звільняв на деякий час (зазвичай 15—25 років) від виконання повинностей (оплати чиншів тощо).

Пани-рада

установа центрального державного управління у Великому князівстві Литовському в період до Люблінської унії (1569). Походила з боярських княжих рад попереднього періоду та княжої ради віленських правителів Литовського князівства.

Уходницький промисел

це вільні селяни (не кріпаки, покріпачення селян у Великому князівстві Литовському відбулося 1588 року, в Польщі — раніше, 1549 року), які йшли в 15-16 століттях з різних причин на промисли в Дике Поле.

Магдебурзьке право

це узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах місцевого самоврядування і міських судах різних європейських країн». Містам, які його отримували, надавалося самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей.

Уніатська церква

церква, створена в результаті об'єднання католицької і православної церков під верховенством Папи Римського відповідно до Брестської унії 1596 р., укладеної на церковному соборі (зборах) вищого католицького і православного духівництва. Уніатська церква в Правобережній Україні і на Волині була ліквідована в 1839 р.

Козацький реєстр

частина українського козацтва, прийнята на військову службу владою Речі Посполитої і записана в окремий список — реєстр, з цього й назва — реєстрові козаки.

Смерд

член громади на Русі у ХІ-XV століттях, людина, позбавлена особистої свободи і власності. Термін «смерди» як означення категорії населення побутував на руських землях (зокрема у Галичині, Новгороді Великому, Пскові; нині місто в РФ) до кінця 15 — початку 16 ст., а пізніше вживався лише в значенні «людина низького походження» і як образлива лайка. Ця обставина утруднює семантичний аналіз слова «смерд».

Неолітична революція

історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, виникнення тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв також народженню ремесел та торгівлі.