Зарубіжна література

19. «Божественна комедія» Данте як синтез середньовічної культури і як перший твір культури Відродження.

1307—1321 рр. написання Автор свою поему назвав просто «Комедією», пояснюючи, що «комедією є будь-який поетичний твір... із похмурим початком і світлим фіналом, написаний народною мовою». Назва «Божественна комедія» закріпилася за поемою вже після смерті Данте. «Божественну комедію» Данте писав 15 років і завершив напередодні своєї смерті. Поему Данте «Божественна комедія» недаремно називають енциклопедією Середньовіччя. Вона задумана як видіння, популярний тоді жанр клерикальної (релігійно-церковної) літератури. Поет уві сні немов мандрує загробним християнським світом: спочатку потрапляє до Пекла, відтак — до Чистилища і аж потім — до Раю; звідси й назви частин поеми: «Пекло», «Чистилище» і «Рай». У Божественній комедії земний час і вічність взаємопов'язані, пейзажі потойбічного світу постійно зіставляються з земними. Данте-перший середньовічний поет, який ввів описи природи. *У червні 2008 року, через майже 690 років після смерті Данте влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста.

22. Головна тематика новел «Декамерона» Дж. Боккаччо.

"Декамерон" твір, де 10 людей поїхали в якийсь посьолок, бо була чума, і там розповідали новели (100 новел) Творчість Боккаччо має велике значення для всього подальшого розвитку світової літератури та культури. Своїми творами письменник не лише розвивав жанрову систему, а й утверджував новий світогляд, робив світосприйняття людей гуманістичнішим, вони сприяли розвиткові не не тільки гуманізму, а й індивідуалізму: саме за часів доби Відродження люди «повірили» у те, що мають право на земне щастя, що кохання не є гріхом. Майстерності письменника були властиві такі риси: • інтерес до долі простої людини; • розкриття характерів і психології головних героїв; • описання природи; • утвердження вічних ідеалів любові, краси й інтелігентності; • змалювання рис доброчинності і вад людського роду.

54. Французький галантний роман XVIII ст. Абат Прево «Історія кавалера де Ґріє і Манон Леско»: проблематика, особливості композиції, характеристика персонажів.

«Істо́рія кавале́ра де Гріє́ і Мано́н Леско́», більш відома під скороченою назвою «Мано́н Леско́» — психологічний роман французького письменника Антуана Франсуа Прево. Сюжет твору розповідає про пристрасне кохання юнака до аморальної жінки, через яке руйнується його життя. Роман одразу набув гучної популярності, через непристойність був заборонений деякий час. Його вважають частково автобіографічним твором. Персонажі Кавалер де Гріє — 17-річний юнак, кавалер Мальтійського ордену (тобто зв'язаний целібатом). Вирізняється природною доброчесністю, нахилами до духовної діяльності, доброю освітою і вихованням. Попри ці чесноти його вдачі притаманна безвідповідальність, недалекоглядність, слабка воля. Манон Леско — ровесниця де Гріє, надзвичайно приваблива, але морально нестійка. Тіберж — друг де Гріє, семінарист, на кілька років старший за нього. Вірний, тактовний, мудрий і відданий. Пан Леско — брат Манон, гвардієць. Аморальний молодик, який не гребує шахрайством, живе на утриманні у сестри або ж вирішує фінансові проблеми, вдаючись до фактичного сутенерства. Гине через помсту ошуканого товариша. Пан де Г... М... (старший і молодший) — два розпусники, чиї імена залишаються невідомими. Батько де Гріє — безіменний літній чоловік. Пан де Т... — син начальника тюрми, якого з де Гріє пов'язує миттєва, але віддана дружба.

31. Соціальний і філософський зміст образу Дон Кіхота з однойменного роману Сервантеса. Зображення соціальної дійсності у романі.

«Дон Кіхот» спочатку розгортається як пародія на лицарський роман. Сервантес заявляв, що прагнув «вселити людям відразу до вигаданих і безглуздих історій». Сервантес підсміюється також над претензійним стилем лицарських романів. Алонсо Кехано назвав себе гучним ім'ям Дон Кіхота з Ламанчі, одягнувся в лицарські обладунки, обрав собі даму серця і, осідлавши бойового коня, відправився на пошуки пригод. Лицар Сумного Образу зітканий з гострих суперечностей: він трагічний герой і комічний, його серйозні вчинки часто здаються смішними, ця квола і немічна людина сповнена високої духовної сили, це і мудрець і безумець одночасно.

18. «Метаморфози» Овідія: міфологічна основа, ідейний зміст.

«Метаморфози» - поема в 15 книгах, в якій розповідається про різні перетвореннях, що відбулися з часу створення світу, відповідно до грецької і римської міфологіям. Всього їх налічують 199. У сюжеті йдеться про виникнення зірок, тварин, рослин, рік, джерел, скель, людей. Поєднавши багато метаморфоз разом, Овідій написав поему, що пояснює походження усього світу. Основа сюжету — давньогрецькі та давньоримські міфи про перетворення та героїчні цикли. Сюжет поеми рухається від створення світу, що є першим перетворенням початкового хаосу в космос, до сучасних Овідію часів. У другій частині твору з'являється думка про погіршення людського роду з плином часу. Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яка виводиться з часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Закінчується твір похвалою на адрес у Юлія Цезаря та Августа, які обожнюються й оголошуються покровителями Риму. Віршовий розмір — гекзаметр Композиція: (11998 віршів) - зачин - пролог (історія творення світу та чотирьох поколінь людських) - виклад оповідей про майже 250 перетворень і випробувань - - завершальна частина - поетичний виклад учення Піфагора про переселення душ як обґрунтування "перетворень".

5. Поема Гомера «Одіссея»: художня структура, ідейний зміст.

«Одіссея» — побутово-фантастичний епос, у якому розповідається про мандри й поневіряння Одіссея дорогою додому. Написання - VІІІ ст до н.е. Рід - Лірика. Жанр - поема У поемі Гомера «Одіссея» простежуються риси героїчного епосу. Тема - мандри й пригоди «хитромудрого» Одіссея, царя Ітаки, який повертається з Троянської війни. Ідея - Оспівування найкращих людських якостей, які яскраво виявляються в мирні дні,— таланту, розуму, кмітливості, вправності, практичності та ін. Засудження беззаконня, несправедливої сили, самовпевненості й пихи людини. Віршовий розмір. Гекзаметр - (шестимірник) - віршовий дактилічний розмір із шістьма наголосами без рими, поширений в античній поезії. В Одіссеї Гомера події розвиваються протягом 10-річного плавання Одіссея. Автор детально описує останні 40 днів подорожі. Художні особливості -традиційність і монументальність; -«...прагнення до суворої композиційної єдності й чітко продуманої організації матеріалу»; - ліризм; - реалізм у зображенні деталей побуту і звичаїв народу; - повторення віршів або їх частин. Повторюються і традиційні числа 12 і 9 (12 кораблів, 12 амфор вина, 12 супутників-побратимів, 9 кіз і 9 днів дії Одіссеєвої); Композиція. 12110 віршів укладені у 24 пісні. І частина - 1-4 пісні (пошуки Телемахом батька Одіссея); ІІ частина - 5-12 пісні (пригоди Одіссея); ІІІ частина - 13-24 пісні (Одіссей повертається додому)

49. Пригодницький роман в німецькій літературі. Роман про Мюнхаузена (Рудольф Распе).

«Приго́ди баро́на Мюнхга́узена» — роман у новелах німецького письменника Рудольфа Еріха Распе. Книга складається з фантастичних розповідей від імені головного героя — барона Мюнхгаузена, який дійсно жив у Німеччині на початку XVIII століття, потім служив у Російській імперії та повернувся згодом на батьківщину. «Пригоди барона Мюнхгаузена» засновані на низці анонімних текстів про пригоди барона, котрі були оброблені Еріхом Распе і кілька разів видавалися англійською мовою, включаючи різні історії. В 1786 році ці історії було об'єднано під назвою власне «Пригоди барона Мюнхгаузена». Сивий дідок маленького зросту з великим носом розповідає своїм друзям вечорами про пригоди, які він сам пережив. Він, заночувавши в сніговому полі, прив'язав коня до стовпчика, а прокинувшись, виявив, що кінь висить на купелі найвищого собору. Тут він їде до міста на вовку. А полюючи на качок через димар, він отримує їх уже в смаженому вигляді та в оточенні яблук. А одного разу на полюванні барон не хотів вбивати лисицю, і вона сама вистрибнула зі своєї шкірки. Зав'язавши в болоті, він примудрився витягти себе за волосся. А якось йому допомогли качки: і з болота витягли, і до дому довезли. Барон взагалі дуже любив полювання і багато його пригод пов'язані з цим приємним заняттям. Якось він у оленя вистрілив вишневою кісточкою, а через рік побачив цього ж оленя з величезним вишневим деревом на голові. Висновок (моя думка) Барон, звичайно, найкумедніший брехун, але він складає свої історії з таким гумором і фантазією, що йому хочеться вірити. Та й бреше він не для корисливих цілей, а щоб усім було весело та цікаво.

14. Давньогерманський героїчний епос, його історична основа («Пісня про Гільдебранта»).

«Пісня про Гільдебранда» (VIIІ ст.) належить до пам'яток давньогерманського героїчного епосу. Вона належить до раннього середньовіччя, доби «великого переселення народів», розкладу патріархально-родових стосунків, зрушень та завойовницьких походів давньогерманських племен та утворення на руїнах Римської імперії нових варварських держав. Драматизм цієї історії посилюється конфліктом між обов'язком воїна і батьківським почуттям. Зберігся лише фрагмент «Пісні про «Гільдебранда», який випадково вцілів на сторінках обкладинки трактату богословського змісту. Історична основа «Пісні про Хільдебранда» - боротьба засновника остготської держави в Італії Теодоріха Великого з Одоакром. У «Пісні про Гільдебранда» спотворені відносини між історичними персонажами та порушена хронологія, але твір зберігає дух тієї грізної доби. Розвиток події сконцентровано навколо його драматичної вершини. Відсутні розгорнуті описи та великі монологи; діалог обмежується короткими репліками. Незважаючи на багато неточностей у тексті і суперечки про його інтерпретацію, поема вважається першим шедевром німецької літератури. Текст складається з 68 рядків алітерованих віршів, але написаних безперервно без узгодженої форми вірша. Він обривається в середині рядка, залишаючи незавершений вірш наприкінці другої сторінки. Проте малоймовірно, що не вистачає понад десяток рядків.

20. «Пісня про Нібелунгів» - найвизначніша пам'ятка німецького середньовічного епос

«Пісня про Нібелунгів» є найвизначнішою пам'яткою німецького середньовічного епосу, що виникла на самому початку XIII ст. Питання про авторство поеми викликало немало суперечок. Більшість дослідників вважає, що творцем поеми був Шпільман. «Пісня про Нібелунгів» складається з 39 пісень-авентюр. На сучасному етапі вважають, що «Пісня» постала на основі двох старовинних героїчних пісень. Виявлено також сюжетну спільність «Пісні» з рядом скандінавських пам'яток («Старшою Еддою», «Еддою» Сноррі, «Сагою про Вйолсунгів» та ін.). Окремі елементи «Пісні» пов'язані зі світом міфів та казок. «Пісня про Нібелунгів» відзначається сюжетною різноманітністю. Сива давнина та пишний придворно-рицарський побут виступають у поемі в складному переплетінні. В ній відбилися спогади про події великого переселення народів, про далекі мандри, переходи, кровопролитні битви. Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-рицарського середовища XII-XIII ст. Вона дає уявлення про будні та свята рицарських кіл: бенкети, полювання, рицарські змагання та інші розваги. Немало уваги в ній приділено рицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності. 30 червня 2009 року німецький героїчний епос «Пісня про Нібелунгів» включено до списку світового культурно-історичного спадку ЮНЕСКО.

13. Французький героїчний епос. «Пісня про Роланда».

«Пісня про Роланда» — найдавніша і найзнаменитіша пам'ятка французького епосу. Вона стала відомою у 1837 році, після опублікування Оксфордського рукопису, що датувався 1170 роком. Час виникнення поеми точно не встановлений (ймовірно XI ст.), автор твору невідомий. Історична основа - Похід Карла Великого у 778 році в Іспанію. Основні події відбуваються у Ронсевальській ущелині. Тема - Бій графа Роланда з сарацинами. Боротьба франків за батьківщину й християнську віру Ідея - утвердження християнської віри, подвигу заради Бога й Батьківщини Проблематика твору. У творі порушуються проблеми служіння королю, вірності державі, честі, зради, патріотизму. Поема побудована дуже чітко, події розвиваються швидко і прямолінійно. Автор передає напругу війни Французів проти маврів, гостроту релігійної боротьби. «Пісня про Роланда» має своєрідне обрамлення: на початку і наприкінці твору змальовано широку картину релігійної війни, яку веде Карл Великий уже сім років за утвердження християнських ідей).

6. Дидактичний епос. «Труди і дні» Гесіода.

«Труди і дні» - це поема написана у формі настанов та умовлянь до брата на ім'я Перс,що відняв у Гесіода спадкову ділянку землі, підкупивши суддів («басилевсів»),але згодом вона переростає у практичні поради щодо різних робіт. Проте звернення до брата є лише типовим композиційним засобом дидактичної літератури,що дозволяє автору відобразити широку картину сільського життя і висловити власні думки щодо світу і самої людини. У цій поемі Гесіод виклав хліборобський календар,безліч окремих висловів.які засуджують неробство.Крім того, через усю поему проходить негативне ставлення автора до земельної аристократії (беотійських «басилевсів» того часу). Вихваляючи хліборобську працю, поет порівнює її з працею корабельника-купця, яка вабить можливістю швидкого збагачення, і вказує на почесність і перевагу першої. Погіршення економічного стану селянства відбито в поемі у формі славетного песимістичного міфа про п'ять «віків» - про стадії еволюції людства від золотого віку до залізного,- з яких кожний наступний гірший за попередній.

16. Ідейний зміст та особливості композиційної побудови поеми Публія Вергілія Марона «Енеїда».

Ідея: прославлення троянської та латинської мужності; уславлення роду Юліїв. Композиція: 2 частини, кожна частина - 6 книг. Сюжетна основа: міфи про Енея Як римська епопея «Енеїда» мала на меті наголосити на божественному походженні Рима, уславити нащадка Енея, відновника римської держави — Августа і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи чоловіка, який мандрував по морю, натерпівшись багато і вдосталь на війні. В основі «Енеїди» в більшості лежать італійські легенди.Як і в творах Гомера, Верґілій подає два плани: життя богів і життя людей. Але якщо герої Гомера іноді йдуть проти волі богів і навіть перемагають, то Верґілієвський Еней завжди виконує волю богів.

1. Особливості композиції та ідейний зміст поеми Гомера «Іліада».

Історична основа - Троянська війна Міфологічна основа - міфи троянського циклу Жанр - епічна поема Тема: гнів Ахілла, та його наслідки Ідея: осуд війни, оспівування героїзму, миру, материнської та батьківської любові Композиція: 15 693 рядки «Іліади» розбито античними вченими на 24 пісні — за числом літер грецького алфавіту. Події відбуваються на 10 році війни протягом 50 днів Особливості стилю. • Докладна, повільна оповідь ("епічний спокій"). • «Гомерівський каталог» (детальний опис подій, предметів, речей). •"Епічний об'єктивізм» (неупереджене, об'єктивне ставлення до подій і героїв твору). • Постійні епітети, гіперболи, порівняння, повтори Віршовий розмір - гекзаметр (*шестистопний дактиль) Поема уславлює доблесність, героїзм, силу розуму стійкість у випробуваннях долі. Гомер засуджує жорстокість, співчуває людському горю, поважає подвиги та героїзм. Сюжет...

51. Сатирична філософія Вольтера («Кандід, або Оптимізм», «Простодушний», «Орлеанська Діва»).

Вольте́р справжнє ім'я Франсуа́ Марі́ Аруе́: поет, прозаїк, сатирик, трагік, історик, публіцист, що відомий своєю дотепністю, його нападками на настанови католицької церкви, а також пропагандою свободи віросповідання, свободи слова і відокремлення церкви від держави. Вольтер був різнобічним письменником, створюючи роботи майже в кожній літературній формі: п'єси, вірші, романи, есе, історичні й наукові праці. «Кандід, або Оптимізм», філософська повість з використанням структурних засобів шахрайського роману. Ця повість має характерну особливість, яка полягає в постійній присутності в ній автора. Вольтер дивиться на світ очима своїх героїв, дає оцінку подіям, виходячи з комплексу їхніх поглядів, пристрастей та світогляду. Своєю повістю Вольтер насамперед демонструє велику наявність у світі зла. Жорстокі і закони природи, і людські закони. Не меншого резонансу набула поема "Орлеанська діва". У "Орлеанській діві" Жанна д'Арк - центральний образ - постає по-селянськи грубою та безмежно наївною. Погляди і переконання Жанни показані традиційно: вона щиро вірила у свою патріотичну місію і готова до самопожертви для блага батьківщини. "Простодушний", твір, в якій чітко окреслена любовна інтрига вирішувалося нетрадиційним для письменника шляхом. Колоритний образ індіанця Гурона— це полемічна відповідь Вольтера Руссо, зокрема його теоріям "природної людини". На відміну від попередніх творів, Вольтер в образі Гурона змальовав психологічно достовірний тип людини, почуття і думки якої органічно пов'язані з навколишньою реальністю. Природність і "дикунство" героя дозволив побачити ті суперечності життя, які через свою звичність просто не сприймалися вже як вади суспільства: відносність людських цінностей, відірваність від життя християнського вчення тощо. Можна знайти спільне у цих різних за своєю спрямованістю творах. • • Передусім стиль, який у Вольтера завжди насмішкуватий. Стрімкий і, принаймні на перший погляд, недбалий. • • У цих творах не було жодного персонажа, до якого б автор поставився цілком серйозно. Всі вони — або втілення якої-небудь ідеї, або вигадані, фантастичні герої. • • їхній темп настільки швидкий, що читач не. встигав навіть посумувати. • • Вольтерові подобалося виводити на сцену священнослужителів, яких він називав магами, суддів, котрих він іменував муфтіями, фінансистів, інквізиторів, простодушних і філософів. • • У самого письменника було кілька запеклих ворогів, які з'являлися в кожному його романі під новою маскою, проте без зусиль виказували себе. • • Щодо жінок, то Вольтер їх не надто поважав. Коли вірити йому, то вони тільки і мріють про кохання гарного, молодого, щедрого чоловіка, однак, за своєю натурою, корисливі і лякливі. • • Те, що по-справжньому об'єднувало повісті Вольтера— це його філософія. Про неї говорили як про "повний хаос ясних думок", в цілому безладних.

36. Майстри афористичного жанру (Б. Грассіан «Кишеньковий оракул», Франсуа де Ларошфуко «Максими» та Жан де Лабрюйер «Характери, або Повадки нашого часу»).

Афористична література як самостійний жанр зародилася у Франції в XVII столітті. У цю епоху з'являються перші письменники-афористи. Письменники-афористи створювали лише короткі, гранично стислі прозові мініатюри. Ларошфуко, Грассіан, Лабрюйер - блискучі майстри афоризму, класичні представники даного жанру. Моральна філософія Грасіана у «Кишеньковому оракулі» виходить з установки формування в людині якостей, які допоможуть їй успішно співіснувати в суспільстві і адаптуватися до "зіпсованої" дійсності. Результатом обширного життєвого досвіду Франсуа Ларошфуко є «Максими». «Максими»- Збірка афоризмів, що становить цілісний кодекс життєвої філософії. Письменник створив своєрідну модель «людини взагалі», змалював якусь унікальну психологію, придатну для всіх часів і народів. «Характери, або Повадки нашого часу» — це зібрання епіграм, роздумів та портретів. Запозичивши задум «Характерів» у Теофраста, Лабрюйер ставив метою відобразити суспільні звичаї свого століття.

34. Основні тенденції у розвитку жанру бароко. Філософська драма Кальдерона «Життя - це сон»

Баро́ко — стиль у європейському мистецтві, в особливості в літературі, початку XVI століття — кінця XVIII століття. Тенденція розвитку літературного бароко поєднує в собі різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. «Життя — це сон» — одна з найкращих драм Кальдерона. Письменник порушує в ній важливі питання людського існування: що таке людина,у чому полягає сенс її буття, що таке свобода,що обумовлює вчинки особистості, яке її місце у світі, що є моральною основою для її життя. Протистояння фатальної долі та людської свідомості в драмі Кальдерона показано як змагання ницих пристрастей і вищого обов'язку милосердя й добра. Кожна людина може протистояти долі й утвердити власну волю, якщо займатиме позицію добра і справедливості. Тлумачення назви драми «Життя — це сон». Життя людини — непізнанна таїна, воно лише «сон», де немає нічого певного і сталого. Центральними категоріями, які цікавлять митця, є такі поняття, як Доля, Людина, Світ, Бог, Честь, Життя, Добро, Зло, Воля.

41. Поетика "високої" комедії як втілення класицистичної природи твочості Мольєра. ( «Дон Жуан, або Камінний гість»\«Тартюф»)

В епоху класицизму, коли працював Мольєр, всі жанри поділялися на високі і низькі. Трагедія була високим жанром, комедія - низьким; для кожного жанру існували суворі закони; змішувати жанри заборонялося. Великий комедіограф Мольєр, надавши «низькій» комедії ряд рис «високої» трагедії, створив новий жанровий різновид комедії - «високу комедію» («Дон Жуан», «Тартюф», «Скупий», «Мізантроп»). Основні особливості жанру «високої комедії». 1. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка не ставила жодних серйозних проблем, а просто розважала, «висока комедія», як і трагедія, ставить серйозні моральні, соціальні, філософські проблеми. Так, в «Тартюфі» Мольєра поставлена ​​проблема лицемірства, релігійного лицемірства. 2. На відміну від звичайної комедії класицизму, персонажами якої були люди нижчого і середнього стану, головною дійовою особою «високої комедії» є, як і в трагедії, людина вищого стану. Так, Тартюф - дворянин, збіднілий, але дворянин, про що він з гордістю говорить Оргону. 3. На відміну від звичайної комедії класицизму, в якій не вимагалося дотримання закону трьох єдностей, в «високій комедії», як і в трагедії, він обов'язковий. Так, в «Тартюфі» всі події відбуваються в одному місці - в будинку Оргона, протягом одного дня, всі персонажі задіяні в основному конфлікті. 4. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка складалася з 1-го або 3-х актів, «висока комедія», як і трагедія, ділиться на 5 актів. 5. На відміну від звичайної комедії класицизму, яка писалася прозою, «висока комедія», як і трагедія, пишеться віршем. Так, «Тартюф» написаний олександрійським віршем.

63. Фауст і Мефістофель. Значення цих образів у філософській концепції драми Й.-В. фон Гете «Фауст».

В образі головного героя трагедії «Фауст» Ґете бачить не лише відображення самого себе, а й людини свого часу, періоду Просвітництва, розквіту німецької культури та філософії. Головний герой укладає з дияволом угоду лише тому, що хоче осягнути всі таємниці світу. Він хоче знайти невловиму істину буття, визначити правду, завжди з розпачом шукає все нові й нові знання. Незабаром він розуміє, що сам не зможе знайти відповіді на запитання, не зможе розкрити всі таємниці. Головне завдання героя - не просто пізнати світ, а зрозуміти себе. Його життя не обертається по колу, не повертається до витоків. Він іде лише вперед, роблячи нові відкриття, досліджуючи невідоме. За здобуття знань він платить своєю душею. У художній концепції твору образом Фауста поет стверджує думку про творчі зусилля людини на землі, у яких полягає сенс буття. Фауст розуміє обмеженість людського пізнання, відчуває кризу старих знань. Його гнітить нез'ясованість важливих проблем буття, йому тісно в догматах середньовічних наук, які не підлягають змінам. Душа вченого прагне простору, волі, розвитку. В образі Фауста Гете стверджує вічний рух людської свідомості, велич особистості, яка прагне істини, вимагає оновлення уявлень про світ. Мефістофель постає у трагедії символом зла. Мефістофель — диявол, утілення зла, дух заперечення. Його функція у творі — моральне випробування людини. Мефістофель поставив собі за мету взяти в полон душу Фауста. Він спокушає вченого надією на пізнання життя і щастя, кличе героя з темного кабінету на широкий простір, у вільний світ. Та Мефістофелю не вдалося відволікти Фауста від духовних проблем, спокусити життєвими насолодами, довести, що любов — «лише пусті слова», заволодіти його душею. Герой залишається самим собою — це головний результат мандрівок у першій частині твору. Мефістофель ще й песимістично налаштований скептик. Мова Мефістофеля містить різке заперечення гуманістичної філософії - філософії епохи Відродження. Люди самі настільки зіпсовані, що дияволові немає потреби творити зло на землі. Люди чудово обходяться в цьому і без нього.

56. «Ваймарівський класицизм» як програма для оновлення літератури XVIII ст.

Ваймарівський класицизм — напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х XVIII ст. Представлений творчістю Й.-В.Гете, Ф.Шіллера, теоретичними працями Й.Вінкельмана, В.Гумбольдта. К.в., що прийшов на зміну періоду "Бурі і натиску", руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. Водночас К.в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами," на відміну від французького класицизму, тяжів до жанрового розмаїття, масштабності образів, простоти композиції.

2. Грецькі міфи. Міф про Прометея. Міфи про Геракла

Грецька, або Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу — Стародавньої Греції, колиски Західної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо. Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та наділення душею явищ природи — анімізм — та пов'язана з ними людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «Прометей закутий». Прометей Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в імʼя щастя людей. А також, дуже відомими є міф про Геракла. Життя Геракла було барвистим і насиченим подіями. Він здійснював подвиги, кохав і одружився. І навіть був в трирічному рабстві. (Подвиги: боротьба з немейським левом, невразливим до жодної зброї, вбивство лернейської гідри, відомі авгієві стайні були очищені, цар Діомед був переможений)

8. Жанри давньогрецької лірики. Тематика поетичної творчості Архілоха, Алкея, Сапфо, Анакреонта, Піндара, Вакхіліда.

Давньогрецька лірика належить до другого періоду, який називається класичним і охоплює 7-4 ст. до н.е. Як і епос, вона постає з фольклорних джерел. Майже усі поетичні форми, розроблювані грецькими ліриками, фольклорного походження. Наприклад, весільний обряд супроводили пісні, які називались епіталамами. Намогильні написи розвинулися в епітафію. Велично лунали на святах гімни. Оди - на честь переможців у змаганнях, ембатерії - рушаючи в похід. На святах богині родючості Деметри - ямби (жартівливі пісні). Лірика була невіддільна від музики: слово, музика і танці становили одне ціле. Найбільшим представником давньогрецької ямбічної лірики був знаменитий поет Архілох. Ним були написані не тільки ямби та елегії, але й епіграми, гімни, пов'язані з сучасністю байки («Мавпи», «Лисиця і Орел»). Сольна меліка особливо розвинулася на острові Лесбос, батьківщині двох великих давньогрецьких поетів - Алкея і Сапфо . Третім уславленим представником сольної меліки був Анакреонт . Найбільший представник урочистої хорової мілики - Піндар. Bеликою популярністю у греків користувався і Вакхілід , якому, як і Піндару, належать вірші чи не всіх видів давньогрецької лірики.

7. Жанри давньогрецької лірики. Тематика поетичної творчості Солона, Калліна, Тіртея, Феогніда, Мімнерма.

Давньогрецька лірика належить до другого періоду, який називається класичним і охоплює 7-4 ст. до н.е. Як і епос, вона постає з фольклорних джерел. Майже усі поетичні форми, розроблювані грецькими ліриками, фольклорного походження. Наприклад, весільний обряд супроводили пісні, які називались епіталамами. Намогильні написи розвинулися в епітафію. Велично лунали на святах гімни. Оди - на честь переможців у змаганнях, ембатерії - рушаючи в похід. На святах богині родючості Деметри - ямби (жартівливі пісні). Лірика була невіддільна від музики: слово, музика і танці становили одне ціле. Солон — один із семи мудреців стародавньої Греції, грецький законодавець, правник, поет, письменник, політик, філософ. Прославився переважно елегіями на моральні, соціальні та політичні теми. Солон в багатьох елегіях радить бути чесними, прагнути не до багатства, а до чеснот, до накопичення знань. Його творчість налічує 250 віршів. Каллін — давньогрецький поет,один із засновників елегії. Поезія Калліна вважається жанром бойових елегій-закликів. Тіртей жив у середині VII ст.до н.е. Його твори належать до декламаційної лірики. Складав він патріотичні, військові елегії ,сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух воїнів, виховувати у них почуття обов'язку перед батьківщиною, пробуджувати мужність і хоробрість у бою. Феогнід — давньогрецький лірик, аристократ. непримеримий учасник політичної боротьби. До нас дійшло близько 1400 віршів. Через усе життя Феогнід проніс ненависть до народу. Аристократів він наділяє усіма чеснотами, а злидарів — негативними рисами. Мімнерм — представник любовної елегії. Основною темою його творів- любов.Він оспівує радість молодості і жахається майбутньої старості.

52. Особливості творчості Дідро. "Енциклопедія". Роман "Черниця"

Дені́ Дідро́ — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва. Дідро починає свою літературну кар'єру через брак грошей. Він починає писати романи на замовлення. До цього часу він був енциклопедистом і мав велику бібліотеку, яку потім викупила Катерина ІІ. Дідро виступав за рівність людей «природа не створює хазяїв та рабів». Вводиться поняття «природної людини» - «для чого жити з виверненою назад на античність шиєю, вчіться у природи!» Образи його романів — це спосіб розкрити новий погляд на світ, вони пронизані філософською проблематикою. Дідро як інші французькі філософи-матеріалісти 18 ст. надавав велике значення освіченості. Високо оцінював Дідро роль виховання і формування людини.. Виховання, - досягає багатого, але не може зробити всього. Завдання полягало в тому, щоб виявити природні здібності дітей, і дати їм найнеобхідніше для розвитку. Видання «Енциклопедії» - це мрія всього життя Дідро. "Енциклопедія" являє собою систематичне зведення досягнень тодішньої науки, техніки та виробництва, усіх галузей соціальних знань. Видання "Енциклопедії" буквальним чином перетворило Дідро на жебрака. Пропозиція Катерини П придбати Його бібліотеку, залишивши її письменникові у довічне користування та призначивши його зберігачем, стала якраз у нагоді. Відомим є роман «Черниця» в якому міститься чудове дослідження психології чернечого життя, так само як різкі її викриття. Дідро не показував «Черницю» своїм друзям, хоча під кінець життя опублікував роман. Життєвість сюжету і реалістичність оповіді вражають читача. Дідро створив книгу-сповідь, де героїня - не виняткова натура, а жертва соціальної системи, в якій вона живе. «Черниця» - соціально-психологічний роман. Такий антирелігійний твір , як «Черниця», неможливо було опублікувати в той час. Роман "Черниця", що викривала злочину церкви. Дівчину Сюзанну Симонен, всупереч її волі, визначають у монастир. Дівчина розумна, гарна, здорова, Природа створила її для життя. Природа створила її вільну. Суспільство, керуючись протиприродною мораллю, закувало її в кайдани. Сюзанна біжить із монастиря. Тепер вона стає людиною поза законом. Роман написаний у формі записок - сповіді. Вона глибоко релігійна, і проте кожний її вчинок, кожний рух її серця є протестом проти релігії. «Черниця» - це реалістичний роман-сповідь з елементами дидактичного роману.

59. Особливості зображення драматичного характеру у Ф. Шіллера («Підступність і кохання»\«Вільгельм Телль»)

Драма "Вільгельм Телль" - глибоко народний твір, пройнятий демократичними ідеями. У ньому на історичному матеріалі показано життя народу та його боротьбу за незалежність. У п'єсі звучить сам голос народу, відображено його прагнення та ідеали. Разом із тим у драмі виявилися й риси "веймарського класицизму". Багатьма героями твору керує розум, майже всі вчинки героїв логічно вмотивовані, а союз трьох кантонів обумовлений легендою про єдиний народ, яку розповідає Штауффахер. Чітка композиція драми, простота конфлікту, ідея громадського служіння, зіткнення почуття й обов'язку (Руденц), статичність і однозначність деяких образів, контрастність персонажів - усе це свідчить про вплив класицизму на творчість Шиллера. Ідея свободи поетизується митцем у романтичних формах, але водночас вона є певним абсолютом, зразком для наслідування. Автор повчає читачів, веде їх до усвідомлення волі як життєвої необхідності, впливаючи і на їхній розум, і на почуття. Переплетіння романтичних і класицистичних традицій у драмі цілком обумовлене прагненням до відновлення порушеної гармонії у світі й душі особистості, що становить головну ідею твору.

3. Байки Езопа

Езоп — грецький байкар, жив у VI ст. до н. е. Автор відомих «Байок Езопа», життя якого оповите легендою. Він-мудрий народний борець з аристократами, перевищує їх розумом і гострою мовою. Байка складалася в той період, коли в Греції почалася гостра боротьба народу з родовою знаттю. Езопівські байки були своєрідним знаряддям боротьби. З часом байки втратили свою гостроту і набули практичного обивательського характеру. Відомо близько 300 байок Езопа. Його байкам притаманний дидактизм(повчальність).Він зазвичай знаходиться наприкінці твору. Езоп засуджує людські вади. Оскільки він був рабом, то в багатьох байках присутня тема "вичавлювання з людини раба". Важливим параметром байок Езопа є алегоричність - зображення реальних осіб, явищ і предметів з використанням асоціацій. Наприклад, вовк у байці "Вовк і Ягня" є алегорією жорстокості, брутальної влади. Лисиця - хитрість, ягня — наївність і беззахисність. Згодом таке інакомовлення стало настільки поширеним, що виникло поняття "Езопівська мова" - зашифрований спосіб викладу думок з натяками, недомовками. Характерною рисою Езопівських байок є їхній лаконізм, відсутність чи мінімальна кількість епітетів, метафор, порівнянь. Це стисло-короткі прозаїчні оповідки в яких немає жодного зайвого слова.

37. Байка як класицистичний жанр. Творчість Лафонтена.

Жан Лафонтен - французький поет, член Французької академії. Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту. Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Звір на Місяці»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного суспільства («Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Дуб і Очерет»). Лафонтен ввів у байку нового героя — людину з народу. Структура байок Лафонтена вирізняється ясністю, простотою й точністю. Мова байок — жива, розмовна, народна. Поет використовує характерні для просторічної мови звороти й інтонації.

4. Лицарський роман про Трістана та Ізольду.

Жанр - лицарський роман Рік написання - VII століття Тема - зображення кохання Трістана і королеви Ізольди Білявої; Ідея - прославлення сили кохання, невмирущості справжнього кохання, яке долає усі перешкоди. Головні герої: Трістан - син короля Меліадука, відважний лицар, дуже сильний, хоробрий, справедливий і благородний. Ізольда - прекрасна королева, кохана Трістана, ніжна і красива дівчина, здатна зцілювати найважчі рани. Бранжьєна - служниця Ізольди, вірна й віддана. Гувернал - наставник Трістана, мудрий вихователь, вірний слуга. Король Марк - дядько Трістана, правитель Корнуельса, чоловік Ізольди. Морхульт - могутній воїн, брат ірландської королеви, матері Ізольди. Ізольда білорука - дружина Трістана, дочка короля Хоель. Одрі - вірний слуга короля Марка, якому король дуже довіряв. Сюжет

15. Образ Медеї з однойменної трагедії Евріпіда. Елементи психологічної характеристики.

З різних варіантів міфу про Медею Евріпід вибирає той, у якому вона найбільше жорстока: ховаючись від переслідування батька, Медея вбиває молодшого брата Аспірта і розкидає шматки його тіла, щоб батько затримався їх зібрати; Медея вбиває власних дітей; Медея, а не Ясон справляється з драконом. Медея Евріпіда пішла на все заради Ясона, на найстрашніші злочини, причому в трагедії вона не така могутня, якою була в деяких міфах. Істинного трагізму образ Медеї досягає тоді, коли разом з нареченою і царем вона замишляє вбити дітей. Медея продумує план вбивства: вона мириться з чоловіком і припрошує його умовити царівну залишити хлопчиків в Коринті, а разом з дітьми до палацу вона відправляє просочені отрутою пеплос і діадему. І тут починаються самі тяжкі муки Медеї: материнський інстинкт бореться з жагою помсти, ненависть - з любов'ю, борг - з пристрастю. Евріпід явно співчуває Медеї і швидше за все симпатизує. Медея - безсумнівний центр твору, навколо неї обертається світ трагедії, вона зосереджує на собі все емоційно-психологічний зміст драми; волею-неволею починаєш їй співпереживати, її метання викликають відповідну бурю почуттів. Здається, що сам Евріпід був заворожений чином чарівниці-вбивці.

66. Образи братів Джозефа та Чарлза Сифесів з комедії Р.Б.Шерідана «Школа лихослів'я».

Завдання комедії закладене у самому сюжеті, який розвивається як історія викриття лицеміра Джозефа і прозріння леді Тізл і сера Пітера. Aнглійський буржуа грабував своїх ближніх, прикриваючись лицемірськими сентенціями, і тому викриття лицемірства було для Англії 18 ст. найбільш дієвою формою боротьби проти буржуазного егоїзму. До числа тих персонажів, змальованих у сатиричних тонах, потрапляє, окрім Джозефа Серфеса, і вся «академія лихослів'я» на чолі зі своєю головою леді Сніруел. Це нероби, дрібний люд, котрі керуються найбільш низькими пристрастями. Кожен з них - маленька копія Джозефа Серфеса. Вражаючий образ лицеміра завжди підтримуваний численними іншими епізодичними особами. Джозеф Серфес розкривається у порівнянні з братом Чарльзом. Джозеф володіє, здається, усіма буржуазними рисами - він скромний, поважає старших, економний і розсудливий. Жодною із цих рис не може похвастатися його брат - любитель вина і жінок. Будь-яка пристрасть Чарльза проявляється нестримно і вільно, не зважаючи на думку оточуючих. Хто ж із них кращий - гуляка, якому притаманні усі вади молодості, чи його обочний брат? Шерідан віддає перевагу першому. У Джозефа ті ж пристасті, що й у Чарльза, проте вони потворно викривлені засвоєною ним пуританською мораллю. Вона не дозволяє йому відкрито зізнатися про свою любов до жінок, зате штовхає на таємний зв'язок з дружиною свого друга. Він хоче бути достатньо забезпеченим для життя на широку ногу, і кращий, за його словами, спосіб для цього - шляхом обману заволодіти чужими статками. І навпаки, здорове людяне начало, яке торжествує у Чарльзі, змушує його сконцентрувати свої почуття на одній лише жінці і міцно, по-справжньому її покохати. Чарльз не рахує грошей, але у нього добре серце, і він не шкодує їх не лише на власні задоволення, але й на допомогу людям. Безтурботний Чарльз не скований жодними упередженнями. Легка іронія стосовно «старої доброї Англії», що пронизує всю творчість Шерідана, переходить у знущання в сцені аукціону, де Чарльз продає з молотка портрети своїх предків «з часів нормандського завоювання». Старе життя руйнується, і не в старовині треба шукати свою лінію поведінки, а у веліннях розуму і доброго серця. Гуманістичний зміст вчень просвітників - заклик до віри в людину, впевненість у здатності людини до постійного вдосконалення, до високих прагнень і почуттів - в повній мірі засвоєний Шеріданом. Гуманістична, демократична основа творчості Шерідана і пояснює його критичне ставлення до буржуазного суспільства. Щоправда, читач не знайде у комедіях Шерідана роздумів про загальні принципи побудови цього суспільства. І причини цього - в особливостях періоду, в який він жив.

60. Художня своєрідність лірики Гете.

Йоганн Вольфганг фон Гете - найвідоміший представник німецького Просвітництва. Він розділяє оперу і драму; докорінно змінив театральний репертуар; був просвітником; намагався покращити соціальний стан акторів. У своїх віршах він послуговується ідеями Руссо, але змінює їх. Переймаючись проблемами тогочасної Німеччини, разом з тим писав про людину і світ. Його хвилювали глобальні питання людства, він прагнув пізнати сутність загального буття, природи, мистецтва і відповідно до цього визначити місце й призначення особистості. Під впливом ідей Спінози у Ґете формується уявлення про природу як про всесвітню єдність, що вічно рухається і містить у собі таємничу силу, до якої має наблизитися людина. Поезія Гете у цей період вирізняється довірою до життя, його конкретності, розмаїтості, повноти, а також реалістичністю, яка надає творам простоти та природності. "Травнева пісня" - перший приклад якісно нової поезії. "Травнева пісня" (1771) є яскравим свідченням цього. У "Травневій пісні" звучить два мотиви: замилування природою і щасливі любовні переживання. Кохання панує і в природі, і в житті людини. В центрі знаходиться людина, яка розуміє себе частиною природи. Вірш "Прометей" - це темпераментний монолог заступника людей Прометея, який кидає тиранові Зевсу виклик, стверджуючи, що верховний небожитель - лише породження людських забобонів і страхів. Творчість молодого Ґете відзначається великою емоційністю, увагою до людської особистості, бунтівним пафосом, волелюбністю.

35. Класицизм як провідний напрям у французькій літературі, основні риси його естетики. Трактат Нікола Буало.

Класицизм (від лат. classicus — зразковий) склався в XVII столітті у Франції, а у XVIII столітті він перетворився на міжнародне явище, включивши у свою орбіту, у міру розповсюдження ідей Просвітництва, практично всі європейські країни. Іншими словами, класицизм прагнув все розкласти по поличках, для всього визначити місце і роль. Ніколя Буало. Його основна робота - "Мистецтво поетичне" - стала настановою для багатьох поколінь письменників, причому не лише Франції, а й інших країн тогочасної Європи. У цьому поетичному трактаті Ніколя Буало виклав основні вимоги, які висувала класицистична естетика до творів різних жанрів. Буало чітко протиставив класицизм бурлеску та преціозній літературі, і оскільки останні не відповідали новій естетиці наголошував на необхідності уникати їх рис у творчості. Автор дав письменникам творчі орієнтири, причому серед взірців виступали як античні автори (зокрема, Гомер), так і сучасники або попередники Буало ( Малерб). Буало дав характеристику найбільш поширеним на той час літературним жанрам, виклавши вимоги до кожного з них. Поетичний трактат насичений яскравими прикладами, які демонструють глибоке розуміння автором специфіки кожного літературного жанру, вимог, які постають перед автором елегії чи трагедії, сонета або комедії. Багато в чому автор спирається на досвід античності - причому як на власне літературні твори, наводячи їх в якості прикладів для наслідування сучасними йому авторами, так і на античні поетики, звідки власне позичена сама ідея викладу своєї естетичної концепції у художній формі.

39. Проблема обов'язку в трагедії Корнеля "Сід". Образ Хімени.

Корнель розкриває новий конфлікт — боротьбу між обов'язком та почуттям — через систему більш конкретних конфліктів. Перший із них — конфлікт між особистими прагненнями і почуттями героїв і обов'язком перед феодальною сім'єю чи родинним обов'язком. Другий — конфлікт між почуттями героя й обов'язком перед державою, перед своїм королем. Третій — конфлікт родинного обов'язку й обов'язку перед державою. Ці конфлікти розкриваються у певній послідовності: спочатку через образи Родріґо та його коханої Хімени — перший, потім через образ інфанти (доньки короля), котра приборкує своє кохання до Родріґо в ім'я державних інтересів, — другий і, зрештою, через образ короля Іспанії Фернандо — третій. На основі розкриття системи конфліктів будується сюжет. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захищаючи честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний внутрішній світ героїні, яка відповідно до родинного обов'язку повинна ненавидіти Родріго, але вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Корнель вирішує за допомогою традиційного на той час прийому: тільки втручання короля, його дозвіл звільняють Хімену від необхідності помсти. Король не може дати відповіді. Необхідна нова сила, яка стоїть понад королем. І герої вдаються до «Божого суду» — властивого для Середньовіччя способу вирішення суперечок з допомогою сили. Сід перемагає - Бог на його боці. Король Фернандо радісно оголошує про шлюб Сіда та Хімени. Послідовна вірність обов'язку дозволила закоханим героям поєднати свої долі.

27. Трагедія В. Шекспіра «Отелло»: багатогранність і динаміка образів.

Мавр Отелло - військовий на службі венеціанського дожа. Він любить дочку венеціанського сенатора Брабанцио, вона любить його, і закохані біжать і таємно вінчаються. Але в Отелло є заклятий ворог - Яго, якому Отелло не дав лейтенантського чина, звівши в це звання Кассио. Яго клянеться помститися. В кінці твору Отелло ранить Яго й заколюється Яго - от джерело трагічної дії в "Отелло". Від Ричарда III Яго успадковує вміння безпомилково розбиратися в людях і грати на їхніх почуттях так, як йому завгодно. Від всіх інших героїв Шекспір, крім мавра Арона, Яго відрізняє й те, що він принципово не здатний на каяття - він взагалі не здатний осягти цього істинно людської властивості. Джерело сюжету - новела італійця Чинтио, написана в 1565 році В "Отелло" показаний конфлікт між особистістю й навколишнім суспільством.

45. Мацуо Басьо. Хайку. Відображення японських уявлень про красу в поезії митця.

Мацуо Басьо — японський поет періоду Едо. За життя Мацуо Басьо здобув визнання через свої твори у жанрі спільної творчості хайкай; нині, після століть досліджень і коментарів, він є визнаним як найвеличніший майстер коротких та чітких хайку, або, як вони звались у минулому, хокку. Ха́йку — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Головна тама хайку - життя природи й людини в їх нерозривній єдності. Для хайку характерні «сезонні слова». Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання. Значна частина віршів Басьо — плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям. Поезія і проза Басьо відкривають перед нами всю Японію тогочасся.

32. Постановка і розв'язка трагічної проблеми буття у «Гамлеті» В. Шекспіра.

На початку XVII століття зіткнулися два світи: старий світ феодальної темряви й жорстокості та новий світ, де панують сила золота й згубні пристрасті. Принц датський Гамлет, який є головним героєм трагедії, — це типовий інтелігент-гуманіст ренесансного ґатунку. Він щиро вірить у людину — найдосконалішу з усіх істот. Гамлет — студент одного з найвідоміших університетів. Він оточений друзями й сповнений палкої любові до життя. Головний герой не знає, що його уявлення про світ розвіється мов дим при першому зіткненні з реальністю. У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну душевну боротьбу між ідеальними уявленнями й жорстокою реальністю. Поведінка Гамлета у заключній дії трагедії є зразком поведінки людини взагалі зразком, розуміння того, що думка має бути сміливою, помисли — чистими, совість і душа — незаплямованими.

11. Трагедія Есхіла «Прометей закутий»: Композиція, ідейний зміст.

Основа: міф про Прометея. Ідея: засудження тиранії та самодержавства, уславлення самопожертви та сили духу у боротьбі з деспотичною владою. Віршовий розмір - шестистопний ямб Твір складається з 9 частин. Трагедія "Прометей закутий" - частина трилогії про Прометея. Інші дві частини ("Прометей-вогненосець" та "Звільнений Прометей") не зберіглися. Сюжет Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його. По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям. По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід. П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.

58. Проблематика й поетика драми Шіллера «Розбійники»

Основна тема твору - боротьба проти тиранії, насильства, неволі. Головний герой п'єси Карл Моор постає проти суспільства, отруєного брехнею і підступністю. Він не сприймає аморальних порядків й намагається відновити справедливість. Його ідеал - антична республіка. Соціальний конфлікт знайшов у п'єсі втілення у зіткненні двох братів - Карла і Франца Моорів. Якщо Карл уособлює дух волелюбства, правди і совісті, то Франц, навпаки, символізує все найгірше, що було в Німеччині. Деспот за природою, Франц досягає своїх цілей хитрістю й підступністю, для нього не існує моральних норм, він ладен прибрати всіх, хто стоїть на його шляху до влади. Симпатії автора цілком на боці Карла, який вступив у нерівну боротьбу з тиранією, але образ його неоднозначний. Драма "Розбійники" наскрізь пройнята бунтарським пафосом. В умовах тогочасної Німеччини п'єса звучала сміливо й переконливо. Вона збуджувала думку і закликала народ повстати проти тиранії і віковічного рабства.

33. Основні тенденції у розвитку жанрів барокового роману, його різновиди: творчість Г. Гріммельсгаузена. Роман «Сімпліціус Сімпліціссімус».

Письменники та поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію та сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Утворилися жанри барокового роману — галантно-героїчний роман, реально-побутовий та сатиричний роман. Ганс Гріммельсгаузен - перший німецький письменник, який вголос заявив про непотрібність для народу феодальних війн. «Сімпліціссімус» став вершиною творчості Ґріммельсгаузена. У творі відображені лиха та жахи Тридцятилітньої війни (1618—1648), що спустошила середню Європу і перш за все Німеччину. Але, тридцятилітня війна слугує лише грізним фоном, історичною обстановкою, сукупністю обставин, які визначають долю та поведінку героя. Сюжет твору: У романі описано людину, що не знає свого походження. Перші чотири роки знайденої дитини пройшли у любові до природи і людей. Ніхто не знає хто ця дитина. Відбувається ілюзія спокою, бо йде війна, що скоро доходить і до селища, де живе хлопчик. Автор стає на сторону селян, над якими знущаються солдати. Але він поєднує гумор і сум, бо вчинки оточуючих втрачають здоровий глузд. Доля кидає сироту в ліс. Самітник, що живе там, бере на себе виховання хлопчика. Цей чоловік — колишній солдат, який втратив все на війні, тому вирішив усамітнитися, жити на лоні природи. Згодом виявляється, що сирота зветься Симпліцій — син солдата, який вижив у війні. Син знаходить свого батька, коли іде в найми. Батько визнає його та вирішує взятися за виховання Симпліція. Він хоче, щоб його син був ідеальним громадянином. Але ідеальний громадянин може бути таким тільки в ідеальному суспільстві. Ставлення людей до Сімпліція негативне, з нього сміються, адже людина не може бути настільки люблячою і наївною. Він стає блазнем для війська. Симпліцій бачить у снах філософські ідеї. Автор проводить героя різними країнами, показує, що немає на світі щасливих людей. Усі або божеволіють, або пристосовуються до суспільства та його вад. Після війни Сімпліцій перепробував багато професій, але залишився з понівеченою душею. Він не зміг побудувати сім'ю і залишився жити в самотності на безлюдному острові. Зрештою Симпліцій знаходить спокій і самим собою. Герой відмовляється прийняти світ та його закони.

9. Сутність трагічного конфлікту в трагедії Софокла «Цар Едіп».

Основна ідея - ідея долі, що б не робила людина, вона залежить від сліпої долі. Людська воля, прагнення особистості і її приреченість, безсилля перед долею. "Цар Едіп" традиційно називався трагедією Фатуму (Фатум — наперед визначений, невідворотний перебіг подій, зокрема людських вчинків). На особистому жорстокому досвіді герої трагедії переконуються, що неспроможні боротися з Долею. Страждання софоклівских персонажів - важлива частина їх буття. У благородному образі Едіпа втілено протест проти долі. Цар Едіп все життя прагнув того, щоб страшне пророцтво, зроблене за його народження, не справдилося. Та, мимо його волі, пророцтво справджується, він виявляється страшним злочинцем, що вбив свого батька і одружився з своєю матір'ю. На прикладі життя Едіпа Софокл розкриває трагічне зіткнення волі людини з фатумом.

44. Агіографічна специфіка барокової драми Дж. Мільтона «Самсон борець»

Основна ідея Дж. Мільтона - типово барокова - ідея суперечливого, мінливого і двоїстого світу. Трагедія Мільтона покликана була не лише розважити, а й вразити читачів (до постановки на сцені вона не призначалася), закликати їх до боротьби проти феодаль- но-абсолютистської реакції. В образі Самсона поєднувалися живі суперечливі риси дивовижного людського характеру. Герой сповнений усвідомлення своєї трагічної вини: він, покликаний звільнити свій народ від гнобителів, не виконав цього завдання і сам став рабом. Усвідомлення цієї вини тим тяжче для нього, оскільки відповідальність він покладав лише на себе. Самсон — воїн, Самсон — обраний, Самсон — захисник свого народу. Внаслідок цього він занадто вимогливо ставився до самого себе. Трагедія побудована за принципом класичних «єдностей»: вона розгорталася в одному місці, протягом одного дня, у ній не було жодної сцени, що не мала б прямого відношення до дії.

38. Ознаки класицизму в трагедії Корнеля "Сід". Родріго як втілення ідеалізованого героя громадянсько-патріотичної трагедії.

Основні риси класицизму на прикладі п'єси «Сід»: - У п'єсі герої вибирають борг і слідують йому до кінця. Концепція героїчного в п'єсі «Сід» передбачає, що Родріго повинен побороти в собі нерозумний голос почуттів, саме це робить його «Сідом», а не перемога над маврами. - Єдність форми і змісту, але головну роль грає зміст; - Трагікомедія написана у віршах ясною і чіткою мовою, без надмірності тропів; - У п'єсі «Сід» обидва герої слідують боргу, Корнель показує, як важко дається їм цей вибір. Вони жертвують щастям заради боргу, але в кінці автор в нагороду дарує їм надію на щасливий фінал; - Драма побудована на реальних історичних подіях. Родріго Діас -реально існуючий персонаж, який був героєм Реконкісти. Образ Сіда - не вигаданий характер; - Кількість актів строго повинна бути не парною (3, 5, рідко 7). У п'єсі Корнеля «Сід» 5 дій; - Проблематика «Сіда» повністю вкладається в класицистичний репертуар того часу: конфлікт почуття і обов'язку, розуму і серця, громадського і особистого. Сід - головний позитивний герой «Пісні». Історичний прототип - Родріго (Руй) Діас де Бівар, легендарний іспанський полководець, Прозваний Сідом (тобто паном, володарем). Структура образу героя надзвичайно багатошарова. Образом Родріго-Сіда Корнель прагне відповісти на питання: що є герой, результатом яких внутрішньоособистісних процесів є той людський тип, який несе на своїх плечах місію суспільного служіння, жертвуючи життям серця, долаючи дисгармонію духу.

53. Творча історія, проблематика, композиція та система образів трилогії Бомарше про Фігаро.

П'єр Бомарше підсилив соціальні аспекти "високої комедії" Мольєра і відстояв право "викривати у своїх драматичних творах" всі соціальні стани. Сенс мистецтва драматург розумів в просвітницькому дусі як "повчання через розважання". Найвища мета - "домогтися щастя силами розуму". Автор розсвітив претензії вищого класу на всебічне панування в суспільстві напередодні революції XVII 89 року. ПРОБЛЕМАТИКА - місце людини в суспільстві; - проблема честі і відданості кохання, надія, лікарювання; - соціальна нерівність; - мистецтво у тогочасному суспільстві. ("...республика литераторов - это республика волков, всегда готовых перегрызть друг другу горло...")', - втручання людини в особисте життя іншої людини ("... если занять людей их собственным делом, то в чужие дела они уже не сунут носа"); - влада грошей у суспільстві; - проблема справедливості, життєвої правди ("Справедливость! Это вы между собой, холопы, толкуете о справедливости! А я - ваш хозяин, следовательно я всегда прав!"); - безправ'я простого народу; - свавілля представників пануючої верхівки; - "право сильного"; - сенс життя, оптимізм, радість життя, насолода від кожної прожитої хвилини.

55. Проблематика драм Г. Е. Лессінга. «Емілія Галотті» як «драма обов'язку». (чи «Натан Мудрий».)

Проблематика драм Лессінга: 1) соціально-політичні проблеми; 2) феодальної сваволі; 3) морально-етичні проблеми; 4) проблема жіночої долі; 5) проблема свободи вибору; 6) проблема вірності (коханню, слову); 7) проблема моральності; 8) проблема підлабузництва; 9) проблема кохання; 10) проблема віри та ін. Основними образами були Емілія Галотті, принц Хетторе Гонзага, камергер принца Марінеллі, батько Емілії — Одоардо.

46. Просвітництво як ідейний рух, комплекс його ідей і загальна характеристика всесвітньої літератури доби Просвітництва.

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату¬ри) кінця XVII - початку XIX століття. Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на напрямок діяльності його представників • розвіювати темряву незнання і навігластва, • освічувати, виховувати людину і людство, • озброювати їх науковими знаннями, • робити розумнішими, "філософічнішими". Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійського філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму" Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Розуму. Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Про¬світництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму. Саме у цій вірі коріниться і домінуючий настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприйняття. Чи не найважливішою в добу Просвітництва була ідея рівності усіх людей від наро-дження. Значно продуктивнішою в літературі була ідея соціальної рівності, Надзвичайно продуктивною і важливою була ідея національної рівності. Вельми актуальною для тієї доби була також ідея расової рівності. Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць" Для просвітителів однією з центральних була опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс"') - "цивілізація (часто зі знаком "мінус")". Більшість просвітників вважали, що за природою, від народження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозумно, нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина". Наступною ключовою ідеєю Просвітництва була ідея просвіченого монарха.

67. Просвітництво в Англії. Джозеф Аддісон та Річард Стіл як основоположники англійської журналістики. А. Поуп як реформатор англійського віршування.

Просвітництво - ідейно-естетичний рух кінця 17-18 ст. Головним поняттям епохи виступає розум. Панує віра у раціо. Ідея виховання людини. Керувались лише розумом, однак просвітники розуміють, що розум обмежений досвідом і почуттями. Ідеї: національної рівності, расової рівності, деїзм як варіант розуму і віри, соціальної справедливості, свобода як природний стан, ідея просвіченого монарха, опозиція природи і цивілізації. Александр Поуп - відомий як класичний поет, також відомий журналістською діяльністю. Уславився своїми афоризмами, також є автором епітафії на надгробку сера Ісаака Ньютона. Поезія пов'язана з літературним клубом. За своїми поглядами наслідував французьку класику. Найбільше запам'ятався іронічною поемою «Викрадення локона». Популярне в художньому просторі та часі Англії 18 ст, Просвітництво намагається виключити різні недоліки, що існують у суспільному та релігійному житті протестантської держави, шляхом ліквідування недоліків, зміни моралі, розповсюдженням ідей християнського добра, справедливості, наукових знань. Головним об'єктом стає людський розум, явище в поемі Поупа достатньо абстрактне. Поуп звертає свої повчання саме до розуму, роль яких у розвитку суспільства представляється ідеалістичною.

28. Захист гуманістичного ідеалу виховання всебічно розвиненої особи у романі Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель».

Рабле вніс свій внесок в розвиток педагогічних, гуманістичних ідей і ідейної течії Гуманізму. Хочу сказати, що Рабле актуальний і зараз, тому що він в XVI віці підіймав ті проблеми, які і в наш час гідні уваги і нам потрібно переусвідомити. Рабле висміював марнослів'я, шарлатанство, низькість і дурість Середньовічних установ і понять, пропонуючи замість них новий, гуманістичний світогляд. Франсуа Рабле все життя боровся за нові гуманістичні ідеї, а також задумувався над тим, як виховати вільну особистість, необтяжену релігійного догматика. Нарівні з італійськими гуманістами він розробляє нову систему виховання - педоцентричну. Виховання всебічно розвиненої особистості, яка сильна і в духовному, і в фізичному аспекті свого розвитку.

47. "Робінзон Крузо" Д. Дефо як один із перших просвітницьких романів

Робінзон проводить на острові 28 років і зберігає повну ясність і тверезість розуму, оскільки з ним весь досвід людства. Віра у те, що всі люди народжуються рівними і вільними, віра через освіту і виховання, віра в людський розум - ось, що затверджує Дефо своїм твором. Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Відчувається у романі ідея природної релігії - єдиною книгою яку читав Робінзон була Біблія. Отже, «Робінзон Крузо» - найхарактерніший твір просвітницького раціоналізму в Англії. Опинившись на безлюдному острові, герой сприймає довколишню реальність як закономірну даність, розумну і непорушну у своїй основі; а своє завдання бачить у тому, щоб інтегруватися в цю даність на правах її окремого, але закономірного елемента. Природа — це втілення універсального розуму, з яким людина мусить узгодити свій індивідуальний розум.

12. Англосаксонська «Поема про Беовульфа» та її значення у вивченні давнього германського епосу.

Рукопис відноситься приблизно до 1000 p., але аналіз тексту показує, що дана редакція склалась на рубежі VII-VIII ст. Поема налічує 3000 віршів, розпадається на дві частини В історії англійської літератури англосаксонська поема «Беовульф» посідає значне місце. Хронологічно часу написання твору передують надзвичайно важливі події, а саме, вторгнення на територію Британії в середині V століття варварських племен англів, саксів та ютів, що, у свою чергу, стало початком завоювання Британських островів норманами. Поема "Беовульф" є зразком стародавнього героїчного епосу. Поема виникла на основі старовинних германських переказів, що відносяться до язичеських часів. Дія поеми відбувається на берегах Балтійського моря, її сюжет запозичений з германської міфології.

50. Ж.-Ж.Руссо і руссоїзм. Ознаки сентименталізму в романах Руссо

Руссоїзм - система поглядів французького письменника і філософа Жана-Жака Руссо. У Франції сентименталізм був представлений головним чином творчістю Ж. Ж. Руссо і його послідовників. Сентименталізм Руссо відзначений принциповим демократизмом. Його політичні симпатії пов'язані з республіканською формою правління, бо тиранія, на думку письменника, вбиває в людях чутливість, формує в них недобрі нахили, в той час як вільне суспільство, засноване на гуманних і справедливих законах, розвиває в них природні чесноти, сприяє громадським емоціям , що зближає людей. Для Руссо немає "людини взагалі". Є люди "холодні", які завжди і в усьому прислухаються до голосу розуму, а є натури "чутливі", що живуть "серцем, і їх природні, прекрасні почуття під впливом несправедливих соціальних законів можуть спотворюватися, приводити героїв до порушення вимог "чесноти". У своїх романах Руссо показує, якими мають стати людина і суспільство. Він ставить і намагається вирішити проблему відродження людської натури, яка, на його думку, ще не остаточно зіпсована цивілізацією. Саме благе вплив на людину робить природа. Еміль зростає в селі, далеко від спокус суспільства.

61. Творча історія, проблематика, композиція та система образів сентименталістського роману Гете "Страждання молодого Вертера".

У романі Гете описав свої переживання, пов'язані зі знайомством у Вецларі на початку 70-х років із молодим адвокатом Кестнером та його нареченою Шарлоттою Буфф. Зустріч із Лоттою. Від цього часу Гете занурюється в сумні роздуми про те, що йому не личить руйнувати чуже щастя. Але і жити без Шарлотти, як йому здавалося, він не міг. Єдине, що залишалося, — самогубство. У Гете була велика колекція зброї, серед якої і дуже красивий кинджал. Коли поет лягав спати, то клав його біля себе і проводив над собою досліди: чи може він встромити лезо прямо в груди? Крім того, один із молодих службовців судової палати, секретар Брауншвейзького посольства Ірузалем покінчив життя самогубством. Останній, друг Лессінга, видавав його філософські статті. Сталося так, що він закохався в заміжню жінку. Не змігши приборкати свої почуття, вистрелив у себе з пістолета. Гете ввів цей епізод до роману. Так, юний геній знайшов вихід своїм пристрастям в творчості, що і врятувало його від самогубства. Дія роману в листах, а саме цей жанр, характерний для літератури XVIII ст., обирає Гете для свого твору, відбувається в одному із невеликих німецьких містечок наприкінці XVIII століття. Роман складається з трьох частин: це листи самого Вертера та доповнення до них під назвою "Від видавця до читача". Листи Вертера адресовані його другу Вільгельму, у них автор прагне не стільки описати події життя, скільки передати свої почуття, навіяні знайомством із оточуючим світом (це зміст першої і другої частин); третя частина "Від видавця до читача" розповідає про останні дні Вертера, його самогубство та похорон. Епістолярний роман — улюблений жанр епохи сентименталізму. Гете цілком в дусі сентиментальних творів прославляє любов, глибокі щирі почуття, на які здатна людина незалежно від своєї станової приналежності. Гете одним з перших виголосив світові свої ідеї: гідність людини не в її предках, не в майновому стані, а в ній самій — в її особистості, в її таланті, інтелекті й вчинках. Гете утвердив своїм романом тип так званого «сентименталістського героя», прикметною рисою якого є усвідомлення своєї несхожості з іншими людьми та неможливості реалізувати у суспільстві свої шляхетні духовні поривання, свою неповторність, яка, навпаки, стає перешкодою на шляху до щастя. Роман сентиментальний («почуття вищі за розум»), соціально-психологічний (доля особистості залежить від соціальних характеристик суспільства).

65. Сентименталізм в англійській та англомовній літературах. Жанрово-стильові особливості романів Самуеля Річардсона, Лоренса Стерна та Олівера Голдсміта

Сентименталізм могутньою хвилею прокотився у 18 ст. країнами Європи. Його батьківщина — Англія. Назву запропонував Лоуренс Стерн, назвавши свою мандрівку Францією «сентиментальною», відтворивши перед читачем у творі «Сентиментальна подорож» своєрідне «блукання серця». Характерні риси: ― прикрашання та ідеалізація дійсності; ― прагнення розчулити читача; ― герой — проста людина; ― пейзаж — картини природи, відчуті серцем. Семюель Річардсон, У чому ж полягала його новаторство? Перш за все в жанровій специфіці його творів. На відміну від романів-подорожей, романи Річардсона демонструють подвійний фабульний ряд: зовнішні події і їх внутрішню мотивацію. Другий, психологічний план, набагато важливіший, ніж перший. У романі «Памела» центр ваги припадає на внутрішній план, що розкриває душевний світ героїні. Намагався створити персонажа з високими моральними якостями і цей персонаж отримав назву «позитивний герой». Естетика Річардсона: Завдання літератури бути виховною і прищеплювати моральність. У своїх романах «Памела, або ж Винагороджена доброчесність» (1740), «Клариса, або історія юної леді» (1747—1748) та «Історія сера Чарльза Ґрандісона» (1753) Річардсон намагався створити образ людини з яскраво вираженими моральними достоїнствами, який після нього був зафіксований терміном «позитивний герой». Носієм вищих моральних чеснот він обирає представника нижчих соціальних верств. Наступний пункт новаторства Річардсона стосується композиції його романів, що мають епістолярну форму. Що стосується власне сентименталізму, то його основоположником по праву вважається Л. Стерн За великим рахунком Стерн пародіював всіх своїх попередників. У той же час «Трістрам Шенді» - це не тільки пародія і полеміка, але і новий тип романної форми. Які ж його новаторські риси? Головне завдання: зобразити найменші відтінки душевного стану людини, його постійно мінливі враження і настрої. Якщо внутрішній, психологічний план роману розкритий максимально глибоко і детально, то зовнішній подієвий ряд представлений в мінімальному обсязі. Важливу функцію в романі виконує час: у Стерна він не знає хронологічної послідовності, його можна розтягнути, ущільнити, навіть повернути назад, не можна тільки зупинити. Іншим його новаторським принципом стала теорія так званого «коника» або «хобі». Стерн вважав, що кожна людина має свій «коником», таким собі дивацтвом, примхою, примхою, манією, тобто чимось, що робить його неповторним, не схожим на інших і - тим самим - самим собою. У «Трістраме Шенді» в якості другорядного героя діяв пастор Йорик, фігура явно автобіографічна. Йому Стерн присвятив окрему книгу «Сентиментальна подорож по Франції та Італії». У ній виникає шекспірівська ремінісценція: смертельно хворий письменник взяв ім'я королівського блазня, над черепом якого Гамлет упускає своє знамените «Бідний Йорик!», щоб з властивим йому блазнівським гумором передати свої уявлення про світ, швидкоплинність життя, тлінність людини. Головне у Стерна - це гра, зміна почуттів і настроїв, «діалектика душі». Голдсміт звертається до теми гнобителів і пригноблених і у романі «Векфілдський священик» (1766). В ньому розповідається про сімейство провінційного пастора Примроуза, в якому панують патріархальні відносини. Голдсміт розглядає ці відносини з позицій сентименталізму. Члени сім'ї живуть в ідилії. Голдсміт спирається на традиції просвітительського роману, проте у своєму викритті навколишнього світу він недостатньо послідовний. Письменник завершує трагічну історію щасливим кінцем.

25. Філософське осмислення дійсності у сонетах В. Шекспіра.

Сонети Шекспіра сповнені багатого гуманістичного змісту. Основним змістом сонетів є розповідь поета про своє глибоке почуття дружби до юнака і сповнене пристрасті кохання до смуглявої леді. Сонети Шекспіра становлять сюжетний цикл. Хоч кожний з сонетів це завершений вірш, важливий сам по собі, але взяті разом вони створюють певний сюжет, який будується на розвитку відносин між поетом, другом і смуглявою леді. Поетом володіють дві сильні пристрасті — дружба і кохання, найдорожчі йому дві людини — друг і смуглява леді. У численних сонетах поет веде літературну полеміку. Він виступає проти пишномовної поезії, її декоративності, захищає правду і простоту в мистецтві, виходячи з розуміння прекрасного як правдивого відтворення земної краси.

30. «Корабель дурнів» Себастіана Бранта: антифеодальна та антиклерикальна сатира.

Стривожений тим, що світ занурений в темряву і заполонений дурнями, автор вирішив усіх їх посадити на кораблі й відправити в країну глупоти - Наррагонію. У творі представлено 111 різновидів людської дурості. Кожний з персонажів уособлює якусь одну людську слабість (корисливість, дурні манери, бражництво, перелюбство, заздрість і т. п.). Якщо говорити про антифеодальну сатиру, то багато уваги Брант приділив критиці користолюбства, жадоби до грошей, байдужості до суспільного блага. Він з осудом говорить про егоїзм князів, можновладців та про те, що вони дбають тільки про свої приватні інтереси. Сатирі Бранта притаманний і антиклерикальний, або ж антибуржуазний характер. У творі священники приймають духовний сан тільки заради свого небідного життя, для жадібного збагачення, прикриваючись скаргами на свої нестатки.

48. Творча історія, проблематика, композиція та система образів сатирико-алегоричного просвітницького роману Дж. Свіфта "Мандри Гуллівера.

Творча історія. Задум твору народився у гуртку лондонських дотепників, які придумували гумористичні історії від імені обмеженого ученого-педанта Мартіна Скріблеруса, тобто «писаки». Підкреслено побутові оповідки мали приховану політичну спрямованість, яку чудово розпізнавали співвітчизники. Так одного літнього вечора в помешканні лондонського видавця Бенджамена Мотта пролунав дзвінок. Господар відчинив двері, та відвідувач уже пішов, а на ганку лежав пакет із записами невідомого капітана Гуллівера, в яких він розповідав про свої мандри. У пакеті був і супровідний лист якогось невідомого Ричарда Сімпсона, котрий стверджував, що є родичем цього Гуллівера, і ручався за правдивість написаного. Він же поставив умову: якщо рукопис сподобається видавцеві, той має повідомити автора про це за три дні і лише тоді отримає повний варіант твору. Записи до невідомого автора видавець прочитав за один вечір і вже наступного дня дав згоду надрукувати записи Гуллівера. Композиція. Роман складається з чотирьох частин, у кожній з яких розповідається про перебування героя у якійсь вигаданій країні. Усі частини роману логічно поєднані образом розумного, навмисне наївного мандрівника, здатного до спостереження й аналізу. Образи. Образ Гуллівера, об'єднуючи всі частини твору, стає центром роману. Образ змінюється в залежності від ситуації і обставин, в які Гуллівер потрапляє. Маллі Аллі Г'ю - імператор Ліліпутії; Флімнеп - лорд-канцлер казначейства Ліліпутії; Болголам - адмірал королівського флоту; Рельдресел - головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера. Проблематика. - Відносини влади і народу; - державний устрій; - боротьба політичних партій; - яким повинен бути правитель; - загарбницькі війни і претензії на світове панування; - про виховання дітей; про моральне і духовне життя суспільства.

57. Загальна характеристика лірики Шіллера.

Творчість Шиллера ділиться на два періоди — штюрмерський (1776—1786) та веймарський (1787—1805). Своє головне завдання він вбачав у рішучій та безкомпромісній боротьбі з будь-якими проявами тиранії, соціального, морального, духовного гноблення людської особистості. Як альтернативу революційному шляху оновлення людства Шиллер разом з Гете пропонують шлях поступової (еволюційної) гуманізації суспільства, започатковуючи той напрям німецької просвітницької думки, який дістав назву «веймарського класицизму». Свої перші вірші «Вечір», «Завойовник», «Пам'ятник розбійнику Моору» Шиллер написав ще в академії. Його рання лірика сповнена просвітницьких сподівань на щасливе майбутнє людства, яке, знищивши тиранію, здобуде довгоочікувану' свободу, на практиці реалізує гасла рівності, братерства, справедливості. Соціально-бунтарські мотиви у віршах Шиллера поєднуються з витонченою любовною лірикою. Почуття кохання —— звеличує, на думку автора, душу людини, долучає її до морального ідеалу та досконалих форм краси, які не лише облагороджують людину, але й сприяють її духовному переродженню. В одному з найвизначніших своїх ліричних творів штюрмерського періоду — оді «До Радості» — Шиллер оспівує мир і дружбу, уславлює людський розум, закликає до боротьби за свободу людства. Лірика Шиллера веймарського періоду його творчості значно розширює свій тематичний діапазон, збагачується новими, більш досконалими та різноманітними прийомами й засобами словесної виразності, метричними та строфічними формами.

29. Сатира на феодальну дійсність у «Похвальному слові Глупоті» Еразма Роттердамського.

Твір викладено від імені Глупоти і є критикою укладу суспільного і приватного життя європейського суспільства. Під приціл автор потрапляють переконання, традиції, забобони, а також церковний побут та звичаї сучасників. Головні герої: Глупота - алегоричний образ, сукупність багатьох людських вад. Рід людський - всі без винятку люди, які тією чи іншою мірою схильні до глупоти. Сатира Еразма Роттердамського висміює, що називається, справжнісіньку Дурість, яка вихваляє себе у всіх аспектах життєвих ситуацій. Сатиричний гумор філософа торкнувся і схоластів, церковнослужителів і ченців. Гідним уваги є те, що об'єктом сатиричних стріл Еразма не стали ані селяни, ані ремісники, очевидно, тому, що ці соціальні верстви Еразм вважав найздоровішими в тогочасному суспільстві, на їхньому боці була його симпатія. Сміх «Похвали Глупоті» багатий своїми інтонаціями: він подекуди добродушний, деколи іронічний, але переважно гостросатиричний, дошкульно-вбивчий.

24. Своєрідність трагічного конфлікту в трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Характерною рисою п'єси є і відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. «Ромео і Джульєтта» — трагедія кохання, але кохання щасливого. Ромео і Джульєтта своєю смертю подолали стару мораль. Ворогуючі родини відкинули помсту, злобу і визнали правоту людяності й миру. Така кінцівка позбавляє трагедію песимізму, але трагізму не усуває. Твір залишає сумне відчуття непомірності й невиправданості втрати.

62. Творча історія, проблематика та композиція філософської трагедії Гете "Фауст"

Трагедія є найбільш відомою історією життя реального середньовічного персонажа - героя німецьких міфів і переказів доктора Йоганна Фауста. На те, щоб написати шедевр, у поета пішло більше 50 років. Проблематика: життя і смерть, добро і зло, сутність буття, призначення людини у світі, людина і природа, людина і Всесвіт, пізнання світу, кохання, мистецтво і його роль у суспільстві. У центрі твору - проблема добра і зла та їх протиборства в людині. Людина, тобто сам Фауст, знаходиться між цими силами. Помисли доктора Фауста благородні і високі, він прагне допомогти людям. Але він весь час стикається зі злом, силою руйнування, силою заперечення. Фауст опиняється в ситуаціях вибору між добром і злом, вірою і цинізмом. Часто він сам заподіює іншим зло, не бажаючи цього. Так він губить життя Маргарити, штовхає її на гріх. Все ж Фауст так і не втрачає чистоти своєї душі. Саме в боротьбі зла і добра проходить життєвий шлях героя, розвивається і міцніє невидимий духовний світ його особистості. У фіналі трагедії в душі героя перемагає розум, світло, добро. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, вирізняється високою напругою психологічних переживань героя. Драматична поема позбавлена авторської мови, а зміст розкривається через репліки та монологи персонажів. Композиція трагедії: Посвята, Пролог у Театрі, Пролог на Небі, Фауст перша частина (25 сцен), Фауст друга частина (5 актів).

42. Сатирико-комедійні типи в комедії "Міщанин-шляхтич". "Високий" комізм драматургії Мольєра

У п'єсі "Міщанин-шляхтич" Мольєр яскраво показав суспільне життя Франції XVІІ століття. Ця комедія - найзліша сатира Мольєра на буржуазію, яка наслідує дворянство. Проте За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Згідно з правилами класицистичної комедії, образна система "Мїщанина-шляхтича" відзначається чіткістю й симетричністю побудови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи об'єднані в певні пари: пан Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ков'єль і Ніколь. У п'єсі Мольєра панує атмосфера сміху. Драматург використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо з його допомогою автор показує справжнє обличчя людства. Мольєр, як видатний майстер комедії, показав ті загальні недоліки, що живуть у людях і по сьогодні, - марнославство, лицемірство, невігластво, пихатість тощо. Сміх Мольєра багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний, нищівний. Хоча стосунки між дворянством і буржуазією давно вже минули, п'єса залишається актуальною і зараз.

17. Літературні погляди Арістофана. Комедія «Жаби» - зразок античної літературної критики.

У створених Арістофаном комедіях, зокрема в комедії "Жаби", він доходить висновку, що настав кінець часу трагедій і порушуваними ними питаннями. Мистецтво, на його думку, повинно бути простим і підвищеним, оцінку йому треба давати з погляду моральних і політичних вимог суспільства. Він надавав великої суспільної і громадської ваги своїй творчості, називав себе "очисником, відворотником біди". Комедія «Жаби», поставлена 405 р. до н.е., цікава як вираз літературних поглядів Аристофана. Вона спрямована проти Евріпіда , що зображується у вигляді сентиментального, зніженого та антипатріотично налаштованого поета, на захист Есхіла , поета високої та героїчної моралі, серйозного та глибокого і, крім того, стійкого патріота. «Жаби» писалися Аристофаном під враженням військових та політичних невдач Афін епохи Пелопоннеської війни. Арістофан виправдовує колишній міцний політичний устрій і засуджує сучасну йому розбагатілу, але дуже хитку демократію з її жалюгідним, на його думку, софістичним раціоналізмом і просвітництвом, з її витонченими, але порожніми пристрастями і декламацією.

10. «Поетика» Арістотеля і проблеми літератури і мистецтва. Вчення про трагедію та її складові. Поняття «катарсісу» та «мімезису».

У творі «Поетика» Арістотель першим узагальнив естетичні знання світу, обгрунтував цілий ряд теоретично-літературних категорій, звівши їх у певну завершену й цілісну систему. На самому початку «Поетики» Арістотель пише про те, що всі роди поезії є по суті нічим іншим як наслідування (мімезис). Торкаючись питання про виникнення драми, Арістотель стверджує, що комедія та трагедія виникли з імпровізації. Безпосередньо трагедія розвинулась з фалічних пісень. (*пісні, які заспівували у Стародавній Греції під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога Діоніса). Дія і фабула є метою трагедії. Аналізуючи елементи необхідні гарній фабулі, Арістотель називає такі три елементи: перипетія (неочікувана зміна у ході подій, коли хід подій стає протилежним), пізнавання ( один з видів перипетії, коли герої дізнаються щось важливе про себе чи свою долю) та страждання (коли герой помирає на сцені, страждає від болю, тощо.). Фабула мусить бути складена так, щоб глядач дивився на події на сцені, страждав і відчував співчуття. Метою трагедії є викликати у глядачів специфічне задоволення (катарсис), яке виникає тоді, коли глядач, споглядаючи трагедію, відчуває страх і співчуття. Отже, Мімезис: також мімесис — термін давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця. Мімезис є імітацією або репрезентацією чогось/когось. Ка́та́рсис — моральне очищення, піднесення душі через мистецтво, що виникає в процесі співпереживання та співчуття.

26. Проблематика трагедії В. Шекспіра «Король Лір».

У трагедії «Король Лір» Шекспір висвітлює одвічну проблему "батьків та дітей", яка переростає у проблему гуманістичності правління і влади; питання особистого характеру набуває громадсько-політичного значення. Лір — це деспотичний володар, закоханий у себе, в свою владу, свої примхи, батько який і не знав, і не любив своїх дочок, а їх у нього-3. Він звик, що всі його обожнюють, а тому легко повірив своїм лицемірним старшим донькам, яким вдалося лестощами переконати його у своїй любові. Найменшій дочці, яка справді любить батька ,він не повірив, і позбавив її спадку та виганав за межі країни. Коли старші дочки отримали від батька все, що хотіли, вони" віддячили" йому своєю любов'ю: позбавляють Ліра всього необхідного, а потім проганяють геть. Тепер король випиваю чашу страждань до дна, він відчуває на собі людський егоїзм, бездушність, жорстокість, починає розуміти, що справжню любов не можна купити за гроші. Все життя Лір думав що якась визначна особа, але поневіряючись, він зрозумів, що він такий як і всі. починає прозрівати, стає іншим — він співчуває злиденним. Йому шкода, що він не думав про них, не допомагав. Він починає розуміти соціальну несправедливість, яку пов'язує з грошима, як найбільшим злом.

43. Узагальнення і систематизація принципів класицизму, полеміка з бароковою літературою в трактаті Н. Буало "Мистецтво поетичне".

У трактаті «Мистецтво поетичне» Н. Буало систематизував уже діючі теоретичні принципи класицизму в струнку систему, виклавши їх легким і дотепним стилем, іноді з полемічними пасажами. Трактат складається з чотирьох пісень. У першій пісні йдеться про загальні принципи поетичної творчості, у другій подано характеристику ліричних жанрів, у третій поет характеризує трагедію, епопею, комедію, а в четвертій розмірковує про моральність поета й критика, їхню суспільну відповідальність. Також, тут порушується традиційний для класицизму комплекс проблем: співвідношення натхнення і мистецтва, користі і задоволення, - так само як обґрунтовується вимога жанрової ієрархії.

40. Морально-психологічний конфлікт в трагедії Ж. Расіна "Федра". Суперечки навколо тлумачення образу головної героїні

Федра Расіна— страждаюча жінка. Її трагічна вина — у неможливості протистояти почуттю, яке сама ж вона називала злочинним. Героїня постійно аналізувала свої почуття, хоча й не в силі стримати їх. Расін втілив у своїй трагедії не лише морально-психологічні конфлікти своєї епохи, а й відкрив загальнолюдські закономірності психології. Дискусії на рахунок тлумачення образу головної героїні розвинуті досить активно. Найповніший огляд інтерпретацій образу головної героїні зробив у монографії В. Кадишев. М. Бютор вважав Федру язичницею, ознаки християнського янсенізму вбачав у її характері Л. Гольдман, розвиток характеру Федри низкою злочинів пояснював С. Артамонов, негативним персонажем називав Д. Обломієвський. В. Кадишевим пропонує гнучке розуміння цього персонажа: характер і дії Федри визначають грішне начало й бажання перебороти власну слабкість. Расін наділив Федру душею з найсильнішою психологічною напругою й життєвістю.

21. Місце і роль Франческо Петрарки у розвитку європейської лірики (збірка «Канчоньєре»).

Франческо Петрарка — визначний поет, який відіграв величезну роль у розвитку гуманізму та культури раннього італійського Відродження. Петрарка — один із перших європейських гуманістів, які ідеалізували античність. Він збирав і коментував рукописи латинських поетів, намагався відродити класичну латину. До світової літератури Петрарка увійшов як автор "Канцоньєре", створеної народною італійською мовою. Збірка складається з двох частин: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури», і містить 366 віршів. "Канцоньєре" - це розповідь-спогад зрілої людини про нерозділене кохання, яке вона пережила в молодості. Любов у "Канцоньєре" - не лише світла радість, а й пекельні муки, бо це почуття без взаємності. Його кохання до Лаури — почуття складне та мінливе: іноді він схиляється перед нею, благословляє ту мить, коли її зустрів; частіше він страждає, намагається втекти від кохання. У другій частині збірки передано контраст між скорботою поета, який оплакує загибель коханої, і гармонійним, прекрасним світом. В увазі Петрарки до суперечностей людської душі помітні риси нового часу. Уперше в європейській ліриці автор приділяє увагу людській індивідуальності. Петрарка не тільки змінив зміст поезії, а й створив бездоганну віршову форму. Його вірш відзначається музикальністю, образи — витонченістю, стилістичні прийоми (антитеза, риторичне питання) віддзеркалюють збентежений стан його душі, надають сонетам драматизму.

23. Панорама соціальної дійсності Англії XIV ст. у «Кентерберійських оповіданнях» Дж. Чосера.

Чосера «вважають батьком англійської мови та основоположником реалізму». Всім своїм корінням творчість Чосера була пов'язана з національним життям Англії. Цим і пояснюється та обставина, що він писав лише англійською, хоча чудово знав латинську, французьку та італійську мови. Основним твором Чосера стали «Кентерберійські оповідання». Чосер створив широку та яскраву картину сучасної йому Англії. Книга відкривається «Спільним прологом», у якому змальовано вигляд кожного з дійових осіб. У харчівні зібралися паломники, що вирушають на поклоніння мощам святого Томаса Бекета в Кентербері. Це люди з різних місць Англії, що належать до різних станів. Тут лицар, чернець, юрист, купець, студент, кухар, мірошник, капелан, ткаля з Бата та багато інших. З цих оповідань і складається книга Чосера. Дуже різноманітні за своїм характером, новели зливаються у єдине ціле; з'являється правдива картина англійської дійсності. "Кентерберійські оповідання" передають атмосферу переломної епохи, сучасником якої був Чосер. У промовах героїв Чосера звучать згадки про насильство і свавілля, про беззаконня та користолюбство. Мені запам'ятався з проповіді «Бідного священика» заклик не забувати про те, що «пани походять з того ж насіння, що і їх раби... Та сама смерть забирає і раба, і пана».

64. Поезія Роберта Бернса, її основні теми, мотиви, жанри.

Шотландський поет 18 ст. Роберт Бернс був за походженням бідним селянином. Бернса справедливо називають народним поетом: не лише тематика його віршів, але й їх поетична форма пов'язані з народною традицією. Бернс прекрасно знав фольклорну поезію Шотландії та Англії, збирав, записував та обробляв народні пісні, використовував їх традиції у власних творах. Звідси йде те особливе сполучення високої майстерності та простоти, яке відрізняє поезію Бернса. Головні герої поезій Бернса — селяни, ремісники. Особливо характерною для Бернса є тема «чесної бідності», у якій знаходить відображення оптимізм поета, його віра в народ. Головні теми його поезій кохання та дружба, людина і природа тощо. Разом з тим у віршах Бернса рано усвідомлені зіткнення особистості та народу із суспільним насиллям та злом. До поетичного світу Бернса одночасно з ліричним «я» увійшли життя та долі його сучасників: рідних, друзів, сусідів, тих, кого, зустрівши випадково, надовго запам'ятав поет. Йому не до вподоби байдужість до людей. Одних він любить, товаришує з ними, інших — зневажає, ненавидить; багатьох називає на ім'я, вимальовуючи чіткими обрисами. Навіть ранні вірші поета сповнені глибоких роздумів про час, життя та людей, про себе та інших, таких, як він, знедолених. Поряд із піснями про кохання, розлуку, сум, піснями, написаними на популярні народні мотиви, виникали такі поетичні відкриття, як «Джон Ячмінне Зерня», «Чесна бідність». У віршах поета звучить шотландський діалект; більшість із них написані на мотиви народних пісень і згодом самі стали піснями. Відновлення та демократизація тематики, мови, художніх засобів поєднувалися у нього із перебудовою традиційної системи ліричних жанрів, її збагаченням. Надзвичайна енергія, гострота та багатство суджень, кмітливість у полеміці та сила аргументів, багатство ритмів та інтонацій, вражаюча гнучкість та яскравість народного мовлення — ці характерні особливості кращих творів Бернса завоювали йому всесвітню славу та популярність.\